Соціологія О. Конта. Форми прояву культури в житті людини

Размещено на http://www.allbest.ru/

План

1. Смисл соціології О.Конта

1.1 О. Конт - засновник соціології як науки

1.2 Вчення про стадій розвитку суспільства. Закон трьох стадій

1.3 Класифікація наук за О.Контом. Вчення про соціальну статистику і динаміку

2. Форми прояву культури в житті людини

2.1 Етноцентризм та культурний релятевізм

3. Соціальні відносини залежності і влади

3.1 Соціальні відносини як обмін цінностями

3.2 Соціальні відносини є об'єктом політики, соціального управління

Використана література

1.Смисл соціології О.Конта

1.1 О. Конт - засновник соціології як науки

Соціологія як самостійна галузь наукового знання виникла досить пізно, у 40-х рр. XIX ст., і являє собою порівняно молоду науку. Перший, хто переглядає усталену класифікацію наук і виділяє в ній окрему науку про суспільство, є французький вчений Огюст Конт (1798-1 857), якого і вважають засновником соціології. В його шеститомній праці «Курс позитивної філософії» вперше вжито назву «соціологія» і обґрунтовано її предмет і метод. 

О.Конт жив у Франції у такий період її історії, який знаменувався боротьбою старих і нових класів і станів, частою зміною форм політичного устрою. Прихід до влади Наполеона Бонапарта, який починав як республіканець, а став імператором, зліт і падіння імперії, низка буржуазних революцій, що перетиналася реставрацією монархії, глибока і всеохоплююча криза старого суспільства і важкі муки народження нового буржуазного ладу, руйнація традиційних цінностей і моральних принципів, -- все це спричинило величезний вплив на світогляд Конта. Він намагався знайти шляхи виходу з цього всезагального кризового стану, звертаючи свої погляди до науки, яка одна, на його переконання, була здатна подолати стан анархії і хаосу, в якому так довго перебувають найбільш цивілізовані країни, включаючи Францію. Але це мала бути спеціальна позитивна наука про суспільство, його будову та розвиток, заснована на достовірних дослідних даних -- на той час такої науки ще не існувало. 

1.2 Вчення про стадій розвитку суспільства. Закон трьох стадій

Конт висунув ідею соціології як науки про закони функціонування та розвитку суспільства в цілому, окремих суспільних явищ. Він зазначав, що у своїй галузі соціологія повинна вирішувати такі ж завдання, які в інших галузях знань вирішують фізика, хімія, біологія, на відміну від конкретних наук (мінералогія, ботаніка, зоологія), завданням яких є опис конкретних явищ, а не встановлення їхніх законів. Конт писав:«Розумна політика не може ставити собі за мету змусити розвиватися людство, яке рухається завдяки власним імпульсам відповідно до закону, так само незмінного, як і закон гравітації, хоча і більш гнучкого. Але вона ставить собі за мету полегшити розвиток людства, навчаючи його».

Соціологія, на думку Конта, є наукою про суспільні явища взагалі, її закони однаково актуальні для всіх часів і всіх народів.

Розглядаючи історію суспільства, О. Конт дійшов висновку про існування трьох стадій розвитку людського інтелекту в історії людства:

- теологічна (до 1300 р.) - панує релігійний світогляд, тому винуватцями усього, що робиться у суспільстві, є надприродні істоти або трансцендентні сили (духи, Боги);

- метафізична (1300-1800 рр.) - панує абстрактно-умоглядне тлумачення речей, замість богів на арену виходять абстрактні причини і сутності, які сприймає розум (ідеї суверенітету, права, легітимність уряду у політиці тощо). Зароджується критика існуючого суспільства;

- позитивна або наукова (з 1800 р.), коли стає відчутним вплив науки на суспільство, - вчені стають у центрі його духовного життя. Люди звертаються до законів, заснованих на емпіричній очевидності, експерименті. Розвиток стає відкритим, завдяки науці людина все більше пізнає реальність.

"Закон трьох стадій", згідно з Контом, перш за все визначає такі етапи, які проходить людство у своєму розумовому розвитку, у своєму прагненні пізнати навколишній світ.

1.3 Класифікація наук за О. Контом. Вчення про соціальну статику і динаміку

О. Конт, як і більшість тогочасних вчених, визнавав еволюцію і прогрес, який, на його думку, полягав у еволюції методів отримання і накопичення знань. Він розробив свою класифікацію наук відповідно до їх ускладнення й утворив такий ряд: математика - астрономія - фізика - хімія - біологія - соціологія. Спочатку він назвав соціологію соціальною фізикою і поділив її на дві частини: соціальну статику і соціальну динаміку. Соціальна статика вивчає умови існування, закони функціонування соціальної системи, її структуру й елементи. Результатом цих знань є теорія суспільного порядку. Соціальний порядок базується на трьох чинниках: сім'ї як базовому елементі суспільства, державі - органі соціальної солідарності, гаранту порядку та на релігії - регулятору соціальної поведінки. Соціальна динаміка вивчає і фіксує закони розвитку і зміни соціальних систем. На виході тут маємо теорію суспільного прогресу (прогресу розуму).

Головне завдання соціології, за О. Контом, - вироблення позитивної політики наукового реформування суспільства. Цей шлях повинен бути оптимальним, у ньому не повинно бути ні застою, ні революційної анархії.

О.Конт розрізняє в соціології «соціальну статику» (або теорію суспільного порядку, яка вивчає умови існування і закони функціонування соціальної системи, її структуру та елементи) і «соціальну динаміку» (або теорію суспільного прогресу, яка досліджує закони розвитку і зміни соціальних систем).

Конт починає аналіз «соціальної статики» з сім'ї, вважаючи її основною і найбільш стабільною клітиною соціального організму. Сім'я, на думку Конта, -- це джерело морального виховання, збереження культурних традицій і досвіду попередніх поколінь; вона сприяє входженню молоді у соціальне життя, набуттю нею важливих соціальних якостей, необхідних для успішного служіння людству, вчить «жити для інших». Добрі стосунки між поколіннями підтримують суспільну рівновагу, баланс між традиціями і новаціями, носіями яких є старші і молоді люди.

Разом з тим Конт заперечує жіночу рівноправність і всіляко підкреслює необхідність зміцнення авторитету й влади чоловіка. Жінка, на його думку, стоїть нижче мужчини в інтелектуальному плані, поступаючись йому також і силою волі. Завдання жінки -- робити благородними грубі чоловічі натури, пробуджувати в них суспільні почуття, засновані на солідарності.

За переконаннями Конта, саме сім'я є тою «позитивною» силою, яка цементує суспільство. Розпад сім'ї означає розпад і загибель суспільства.

Аналогом сімейних відносин у більш широкому суспільному плані є кооперація, заснована на розподілі праці. Тут кожен робить те, до чого він має найбільшу схильність, тому всі зацікавлені один в одному. Так виникає «всезагальна згода» (або всезагальний консенсус), який забезпечує рівновагу суспільства як соціальної системи та збереження її цілісності.

На основі розподілу праці формується й постійно ускладнюється структура соціальних груп і спільнот, створюється зв'язок між окремими індивідами, сім'ями, соціальними групами та спільнотами. Але самі по собі економічні зв'язки, вважає Конт, ще не забезпечують сталої рівноваги і стабільності суспільства, бо людина є егоїстичною і агресивною за своєю природою. Тому ці зв'язки мають бути доповнені політичним примусом. Не може бути гармонії там, де панують конкуренція і експлуатація -- наслідки розподілу праці. Надмірний розподіл праці призводить до звуження світогляду людини, виникнення почуттів ворожості до осіб іншої професії, до розкладу суспільства на окремі корпорації та до руйнації його єдності. Тому, власне, і необхідна сильна політична влада, щоб вгамовувати різноскеровані інтереси і забезпечувати стан рівноваги. Держава, таким чином, виступає у Конто органом соціальної солідарності і гарантом суспільного порядку.

Однак і цього недостатньо для нормального функціонування суспільства, бо сталий соціальний зв'язок вимагає не лише примусу, але й певної духовної єдності -- вірувань, переконань і соціальних почуттів, моральних принципів та норм поведінки. Це абсолютно необхідне погодження між людьми забезпечується релігією і церквою. Конт виходить з того, що людина -- це егоїстична істота, схильна до руйнації та агресії, яка керується швидше почуттями, аніж розумом. Саме ця обставина робить необхідною збереження релігії і церкви, які виконують функцію регуляторів соціальної поведінки, забезпечують єдність вірувань і почуттів, без чого, на думку Конта, не може існувати жодне суспільство.

Основний принцип «соціальної статики» Конта -- взаємозалежність індивіда і суспільства; для їх оптимального співвідношення потрібні загальна згода, консенсус, що і є основою рівноваги соціальної системи. Ця ідея надовго стала домінуючою в традиції соціологічного позитивізму. Загалом стабільне суспільство з його найважливішими соціальними інститутами можна уявити таким чином:

«Соціальна статика», тобто дослідження складових елементів соціального організму та їх взаємодії, характеризує певний сталий стан суспільства. «Соціальна динаміка», натомість, стосується з'ясування причин, які рухають розвитком цього суспільства. Для Конто первинними, вирішальними чинниками впливу на суспільний розвиток є духовні, розумові начала людини. За основу своєї «соціальної динаміки» він бере історію людського духа, розвиток людського інтелекту.

На думку Конта, людський розум у своєму розвитку проходить три стадії, яким відповідають три стадії історичного прогресу. Перша, або теологічна стадія, охоплює час від давнини до 1300 року. Вона характеризується пануванням релігійного світогляду в сукупності з військово-авторитарними режимами на чолі з жерцями та військовими. Друга, або метафізична стадія, продовжується до 1800 року; її основою Стає метафізичний спосіб пояснення існуючого, суть якого полягає в абстрактно-умоглядному тлумаченні речей і явищ без опори на емпіричні (дослідні) дані. Тут на перший план у духовній сфері висуваються філософи, а в політичній --юристи, публіцисти, літератори. Завданням цієї стадії є руйнація старого суспільства та його нещадна критика. Але наслідком цього стає стан анархії і хаосу. Тому третя, позитивна стадія -- це стадія розповсюдження передусім наук, зростання їх суспільної значущості і впливу на всі сторони життя суспільства. Людська думка акцентує свою увагу не на надприродному і не на поясненнях сущого за допомогою абстрактних сутностей, а лише на наукових законах. Зростання й накопичення позитивних знань спонукає швидкий розвиток промисловості, стимулює перехід від військових до промислових розвинутих систем, допомагає встановленню порядку і соціального миру. В центрі духовного життя перебувають вчені і діячі мистецтва, а управління господарством здійснюють промисловці й технічні фахівці.

2. Форми прояву культури в житті людини

Культура грає в житті людини дуже суперечливу роль. З одного боку, вона сприяє закріпленню найбільш коштовних і корисних зразків поводження і передачі їх наступним поколінням а також іншим групам. Культура піднімає людину над світом тварин, створюючи духовний світ, вона сприяє людському спілкуванню.

З іншого боку, культура здатна за допомогою моральних норм закріпити несправедливість і марновірства, нелюдське поводження. Крім того, усе створене в рамках культури для скорення природи може бути застосоване з метою знищення людей. Тому важливо вивчити окремі прояви культури, щоб одержати можливість знизити напруженість у взаємодії людини породженої їм культурою.

2.1 Етноцентризм та культурний релятивізм

Етноцентризм. Існує відома істина, що для кожної людини земна вісь проходить через центр його рідного міста чи села. Американський соціолог Вільям Саммер) назвав етноцентризмом такий погляд на суспільство, при якому визначена група вважається центральною, і всі інші групи порівнюються і співвідносяться з нею.

Без сумнівів ми допускаємо, що моногамні шлюби краще полігамних; що молоді люди самі повинні вибирати партнерів і це кращий спосіб утворення подружніх пар; що наше мистецтво є самим гуманним і шляхетним, у той час як мистецтво, що належить іншій культурі, зухвало і несмачно. Етноцентризм робить нашу культуру еталоном, з яким ми порівнюємо всі інші культури: на нашу думку, вони будуть гарні чи погані, високі чи низькі, правильні чи помилкові, але завжди стосовно нашої власної культури. Це виявляється в таких позитивних вираженнях, як "обраний народ", "щире навчання", "сверхраса", і в негативних -"відсталі народи", "примітивна культура", "грубе мистецтво".

У якомусь ступені етноцентризм притаманний усім суспільствам, і навіть відсталі народи в чомусь почувають свою перевагу над всіма іншими. Вони, наприклад, можуть вважати культуру високорозвинених країн дурною й абсурдною. Не тільки суспільство, але і більшість соціальних груп (якщо не усі) у суспільстві етноцентричні. Численні дослідження організацій, проведені соціологами різних країн, показують, що люди схильні переоцінювати власні організації і при цьому недооцінювати всі інші. Етноцентризм - загальна людська реакція, що торкає всі групи в суспільстві і майже всіх індивідів. Правда, у цьому питанні можуть бути виключення, наприклад: євреї-антисеміти, аристократи-революціонери, негри, що виступають проти негрів з питань ліквідації расизму. Очевидно, однак, що такі явища можна вважати уже формами поводження, що відхиляється.

Виникає природне запитання: етноцентризм - це негативне чи позитивне явище в житті суспільства? Важко відповісти на це питання чітко й однозначно. Спробуємо визначити позитивні і негативні моменти в такім складному культурному явищі, як етноцентризм, Насамперед слід зазначити, що групи, у яких існують явно виражені прояви етноцентризма, як правило, більш життєздатні, чим групи, цілком терпимі до інших культур чи субкультурам. Етноцентризм споює групу, виправдує жертовність і мучеництво в ім'я її добробуту; без нього неможливий прояв патріотизму.

Етноцентризм - необхідна умова появи національної самосвідомості і навіть звичайної групової лояльності. Звичайно, можливі і крайні прояви етноцентризму, наприклад націоналізм, презирство до культур інших суспільств. Однак у більшості випадків етноцентризм виявляється в більш терпимих формах, і його основна установка така: я віддаю перевагу моїм звичаям, хоча допускаю, що деякі звичаї і вдачі інших культур можуть бути в чомусь краще. Отже, ми зіштовхуємося з явищем етноцентризму практично щодня, коли порівнюємо себе з людьми іншої підлоги, віку, представниками інших організацій чи інших регіонів, у всіх випадках, коли є розходження в культурних зразках представників соціальних груп. Усякий раз ми ставимо себе в центр культури і розглядаємо інші її прояви як би приміряючи їх на себе.

Етноцентризм може бути штучно посилений у якій-небудь групі з метою протистояння іншим групам при конфліктній взаємодії. Вже одне згадування про небезпеку, наприклад, для існування якої-небудь організації, споює її членів, підвищує рівень групової лояльності і етноцентризму. Періоди напруженості у відносинах між націями чи національностями завжди супроводжуються підвищенням інтенсивності пропаганди. Можливо, це зв'язано з підготовкою членів групи до боротьби, до майбутнього позбавленням і жертвам.

Говорячи про ту значну роль, що етноцентризм грає в процесах групової інтеграції, у зімкненні членів груп навколо визначених культурних зразків, слід зазначити і його консервативну роль, негативний вплив на розвиток культури. Дійсно, якщо наша культура краща у світі, то навіщо треба щось удосконалювати, змінювати і тим більше запозичати з інших культур? Досвід показує, що подібна точка зору може значно сповільнити процеси розвитку, що протікають у суспільстві з дуже високим рівнем етноцентризму.

Прикладом може служити досвід нашої країни, коли високий рівень етноцентризму в довоєнний період став серйозним гальмом розвитку культури. Етноцентризм може також бути інструментом, що діє проти змін внутрішнього пристрою суспільства. Так, привілейовані групи вважають своє суспільство найкращим і справедливим і прагнуть уселити це іншим групам, піднімаючи тим самим рівень етноцентризму. Ще в Древньому Римі в представників незаможних шарів культивувалася думка, що, незважаючи на убогість, вони все-таки громадяни великої імперії і тому вище інших народів. Це думка спеціально створювалося привілейованими шарами римського суспільства.

Культурний релятивізм. Якщо члени однієї соціальної групи будуть розглядати культурні звичаї і норми інших соціальних груп тільки з погляду етноцентризму, то прийти до розуміння і взаємодії дуже складно. Тому існує підхід до інших культур, що зм'якшує дію етноцентризму і дозволяє знаходити шляху до співробітництва і взаємного збагачення культур різних груп. Одним з таких підходів вважається культурний релятивізм. Його основою служить твердження, що члени однієї соціальної групи не можуть зрозуміти мотивів і цінностей інших груп, якщо вони аналізують ці мотиви і цінності у світлі своєї власної культури. Для того щоб досягти розуміння, зрозуміти іншу культуру, потрібно зв'язати її конкретні риси із ситуацією й особливостями її розвитку.

Кожен культурний елемент повинний співвідноситися з особливостями тієї культури, частиною якої він є. Цінність і значення цього елемента може розглядатися тільки в контексті визначеної культури. Теплий одяг гарний в Арктиці, але безглузда в тропіках. Те ж можна сказати і про інші, більш складних культурних елементах і про комплекси, що вони складають. Культурні комплекси, що стосуються жіночої краси і ролі жінки в житті суспільства, різні в різних культурах. Важливо тільки підійти до цих розходжень не з погляду домінування "нашої" культури, а з погляду культурного релятивізму, тобто визнаючи за іншими культурами можливості інших, відмінних від "наших" інтерпретацій культурних зразків і усвідомлюючи причини таких модифікацій. Ця точка зору, природно, не етноцентрична, але допомагає зближенню і розвитку різних культур.

Потрібно зрозуміти основне положення культурного релятивізму, відповідно до якого визначені елементи окремої культурної системи є правильними і загальноприйнятими тому, що вони добре себе зарекомендували саме в цій системі; інші ж вважаються неправильними і непотрібними тому, що їхнє застосування породжувало б хворобливі і конфліктні наслідки тільки в даній соціальній чи групі тільки в даному суспільстві. Самий раціональний шлях розвитку і сприйняття культури в суспільстві - сполучення чорт і етноцентризма, і культурного релятивізму, коли індивід, випробуючи почуття гордості за культуру своєї чи групи суспільства і висловлюючи прихильність основним зразкам цієї культури, у той же час здатний зрозуміти інші культури, поводження членів інших соціальних груп, визнаючи їхнє право на існування.

3. Соцiальнi вiдносини залежностi i влади

Поняття "соціальні відносини" вживається у широкому й вузькому розумінні. У широкому розумінні соціальні відносини є синонімом поняття "суспільні відносини", тобто протистоять природним відносинам. У такому розумінні соціальні відносини -- це система соціальних зв'язків між людьми, в які вони вступають у процесі соціально-економічної, соціальної (у вузькому значенні), політичної, духовної взаємодії, це відносини, в основі яких лежить обмін цінностями, відносини соціальної залежності та влади. Зазначені елементи є важливими складовими соціального зв'язку.

Характерними для багатьох видів соціальних відносин є відносини соціальної залежності та влади. Відносини залежності виникають у процесі соціальної взаємодії індивідів, суспільної діяльності людей, спрямованої на задоволення своїх потреб. Вони можуть існувати як безпосередньо, так і опосередковано, усвідомлюватись і не усвідомлюватись людьми. Саме процес задоволення потреб людини є тією домінантою, яка зумовлює взаємозалежність індивідів, що, власне, і є основою виникнення та функціонування соціального буття.

Відносини залежності виявляються передусім у відносинах влади. Влада в найзагальнішому вигляді -- це здатність одних людей контролювати дії інших. Відносини влади -- важлива складова соціальних відносин, оскільки мають важливе значення в життєдіяльності людини. Кожна організована соціальна група чи сам процес -- це значною мірою процес владних відносин, зокрема використання влади. Соціальна влада, суперництво через владу -- важлива складова соціального буття, загальна складова соціальних структур. В основі будь-якої соціальної влади лежать, принаймні, три основні складові: сила, авторитет і вплив.

У соціології виокремлюють два основних підходи до визначення сутності владних відносин. Перший, сутність якого обґрунтував М. Вебер, визначає зміст влади так. Влада означає будь-яку закріплену соціальними відносинами можливість наполягати на своєму навіть за наявності опору незалежно від того, у чому ця можливість виявляється. Отже, учені розуміють владу як частину міжособистісних чи міжгрупових відносин, за допомогою яких долається опір інших індивідів чи соціальних груп. Такого погляду дотримуються багато вчених.

Другий підхід до сутності владних відносин, авторами якого є М. Крозьє і Т. Парсонс, називають системним. Ці вчені виходять з того, що в основі владних відносин у суспільстві лежить статус індивіда чи соціальної групи. Це означає, що влада здатна контролювати дії людей за умови, якщо вона узаконена відповідно до колективних вимог, очікувань чи безлічі ролей у людській організації. Залежно від ситуації, як засвідчує досвід, зазначені підходи до пояснення змісту відносин влади використовуються у практиці соціальних відносин.

Соціальні відносини залежності та влади безпосередньо впливають на реалізацію людьми власного соціального потенціалу, соціальної безпеки. Вони виявляються значною мірою в системі соціально-трудових відносин, зокрема відносин з приводу суспільного розподілу результатів праці, тобто соціальних благ -- у процесі соціальної стратифікації. Влада поряд з доходом, освітою, престижем є важливим виміром соціальної стратифікації, тісно пов'язана із соціальним статусом людини. Що більший обсяг влади, то більшою мірою вона здатна впливати на соціальну безпеку.

Існує багато інших аспектів впливу соціальних відносин залежності та влади на соціальну сферу життя суспільства, задоволення людиною своїх соціальних цінностей, самореалізацію власного соціального потенціалу. Тому важливим завданням соціальної політики є регулювання соціальних відносин залежності та влади, які безпосередньо чи опосередковано впливають на реалізацію людиною свого соціального потенціалу, її соціальної безпеки.

3.1 Соціальні відносини як обмін цінностями

Багато вчених вважають, що соціальні відносини виникають із взаємовідносин, спрямованих на досягнення різноманітних цінностей. Цінності в цьому аспекті є джерелом, необхідною умовою для різних видів соціальних взаємодій. Стабільність соціальних відносин зумовлюється існуванням у суспільстві неперехідних цінностей, природно-історичним процесом їх обміну. На нерівному розподілі соціальних цінностей у суспільстві будуються соціальні, насамперед економічні, відносини. А зміст соціальних відносин залежить від того, як поєднується у взаємодіях людей потреба в цінностях і володіння ними.

Метою соціальної політики в зазначеному аспекті є створення умов для задоволення людьми своїх соціальних цінностей, найважливішою серед яких в українському суспільстві поряд з державністю, національною безпекою є добробут населення. Практична соціальна політика має виходити з того, що найвищою цінністю сучасного цивілізаційного прогресу є людина, її права та свободи, зокрема ті, які вона має реалізувати у процесі включення її в соціальні відносини.

Соціальні цінності, процес їх задоволення людьми є регулятором соціальних відносин, і в цьому аспекті вони є цінностями-регуляторами, цінностями-нормами. Важливе завдання активної соціальної політики у сфері регулювання соціальних відносин між людьми з приводу обміну цінностями полягає у стимулюванні, мотивації їх до досягнення, задоволення як суспільно значущих соціальних цінностей -- соціальної справедливості, добробуту, соціального миру тощо, так і індивідуальних цінностей кожної особистості.

3.2 Соціальні відносини є об'єктом політики, соціального управління

Соціальна політика як складова політики в системі соціальних відносин у цьому аспекті має відображати й творити ті елементи цього виду суспільних відносин, що пов'язані із соціальною сферою життя людей, способами і формами реалізації ними свого соціального потенціалу, створення умов для стабільного рівня соціальної безпеки.

У вузькому розумінні під соціальними відносинами розуміють систему соціально-групових відносин. Основними видами соціальних відносин в зазначеному аспекті є соціально-класові, етнонаціональні, сімейно-шлюбні, територіально-поселенські, соціально-трудові та ін.

Дистанція соціальна - величина, що характеризує ступінь близькості або відчуження між соціальними групами.

Закон соціальний - це вираз суттєвих, необхідних і постійно повторюваних взаємозв'язків і відносин між соціальними явищами та процесами, а передовсім між діяльністю соціальних спільнот і діями окремих індивідів, що зумовлюють виникнення, функціонування й розвиток соціальних систем.

Конотркультура - в широкому значенні напрям розвитку культури, який активно протистоїть "офіційній" традиційній культурі, будь-які форми девіантної поведінки. В такому розумінні контркультура зближається з поняттям альтернативної культури. В більш вузькому і конкретному значенні термін "контркультура" вживається для означення форми протесту проти культури "батьків", що поширилася серед частини американської молоді в 60-х -- на початку 70-х років XX ст

«Дзеркальне Я» - це людське Я, яке відкривається через реакції інших. Чарльз Кули проаналізував цей процес Я - відкриття.

Конфлікт рольовий - ситуації, коли виконання одной ролі мішає виконанню іншої.

Контакт соціальний - це коли людина за різними обставинами вступає в зв'язок з іншими індивідами.

Заклежність соціальна - при якому соціальна система S1 (це може бути індивід, група або соціальний інститут) не може зробити необхідні для неї соціальні дії d1, якщо соціальна система S2 не зробить дій d2. При цьому система S2 домінуватиме над залежною системою S1.

Інституціоналізація - процес визначення і закріплення соціальних норм, правил, статусів і ролей, приведення їх в систему, здатну діяти у напрямі задоволення деякої суспільної потреби.

Зовнішнє оточення організації - це сукупність факторів, які формують довгострокову прибутковість організації і на які організація не може впливати взагалі або має незначний вплив.

Аналіз документів- це сукупність методичних прийомів і процедур, що застосовуються для вилучення із документальних джерел соціологічної інформації при вивченні соціальних процесів і явищ з метою вирішення певних дослідницьких завдань.

Використана література

конт наука культурний релятивізм

1.Арон Р. Этапы развития социологической мысли. -- М.: 1993. 

2.Борецька Н. П. Соціальний захист населення на сучасному етапі: стан і проблеми. -- Доне Вегера С Європейська соціальна хартія і Україна // Україна: аспекти праці. -- 2001. --№7.

3.Вегера С. Європейські соціальні стратегії і Україна // Україна: аспекти праці. -- 2001. --№6.

4.Величко О. Д. Соціальний захист населення у системі бюджетного забезпечення // Україна: аспекти праці. -- 1999. -- № 6.

5.Вишневский А. Демографический потенциал России // Вопр. экономики. -- 1998. -- № 5.

6.Від соціального забезпечення до соціальної політики: 36. наук. ст. / За ред. Я. А. Жаліла. -- К, 2001.

7.Вінер М., Нечай А., Яценко В. Як зробити дійову систему недержавного пенсійного забезпечення в Україні // Україна: аспекти праці. -- 2000. -- № 2.

8.Восленский М. С. Номенклатура. -- М., 1991.

9.Герасимчук В. I. Проблема вдосконалення структури і якості робочої сили та шляхи її розв'язання. -- К., 2001.

10.Гїденс Е. Соціологія / Пер. з англ. В. Шовкуна, А. Олійника. -- К., 1999.

11.Головатий М. Багаті і бідні: добро чи зло?//Уряд, кур'єр. --2002. --№118.

12.Захарченко М.В., Погорілий О.І. Історія соціології (від античності до початку XX ст.) -- К.: 1993. 

13.Культурология /под ред. А.А.Радугина. М.: Центр, 1996. - 400 с.

14.Ручка А.О., Танчер В.В. Курс історії теоретичної соціології -- К.: 1992

Современная западная социология: Словарь. -- М.: 1990. 

1. Размещено на www.allbest.ru