Боротьба з безпритульністю та бездоглядністю в Донбасі (1943-1953 рр.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Донецький Національний Університет

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

Боротьба з безпритульністю та бездоглядністю в Донбасі (1943-1953 рр.)

Касьянова Наталія Миколаївна

Донецьк - 2010

Дисертацією є рукопис

Роботу виконано на кафедрі історії України Донецького національного університету Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник: кандидат історичних наук, доцент

Грідіна Ірина Миколаївна,

доцент кафедри міжнародних відносин і зовнішньої політики Донецького національного університету

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор,

член-кореспондент НАН України

Даниленко Віктор Михайлович,

завідувач відділу історії України другої половини ХХ ст. Інституту історії України НАН України

доктор історичних наук, професор

Стяжкіна Олена Вікторівна,

професор кафедри історії слов'ян Донецького національного університету

Захист відбудеться " 18 " лютого 2010 року о 12.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 11.051.02 у Донецькому національному університеті за адресою: 83001, м. Донецьк, вул. Університетська, 24, ІІ корпус, ауд. 38.

Із дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Донецького національного університету (83001, м. Донецьк, вул. Університетська, 24).

Автореферат розіслано "15" січня 2010 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Крапівін О.В.

Анотації

Касьянова Н.М. Боротьба з безпритульністю та бездоглядністю в Донбасі (1943-1953 рр.). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.01 - Історія України. - Донецький національний університет, Донецьк, 2010.

Дисертацію присвячено висвітленню історії дитячої безпритульності, бездоглядності та злочинності в Донбасі після звільнення регіону від нацистської окупації та по закінченні Великої Вітчизняної війни. У роботі визначені основні причини наявності зазначених негативних соціальних явищ, з'ясовано масштаби проблеми. Проаналізовано законодавчу та розпорядчу базу роботи органів радянської влади по боротьбі з безпритульністю, бездоглядністю та злочинністю. Висвітлено основні методи їх ліквідації та охарактеризовано владні структури, на які покладалися завдання усунення негативних проявів та стабілізації ситуації із рівнем дитячого воложюжництва та правопорушень. Розглянуто спеціальні дитячі виховні установи для категорії дітей із статусом діти-сироти та бездоглядні. У роботі висвітлено діяльність установ, спрямованих на утримання дітей правопорушників та злочинців. Наголошено на окремій ролі громадськості у справі допомоги дітям вулиці. З'ясовано стан матеріального забезпечення знедолених дітей, аналізуються соціально-побутові умови їх життя. Висвітлено особливості організації навчально-виховного процесу вихованців спеціальних дитячих установ, а також розглянуто специфіку дозвільного життя.

Ключові слова: безпритульність, бездоглядність, дитяча злочинність, опіка, патронат, приймальник-розподільник, кімната міліції, дитячий будинок, школа фабрично-заводського навчання, ремісниче училище.

Касьянова Н.Н. Борьба с беспризорностью и безнадзорностью в Донбассе (1943-1953 гг.). - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.01 - История Украины. - Донецкий национальный университет, Донецк, 2010.

Диссертация посвящена исследованию истории детской беспризорности, безнадзорности и преступности в Донбассе после освобождения региона от нацистской оккупации и по окончанию Великой Отечественной войны. В работе определенны основные причины наличия данных негативных социальных явлений, выяснены масштабы проблемы. Подается статистический материал по количеству беспризорных, безнадзорных и детей правонарушителей, как в Донбассе, так и других регионах УССР, а также союзных республиках. Проанализирована законодательная база работы органов советской власти, правительственные постановления по борьбе с беспризорностью, безнадзорностью и преступностью. Отражено основные методы их ликвидации и названо основные ведомства и структуры, на которые возлагались функции устранения негативных проявлений и стабилизации ситуации с уровнем детского бродяжничества и правонарушений - министерства образования, здравоохранения, внутренних дел, социального обеспечения, трудовых резервов. В частности, выделено такой вид борьбы с детской беспризорностью и безнадзорностью, как разработка правовой базы социальной защиты материнства и детства. На примере Донбасса продемонстрирована эффективность форм приемного воспитания в семьях рабочих. Выделено отличия между ними, которые способствовали доминированию одних форм семейного воспитания над другими. Рассмотрены специальные детские воспитательные учреждения для категории детей со статусом дети-сироты и безнадзорные. Отмечено положительные и отрицательные моменты в их функционировании. В работе отражена деятельность учреждений, основной задачей которых было содержание детей правонарушителей и преступников, а именно детских трудовых колоний и детских трудовых воспитательных колоний. Сделано вывод о том, что в работе этих учреждений основной упор делался не только на наказание малолетних закононарушителей, но и на воспитательную работу с проблемными подростками. В работе делается акцент на отдельной роли общественности в помощи детям улицы. Установлено, что её деятельность инициировалась именно простыми людьми и поддерживалась правительством. Проанализировано материальное обеспечение обездоленных детей, социально-бытовые условия их жизни. Автором определены особенности организации учебно-воспитательного процесса воспитанников специальных детских учреждений, а также рассмотрено специфику досуга. Выяснено, что особенностью советской системы воспитания было сочетание процесса обучения в школе с трудом и наличие обязательного советского патриотического воспитания. Сделано вывод, что основные недостатки процесса борьбы с детской беспризорностью, безнадзорностью и преступностью имели в основном объективный характер и постепенно устранялись.

Ключевые слова: беспризорность, безнадзорность, детская преступность, опека, патронат, приёмник-распределитель, комната милиции, детский дом, школа фабрично-заводского обучения, ремесленное училище.

Kasyanova N.N. - Fight against homelessness and dereliction in Donbass (1943-1953). - Manuscript.

Thesis for the Candidate degree in History, speciality 07.00.01 - History of Ukraine. - Donetsk National University. - Donetsk, 2010.

Dissertation is devoted to the problem of central and local powers' struggle with child homelessness, dereliction and criminality in Donbas after liberation of the region from Nazi occupation and with ending of Great Patriotic War. In work there are definite principal reasons of presence of the noted negative social phenomena, the scale of problem is found out. The legislative and prescriptive basis of work of organs of the Soviet power is analyzed on the background of struggle against homelessness dereliction and criminality. The basic methods of their liquidation are reflected and imperious structures authorized with the tasks of removal of negative displays and stabilization of situation with the level of child vagrancy and offences are viewed. Special child educational establishments for the category of children with status of children-orphans and derelicted are briefly considered. In the work the activity of the establishments directed on maintenance of children of offenders and criminals is reflected. Particular role of public that help to the children of street is underlined. The state of the material maintenance to outcasted children is found out, the social-housing terms of their life are analyzed. Features of organization of educational-upbringing process of pupils in special child establishments are reflected, and also the specificity of pastime life are considered.

Key words: homelessness, dereliction, children's criminality, guardianship, patronage, accepts-distributor, room of militia, orphanages, schools of plant teaching, industrial school.

1. Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Рівень життя населення будь-якої держави можна оцінити, якщо звернути увагу на умови, в яких перебувають діти. Соціальна турбота про підростаюче покоління є показником не лише економічного добробуту держави, але й рівня морального здоров'я суспільства. Дитина, як ще психологічно несформована особистість, легко потрапляє під вплив та відтворює модель поведінки, яку пропонує оточення. Дитяча безпритульність та бездоглядність породжує тяжкі соціальні наслідки і девіації в поведінці: зростання правопорушень, злочинність неповнолітніх, дитячу проституцію, алкоголізм, наркоманію. Сьогодні в Україні тільки за офіційними даними біля 130 тисяч дітей постійно або ситуативно живуть на вулиці, що дорівнюється ситуації після закінчення Другої світової війни, коли основними причинами цього соціального явища були втрата батьків, розруха, голод. Звідси актуальність проблеми, яка так і не стала предметом спеціального історичного дослідження.

Безпритульність та бездоглядність - це характерне явище міст, тому урбанізований Донбас як у повоєнні роки, так і сьогодні займає "провідне місце" у поширенні цього явища серед інших регіонів країни. За нашими підрахунками, до середини 1944 р. у Донбасі налічувалося біля 15% безпритульних дітей УРСР. Нині лише у Донецькій області мешкає біля 11 тисяч дітей-сиріт та дітей без батьківської опіки, що становить 13,6% від загальної кількості дітей-сиріт, які живуть в Україні. Між тим, модель радянського "щасливого дитинства" сталінської епохи являла собою налагоджений державний механізм класового виховання радянських громадян. Комуністична влада не могла допустити "неправильної" соціалізації майбутніх будівників соціалізму, докладаючи немало зусиль для подолання безпритульності та бездоглядності. Врахування історичнного досвіду та уроків минулого, критичне їх осмислення дають можливість для оптимізації політики соціального захисту дитинства і на загальнодержавному, і на місцевому рівнях, це робить наше дослідження актуальним як з теоретичної, так і з практичної точки зору.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана у межах науково-дослідної теми кафедри історії України Донецького національного університету "Історія Донбасу в контексті загальноукраїнської історії: нові підходи та оцінки" (номер державної реєстрації 0108U006412).

Об'єктом дослідження виступає така соціальна категорія як діти, їх місце в соціальній структурі радянського суспільства, статус, умови існування різних груп дитячого населення країни.

Предметом вивчення є дитяча безпритульність, бездоглядність і злочинність в Донбасі у повоєнний період, політика центральної та місцевої радянської влади щодо подолання цих явищ, подальшої соціалізації безпритульних і бездоглядних дітей.

Хронологічні межі дослідження охоплюють 1943-1953 рр. Нижня межа обумовлена часом звільнення Донбасу від німецько-фашистської окупації і нагальною потребою вирішення в регіоні проблеми соціального захисту знедолених дітей. Верхня - 1953 р. - умовно визначається ліквідацією дитячої безпритульності та злочинності як масового явища.

Географічні межі вивчення охоплюють територію сучасної Донецької та Луганської областей (на той час відповідно Сталінської і Ворошиловградської), які доцільно розглядати як українській Донбас. З метою уникнення надання уривчастої інформації щодо ліквідації безпритульності, подальшого влаштування дітей, наводяться факти та аналізуються аналогічні процеси в інших регіонах УРСР та СРСР.

Мета дисертаційного дослідження полягає у вивченні на прикладі Донбасу досвіду боротьби держави з такими соціальними явищами, як дитяча безпритульність, бездоглядність і злочинність за умов відновлення мирного життя в країні. Відповідно до поставленої мети передбачається розв'язання таких наукових завдань:

- з'ясувати ступінь вивчення теми, охарактеризувати інформативну цінність історичних джерел;

- охарактеризувати умови, причини, стан та наслідки дитячої безпритульності, бездоглядності та злочинності в Донбасі після його звільнення від нацистської окупації;

- проаналізувати нормативно-правову базу боротьби з дитячою безпритульністю, бездоглядністю та злочинністю;

- визначити основні напрямки діяльності державних та громадських організацій України загалом та Донбасу, зокрема, у боротьбі з цими негативними явищами;

- виявити особливості функціонування різних типів спеціальних дитячих виховних установ;

- з'ясувати стан матеріальної бази соціального захисту дітей-сиріт та бездоглядних;

- висвітлити основні шляхи, форми та засоби соціальної адаптації знедолених дітей, а також специфіку організації навчально-виховного процесу в спеціальних дитячих установах;

- оцінити ефективність системи боротьби з дитячою безпритульністю, бездоглядністю та злочинністю в Донбасі у зазначений період.

Наукова новизна дисертації визначається тим, що проблема боротьби з дитячою безпритульністю, бездоглядністю та злочинністю в Донбасі вперше стала предметом спеціального історичного дослідження. У роботі проаналізовано та узагальнено історичні умови та причини виникнення цих явищ, виявлено регіональні особливості їх поширення в Донбасі, з'ясовано структуру державних механізмів ліквідації безпритульності та злочинності.

На підставі аналізу широкого кола джерел, значна частина яких вводиться до наукового обігу вперше, вдалося дослідити процес становлення матеріальної бази соціального захисту постраждалих дітей, з'ясувати роль окремих державних структур у справі подолання масової безпритульності, бездоглядності та злочинності. З'ясовано роль громадськості у процесі боротьби з даними негативними соціальними явищами та формами девіантної поведінки підлітків. Визначено, що поряд із всесоюзними формами допомоги дітям (матеріальна допомога через проведення недільників, декадників, місячників та одноразових акцій для створення грошових і продовольчих фондів допомоги дітям-сиротам) громадськість Донбасу винайшла та вдало застосовувала власні, які у подальшому були поширенні на решту регіонів УРСР та СРСР. Розглянуто умови функціонування різних за типом дитячих виховних установ, висвітлено процес соціалізації та перевиховання неповнолітніх правопорушників та дітей вулиці на прикладі Ново-Желанівської дитячої трудової виховної колонії (ДТВК) Сталінської області.

Новизна роботи полягає також у оприлюдненні цінного для дослідників, раніше не опрацьованого фактологічного матеріалу про розвиток форм прийомного виховання у родинах трудящих, а саме: патронату, опіки та всиновлення. Встановлено відмінності між ними, що сприяли домінуванню одних форм сімейного виховання над іншими. Під час роботи над дисертацією була апробована методика "штучного" створення джерел - усної історії.

Практичне значення дисертації полягає, насамперед, у тому, що фактологічний матеріал, теоретичні положення, висновки та узагальнення, що містяться у роботі, суттєво розширюють сучасні знання соціальних аспектів історії повоєнних років, а відтак, сприяють інтенсифікації досліджень як з цієї проблематики, так і суміжних тем. Результати роботи можуть залучатися при підготовці узагальнюючих праць з історії України та Донбасу (зокрема, енциклопедії історії Донбасу). Матеріали дисертаційної роботи можуть бути корисними при читанні загальних лекційних курсів у вищих навчальних закладах та розробці спецкурсів з історії Донбасу, у краєзнавчій літературі.

Окремі положення дисертації також можуть бути доречними і при розробці сучасної державної та регіональної політики щодо соціального захисту дитинства.

Особистий внесок здобувача. Автором здійснено розробку наукової проблеми, що дозволяє відтворити історію дитячої безпритульності, бездоглядності та злочинності в Донбасі в перше повоєнне десятиріччя і висвітлити основні напрямки діяльності влади щодо їх подолання. Результати дослідження, викладені у дисертаційній роботі, отримані здобувачкою повністю самостійно.

Апробація результатів дисертації. Основні положення та окремі аспекти дослідження знайшли відображення в авторських публікаціях та доповідях на наукових конференціях, зокрема, Міжнародній науковій конференції "Історія та сучасність: погляд крізь віки" (2007 р., м. Донецьк), ІV Всеукраїнській науково-практичній конференції студентів та молодих науковців "Українська державність: історія і сучасність" (30 листопада 2007 р., м. Маріуполь), Міжнародній науковій конференції "Каразінські читання" (25 квітня 2008 р., м. Харків), IV Міжнародній науково-практичній конференції "Актуальні проблеми сучасних наук" (16-31 червня 2008 р., м. Дніпропетровськ), VI Міжнародній науково-практичній конференції "Молодь і держава" (24-26 жовтня 2008 р., м. Святогірськ), Міжнародній науковій конференції студентів, аспірантів та молодих вчених "Одеські читання: актуальні проблеми історії, археології та етнології" (6-7 лютого 2009 р., м. Одеса).

Дисертацію обговорено і схвалено на засіданні кафедри історії України Донецького національного університету.

Публікації. За матеріалами дисертації опубліковано 12 наукових праць (із них 6 - у фахових виданнях, визначених ВАК України) загальним обсягом 4,4 друк. арк.

Структура і обсяг дисертації підпорядкована меті та завданням дослідження. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, одинадцяти підрозділів, висновків, списку посилань, списку використаних джерел та літератури, додатків. Загальний обсяг роботи становить 252 сторінки, з них основна частина - 181 сторінка.

2. Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано вибір та актуальність теми, зв'язок з науковими програмами, визначено предмет та об'єкт, мету і завдання дослідження, хронологічні та географічні межі наукового пошуку, доводиться наукова новизна та можливість практичного впровадження результатів проведеної роботи.

У першому розділі - "Історіографія, джерельна база та методологічні засади дослідження" аналізується стан наукової розробки теми, виявлено ступінь інформативності використаних джерел, а також обґрунтовуються методологічні засади дослідження.

Для характеристики стану наукової розробки історіографію проблеми поділено умовно на чотири групи: 1) праці загального характеру з історії України та Донбасу періоду Другої світової війни та відбудови народного господарства; 2) дослідження, присвячені становищу неповнолітніх громадян в умовах війни та у повоєнні роки; 3) праці, які прямо чи опосередковано стосуються проблеми дитячої безпритульності у воєнні та повоєнні часи; 4) розвідки теоретичного характеру.

Серед робіт загального спрямування були використанні розробки як радянських, так і сучасних вітчизняних та зарубіжних дослідників. Їх умовно можна поділити на узагальнюючі праці з історії СРСР, УРСР, Великої Вітчизняної війни та дослідження, в яких висвітлюється перебіг подій у справі промислової та культурної відбудови УРСР загалом та Донбасу, зокрема, розробки, які розкривають окремі питання, як то голод 1946-1947 рр., проблеми соціального захисту та забезпечення населення, постраждалого під час Великої Вітчизняної війни, діяльність громадських організацій, повсякденне та культурне життя післявоєнного суспільства.

Перші праці про стан дітей у період, що вивчається, з'явилися ще під час Великої Вітчизняної війни. Як правило, авторами виступали партійні робітники, керівники та спеціалісти наркоматів освіти, охорони здоров'я, педагоги. Ці публікації мали здебільшого публіцистичний характер, однак цінність їх очевидна, оскільки роботи написані на живому матеріалі, містять статистичні дані та конкретні приклади.

Також серед робіт, які безпосередньо стосуються становища неповнолітніх громадян в умовах війни та у повоєнні роки, слід відзначити праці В.В. Ленської, А.Л. Піщевського, О.Г. Перехрест, М.Ф. Бунчука. Це невеликі за обсягом розвідки, присвячені питанням організації загального, трудового, фізичного навчання та виховання дітей і підлітків у школах. Наукові дослідження сучасних вітчизняних істориків представлені працями Г.М. Голиша та М.О. Бистрої, які розглядають цілу низку питань, пов'язаних зі становищем дітей і підлітків у роки війни.

Як вже було зазначено вище, проблеми безпритульності та бездоглядності дітей у повоєнні роки не стали предметом конкретно-історичного дослідження. Більшість наукових праць з цієї проблеми написані українськими і російськими психологами, педагогами, соціологами, правознавцями. Для нас вони цінні головним чином для з'ясування та визначення сутності таких явищ, як безпритульність, бездоглядність, сирітство, зокрема, соціальне, опіка тощо.

Під час розробки теми було використано роботи, в яких висвітлені проблеми правопорушень і злочинності неповнолітніх, громадського контролю та допомоги дітям, які перебували у виправних закладах, питання, пов'язані з вихованням молоді у школі та окремих дитячих виховних установах.

Серед невеликої кількості історичних розвідок, можна виокремити дисертаційне дослідження Т.Т. Гриценко, присвячене державній турботі про дітей-сиріт в УРСР. Безпосередньо проблем дитячого сирітства та бездоглядності торкаються у своїх роботах Л.В. Пилипенко та А.М. Сініцин.

Окремі аспекти загальної теми дитячої безпритульності та бездоглядності досліджують сучасні історики. Це, насамперед, праці Л.Г. Голиш та М.О. Соловей, присвячені функціонуванню дитячих виховних закладів різних типів, а саме: дитячих будинків, будинків дитини, установ, що підпорядковувались НКВС (МВС) УРСР. Зокрема, ними розглядаються нормативно-правова база розвитку спеціальних дитячих установ, безпосередній процес їх функціонування - формування мережі та контингенту, умови утримання в них вихованців, організація навчально-виховного процесу та кадрове забезпечення.

Окремі факти стосовно подолання дитячої безпритульності та бездоглядності знаходимо у роботах, присвячених історії міліції України. Це праці дослідників А.Є. Шевченка, М.М. Лагоши, В.Г. Вовка.

Підсумовуючи огляд історіографічної бази дослідження, слід зазначити, що, незважаючи на її наукову цінність, поза увагою залишається ціла низка питань стосовно ліквідації дитячої безпритульності та бездоглядності в УРСР загалом та Донбасі, зокрема, проблем, пов'язаних з розвитком системи кримінального покарання дітей та підлітків, умов повсякденного життя неповнолітніх у виховних закладах, спільної діяльності громадськості та міліції у справі попередження бездоглядності та правопорушень.

До окремої історіографічної групи нами віднесено праці теоретичного плану. Перш за все, це роботи видатних радянських педагогів В.О. Сухомлинського та А.С.Макаренка, які відіграли важливу роль для осмислення автором загальної теорії виховання дітей і підлітків у радянські часи. Також були використані праці з педагогіки та психології, які надають можливість зрозуміти вікові особливості дитячої психіки, причини девіантної поведінки, виховні методики тощо.

Мета і завдання дослідження визначили його джерельну базу. Основу джерельної бази дисертаційної роботи становлять як опубліковані документи, так і такі, що вводяться до наукового обігу вперше. Це джерела з чотирьох архівів: Центрального Державного архіву вищих органів влади та управління України (далі - ЦДАВОВУ), Центрального Державного архіву громадських об'єднань України (далі - ЦДАГОУ), Державного архіву Донецької області (далі - ДАДО) та Державного архіву Луганської області (далі - ДАЛО). Для класифікації джерел нами використано принцип розподілу їх за походженням.

Першу групу джерел становлять законодавчі та нормативні акти владних структур - Президії Верховної Ради СРСР, Ради Народних Комісарів СРСР і УРСР (з 1946 р. - Ради Міністрів), Центрального комітету КП(б)У. Директивні документи вищих радянських органів влади відбивають політику держави у боротьбі з такими явищами, як безпритульність, бездоглядність та злочинність та є першоосновою для розуміння дослідником шляхів їх подолання. Значна їх частина опублікована на сторінках збірок документів, а також зберігається у фондах центральних та обласних архівів України (ЦДАГОУ, ф. 1, 7; ДАЛО, ф. Р-1774; ДАДО, ф. 424, Р-2794, Р-5154).

Другу групу джерел складають документи виконавчих органів влади, які дають можливість простежити впровадження в життя владних рішень. Це розпорядчі акти Народних комісаріатів освіти, охорони здоров'я, внутрішніх справ, а також їх звітна документація - доповідні записки, звіти відділів народної освіти про влаштування дітей, що лишилися без батьків, звіти про роботу дитячих будинків, повідомлення, листи, довідки органів МВС про стан боротьби з дитячою безпритульністю, бездоглядністю та злочинністю (ЦДАВОВУ, ф. 166; ЦДАГОУ, ф.1, 7; ДАДО, ф. 326, Р 2794, Р 2852; ДАЛО, ф. П-179, Р-1067, Р-2481).

Третю групу джерел складають документи та матеріали громадських організацій: Ленінської Комуністичної спілки молоді України, Української Республіканської Ради професійних спілок, Товариства Червоного Хреста. У них вміщені різні за характером документи: довідки, інформації, звіти, доповідні записки. Частково вони містяться на сторінках документальних збірників ("Народное образование в СССР. Общеобразовательная школа. Сборник документов") і періодичних видань ("Радянська школа"). Однак основна частина цих матеріалів зберігається у центральних та обласних архівах України (ЦДАГОУ, ф. 1, 7; ЦДАВОВУ, ф. 2605, Р-4616; ДАДО, ф. 424, Р-920; ДАЛО, ф. П-311, Р-1774, Р-2251).

До четвертої групи джерел належать статистичні дані. Через відсутність опублікованих даних саме про кількість безпритульних і бездоглядних та навіть дітей-сиріт, нами в якості матеріалів статистики використовувались довідки органів внутрішніх справ про боротьбу з дитячою безпритульністю та бездоглядністю, оперативні зведення дитячих кімнат міліції про кількість затриманих дітей, їх контингент, подальший розподіл та притягнення до відповідальності батьків; довідки обкомів КП(б)У про проведені заходи по боротьбі з дитячою безпритульністю та бездоглядністю, які містять дані про кількість дітей, затриманих на вулицях під час проведення рейдів з їх вилучення; звіти обласних відділів народної освіти про влаштування дітей, які втратили батьків. Ці матеріали зберігаються у фондах центральних та обласних архівів України. У дисертаційному досліджені також використанні опубліковані матеріали статистичних збірників.

П'яту групу джерел складають довідкові матеріали. Оскільки деякі аспекти досліджуваної проблеми перетинаються з науками, суміжними історичній (педагогікою, психологією, соціологією), додаткову інформацію стосовно термінів, що зустрічаються у дослідженні, введено завдяки використанню спеціальних, юридичних та педагогічних енциклопедій та словників.

Важливим джерелом з вивчення проблеми є матеріали періодичних видань, які на той час виконували як інформаційні, так і пропагандистські функції. На шпальтах радянських центральних періодичних видань, таких, як "Радянська школа", вміщувалися накази та розпорядження уряду, матеріали нарад працівників дитячих виховних закладів. На сторінках регіональних газет "Социалистический Донбасс", "Комсомольская правда в Донбассе" публікувались факти з життя учнів шкіл ФЗН та ремісничих училищ, повідомлення про оголошення недільників та декадників допомоги дітям загиблих фронтовиків, звернення до громадськості з закликами організовувати всенародну допомогу дітям-сиротам та бездоглядним, а також інформація про відкриття дитячих будинків.

Сьома група джерел - документи особистого походження - характеризує суб'єктивне уявлення людини про перебіг подій і допомагає з'ясувати психологічний стан, ставлення до подій та оточуючого середовища, уявлення, прагнення та мрії неповнолітніх громадян під час та після війни. Спогади вихованців дитячих будинків, шкіл ФЗН, працевлаштованих підлітків Донбасу про своє життя можна знайти на сторінках тогочасної періодичної преси. Це переважно невеликі публікації, присвячені різним проблемам, наприклад, життю дітей на окупованій території, у дитячих притулках окупаційної доби, побутовим умовам вихованців дитячих будинків та учнів у гуртожитках після звільнення, їх діяльності на полях радгоспів та колгоспів тощо. Дефіцит джерел особистого походження спонукає дослідників до створення таких джерел власними силами. Тому нами використано матеріали усної історії, зібрані автором.

Таким чином, наявна джерельна база, значна частина якої вводиться до наукового обігу вперше, дозволяє у повному обсязі виконати окреслені завдання та досягти поставленої мети дисертаційної роботи.

Теоретико-методологічну основу дисертаційної роботи становлять загальнонаукові та спеціальні принципи дослідження: історизму, об'єктивного відображення дійсності, які реалізуються за допомогою проблемно-хронологічного, аналітико-логічного, порівняльно-історичного методів, статистичного та кількісного аналізу, комплексного підходу, а також методу інтерв'ю.

Другий розділ "Політика центральної та місцевої влади щодо боротьби з дитячою безпритульністю та бездоглядністю у 1943-1953 рр." поділяється на три підрозділи. У підрозділі 2.1 "Стан дитячої безпритульності і бездоглядності після звільнення Донбасу від німецько-фашистської окупації" з'ясовано, що величезні людські та матеріальні втрати під час Великої Вітчизняної війни та окупації Донбасу призвели до катастрофічного стану в соціальній сфері - це масове сирітство, дитяча безпритульність та бездоглядність. Високий рівень дитячої бездоглядності у подальші роки пояснюється величезними матеріальними втратами Донбасу під час війни, що вимагало від дорослої частини населення небувалих зусиль на відбудові, а через зруйнованість переважної більшості дитячих виховних установ діти часто залишалися без нагляду. У Донбасі на кінець 1943 р. розташовувалась майже половина всіх дитячих будинків УРСР (47 з 95). На наш погляд, таку велику кількість також можна пояснити специфікою промислового регіону. В умовах війни відбувалася міграція населення на схід та південь України у промислові райони, де було більше можливостей влаштуватися на роботу та покращити умови життя. А потім, під час масштабного відновлення, здійснювалось масове залучення населення інших регіонів республіки та Радянського Союзу до відбудовчих робіт. Поряд із соціально-економічними причинами дитячого сирітства, бездоглядності та злочинності, визначено політичний чинник (відновлення післявоєнних репресій). Зроблено висновок про те, що наявна ситуація вимагала адекватного та невідкладного реагування з боку владних структур.

У підрозділі 2.2 "Заходи держави та місцевої влади щодо виявлення та влаштування дітей-сиріт, бездоглядних та безпритульних" проаналізовано нормативно-правову базу роботи органів радянської влади щодо ліквідації дитячої безпритульності та бездоглядності як масових явищ, а саме директивні документи партійно-державного керівництва з розгортання та функціонування мережі спеціальних дитячих установ. Розглянуто відповідні розпорядження місцевих органів влади. Визначено основні владні структури, на які покладалися функції виявлення та влаштування "дітей-вулиці" - наркомати (міністерства) внутрішніх справ, освіти, охорони здоров'я, соціального забезпечення, трудових резервів. З'ясовано роль громадськості у справі соціалізації дітей-сиріт та бездоглядних.

На основі комплексного вивчення законодавчої та нормативної бази зроблено висновок про основні форми ліквідації безпритульності та влаштування дітей-сиріт. Це виявлення безпритульних і бездоглядних шляхом проведення масових рейдів за участю міліції, представників освіти, органів охорони здоров'я та представників громадськості, направлення виявлених дітей до кімнат міліції, приймальників-розподільників, а звідти - до дитячих будинків, будинків дитини, шкіл фабрично-заводського навчання та ремісничих училищ, на опіку, патронат та всиновлення. Зокрема, виділено такий аспект боротьби із дитячим волоцюжництвом, як розробка правової бази соціального захисту материнства та дитинства.

Підрозділ 2.3 "Діяльність правоохоронних органів, органів освіти та громадськості по боротьбі з бездоглядністю та безпритульністю" присвячено визначенню ролі зазначених відомств, як основних на шляху подолання даних негативних явищ. З'ясовано, що органи міліції становили першу ланку у виявленні та подальшому влаштуванні знедолених дітей. Охарактеризовано нормативно-правову базу, відповідно до якої діяли дитячі кімнати міліції та приймальники-розподільники. Вказано на позитивні риси їх функціонування та виявлено недоліки, які мали переважно об'єктивний характер - брак приміщень, нестача коштів через спрямування усіх ресурсів держави на потреби промислової відбудови. Поряд з тим, органи внутрішніх справ здійснювали розшук зниклих під час війни та окупації дітей, а також проводили пропагандистську роботу серед населення.

Серед функцій органів освіти виокремлені виявлення та облік дітей, що залишилися без батьків; влаштування дітей-сиріт до дитячих виховних установ, на виховання до родин трудящих, на навчання та працевлаштування; здійснення контролю за умовами, у яких перебували знедолені діти; утримання дитячих будинків (їх фінансування, забезпечення керівним та виховним складом працівників, обстеження матеріально-побутових умов).

Форми допомоги дітям з боку громадськості Донбасу поряд з загальнорозповсюдженими (діяльність у справі патронування та всиновлення дітей-сиріт, матеріальна допомога через проведення недільників, декадників, місячників та одноразових акцій для створення грошових і продовольчих фондів допомоги дітям-сиротам, шефська діяльність) мали регіональні особливості. По-перше, це створення дитячих будинків при промислових підприємствах. Саме робітники Донбасу виступили ініціаторами цієї благородної справи. У Сталінській області на 1945 р. функціонувало шість дитбудинків такого типу. Поряд із створенням промислових дитячих будинків активно організовувалось шефство підприємств Донбасу над дитячими виховними установами регіону. Воно передбачало здійснення ремонтних робіт у дитячих закладах, забезпечення дітлахів паливом на зимовий період, допомогу у роботі підсобних господарств. Нерідким явищем було й перерахування одноденних заробітків до фондів допомоги дітям. За почином робітників Рутченківського коксохімічного заводу та жінок-активісток Кіровського району м. Сталіно по всьому регіону було розгорнуто збір коштів для допомоги дітям загиблих воїнів Червоної армії. Ще однією особливістю в діяльності громадськості Донбасу було функціонування материнських рад при підприємствах, що здійснювали не лише матеріальну допомогу підліткам, які влаштовувались на роботу, але й організовували шефство над ними.

Встановлено, що в процесі організації та надання допомоги безпритульним і бездоглядним усі структури та відомства діяли злагоджено та спільно, що дозволило в основному подолати зазначені негативні соціальні прояви як масові явища.

Третій розділ "Боротьба з дитячою злочинністю у Донбасі в 1943-1953 рр." складається з трьох підрозділів. У підрозділі 3.1 "Стан та причини дитячої злочинності" розглянуто руйнівні наслідки війни, скрутний матеріальний стан дитячих установ, відсутність належної виховної роботи з дітьми з боку батьків через постійну зайнятість на виробництві, неблагополучна криміногенна ситуація в регіоні, пов'язана з припливом малокваліфікованої робочої сили зі всього СРСР, застосуванням на відновлювальних роботах осіб, що відбули покарання у виправно-трудових колоніях, як головні причини дитячої злочинності у повоєнному Донбасі.

Виявлено основні види злочинів та правопорушень, які скоювали підлітки. Це були крадіжки, пограбування, обтяжені тілесними ушкодженнями та вбивствами. Головною метою злочинів було привласнення чужого майна задля задоволення елементарних фізичних потреб.

У дисертації аналізується динаміка дитячої злочинності по роках. Так, наприклад, її показник по регіону у 1948 р. становив біля 15% від загальної кількості вчинених злочинів. На 1953 р. він становив 6 %. Якщо порівнювати масштаби дитячої злочинності Донбасу з іншими регіонами, то стає очевидним, що рівень її перевищував щонайменше втричі решту регіонів УРСР, що ще раз підтверджує думку автора про взаємозв'язок промислової специфіки регіону з масштабами дитячої бездоглядності і, як наслідок, правопорушеннями.

У підрозділі 3.2 "Система покарання та перевиховування малолітніх злочинців" охарактеризовано нормативно-правову базу щодо покарання неповнолітніх правопорушників. Встановлено, що до карної відповідальності за тяжкі злочини (вбивства, тілесні ушкодження, крадіжки) неповнолітніх притягували з 12-тирічного віку. Через скоєння інших злочинів карна відповідальність наставала з 14 років. Охарактеризовано установи, які забезпечували перевиховування та покарання малолітніх злочинців та правопорушників - дитячі трудові колонії та дитячі трудові виховні колонії, які різнилися режимом утримання вихованців та контингентом дітей і підлітків у них. У межах Донбасу не існувало виправних закладів першого типу, однак функціонувала Ново-Желанівська ДТВК. Особливістю в роботі колонії було поєднання карно-правових заходів боротьби зі злочинністю неповнолітніх з виховними заходами.

Поряд з діями щодо ліквідації злочинності та перевиховуванням правопорушників була розгорнута широка діяльність щодо попередження карних проявів, які найчастіше були наслідками неуважного ставлення до дітей з боку батьків, близьких, опікунів, а також вчителів та вихователів.

Підрозділ 3.3 "Участь громадськості у попереджені правопорушень та вихованні неповнолітніх правопорушників" присвячено висвітленню діяльності комсомольських, профспілкових організацій, установ, які шефствували над дитячими виправними та виховними закладами у вихованні неповнолітніх та попередженні їх правопорушень.

Зазначено, що діяльність громадськості здійснювалась у багатьох напрямках. Це допомога співробітникам внутрішніх органів у виявленні та влаштуванні "дітей вулиці"; практична допомога в організації та проведенні виховних заходів з підопічними та бесід з батьками щодо підсилення виховної роботи з дітьми та підлітками, а також виховна робота з утриманцями ТВК для неповнолітніх з метою їх виправлення та перевиховання; матеріальна допомога в облаштуванні дитячих кімнат міліції, приймальників-розподільників, трудових виховних колоній, що виявлялася переважно у шефській роботі.

Четвертий розділ "Організація системи соціального захисту дітей-сиріт, безпритульних та бездоглядних" складається з двох підрозділів. У підрозділі 4.1 "Матеріальна база соціального захисту знедолених дітей" проаналізовано матеріальний стан дитячих виховних установ різного типу. Підкреслено, що руйнівні наслідки війни та труднощі у період відновлення значною мірою позначилися на їх функціонуванні. Дитячі установи працювали в умовах матеріально-фінансового дефіциту та не завжди були забезпечені навіть речами першої необхідності. Поряд з цим, збої у плановому постачанні ускладнювалися дисциплінарними порушеннями на місцях. Постійні ревізії виявляли фінансові зловживання та незаконні дії з боку керівництва та співробітників дитячих виховних установ.

Для покращення матеріального стану дитячих установ використовувались альтернативні засоби. Це допоміжні господарства при дитячих будинках, які суттєво доповнювали щоденний раціон харчування вихованців, а також додаткові способи отримання коштів, які ініціювались громадськістю та підтримувались місцевою владою (проведення недільників, декадників, місячників по збору коштів для вихованців дитячих будинків, організація фондів допомоги дітям-сиротам тощо).

У підрозділі 4.2 "Організація виховного процесу та дозвілля дітей-сиріт, безпритульних та бездоглядних" охарактеризовано специфіку організації навчання, виховання та дозвілля дітей у виховних установах. Розглянуто різні види виховання - розумове, трудове, фізичне, ідейно-політичне, естетичне тощо. З'ясовано, що вихованці дитячих будинків здобували початкову та середню освіту в загальноосвітніх школах звичайного типу.

Особлива роль у вихованні молоді відводилась трудовому навчанню. З 12 років вихованці дитячих установ працювали у виробничих майстернях та проходили виробничу практику. З огляду на це, у всіх дитячих будинках організовувалися навчальні виробничі майстерні різного спрямування, працюючи в яких, діти набували виробничих навичок певної кваліфікації. Поряд з цим організовувалася й різноманітна позашкільна робота з дітьми, яка передбачала організацію дозвілля в дитячих будинках у вигляді роботи гуртків, проведення розважальних заходів, екскурсій, різноманітних зустрічей з видатними та цікавими людьми; роботу дитячих секторів при Палацах культури; роботу дитячих майданчиків; організацію дитячого оздоровчого відпочинку. В питаннях організації оздоровчого відпочинку Донбас мав значні переваги перед іншими регіонами УРСР, оскільки отримував додаткові оздоровчі майданчики при промислових підприємствах, пільги від профспілкових організацій. Зроблено висновок, що виховна та дозвільна робота з дітьми ставила за мету не лише забезпечення належного рівня виховання молоді, достатнього для повноцінної соціалізації, але й мала державне завдання - виховання свідомої та патріотично налаштованої молоді.

Вирішуючи поставлені в дисертаційному дослідженні мету і завдання, автор дійшов наступних висновків, які й виносяться на захист:

- аналіз історіографічного доробку попередніх дослідників дає підстави стверджувати, що спеціальної праці, котра б давала цілісне уявлення про стан дитячої безпритульності, бездоглядності та злочинності в Донбасі у 1943-1953 рр. та дії держави щодо їх ліквідації до сьогодення створено не було. Саме цим було обумовлено вибір теми дослідження;

- серед головних причин масової безпритульності, бездоглядності та злочинності дітей слід назвати руйнівні наслідки війни, яка принесла значні людські жертви, спричинила величезні матеріальні збитки, а також зумовила специфічні особливості соціально-економічного розвитку урбанізованого Донбасу;

- з метою ліквідації дитячого волоцюжництва центральною та місцевою владою було проведено значний обсяг робіт та налагоджено певну систему дій. Для цього було залучено різні відомства: Міністерства освіти, охорони здоров'я, внутрішніх справ, соціального забезпечення, трудових резервів. Особливістю періоду є розробка правової бази соціального захисту материнства та дитинства;

- основними методами ліквідації безпритульності та бездоглядності були: виявлення дітей шляхом проведення масових рейдів за участю міліції, представників освіти, органів охорони здоров'я та громадськості, направлення виявлених до кімнат міліції, приймальників-розподільників і влаштування їх звідти до дитячих виховних закладів, під опіку, усиновлення, на патронат, а також на навчання та працевлаштування;

- матеріальна база соціального захисту забезпечувалась державним фінансуванням та підтримувалась громадськістю;

- політика держави щодо ліквідації дитячої злочинності була спрямована на забезпечення функціонування виправних та перевиховних закладів, які акцентували увагу не лише на каральній діяльності, але й на класово-виховній роботі з дитиною та забезпеченні їй здорового середовища. Значна роль відводилась роботі органів міліції з дітьми у школах та інших виховних закладах, а також із батьками;

- важливу роль у справі подолання безпритульності, бездоглядності та злочинності відігравала громадськість. Її діяльність була ініційована "знизу", представниками громадських організацій, підтримувалась урядом та виявлялась у матеріальній підтримці дітей, допомозі у виховній роботі закладам, організації дозвільного життя;

- неабияку роль відводили особливим формам виховної роботи з дітьми, які передбачали як освітньо-виховні заходи, так і морально-психологічну адаптацію. Специфікою системи було поєднання навчання із працею та наявність обов'язкового радянського патріотичного виховання;

- головні недоліки процесу боротьби з дитячою безпритульністю, бездоглядністю та злочинністю мали переважно об'єктивний характер та поступово усувались;

- унаслідок роботи центральних та місцевих відомств, проблема дитячої безпритульності, бездоглядності та злочинності, як масових явищ, до 1953 р. була практично подолана, про що свідчать статистичні дані. Наявність дітей на вулицях спостерігалась переважно через бездоглядність, а рівень злочинності значно зменшився;

- радянський досвід організації боротьби з безпритульністю, бездоглядністю та злочинністю неповнолітніх, породжених не тільки війною, а й системою, і досі не втратив свого значення, що дає підстави для врахування його у сучасній Україні.

безпритульність злочинність бездоглядність діти

Список публікацій автора

1. Касьянова Н.М. Заходи місцевої влади Донецької області щодо ліквідації дитячої безпритульності у 1943-1946 рр. / Н.М. Касьянова // Історичні і політологічні дослідження: наук. журнал / [під ред. П.В. Доброва]. - 2007. - №3/4 (33/34). - С. 312-317.

2. Касьянова Н.М. Стан та причини дитячої злочинності в Донбасі в 1945 - на початку 1950-х років / Н.М. Касьянова // Вісник Східноукраїнського національного університету ім. В. Даля: наук. журнал / [під ред. О.Л. Голубенко.] - 2007. - № 2 (108). - Ч. 2. - С. 72-77.

3. Касьянова Н.М. Роль Ново-Желанівської дитячої трудової виховної колонії у справі ліквідації безпритульності та злочинності в перші післявоєнні роки / Н.М. Касьянова // Історичні і політологічні дослідження: наук. журнал / [під ред. П.В. Доброва]. - 2008. - № 1/2 (37/38). - С. 325-331.

4. Касьянова Н.М. Діяльність органів міліції Донбасу щодо ліквідації безпритульності і бездоглядності у 1943-1953 роках / Н.М. Касьянова, І.М.Грідіна // Вісник Донецького національного університету. Серія Б: Гуманітарні науки / [під ред. Є.С. Отіна]. - Донецьк, 2008.- № 2. - С. 229-235.

5. Касьянова Н.М. Організація виховного процесу дітей-сиріт післявоєнного Донбасу / Н.М. Касьянова // Наукові праці: науково-методичний журнал. Історичні науки. - Миколаїв: Вид-во ЧДУ ім. Петра Могили, 2009. - Вип. 91. - С. 101-107.

6. Касьянова Н.М. Державна політика щодо ліквідації безпритульності та бездоглядності у 1943 - на початку 1950-х років (на прикладі Донбасу) / Н.М.Касьянова // Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія: Історія / За загал. ред. проф. І.С.Зуляка. - Тернопіль: вид-во ТМПУ ім. В.Гнатюка, 2009. - Вип.2. - С.194-199.

7. Касьянова Н.М. Мережа державних закладів по боротьбі з дитячою безпритульністю на Донеччині (1943-початок 1950-х рр.) / Н.М. Касьянова // Українська державність: історія і сучасність. Збірник матеріалів IV Всеукраїнської науково-практичної конференції студентів і молодих науковців (30 листопада 2007 р.) / під загал. ред. К.В. Балабанова - Маріуполь: МДГУ, 2007. - Ч. 1. - С. 102-104.

8. Касьянова Н.М. Інформаційні можливості Державного архіву Донецької області для вивчення питання безпритульності в перші післявоєнні роки в Донбасі / Н.М. Касьянова // Каразінські читання (історичні науки): Тези доповідей 61-ї наукової конференції молодих вчених (ХНУ ім. В.Н. Каразіна, 25 квітня 2008 р.) - Харків: Вид-во ХНУ ім. В.Н. Каразіна, 2008. - С. 130-131.

9. Касьянова Н.Н. Исторический анализ причин детской беспризорности и преступности в Украине / Н.М. Касьянова // Актуальные проблемы современных наук. Материалы IV международной научно-практической конференции - T. 16 "История. Философия. Політологія". - Praha: Educationand Science, 2008. - Str. 27-29.

10. Касьянова Н.М. Діти-сироти як соціальна проблема сучасної України / Н.М. Касьянова // Молодежь и государство. Сборник материалов VI международной научно-практической конференции (24 - 26 октября 2008 г.)

11. Касьянова Н.М. Форми та методи соціальної адаптації дітей-сиріт післявоєнного Донбасу / Н.М. Касьянова // Одіссос: актуальні проблеми історії, археології та етнології: зб. ст. / [редкол.: В.Г. Кушнір (голова) та ін.]

12. Касьянова Н.М. Організація дозвілля дітей-сиріт післявоєнного Донбасу / Н.М. Касьянова // Матеріали наукової конференції професорсько-викладацького складу, наукових співробітників і аспірантів Донецького національного університету за підсумками науково-дослідної роботи за період 2007-2008 рр. (Донецьк, 6 квітня - 14 травня 2009 р.) - Т.2. - Суспільно-гуманітарні науки / під ред. В.П. Шевченко, С.В. Беспалової. - Донецьк: Цифрова типографія, 2009. - С. 136.

Размещено на Allbest.ru