Причини та наслідки соціального сирітства

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Міністерство освіти і науки України

Миколаївський державний університет

імені В.О. Сухомлинського

КУРСОВА РОБОТА

на тему “Причини та наслідки соціального сирітства”

Студентки 3-го курсу, СР-318

Жукова Надія Юріївна

Науковий керівник

Саранчук Інна Володимирівна

Миколаїв 2011



ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ВИВЧЕННЯ ПРОБЛЕМИ СОЦІАЛЬНОГО СИРІТСТВА

1.1 Теоретичні основи досліджуваної проблеми

1.2 Причини та наслідки соціального сирітства

1.3 Методи і методики роботи з дітьми-сиротами

РОЗДІЛ ІІ. ДЕРЖАВНА ПОЛІТИКА В УКРАЇНІ, З ПОДОЛАННЯ СИРІСТВА

2.1 Організація надання допомоги дітям-сиротам

2.2 Система усиновлення в Україні

2.3 Усиновлення дiтей iноземцями: плюси i мiнуси

ВИСНОВОК

ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ



ВСТУП

Актуальність теми дослідження. У Конвенції про права дитини та Міжнародній декларації про виживання, захист та розвиток дитини зазначається, що кожна дитина не може бути позбавлена права на піклування та увагу суспільства, тим більше, якщо вона знаходиться у складних обставинах. Останнє передбачає вживання заходів спрямованих на ліквідацію похідних причин, що проводять до подібних ситуацій.

Сьогодні, коли відбувається переоцінка духовних цінностей, розшарування соціальних груп населення, поглиблення економічних проблем, склалися несприятливі умови для виховання підростаючого покоління. Збільшується кількість функціонально неспроможних сімей, віддаляються від виконання виховних завдань заклади освіти, згортається робота з дітьми за місцем проживання. Як наслідок - зростає кількість неповнолітніх, залишились наодинці зі своїми проблемами. На тих, чия поведінка виходить за межі правових та моральних норм.

В роки економічного, духовного і культурного розвитку нашої держави, коли життя ставить нам підніжки постає чимало всіляких проблем, які мають великі негативні наслідки, що впливають на нас і на наших дітей.

Процес суспільної перебудови, що відбувається в Україні, супроводжується об'єктивними труднощами соціальними кризами, деформаціями суспільної свідомості, помилками. Можна говорить про те, що саме він дав поштовх нашому явищу як соціальне суспільство в Україні. Нас не шокують, як шість-сім років тому діти, які жебракують в метро, транспорті, підземних переходах, не викликають здивування групи неохайних малолітніх, що вештаються на ринках, блукають вулицями, ночують на вокзалах в підвалах, на горищах будинків. Ми поступово починаємо звикати до того,що в Україні є діти, які основним місцем свого перебування, в силу різних суб'єктивних причин обрали вулицю.

Об'єкт: соціальне сирітство як суспільна проблема.

Мета: дослідити причини та наслідки виходу дітей на вулицю.

Предмет: причини та наслідки соціального сирітства.

Завдання:

дослідити поняття “ сирітство”, “соціальне сирітство”

визначити основні причини та наслідки соціального сирітства для суспільства та особистості.

окреслити особливий метод та технології соціальної роботи з соціальними сиротами.

соціальне сирітство допомога усиновлення



РОЗДІЛ І. СОЦІАЛЬНА РОБОТА З ДІТЬМИ, ЯКІ ЗАЛИШИЛИСЯ БЕЗ БАТЬКІВСЬКОГО ПІКЛУВАННЯ

1.1 Теоретичні основи досліджуваної проблеми

На жаль на сьогоднішній день зростає велика кількість бездомних дітей, дітей сиріт, та соціальних сиріт.

Сирітство - соціальне явище, зумовлене наявністю в суспільстві дітей, батьки яких померли, а також дітей, котрі залишилися без піклування батьків внаслідок позбавлення останніх батьківських прав або визнання їх у встановленому порядку недієздатними, такими, що пропали безвісті.

Як і в багатьох інших країнах, більшість дітей, які потребують влаштування, це діти, котрі залишилися без батьківської опіки з соціальних причин. Так, скажімо, в Україні з 90 тисяч дітей, які втратили батьківську опіку, тільки кожна десята - біологічна сирота, тобто дитина, яка втратила батьків внаслідок трагічних обставин. Решта 90% - діти живих батьків, але котрі відмовились виконувати батьківські обов'язки стосовно власних дітей. В такій ситуації ці діти стають соціальними сиротами. Отже розглянемо поняття соціальне сирітство - соціальне явище, обумовлене ухиленням або відстороненням батьків від виконання батьківських обов'язків стосовно неповнолітньої дитини. Соціальні сироти - це особлива соціально - демографічна категорія дітей, котрі внаслідок соціальних, економічних та морально - психологічних причин стали сиротами при живих батьках. До них також належать і безпритульні діти, тобто « діти вулиці».

Виявлення дітей - сиріт, дітей, позбавлених батьківської опіки, а також неповнолітніх, які перебувають в несприятливих умовах, є одним із основних завдань і обов'язків органів опіки та піклування[1,c.94]

Незважаючи на те, що діти (тобто особи до досягнення 18-річного віку) в Україні перебувають під опікою держави та з огляду на існуючі суспільні цінності і традиції користуються посиленою увагою з боку громадськості, вони зазнають впливу різних негативних наслідків, викликаних дією соціально-економічних, політичних, екологічних факторів. Серед вразливих груп дітей особливо виділяються діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування.

Дитина-сирота, за Законом України “ Про охорону дитинства ” - це дитина, в якої померли чи загинули батьки[2,ЗУ]. Проте останнім часом в Україні набуло поширення явище соціального сирітства, яке зумовлене ухилянням або усуненням батьків від своїх обов'язків щодо неповнолітньої дитини. Соціальні сироти в Україні - це діти, бать яких за рішенням суду позбавленні батьківських прав, перебувають на лікування або в установах відбуття покарання, а також діти, які при живих батьках,не позбавлених батьківських прав, страждають через відсутність батьківського виховання та піклування[3]

Українське законодавство також визначає дану групу дітей як діти, позбавлені батьківського піклування. До них належать ті, хто залишився без піклування батьків у зв'язку з позбавленням їх батьківських прав, відібранням у батьків без позбавлення батьківських прав, визначенням батьків безвісно відсутніми або недієздатними, оголошенням волі та перебуванням їх під вартою на час слідства, розшуком їх органами внутрішніх справ, пов'язаним з ухиленням від сплати аліментів та відсутністю відомостей про їх місцезнаходженням, тривалою хворобо батьків,яка перешкоджає їм виконувати свої батьківські обов'язки, а також підкинуті діти, діти батьки яких невідомі, діти, від яких відмовилися батьки, та безпритульні діти[4,ЗУ]

Ще одна вразлива група дітей - це безпритульні діти, тобто діти, які були покинуті батьками, самі залишили сім'ю або дитячі заклади, де вони виховувались, і не мають певного місця проживання таких дітей часто називають «дітьми вулиці» [5,С. 117-118]

Упродовж останніх років відбувається падіння рівня народжуваності, одночасно простежується тенденція до збільшення кількості дітей - сиріт і дітей, позбавлених батьківської опіки.

У науковій літературі до причин залишення дітей без батьківського піклування відносять: соціально - економічні( криза, безробіття,голод, міграція) та соціально - психологічні( збільшення чисельності розлучень, втрата одного з батьків, погіршення клімату в родині через брутальне ставлення батьків до дітей, фізичне покарання)

Українські експерти, аналізуючи виникнення явища “ діти вулиці ”, сформулювали такі головні причини соціального сирітства: зубожіння населення; збільшення кількості незайнятих роботою або навчанням дітей і підлітків; позбавлення виховної функції сім'ї, проблема жорстокого поводження з дітьми в сім'ях; загострення суперечностей і конфліктів між дітьми та батьками у зовні благополучних сім'ях; послаблення роботи з організації дозвілля дітей за місцем навчання або проживання; пропаганда ЗМІ насильства та “ легкого ” життя.

Слід зазначити, що причинами дитячої бездоглядності є також асоціальна поведінка батьків; сексуальне домагання з боку дорослих; несумлінне виконання обов'язків опікунів.[ 6,c. 56]

1.2 Причини та наслідки соціального сирітства

Сучасне сирітство в своїй більшості-це наслідок недостатньої уваги суспільства до соціальних проблем сімей, у яких є діти. Причини, через які діти залишаються без батьківської опіки найрізноманітніші, але наслідок один -дитина позбувається права на сімейне виховання. Сьогодні, на жаль, можна стверджувати, що соціальне сирітство є глобальною проблемою в українському суспільстві. Ускладнює ситуацію з дітьми-сиротами і прогресуюча тенденція до порушення структури сім'ї, погіршення виховної роботи з дітьми та батьками. Незважаючи на активні радикальні зрушення у глобальному процесі виховання підростаючого покоління, в Україні концепція суспільного виховання дітей, позбавлених батьківського піклування, практично не зазнає змін. Як і раніше, для таких дітей основним шляхом влаштування їх долі залишається інтернатна система утримання та виховання.

На жаль, людство не знайшло ніяких форм догляду за дитиною, які змогли б замінити батьківську турботу та сімейне оточення. Загальновідомо, що державна система опіки та піклування в Україні не відповідає реаліям сьогодення та не забезпечує в повному обсязі гарантії прав дитини у відповідності до Конвенції ООН про права дитини. Очевидно, що набагато легше попередити проблему, ніж вирішувати її. Тому доцільним є здійснення профілактики соціального сирітства в сім'ї. Це потребує як системного дослідження цього феномену, передумов та негативних чинників, що впливають на його появу, так і дослідження проблеми сімейного виховання. Говорячи про важливість останнього, М. Карамзін, справедливо зазначав: „Без хороших батьків немає хорошого виховання, не зважаючи на всі школи, інститути й пансіони”. Проблема соціального становлення дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, постала перед психолого-педагогічною наукою досить гостро. Не випадково у наукових статтях і працях багатьох авторів порушуються питання про вимоги щодо створення умов соціалізації таких дітей. Окремі аспекти соціального становлення дітей, позбавлених бать-ківського піклування, розроблялися багатьма вченими. Так, на під-ставіаналізу психодіагностики іпедагогічних досліджень визна-чалися особистісні якості дітей визначення таких термінів, як „безпритульні” „діти вулиці” „бездоглядні” „бездомні” „діти, позбавленібатьківського піклу-вання” „соціальні сироти” „неповнолітні групи ризику ” тощо, можна знайти у працях сучасних російських (О. Панов, Є. Холостова) та українських (С. Толстоухова, І. Пінчук) вчених у галузі психології, педагогіки та соціальної роботи. Проблемам сирітства, причинам зростання соціального сирітства та соціальними наслідками позбавлення дітей батьківської опіки присвячені праці вітчизняних і російських вчених (С. Воскобойнікової, Б. Кобзаря, А.Ліханова, Н. Міщенко, А. Нечаєвої, Є. Рибінського, В. Яковенка). Але потребують додаткового дослідження причини виникнення соціального сирітства. Крім того, недостатньо дослідженими залишаються питання взаємозв'язку соціального сирітства з недоліками сімейного виховання.

Під сирітством найчастіше розуміють соціальне явище, зумовлене наявністю у суспільстві дітей, батьки яких померли, а також дітей, які залишились без піклування батьків внаслідок позбавлення останніх батьківських прав або визнання їх в установленому порядку недієздатними, безвісно відсутніми близьким до поняття сирітства є соціальне сирітство -соціальне явище, обумовлене ухиленням або відстороненням батьків від виконання батьківських обов'язків стосовно. Отже, поняття сирітства охоплює як категорії дітей-сиріт, так і соціальних сиріт, а відтак можемо стверджувати, що поняття соціального сирітства є відповідно вужчим за поняття сирітства в цілому. Загально прийнято вважати дітьми-сиротами дітей у віці до 18 років, у яких померли обо є один із батьків. У той же час соціальні сироти -це діти, що мають біологічних батьків, але вони з певних причин не займаються вихованням дитини і не піклуються про неї. У цьому випадку турботу про дітей також бере на себе суспільство і держава Однак жоден державний заклад не може в повній мірі замінити дитині сім'ю.

1.3 Методи і методики роботи з дітьми - сиротами

До кожної такої дитини потрібен особистий підхід, так як ці діти залишилися без батьківського піклування. Вибір практичних методів роботи з дітьми - сиротами залежить від декількох факторів таких як:

1.Віку дітей;

2.Форми виховання дітей ( колективної, групової, індивідуальної), що здійснюється в межах: інституційних закладів (будинки дитини, дитячі будинки, школи-інтернати тощо),дитячих будинків сімейного типу,прийомних сімей; сімей опікунів та усиновителів;

1.Осіб та організацій, які працюють з цією групою дітей;

Методи роботи із запобігання дитячій бездоглядності та інституціоналізації дітей спираються на ідею надання допомоги за місцем проживання як дітям, так і їхнім батькам. Серед цих методів можна відзначити такі, як:

планування родини - статеве виховання, роз'яснювальна та просвітницька робота серед молоді щодо запобігання небажаній вагітності;

запобігання відмові від дітей та відправленню їх у державні заклади - підтримка та підготовка молодих батьків, матеріальна підтримка батьків, компанії щодо боротьби зі зловживанням алкоголем, просвітництво, спрямоване на прийняття дітей з особливим потребам та надання послуг дітям з фізичними і психічними вадами;

реінтеграція кровної/біологічної родини - надання послуг щодо возз'єднання та реабілітації сім'ї; [8,C._11]

Важливим напрямом соціальної роботи з дітьми, які залишились без піклування батьків, є участь соціальних працівників у підтримці сімейних форм опіки, зокрема, залучення потенційних прийомних батьків, їх підготовка та навчання, допомога в оформленні документів, соціальний супровід прийомних сімей[9,c.128], а також дитячих будинків сімейного типу. Таких супровід може включати: методичну підтримку у вихованні дітей, психологічну підтримку прийомних батьків та батьків-вихователів, сприяння у створенні груп взаємодопомоги таких батьків, у деяких випадках - забезпечення юридичного консультування, організацією задоволення побутових потреб тощо;[ 10, С._77-78]

Соціальні працівники мають також підготувати дитину до переходу в нову родину, спостерігати її адаптацію до нової родини, у крайньому разі - порушувати питання про вилучення дитини з такої родини, де вона зазнає насильства або недбалого ставлення, перебуває в постійному конфлікті з прийомними батьками.

Оскільки в нашій країні значна кількість таких дітей потрапляє до держаних закладів опіки, виділимо низку методів роботи з вихованцями інтернат них закладів. Так, у роботі з дітьми молодшого шкільного віку, які залишилися без піклування, одним з важливих методів роботи є ігрова терапія, тобто вільна чи керована гра, яка справляє терапевтичний вплив на дитину, до переваг даного методу можна віднести наступні:

гра є природним середовищем для самовираження дитини;

те, що дитина програє, символізує її емоції і страхи;

несвідомо дитина виражає емоціям у грі те, що згодом може усвідомити ; вона краще розуміє свої емоції та справляється з ними;

гра допомагає налагоджувати добрі стосунки між дитиною та дорослим;

гра допомагає фахівцю більше дізнатися про історію життя дитини;

[ 11,C._111]

Ще одним важливим методом роботи є казкотерапія, під час якої дітям пропонується вигадати та зіграти власну казку, що активізує уяву дітей, допомагає виявити думки та почуття.

Арт - терапія як метод роботи передбачає здійснення колекційного впливу на дитину шляхом використання мистецтва як символічної діяльності.

Робота за моделлю “ Старший брат/ сестра ” - індивідуальна робота з вихованцями інтернатних закладів, спрямована на реалізацію індивідуальних потреб конкретної дитини у спілкуванні зі старшим товаришем. За моделлю пропонуються такі завдання, як сприяння розвитку пізнавальної активності, поліпшення комунікативних навичок дитини, навичок поведінки у громадських містах, ознайомлення з роботою різних закладів, підтримка творчих ухилів дитини. Можливі наступні форми роботи у рамках цієї моделі: прогулянка, читання та обговорення літератури, відвідання театрів, музеїв, кінотеатрів,ігрова діяльність , заняття з рукоділля, бесіда. Для реалізації цієї моделі добре залучити волонтерів,проте така робота потребує від виконавця значних часових та емоційних затрат, тому необхідно чітко визначити мету і завдання застосування моделі, цінності, а також регулярно надавати їй інформаційну та супервізійну підтримку.

Індивідуальна підтримка залежить від того, де перебуває дитина-сирота. Вона виходить з оцінювання соціальним працівником або командою фахівців потреб конкретної дитини, надання підтримки та відстеження змін.

Ще однією формою роботи є “ дозвілля вихідного дня ” Даний метод полягає у формуванні уявлень дітей про пізнавальні об'єкти, які існують за межами інтернату, шляхом організації тематичних прогулянок, екскурсій, розваг. Цю діяльність можна здійснювати силами залучених волонтерів під керівництвом соціальних працівників.

Серед інших форм роботи можна назвати: телефон довіри, оформлення дитини до прийомної сім'ї, оформлення до дитячого будинку сімейного типу.

До моделей роботи з дітьми - сиротами старшого шкільного віку, передовсім тими, що перебувають у державних закладах:

консультування;

тренінгові робота;

практичні заняття з вирішенням побутових проблем, ведення домашнього господарства.

Зупинімося детальніше на таких формах роботи, як тренінг та соціальний супровід.

Тренінгова робота має на меті здійснення впливу на поліпшення практичних навичок, пов'язаних з життям старшокласників за межами інтернату. Вона може включати такі етапи:

інформаційно-мотиваційну зустріч із старшокласниками та відповідальними працівниками (ознайомлення з програмою, заохочення, формування групи);

первинне індивідуальне інформаційно-мотиваційне консультування (надання інформації про форми роботи, з'ясування психологічного стану, зокрема можливих переживань щодо участі у тренінгах, визначення соціальних проблем, пов'язаних з тематикою тренінгів, з'ясування побажань щодо тренінгів;

тренінгові заняття;

повторне індивідуальне консультування (обговорення проблем, які виникають під час тренінгів, та власних здобутків);

кінцеве оцінювання впливу програми на підвищення рівня компетентності старшокласників. По завершенні програми варто забезпечити старшокласників інформаційними посібниками, які містять витяги з тренінгових занять, та проінформувати їх про можливості отримання підтримки по вибутті з інтернатного закладу. За Законом України “ Про соціальну роботу з дітьми та молоддю ” соціальний супровід - це “ робота, спрямована на здійснення соціальних опіки, допомоги та патронажу соціально незахищених категорій дітей та молоді з метою подолання життєвих труднощів, збереження, підвищення їх соціального статусу ”.

Соціальні працівники, вдаючись до такої форми роботи, можуть виконувати різні ролі, а саме:

брокерів соціальних послуг (створення інформаційного банку даних про фактичні й потенційні можливості різноманітних державних та недержавних установ, соціальних служб;

керуючих справами клієнта (складання плану посередницьких послуг; створення та підтримка зв'язків між випускником та системою соціальних послуг; контроль за якістю і своєчасністю надання послуг випускнику);

захисників прав та інтересів (зацікавлене посередництво від імені клієнта чи групи під час відстоювання їхніх прав на одержання послуг, ресурсів, допомоги у відповідних державних або інших установах).Однак слід зауважити, що модель індивідуального супроводу є для України порівняно новою. У кращому разі функції представлення та захисту інтересів вихованців інтернатних закладів виконують працівники цих закладів. Що стосується методів роботи з дітьми вулиці (безпритульними дітьми), то вони залежать від того, який підхід застосовують: авторитарний, що передбачає негайне і примусове вилучення дітей з вулиці, чи ліберальний, у рамках якого можливе надання широкого спектра різних видів допомоги безпосередньо в умовах вулиці,до них можна віднести:

забезпечення регулярним гарячим харчуванням, організація роботи виїзних кухонь;

створення банків одягу і взуття, забезпечення безпритульних дітей необхідним одягом;

надання місця для ночівлі;

надання медичної допомоги стаціонарними та мобільними (виїзними) амбулаторіями;

проведення виховних бесід, спрямованих на підвищення мотивації до соціально прийнятної поведінки;

Отже у роботі з дітьми доцільно використовувати різні моделі методів роботи. Усі запропоновані моделі мають поєднуватися задля досягнення визначеної мети та виконуватися фахівцями на основі мультидисциплінарного підходу.[ 12,_c. 26]



РОЗДІЛ ІІ. ДЕРЖАВНА ПОЛІТИКА В УКРАЇНІ З ПИТАНЬ ПОДОЛАННЯ СОЦІАЛЬНОГО СИРІТСВА

2.1 Організація надання допомоги дітям-сиротам

Сьогодні у західних країнах, зокрема у США та Великобританії, не залишилося дитячих будинків у традиційному розумінні. Для дітей же, які зазнали тяжких психологічних травм та потребують тимчасового або тривалого відокремлення від родини, існує можливість перебування у закладах типу «групових будинків». Унаслідок тривалих зловживань чи недбалого ставлення батьків корекція поведінки таких дітей вимагає інтенсивного терапевтичного втручання, яке може забезпечити мультидисциплінарна команда професіоналів на базі групового будинку. Так, після направлення дитини до закладу члени команди (до складу якої можуть входити психіатр, соціальний працівник, учитель, педіатр, дитячий працівник, психотерапевт, юрист, інколи - священик та батьки) проводять первинне оцінювання проблем та потреб дитини, на підставі якого складається план втручання для кожної дитини. Орієнтовний термін реалізації плану втручання - три місяці, хоча для деяких дітей, яким потрібен тривалий час для розвитку певних навичок чи здатності контролювати власну поведінку, він може бути подовжений до року. По закінченні визначеного терміну команда оцінює зміни та результати втручання, після чого виносить рішення про подальшу долю дитини.

Американський фахівець Ненсі Рич визначає наступні складові роботи з дітьми у подібних закладах:

створення атмосфери безпеки та структурування часу і діяльності (лише в рамках терапевтичного оточення - розуміння, співчуття, комфорт, передбачуваність ситуацій - Дитина здатна відновити втрачену довіру до дорослих і навчитися контролювати власну поведінку);

робота в певному контексті (спостереження за дитиною в усіх ситуаціях щоденного життя у будинку; проведення вільного часу наодинці з дитиною та перебування поруч з нею під час реакцій, які свідчать про посттравматичний стрес. У таких ситуаціях дитина потребує «стримуючого оточення», у якому зможе оволодіти навичками самозаспокоєння);

індивідуальна терапія (діти систематично обговорюють власний емоційний стан, що допомагає подолати почуття гніву та суму);

наставництво (дитина відчуває необхідність відновити втрачену прив'язаність до дорослої людини);

соціалізація у громаді (спілкування з іншими дітьми поза межами будинку в рамках відвідування різноманітних гуртків та заходів у громаді);

повільний перехід до нового оточення (підготовка дитини до зміни оточення повернення до біологічних батьків, переходу до фостерних батьків чи усиновителів);

зворотний зв'язок (можливість спілкування з попереднім оточенням допомагає дітям подолати відчуття втрати яке з'являється після зміни середовища). [13,С._92-96]

Досвід створення подібних закладів існує і в ближньому зарубіжжі. Зокрема в Росії впроваджується нова форма догляду за дітьми - патронатне виховання (аналог догляду у фостерних родинах за кордоном).

Так, у 1994 р. у Москві в межах інноваційного проекту було відкрито перший в Росії дитячий будинок “ Моя сім'я ” і який здійснює патронатне виховання. Структура будинку передбачає наявність: стаціонарної групи (приймальний відділ, реабілітаційна група та група з підготовки дітей до переходу в родину - «соціальна родина»); соціально-правового відділу (соціальна служба з роботи з дітьми, служба соціального патронату, служба юридичної допомоги); відділу влаштування дитини на виховання у родину; реабілітаційної служби. Основними етапами роботи є: оцінювання потреб та моніторинг розвитку дітей; підготовка до взяття дитини в родину; влаштування у патронатну родину; подальша робота з дитиною в родині.[14,С._37-42]

У Великобританії задля попередження передачі дитини під опіку закладів соціальної допомоги переважає практика надання всебічної підтримки сім'ї. У ситуації, коли перебування дитини в біологічній родині є неможливим, вона може бути всиновленою протягом визначеного часу, виховуватись у фостерній сім'ї чи мати можливість проживати у невеликому закладі тимчасового перебування, як зазначає український фахівець Володимир Козубовський, кризовим родинам» які мають тимчасові труднощі, британськими соціальними службами пропонується послуга «mainstay», яка передбачає короткотерміновий (кілька місяців) догляд за дітьми віком від 11 до 17 років з можливістю повернення дитини до біологічної сім'ї.[ 15]

2.2 Система усиновлення в Україні

Усиновлення дітей в Україні - з юридичної точки зору це надзвичайно складний та багатоетапний процес, в якому для досягнення бажаного результату, а саме отримання нового члена своєї родини, людина повинна зробити низку складних юридично значимих дій. Окрім цього, процедура усиновлення, згідно з чинним законодавством України, завжди завершується розглядом справи в суді. 

Без професійної юридичної допомоги та належного супроводу таких дій дуже важко отримати бажаний результат. Особливу складність представляють собою процеси усиновлення дитини з українським громадянством іноземними громадянами.

Опіка та піклування -- це влаштування дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, в сім'ї громадян України, які перебувають переважно в сімейних, родинних відносинах із цими дітьми з метою забезпечення їх виховання, освіти, розвитку, захисту їх прав та інтересів. Опікуни, піклувальники є законними представниками інтересів дитини без спеціальних на те повноважень, несуть відповідальність за життя, здоров'я, фізичний і психічний розвиток дитини, яка знаходяться під їх опікою, піклуванням.

Усиновлення здійснюється за взаємною згодою осіб. Згода на усиновлення усиновлювача та дитини, про що згадувалося вище, є необхідною умовою усиновлення. Але окрім зазначених, законом передбачено ще ряд важливих умов, дотримання яких є необхідним для здійсненняусиновлення.

Як правило, усиновлюються діти, які не мають батьків. Факт відсутності батьків у дітей, які підлягають усиновленню, підтверджуеться свідоцтвом про смерть обох батьків або рішенням суду про оголошення їх померлими. Але досить часто усиновлюється дитина, яка має одного або й обох батьків. За таких обставин усиновлення дитини здійснюється за вільною згодою її батьків. Згода батьків на усиновлення дитини має бути безумовною і може надаватися ними лише після досягнення дитиною двомісячного віку.
Закон застерігає про недопустимість плати за згоду батьків на усиновлення їх дитини. Угода про надання усиновлювачем плати за згоду на усиновлення дитини батьками, опікунами чи іншими особами, з якими вона проживає, є нікчемною.

Якщо мати чи батько дитини є неповнолітніми, крім їхньої згоди на усиновлення, потрібна згода їхніх батьків. Мати чи батько дитини мають

право відкликати свою згода на усиновлення до набрання чинності рішенням суду про усиновлення. Лише в окремих випадках дозволяє проведення усиновлення без згоди батьків дитини. Так, усиновлення дитини проводиться без згоди батьків, якщо вони:

1.невідомі;

2.визнані безвісно відсутніми;

3.визнані недієздатними;

4.позбавлені батьківських прав щодо дитини, яка усиновлюється.

Справи про усиновлення дітей, які проживають на території України, розглядаються районним (міським) судом за місцем проживання усиновлюваної дитини або за місцем проживання заявника (заявників).[ 16]

2.3 Усиновлення дiтей iноземцями: плюси i мінуси

27 лютого 1991 року Верховна Рада ратифікувала світову Конституцію прав дітей -- Конвенцію ООН про права дитини. Ще п'ять років знадобилося для того, щоб створити при Міністерстві освіти і науки Центр з усиновлення дітей і затвердити «Порядок передачі дітей, які є громадянами України, на усиновлення громадянам України й іноземним громадянам та здійснення контролю за умовами їхнього мешкання в сім'ях усиновителів». Законодавчо встановлено, що усиновлення в Україні здійснюється «виключно в інтересах дитини і (якщо) єдиний або двоє батьків якої: померли, невідомі, позбавлені батьківських прав, визнані в судовому порядку недієздатними, пропали безвісти, або їх оголошено померлими, дали письмову згоду на усиновлення, або понад шість місяців не живуть разом із дитиною та без поважних причин не беруть участь у його утриманні та вихованні…». Рішення про усиновлення дітей в Україні приймає тільки суд. І відповідно до нашого законодавства, усиновлення дітей-сиріт іноземцями здійснюють у випадках, коли «вичерпано всі можливості їхнього усиновлення в Україні, взяття під опіку або на виховання у сім'ю громадян України. І за умови, що діти були не менше одного року на обліку в Центрі з усиновлення.

Уперше про проблеми у цій сфері Володимир Шепетін почув на початку минулого року в США, де він побував у складі делегації Харківської області, яку очолював Євген Кушнарьов. Як виявилося, всі діти, усиновлені в нашій країні іноземцями, повинні знаходитися під наглядом відповідних консульських установ МЗС України. І ці консульства повинні регулярно передавати інформацію про життя наших маленьких співгромадян (діти зберігають громадянство України, як мінімум, до 18 років) до МЗС. Такі звіти (складені за певною формою та з доданням фотографій дітей) повинні бути завірені підписами співробітників консульств, працівників місцевих соціальних служб, а також агентств з усиновлення. На жаль, сьогодні український Центр з усиновлення не має інформації про долю кількох тисяч дітей.

На проблему усиновлення українських дітей іноземцями існують різні погляди. Підраховано, що сьогодні в «установах системи освіти, охорони здоров'я, праці та соціального захисту» (дитбудинках та інтернатах) нашої країни знаходиться близько 90 тисяч дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківської турботи. Серед них дуже мало дітей, батьки яких загинули або померли. Більшість становлять так звані «соціальні сироти», у яких живі батьки. І майже половина з тих, кому ще не виповнилося чотири роки, -- саме таких найчастіше усиновляють, -- важкохворі (хвороба Дауна, дитячий церебральний параліч, сліпота, вроджений порок серця, важкі дефекти розвитку, хронічні гепатити). У дитячих установах також чимало дітей, народжених від матерів, хворих на СНІД, венеричні, психічні захворювання. До того ж, нерідко батьками таких малюків є алкоголіки і наркомани.

Фахівці стверджують, що іноземці, які бажають усиновити дитину, донедавна часто їздили до… Китаю. Після того, як світ «відкрив» Україну, до нас почали прибувати кандидати в усиновителів зі США, Швеції, інших країн Європи. Усиновляють «дитбудинківських» дітей і наші співгромадяни. (Їх було б ще більше, якби процес усиновлення стимулював закон, як це існує нині за кордоном). Починаючи з 1996 року, до Центру зверталися понад 10 тисяч іноземних сімей. Щорічно сюди звертаються близько двох тисяч сімей іноземців, які готові усиновити українську дитину. Буває, кандидати в батьки звертаються за допомогою і до випадкових посередників (часто знаходячи їх у мережі Інтернет). Були випадки, коли посередники викликали в Україну людей, брали у них за свої послуги гроші, а потім зникали. До речі, згідно з законами України посередники взагалі не мають права втручатися до процесу усиновлення.

«Не випадково навіть сьогодні Україну продовжують називати «країною дикого усиновлення», -- відзначає Володимир Шепетін. -- Але знаєте, більш жорстка система контролю, яку починає вводити Центр з усиновлення (а наш Фонд має намір надати йому в цьому всіляку допомогу), багато кому не сподобалася. Більш того, ми зіткнулися з нерозумінням і навіть опором з боку чиновників, які нібито повинні цією справою займатися…» Причини такого опору зрозуміти, загалом-то, не складно. Відомо, що витрати в Україні іноземних агентств з усиновлення становлять, у середньому, понад $10 тисяч.

Щорічно у нашій країні іноземці усиновляють понад дві тисячі дітей (у 2001 році вони усиновили 2672). Легко підрахувати, що на це витратили більше $20 мільйонів. Причому солідну частину грошей витрачено на «прискорення» процесу оформлення різних документів, яких потрібно багато. Вже не кажучи про «обхід законів». Наприклад, зарубіжні громадяни не мають права усиновити дитину віком до одного року. Вирішити таку проблему може довідка за підписом головлікаря пологового будинку... У Верховної Ради ще попереду процес узгодження «усиновлювального» українського законодавства із законодавством інших держав, приведення його у відповідність до міжнародних норм. Наприклад, закони Німеччини передбачають припинення будь-яких родинних зв'язків усиновлених дітей. А ст. 112 Кодексу про сім'ю і шлюб України не поширює таємницю усиновлення на іноземців. У Франції, США та деяких інших країнах рішення українського суду про усиновлення повинне пройти додаткову процедуру «повного усиновлення». Не кажучи вже про те, що законодавство різних країн вимагає різних термінів нагляду держави за адаптацією дитини у новій сім'ї. Загалом, порядок усиновлення в Україні давно вимагає вдосконалення. І роботи тут вистачить усім -- і народним депутатам, і Кабміну, і Міжнародному благодійницькому фонду «Доля дитини». До речі, минулого року в Брюсселі відбулася перша за останнє десятиріччя міжнародна конференція країн ЄС, присвячена майбутньому дітей Центральної і Східної Європи. Як бачимо, ця проблема хвилює багатьох європейців.[17]



ВИСНОВОК

Отже, сирітство як соціальне явище існує стільки ж, скільки й людське суспільство. Війни, епідемії, стихійні лиха призводили до того, що діти ставали сиротами. У класовому суспільстві з'явилося соціальне сирітство, яке зумовлено небажанням і неможливістю виконувати батьками свої обов'язки. Відомості про батьків, які відмовилися від своїх дітей, знаходимо в Біблії. Причинами соціального сирітства є зростання числа батьків, які позбавлені батьківських прав, зубожіння населення, зростання наркоманії та алкоголізму, збільшення кількості сімей, в яких відсутні умови для нормального виховання дітей та ін. Держава змушена брати на себе піклування про дітей, які залишилися без опіки. Головною проблемою в таких випадках є соціалізація дітей, оскільки як поза сім'єю, так і в прийомній сім'ї, відсутній генетичний зв'язок між дітьми й батьками, тому змістом діяльності соціального працівника є захист прав дітей та контроль за умовами їхнього утримання, соціальній адаптації. Мiжнароднi органiзацiї, зокрема ЮНIСЕФ, вважають, що до дiтей вулицi належать дiти, якi: - живуть "на вулицi"; їх найпершi потреби - виживання i житло; - не спiлкуються з власними родинам i живуть у тимчасових сховищах (покинутих будiвлях тощо), або взагалi його не мають i ночують будь-де; - пiдтримують контакт з сім'єю, але через бiднiсть, перенаселенiсть, рiзнi види експлуатацiї та зловживань щодо них проводять бiльшу частину дня, а iнколи i ночi на вулицi; - вихованцi iнтернатiв та притулкiв, якi з рiзних причин втекли з них i перебувають на вулицi. Державні заклади опіки вже давно ототожнюють із будинками для сиріт, хоч насправді у цих інституціях перебуває дуже мало справжніх сиріт. Різні дослідники намагалися вирахувати реальну кількість дітей-сиріт у інституційних закладах опіки, і хоч цифри відрізняються, похибка становить 2-3 відсотки та 4-5 відсотків, за винятком, коли війни чи природні катаклізми забирали життя обох батьків. За нормальних умов, у закладах опіки в регіоні перебувають діти, більшість із яких має бодай одного з батьків. Міністерство України у справах сім'ї, молоді та спорту спільно з Інститутом розвитку сім'ї та громадськими організаціями розробили стратегію розв'язання проблем сирітства на державному рівні. Йдеться про діяльність щодо забезпечення права дитини на виховання та розвиток у сімейному оточенні. Цей стратегічний план дій для всіх соціальних служб, які опікуються дітьми, днями було представлено на засіданні колегії міністерства. Українська держава довгий час надавала перевагу інтернатному (інституціональному) влаштуванню й вихованню дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування. Але, мережа установ, через яку проходять діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, сприймає їх як об'єкт, а не як суб'єкт виховання. Відірваність вихованців інтернатних закладів від реальних життєвих проблем, обмеженість простору спілкування, регламентація дій формують у них такі якості, що ускладнюють їхню адаптацію до дорослого життя в соціумі ("розвинуте почуття утриманця - патерналізм; принцип життя - "нам повинні", "неготові брати на себе відповідальність", "відсутність досвіду сімейного життя, розуміння сім'ї", "невпевнені в собі"). Діюча в Україні система інтернатних закладів потребує кардинальних змін у своїй діяльності, переорієнтації на індивідуальні потреби кожної дитини, позбавленої родинного середовища, створення оптимальних умов для її виховання, розвитку, формування особистості.



ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Закон України « Про охорону дитинства» від 26.04.2001р.

2. А.Й. Капська «Соціальна робота»

3. Державна доповідь « Про становище дітей в Україні. Соціальний захист дітей-сиріт і дітей позбавлених батьківського піклування ».-К.: Український ін-т соціальних досліджень, 2000.

4. закон України « Про охорону дитинства»

5. Слуцький Е.Г. Безпризорность в России: вновь грозящая реальность // Социологические исследования.- 1998. - № 3 - С. 117-118.

6. Козубовський В.В. Соціальний захист неповнолітніх, позбавлених сімейного виховання // Соціальна робота в Україні та за рубежем.

7. О.Я. Шишко. Соціальне сирітство як чинник порушення психічного здоров'я у дітей. Електронний ресурс. Режим доступу: http// www.kmv.gov.ua.

8. Соціальні служби - родині_ С.11.

9. Методичні рекомендації соціальним працівникам щодо підготовки прийомних батьків / Упор. Н. М. Комарова та. ін. - К.: Студцентр, 1998.- 128с.

10. Соціальні служби - родині…- С. 77-78.

11. Шульга Т. И., Слот В., Спаниярд Х. Методика роботы с детьми « группы риска». - 2-е изд., доп. - М.: Изд-во УРАО, 2001.- С. 111.

12. Керфут М. Київський проект реабілітації « дітей вулиці» : досвід розвитку персоналу // Соціальна політика і соціальна робота. - 2004.- № 2.

13. Рич Н. Соціальна робота з дітьми у Сполучених Штатах Америки. Особисті роздуми // Соціальна робота в Україні теорія і практика. - 2002ю - № 1. - С. 92-96.

14. Работа по реабилитации детей на основе социального патроната ( из опыта детского дома № 19 г. Москвы). Практична психологія та соціальна робота. - 2003. - № 9. С. 37-42.

15. Козубовський В.В.

16. Гопанчук В.С. Сімейне право України. Електронний ресурс. Режим доступу: http://ebk.net.ua

17. Світлана БАБУХІНА. Усиновлення дітей іноземцями: плюси і мінуси. Електронний ресурс. Режим доступу: http://www.day.kiev.ua/15356

Размещено на www.allbest.ru