Особливості та специфіка дослідження соціології релігії

Предмет, об'єкт, основні функції та становлення соціології релігії як наукової дисципліни. Роль і місце соціології релігії серед інших наук. Структура релігійної свідомості. Християнство як закономірна форма суспільно-просторової часової трансформації.

Рубрика Социология и обществознание
Вид реферат
Язык украинский
Дата добавления 03.10.2012
Размер файла 49,7 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

  • соціологія релігія християнство
  • Вступ
  • Розділ І. Наукові підстави соціології дослідження релігії
  • 1.1 Становлення соціології релігії як наукової дисципліни
  • 1.2 Предмет та об'єкт соціології релігії
  • 1.3 Роль і місце соціології релігії серед інших наук
  • Розділ II. Структура та функції релігії
  • 2.1 Структура релігійної свідомості
  • 2.2 Функції релігії
  • Розділ III. Християнство як закономірна форма суспільно-просторової часової трансформації
  • 3.1 Походження християнства: просторово - часові фактори
  • 3.2. Еволюція та тенденції розвитку християнства
  • Висновки

Вступ

Актуальність теми дослідження. Релігія є структурним елементом суспільства від початку його історії, виступаючи фактором становлення, розвитку і змін соціальних відносин; Релігія у суспільстві була і є могутньою і реальною силою, яка мала і має великий вплив на людину і суспільство, історію, культуру, мораль, побут, звичаї. Відомі історики і соціологи -- англійський історик А. Тойнбі, французький соціолог Е. Дюркгейм, німецький соціолог М. Вебер, американський соціолог Т. Парсонс та ін. надавали великого значення релігії в житті суспільства.

Релігія -- духовний феномен, що виражає віру людини в надприродне Начало -- джерело буття всього існуючого, яке є для неї засобом спілкування з ним, входження в його світ.

Релігія спирається на традицію, досвід сотень поколінь, надає її нормам сакрального характеру і тим перетворює їх на суворий стандарт поведінки, обов'язковий стереотип. Національно-культурна традиція з її міцною консервативною інертністю створює для релігії захисний панцир, силу Внутрішньої непохитності. Тому у відношенні до держави і суспільства релігія є основоположним явищем.

Соціологія релігії належить до соціологічних теорій середнього рівня. Вона акумулює емпіричні дані, що характеризують релігію як одну з соціальних підсистем, і, узагальнюючи ці дані, розробляє її теоретичну модель в межах загально-соціологічної теорії.

Предметом дослідження є релігія як соціальний феномен.

Об'єктом дослідження виступають особливості та специфіка дослідження соціології культури.

Мета - дослідити специфіку, основні підходи аналізу і тлумачення соціології релігії.

Завдання дослідження :

1. розкрити наукові підстави, предмет та об'єкт соціології релігії;Размещено на http://www.allbest.ru/

2. визначити роль і місце соціології релігії серед інших наук;

3. дослідити особливості структури та функцій релігії;

4. охарактеризувати християнство як закономірну форму суспільно - просторової часової трансформації.

Методи дослідження. Методологічною базою дослідження є історичний, системний, порівняльний методи, методи аналізу та синтезу.

Структура роботи. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаної літератури.

Розділ І. Наукові підстави соціології релігії

1.1 Становлення соціології релігії як наукової дисципліни

Початок формування соціології релігії як наукової дисципліни припадає приблизно на середину XX ст. Своїм виникненням вона зобов'язана процесам в європейському суспільстві, започаткованим епохою Просвітництва й антифеодальними буржуазними революціями. Одним з найважливіших джерел соціології релігії була соціально-філософська критика феодальних суспільних відносин і церкви як соціального інституту французькими енциклопедистами XVIII ст. (Гельвецій, Гольбах, Дідро). Ця критика сприяла пробудженню інтересу до питань, пов'язаних із соціальною обумовленістю релігії та її роллю у житті суспільства. Релігія виділяється із сукупності суспільних інститутів як особливий феномен, щодо якого інші суспільні реалії розглядаються як світські (секулярні).

Ідеологія Просвітництва розглядала людину передусім як «людину розумну», здатну, покладаючись на власний розум, влаштувати своє життя на раціональних і справедливих засадах. Перед нею відкривається перспектива необмеженого прогресу, який веде до «царства розуму». Оскільки суспільство і групи, які входять до нього, можуть мати розумну форму організації і переслідувати раціональні мету, розум є по суті атрибутом індивіда, індивідуальною властивістю людської особистості, здатної обирати ту або іншу групу, ту або іншу форму організації свого життя. Об'єднані у суспільство, люди обирають і формують умови свого життя, соціальне середовище. При цьому виникає питання про те, як цей індивідуальний розум ставиться до такого суспільного чинника, як поклоніння Богу або Богам [17, с. 306].

Німецький філософ Іммануїл Кант (1724--1804) одним із перших обґрунтував можливість розглядати релігію з позицій наукового мислення: розум має сильніші аргументи, ніж ті, якими володіє церковна доктрина та священне писання. Освічена людина повинна жити власним розумом, звільнившись від догм, будь-яких заборон та благоговіння перед авторитетами. Філософський розгляд релігії «в межах тільки розуму» покликаний не заперечувати релігію, а побачити раціональний зміст у релігійних уявленнях і таким чином дати людині «розумну релігію». Разом з «розумною державою» та правовим порядком «розумна релігія» допоможе людині стати тим, ким вона є за своєю суттю, вести добродійне життя, бути толерантною, здолати догматизм та фанатизм, покінчити з конфесійним диктатом у питаннях віри, нетерпимістю. Розумна, істинна релігія є «моральною релігією»; релігія ґрунтується на розумі як основі моральної поведінки, допомагає людині зрозуміти свої обов'язки як «категоричний імператив», як божественну заповідь, як безумовну вимогу за будь-яких обставин виконати моральний обов'язок. Кант обстоював самостійність людини та людського розуму, який реформує історичну релігію та надає їй раціональнішого вигляду, При цьому визнається соціальна корисність «природної», або «розумної» релігії як основи морального порядку в суспільстві.

Одна з особливостей соціального розвитку західного суспільства полягала у зростаючій складності та диференційованості суспільних інститутів. У цьому зв'язку постало питання про місце релігії серед інших соціальних інститутів та взаємини її з ними. Якщо радикальні критики вбачали в релігії тільки соціально-негативний фактор, впливу якого потрібно було протидіяти, то соціальна наука ставила питання в іншій площині: що ж насправді відбувається у житті суспільства під впливом релігійної віри? Такому формулюванню сприяли результати досліджень - інших наук -- історії, філології, антропології та етнології. В цьому напрямі в XIX ст. стала розвиватися соціальна думка, представлена М. Вебером, Е. Дюркгеймом, К. Марксом.

Першим до цих питань звернувся французький філософ О. Конт, який вважав, що в дослідженні соціального життя потрібно вдатися до індуктивних засобів пізнання, які використовують природничі науки. Завдяки цьому можна буде створити науку про суспільство -- соціологію. А з її допомогою Конт сподівався знайти засоби для забезпечення стабільності й розвитку суспільства. У цьому контексті постало питання щодо основ соціального порядку, а відповідно -- соціальної ролі релігії.

Згідно з вченням Конта про соціальну динаміку, ґрунтованому на еволюційних засадах, суспільство проходить три стадії свого розвитку, аналогічні періодам людського життя, -- дитинству, юності та зрілості. Перша стадія -- «теологічна». У цей період людина марно намагається досягнути «безумовного пізнання внутрішньої суті» явищ і причин їх виникнення, її релігійна свідомість представлена трьома типами -- фетишистським, політеїстичним та монотеїстичним. Останній тип свідчить про перехід від теологічного до «спекулятивного» мислення, що домінує на «філософській», метафізичній стадії. На третій стадії свого розвитку, людина, спостерігаючи явища, намагається встановити між ними закономірні зв'язки. Це стадія панування науки [17, с. 307].

Для соціології релігії найважливішими є два моменти:

1. Релігія, яка принаймні на першій стадії була невід'ємним елементом людського суспільства, згодом поступово витісняється науковим знанням. Ця думка була покладена в основу концепції секуляризації, витіснення релігії з різноманітних сфер життя суспільства і занепаду її впливу. (Розвиток людського пізнання залишає позаду релігію в її традиційних формах. Суспільне життя організується на інших засадах).

2. Кожна стадія у вченні Конта пов'язана з певними соціальними структурами, владними відносинами. Пануванню теологічних ідей, яке охоплює людську історію від її початку до XII ст., відповідає домінуюча роль духовенства та військових, з точки зору позитивізму -- непродуктивних соціальних верств. На філософській стадії панівні позиції починає захоплювати бюрократія, передусім -- юристи. Останньою історичною формою теологічного порядку речей був, згідно з Контом, адекватний християнському монотеїзму феодальний режим. Якщо на цій стадії релігійні вірування були зв'язуючою силою, основою соціального порядку, то у зв'язку з занепадом релігії постає загроза розпаду соціальних зв'язків. Соціальна споруда потребує нових опор. На позитивній стадії, що утвердилася в XIX ст., в суспільстві провідну роль починають відігравати інженери, вчені. Завдання, що полягають в консолідації суспільства на сучасному етапі, передбачають позитивний синтез наукового знання. Цього домагається соціологія, поєднуючи ідеї порядку і прогресу.

Пізніше Конт, зневірившись у можливості розумної організації суспільства шляхом просвіти, дійшов висновку про необхідність «другого теологічного синтезу» як духовної опори соціальних зв'язків. Він запропонував світський, раціоналістичний варіант «позитивної релігії» -- культ людства як єдиної «Великої істоти», величезного соціального організму. В цій релігії соціолог, який найкраще знає механізми соціальної динаміки і здатний керувати суспільством, стає верховним жрецем.

Конт не створив соціологію релігії як наукову дисципліну, але він підготував ґрунт для її виникнення. Релігія розглядалася як необхідний компонент суспільства -- в його історичному розвиткові й у реальних виявах, який дає людям почуття ідентичності й необхідний не тільки для їх індивідуального існування, але й для забезпечення їх єдності в соціальному житті [17, с. 308].

Ідея органічної єдності соціальної системи та її еволюційного прогресу була центральною в соціології Г. Спенсера. У руслі цих принципів, соціальна думка в Англії вивчала релігію не як основу соціального порядку і не як головну перешкоду на шляху соціального прогресу. З позицій утилітарного індивідуалізму, ринок, політична діяльність є важливішими регуляторами життя суспільства, ніж релігія. Про релігію йдеться як про одну з найпоширеніших і витонченіших культурних звичок, специфічну діяльність, яка не має великого значення. Роль соціології релігії полягає у з'ясуванні умов успішної діяльності церкви.

Погляди Спенсера на релігію поділяв соціальний реформатор Р. Тауні, який заперечував веберівську тезу про роль протестантської етики у розвитку капіталізму і вважав, що протестантизм скоріше міг бути наслідком, ніж причиною промислової революції. Р. Тауні сприймали як пророка нової релігії, яка виправдовує свободу приватного підприємництва. Він прославляв XIX ст. як нову еру, коли людина з допомогою науки знайшла нарешті правильний шлях. Тауні був тим представником вікторіанської епохи, який допоміг філософії набути метафізичного і морального обґрунтування і впевненості, сприяв виробленню усвідомлення місця релігії в промисловому світі.

Ці ідеї були розвинуті Е. Дюркгеймом, який зазнав значного впливу О. Конта. Дюркгейм спирався також на погляди істориків Н. Фюстель де Куланжа про релігію в античному суспільстві («Античне місто», 1864) і В. Робертсона Сміта, який досліджував семітичні релігії і розробив теорію жертвоприношення, яка підкреслювала соціальний аспект цього ритуалу («Лекції про семітичну релігію», 1889). Дюркгейма справедливо вважають одним з основоположників соціології релігії. Його основна праця в цій галузі -- «Елементарні форми релігійного життя. Тотемічна система Австралії» (1912).

Дюркгейм прагнув відкрити спільну для всіх релігій основну структуру, абстрагувався від вищих форм релігії, оскільки вбачав в ній інститут, нерозривно пов'язаний з людським існуванням в його соціальному аспекті. Йому важливо було встановити найпростіші структури, з яких будується релігія в її різноманітних історичних варіантах. Кінцева мета цього пошуку полягала в тому, щоб зрозуміти сучасну людину. Але в його пошуках переважали емпіричні, етнографічні елементи.

В останній своїй праці «Елементарні форми релігійного життя», яка мала підсумковий, узагальнюючий характер, Дюркгейм зосередився на трьох взаємопов'язаних темах:

а) загальній теорії суспільства, в якій релігії як інтегруючому соціальне життя чиннику належить центральне місце;

б) спеціальній теорії суспільства, соціології релігії, в межах

якої відводиться роль теорії, яка пояснює появу релігійних уявлень; в) етнології релігії -- теорії, що пояснює власне релігію австралійських аборигенів.

Деякі аспекти спеціальних розробок Дюркгейма застаріли. Але надзвичайно важливими для соціологічної теорії стали визначення змісту і функцій релігії в суспільстві, а також його головна теза про релігію як чинник соціальної інтеграції [17, с. 309].

Дюркгейм виходив з того, що релігія поширена в усіх відомих нам суспільствах і є універсальним соціальним феноменом. Вона виконує важливу суспільну функцію. Тому соціологічний аналіз релігії необхідний для розуміння суспільства загалом. Соціологію релігії, згідно з Дюркгеймом, цікавить не те, що відрізняє одну релігію від іншої, а передусім притаманні їм спільні риси; її завдання -- виявити їх структурно-функціональні характеристики. Через те соціологія в дослідженні релігії використовує здебільшого порівняльний метод, що дає змогу в численних варіаціях релігійного феномена виділити його універсальні моменти. Якщо зміст релігійних вірувань з кожною епохою змінюється, то функції релігії в суспільстві при цьому зберігаються.

На думку Дюркгейма, це свідчить про недоцільність оцінки релігії в таких категоріях, як «істина» й «омана»: «не існує релігій, що були б неправдивими, всі вони істинні на свій лад». Вважаючи, що всі існуючі елементи релігійного мислення і життя можуть бути виявлені, принаймні в зародку, в найпримітивніших релігіях, Дюркгейм зайнявся вивченням тотемізму австралійських аборигенів, у якому він бачив релігію в її «найелементарнішій формі». Він намагався пізнати релігію не тільки як специфічну сферу людського життя, але і як соціальну природу людини.

На відміну від багатьох вчених тієї пори, Дюркгейм дійшов висновку, що суспільство є чимось більшим, ніж сума індивідів, які його складають, ніж сума індивідуальних уявлень і дій його членів. Суспільство -- соціальний факт, особлива соціальна реальність, те універсальне, що робить індивідів частиною соціального цілого. Суспільство охоплює такі позаіндивідуальні феномени, як мова, релігія.

У «Розподілі праці» (1893) Дюркгейм розглядає проблему вікового плюралізму і диференціації в сучасному суспільстві. В традиційному суспільстві існує те, що Дюркгейм називає «механічною солідарністю»: індивіди мало відрізняються один від одного; поділяючи колективні уявлення, вони зазнають однакових почуттів, схильні до одних і тих самих цінностей. У диференційованому суспільстві складається «органічна солідарність», коли разом живуть різні й менше залежні один від одного люди» Оскільки індивіди спеціалізовані у своїй праці, вони потрібні один одному і знаходять способи поєднувати свої відмінності» Закон, наприклад, регламентує поведінку індивідів, тоді як раніше соціальний контроль забезпечувався волею сильнішого.

В «Елементарних формах релігійного життя» Дюркгейм на прикладі суспільства австралійських аборигенів пояснює спосіб, за допомогою якого релігія забезпечує соціальну солідарність як «механічну солідарність». Поряд з цим він вважає, що в більш розвиненому, соціально-диференційованому суспільстві релігія здатна забезпечувати відчуття захищеності, надійності, усвідомленості існування, втрата яких призводить до аномії (і до самогубства як наслідку втрати сенсу і значимості норм). Щоправда, Дюркгейм спеціально не розглядав питання про те, якою повинна була б бути релігія в суспільстві розвиненої «органічної солідарності».

Головне, що він вніс у соціологію релігії, це розуміння релігії як сили, яка інтегрує суспільство [17, с. 310].

У Німеччині релігія цікавила дослідників передусім у зв'язку з політичною боротьбою, а не як чинник соціальної солідарності. Помітний внесок у становлення соціологічного дослідження релігії зробив К. Маркс, Він розглядав релігію як соціальний феномен: релігія входить у систему суспільних відносин, породжується ними (передусім -- економічними, що є базисом, який визначає сукупність похідних, «надбудовних» утворень -- політики, права, мистецтва, моралі, філософії і релігії). Розуміння релігії як соціального феномена означало також, що релігію розглядали як важливий соціальний чинник, який виконує реальні функції в житті суспільства і задовольняє певні інтереси й потреби. Цей фактор примусово впливає на людей як будь-який інший соціальний інститут. Ця теза сприяла розвитку функціонального підходу до релігії.

Одна з особливостей теорії Маркса полягає в поясненні історичної природи релігії як породження змінних соціальних умов, в основі яких -- привласнення чужої праці, соціальна нерівність, коли свобода одних означає поневолення інших. За класової боротьби релігія виступає як ідеологія, е її історично ранньою формою. Звідси її соціальна функція -- функція ідеологічна, суть якої в тому, що релігія виправдовує і узаконює існуючі соціальні порядки або засуджує їх, заперечуючи їхнє право на існування. Вона може живити соціальний конформізм, викликаючи ілюзії («опіум народу») і завдяки цьому може бути гальмом суспільного прогресу або стимулювати соціальний протест, виступати як революційний рух.

Якщо раннє християнство було революційним рухом низів римського суспільства, то протягом двотисячолітньої своєї історії (після того, як воно стало державною релігією і таким чином склався «союз вівтаря і трону») соціальні принципи християнства виправдовували соціальну нерівність і експлуатацію людини людиною як боговстановлений порядок.

Центральне місце у вченні Маркса (до нього у Л. Фейєрбаха, а потім у 3. Фрейда) посідала теза про компенсаційну функцію релігії. Релігія -- «серце безсердечного світу»: страждання в цьому світі не марні, вони будуть винагородженні в майбутньому житті, праведники набудуть «царства Божого». За глибокого соціального розколу суспільства, коли інтереси однієї його частини можуть бути забезпечені за рахунок іншої, тільки ірраціональні чинники (вірування і цінності, які не можуть бути раціонально обґрунтовані й не підлягають перевірці), задані ззовні, здатні підтримувати соціальний порядок, забезпечувати інтеграцію суспільства в інтересах панівних класів і завдяки цьому перешкоджати його революційному переустрою. Релігія, за Марксом, -- різновид «відчуженої свідомості», породження суспільного процесу, що розвивається у відчужених формах, в силу чого звичайні, «природні» речі наділяються «надістотними» властивостями (товарний фетишизм): продукти людської діяльності як зовнішня сила починають панувати над людьми. Якщо релігія -- втілення економічного відчуження, то з подоланням його (ліквідацією приватної власності на засоби виробництва) усуваються умови існування релігії, вона історично зживає себе, «вмирає природною смертю». У Маркса релігії протистоїть ідея самоздійснення особи. Критика релігії завершується вимогою ліквідації умов, що заважають людині повною мірою реалізувати себе [11, с. 338].

Багато в чому не погоджувався з Марксом М. Вебер, хоча він визнавав, що релігія може діяти як консервативна сила і часто заважає соціальному розвитку. Водночас він уважав, що релігія здатна діяти як один з чинників соціальної динаміки. Вебер виходив з того, що всі суспільні інститути, структури, форми поведінки ґрунтуються і регулюються сенсом, який у них вкладають люди. Головна функція релігії -- раціоналізація людської діяльності. Тому релігія володіє потужним потенціалом впливу на людську діяльність, яким би не було її спрямування. Вебер розглядає релігію передусім як чинник соціальних змін. Значною мірою його концепція соціального розвитку заснована на поняттях харизми і пророцтва,

На відміну від Дюркгейма, Вебера цікавлять передусім світові релігії, які мають найбільше послідовників і виявляють найбільший вплив на хід історії. В роботі «Протестантська етика і дух капіталізму» (1905), він досліджує внесок християнства в історію Заходу, доводячи, що протестантська Реформація і породжена нею нова гілка християнства -- протестантизм -- сприяли пробудженню духу; підприємництва і культивували аскетичний стиль життя, які стимулювали розвиток економіки, перетворення феодальної Європи в суспільство, яке уособлювало досягнення тогочасної культури. Його роздуми мали солідну емпіричну основу, оскільки Вебер проаналізував велику кількість проповідей, письмових джерел тієї епохи. Йому вдалося органічно поєднати конкретно-емпіричний і абстрактно-теоретичний рівні соціологічного дослідження за допомогою порівняльно-історичного аналізу. Вебер перевірив свою гіпотезу про роль релігії в економічному розвитку, досліджуючи водночас з протестантизмом іудаїзм, іслам, Індуїзм, буддизм, конфуціанство. Якщо Дюркгейм будував свої аргументи на розгляді порівняно невеликої кількості фактів, поширюючи висновки на релігію в цілому, то Вебер провів небувале за масштабом дослідження, яке охопило практично весь світ. Він стверджував, що великі релігійні традиції мали істотний вплив на відмінність шляхів розвитку Заходу і Сходу (іудаїзм, іслам, католицизм і протестантизм більше сприяли раціоналізації соціального життя, ніж індуїзм, буддизм і конфуціанство). Вебер прагнув виявити в історії пов'язані з релігією корені Нової історії, тогочасної західної культури.

Другий важливий напрям досліджень Вебера -- аналіз процесу «розчакловування» світу, процесу, завдяки якому усуваються елементи магічної практики. Вони уступають місце «цілераціональним» засобам, які зорієнтовані на успіх: світ постає як «матерія», яка може і повинна бути підпорядкована людині. Вищого ступеню цей процес досягає в аскетичному протестантизмі, в кальвінізмі, але його витоки в іудейському пророцтві. Вебер порівнює різноманітні релігії, з'ясовуючи, який ступінь раціоналізації економічної діяльності припускає та або інша релігійна етика. Від 1916 до 1919 р. він друкує низку статей на цю тему, об'єднаних назвою «Господарська етика світових релігій» [11, с. 339].

Якщо в XIX і XX ст. занепад релігії розцінювався багатьма як тріумф людського розуму, як наслідок поширення сучасної науки, то Вебер вбачав у ньому симптом духовної хвороби суспільства, спричиненої гіпертрофованою «раціональністю»: технологія і бюрократія підпорядковують собі світ, колосально звужуючи людський досвід; у свідомості людини згасають поетична сила уяви, любов до прекрасного, героїчні почуття, релігійний досвід, поступаючись місцем прагматичному розрахунку, турботі про комфорт, банальному потягові до «корисності».

Ще одна тема, намічена Вебером спільно з німецьким філософом, теологом Ернстом Трельчем (1865--1923), -- дихотомія «церква -- секта», типологія релігійних організацій. Вебер поставив перед собою завдання проаналізувати діяльність релігійних спільнот у загально-соціологічних категоріях. Він розробив понятійний апарат соціології релігії, яким вона користується і сьогодні [11, с. 340].

Отже, наприкінці XX ст.. погляди соціологів релігії, в тому числі українських, зосереджені на аналізі процесів секуляризації у суспільстві, зростанні динаміки релігійності населення, розвиткові нетрадиційної релігійності, процесах індивідуалізації та приватизації релігії.

1.2 Предмет та об'єкт соціології релігії

Соціологія релігії є галуззю соціології й однією з релігієзнавчих наук. Соціологію релігії як наукову дисципліну необхідно розглядати в контексті соціологічного знання і в контексті інших наук про релігію, тобто -- визначити співвідношення соціології і теології, роль і місце серед інших наук про релігію; враховувати суспільну значущість і гостроту проблематики, що стосується релігії, починаючи вже з питання про те, чи може бути релігія предметом наукового вивчення, чи не є соціологічний аналіз релігії вторгненням в заборонену для нього сферу. Тому має істотне значення знання про те, як виникла і розвивалася соціологія релігії, як вона пов'язана з головними напрямами суспільного розвитку, які її соціально-культурні імплікації і функції як соціального інституту.

Соціологія релігії -- галузь соціології, одна із спеціальних соціологічних дисциплін, яка вивчає взаємодію релігії та суспільства, її вплив на соціальну поведінку соціальних спільнот й індивідів [16, с. 336].

Соціолог має справу з релігією як соціальним феноменом, він вивчає релігію як доступну спостереженню, емпіричним засобам дослідження соціальну поведінку людини (індивідів і груп): як утворюються і функціонують релігійні групи та інститути; чому вони існують або припиняють існування; які стосунки між релігійними групами, чому між ними виникають конфлікти; що лежить в основі ритуальних дій тощо, Для соціолога релігійні вірування цікаві й важливі не самі по собі, як, наприклад, для філософа, Істотне значення для нього має не те, істинні вони чи хибні, а те, як ці вірування впливають на поведінку людей. Головне завдання соціолога -- виявити мотивацію людських дій. Адже вірування не обов'язково впливають на поведінку: індивід може стати членом релігійної групи, не знаючи суті вірувань, яких вона дотримується. Релігійні інститути, установи, організації можуть впливати на поведінку людей незалежно від вірувань і навіть всупереч їм, стимулюючи з тих чи інших причин дії, які суперечать офіційному вченню. Однак це не заперечує того факту, що соціальна дія -- це дія усвідомлена, тобто в її основі лежать певні соціальні регулятори -- норми, цінності, вірування, очікування тощо. Отже, релігія як предмет соціологічного аналізу -- це сукупність структур, процесів, пов'язаних із функціонуванням суспільства на різних рівнях, система контролювання соціальної поведінки. Одна з головних проблем соціології релігії -- визначення того, що належить до поняття «релігія». Об'єктом соціології релігії як наукової дисципліни є релігія як соціальне явище, її виникнення, розвиток та місце в духовному житті суспільства.

Соціологія релігії належить до соціологічних теорій середнього рівня. Вона акумулює емпіричні дані, що характеризують релігію як одну з соціальних підсистем, і, узагальнюючи ці дані, розробляє її теоретичну модель в межах загально-соціологічної теорії. Як галузь соціологічної науки, соціологія релігії використовує вироблені нею поняття і засоби, без яких неможливе пізнання соціальної реальності як цілісної системи (група, роль, влада, культура тощо) і окремих соціальних феноменів (родина, клас, економіка та ін.). Застосування соціологічного інструментарію і соціологічних засобів при вивченні релігії виправдане й ефективне передусім для пояснення цього соціального інституту. Особливість релігії як однієї із соціальних підсистем полягає в тому, що на основі аналізу релігійного феномена стало можливим виявити різноманітні загально-соціологічні параметри, визначити підходи і розробити найважливіші засоби, обґрунтувати зміну парадигм соціального пізнання. Історія соціології свідчить, що такі видатні вчені, як Е. Дюркгейм, М. Вебер, Г. Зіммель, Б. Малиновський виступили в своїх працях водночас і як засновники соціології, і як основоположники соціології релігії (у концепціях соціального і культурного життя багатьох, якщо не більшості, соціологів класичної епохи аналіз релігії посідав центральне місце) [16, с. 337].

1.3 Роль і місце соціології релігії серед інших наук

Соціологія релігії -- одна з багатьох наук, які займаються вивченням релігійного феномена в різноманітних його аспектах. Не тільки соціологія, а й історія, філологія, психологія, майже всі науки, які мають справу з людиною та її культурою, так або інакше аналізують релігію. Однак до релігієзнавства належать лише ті науки, предметом яких є власне релігія. Розглядаючи релігієзнавство як сукупність різноманітних засобів осмислення релігійного феномена, не можна обійти увагою феноменологію релігії і теологію.

Релігія -- явище складне, поліструктурне. Вона інтегрована в різноманітні сфери життєдіяльності людини, тому необхідні різні підходи і засоби її дослідження багатьма науками. Психолог має справу з релігією як психічним феноменом, а не соціальним, тобто його цікавлять не процеси, які відбуваються в суспільстві під впливом релігії, не функції, які виконує релігія в суспільстві, а суб'єктивний бік релігії -- релігія у контексті людської психіки. Ці два підходи до вивчення релігії взаємодіють і доповнюють один одного [16, с. 338].

Центральна тема соціології релігії -- взаємодія релігії і суспільства. Соціологія концентрує свою увагу на соціальному «вимірі» релігії, її впливі на соціальну поведінку. Соціолог повинен при цьому спиратися й на історичні дані, але, на відміну від історика, його цікавлять загальні правила, стандарти поведінки, засоби релігійної мотивації, а не те, що є неповторним у тій чи іншій релігії.

Принцип опори на емпіричні дані є загальним для всіх наук про релігію, у тому числі й соціології. Водночас він є своєрідною межею, що розділяє соціологічне вивчення релігії від феноменологічного, філософського й теологічного. Соціолог, вивчаючи релігію, має справу з тим, що доступне для чуттєвого сприйняття. Тому до релігії як предмета соціологічного аналізу він не відносить надприродне, а обмежується тільки емпіричними даними. Соціолог займається тим, що можна спостерігати і перевірити. Він не задовольняється загальним враженням або теологічними аргументами на підтвердження, наприклад, тези про те, що релігійна віра зумовлює моральні засади людської поведінки. Тільки емпіричні дані можуть підтвердити або спростувати це твердження. Соціолог повинен отримати ці дані, і, тільки володіючи ними, будувати теоретичні моделі.

Соціологія релігії -- емпірична наука, яка ґрунтується на фактах, які можна чітко зафіксувати й описати. Для соціолога важливі сукупність актів поведінки індивідів і груп, вербальних дій людей і продуктів їхньої діяльності (матеріальної і духовної), тобто те, що роблять, висловлюють і думають люди. Отже, предметом вивчення соціології релігії є лише доступна спостереженню поведінка людини в широкому сенсі слова, у тому числі її діяльність (вчинки, відмова від дій, твердження або мовчання тощо), а також чинники, охоплені цією діяльністю (середовище проживання, клімат та ін.)„

За межами соціологічного дослідження залишається об'єкт, на який спрямована суб'єктивна релігійна поведінка -- надприродне, Бог, трансцендентне тощо. Це зовсім не означає, що соціологія релігії вивчає лише зовнішній бік релігії, її зовнішні вияви, фіксує лише те, що на поверхні, і є байдужою до того, що становить «сутність» релігії. Плідність соціологічного аналізу релігії значною мірою залежить від того, наскільки ефективно він використовує дані, отримані в результаті дослідження релігії історією, антропологією, етнологією, психологією, лінгвістикою тощо. В свою чергу, соціологічна концепція релігії сприяє розвитку досліджень в інших наукових дисциплінах [16,с.339].

Розділ II. Структура та функції релігії

2.1 Структура релігії

Структурні елементи релігії -- це ті її складові, які у єдиному взаємозв'язку становлять релігію як суспільну систему.

Існують різні критерії виявлення структурних елементів релігії, звідси -- строкатість у визначенні кількості і в назві цих елементів. Слід виходити з того, що релігія, як і взагалі всі явища духовного життя, є результатом психічної діяльності людини -- її розуму, почуття і волі. Тому її складниками виступають світорозуміння, світовідчуття і ставлення до світу. Вони й становлять три основних елементи релігії, її каркас. Оскільки всі історичні релігії певним чином організовані, то характер їх організації становить четвертий структурний елемент [8, с. 26].

Релігійні ідеї та уявлення. Вони створюють концептуальний бік релігії, виражають усе, що становить релігію як суспільну та духовну категорію. Сюди належать міфи, концепції, теорії про надприродне, про бога, а також догмати, зміст священних книг, переказів, молитов тощо.

Важливо зазначити, що наявність у свідомості релігійних ідей і уявлень сама по собі ще не становить релігії. Надприродні істоти можуть виступати у мистецтві як художні образи; людина може ґрунтовно знати релігійне вчення і не бути віруючою. Річ у тім, що надприродне в релігії сприймається як справді існуюче, з ним віруючий прагне встановити зв'язки як з реальним об'єктом. Це зумовлює створення невід'ємного елементу релігії -- релігійного культу.

Релігійний культ. Це являє собою зовнішній бік релігії. До нього належать релігійні обряди й свята, моління, богослужіння, пости і розговини, священні амулети, ікони, талісмани, храми, капища і релігійні дії, пов'язані з ними.

Релігійні почуття. Вони*є показником щирості релігійних вірувань і почувань.

Особливих релігійних почуттів не існує. Це звичайні людські почуття, занурені в специфічну релігійну сферу. Вони пов'язані з вірою в нереальний світ надприродного.

У практиці релігійного життя віруючий переживає цілу низку звичайних людських почуттів, але домінуюче місце серед них посідає почуття страху, потім -- розчулення, катарсису [8, с. 27].

Релігійні організації. У кожній релігії є рядові віруючі (стадо, вівці) і жерці, духовенство (пастирі). Саме духовенство організоване між собою за ієрархічним принципом. Ця ієрархія є основою певної релігійної організації.

Наведемо для ілюстрації. ієрархічну побудову Руської православної церкви. В ній духовенство поділяється на чорне (ченці) й біле (одружені).

Чорне духовенство (ченці) має підгрупи: архієреї, ієреї, диякони, які становлять відповідно вищу, середню і нижчу ланку церковної ієрархії. Вище духовенство під узагальненою назвою «архієреї» рекрутується лише з ченців. Архієрей, старший священик, -- це загальна назва вищих чинів у православній ієрархії. До цієї групи духовенства належать вікарний єпископ, архієпископ, митрополит, патріарх. Очолює церкву патріарх, який обирається помісним собором.

Біле духовенство (одружені) вищих посад у православній ієрархії обіймати не може. Воно поділяється на підгрупи: ієреї та диякони. Ієрей -- офіційна назва православного священика.

До середньої ланки чорного духовенства належать архімандрит, ігумен та ієромонах, білого -- протопресвітер, протоієрей (благочинний), ієрей.

До нижчої, або допоміжної, ланки духовенства належать диякони. У ченців -- це архідиякон та ієродиякон, у білого духовенства -- протодиякон і диякон. В інших церквах ієрархічна структура відрізняється від православної [8, с. 28].

2.2 Функції релігії

Релігія, як і будь-яка форма суспільної свідомості, задовольняє певні потреби особи та суспільства, виконує певну соціальну функцію, що визначає її спосіб діяння у суспільстві та багатоманітність соціальних функцій. Зазначимо основні з них.

Компенсаційна. Це найважливіша з функцій релігії. Вона ілюзорно, тобто в уяві самого віруючого, надає йому того, чого йому бракує в реальному житті: щастя, життєвих благ, здоров'я, захисту від життєвих негараздів. Релігія втішає людину в її стражданнях, обіцяє вічне життя і райське блаженство, закликає покладати всі надії на наймилостивішого Бога. Важливе значення має психологічний аспект компенсації -- зняття стресу, катарсис, духовна насолода, надія на милосердя Боже.

Світоглядна. Людина не може жити без світогляду, який є духовною основою її особистості. Релігія формує релігійний світогляд людини, замінюючи реальні знання ілюзорними уявленнями, істинність яких не піддається сумнівам.

Релігійний світогляд сприймається без доказів, перевірки досвідом і практикою, береться на віру. Релігійний світогляд задає певні критерії або параметри, здебільшого догматичні, з точки зору яких згідно з ним мають осмислюватися природа, суспільство і людина, забезпечуватись відповідне цілепокладання і поведінка людей.

Інтегративна. Релігія є засобом об'єднання єдиновірців своїм віровченням. Масштаби цього об'єднання поширюються в межах релігійної громади і навіть усього суспільства [5, с. 19].

У ранніх суспільних формаціях релігія освячувала початок і завершення трудових процесів, брала участь у соціалізації особистості через хрещення, вінчання, похорон, супроводжувала людину від колиски до домовини. Вона ж як світогляд зводила до основного знаменника всі інші елементи духовного життя суспільства. Водночас нерідко вкорінювала незгоди між людьми різних релігійних орієнтацій.

Регулятивна. Релігія через систему своїх духовних цінностей, норм і правил впливає на приватне і громадське життя людини, багато в чому визначаючи її поведінку, життєву позицію, весь Уклад існування.

Апологетична. Ця функція спрямовується на обґрунтування істинності та захист від критики того чи іншого віровчення, основних догматів і принципів релігії.

У класовому суспільстві офіційна релігія є ідеологічним підмурком, духовною опорою влади панівних класів. Останні, наприклад, активно використовували християнські принципи: «Віддайте кесарю кесареве, Богу -- Боже», «Усяка душа нехай буде покірна вищій владі, бо немає влади не від Бога, існуюча ж влада від Бога встановлена. Тому той, хто чинить опір владі, чинить опір Божому встановленню»; «Кожен залишається у тому званні, в якому покликаний»...

Згодом функції релігії зазнали змін, але вона завжди залишалась важливим суспільним інститутом. Апологетична та інші соціальні функції релігії здійснюються у різному обсязі та з неоднаковим ступенем інтенсивності. Це залежить від конкретно-історичних умов, у яких задіяні численні чинники суспільного життя. Відмінності полягають у динаміці й акцентах, але наявність соціальних функцій релігії, принаймні у тенденції, не має винятків [5, с. 20].

Розділ III. Християнство як закономірна форма суспільно-просторової часової трансформації

3.1 Походження християнства: соціально-економічні причини та ідейні джерела

Кожній світовій і національній релігії притаманні особливі, не характерні для інших релігій, ознаки та риси. Ці властивості, специфічні риси богослови видають за докази переваг, «боговстановленості» тієї чи іншої, однак єдино істинної релігії.

Християнство (від грецької -- помазаник, Месія) зародилося в І ст. н. е. у Палестині як одна із сект іудаїзму [18, с. 156].

Свої особливі риси має і християнство як світова релігія.

I. Християнство стало вперше в історії космополітичною (світовою) та монотеїстичною релігією. Ще до виникнення християнства робилися спроби створення релігії монотеїстичної (Єгипет) чи світової (Індія), проте вони виявилися невдалими. Лише християнству судилося стати і світовою, і монотеїстичною релігією.

II. Християнство піднялося на щабель розвиненої релігії, нині воно продовжує бути ідеологічно найобгрунтованішою релігією.

Деякі найважливіші ідеологічні засади християнства -- зокрема, догмат про існування Бога, потойбічне життя, наявність чудес, створення світу тощо -- розроблені такою мірою ґрунтовно, що інші релігії лише запозичують у християнства усталені положення, обґрунтування й аргументи на користь релігії.

III. Християнство є найпоширенішою релігією світу. Під його впливом перебуває близько п'ятої частини населення Землі. Воно є офіційною релігією в абсолютній більшості країн Європи, в Австралії та Новій Зеландії, в багатьох країнах Азії та Африки.

IV. Християнство і в минулі епохи, і в наш час затвердилось у найбільш економічно і культурно розвинених країнах. Завдяки цьому воно адаптувалося до науково-технічного прогресу і сучасної культури, своєю історією показує іншим релігіям їхнє майбутнє. Впродовж двадцяти століть кращі уми християнства працювали на його ниві, обґрунтовували його віровчення, створили йому стійкий фундамент богословських концепцій [18, с. 157].

Перші християнські громади виникли в 60-х роках І ст. до н. є. на території Римської імперії, про що незаперечно свідчать історичні документи. Серед них -- визнавана за священну книга «Апокаліпсис» (68-- 69 рр.), яка ввійшла до складу біблійних книг під назвою «Одкровення св. Іоанна Богослова». Водночас християни ретельно вивчали Старий Завіт, вбачаючи неподільну єдність між Богом-батьком і Богом-сином, що розп'яттям на хресті спокутував гріхи людські і тим самим дістав прощення людям від Бога-батька. Наукове релігієзнавство розрізняє соціально - економічні причини та ідейні джерела виникнення християнства.

Соціально-економічні причини поширення християнства. До них належать: криза політеїстичних релігій в Стародавньому у Римі; посилення експлуатації підлеглих і поневолених Римом народів; поразки повстанців - рабів, соціальна потреба у новій релігії.

На початку нашої ери Рим підкорив країни Середземноморського басейну та інші народи. Утворилася могутня, величезна імперія. Вона вимагала військової, господарської, політичної, а також ідеологічної єдності. За обставинами того часу ідеологічним інтегратором могла виступити лише релігія. У стародавній Римській імперії існували родоплемінні релігії, що мали політеїстичний характер.

Отже, Римській імперії була потрібна нова релігія, що стала б у разі потреби релігією різних народів, усіх народів Римської імперії. На зміну існуючим національним релігіям повинна була прийти релігія космополітична [20, с. 42].

На початку нашої ери в Римській імперії назріла криза політеїзму, яка була зумовлена двома причинами.

I. У Римській імперії сформувалася досить розвинена філософська думка. Вона була спроможною охопити єдиним поглядом весь Всесвіт, шукала і знаходила, за суб'єктивним переконанням, єдине начало всього сущого. Ним оголошувалися або одна з стихій природи (земля, вода, повітря, вогонь), або Матерія, чи Логос (закон, принцип, дух). Ця уявна єдність світу та його єдине начало теоретично (гносеологічно) не збігалися з вірою в існування багатьох богів. Єдиний світ і єдине начало могли гносеологічно вживатися лише з одним (єдиним) Богом.

II. Очолював Римську імперію, яка об'єднувала численні країни та народи, єдиний імператор. Він, реальний володар на землі, вимагав визнання того, що на небі існує, неподільно панує єдиний Бог [20, с. 56].

Гносеологічні й соціальні передумови в своїй єдності і на досить значному для початку тривалого періоду першого століття рівні розвитку вимагали появи нової монотеїстичної релігії.

Більшість жителів Римської імперії становили знедолені люди: раби, вільновідпущеники, позбавлені волі окраїнні народи імперії. З початку І ст. до н.е. і до середини II ст. н.е. (протягом майже двох з половиною століть) в імперії одне за одним прокочуються могутні повстання рабів і поневолених народів. Однак усі повстання, навіть під проводом талановитого Спартака, зазнають поразки.

Тяжкий досвід безнадійної боротьби переконав принижених і знедолених, що звільнитися від рабства, врятуватись від нього власними силами вони не мають змоги. Не можуть, але бажання визволитися від цього не зникає. Слабкішою стає воля до боротьби, вичерпується віра в свої сили. Хто втрачає дорогу на землі, той шукає шляхи на небо.

Низи імперії почали шукати спасіння у релігійному забутті, в очікуванні спасіння від Бога. Проте існуючі боги не могли його дати. Римський пантеон поставав ворожим і ненависним, а боги національних релігій виявилися безсилими перед нещадною владою Риму. Тому низи покладали надію на появу нового Бога, нового спасителя. Захоплення релігією й очікування небесного Спасителя, пришестя у світ нового Бога в Римській імперії на початку нашої ери засвідчили численні історичні документи.

Попит породжує пропозицію. У специфічних умовах Римської імперії на початку нашої ери утворюються десятки нових, космополітичних, з богами - спасителями релігій, наприклад мітраїзм, культ Осіріса, орфічні культи, культи східних воскресаючих і вмираючих богів. Серед таких релігій було християнство, яке згодом набуло статусу світової релігії.

Для перемоги християнства найважливіше значення мало те, що воно, як і будь-яка інша з нових релігій, увібрало в себе і спиралося на різноманітний та ефективний ідеологічний. матеріал, який прислужився йому для формування власного віровчення і культу. Наукове релігієзнавство досить повно визначило основні ідеологічні джерела християнства [20, с. 60].

Ідейні джерела виникнення християнства. До них належать: іудаїзм -- релігія стародавніх євреїв; релігії і міфологія народів Близького Сходу; філософія греко-римського світу.

Релігія стародавніх євреїв -- іудаїзм. З його вченням про Месію, у священних текстах іудейської релігії -- Біблії, в міфах про походження світу, перших людей, зла в світі тощо -- християнство знайшло собі відповідь на життєво важливі питання буття.

У Біблії міститься твердження, що бог Яхве є богом єврейського, богообраного народу і в годину гірких випробувань завжди надішле йому спасителя, Месію. Біблійне вчення про Месію було безпосереднім і найближчим джерелом християнського вчення про Бога-спасителя.

Релігії і міфологія народів Близького Сходу. З релігій і міфології народів Близького Сходу запозичена ідея про вмираючих і воскресаючих богів - спасителів -- Адоніса, Аттіса, Осіріса, Митри та ін.

Ці боги підкорених Римом східних народів (сирійців, персів, єгиптян, вавилонян) були в основному богами рослинного світу, який узимку «вмирав», а навесні «воскресав». Боги рослинного світу, за віруваннями народів Сходу, також вмирали і воскресали. Своєю смертю і воскресінням вони рятували не лише рослинний світ природи, а й все людство від загрози голодної смерті.

Релігія греко-римського світу. На ідеї раннього християнства передусім вплинули неоплатонізм Філона Александрійського і стоїцизм Сенеки.

Філон Александрійський -- іудейський богослов, який перейшов на службу до римського імператора, -- прагнув поєднати філософію Платона з ученням Біблії, підвівши цим філософське обґрунтування під біблійні сказання. Філонівське тлумачення біблійного месії як Логоса, водночас творця, управителя світу і рятівника знедолених, покладено проповідниками християнства в основу їх учення про Сина Божого, євангельського Ісуса Христа. Не випадково відомі дослідники історії первісного християнства Бруно Бауер і Фрідріх Енгельс називали Філона Александрійського «батьком» християнського віровчення.

Сенека -- римський філософ-стоїк і письменник -- мав такий вплив на ідеологію християнської релігії, що дослідники називають його «дядьком» християнства. Прилучення первісного християнства до такої філософії дало змогу християнській церкві філософськи обґрунтувати свої постулати, а згодом перетворити саму філософію на «служницю богослов'я» [20, с. 63].

Засвоєння елементів національних традицій і культу релігій греко - римського світу. Втягуючи все нові й нові прошарки населення до своєї церкви, християнство водночас розширювало простір для залучення до свого вчення елементів їхніх попередніх релігійних вірувань та звичаїв. Все, що сприяло зміцненню християнства, було запозичене з інших релігій. Навіть через десять століть після свого виникнення християнство, прийшовши на Русь, включило до свого церковного культу релігійні вірування і атрибути обрядів східних слов'ян: крашанки, весняні моління (поминання) на могилах померлих, купальські обряди в середині літа тощо [20, с. 64].

3.2 Еволюція християнства, виникнення церкви

Становлення християнської церкви -- складний і тривалий процес. Малочисельні, сектантські за своєю сутністю громади перших християн (друга половина І ст.) складалися з рабів, плебейства римських окраїнних провінцій Палестини та Малої Азії. Це була релігія поневолених і гноблених.

Такі громади чекали першого пришестя Христа-Спасителя, який нещадно покарає верхи і власті Римської імперії, знищить місто-блудницю Рим, встановить на землі своє тисячолітнє царство. Потім спаситель прийде на землю вдруге і влаштує суд над усіма людьми. Громади перших християн складалися передусім з євреїв, отже, особливу роль у своїх віруваннях вони відводили іудейському народу: Христос врятує іудеїв, царювати з Христом будуть іудеї, судити всі народи належить іудеям.

На початку II ст. гнані, «катакомбні» громади перших християн вгамовують свої бунтарські пристрасті щодо властей Римської імперії. Вони визнають, що спасіння потребують не лише іудеї, вони пускають у свої громади і не євреїв, але й далі ставлять іудеїв вище за тих, хто не визнавав обряду обрізання. Армія проповідників християнства (скорого, грядущого для всіх спасіння) поволі створює цілу мережу християнських громад, яка поширилася на всю імперію [4, с. 401].

З середини II ст. у християнські громади починають вливатися представники правлячої верхівки Римської імперії. Саме християнство докладає зусиль до того, щоб домогтися довір'я властей. Починається період євангелізму: царство Боже переноситься в потойбічний світ, пришестя Христа визнається здійсненним фактом, а страшний суд -- справою віддаленого майбутнього.

Християнські громади все ще переслідуються державою як політично неблагонадійні. Переслідування, зрештою, мали й відверту мету пограбування християн і збагачення можновладців. Однак поступово починає формуватися церква," консолідуючи розрізнені, різновірні й нерідко ворогуючі громади віруючих.

Поширивши свій вплив на значні території та на народи імперії, християнство вже на початку IV ст. (Міланський едикт 314 р.) домагається стану терпимої релігії. Тепер вже за допомогою державної влади християнство стрімко консолідується в єдину пануючу церкву, підпорядковуючи церковному апаратові основну частину віруючих. У 325 р. християнство указом імператора Константина Великого проголошується державною релігією Римської імперії. Конституюючись у державну церкву, християнство починає енергійно переслідувати як інші релігії, так і нецерковних християн.

У 1054 р. колись єдина християнська церква остаточно розкололася на: західну (католицьку, римо-католицьку, латинську) і східну (православну, ортодоксальну, візантійську, грецьку).

В XVI ст. у Європі в ході Реформації виникає протестантизм, який згодом поділився на кілька течій, основні з яких лютеранство, кальвінізм, англіканство.

Нині християнство поділяється на чотири головних церкви: давньосхідні (Антиохійська, Александрійська, Єрусалимська, Константинопольська); католицька; православна; протестантизм. Ці церкви та напрями, що виникли з них (деномінації, розколи та секти) охоплюють 95 % сучасних християн [4, с. 403].


Подобные документы

  • Соціологія як наука. Об’єкт і предмет соціології. Пізнавальні та практичні функції соціології. Основні рівні соціологічного знання. Структура теоретичної соціології. Закони соціології. Місце соціології в системі наук. Класифікація соціальних законів.

    презентация [230,6 K], добавлен 03.08.2012

  • Об’єкт та предмет соціології. Тенденції у визначенні предметного поля соціології. Становлення предметного поля історичної соціології. Використання історичного методу в соціології. Становлення соціології освіти як самостійної наукової дисципліни.

    реферат [49,4 K], добавлен 04.11.2014

  • Місце соціології у системі суспільних наук. Характеристика функцій соціології, її завдань, рівнів. Поняття та об`єкт соціологічного пізнання. Основні види самогубств за теорією Дюркгейма. Компонент релігійної відповідальності протестанта за М.Вебером.

    тест [13,6 K], добавлен 11.02.2011

  • Соціологія релігії, її визначення, сутність, предмет, методи, інструменти та елементи. Структурні елементи та функції релігії як соціального феномена. Характеристика релігійної ситуації у сформованій Україні з протистоянням різних релігійних конфесій.

    контрольная работа [30,6 K], добавлен 20.11.2009

  • Предмет, об'єкт, закони і категорії соціології, її місце в системі гуманітарних наук. Пошуки ідеальної людської особистості та загального щастя. Ознаки та типологія суспільства. Соціальна стратифікація та мобільність. Категорії соціології праці.

    шпаргалка [66,2 K], добавлен 27.11.2010

  • Характеристика соціології як науки, що вивчає колективне поводження. Предмет та визначення соціологічних досліджень, історичний їх розвиток та основні фактори. Зв'язок соціології з іншими науками та їх вплив на дослідження різних соціальних зв'язків.

    реферат [23,8 K], добавлен 23.07.2010

  • Основні етапи становлення і розвитку соціології як науки. Еволюціоністська теорія Г. Спенсера. Соціологічна концепція самогубства Е. Дюркгейма. Витоки української соціології. Соціологічна структура особистості. Соціометрія, особливості її застосування.

    шпаргалка [41,3 K], добавлен 15.02.2012

  • Зародження та еволюція соціології релігії. Соціологічний підхід до визначення релігії як суспільного явища. Дослідження ставлення різних соціальних і національних спільностей до релігійного світорозуміння. Соціально-релігійна ситуація в Україні.

    реферат [40,3 K], добавлен 20.01.2010

  • Теоретико-методологічні аспекти соціології молоді: концептуальні підходи до вивчення її проблем. Молодіжна проблематика з позиції психології, фізіології демографії. Роль соціології молоді в суспільстві та специфіка молодіжної свідомості та поведінки.

    курсовая работа [46,7 K], добавлен 06.08.2008

  • Місце соціології молоді у системі соціологічного знання та у державній молодіжній політиці. Основні поняття і категорії соціології молоді. Проведення пошукового дослідження молодіжних проблем та необхідність розвитку соціології молоді в Україні.

    реферат [22,6 K], добавлен 24.01.2008

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.