Про правове поняття соціального забезпечення в сучасних умовах

Размещено на http://www.allbest.ru/

Про правове поняття соціального забезпечення в сучасних умовах

Теоретично обґрунтовано родове поняття соціального забезпечення, що охоплює сучасні види (соціальні виплати та послуги), а також організаційно-правові форми (державні та недержавні) соціального забезпечення. Це - відносини щодо реалізації права особи на захист від соціальних ризиків та задоволення соціальних потреб у випадку їх настання.

Ключові слова: соціальне забезпечення, соціальні потреби, соціальні ризики.

Економічна ринкова реальність загострила чи зумовила виникнення чималої кількості соціальних проблем, з настанням яких фізична особа звертається до механізму реалізації програм соціального забезпечення. Відповідно актуальними є теоретичні дослідження поняття соціального забезпечення, позаяк, його параметри формуються поступово, співвідносно розвитку системи соціального забезпечення у суспільстві.

Правові ознаки поняття соціального забезпечення як юридичної категорії є предметом досліджень у сфері науки права соціального забезпечення. У фаховій літературі зустрічаємо значне різноманіття визначень соціального забезпечення, розроблених як вітчизняними, так і зарубіжними вченими.

Наукова дискусія про зміст та наповнення поняття соціальне забезпечення була актуальною ще з перших наукових спроб обґрунтувати самостійність галузі права соціальне забезпечення (В.С. Андрєєв) [1, с. 31]. Згодом вона продовжилась у галузевій літературі радянського періоду розвитку. Так, визначення поняття “соціального забезпечення” наведене у працях Є.І. Астрахана [2, с. 24], В.А. Ачаркана [3, с. 68], І.В. Гущіна [4, с. 40], А.Д. Зайкіна [5, с. 122-123],

Визначення соціального забезпечення продовжує залишатись одним із дискусійних питань і в сучасних умовах. Вагомий внесок у сучасну загальну теорію соціального забезпечення внесли вчені Н.Б. Болотіна [8], В.Я. Бурак, П.Д. Пилипенко, В.Л. Стрепко [9], С.М. Прилипко[10].

Наукову цінність та практичний досвід складають роботи російських вчених (М.О.Буянової [11], О.Є.Мачульської [11], К.Н.Гусова[12], М.Ю. Федорової [13]).

Аналізуючи наукову літературу, приходимо до висновку, що вчені обґрунтовують поняття соціального забезпечення за допомогою різних критеріїв: досліджуючи економічну природу відносин соціального забезпечення; називаючи та характеризуючи правові підстави такого забезпечення; визначаючи суб'єктів, які здійснюють забезпечення; обґрунтовуючи види забезпечення; досліджуючи джерела забезпечення; визначаючи його функції.

Різноманітність теоретичних концепцій щодо поняття соціального забезпечення зумовлене суб'єктивним розумінням науковцями тих соціально - економічних явищ та інститутів, які охоплюють предмет дослідження. Зважаючи на це, поняття “соціальне забезпечення” так і не отримало остаточної, єдиної та уніфікованої за змістом дефініції. На нашу думку, найбільш неузгодженими та суперечливими є визначення поняття соціального забезпечення, зважаючи на його види.

Використовуючи наукову доктрину, що сформувалась у праві соціального забезпечення та сучасні економічні реалії, автор спробує висловити власні обґрунтування щодо поняття соціальне забезпечення.

Формулюючи поняття “соціальне забезпечення”, доречно проаналізувати узагальнюючі та особливі (відмінні) ознаки, які формують його як єдине ціле.

Відповідно до теорії філософії поняття будь-якого явища має дві основні характеристики. Перша - інтенсіональна, що визначає зміст поняття, яке досліджується. Його формулюють за допомогою ознаки, яка дає змогу відокремити від інших та узагальнити об'єкт, що визначають. Друга (екстенціональна) - характеризує обсяг поняття, тобто групу об'єктів, які можна об'єднати обраним поняттям [14, с. 287].

Поняття “соціальне забезпечення” містить два терміни. На нашу думку, термін “соціальний”, маючи широку палітру філологічного трактування, все ж не є визначальним та при чималій кількості використань у науковій літературі є додатковим науковим вектором для обґрунтування.

Змістовно вагомим є другий термін - забезпечення. Передусім тому, що саме він визначає зміст тих можливостей, які здійснюватиме особа, реалізовуючи право на соціальне забезпечення. Окрім того у галузевій літературі активно ведуться дискусії щодо доцільності заміни терміну “забезпечення” на інший близький за змістом, однак нетотожний - “захист” [15, с. 16].

В українській мові термін “забезпечення” означає “дія за значенням забезпечити”. Забезпечувати, в свою чергу, об'єднує два напрямки змістовного пояснення обраного терміну: 1) надавати кому-небудь достатні засоби для існування;

2) захищати, охороняти кого-небудь від небезпеки [18, с. 375]. І саме таке семантичне значення терміну “соціальне забезпечення” дозволяє розуміти його як “надання достатніх матеріальних засобів для життя будь-кому зі сторони суспільства”. Іншими словами, різноманітні форми допомоги суспільства своїм членам у такому визначенні трактуються як соціальне забезпечення. Між тим форми та види можуть бути різними, а відтак такого пояснення все ж є недостатньо.

Синонімом слова “забезпечення” є “задоволення потреб” [17, с. 102]. Наукове пояснення терміну “потреба”: 1) необхідність у чомусь чи комусь, що вимагає задоволення, потрібність; 2) те, без чого не можна обійтись; вимоги, які необхідно задовольнити [18, с. 1090].

Філософський словник трактує поняття потреби, як вимоги, яка ставиться обставинами існування та життєдіяльності особи, соціальної групи, суспільства, до матеріальних та духовних умов життя, соціального середовища в цілому;

Спонукальний момент у системі життєдіяльності суб'єкта [19, с. 396-397].

Звичайно, що індивідуальні потреби людини чи визначення їх рівнем розвитку суспільства є різними, тому важливо визначити природу та характер потреб, які необхідно задовольнити в рамках системи соціального забезпечення. Характер потреб - це їх зміст, те в чому вони конкретно полягають (наприклад, у соціальній допомозі, медичній допомозі, житлі тощо). Природа потреб - це сукупність фізичних чи соціальних причин, що їх породили. [6, с. 105]. М.І. Полупанов, характеризуючи зазначені потреби, сюди відносив: потребу у відшкодуванні втраченого заробітку у певних категорій осіб; аліментарні потреби всього населення (медичне обслуговування та лікування, забезпечення матері та дитини) [20, с 2-3].

В контексті нашого наукового дослідження, необхідно визначити межі поняття потреба. Тому важливо нагадати, що враховуються потреби соціальні. Вказівка на соціальність потреби визначає обсяг поняття, тобто які саме потреби є соціальними та зумовлюють виникнення відносин соціального забезпечення.

На етапі прийняття першого соціального законодавства соціальна потреба зумовлювалась непрацездатністю (причина соціальної потреби), внаслідок якої особа втрачала можливість забезпечувати себе та членів своєї сім'ї. Аналіз історичної дійсності та законодавства, дозволяє сформулювати закономірність історичної зміни тлумачення непрацездатності: втрата працездатності лише поступово охоплювала випадки нещасного випадку на виробництві, старості, загального захворювання. Характер соціальної потреби означав відшкодувати втрачену заробітну плату внаслідок непрацездатності (соціальної небезпеки).

На етапі обґрунтування самостійності права соціального забезпечення, відносинами, що визначали зміст досліджуваного поняття були (В.С Адрєєв): пенсійні та деякі інші відносини щодо забезпечення громадян у старості та при непрацездатності, щодо забезпечення матері та дитини, надання безоплатної медичної допомоги, а також тісно пов'язані з ними процесуальні відносини щодо встановлення юридичних фактів та вирішення спорів. І такі відносини він характеризував як “відносини щодо розподілу частини суспільних фондів споживання, які виникають між фізичними особами та соціалістичними організаціями, і які мають особливий безоплатний без еквівалентний характер [1, с. 25].

В той час (сер. ХХ ст.) відносини соціального забезпечення пов'язувались із бажанням держави розподілити суспільні кошти для забезпечення громадян. Розподільчий характер відносин та теорія непрацездатності стали визначальними при обґрунтуванні відносин соціального забезпечення у вузькому та широкому аспектах. При цьому, прихильники широкої сфери відносин соціального забезпечення визначали його сферу не однаково. Зокрема, В.С. Адрєєв вважав, що відносини медичного обслуговування є соціально-забезпечувальними, а санаторно- курортного лікування та обслуговування - ні [1. с. 35]. Протилежні аргументи висловлював К.С. Батигін [21, с. 19].

Не було одностайності і щодо безоплатної освіти. В.С. Андрєєв [1, с. 23], Р.І. Іванова та В.А. Тарасова [22, с.80] вважали, що вона є сферою соціального забезпечення. Їм заперечувала Т.М. Кузьміна, вважаючи, що саме освітні послуги не є соціально-забезпечувальними, а відносини щодо виплати стипендії в учбових закладах - є [23, с. 80].

Представники вузької сфери соціального забезпечення, зокрема, (В.Ш. Шайхатдінов) обмежували сферу соціального забезпечення та вважали таким лише пенсійні та допомогові виплати, а також соціальне обслуговування [24, с. 5-26].

Започаткована на етапі зародження права соціального забезпечення дискусія, актуальна і сьогодні. Про це свідчать пропоновані в сучасних дослідженнях визначення соціального забезпечення. Так, російські науковці Є.Н. Доброхотова, М.В. Філіпова та М.А. Янтураєва вважають, що зміст соціального забезпечення охоплює не лише забезпечення осіб, що потребують матеріальної підтримки з боку суспільства у зв'язку з певними несприятливими обставинами, але і забезпечення громадян житлом, надання безкоштовної освіти та користування досягненнями культури [22, с. 5-6].

Послідовники Т.В. Іванкіної [26, с. 24-26] розширюють систему матеріальних соціально-забезпечувальних відносин за рахунок відносин щодо безоплатного надання освітніх послуг у державних та муніципальних освітніх установах та житлових субсидій, вважаючи соціальним забезпеченням усі соціально-економічні заходи, спрямовані на безеквівалентне забезпечення потреб громадян за рахунок державних та суспільних джерел поза прямим зв'язком з результатами їх трудової діяльності [27].

З огляду на це, виправданим є теоретичне дослідження змісту та обсягу соціальної потреби та тих обставин, які зумовлюють зобов'язання суспільства їх задовольнити чи створити механізм, за допомогою якого особа здатна це зробити самостійно.

Розвиток економічних відносин об'єктивно зумовлює збільшення тих соціальних обставин - небезпек, які визначають характер та природу соціальної потреби особи в сучасних умовах. (суспільство та держави визнають бідність, безробіття, втрату житла тощо). У фаховій літературі сьогодні домінує теорія соціального ризику при визначенні відносин, які є соціально-забезпечувальними [28]. При цьому, не змінюються види соціального забезпечення: соціальні виплати та соціальні послуги.

Розкриття змісту категорії “соціальні ризики” відіграє важливу методологічну роль при визначенні предмета права соціального забезпечення в сучасних умовах.

Соціальний ризик (небезпека) є тою обставиною, наслідки якої не можуть бути самостійно усунені особою або за допомогою членів сім'ї через зовнішні чинники, а не з будь-яких суб'єктивних причин. Вони обмежують (чи порушують) життєдіяльність людини та зумовлюють її соціальну та (або) матеріальну незабезпеченість. Соціальними визнаються небезпеки (ризики), які виникають з причин суспільного характеру. Захиститись від них індивідуально з високим ступенем надійності переважно неможливо, оскільки вони зумовлювані комплексом об'єктивних соціально-економічних умов та практично не залежать від волі окремої людини.

Уяснення категорії “соціальні ризики” дозволяє визначити сучасну сферу застосування права соціального забезпечення, чітко розмежувати його з іншими галузями національної системи права.

Форми прояву соціального ризику досить багатоманітні та охоплюють хворобу, травму, пологи, догляд за дитиною, інвалідність, старість, втрату годувальника тощо. соціальний забезпечення ризик виплата

Погоджуємося із Т.Ю. Баришніковою щодо можливого розподілу соціальних ризиків на дві групи. Загальна характеристика об'єктивної підстави соціального забезпечення полягає у наявності таких ознак: 1) це об'єктивні чинники людського буття; 2) ці фактори є соціально-значущими за характером, тобто впливають на соціальний статус людини та можливість задовольняти власні життєві потреби [29, с.745]. Отже, за характером соціального ризику виділяємо об'єктивні підстави соціального забезпечення: природні або економічні.

І хоча історично першими звичайно були соціальні ризики природного походження, зважаючи на об'єктивну зумовленість людською природою та незалежності від економічних процесів. І лише згодом в процесі економічного розвитку та втручання держави у ці відносини перелік об'єктивних обставин поповнювався за рахунок підстав, економічних за природою (важка життєва ситуація, бідність, безробіття).

Поява нових соціальних прав зумовлює розширення системи соціальних ризиків відповідно до нових стандартів громадянського суспільства. Чимало держав проголосили принцип забезпечення чи підтримання мінімально необхідного доходу всім громадянам незалежно від їх індивідуальної працездатності, а ризик неотримання такого доходу також став предметом соціального захисту. А тому в умовах соціально орієнтованої ринкової економіки проявами соціального ризику є втрата заробітку або мінімальних життєвих стандартів, які гарантуються суспільством.

За твердженням експертів МОП, розуміння соціального ризику з позиції втрати трудового доходу та підтримання при цьому мінімально необхідного рівня життя всіх людей, незалежно від їхніх індивідуальних можливостей, і є ключовою характеристикою феномена соціального ризику.

Соціальна потреба визначається видом соціального наслідку (соціальної шкоди) соціального ризику: обмеження (чи порушення) життєдіяльності людини та зумовлюють її соціальну та (або) матеріальну незабезпеченість. Звичайно, що рівень та якість життєдіяльності людини як ознака соціального благополуччя змінювався історично, об'єктивно зумовлюючи розширення сфери відносин, які ми позначаємо терміном “соціально-забезпечувальні”.

В сучасних умовах назріла необхідність встановлення критеріїв нормального, прийнятного соціального статусу особи при настанні соціальних ризиків. Адже істотне відхилення від загальноприйнятих норм життєіснування людини, зумовлене соціальним ризиком, вважатиметься аномалією, та вимагатиме використання механізму соціального забезпечення з метою захисту особи від соціальних ризиків.

Соціальними наслідками відповідно до вітчизняного законодавства є: втрата заробітку, втрата доходу (матеріальна незабезпеченість); обмеження життєдіяльності шляхом втрати здоров'я чи працездатності (повна чи часткова втрата здатності до трудової діяльності); втрата батьків (чи осіб, що їх заміняли); втрата годувальника; безробіття (часткове безробіття); відсутність місця для проживання; соціальна деінтеграція (відчуження), втрата соціального статусу; необхідність додаткових витрат, пов'язаних із соціальними подіями в житті сім'ї; бідність (нужденність) та малозабезпеченість тощо.

Будь-який із перелічених вище станів чи проявів соціальної потреби породжує для суб'єктів соціально-забезпечувальних відносин різні наслідки, які проявляються у їх правоможностях. Іншими словами, у зв'язку з викладеними вище обставинами право диференціює свій підхід до характеру, рівня чи форми забезпечення: в одних випадках держава бере на себе зобов'язання лише надати допомогу нужденним у грошовій чи натуральній формі, в інших - вона покладає на себе зобов'язання щодо його утримання, тобто надає особі, що опинилась у складній життєвій ситуації, кошти необхідні та достатні для нормального природно-фізіологічного та соціального існування.

Підтримуємо твердження Є.В. Соловйової про те, що: право соціального забезпечення базується на принципі “гнучкості заходів соціального захисту” [30, с. 16-17] та їх адаптованості до постійно змінних конкретних життєвих ситуацій, через які особа набуває статусу нужденної та потребує допомоги з боку суспільства та держави.

Підсумовуючи, вважаємо, що при спробі сформулювати визначення поняття соціального забезпечення необхідно керуватися декількома аргументами.

По-перше. Суспільна свідомість щодо змісту та обсягу соціальних потреб людини, що вимагають задоволення через механізм соціального забезпечення на кожному етапі розвитку суспільства змінюється, тому у доктринальному визначенні називати види соціального забезпечення недоцільно. Більш правильним, видається, посилання на соціальний ризик, який в сучасних умовах і є тим терміном, за допомогою якого узагальнюють систему соціальних небезпек, що визначає право особи на соціальне забезпечення.

По-друге. Вказівка на державу як зобов'язаний суб'єкт в сучасних умовах є не логічною. Передусім саме держава є гарантом забезпечення всіх об'єктивно- існуючих та проголошених прав людини. Тому, міжнародні та внутрідержавні соціальні зобов'язання держави, зумовлені проголошенням її соціальною державою, спричиняють обов'язок задовольнити соціальні потреби фізичної особи на рівні соціальних стандартів та створити механізм для оптимального рівня її життя у випадку настання соціальних ризиків.

Водночас поява різних організаційно-правових форм реалізації особою права на соціальне забезпечення, на нашу думку, дозволяє розширити перелік зобов'язаних суб'єктів, а отже у загальному визначенні робити вказівку на такого суб'єкта є недоцільно. Зміст зобов'язань для задоволення соціальних потреб є різним, оскільки одні з них виникають в силу закону (система загальнообов'язкового державного соціального страхування), інші ж - як наслідок добровільно встановленого обов'язку (соціальне забезпечення роботодавцями, волонтерами тощо).

По-третє. Відповідно до ч. 2.ст. 46 Конституції України право на соціальний захист, що включає право на забезпечення гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Іншими словами конституційна гарантія передбачає використання всіх можливих джерел фінансування задоволення соціальних потреб фізичних осіб у випадку настання соціального ризику. Аналогічні підходи зустрічаємо і у положеннях вітчизняного законодавства (див., наприклад, положення закону України “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття” та ін.).

На нашу думку, родове поняття соціального забезпечення повинно охоплювати всі сучасні види (соціальні виплати та послуги), а також організаційно-правові форми (державні та недержавні) соціального забезпечення. Це - відносини щодо реалізації права особи на захист від соціальних ризиків та задоволення соціальних потреб у випадку їх настання.

Звичайно, що таке авторське розуміння соціального забезпечення є дещо незвичним для вітчизняної галузевої доктрини та, очевидно, слугуватиме підставою для подальших наукових досліджень соціально-забезпечувальних відносин як таких, що забезпечують реалізацію одного з основних прав людини - права на соціальне забезпечення.

Список використаної літератури

1. Андреев В. С. Право социального обеспечения в СССР [Текст]: учебн. для вузов В. С. Андреев. - 2-е изд. доп. и перераб. - М. : Юрид. лит., 1987. - 350 с.

2. Астрахан Е. И. Принципы пенсионного обеспечения рабочих и служащих Е. И. Астрахан. - М. : Госюриздат, 1961. - 126 с.

3. Ачаркан В. А. Государственные пенсии / В. А. Ачаркан. - М. : Юрид. лит., 1967. - 98 с.

4. Гущин И. В. Право членов колхоза на пенсию : [монография] / И. В. Гущин. - М.: Юрид. лит., 1972. - 192 с.

5. Зайкин А. Д. Правоотношения по пенсионному обеспечению / А.Д. Зайкин; под ред. Н. Г. Александрова. - М. : Изд-во МГУ, 1974. - 190 с.

6. Иванова Р. И. Правоотношения по социальному обеспечению в СССР [монография] Р. И. Иванова. - М. : Изд-во МГУ, 1986. - 176 с.

7. Фогель Я. М. Право на пенсию и его гарантии / Я. М. Фогель. - М. : Юрид. лит., 1972. - 180 с.

8. Болотіна Н. Б. Право людини на соціальне забезпечення в Україні: проблема термінів і понять/ Н. Б. Болотіна // Право України. - 2000. - № 4. - С. 38-41.

9. Право соціального забезпечення: підруч. [для студ. юрид. спец. вищ. навч. закл.] / П. Д. Пилипенко, В. Я. Бурак, С. М. Синчук та ін. / за ред. П. Д. Пилипенка. -3- тє вид., перероб. і доп. - К.: Видавничий Дім “Ін Юре”, 2010. - 504 с.

10. Предмет права соціального забезпечення: автореф. дис... д-ра юрид. наук: 12.00.05 [Електронний ресурс] / С.М. Прилипко; Нац. юрид. акад. України ім. Я.Мудрого. - Х., 2007. - 47 с. - укp.

11. Буянова М.О. Право социального обеспечения: учеб.пособие/ М.О.Буянова, С.И. Кобзева, З.А Кондратьева.. - М.: КНОРУС, 2005. - 528 с.

12. Мачульская Е. Е. Право социального обеспечения : учеб. пособ. для ВУЗов /Е. Е. Мачульская, Ж. А. Горбачева. - 3-е изд., перераб. и доп. - М. : Книжный мир, 2001. - 293 с.

13. Право социального обеспечения Росси : учебн. / М.О. Буянова, К.Н. Гусрв [и др.]; отв. ред. К.Н. Гусов. - 4-е изд., перераб. и доп. - М. : ТК Велби, Изд-во Проспект, 2008. - 640 с.

14. Федорова М. Ю. Социальная защита населения в Российской Федерации : курс лекций для вузов / М. Ю. Федорова; Ом. гос. ун-т. Каф. трудового права. - Омск : ОмГУ, 1999. - 271 с.

15. Новая философская энциклопедия: в 4 т. / Ин-т филостфии РАН, Нац. Общ.-научн. фонд; Научно-ред. Совет: предс. В.С.Степин, заместители пред.: А.А. Гусейнов, Г.Ю. Семигин, уч. Секр. А.П. Огурцов. - М.: Мысль, 2010. - Т. 3. - 2010. - 692 с. - С. 285.

16. Стаховська Н.М. Соціальне забезпечення чи захист? /Н. Стаховська //Предпринимательство, хозяйство и право. - 2000. - № 8. - С. 52-57.

17. Чутчева О. Право на социальную защиту: вопросы теории / О. Чутчева //Підприємництво, господарство і право. - 2002. - № 8. - С. 62-64.

18. Караванський С. Практичний словник синонімів української мови. / укл. С. Караванський. - 3-тє вид., опрацьоване і доп. Львів : БаК, 2008. - 512 с.

19. Великий тлумачний словник сучасної української мови / укл. і гол. ред. В. Т. Бусел. - К.; Ірпінь : Перун, 2007. - 1736 с.

20. Філософський словник / за ред. член. кор. АН УРСР В.І. Шинкарука. - К.: Гол. ред. УРЕ, 1973 р. - 600с.

21. Батыгин К.С. Развитие основных форм социального обеспечения в свете новой Конституции СССР / К.С. Батыгин // Советское государство и право. - 1979. - № 3. - С. 19-23.

22. Иванова Р.И., Тарасова В.А. Предмет и метод советского права социального обеспечения // Р.И. Иванова, В.А. Тарасова. - М.: Изд-во МГУ, 1983. - 168 с.

23. Кузьмина Т.М. Советское право социального обеспечения / Т.М. Кузьмина Саратов: Саратовский ун-т, 1982. - 256 с.

24. Шайхатдинов В. Ш. Теоретические проблемы советского права социального обеспечения. / В. Ш. Шайхатдинов Свердловск: Изд-во Урал. Ун-та, 1986. - 156 с.

25. Доброхотова Е. Н. Советское право социального обеспечения / Е. Н. Доброхотова, М. В. Филипова, М. А. Янтураева. - СПб. : Изд-во Санкт-Петербург. ун-та, 1992. - 144 с.

26. Иванкина Т.В. Правовое регулирование распределительных общественных фондов потребленния / Т.В. Иванкина. - Л., 1979. - С. 24-26.

27. Полупанов М.И. Теоретические проблемы общей части науки права социального обеспечения: автореф. дис. на соискан. науч. ступен. канд. юрид. наук : спец. 12.00.05 трудовое право; право социального обеспечения / М.И. Полупанов. М., 1969. - 20 с.

28. Синчук С.С. Теорія соціального ризику за правом соціального забезпечення

С.М. Синчук / Право України. - 2003. - № 3. - С. 55-59.

29. Барышникова Т.Ю. К вопросу о классификации юридических фактов в праве социльного обеспечения / Т.Ю. Барышникова // Российский ежегодник трудового права. - № 2. - 2006. - С. 740-746.

30. Соловьева Е.В. Социальное обеспечение семей с детьми как элемент социальной защиты населения России в переходный к рыночной экономике период: автореф. дис. на соискан. науч. ступен. канд. юрид. наук : спец. 12.00.05 трудовое право; право социального обеспечения / Е.В. Соловьева М., 1995. - 20 с.

Размещено на Allbest.ru