Реконфігурація поняття "соціальний простір": від модерну до другого модерну

Размещено на http://www.allbest.ru/

РЕКОНФІГУРАЦІЯ ПОНЯТТЯ «СОЦІАЛЬНИЙ ПРОСТІР»: ВІД МОДЕРНУ ДО ДРУГОГО МОДЕРНУ

Інтерес до просторової організації суспільства формувався протягом тривалого історичного періоду. Осмислення соціальної реальності з використанням різних просторових констант має додаткові методологічні можливості. Просторовий аспект соціальної реальності будь-якого масштабу відіграє найважливішу роль в соціальних, економічних, культурних і політичних процесах сучасного світу. Соціальний простір, виступаючи як поле соціальної діяльності, що містить сукупність значимих соціальних груп, індивідів, об'єктів у тому чи іншому їх взаємному розташуванні, є базовим елементом суспільної матерії. Складність вивчення категорії «соціальний простір» полягає в тому, що саме поняття соціального простору має інтердисциплінарний характер, оскільки проблематика простору є предметом досліджень не лише соціологів, а й політологів, філософів, географів, істориків, культурологів та представників ряду інших наук. Актуальність дослідження методології аналізу соціального простору в межах соціології, його форм і особливостей розвитку обумовлена як фундаментальними теоретичними питаннями академічної науки, так і завданнями, що висуваються конкретно-науковим аналізом сучасних соціальних процесів і соціальної практики.

Дослідженню проблематики простору в соціології та специфіки його структурації та сприйняття присвячено роботи українського соціолога І. Кононова [1]. Аналіз сучасної ситуації, що склалася навколо категорії соціального простору, обґрунтування позицій соціології простору представлено в наукових працях російського вченого А. Філіпова [2].

Однією з основних характеристик соціологічної теорії модерну є метанаративність, наука модерну мала центральну ідею, за допомогою якої можна описати та пояснити всі події. Відповідно дослідження проблематики простору відбувався за допомогою визначеної методології аналізу. Саме кризу метанаративів найчастіше показують як основний симптом кінця модерну. Теорії, що приходять на зміну класичним, здебільшого стверджують, що модерн переходить в якісно новий стан - постмодерн. Але на противагу прихильникам постмодернового сценарію розвиткусуспільства виникають концепції суспільства «Другого Модерну», які постулують, що якісно нового стану суспільство не набуло, а лише перейшло на нову стадію розвитку модерну. Другий модерн передбачає домінування інформаційних технологій, нових рівнів масових комунікацій, домінування людського капіталу та ін. Відповідно змінюється вектор сприйняття просторової організації суспільства.

За хронологією, трансформацію підходів до розуміння соціального простору можна показати, починаючи з робіт представників класичних соціологічних вчень. У прагненні надати методологічну єдність наукам про природу та суспільство О. Конт у праці «Курс позитивної філософії»[3] зазначав, що простір є важливим елементом, без якого досить складно формулювати закони. Він увів до наукового обігу поняття «соціальної відстані», «соціальної сили», обґрунтував ідею щодо тривимірності простору, виділивши в ньому 3 вісі: вісь Х, що відображає величини економічного фактору, вісь У - духовного та Z - морального фактора. Під соціальною відстанню між точками вчений трактував взаєморозуміння, що існує між індивідами, між групами та між індивідом і групою, в яку він входить. Варто зазначити, що для О. Конта та для інших прихильників школи позитивізму фактори простору не посідали основного місця в теоретичних конструкціях.

Подальший розвиток проблема простору отримала в роботах Е. Дюркгайма «Про деякі первісні форми класифікації» (1903), «Елементарні форми релігійного життя» (1912), деякі моменти аналізу простору суспільства можна зустріти вже у його дисертаційній роботі «Про розподіл суспільної праці» (1894), але просторова детермінанта не виступала однією з центральних категорій аналізу суспільства [4]. Проблему простору він формулює тільки як проблему соціального простору, який розглядає як момент соціальної структури. Простір має бути диференційованим і організованим соціокультурно. Згідно з принципами соціологізму Е. Дюркгайма суспільство створює свій простір, що не перетинається з фізичним та географічним. На географічний простір соціальний простір накладає практики влади. Суспільство авторитарно підтримує певне розуміння простору. Уявлення про простір і його структурацію спільні для всіх членів суспільства, оскільки вони входять до однієї соціальної або цивілізаційної цілісності. Соціальний простір також може розглядатися як механізм об'єднання соціальних явищ, що безпосередньо впливають на спосіб життя соціальних утворень. У межах концепції Е. Дюркгайма простір суспільства не є продуктом «колективних уявлень», він сам є суттю «колективного уявлення».

Необхідно означити ще один напрям аналізу простору в соціології, засновником якого є Г. Зіммель. Вчений від самого початку зумів усвідомити теоретичний і прикладний аспекти соціології простору в їх єдності. При цьому, він розглядає основні якості простору як форми, які враховуються у формоутвореннях спільного життя (Gestaltungen des Gemeinschaftlebens). Разом з тим, він не розглядав сам простір як діючий соціальний фактор, оскільки зміст форм залежить від компонентів, що наповнюють цей простір, а не від самого простору. Простір постає як феномен, що може сприйматися по-різному, у різних модусах. Саме Г. Зіммелю належить термін "соціологія простору". Так називалася його стаття, що вийшла у світ 1903 р. В цій і подальших роботах він дав нариси цілого проекту соціології простору, причому не лише в теоретичному, але і в прикладному аспектах [5]. У межах своєї роботи Г. Зіммель зазначає, що існують деякі «якості простору», які дозволяють пов'язати певні частини простору, відчути «солідарність» з ним (тобто ми маємо змогу говорити про територіальну ідентичність). Саме територія може стати центром ідентичності. Соціологія простору отримала у Г. Зіммеля початкову глибоку розробленість, але так і не була доведена до систематичного узагальнення і не отримала належної підтримки в наукових колах.

До дослідження проблем соціального простору принципово по- новому підійшов П. Сорокін [6]. Це було обумовлено тим, що він досліджував соціальний простір під кутом зору соціальної мобільності. Такий підхід дає можливість більш точно структурувати проблематику та запропонувати дуже чіткі рішення, що можна використовувати у практиці емпіричних соціологічних досліджень. Вчений звертається до порівняння геометричного та соціального просторів. Кожна з площин соціального простору формується під впливом певного типу відносин і володіє власною автономною логікою. Це свого роду «підпростори», структурні елементи єдиного соціального простору. Тому відмінність, яку він фіксує, полягає у тому, що геометричний простір є тримірним, а соціальний - багатомірним. Позиція П. Сорокіна щодо аналізу соціального простору мала певний вплив на розвиток теоретичного осмислення просторового феномену.

У контексті аналізу соціального простору, виникає необхідність відмітити підхід Т. Парсонса до цієї проблематики. В межах структурно- функціональної парадигми Т. Парсонс у своїх роботах заперечував значення соціального простору для аналізу соціальних дій. Але у своїй праці «Соціальна система» Т. Парсонс вводить поняття територіальності, зазначаючи, що просторове або територіальне розміщення - це один з співвідносних атрибутів біологічного існування і тому не існує жодних конкретних дій, які б не відбувалися у просторі. Просторове розміщення вказує на те, у якому специфічному відношенні певний об'єкт перебуває або розташовується у просторі відносно інших об'єктів. Кожна соціальна група, кожна спільнота повинна мати окреме місце в просторі суспільства. Таким чином соціальний простір проектується на фізичний, соціальний капітал конвертується у просторовий і навпаки. Його наукові погляди на простір пов'язані з центральною для нього ідеєю нормативного порядку.

Необхідно відмітити, що французький соціолог П. Бурдьє звернув увагу соціології на різнобічний аналіз просторових феноменів у суспільному житті. Він створює одну з фундаментальних конструкцій соціального простору [7]. Суспільство розглядається ним як багатовимірний простір, а соціологія виступає «соціальною топологією». Структуру соціального простору створюють чотири поля практик: поле економіки, соціальне поле, культурне, поле політики, що визначають багатовимірність простору. З точки зору П. Бурдьє, соціальний простір є об'єктивним відносно кожного з агентів соціальної дії. Як П. Сорокін, так і П. Бурдьє зазначає, що фізичний та соціальний простір відмінні між собою. Він навіть намагається їх розмежувати: фізичний простір визначається за взаємними зовнішніми сторонами частин, які його утворюють, в той час, коли соціальний простір - за взаємовиключенням позицій, що його утворюють. У П. Бурдьє фізичний простір є соціальною конструкцією та проекцією соціального простору, соціальна структура в об'єктивованому стані, об'єктивація та натуралізація минулих та чинних соціальних відносин. П. Бурдьє зазначає, що діяти у суспільстві можна, тільки посідаючи певну позицію у соціальному просторі. Концепція поля П. Бурдьє надала можливість для подальшого дослідження проблематики простору в межах конструктивістської парадигми.

На особливу увагу заслуговує позиція англійського соціолога Е. Гідденса в процесі дослідження соціального простору. Е. Гідденс, починаючи з 70-х років ХХ століття, відмічав необхідність аналізу просторово-часового континууму. Він, спираючись на філософію М. Гайдеґґера і Дж. Міда, соціологію А. Шюца і І. Гофмана, глибоко досліджував ряд аспектів проблематики простору [8]. Науковець зазначає: якщо у минулому соціальні практики були безпосередньо пов'язані з локальним просторовим контекстом, то в сучасних умовах спостерігається відокремлення соціальних відносин від конкретного місця. Це призводить до послаблення «почуття простору». Тобто, йдеться не про зникнення реального фізичного або соціального просторів, а про зміну особливостей в його сприйнятті.

Критичний аналіз сучасної суспільної ситуації здійснив німецький соціолог У. Бек. У своїй роботі «Що таке глобалізація?» У. Бек розглядає вплив глобалізаційних процесів на зміну соціального простору [9]. Він зазначає, що ми вже досить давно живемо в глобальному суспільстві і уявлення стосовно того, що існують замкнуті простори, перетворилося на фікцію. У. Бек вводить поняття «транснаціональний соціальний простір». Розробляючи концепцію суспільства ризику, У. Бек зазначає, що проблематизація нових ризиків транснаціональними соціальними рухами і інституціоналізація ризиків у формі міжнародних конвенцій і організацій формують світове суспільство як єдиний, хоча і багатовимірний, поліцентричний, контингентний, політизований (але не організоване у формі держави) транснаціональний соціальний простір. Процес перетворення суспільства ризику на глобальне У. Бек вважає настанням якісно нового стану, який він називає «другою сучасністю» - Другий Модерн. Суттєвою ознакою відмінностей між Першим і Другим Модерном є неможливість ліквідувати глобальність, що вже виникла.

Таким чином, варто зазначити, що проблематика простору в соціології мала тривалу історію вивчення та перебуває на піку інтересу в сучасних умовах. Фундаментальна робота над дослідженням конфігурації поняття простору дає підстави для аналізу ряду феноменів повсякденної соціальної реальності, таких як становлення та зміна соціальних, культурних, цивілізаційних кордонів, побудова ментальних та культурних карт, організація та функціонування транснаціональних утворень та ряд інших. У результаті проведеного аналізу, було виявлено, що поступово поняття соціального простору втрачає зв'язок з фактором територіальності, набуває глобальних рис, соціальний простір не завжди пов'язується з конкретною державністю, має транснаціональний характер.

простір соціологія конт дюркгейм

Література

1. Кононов И. Ф. Методологические предпосылки анализа пространственных аспектов общественной жизни / И. Ф. Кононов //Сознание и социальная реальность : кол. монография / науч. ред. И. Ф. Кононов. - Луганск : Альма-матер, 2004. - С. 273 - 326; Кононов И. Ф. Проблема пространства в социологии / И. Ф. Кононов // Вісн. Харк. нац. ун-ту ім. В. Н. Каразіна. - 2004. - № 621. - 20 - 26; Кононов І. Ф. Соціологія і проблеми просторової організації суспільства / І. Ф. Кононов // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. - 2004. - № 4. - С. 57 - 78.

2. Филиппов А. Ф. Теоретические основания социологии пространства / А. Ф. Филиппов. - М. : Канон-Пресс-Ц, 2003. - 254 с.; Филиппов А. Ф. Социология пространства / А. Ф. Филиппов / СПб. : Изд- во Владимир Даль, 2008. - 290 с. 3. Конт О. Курс позитивной философии/ О. Конт // Антологии мировой философии. - Т. 3. - М., 1971. - С. 500 - 586.

4. Дюркгейм Э. О разделении общественного труда. Метод социологии / Э. Дюркгейм ; общ. ред. А. Б. Гофмана. - М., 1991; Дюркгейм Э. О некоторых первобытных формах классификации. К исследованию коллективных представлений / Э. Дюркгейм, М. Мосс // Мосс М. Общества. Обмен. Личность. Труды по социальной антропологии. - М., 1996; Дюркгейм Э. Элементарные формы религиозной жизни. Мистика. Религия. Наука / Э. Дюркгейм // Классики мирового религиоведения: Антология / пер. с англ., нем., фр. - М. : Канон+, 1998.

5. Зиммель Г. Социальная дифференциация: социологические и психологические исследования / Г. Зиммель // Зиммель Г. Избранное. - Т. 2. Созерцание жизни. - М. : Юристъ, 1996. - С. 410.

6. Сорокин П. А. Человек. Цивилизация. Общество / П. А. Сорокин. - М. : Политиздат, 1992. - 543 с.

7. Бурдье П. Социология социального пространства / П. Бурдье ; пер. с фр. ; отв. ред. перевода Н. А. Шматко. - М. : Институт экспериментальной социологии; СПб. : Алетейя, 2007. - 288 с.

8. Гидденс Э. Устроение общества: очерк теории структурации / Э. Гидденс / М. : Академический проект, 2003. - 528 с. 9. Бек У. Что такое глобализация? / У. Бек. - М., 2001. - 480 с.

Размещено на Allbest.ru