Групова солідарність і міжгрупові конфлікти: місце і функції групових кордонів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вісник ЛНУ імені Тараса Шевченка № 12 (223), Т. 2, 2011

КОРДОНИ У СУСПІЛЬСТВАХ ДРУГОГО МОДЕРНУ.

МЕТОДОЛОГІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ КОРДОНІВ

УДК 316.3

Віхров М. М.

ГРУПОВА СОЛІДАРНІСТЬ І МІЖГРУПОВІ КОНФЛІКТИ: МІСЦЕ І ФУНКЦІЇ ГРУПОВИХ КОРДОНІВ

Хистка солідарність гетерогенного, суперечливого і динамічного сучасного суспільства постійно стикається з викликами глобалізації, економічних та соціально-політичних криз. Внутрішня конфліктність - одна з основних рис диференційованого соціуму. Однак, кордони, що відокремлюють учасників конфлікту («своїх» і «чужих») також набувають динамічного і неоднозначного характеру через множинність соціальних зв'язків і приналежностей. Дана стаття присвячена вивченню питання про природу групової солідарності, її сутнісний та функціональний зв'язок з міжгруповим конфліктом. В статті розглядаються механізми інтеграції сучасного соціуму, внутрішня структура феномену солідарності, функції групових кордонів стосовно солідарності і конфліктів, вплив міжгрупових конфліктів на солідарність.

Також подаються рекомендації щодо здійснення управління конфліктами через вплив на солідарності. Під солідарністю ми будемо розуміти стан соціуму, соціальної групи або спільноти, що характеризується наявністю спільної ідентичності, спільних цінностей, а також спільною діяльністю в рамках спільної нормативної системи. Ідентичність ми будемо розуміти (за Дж. Г. Мідом) як діалогічний синтез психічного «I» індивіда та його соціального «Me», внаслідок якого відбувається інтерналізація власної соціальної ролі в системі пов'язаних соціальних позицій. Спільну діяльність ми розуміємо як співпрацю, взаємодопомогу та участь в ритуальних групових практиках. Останні ми будемо тлумачити як впорядковані стандартизовані дії, через які учасники виявляють свою єдність з даним соціумом, групою або спільнотою. Співпраця - це діяльність членів групи, спрямована на досягнення спільних цілей та реалізацію спільних інтересів. Структурний зміст співпраці становить участь в розподілі праці. Взаємодопомога - це діяльність членів групи, спрямована одне на одного - на взаємну підтримку з метою спільного виживання, збереження групи.

Структурний зміст взаємодопомоги становить обмін ресурсами та послугами. «Солідарність з ким?» і «Солідарність в чому (чому)?» - два основних питання, через які розкривається зміст солідарності. Перше питання - це питання про групову приналежність. Солідарність, хоча і Вісник ЛНУ імені Тараса Шевченка № 12 (223), Т. 2, 2011 55 проявляється в діях та свідомості конкретних індивідів, є колективним феноменом і має над- та міжіндивідуальний характер і тому не може бути характеристикою індивідуальної свідомості або психіки. Вона завжди потребує приналежності (реальної чи уявної) до спільноти (реальної чи уявної). Друге питання - це питання про базовий консенсус - основу солідарності. Базовий консенсус - це визнання членами групи групоутворюючих цінностей та практик, які становлять підґрунтя даного об'єднання. Базовий консенсус досягається шляхом інтерналізації групових цінностей та норм, артикуляції спільних інтересів, залучення до мереж взаємодопомоги і включення в розподіл праці.

Ритуальні практики можуть лежати в основі базового консенсусу лише у випадку релігійних спільнот, сенс існування яких полягає в колективному поклонінні божеству. В решті випадків ритуальні практики є засобом групової соціалізації і відтворення базового консенсусу. Базовий консенсус завжди є більшою чи меншою мірою відрефлексованим - це вирізняє солідарність з-поміж таких психоемоційних станів, як емпатія, симпатія, кохання тощо. Звичайно, солідарність може розвиватися на такій основі, включати в себе емоційну складову або бути підґрунтям для формування згаданих реакцій, але сутнісно вона залишається відмінним феноменом. Специфіка солідарності залежить від типу і конкретних характеристик групи чи спільноти. В даному дослідженні ми будемо типологізувати соціальні групи на основі досліджень Ч. Кулі, Дж. Г. Міда та Р. Патнема і будемо розрізняти первинні, вторинні та третинні соціальні групи. Первинні групи - це, за Ч. Кулі, «групи, що характеризуються тісними, безпосередніми зв'язками і співпрацею. Вони первинні… через те, що є фундаментом для формування соціальної природи та ідеалів індивіда» [1, с. 179]. Первинні групи складаються на основі родинних зв'язків, сусідства і дружби (дитяча, «ігрова група дітей» [1, с. 180]. Зв'язки між учасниками первинних груп, особливо родинних, виникають поза їхньою волею і охоплюють їх у всій цілісності.

Специфікою солідарності первинних груп є те, що базовий консенсус охоплює основи життєдіяльності індивіда від моменту його народження. Первинна група «поглинає (індивіда) цілком» і тому солідарність є всеохопною, а також часто недостатньо відрефлексованою через велику вагу емоційних відносин. Взаємодопомога в первинних групах має характер морального обов'язку і широко практикується. В певному сенсі відносини в первинних групах відповідають поняттю «Gemeinschaft» Ф. Тьоніса. Вторинні групи характеризуються, навпаки, незначною емоційною єдністю, а індивід залучається до них не цілком, а лише в певній своїй якості (наприклад, професійній). Основою базового консенсусу у вторинних групах є співпраця для досягнення певних цілей.

Відтак рольова структура групи є чітко визначеною, а відносини - безособовими і часто формалізованими. Базовий консенсус у таких групах заснований на виконанні рольових приписів і дотриманні норм Вісник ЛНУ імені Тараса Шевченка № 12 (223), Т. 2, 2011 56 взаємодії. Відповідно, членство в групі визначається участю в розподілі праці. Важливу роль у формуванні солідарності вторинних груп відіграє взаємодія з іншими групами (особливо конкурентна та конфліктна) і неформальні стосунки між членами групи, характерні для первинних груп, хоча останнє може призводити до формування суперечливих солідарностей всередині вторинної групи. Поняття третинних груп («tertiary associations») запропонував Р. Патнем. Третинні асоціації характеризуються тим, що взаємодії більшості їхніх членів є надто обмеженими або опосередкованими (здійснення членських внесків, читання інформаційного бюлетеня). Члени третинних груп мають спільні інтереси, об'єднані спільними символами, лідерами чи ідеалами, однак зв'язки між ними відсутні чи обмежені [2]. Солідарність в третинних групах позбавлена конкретного емоційного наповнення і безпосередніх особистих зв'язків. Тобто індивід співвідносить себе з певним «узагальненим іншим» в особі лідера чи символа, а не безпосередньо з членами спільноти чи групи.

Сучасне диференційоване суспільство є суперечливою системою солідарностей груп та спільнот, що взаємно розташовані в соціальному просторі в одній площині або перебувають у відносинах нерівності. Солідарності можуть включати одна одну, взаємонакладатися, узгоджуватися чи суперечити одна одній. Узгодження солідарностей відбувається на рівні конкретних індивідів. Воно можливе тому, що далеко не всі групи та спільноти вимагають від членів постійної і абсолютної включеності і лояльності. Узгоджуваність солідарностей залежить від специфічності вимог до членства, які, в свою чергу, визначаються умовами існування групи і змістом базового консенсусу. Завдяки цьому соціум є конфліктним і динамічним середовищем. Проте суперечливе взаємонакладання солідарностей справляє і інтегруючий вплив.

Двоє індивідів можуть бути членами двох ворогуючих груп і одночасно з цим - членами однієї (іншої) спільноти. Через це відчуження внаслідок конфлікту зазвичай не є абсолютним. Крім того, через множинність солідарностей втрата індивідом членства в одній групі не приводить до цілковитої втрати місця в соціумі і повної атомізації. Загалом, підхід, що пов'язує диференціацію і інтеграцію, започаткований ще в роботах Дюркгайма. Дюркгайм вважав, що розподіл праці, диференціюючи суспільство внаслідок професійної спеціалізації, одночасно інтегрує його на основі взаємозалежності диференційованих частин. Він називав це органічною солідарністю, протиставляючи механічній, що базується на подібності (однаковості). Пізніше Георг Зіммель писав про два типи відносин, що об'єднують індивіда з групою. Один тип він вважав основаним на «однаковості», а другий - на «реальному взаємному зв'язку» [3, с. 328]. Зіммель вважав ці відносини існуючими паралельно, хоча і припускав можливість виникнення першого типу відносин на основі другого типу.

Пізніше ці уявлення були перетлумачені Толкоттом Парсонсом, який вважав, що цілість соціуму Вісник ЛНУ імені Тараса Шевченка № 12 (223), Т. 2, 2011 57 забезпечується інститутом громадянства (національності) та суспільним договором, що має вираження в правовій системі [4, с. 33-38]. Перший механізм інтеграції, що ґрунтується на об'єднанні подібних елементів, забезпечує цілісність суспільства і дозволяє визначити його межі, а другий координує і узгоджує взаємодію елементів диференційованого суспільства. Дійсно, узгодження партикулярних солідарностей (цілей і форм існування груп та спільнот) всередині суспільства забезпечується єдністю загальновизнаної правової системи. Мета цього узгодження - запобігання розвитку суперечностей, що справлятимуть дезінтегрувальний вплив. Також правова система забезпечує фіксацію членства в суспільстві (надає статус громадянства) і визначає рольові зобов'язання і права, що випливають з цього членства. Крім того, сучасна правова система, явно орієнтована на регулювання наслідків «органічної» диференціації (різноспрямовані інтереси, нерівність тощо), неявно підтримує уявлення про «механічну» єдність членів соціуму.

Постулат рівності всіх перед загальнообов'язковим законом (принаймні, де юре) є відображенням ідеї однаковості (недиференційованості) всіх за ознакою громадянства. Основною формою існування сучасних суспільств є національна держава. Поняття нації є одним з найбільш дискусійних в сучасних суспільних науках. У рамках даного дослідження ми спираємось на конструктивістський підхід до націєтворення, а саме на концепцію Бенедикта Андерсона. Згідно з Андерсоном, нація - це «уявлена політична спільнота» [5]. Уявленою вона є в тому сенсі, що її члени мають у свідомості образ їхньої спільності, хоча більшість з них особисто незнайомі між собою [5]. Головними рисами нації Андерсон пропонує вважати: 1) обмеженість (межі, за якими починаються інші нації); 2) суверенність (що проявляється в претензіях на незалежну державність); 3) спільноту («глибоке горизонтальне товариство») [5].

З нашої точки зору, ознака обмеженості логічно випливає з третьої ознаки, позаяк навіть уявлення про спільноту неможливе без попереднього її виокремлення з соціального простору, тому будь-яка спільнота є апріорі обмеженою. Тому націю ми будемо вважати спільнотою, що мислить себе як націю і прагне національного суверенітету. Зосередимо увагу на «глибокому горизонтальному товаристві» - спільноті. Дійсно, попри існуючі нерівності всередині нації, спільна національність «урівнює» різні соціальні позиції в статусі членства. Слово «спільнота» відсилає нас до концепції Gemeinschaft («спільноти») Фердинанда Тьоніса. Зіставлення основних рис Gemeinschaft і нації (такої, якою вона уявляється) має такий вигляд.

По-перше, як Gemeinschaft є примордіальним утворенням, так і нація уявляється Вісник ЛНУ імені Тараса Шевченка № 12 (223), Т. 2, 2011 58 прадавньою, а націєтворення супроводжується «вигадуванням» національного минулого [5]. По-друге, основою Gemeinschaft є споріднення, спільність території і духу. Уявлення про кровно-духовні підвалини нації так само знаходять більш чи менш яскраве вираження в націоналістичній свідомості, адже нація уявляється передусім як братство [5], а сам факт національності «оточений аурою історичної фатальності» [5]. Щодо території, то уявлення національної території і репродукування цього уявлення у вигляді мапи було, на рівні з музеєм і переписом, одним з головних механізмів формування національної свідомості [5]. Отже, послуговуючись термінологією Тьоніса, нація уявляється як Gemeinschaft, хоча взаємодія соціальних суб'єктів співвідноситься з Тьонісовим уявленням про Gesellschaft («суспільство») - контрактні відносини, основані на індивідуальній вигоді суб'єктів соціального життя. В цьому сенсі ми можемо стверджувати, що нація - це Gemeinschaft, що імпліцитно містить Gesellschaft, суб'єктами якого є соціальні актори нижчого рівня (групи, спільноти, індивіди тощо). Щодо базового консенсусу сучасного суспільства, його зміст залежить від конкретного соціуму та історичних умов.

Сутнісним моментом є не стільки зміст консенсусних положень, скільки їхнє одностайне сприйняття. Наприклад, солідаризувати суспільство може як одностайне визнання існуючого політичного ладу, так і одностайне прагнення його змін; об'єднавчий потенціал має як прагнення національного суверенітету, так і долучення до наддержавних об'єднань. Очевидно, в основі базового консенсусу спільноти громадян не може лежати хіба що спільне бажання до розділення держави, але в свою чергу, це може бути основою базових консенсусів партикулярних солідарностей. Кордон - одна з головних умов і ознак існування групи чи спільноти як окремого суб'єкта соціального життя, позаяк окремішність передбачає обмеженість в соціальному просторі, окремішність від інших соціальних суб'єктів. Критерієм проведення групового кордону є статус членства. В свою чергу, статус членства визначається включеністю індивіда до групи чи спільноти, солідарністю з ними. Тому солідарність завжди передбачає усвідомлення (більш чи менш чітке) обмеженості «цільової групи» і здатність вирізняти її. Тому першою і основною функцією групового кордону є демаркація соціального простору. Другою функцією є захист групи від зовнішніх вторгнень. Крім того, визначеність і очевидність групового кордону підтримує відчуття групової приналежності і солідарності. Однак, межі групи визначаються передусім її внутрішнім змістом.

Тому підстави для проведення кордону слід віднаходити в змісті базового консенсусу групи. Зсередини груповий кордон підтримується механізмом лояльності. Лояльність забезпечує збереження членства в групі і виконання рольових функцій, надаючи їм обов'язкового (перед лицем всієї групи) характеру. Конкретний зміст вимог лояльності - Вісник ЛНУ імені Тараса Шевченка № 12 (223), Т. 2, 2011 59 претензій групи до особистості - визначається умовами і цілями існування групи. Кордон групи впорядковує взаємодії між членами групи. Він визначає кількість учасників співпраці, коло адресантів взаємодопомоги і визначає допуск до ритуальних групових практик. Також груповий кордон впорядковує процес комунікації і сам впорядковуються нею. Засобами такого впорядкування є мова (діалект, сленг, професійна лексика тощо), засоби і місця (у віртуальному чи реальному просторі) комунікації, смисли, дискурс. Ці обмеження захищають інформаційний і смисловий простір групи. Водночас групові кордони визначають склад учасників комунікації. Крім соціальних кордонів, слід розглянути і просторові кордони груп.

Групи, спільноти і суспільства розташовуються не лише в соціальному, але й в географічному просторі. У випадку суспільств це територія національної держави, визначена державним кордоном. Первинні спільноти розташовуються компактно (за місцем проживання), вторинні - за місцем спільної діяльності (хоча через можливість дистанційної роботи група може бути дисперсною). Третинні ж групи слабко прив'язані до певної території. Новітні засоби комунікації та ЗМІ дозволяють членам будь-яких груп активно взаємодіяти, практично незважаючи на просторове розташування. Якщо група має територіальну прив'язку, кордони групи і кордони групової території функціонально взаємодоповнюються, підсилюючи солідарність. По-перше, внаслідок «матеріалізації» групового кордону розрізнення «своїх» і «чужих» набуває конкретного просторового значення.

По-друге, спільність території сприяє встановленню особистих зв'язків і безпосередньої взаємодії, формуванню уявлення про спільність життя. По-третє, спільна територія дозволяє краще здійснювати контроль за членами групи на рівні повсякденних практик (обмеження контактів, відстеження взаємодій тощо). По-четверте, можливість 771077 Ђбезпосереднього зв'язку відкриває ширші можливості для групових взаємодій. Таким чином, узгодження солідарностей - це завжди узгодження групових кордонів, визначення свого місця в їхньому суперечливому перетині і взаємонакладенні. Протягом життя індивід постійно переживає внутрішні конфлікти через необхідність вибору між вимогами лояльностей, що висуває родина, друзі, трудовий колектив і т. д. По той бік групового кордону завжди перебуває «інший». Усвідомлення існування «іншого» - зворотний бік усвідомлення власного існування. В міжгрупових відносинах грань між «собою» та «іншим» проходить через груповий кордон. Невідворотна присутність «іншого» має значні функціональні наслідки для життя групи. По-перше, «інший» (реальний чи уявний) надає груповому кордону особливого значення і конкретних обрисів.

По-друге, взаємодія з «іншим» має для групи значення, аналогічне тому, що має «дзеркальне Я» (згідно з Вісник ЛНУ імені Тараса Шевченка № 12 (223), Т. 2, 2011 60 Ч. Кулі) для формування особистості. Як індивід формує власну самосвідомість, відстежуючи реакцію суспільства на себе, так і групова свідомість розвивається у взаємодії з «іншим». Наповнене «потойбіччя» групового кордону сприяє артикуляції групових інтересів, формуванню і відтворенню колективної ідентичності і солідарності, яка перед лицем чужого оточення (особливо ворожого) активно відрефлексовується і набуває емоційної гостроти. Взаємна орієнтація групових суб'єктів соціального життя може бути різною: від відчуження до гармонійних відносин співпраці і конфліктного протистояння. І конфлікт, і гармонійні стосунки є варіантами взаємодії, тоді як відчуження є відсутністю такої.

Конфлікт - це варіант взаємодії з «іншим» (який тепер тлумачиться як «ворог»), що проявляється у відкритій боротьбі. Конфліктність (реальна чи можлива) - зворотній бік солідаризації, адже соціальна група завжди «дає собі звіт в тому, кого вона вважає другом і кого - ворогом, і притому не стільки в теоретичному плані, скільки коли мова заходить про діяння» [3, 393]. Предмет конфлікту становлять суперечності, що стосуються групових цінностей, інтересів, ресурсів і практик. Джерела міжгрупового конфлікту мають своє коріння в базовому консенсусі, що є підставою для існування групи, тобто підстави міжгрупового конфлікту мають органічний зв'язок з підставами існування цих груп. Розглянемо вплив міжгрупового конфлікту на солідарність. Загалом, міжгруповий конфлікт справляє позитивний вплив на солідарність сторін. Ще Зіммель зазначав, що «ворожі дотики є набагато більш колективістськими, ніж дружніми» [3, 330]. По-перше, відбувається актуалізація конфліктуючих ідентичностей, інтересів та цінностей. Кожен учасник конфлікту відрефлексовує власне місце на тому чи іншому боці групового кордону, осмислює власну участь у ньому, рольові зобов'язання і вимоги лояльності.

По-друге, груповий кордон стає максимально чітким, оскільки відкрите зіткнення сприяє розрізненню «своїх» і «чужих». У функціональному аспекті розрізняють функціональні та деструктивні конфлікти, а за типом перебігу - інституціоналізовані та нерегульовані. Функціональні конфлікти приводять до розв'язання суперечностей і вдосконалення міжгрупових відносин. Завдяки таким конфліктам відбувається прогрес соціальних відносин і еволюція суспільного ладу. Деструктивні ж конфлікти не приводять до позитивного результату, оскільки його сторони не почуваються задоволеними його результатами, а суперечності залишаються не розв'язаними. Інституціоналізовані конфлікти мають місце тоді, коли боротьба сторін відбувається в межах певної нормативної системи, за допомогою соціально санкціонованих засобів і в прийнятний спосіб.

Нерегульовані конфлікти означають, що боротьба провадиться як законними, так і протизаконними засобами. Очевидно, що останній тип Вісник ЛНУ імені Тараса Шевченка № 12 (223), Т. 2, 2011 61 міжгрупових конфліктів набуває поширення в аномічних суспільствах і виступає фактором їхньої дестабілізації і дезінтеграції. Об'єднуючий і мобілізуючий вплив міжгрупового конфлікту настільки значний, що наявність «спільного ворога» може виступати групоутворюючим чинником. Як твердить Зіммель, «часто лише практична необхідність однаково ставитися до третьої особи має наслідком внутрішні відносини і встановлення одноманітності між різними душевними силами», тобто «співвіднесення з деяким третім створює і зміцнює колективну одностайність» [3, с. 334-335]. Втім, солідарність таких об'єднань залежить від збереження конфліктної ситуації, позаяк в основі базового консенсусу лежить спільний опір супротивнику. Конфлікти між різними видами груп мають свою специфіку. Так, конфлікт первинних груп є найбільш жорстоким через те, що базовий консенсус в них охоплює основи життєдіяльності індивіда, а членство в цих групах практично неможливо змінити.

Те саме стосується міжнаціональних та міжетнічних зіткнень, оскільки солідарність сторін має риси солідарності первинних груп (міф про кровне споріднення, духовне братство тощо). Звідси особлива жорстокість і непримиренність міжетнічних протистоянь, традицій кровної помсти між родами і кланами. Конфлікти більш формалізованих вторинних груп краще піддаються інституціоналізації і легше піддаються регуляції. Щодо конфліктів третинних груп, вони, як і самі групи, мають переважно опосередкований і безособовий характер. Диференційований характер сучасного суспільства зумовлює його конфліктний характер. З одного боку, внутрішня конфліктність є джерелом вдосконалення соціальних відносин і динамічного розвитку суспільства, з іншого - постійно загрожує його стабільності і цілісності. Оскільки передумови виникнення міжгрупових конфліктів існують і виникають повсякчасно, уникнути __________їх неможливо.

Управління конфліктами - це одночасно і управління солідарностями, адже причини конфлікту слід шукати в змістах базових консенсусів конфліктуючих груп. Для збереження солідарності соціуму і послаблення дезінтеграційного впливу внутрішніх конфліктів можна запропонувати таке. Першим і найбільш очевидним кроком є завчасне усунення суперечностей, через які назріває конфлікт, але в реальності це далеко не завжди можливо. Наступний крок полягає в забезпеченні умов для формування інституціоналізованого конфлікту. Для цього необхідна висока легітимність арбітражних інститутів, досконала правова система і належним чином функціонуючі представницькі інституції, а також апарат примусу. Важливим чинником профілактики виникнення конфліктів є комунікація між потенційними супротивниками. Для забезпечення конструктивного розв'язання конфліктів необхідна організація переговорного процесу під контролем арбітражних Вісник ЛНУ імені Тараса Шевченка № 12 (223), Т. 2, 2011 62 інституцій. Гостроту конфлікту можна до певної міри знизити актуалізацією солідарностей вищого порядку за допомогою розгортання (або створення уявного) конфлікту з третьою стороною. Щоправда, мобілізуючий вплив образу «спільного ворога» навряд чи можна вважати довготривалим, тому його слід вважати допоміжним і тимчасовим засобом. У разі, коли конфлікт носить ознаки деструктивного і неконтрольованого і становить загрозу для цілісності соціуму, доцільно звернутися до впливу на самих суб'єктів конфлікту.

Руйнування базового консенсусу конфліктуючих груп і розмивання їхніх групових кордонів сприятиме зниженню можливостей до взаємної боротьби. Тому створення конфліктів всередині конфліктуючих груп можна також вважати засобом послаблення протистояння всередині суспільства. Для профілактики міжгрупових зіткнень слід контролювати і стримувати виникнення партикулярних солідарностей. Таким чином, ми виявили, що групова солідарність неминуче супроводжується міжгруповими конфліктами. Груповий кордон - межа, що відокремлює «своїх» від «інших» - є необхідною ознакою існування групи, спільноти чи соціуму і передумовою виникнення конфлікту з тими суб'єктами, що розташовані по той бік групового кордону. Сучасне диференційоване суспільство є суперечливою системою солідарностей, через конфліктність яких воно набуває динамічного і нестабільного характеру. Це водночас інтегрує соціум і робить його внутрішньо схильним до виникнення руйнівних конфліктів. Узгодження солідарностей відбувається у свідомості індивідів, які мусять знаходити своє місце в системах розподілу на «своїх» і «чужих», а також узгоджувати виконання вимог лояльності. Управління міжгруповими конфліктами - це завжди управління солідарностями, оскільки причини конфліктів пов'язані зі змістом базових консенсусів конфліктуючих груп.

Література

1. Кули Ч. Первичные группы / Американская социологическая

мысль : тексты / под ред. В. И. Добренькова. - М. : Изд-во МГУ, 1994.-496 с.

2. Putnam R. Bowling Alone: America's Declining Social Capital.

[Электронный ресурс]: Democracy in America - 15.05.11 - Режим

доступу : http://xroads.virginia.edu/~HYPER/DETOC/assoc/bowling.html

3. Зиммель Г. Социальная дифференциация : избранное. - Том 2. Созерцание жизни. - М. : Юрист, 1996. - 607 с.

4. Парсонс Т. Система современных обществ / Т. Парсонс ; пер. с англ. Л. А. Седова и А. Д. Ковалева ; под ред. М. С. Ковалевой. - М. : Аспект Пресс, 1998. - 270 с.

5. Андерсон Б. Уявлені спільноти. Міркування щодо походження

й поширення націоналізму. - [Электронный ресурс]: Книжкова поличка.

- 15. 05. 11 - Режим доступу: http://keenander.narod.ru/anders/and.htm.

Віхров М.М. Групова солідарність і міжгрупові конфлікти: місце і функції групових кордонів

Стаття присвячена розгляду сутнісного та функціонального зв'язку між груповою солідарністю та міжгруповим конфліктом. Аналізується значення групових кордонів для формування солідарності і виникнення конфліктів, досліджується структура феномену солідарності, механізми інтеграції сучасного суспільства, обґрунтовуються рекомендації щодо управління соціальними конфліктами.

Ключові слова: солідарність, конфлікт, інтеграція, груповий кордон, лояльність, ідентичність

групова солідарність міжгруповий конфлікт

Вихров М.М. Групповая солидарность и межгрупповой конфликт: место и функции групповых границ

Статья посвящена рассмотрению сущностной и функциональной связи между групповой солидарностью и межгрупповым конфликтом. Автор рассматривает значение групповых границ для формирования солидарности и возникновения конфликтов. Автор рассматривает структуру феномена солидарности, механизмы интеграции современного общества и даёт рекомендации относительно управления социальными конфликтами.

Ключевые слова: солидарность, конфликт, интеграция, групповая граница, лояльность, идентичность

Vikhrov M. Group solidarity and group conflict: place and functions of group boundaries

The article is dedicated to examination of essential and functional tie between group solidarity and group conflict. The author examines the meaning of group boundaries for solidarization and origin of conflicts. The author examines the structure of phenomenon of solidarity, the mechanisms of integration of contemporary society and makes the recommendations for social conflict management.

Keywords: solidarity, conflict, integration, group boundary, loyalty, identity.

Размещено на Allbest.ru