Комунікаційні виміри міської громади: виклики Другого Модерну

Размещено на http://www.allbest.ru/

Комунікаційні виміри міської громади: виклики Другого Модерну

Статтю присвячено проблемі аналізу ціннісного потенціалу моделі нормативної інформаційної комунікації та кордонів функціонування мережевої культури в умовах Другого Модерну.

Ключові слова: комунікація, місцеве самоврядування, суспільство, комунікативна відкритість.

Стало вже загальновизнаним, що сучасні демократичні інститути і передусім демократична держава не можуть успішно розвиватися без ефективно діючої системи місцевого самоврядування. Для України, яка перебуває на стадії остаточної руйнації клієнтельних соціальних структур індустріального модерну радянського типу, потреба пошуку теоретичних основ ціннісної легітимації, ціннісно-нормативної точки опори місцевої громади у взаємодії з іншими соціальними інститутами є вкрай важливою. Саме нормативно-ціннісна основа, як доводить європейський досвід, має стати інтегруючим чинником розвитку міських громад у нашій державі, стимулюючи позитивні процеси міжінституціональної взаємодії традиційних і модерних інститутів, національного і глобального громадянського суспільства, традиційних, модерних і постмодерних спільнот та груп. Потреба у відтворенні комунікативної раціональності міських спільнот, у взаєморозумінні між репрезентантами громади та владними структурами, виважених діалогових стосунках, консенсусах і злагоді належить до найактуальніших.

Комунікаційні тенденції розвитку міського самоврядування мають солідне методологічне підґрунтя. Представники комунікативної теорії К. Черрі, К. О. Апель, Ю. Габермас фокусують увагу на необхідності створення нової етики, що є важливою в контексті конституювання відносин місцевого самоврядування, пошуку таких універсальних цінностей, які були б укорінені в «життєвому світі» людини та пов'язані не тільки з повсякденним буттям, але й з порозумінням груп і спільнот в цілому. Проблема комунікативної моралі репрезентантів міських спільнот досліджується у роботах О. Міхєєвої, Л. Буєвої, Б. Паригіна, А. Урсула. Значний внесок у проблему міжкультурної комунікації зробили відомі європейські та американські вчені А. Берг, Е. Берджес, Е. Кеплен, Р. Парк, К. Шенон. Класичне визначення міжкультурної комунікації (в тому числі і у вимірах місцевого самоврядування) надали російські вчені Є. Верещагін та В. Костомаров, які відзначили, що культурні норми та коди громадян впливають на специфіку функціонування і ефективність дії місцевих громад. М. Бахтін і М. Бубер у своїх працях визначають головні характеристики діалогу як стрижня комунікативної культури, розкривають інформаційний та морально- інтегративний зміст його функцій як способу людського спілкування. Сучасні інформаційно-комунікаційні дослідження пов'язані з теоретичними розвідками М. Кастельса та П. Хіманен. Проблема розвитку та обмеження комунікаційної культури розкривається у роботах У. Бека та К. Мея. Українські вчені І. Кононов, Н. Бусова, А. Ручка, Ю. Саєнко, Р. Шульга досліджують вплив соціокультурної ідентичності на комунікативні процеси, проблематику мовленнєвої комунікації в межах міських громад. Внесок у соціально-теоретичне осмислення проблеми комунікаційних мереж зробили А. Єрмоленко, Б. Слющинський, А. Ситниченко, О. Злобіна, А. Лой. Здійснені напрацювання уможливлюють подальші дослідження в контексті дослідження європейського феномену комунікації міської громади.

Метою розвідки виступає аналіз ціннісного потенціалу моделі нормативної інформаційної комунікації та меж функціонування мережевої культури в умовах Другого Модерну.

На перетині тисячоліть проблема відтворення автентичної комунікації міськими громадами набула особливого значення. Вона зумовлена появою якісно нових некласичних обставин ситуації відчуження та аномії, які загострюється в сучасному світі разом з поширенням нової хвилі глобальної кризи. Втрата індивідом самототожності, моральна фрустрація, аномія стають серйозною проблемою, що перешкоджає не тільки спілкуванню на міжсуб'єктному рівні, але й системним чинником, що унеможливлює міжінституціональні зміни. Вкрай важко віднаходити соціальні точки дотику в умовах розбалансування та занепаду багатьох соціальних інституцій. У цьому контексті можна цілком погодитися з Ю. Габермасом, який зазначає, що знеособлення людини, «спустошення комунікативного потенціалу життєвого світу є однією з головних ознак нашого часу» [1, с. 56].

Інший представник комунікативної теорії К. О. Апель вважає, що визначальним принципом, на підставі якого можна інтегрувати людей у «комунікативну спільноту», є відповідальність. Запропонована Апелем етика відповідальності базується на положенні про відповідальність як діалогічний принцип, що випливає з нормативної умови існування людей у світі поруч «один з одним і один для іншого» [2, с. 115]. У цьому контексті різноманітні європейські спільноти покладають надію на нову «макроетику», засновану на почутті власної відповідальності представника громади не лише за власну локальну долю, але й за долю європейського самоврядування та людського співтовариства у цілому.

Останні десятиліття пробуджують до життя нові форми комунікаційної взаємодії у межах мобільних міських спільнот і на усіх рівнях міського самоврядування. Урізноманітнюються канали комунікації. Політичні, національні та гендерні спільноти опановують сучасні комунікаційні навички Інтернет-культури, без якої неможливо уявити собі сучасну європейську міську громаду. Ця культура, як зазначає М. Кастельс, створює ідеологію свободи та комунікаційної відповідальності, які є вкрай важливими для мережевого співіснування представників міських громад.

У цьому контексті доречними є слова відомого економіста і соціолога Й. Масуди, який фокусує увагу на тому, що поширення навичок інформаційного суспільства у міських громадах сприяє формуванню спільного семіотичного простору, органічно приводить до «усунення технічних перешкод, які в минулому не дозволяли громадянському суспільству брати активнішу участь у забезпеченні демократії свого суспільства» [3, с. 34].

Прозорість комунікацій в межах європейської моделі міського самоврядування сприяє прагненню громадян задовольняти свої інтереси в обхід державної політики, актуалізує свободу творчості. Мало того, така модель органічно заперечує виміри інфантилізму та патерналізму, що притаманні міським спільнотам пострадянського простору. Свідченням позитивності цієї тенденції є той факт, що розширення комунікаційного простору органічно призводить до зменшення кількості матеріальних ресурсів, підвищення рівня «комунікаційної розумності» представників різних спільнот. Такі нові інформаційні форми взаємодії стали вдалою відповіддю на виклики глобальної доби, а не лише «…блідою, штучною заміною попередніх традиційних форм суспільств» [4, с. 72]. На тлі розширення мережевої взаємодії у різноманітних спільнотах М. Кастельс визначає цілу низку міських соціальних рухів, які, впливаючи на дії влади, позитивно сприяють розширенню інформаційних прав європейських міських громад. Втім, він фокусує увагу на тому, що приєднання до комунікаційного простору має бути добровільним. «Люди приєднуються до мережевого суспільства тому, що вони хочуть цього, тому, що вони поділяють ідеали міського самоврядування та цінності самовираження» [4, с. 70].

Розширення інформаційних мереж у Європі конституюється на демократичних засадах громадянського суспільства, автономних від втручання централізованої влади. Інформація та знання поширюється серед репрезентантів громади безкоштовно, що свідчить про створення нових соціальних відносин. У межах цих відносин унеможливлюються старі соціальні моделі, що засновані на регламентації людської поведінки, залежності від центральної влади, матеріальних цінностях виживання. Спільні інноваційні цінності є не тільки основою людського порозуміння, співпраці, солідарності та довіри, але й вагомим чинником поліпшення інституційної взаємодії. Зважуючи на важливість цієї проблематики, слід зауважити, що сучасні особливості соціальних процесів Другого модерну значно розширюють актуальний ще двадцять років тому інструментарій, яким послуговуються місцеві громади для висвітлення своєї діяльності. Сьогодні досить важко чітко відстежити та описати канали не лише інформаційних потоків щодо місцевого самоврядування, але й те, яким чином забезпечується належний рівень автентичної мережевої комунікації у суспільстві. В європейських соціальних міських мережах активної популяризації набувають як уже звичні форми мережевої взаємодії (веб-сайти, електронна пошта, місцеві телеканали і радіо), так і відносно інноваційні, нові (он-лайн опитування, дискусійні групи та консультації щодо законів та інших важливих питань, блоги, соціальні мережі.

Такої вільної комунікативної інформаційної взаємодії у межах місцевих спільнот важко досягти в сучасних українських містах, де лише незначна частина місцевих мешканців опанувала нові навички інформаційного суспільства (менше ніж 30% мешканців пострадянських місцевих спільнот користуються інновативними інструментаріями). Це органічно породжує базову проблему: забезпечення «прозорості діяльності місцевої громади у контексті існуючої розмитості місцевого самоврядування у пострадянській соціальності» [5, с. 18-19].

Концептуально узагальнюючи досвід провідних європейських країн, комунікативну відкритість можна розглядати у трьох вимірах. По- перше, йдеться про доступ широкої громадськості до сучасних інноваційних технологій, мереж громадянського суспільства до усіх форм горизонтальної кооперації та співпраці у межах самої громади, з владою та бізнесом. На жаль, українські реалії свідчать про те, що навіть у великих промислових центрах інститут відповідального громадянського суспільства поки що на стадії формування, а за таких умов і влада не завжди вважає за потрібне оприлюднювати результати своєї діяльності та змістовно звітувати перед контрольними органами громади і місцевими мешканцями.

По-друге, прозорість. Реалізація цієї інтенції передбачає пошук нових інтерактивних засобів двосторонньої комунікації між репрезентантами міської громади, «новими спільнотами» владою та бізнесом, який зацікавлений у модернізації мережевого самоврядування на всіх рівнях.

По-третє, планування громадської діяльності, пропозицій щодо законотворення. Це - потреба у внутрішній і зовнішній експертизі діяльності громад, а також їх інформаційне забезпечення діяльності не лише у публічно-політичній сфері, але й у сфері приватногосподарських відносин, правової діяльності.

По-четверте, якість місцевого самоврядування не може змінитися кардинально без набуття пострадянською особою справжньої, а не «симульованої»ідентичності,якаієосновоюдляавтентичної комунікації у межах місцевої громади.

Втім, сучасність чітко окреслює межі комунікаційної парадигми суспільного розвитку, адже виникає ціла купа проблем, які досить важко подолати в контексті усталених теоретичних підходів. У світі відбуваються досить складні процеси суспільного розшарування. Проблема бідності у багатьох навіть розвинутих країнах загострюється, внаслідок чого, як слушно зауважує З. Бауман, втрачаються суспільні виміри комунікації між заможними та бідними членами громади [6]. Згідно з соціологічними опитуваннями, серед мешканців вітчизняних місцевих громад не існує авторитетних інстанцій, де можна було б віднайти моральну компенсацію та справедливість. Кількість маргінальних груп в контексті розвитку глобальної економічної кризи тільки збільшилася, проте зросли статки найбільш заможних людей. Соціальні та комунікативно-інформаційні права багатьох членів громад не забезпечені. Водночас, важливі для міських громад питання, що пов'язані з екологічним середовищем, збереженням історичної пам'яті, самоорганізації мережевих спільнот засобами масової комунікації замовчуються. Тому спостерігаємо типову проблему, характерну для пізнього модерну, а саме, маніпуляцію сучасними Медіа суспільною свідомістю громадян. Відтак, на сьогодні маємо в межах міських спільнот неминучу суперечність між матеріальними і постматеріальними цінностями, які лише зростають. Поліпшити ситуацію можна лише комплексними змінами на всіх рівнях інституційного розвитку і передусім в існуючій соціальній структурі та громадянському суспільстві.

Таким чином, потреба у створенні інновативно-комунікаційних місцевих громад в Україні є цілком очевидною, адже поверхове залучення інноваційних форм комунікації у процес діяльності громад не може розв'язати системні проблеми місцевого самоврядування. Розв'язання цих проблем лежить у площині набуття репрезентантами громад комплексної інновативної ідентичності, яка і є підставою для справжньої комунікації між громадами, владою та бізнесом. Доцільним є поєднання нормативних підвалин «макроетики» з цінностями Інтернет- культури. Відтак нові цінності не заперечують позитивних елементів традиційного життєвого світу, існування якого у добу інновацій має стати більш повним, насиченим і відповідальним. Лише творче поєднання у діяльності місцевих громад цінностей, норм і правил традиційного суспільства, інтенцій Першого і Другого Модерну може забезпечити позитивну еволюцію місцевого самоврядування.

нормативна автентична інформаційна комунікація

Література

1. Хабермас Ю. Демократия. Разум. Нравственность. Московские лекции и интервью / Ю. Хабермас. - М. : АО «КАМІ», 1995. - 192 с.

2. Апель К-Отто. Дискурс і відповідальність / Апель К-Отто. - К. : Дух і Літера, 2009. - 430 с.

3. Сморгунов Л.В. Изучение «третьей волны демократизации» в сравнительной политологии / Л.В. Сморгунов // Космополис : альманах. - М., 1999. - С. 30 - 31.

4. Кастельс М. Інформаційне суспільство та держава добробуту / М. Кастельс, П. Хіманен. - К. : Ваклер, 2006. - 231 с.

5. Чабаненко О. Інформаційний супровід роботи сучасних парламентарів / О. Чабаненко. - К.: П. Р. С., 2011. - 112 с.

6. Бауман З. Текучая современность / З. Бауман. - СПб.: Питер, 2008. - 240 с.

Размещено на Allbest.ru