Поняття та види конфліктів у суспільстві

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Життя кожної людини проходить поміж інших людей. Але не так, як існування окремої зернини в купі зернят, -- відокремлено і пасивно. Навпаки, наше життя характеризується тим, що кожна людина діє і відповідно до цього контактує з іншими людьми, включаючись до певних людських спільнот. Взаємодія з іншими людьми і належність до їх спільнот є соціальним аспектом людського життя, який вирішальним чином впливає на все наше існування. Позбутися цього впливу, жити і діяти поза його межами неможливо. Тому, щоб обрати ефективну стратегію і тактику взаємодії з людьми в межах спільнот різного типу (в сімї, в державі, у професійній спільноті, серед представників своєї й інших націй та багатьох інших) необхідно зрозуміти принципи і закони взаємодії людей як членів суспільства й учасників певних соціальних спільнот.

Обираючи стратегію своїх дій, людина свідомо чи не завжди свідомо враховує три типи факторів -- вітальні (від лат. vita -- життя), психологічні та соціальні. Для обрання типу взаємодій у соціальному оточенні людина враховує низку різних факторів. Важливими є конфлікти, що супроводжують усі людські взаємовідносини. Тема конфліктів є дуже важливою, бо кожний з нас у своєму житті, починаючи з раннього дитинства не раз зустрічався з цим явищем. Вміння добре розв'язувати конфліктні ситуації, уникати більшість з них є великим досягненням людини, яка існує в соціальному оточенні. Особливо це вміння потрібне керівнику. Саме тому ми у цієї роботі розглянемо сутність і ознаки конфліктів.

Сутність конфліктів як соціального явища

конфлікт соціальний

Як довела наука, конфлікти існують стільки, скільки існує людське суспільство. Прояви конфліктів різноманітні: вони можуть виникати між окремими особистостями в межах одного колективу і між колективами, між релігійними сектами і партійними фракціями, це можуть бути страйки і революції, жорстокі масові битви чи міжнаціональні зіткнення. Що ж таке конфлікт? Чи можна дати йому однозначне визначення?

Найбільш поширеною в західній літературі є думка Л. Козера (США), що конфлікт являє собою боротьбу за цінності й претензії на певний соціальний статус, владу і недостатні для всіх матеріальні блага; боротьбу, в якій метою конфліктуючих сторін є нейтралізація, заподіяння школи супротивнику або його знищення. Е. Гідденс додає, що конфлікт -- це реальна боротьба між людьми або групами незалежно від того, які витоки цієї боротьби і які способи й засоби мобілізує кожна зі сторін. Конфлікт -- це результат соціального напруження, яке виникає через незадоволення базових потреб людей і соціальних груп. Конфлікт також результат соціальної нерівності між людьми (П. Сорокін). Конфлікт -- це і результат незбіжності цілей та інтересів людей (Дюркгейм, Парсонс). Соціальний конфлікт існує, коли дві або більше сторін впевнені, що 'їхні інтереси, цілі діяльності несумісні. Ми розглядаємо конфлікт як сприйняття або упевненість сторін у тому, що їх прагнень не можна досягти водночас.

Що є предметом і об'єктом конфлікту? Під предметом, як правило, розуміють наявну об'єктивну чи уявну проблему, що і є причиною незгоди між сторонами. Кожна зі сторін зацікавлена у розв'язанні цієї проблеми на свою користь. Предметом конфлікту є та основна суперечність, через яку і задля вирішення якої суб'єкти вступають у протиборство. Це можебути проблема влади, володіння цінностями, проблема першості чи сумісності.

Об'єкт конфлікту -- це матеріальні чи духовні цінності, володіти чи використовувати які намагаються обидві сторони. Об'єктом конфлікту може виступати будь-який предмет чи елемент матеріального світу або соціальної реальності, що може бути предметом особистих, групових чи державних інтересів. Щоб стати об'єктом конфлікту, цей елемент має перебувати на перетині інтересів різних соціальних суб'єктів, які бажають одноособове контролювати їх, причому зіткнення інтересів має бути усвідомлене сторонами.

Конфлікт може й не мати явного об'єкта. Існують так звані безоб'єктні конфлікти. Вони не базуються на взаємних прагненнях до контролю над чим-небудь. Наприклад, конфлікт може статися через те, що перехожий зробив зауваження хулігану. Розгортається суперечка, може статися бійка -- конфлікт відбувся. Але тут немає об'єкта, володіти яким хотіли б обидві сторони. Просто один порушив моральні уявлення іншого.

Щоб зрозуміти природу конфлікту і відрізнити його від схожих явищ, необхідно визначити його межі, тобто зовнішні рубежі у просторі й часі. У визначенні меж розрізняють три аспекти: просторовий, часовий і внутрішньосистемний.

Просторові межі визначаються територією, на якій відбувається конфлікт. Вони можуть бути мінімальними (кухня), але можуть бути і всесвітніми (наприклад світова війна). Чітке встановлення просторових меж особливо важливо для міжнародних відносин, бо вони пов'язані з проблемою учасників конфлікту. У міжнаціональних конфліктах теж важливо визначити територіальні рубежі для здійснення превентивних заходів, забезпечених правовими актами.

Часові межі -- це тривалість конфлікту, його початок і кінець. Від того, чи вважати конфлікт розпочатим, продовженим або закінченим, часто залежить юридична оцінка дій учасників у той чи інший момент часу. Особливо це важливо для того, щоб правильно оцінити ролі учасників конфлікту і тих, хто приєднався до нього у певні проміжки часу розгортання конфлікту. Щоб визнати конфлікт розпочатим, потрібні як мінімум три умови: а) перший учасник свідомо й активно діє нашкоду другому; б) другий учасник усвідомлює, що ці дії спрямовані проти нього та його інтересів; в) у зв'язку з цим він і сам починає активно протидіяти першому учасникові. Тобто поки діє лише один учасник або однією чи всіма сторонами проводяться розумові операції (планування дій, протидій тощо), конфлікту як такого ще немає. Навіть агресивні дії, але однієї сторони, це теж ще не конфлікт. Конфлікт починається як двостороння чи багатостороння поведінка. Щоправда, йому передують дії однієї зі сторін, що дає змогу визначити того, хто розпочав конфлікт. Закінчується конфлікт неоднозначно: він може бути вичерпаний або припинений (докладніше зупинимося на цьому при розгляді динаміки конфлікту).

Що являє собою внутрішньосистемний аспект у визначенні меж конфлікту? Будь-який конфлікт відбувається у певній системі -- сім'я, група співробітників, держава тощо. Конфлікт між сторонами, що входять до однієї системи, може бути глибоким, великим або приватним, обмеженим. У відносинах сторін, де б конфлікт не відбувався просторово (кухня чи держава), є велика небезпека розростання, загострення взаємовідносин. Визначення внутрішньосистемних меж конфлікту тісно пов'язане з чітким визначенням конфліктуючих сторін по всьому колу його учасників. Таким колом (іншими словами -- елементами системи) є: а) безпосередньо протидіючі сторони, а також можуть бути б) підбурювачі, в) пособники, г) організатори конфлікту, д) радники, е) прихильники або ж) противники конфліктуючих сторін, з) третейські судді. Межі системи залежать від того, наскільки широке коло учасників заподіяно у конфлікті.

Конфлікт виконує дуже важливі для суспільства функції, їх можна поділити на кілька великих груп. Перш за все визначимо позитивні та негативні. Хоч майже у кожній сфері людських відносин закладений конфлікт і хоч конфліктні епізоди є найзначнішими в житті людей і здебільшого звертають на себе увагу, помилково вважати, що будь-яка взаємодія людей обов'язково пов'язана з конфліктом. Але конфлікт все ж таки виникає, і частіше він благополучно вирішується.

Людство виявило інтерес до вивчення конфліктів ще за біблейських часів. І тепер доведено, що конфлікт невід'ємна частина життя суспільства і не завжди він має руйнівний характер.

Перш за все конфлікт є плідним грунтом для вивчення соціальних змін. Якщо люди незадоволені умовами свого життя або політикою, вони повинні вступити в боротьбу з існуючим порядком, інакше їм не добитися змін на краще. Майже кожен новий закон у цивілізованих країнах приймається в парламентах після тривалих дебатів і перехресного тиску груп з опозиційними інтересами.

Другою позитивною функцією соціальних конфліктів є те, що за їх допомогою вдається примирити законні інтереси людей. Більшість конфліктів не закінчується тим, що одна сторона виграє, а інша -- програє. Зазвичай при задоволенні інтересів обох сторін вдається досягнути певного синтезу -- виробляється інтегративна згода, що відповідає інтересам першої і другої сторін і, отже, тих великих груп, яких вони представляють. А якби, бажаючи уникнути конфліктів, люди не висували своїх вимог, навряд чи можна було б плідно вирішити важливі питання. З цієї точки зору конфлікт можна розглядати як творчу силу.

Третьою позитивно функцією конфлікту є те, що конфлікт об'єднує групу: без здатності до соціальних змін і без примирення й узгодження індивідуальних інтересів групова солідарність слабшає, а разом з тим зменшується й ефективність дії групи. В результаті можливий розпад групи. Отже, головними характеристиками позитивних функцій конфлікту є вирішення проблем між сторонами, що протидіють. Соціальний конфлікт, який перебуває під контролем, допомагає уникнути напруження у громадському житті, дає змогу встановити рівновагу та моральні відносини між людьми.

До позитивних належать також комунікативно-інформативні та організаційні характеристики конфлікту. У ході зіткнення, протистояння люди краще пізнають одне одного, йдуть на зближення на спільній платформі. Конфлікт може бути стимулятором (заохоченням) та рушійною силою важливих для суспільства соціальних змін. Конфлікт також формує соціальне необхідну рівновагу, переоцінку та зміну попередніх цінностей та норм суспільного життя. Позитивний конфлікт може бути гарантом розвитку суспільства шляхомвикриття протилежних інтересів, створення можливостей для їх наукового аналізу та досягнення позитивних змін.

Але конфлікт має не тільки позитивні функції. Він може призвести суспільство до хаосу. На грунті конфліктів розпадаються сім'ї, через конфлікт розпадаються колективи, через міжнародні та міжособистісні конфлікти гинуть люди.

Конфлікт може спричинити дезорганізацію у суспільстві, призвести його до кризи, а то й до катастрофи. Конфлікти негативно впливають на необхідні зміни влади, сприяють розколу в групах, класах та інших спільнотах. Тому всі гілки влади повинні розробляти заходи щодо запобігання конфліктам, ретельно має працювати правова система для подолання конфліктів.

Справа в тому, що негативні наслідки конфлікту часто придушують його позитивні функції, а ці негативні наслідки зумовлюються застосуванням суворих тактик суперництва. І важко буває радіти позитивним результатам конфлікту, якщо він виливається у взаємні образи, погрози, насилля.

Відповідно до двох основних сфер суспільного життя конфлікти можуть бути матеріальними та духовними.

Матеріальні функції проявляються у тому, що всі вони, в тому числі і юридичні, пов'язані з економічною стороною суспільного життя. Це матеріальний інтерес, вигода, втрата, тому конфлікт сприяє перегрупуванню соціальних сил, суспільному прогресу (або регресу), розвиткові (або стагнації) матеріального виробництва. Юридичні конфлікти майнового характеру також ведуть до перерозподілу цінностей, вигод однієї та втрат іншої сторони. Духовна функція конфлікту проявляється у вигляді стимулятора швидких і глибоких змін у духовному житті. У процесі соціальних конфліктів руйнуються норми, ідеали, цінності, що склалися раніше, відбувається радикалізація суспільної свідомості. Конфлікт начебто перетинає процес звичної односторонньої оцінки того, що відбувається, і створює умови для того, щоб люди побачили суспільне життя з іншого боку, який був закритий для них.

Зупинимося ще на одній характеристиці функцій конфлікту, що показують особливості його впливу на соціум. Це сигнальна, інформаційна, диференціююча та динамізуюча функціїСигнальна функція полягає в тому, що вона немовби дає заявку на необхідність прийняття термінових заходів, сигна-лізуючи суспільству про соціальне напруження, спонукає його і перш за все керівні та правові органи до уважного вивчення ситуації, перегляду нормативної бази тощо. Інформаційна функція близька до сигнальної, але вона ширша, ніж проста констатація про соціальне неблагополуччя. Конфлікти завжди дають цінну інформацію про причини, що їх породили. Інформація стає важливим засобом пізнання суспільних процесів. Диференціююча функція полягає в тому, що конфлікт призводить до соціальної диференціації. Наслідком соціального конфлікту є зміна соціальної структури суспільства, яка розвивається за звичною схемою: спочатку це гостра поляризація протилежних протиборчих сил, далі інтеграція розрізнених сил і, нарешті, виникнення нових спільнот. Особливості динамізуючої функції полягають у тому, що в кожному соціальному конфлікті закладена можливість швидшими темпами розвивати суспільство, здійснювати соціальні зміни.

Класифікація і структура конфліктів

При характеристиці конфліктів немає і не може бути якоїсь, єдиної всеохоплюючої класифікації. Існують різні критерії, за якими можна таку класифікацію здійснити:

за сферами прояву конфлікти можуть бути економічними, політичними, соціальними (у вузькому розумінні), етнічними, релігійними, побутовими, культурними тощо;

за суб'єктами та рівнем організації суспільного життярозрізняють конфлікти між індивідами, соціальними групами, класами, державами;

за об'єктом;

за зонами й сферами їх прояву -- внутрішні та зовнішні;

за ступенем радикалізації намічених змін у певній сфері є конфлікти приватні (часткові), які беруть до уваги змінив окремих структурах, і радикальні, які мають своїм витокомкорінні інтереси й основні цінності протиборчих сил і в результаті яких відбувається злам у житті суспільства;

-- за рівнем суспільного поля розглядають конфлікти на, вищому державному рівні, регіональному та місцевому;

-- за кількістю учасників конфлікти можуть бути локальними чи глобальними;

за рівнем гостроти суперечностей у протиборстві є антагоністичні та неантагоністичні конфлікти;

за часом конфлікти бувають короткочасними та довготривалими;

за об'єктивністю конфлікти бувають дійсними, щоспричинені об'єктивними суперечностями між інтересами тацілями; випадковими, умовними -- вони діють доти, докицей стан не усвідомлюється учасниками; змішаними -- причини їх лише опосередковано пов'язані з об'єктивними причинами; приписаний конфлікт, тобто конфліктують зовсім неті, що дійсно перебувають у протиборстві; удаваний конфлікт, який не має реальних причин;

за функціями виділяють конфлікти позитивні та негативні; матеріальні та духовні; сигнальні, інформаційні, диференціюючі та динамізуючі.

Класифікація конфліктів цим не вичерпується, їх розрізняють і за формами перебігу, і за результатами завершення, і за характером проблем у конфлікті (головні чи другорядні) тощо, а також за сферами розгортання конфлікту. Розглянемо особливості перебігу конфліктів в основних сферах життя суспільства -- політичний, економічний та соціальний.

Що являє собою політичний конфлікт? Перш за все цепротиборство, зіткнення політичних суб'єктів, зумовленепротилежністю їх політичних інтересів, цінностей, думок і поглядів. Це результат конкурентної взаємодії двох або більше сторін, які виборюють одне в одного владні повноваження і ресурси. Політичний конфлікт означає боротьбу за вплив у системі політичних відносин, доступ до прийняття владних рішень, за монополію своїх інтересів і визнання їх суспільне необхідними -- іншими словами, за те, що становить владу і політичне панування. Якісна відмінність політичного конфлікту від усіх інших полягає в тому, що в ньому взаємодіють різні суб'єкти з приводу обов'язкових для усіх громадян інтересів і державної влади. Об'єктом і предметом політичногоконфлікту є державна влада, володіння нею, устрій владних інститутів, політичний статус соціальних груп, цінності, символи політичної влади.

Політичний конфлікт, як і будь-який соціальний (у широкому розумінні), має об'єктивну і суб'єктивну сторони. Об'єктивною виступає суперечність між політичною системою як певною єдністю і нерівністю включених до неї індивідів і груп, які виражені в ієрархії політичних статусів. У цьому витоки й основа політичного конфлікту. Суб'єктивна сторона політичного конфлікту проявляється, по-перше, в усвідомленні суб'єктами об'єктивних суперечностей; по-друге, в оформленні організованості конфліктуючих сторін; по-третє, в тому, що він має нормативно-ціннісний вимір: політичні цінності, закріплені в юридичних нормах, які визначають правила гри політичних агентів; по-четверте, суб'єкт політичного конфлікту формується у процесі політичної боротьби, а не даний об'єктивно.

Політичним конфліктам притаманні певні закономірності.

Політичний конфлікт -- це завжди боротьба за загальні інтереси і цілі певних великих соціальних сил, за те, щобвони були визнані суспільством як головні. Тому коженсуб'єкт політичного конфлікту намагається представити своїцілі як загальні, знайти підтримку з боку певних груп та перетворити цю боротьбу на суспільну, масову.

В основі політичного конфлікту будь-якого рівня лежить намагання довести легітимність свого суб'єкта і розвіяти легітимність протилежної сторони.

Політичний конфлікт у разі його загострення поширюється на соціальну сферу, економіку, на всю соціально-психологічну сферу суспільства.

У політичний конфлікт втягуються великі маси людей,але це не натовп, а певна спільність, об'єднана політичниминастановами, ідеологією, вірою, інтересами.

У політичному конфлікті проявляються специфічні принципи, методи і способи боротьби. Принципи -- це основні вимоги політичної практики, що випливають із закономірностей політики. Серед них виділяються такі, як спрямування вирішального удару й вибір вигідного моменту для його нанесення; врахування взаємозв'язку політичного конфлікту

з соціальною ситуацією; необхідність чітко передбачити наслідки розв'язання конфлікту для всього суспільства.

* Що стосується методів і способів політичної боротьби, то їхспектр дуже широкий -- від чесних до найбрудніших. Практика світового політичного життя дає нам приклади щоденних політичних конфліктів, в яких суб'єкти використовуютьне лише насильство як найжорстокіший спосіб, а й маніпуляцію масами, обман, підкуп виборців та лідерів різних рухів,зомбування народу засобами масової інформації тощо. Щоправда, політична боротьба не завжди антигуманна й аморальна. Не можна говорити, що в політиці не буває справедливості й чесності. В сучасному цивілізованому суспільстві все різноманіття методів можна поділити на дві групи: мирні та воєнні, або чисті та брудні. Серед мирних найпопулярнішим

| є спосіб переговорів та широкий спектр психологічних методів, серед воєнних -- політичні репресії, що проводяться пануючими політичними силами, революції й міждержавні війни. Якщо деталізувати, то можна налічити не менше п'ятдесяти методів і способів політичної боротьби, хоч серед них є й загальні, які використовуються у будь-якій сфері.

В чому специфіка економічних конфліктів? Перш за все в тому, що вони виникають і розгортаються на основі задоволеності або незадоволеності працею, що зумовлюється сукупною дією чотирьох мотиваційних блоків: заробіток, зміст праці, відносини між робітниками в сумісній праці, сенс трудових

,, зусиль. Інтереси роботодавця та робітника мають значні роз-

* ходження щодо першої мотивації. Головний інтерес робітника--у величині заробітку, роботодавця -- в якості й кількостіпраці. Та як би там не було, заробітна плата має бути достат-

* ньою для існування. Величина заробітку є показником су-*« спільного визнання соціальної цінності робітника й основоюі для його особистої самооцінки. За правилом, більша частина; конфліктів у виробничій сфері починається з проблем,f пов'язаних із заробітком. Інші блоки мотивації також важливі (наприклад, сприйняття й оцінка змісту праці, ставлення дотого, що повинен робітник виконувати на своїй посаді). Незадоволеність змістом праці (в оцінках це престижна абонепрестижна робота), а також відповідні її умови спричинюютьконфлікти в будь-якому суспільстві. Дуже часто конфлікти через незадоволення відносинами між робітниками або через нерозуміння змісту тієї праці, яку виконує робітник. У всіх цих блоках мотивації криються витоки економічних конфліктів. Домінуючим все ж є перший -- питання заробітку. Найбільш гостро це питання стоїть в Україні, де склався стійкий відрив праці від її вартості, і цей розрив поглиблюється. Заробітна плата стала неадекватною трудовим затратам і порівняно з 1990 р. знизилася у 5--6 разів, ціни навпаки виросли в 10--11 разів. Тому в Україні стрімко зростають настрої протесту, що можуть привести до найгостріших форм конфліктів, які можуть вийти навіть за межі страйків.

Як же розгортається економічний конфлікт від перших проявів до страйків? Як правило, все починається з почуття робітником незадоволення. Другий крок -- це вже відкритий прояв незадоволення на адресу адміністрації (підприємців). У відповідь адміністрація (підприємець) може або прийняти пропозиції робітника або відхилити їх. Тоді конфлікт або згасне (у першому випадку), або переросте у практичні дії робітників (у другом у випадку). Далі вимоги робітників набувають колективної заяви з певними вимогами. Якщо їх не виконують, призначається попереджувальний страйк з обранням лідерів, органів робітничого контролю тощо. Якщо ж супротивна сторона і на цей раз не виробляє заходів для примирення, застосовується загальний страйк. І він уже активізує роботодавців провести радикальні зміни, щоб не допустити таких конфліктів надалі.

Будь-який конфлікт, оскільки він виникає в суспільстві, завжди є конфліктом соціальним у широкому розумінні цього слова, тобто суспільним. Соціальний конфлікт у вузькому розумінні (у соціальній сфері) є боротьбою соціальних спільнот з протилежними інтересами за домінування або підвищення 'їх соціальних статусів. Джерелом соціального конфлікту є не статуси самі по собі: суперечності виникають на основі нерівності статусів у соціальній системі, що має ієрархізовану структуру. Попит на вищі статуси в багато разів перевищує можливості суспільства, тому й конфлікти в цій сфері найгос-тріші. До останнього часу одним з провідних типів соціальних конфліктів вважався класовий конфлікт. Щоправда, він сьогодні не ототожнюється з соціальною революцією, а розглядається як інституціоналізований і регульований та й відмінності різних соціальних груп, що ведуть до конфліктів, не пояснюються виключно місцем цих груп в економічних відносинах. Конструктивний характер розв'язання соціальних конфліктів залежить від: а) наявності сильного провідного класу, який згуртований інтегрованими інтересами; б) середнього класу, наймасовішого і заможного, який чинить перепони розколу суспільства на полярні класи; в) досягнення рівноваги інтересів і статусів усіх класів і соціальне значущих груп.

Висока соціальна мобільність, що є характерною для сучасного суспільства у розвинутих країнах, породжує специфічні відносин між групами за інтересами. Це означає, що сучасне високорозвинуте суспільство не поляризується на основі однієї суперечності і одного основоположного конфлікту. З точки зору існуючих у ньому конфліктів воно є плюралістичним. Різноманітність конфліктів означає, що в суспільстві є сукупність інтересів, які взаємно перетинаються, і соціальні групи не виключають одна одну. Основою виникнення проблемних ситуацій на початку конфлікту є соціальна стратифікація і соціальна мобільність. Оскільки соціальна стратифікація є джерелом суперечностей і основою конфлікту, то типологія основних вимірів стратифікації є фактично критеріями типології конфліктів у соціальній сфері.

Першим у сукупності вимірів стратифікації є дохід або багатство. Перша типологічна форма -- це конфлікт, пов'язаний з цим виміром. Виникає цей конфлікт тому, що можливість отримання доходів або накопичення багатства фактично є матеріальною засадою набуття нових соціальних ролей, зміст яких часто не збігається з особистими якостями власників цих доходів або багатств. Отже, володіння багатством і традиційно визнаний престиж деяких соціальних ролей не збігаються.

Віддаючи належне таким конфліктам, слід зазначити, що найгострішими, масовими і суспільне небезпечними є конфлікти, породжені бідністю. Бідність -- це нездатність підтримувати мінімальний рівень споживання, це багатогранне і складне соціальне явище. Особливість і небезпечність таких конфліктів полягає в тому, що вони набувають антагоністичного характеру, ведуть до непримиренності інститутівиникнення прагнень до насильницьких дій, до намагання ліквідувати соціальну основу існування протилежної соціальної групи.

Другим виміром соціальної стратифікації є ранжування спільнот за рівнем належності до влади й могутності. Правлячий клас -- це сукупність особистостей, які посідають реально значущі посади і завдяки цьому створюють певну соціальну групу (Дарендорф називає її ситуаційним класом). Боротьба ситуаційного класу, що вже реально володіє владою, і потенційного ситуаційного класу, за яким стоять певні соціальні сили, є основою соціального конфлікту. Роль соціальної мобільності як джерела конфлікту полягає в тому, що соціальна дійсність дає можливість замінити один ситуаційний клас на інший.

Дедалі більшого значення набуває вимір стратифікації, що пов'язаний із престижем професії. У будь-яких суспільствах особистість завжди оцінюється з огляду на той внесок, який вона робить у суспільство своєю працею. З плином часу відбуваються зміни у структурі соціального престижу, а значить і конфліктів, які виникли при його здобутті й реалізації; завжди поряд існують соціальні групи, які безнадійно відстають і не можуть вписатися в існуючі трудові відносини До цих груп можна віднести низькокваліфікованих робітників, працівників з низьким освітнім рівнем, групи соціальне знедолених. Соціальна небезпека такої ситуації полягає в тому, що такі соціальні групи, як правило, породжують подібних до себе. Низька забезпеченість і соціальна безперспективність представників цих груп веде до конфлікту їх з престижнішими соціальними групами і з суспільством у цілому.

Конфлікти духовної сфери відбуваються в умовах кризи духовних цінностей у результаті розриву цінностей культури і ціннісних орієнтацій особистості. Зв'язок між цими компонентами культури -- важливе цементуюче підґрунтя всього суспільного життя, і навпаки -- розрив цього зв'язку означає глибоку духовну кризу. Людина приходить у світ і намагається зрозуміти, що таке добро і зло, хоче зрозуміти світ, у якому вона живе. Таке розуміння можна набути в результаті освоєння всього духовного багатства, яке накопичилося в культурі. Засвоєння цінніснихкритеріїв суспільства -- праця винятково складна і неоднозначна, але водночас і необхідна: якби у людей не було загальних уявлень про добро і зло, то сумісне життя їх було б неможливим. Мотивацію здійснення вчинків людина завжди пов'язує з ситуацією, співвідносить з обставинами та інтересами людини -- суб'єкта діяння. При цьому вона може думати про моральні категорії, а може й ні, маючи на меті найближчі завдання, що випливають з конкретної ситуації. Отже, між конкретною мотивацією і світом духовних цінностей і культури існує дистанція. Ціннісна криза збільшує цей розрив.

Суспільство намагається системою заходів такий конфлікт не допустити, на це спрямована і вся система права. Слід зауважити, що і заходи, і право добре спрацьовують за умов стабільності. Інша річ в умовах кризи, коли по-перше, не існує загального уявлення про систему цінностей, по-друге, відсутня масова підтримка офіційної ідеологічної доктрини. В цьому -- головний розрив між суспільством і приватним життям людини. В результаті слабшає вплив соціальних інститутів на індивіда, у тому числі правосуддя, правоохоронних органів, виникає питання про ефективність пенітенціарної системи, тобто складаються позитивні умови для криміналізації всієї системи суспільних відносин.

Дуже гострим може бути конфлікт і з приводу ідеології. В основі ідеологічних конфліктів лежить різне ставлення людей до порядків у суспільстві і розуміння того, яким чином мають будуватися відносини між людьми, між людьми та державою. Практично будь-яка ідеологія -- це проект майбутнього устрою суспільства, це пропозиція змінити світ у певному напрямі, І чим вищий рівень незадоволеності у суспільстві, тим більше різновидів ідеологічних цінностей і завжди є такі, які взаємно виключають один одного, з приводу чого і виникають конфлікти.

У духовній сфері бувають конфлікти і з приводу релігійних відносин. Релігія -- це органічна форма самого життя, пов'язана з духовністю, культурою. Разом з тим будь-яка релігія з'єднана з груповими матеріальними й ідейними інтересами певних суспільних сил і перш за все з інтересами священнослужителів, які так чи інакше спираються на підтримку мирян. За Вебером, будь-яка світова релігія задовольняє потребу віруючих у спасінні, хоч ідея спасіння у різних релігіях трактується по-різному. Згідно з буддійським вченням про Карму -- це благополучне перевтілення у наступному житті; християнство, іслам обіцяють райські врата як винагороду за праведне життя. Релігія змушує замислитися про сенс життя, про те, що буде після нього. Таким чином, релігія є важливою складовою всієї людської культури. Тому і конфлікти у цій сфері теж важливі. Лінія конфлікту пов'язана з напруженням, що виникає між релігійним світоглядом і буденністю.

Оптимальний варіант вирішення взаємовідносин між релігією і суспільством вбачається в деполітизації цих відносин, у забезпеченні конституційного права совісті й віросповідання, у знаходженні балансу між світоглядами і конфесіями, що виконують важливі для людей смислотлумачні функції.

Юридичний конфлікт є різновидом соціального конфлікту. В ньому спір безпосередньо пов'язаний з правовими відносинами сторін, їх юридичне значущими діями. Отже, суб'єкти, мотивація їх поведінки, а також об'єкт конфлікту мають правові ознаки. Такими є, наприклад, трудові, в багатьох випадках сімейні, виробничі, побутові конфлікти, а також міждержавні, міжетнічні, якщо вони стосуються укладених сторонами угод і юридичних норм. Багато конфліктів мають змішаний характер і містять як правові, так і неправові елементи.

Специфічною є типологія юридичних конфліктів. Вбираючи в себе всі існуючі у всіх сферах суспільства типи, вони визначаються юридичними характеристиками, до яких можна віднести: а) галузь права, в якій відбувається конфлікт. З точки зору розподілу за галузями права можливі конфлікти в кожній з них. Найпоширенішими є конфлікти з питань цивільного, трудового, фінансового і сімейного права. Найне-безпечніші, хоч і менш поширені, конфлікти у сфері дії кримінального, кримінально-процесуального та виправно-трудового права; б) структура відповідних правових норм. Часто в основі конфлікту лежить різне тлумачення права або нерозуміння чи недодержання його, порушення норми права, особливо заборонної.

Висновок

Як було сказано вище, конфлікти поділяються за напрямами, видами, по цілям і розв'язанням. Конфлікт може бути як конструктивним, так і руйнівним фактором роботи организації, суспільства та людини в цілому. Це явище дуже складне і многошарове. Саме тому важливими є фактори, які треба розуміти і мати на увазі в процесі його вирішення. Частіш за все, починаючи нову справу грамотний керівник враховує всі можливі ситуації, прогнозує поведінку підлеглих з врахуванням і попередженням конфліктів, що можуть бути.

Література

1.Соціологія: Підручник / Н. П. Осипова, В. Д. Воднік, Г. П. Клімова та ін.; За ред. Н. П. Осипової

2. Дмитриев А. В. Конфликтология. -- М., 2000.

3.Донцов А. И. Психология коллектива. -- М., 1984.

4.Иванова Е. И. Эффективное общение и конфликты. -- Рига; СПб.,
1997.

Размещено на Allbest.ru