Суспільство як соціальна система

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

«Суспільство як соціальна система»

Вступ

З початку зародження наукового пізнання людство цікавило питання «Що таке суспільство?». Осмислюючи світ, люди прагнули зрозуміти мету і зміст свого існування, відповісти на питання, що таке суспільство, чому відбуваються зміни, яка роль людини в цьому.

Вже в стародавні часи робилися спроби розглянути суспільство як систему та особливості його еволюції. Але в той час вони ще базувалися на недостатньому рівні знання про специфіку соціальної форми руху матерії. Розкриття складної діалектики суспільного життя стало можливим на основі матеріалістичного розуміння історії. К. Маркс і Ф. Енгельс розглядали суспільство як систему відносин між людьми, їхню спільну діяльність. Людина виступає носієм усіх суспільних відносин.

Зазначений підхід дає змогу розглянути історію суспільства як єдність індивідуального і суспільного, перервного і безперервного, як історію людства.

Багато наук пізнає та вивчає суспільство з різних поглядів. Однією з таких наук є соціологія. Вона, як сукупність пізнавальних практик, зародилась у Європейській інтелектуальній традиції в першій половині XIX століття. З самого початку вона артикулювала себе як самостійна наукова дисципліна, мета якої - дати відповідь на питання «що таке суспільство і як воно можливе» через пізнання соціальної реальності (соціуму), «природи» і «механізмів дії» соціальності.

Вже тоді люди розуміли, що суспільство - це продукт людського розуму, який може змінити його.

Класики соціологічної науки намагалися знайти, перш за все, методи неупередженого аналізу соціальних факторів, з яких складається суспільне життя людей. Вони творили з пристрастю, бажанням зрозуміти ті практичні проблеми, що виникали в їхніх країнах. Це робилося заради істини, як найвищої цінності.

Соціологія не обмежується з'ясуванням суспільства як цілісного утворення, а розкриває механізми його функціонування та розвитку. Система соціальних механізмів, що сприяють руху, розвитку сіспільства, його прогресу розкривається в соціології як цілісність суспільства.

В останні часи, соціологія набула великого значення та є незамінною наукою про суспільство. На відміну від інших наук соціально-гуманітарного циклу соціологія вивчає суспільство в цілому, визначаючи особливості його структури, закони розвитку та функціонування.

Соціологія молода наука, яка стрімко розвивається в наші часи, вивчаючи як суспільство в цілому так і окремі сфери діяльності людини, та дає об'єктивні знання.

1. Уявлення про суспільство в соціології

1.1 Сутність поняття суспільства

суспільство український соціальний

Суспільство є найзагальнішою системою взаємозв'язків і взаємовідносин між людьми, соціальними групами, спільнотами та соціальними інститутами. Це сукупність усіх способів взаємодії та форм об'єднання людей, в якій знаходить прояв їхня взаємозалежність один від одного і яка склалася історично.

Суспільство (соціум) можна визначити як сукупність всіх форм і способів взаємодії і об'єднання людей. В такому широкому значенні суспільство включає в себе все, що відрізняє цю систему від природно-космічних явищ, дозволяє розглянути створену людиною реальність як особливу форму руху матерії. Суспільство, як система взаємодії людей, визначається певними внутрішніми суперечностями - між природою і суспільством, між різними соціальними спільнотами, між суспільством і особистістю.

Соціологія користується трьома засадничими поняттями: «країна», «держава» і «суспільство», але ключовим з них є все-таки - «суспільство».

Суспільство існувало в усі епохи, навіть у ту далеку добу, коли не було ні країн, ні держав. Проте стародавній світ не використовував такої абстрактної категорії, як «суспільство»; вона з'явилася лише у XVIII ст. Є різні визначення цього поняття. Тривалий час суспільство практично ототожнювалося з державою. Нині на побутовому рівні під суспільством розуміють сукупність людей, об'єднаних спільною територією та державним устроєм. У соціології термін «суспільство» вживається в більш широкому розумінні. Як стверджував Г. Зіммель, це визначення набуває наукового сенсу лише тоді, коли його протиставляють арифметичній сумі окремих індивідів.

За Н. Смелзером, суспільство - це об'єднання людей, яке має певні географічні кордони, спільну законодавчу систему і певну національну (соціокультурну) ідентичність.

Е. Дюркгейм трактує суспільство як надіндивідуальну духовну реальність, засновану на колективному уявленні. Він так характеризує суспільство в своїй праці «Соціологія та теорія пізнання»: «Суспільство - це найбільш могутній фокус фізичних і моральних сил, який тільки існує у світі. Ніде в природі не зустрічається таке багатство різноманітних матеріалів, сконцентрованих в такій мірі. Не дивно, тому що з суспільства виділяється своєрідне життя, яке, реагуючи на елементи, що його складають, перетворює їх і підіймає до найвищої форми існування».

М. Вебер розглядає суспільство як взаємодію людей, як продукт соціальних (тобто орієнтованих на інших) людських дій.

Т. Парсонс визначає суспільство як систему відносин між людьми, засновану на нормах і цінностях.

К. Маркс сприймає суспільство як сукупність відносин між людьми, що складаються в історичному розвитку в процесі їхньої спільної економічної діяльності. За Марксом, суспільство є продуктом взаємодії людей.

В. Парето тлумачить суспільство як соціальну систему, що перебуває в стані рівноваги, але рівноваги відносної, бо вона постійно порушується і відновлюється. Усі частини соціальної системи тісно взаємозв'язані та механічно впливають одна на одну.

Ф. Тьонніс визначає суспільство як тип організації соціального життя з механічним з'єднанням частин, що утворюють соціальну цілісність, яка характеризується протиборчими намаганнями її учасників, раціональним обміном, розрахунком, усвідомленням корисності й цінності.

В соціологічній науці термін «суспільство» розглядається в широкому і вузькому значеннях. У самому широкому значенні - це сукупність відносин і зв'язків між людьми, що історично розвиваються і складаються в процесі їхньої спільної життєдіяльності. У вузькому сенсі - це історично конкретний тип (рід, вид, підвид) того чи іншого суспільства і навіть окремого регіону чи країни, визначені форми соціальних відносин і зв'язків, що відображають всебічну залежність індивідів одне від одного.

1.2 Ознаки суспільства

Ознаки суспільства - це стійкі риси, характеристики, що відрізняють суспільство

як цілісне соціальне утворення від інших утворень.

Суспільству притаманна низка ознак, які виокремлюють його з інших груп:

· спільна територія, яка становить основу соціального простору, що в ньому проживають, взаємодіють, формують і розвивають між собою взаємозв'язки члени суспільства. Зазвичай вона збігається з державними кордонами;

· загальноприйнята система норм і цінностей, система культури, що є основою зв'язків між людьми. Завдяки цьому суспільство має велику інтегруючу силу. Воно соціалізує кожну людину, кожне покоління людей, підпорядковуючи їхню поведінку чинним нормам і включаючи її до загальної системи зв'язків;

· здатність підтримувати й постійно відновлювати високу інтенсивність внутрішніх взаємозв'язків, забезпечувати стійкість соціальних утворень. Е. Дюркгейм вважав, що основою стійкості та єдності суспільства є колективна свідомість, наявність спільної волі, які можуть стримати розвиток згубної сили людського егоїзму. Стійкість суспільства, на думку Р. Мертона, зберігається завдяки наявності фундаментальних цінностей, які засвоюються спільнотою індивідів, а на думку Е. Шилза, - завдяки владі, що забезпечує контроль над усією територією і нав'язує відповідну систему цінностей;

· автономність, саморегуляція, саморозвиток, що забезпечуються тими інститутами й організаціями та на підставі тих норм, принципів, традицій і цінностей, які виникають у самому суспільстві.

Такі суттєві ознаки та характеристики суспільства і дають змогу трактувати його як соціальну систему, як цілісність, що має якості, котрих немає в жодної з її складових. Соціологічне вивчення суспільства як соціальної системи розпочинається з виявлення його складових і принципів дії механізму, котрий їх пов'язує і забезпечує системну цілісність.

Суспільство як об'єкт дослідження соціології розглядається у двох аспектах.

По-перше, як соціальний організм, що складається із взаємопов'язаного комплексу соціальних утворень, тобто соціальних інститутів, соціальних спільнот, соціальних груп та індивідів. Кожен з компонентів цього комплексу є відносно самостійним суб'єктом суспільного життя, виконує певні функції і перебуває у взаємодії з іншими компонентами. Відповідно до цього соціологія вивчає суть соціального, закономірності та якісні характеристики кожного компонента і всього суспільства в цілому як соціального організму, а також різноманітні соціальні процеси, що в ньому відбуваються.

По-друге, суспільство - об'єкт дослідження соціології - розглядається як найскладніша природно-історична соціальна система. Суспільство як велика соціальна система являє собою органічну спільність виробничих сил і виробничих відносин, соціальної, політичної, економічної і духовної сфер.

Взаємодія різних соціальних груп людей, їхня діяльність у різних сферах суспільного життя - економічній, соціальній, політичній, духовній (або ідеологічній) - за визначальної ролі способу виробництва надає розвиткові тієї чи іншої суспільної спільноти характеру природничо-історичного процесу. Кожна із зазначених сфер суспільного життя виконує певні функції: економічна - функцію матеріального виробництва, соціальна - соціалізації, політична - соціального управління та контролю, ідеологічна - духовного продукування.

1.3 Типи суспільства

Суспільство - надзвичайно складний і суперечливий предмет пізнання. Воно постійно перебуває у тісному зв'язку та взаємодії з природним середовищем і не може функціонувати, розвиватися поза ним, оскільки і природа, і суспільство підкоряються єдиним фундаментальним законам. Суспільство весь час змінюється, набуваючи інших форм.

Соціологи розуміють суспільство цілком конкретно і виділяють певні ознаки, за якими усе мислиме і реальне різноманіття суспільств, що існували раніше і існують тепер, можна розподілити на визначені типи. Типи суспільства або типологія - це класифікація суспільств на основі визначення найважливіших і найсуттєвіших ознак, типових рис, які відрізняють одні суспільства від інших. У соціологічній науці прийнято виділяти декілька типологій або типів суспільства.

Якщо за головну ознаку обирається наявність писемності, то всі суспільства поділяються на дописемні, тобто, ті що вміють говорити, але не вміють писати, і писемні, що володіють алфавітом і фіксують звуки на матеріальних носіях: у клинописних таблицях, берестяних грамотах, книгах, газетах, або у комп'ютерах.

Німецький соціолог Фердинанд Тьонніс (1855-1936) з огляду на наявність і стан промислового виробництва, класифікував їх на традиційне (допромислове) та промислове.

Розвиненість управління і ступінь соціального розшарування розмежовують суспільства на просте і складне.

1. Просте суспільство. У такому суспільстві не існує бідних і багатих, керівників і підлеглих. Основні його характеристики: соціальна, економічна, політична рівність, низький рівень розподілу праці та розвитку техніки, невеликі територіальні розміри, незначна чисельність, пріоритет кровних зв'язків.

2. Складне суспільство. Сформувалося з виникненням та нагромадженням додаткового продукту, розвитком позааграрних виробництв, зосередженням людей у містах, розвитком торгівлі, передусім зовнішньої. Тут не просто з'являються керівники і підлеглі - вони складають протилежні великі групи чи класи: пануючий і непануючий. Соціальна нерівність яка колись виникла стихійно, тепер закріплюється юридично, економічно, релігійно і політично. Поштовх до появи складних суспільств був даний зародженням самого могутнього інституту - держави.

Американські соціологи Г. Ленскі та Дж. Ленскі, розрізняючи суспільства за головним способом здобуття засобів до існування, виокремлюють:
1. Суспільство мисливців і збирачів. Структура його надто проста, а соціальне життя організоване на основі родинних зв'язків, усім править вождь. Таке суспільство складалося із локальних родинних груп, відділених одна від одної величезним простором. За часом воно було самим тривалим - існувало сотні тисяч років. Ранній період людських утворень називають ще протосуспільством, або періодом людського стада.

2. Садівниче суспільство. Воно теж ще не знає, що таке додатковий продукт, основою його соціальної структури є родинні зв'язки. Але їх система помітно розвинутіша, складніша. Із землеробством пов'язують зародження держави, міст, класів, писемності - необхідних ознак цивілізації. Вони стали можливими завдяки переходу від кочового до осілого способу життя.

3. Аграрне суспільство. На цьому етапі вже з'являється додатковий продукт, розвиваються торгівля, ремесла, зароджується держава. Система родинних зв'язків перестає бути основою соціальної структури суспільства. Землеробську чи аграрну цивілізацію 200 років тому змінила машинна індустрія (промисловість).

4. Промислові суспільства. Виникають наприкінці XVIII ст. з появою промислового виробництва, використанням у виробничих цілях наукових знань, значного додаткового продукту, розвитку системи державного управління.

У середині XIX століття К. Маркс запропонував свою типологію суспільств, що одержала досить широке поширення, особливо в нашій країні. Підставою для неї служать два критерії: спосіб виробництва і форма власності. Суспільства, що розрізняються мовою, культурою, звичаями, політичним устроєм, способом і рівнем життя людей, але об'єднані за цими двома ознаками, складають одну суспільно-економічну формацію. Згідно Марксу, людство послідовно пройшло чотири суспільні формації - первісну, рабовласницьку, феодальну і капіталістичну.

П'ятою проголошувалася комуністична, котра повинна була настати в майбутньому.

Сучасна соціологія використовує усі зазначені типології, поєднуючи їх у певну синтетичну модель. Її автором вважають американського соціолога Даніеля Белла, що розділив всесвітню історію людства на три стадії: доіндустріальну, індустріальну і постіндустріальну. Коли одна стадія приходить на зміну іншій, змінюються технологія, спосіб виробництва, форма власності, соціальні інститути, політичний режим, культура, спосіб життя, чисельність населення, соціальна структура суспільства.

В доіндустріальному (чи аграрному) суспільстві, яке ще називають традиційним, визначальним фактором розвитку виступало сільське господарство, з церквою й армією як головними інститутами.

В індустріальному суспільстві - промисловість, з корпорацією і фірмою на чолі.

У постіндустріальному - теоретичне знання, на чолі з університетом як місцем його виробництва і зосередження.

Перехід від індустріального до постіндустріального суспільства супроводжується перетворенням товарної економіки в обслуговуючу, що означає перевагу сфери послуг над сферою виробництва. Змінюється соціальна структура: класовий розподіл поступається місцем професійному. Власність як критерій соціальної нерівності втрачає своє значення, а вирішальним чинником стають рівень освіти і знань. Розвиток людського суспільства послідовно проходить три стадії, що відповідають трьом головним типам суспільства: доіндустріальному, індустріальному і постіндустріальному.

Беручи за основу ціннісні критерії, соціолог Д. Рісман виділяє такі типи суспільства:

1. Традиційне суспільство. У ньому індивіди керуються традиційними цінностями. Ця особливість властива насамперед аграрному суспільству, в якому професія переходить від батька до сина. Людина, будучи обмеженою у виборі, змушена діяти згідно з традиціями. Саме такі особливості характеризують доіндустріальне суспільство.

2. Суспільство, кероване зсередини. У такому суспільстві поведінку індивідів визначають особисті цінності, що активізує індивідуальність, посилює вибір, самостійність рішень, власну точку зору. В ньому відсутні чіткі моральні норми, людина повинна шукати опору в собі. Це індустріальне суспільство.

3. Суспільство, кероване ззовні. Індивід у такому суспільстві спрямовує та оцінює свою діяльність, орієнтуючись на оцінки колег, друзів, сусідів, громадську думку. Воно сприяє розвитку тертіальних (лат. tertius - третій) промислів - маркетингу, послуг. З'являються нові професії, групи робітників, формуються нові громадські організації. Для досягнення успіху індивід повинен враховувати зовнішні обставини, пристосовуватися до них. Це постіндустріальне суспільство.

Також суспільство можна поділяти:

за політичними режимами на демократичне, авторитарне, тоталітарне;

за панівною релігією - на християнську, мусульманську, буддистську, іудейську та ін.;

за термінами мови - на французьке, німецьке, англійське, польське, українське тощо

Висновок: Соціологія є науковим знанням про суспільство. Це означає, що вона використовує наукові способи вивчення дійсності, а також принципи, методи й засоби, розроблювані у процесі еволюції наукового знання, становлення й розвитку різних природничих та суспільних наук. Сутність соціологічного підходу полягає в тому, що соціологія співвідносить досліджувані суспільні явища зі станом суспільства загалом, а також розглядає місце кожного конкретного явища в системі суспільних відносин і людських взаємодій.

2. Суспільство як система взаємозв'язків та взаємодій

2.1 Характеристика суспільства як соціальної системи

суспільство український соціальний

Суспільство є найзагальнішою системою взаємозв'язків і взаємовідносин між людьми, соціальними групами, спільнотами та соціальними інститутами. Це сукупність усіх способів взаємодії та форм об'єднання людей, в якій знаходить прояв їхня взаємозалежність один від одного і яка склалася історично.

Суспільство - це відносно стійка система соціальних зв'язків і відносин, що склалися між людьми в процесі історичного розвитку їх спільної життєдіяльності, спрямованої на відтворення умов для існування та задоволення життєвих потреб. Цілісність суспільства тримається завдяки дії звичаїв, традицій, законів тощо. Культурна антропологія трактує суспільство, як сукупність груп індивідів, що вирізняються особливою культурою (системою цінностей, традицій, звичаїв тощо) та існують незалежно від інших груп, тобто не є підгрупами.

Найбільш складною соціальною системою є суспільство, а її елементами є люди, соціальна діяльність яких зумовлюється певним соціальним статусом (позицією), який вони займають, соціальними функціями (ролями), які вони виконують, соціальними нормами й цінностями, які прийняті в даній системі, а також індивідуальними особливостями (мотиви діяльності, ціністні орієнтації, інтереси і т. ін.).

У поясненні сутності і устрою суспільства як цілісної системи, механізмів його функціонування і розвитку особлива роль належить засновникам і видатним представникам соціологічної науки. Системний підхід до аналізу суспільства забезпечує, передусім, єдність трьох аспектів його вивчення, а саме: генетичного (чи конкретно-історичного), функціонального і структурного, що, у свою чергу, дозволяє об'єднати різні знання у єдину систему чи єдину теорію суспільства. В основі даного підходу лежить поняття «система» - певним чином упорядкована і взаємозалежна сукупність елементів, що утворюють певну цілісну єдність.

Під соціальною системою розуміється цілісне соціальне утворення (суспільство, соціальна спільність, соціальна група тощо), де основними системоутворюючими елементами є люди, їх зв'язки і відносини. При цьому соціальні зв'язки і відносини людей виявляються в їхній діяльності, яку вони здійснюють не ізольовано, а в процесі взаємодії з іншими людьми, об'єднаними в різні соціальні спільності і групи в умовах визначеного соціального середовища. Ці зв'язки і відносини носять порівняно стійкий характер і постійно відтворюються в історичному процесі, переходячи з покоління в покоління.

Соціальні зв 'язки, у свою чергу, являють собою набір фактів, що детермінують спільну діяльність людей у конкретних суспільствах і в конкретний час для досягнення визначених цілей. Це - зв'язки індивідів один з одним, а також їхні зв'язки з явищами і процесами навколишнього світу, що складаються в ході їх практичної діяльності. Сутність соціальних зв'язків виявляється в змісті і характері соціальних дій особистостей, чи, інакше кажучи, у соціальних фактах.

У соціології на мікро- і макрорівнях виділяють зв'язки особистісні, соціально-групові, організаційні, інституціональні і соцієтальні. Соціальними об'єктами, що відповідають цим видам зв'язків, виступають індивід (його свідомість і дії), соціальна група, соціальна організація, соціальний інститут і суспільство. В межах суб'єктивно-об'єктивного континууму розрізняються суб'єктивні, об'єктивні і змішані зв'язки і, відповідно, об 'єктивні (діюча особистість, соціальна дія, закон, система управління і т. п.), суб'єктивні (особистісні норми і цінності, оцінка соціальної реальності тощо) та суб'єктивно-об'єктивні (сім'я, релігія і т. п.) об 'єкти.

За допомогою механізму соціальної взаємодії людей здійснюється відтворення і становлення нових соціальних відносин. Ці відносини являють собою відносно стійкі і самостійні зв'язки між індивідами і соціальними групами, що займають різне положення в суспільстві, а відтак і приймають неоднакову участь у його економічному, політичному і духовному житті, а також розрізняються між собою способом життя, рівнем і джерелами доходів, структурою особистого споживання. Отже, соціальні відносини - це відносини рівності і нерівності індивіда і соціальних груп стосовно того соціального положення або тієї соціальної ролі, яку вони займають у суспільстві.

Необхідно особливо підкреслити, що специфіка суспільства як соціальної системи полягає в тому, що воно складається на базі тієї чи іншої спільності людей (соціальна група, соціальна організація і т.д.), а її елементами є люди, чия поведінка детермінується визначеними соціальними позиціями (статусами), що вони займають, і конкретними соціальними функціями (ролями), які вони виконують, соціальними нормами і цінностями, прийнятими в даній соціальній системі, а також їх різними індивідуальними якостями.

Крім цього, до складу елементів соціальної системи можуть входити й різні ідеальні (вірування, уявлення і т.д.) та випадкові елементи.

Таким чином, індивід здійснює свою діяльність не ізольовано, а в процесі взаємодії з іншими людьми, об'єднаними в різні соціальні спільноти в умовах дії сукупності факторів, що впливають на формування і поведінку особистості. У процесі цієї взаємодії люди, соціальне середовище впливають на даного індивіда, рівно як і він впливає на інших індивідів і середовище.

2.2 Структура та основні елементи суспільства як системи

Суб'єктами суспільного життя є самі люди, саме вони творять історію. Творцями соціального процесу вони є разом з іншими людьми, у взаємозв'язку з ними. Кожна людина включена в певну соціальну спільноту чи групу (або в декілька соціальних груп). Тому суб'єктами історичного процесу є не тільки індивіди, але й соціальні спільноти, що формуються на засадах єдності історичної долі, обставин життя, інтересів та цілей індивідуального та суспільного розвитку. Сукупність різноманітних соціальних спільнот, зв'язків між ними складають соціальну структуру суспільства.

Соціальна структура суспільства є частиною його як соціальної системи, що поєднує в собі два компоненти: перший - це соціальний склад, тобто певний набір елементів даної структури, серед яких виділяють різні за типами соціальні спільності і групи людей, а другий - це соціальні зв'язки, тобто певний набір зв'язків цих елементів, що розрізняються як за масштабами розповсюдження їхньої дії, так і за їхнім значенням в характеристиці соціальної структури суспільства на визначеному ступені його функціонування й розвитку.

Основні елементи соціальної структури:

1. Соціальні спільноти (великі і малі соціальні групи).

2. Соціальні класи.

3. Нації (тобто соціально-етнічні структури).

4. Соціально-професійні групи (тобто соціально-професійні структури).

5. Соціально-демографічні структури.

6. Соціально-територіальні (або соціально-поселенські) спільноти.

Отже, соціальна структура суспільства - це стійкий зв'язок елементів у суспільній системі, який означає об'єктивний (реальний) розподіл суспільства на окремі соціальні спільності (класи, шари, прошарки, верстви і групи) і, в той же час вказує на різне положення людей по відношенню один од одного, виходячи з численних критеріїв. Більш того, соціальна структура присутня в усьому тому, що має місце в суспільстві, в усіх формах соціальної поведінки, в соціальних інституціях, об'єднаннях, групах, рухах тощо.

При цьому соціальна структура має певні властивості, а саме: а) стійкі зв'язки між будь-якими елементами суспільства, тобто стійкі взаємозалежності, кореляції; б) регулярність, сталість та повторюваність цих взаємодій; в) наявність рівнів або «поверхів» відповідно значимості елементів, що входять до її структури; г) регулюючий, ініціюючий та динамічний контроль за поведінкою елементів.

Кожний з елементів соціальної структури суспільства, у свою чергу, є складною соціальною системою зі своїми численними підсистемами і зв'язками. Основними елементами соціальної структури є індивіди (люди) та їх групи, що займають визначені соціальні позиції (статуси) у суспільстві та виконують в ньому визначені соціальні функції (ролі). На основі статусно-рольових ознак і відбувається об'єднання індивідів у соціальні

групи, інші соціальні спільноти. Тому соціальну структуру суспільства визначають ще і як сукупність соціальних статусів і ролей, що подібна переплетенням незліченних гілок і гілляк, які власне і складають крону дерева. У свою чергу, соціальні статуси і ролі - це похідні суспільного розподілу праці, які засвоюються індивідами в процесі їхньої соціалізації.

Таким чином, соціальна структура - це анатомічний «кістяк» суспільства, де «плоттю», що оточує даний «кістяк», є культура суспільства, а цементуючим чинником виступає соціальний контроль, що включає різні норми і санкції, прийняті в даному суспільстві.

Соціальна система є органічною єдністю трьох сторін - соціальної спільності, соціальної організації та культури.

Суспільство, як єдність соціального і індивідуального, спрямоване, по-перше, на забезпечення умов для збереження і розвитку самого соціуму і, по-друге, на забезпечення умов для реалізації і розвитку здібностей індивідів, для задоволення ними своїх потреб.

Основними типами виділення й аналізу соціальних систем є соціальні спільноти, соціальні інститути, соціальні організації.

Сучасною соціологією соціальні спільноти визначаються з врахування територіальної специфіки та соціально-культурних факторів. У західній соціології загальноприйнятим є визначення спільноти, дане американським соціологом Джоном Мерсером: «Спільнота - це функціонально зв'язане об'єднання людей, що живуть на певній географічній території у певний час, які мають спільну культуру і які складають певну соціальну структуру та проявляють почуття своєї єдності у складі окремої групи». Інший американський соціолог Толкотт Парсонс визначав поняття спільноти як соціальної системи, «що являє собою об'єднання діючих особистостей, які володіють певним територіальним простором як основою для здіснення більшої частини їхньої повсякденної діяльності».

Соціальний інститут - це історично закріплена форма організації суспільного життя. В суспільстві соціальні інститути виконують функції соціального управління і соціального контролю як одного з елементів управління. Соціальні інститути можуть характеризуватися як із точки зору їхньої зовнішньої, формальної («матеріальної») структури, так і внутрішньої, змістовної. Мета діяльності соціального інституту полягає в задоволенні конкретної потреби суспільства.

Соціальні організації - це відносно автономна група людей, що разом прагне досягти наперед визначеної мети. Основні ознаки соціальної організації - це наявність мети, сукупність статусів і ролей, наявність правил усередині організації, ієрархічна структура, підпорядкованість вищим організаціям.

Висновок: Певна соціальна спільність людей стає соціальною системою,

тобто певною цілісністю, що володіє системними якостями, яких немає в жодному із включених до неї окремо елементів. Визначений спосіб зв'язку і взаємодії елементів, тобто індивідів, що займають визначені соціальні позиції (статуси) і виконують визначені соціальні функції (ролі), відповідно до прийнятої в даній соціальній системі сукупності норм і цінностей, утворюють й відповідну структуру соціальної системи. Завдяки структурі суспільство якісно відрізняється як від хаотичного скупчення людей, так і від інших соціальних явищ. Соціальна структура визначає стабільність суспільства як системи, що функціонує та розвивається за власними законами.

Розділ 3. Особливості розвитку сучасного українського суспільства

У доіндустріальному суспільстві, яке ще називають традиційним, визначальним чинником розвитку було сільське господарство, а головними інститутами - церква та армія. В індустріальному суспільстві - промисловість з корпорацією і фірмою на чолі, а в постіндустріальному - інформація, теоретичні знання з вищою школою, як місцем формування і зосередження цих знань.

З переходом від індустріального до постіндустріального суспільства економіка виробництва товарів перетворюється на обслуговуючу, а це означає, що сфера послуг починає домінувати. Власність як критерій соціальної нерівності втрачає свою значущість, вирішальним стає рівень освіти і знань. Відбуваються зміни в соціальній структурі, де класові відмінності поступаються місцем професійним.

Суспільство постійно змінюється. Історичні зміни з позитивними наслідками є прогресом, з негативними - регресом. Соціальний прогрес - це узагальнююче поняття, складовими якого є економічний, технічний і культурний поступальний розвиток суспільства. Щодо визначення чинників суспільного розвитку соціологи не мають спільної думки. Дехто вважає, що визначальними є екзогенні (зовнішні) чинники. Так, представники географічної школи стверджують, що суспільний розвиток залежить насамперед від географічних умов - клімату, ландшафту, грунту, природних багатств та ін.

Інші соціологи (їх більшість) причини поступального розвитку суспільства шукають серед ендогенних (внутрішніх) чинників у самому суспільстві. Одні з них уважають, що такими причинами є соціальні суперечності: (конфлікти) - це так звана конфліктологічна парадигма.

Інші їх убачають у єдності й боротьбі протилежностей, що має місце в усіх суспільних сферах:

* в економічній - суперечності між продуктивними силами і виробничими відносинами;

* у соціально-політичній - боротьба класів-антагоністів;

* у духовній - боротьба протилежних ідеологій.

Соціологи-марксисти при цьому додають, що оскільки суперечності існували, існують і будуть існувати, то революційні зміни будь-якого суспільства - неуникненні.

Розвиток суспільства або перехід від однієї суспільної якості до іншої отримав назву модернізації. Соціологи поділяють модернізацію на два види:

органічну - промислова революція в Англії - (відбувається завдяки ресурсам власного розвитку і підготовлена внутрішньою еволюцією суспільства, починається з культури та освіти),

неорганічну (реакція на досягнення більш розвинутих країн, починається з політики та економіки). Проте сліпе наслідування соціально-економічних моделей розвинутих країн може привести до формування ірраціонального індустріального суспільства. Це спостерігається і в Україні, успішна модернізація якої залежить від організаційних зусиль влади та потребує широкої соціальної опори, для якої необхідний потужний середній клас. Україна перебуває в стані «посттоталітарного» синдрому. Чим швидше населення зрозуміє і осягне надбане знання щодо суспільного буття і скористається ним з урахуванням власних особливостей, тим більшою є надія, що Україна увійде в світову цивілізацію. Розрізняють декілька типів соціального розвитку: еволюційні (поступові зміни) та революційні (швидкі та докорінні зміни), прогресивні (перехід від нижчих ступенів до вищих) та регресивні (повернення від вищих ступенів до нижчих), імітаційні (запозичення ідей) та інноваційні (впровадження нових ідей). Причини соціального розвитку можна поділяти на: внутрішні та зовнішні.

Сучасне українське суспільство не можна назвати постіндустріальним, адже воно лише формується. Після здобуття незалежності почалася трансформація, з'являються різні форми власності (приватна, кооперативна, змішана та ін.). Посилюється диференціація суспільства, в Україні ще не сформувався стабільний та потужний середній клас - гарант нормального розвитку сусп. (20%). Для України характерні процеси маргіналізації. Розглядаючи українське суспільство в контексті різних типологізацій, можна стверджувати, що воно промислове, кероване ззовні, складне, відкрите, демократичне (принаймні декларативно).

Висновок: суспільство - важлива категорія теоретичної соціології. Сучасна соціальна сукупність систем соціальних і держаних владних інститутів, взаємодія яких забезпечує можливість функціонування і розвитку базових і надбудовних суспільних відносин. Інтереси і потреби суспільства виступають джерелом і першопричиною суспільного, соціального розвитку.

Висновок

Суспільство - це надзвичайно складний, багатоманітний і суперечливий предмет пізнання. Визначити суспільство так само важко, як матерію природу, буття та ін. Суспільство охоплює різноманітні процеси, стосунки між людьми і складається з певних соціальних інститутів. У суспільстві реалізуються різні види матеріальної та духовної діяльності людей. І головне, суспільство - це реальні люди, які об'єднуються в соціальні групи, нації, взаємодіють і конфліктують між собою, створюють і споживають матеріальні та духовні блага, виховують дітей, винаходять нові форми об'єднання…

В розумінні поняття «суспільство» виділяють два аспекти, два виміри - індивідуальний і соціальний. По-перше, суспільство - це самі люди в їх суспільних відносинах. Всі суспільні явища є результатом дій індивідів, їхніх цілей, бажань, думок, вільного вибору. Поскільки діють ці індивіди не відокремлено один від одного, то суспільство є не просто сукупністю індивідів, а відкритою системою їх спілкування, взаємозв'язків і взаємодій. По-друге, суспільство є такою системою, що здатна до саморегуляції. Процес упорядкування та організації суспільних відносин породжує відносно самостійні і незалежні від індивідів форми суспільної інтеграції і регулювання відносин між індивідами, між соціальними спільнотами, між людиною і природою (виникає система норм і правил, прав і обов'язків, заборон і дозволів).

Саме така суперечлива особливість суспільної реальності - бути продуктом взаємодії індивідів, відбитком їх суб'єктивності (цілей, інтересів, бажань) і разом з тим незалежним від них надіндивідним, об'єктивним утворенням - обумовлює специфіку соціальної закономірності (соціальної детермінації), що якісно відрізняється від закономірностей природи. Суспільне буття та історія людства, оточуючий нас предметний світ, складаються з зусиль конкретних індивідів, є результатом їх діяльності, продуктом конкретно-історичної форми відношення людей до природи. Проте саме цей результат стає об'єктивною умовою людського існування. Незважаючи на те, що люди самі творять свою історію і суспільне життя, форма «включення» їх в суспільно-історичний процес обумовлена не тільки ступенем освоєння ними культурної спадщини, не тільки їх суб'єктивними прагненнями, свободою вибору, але й об'єктивними умовами матеріального виробництва, досягнутим рівнем суспільного розвитку, в тому числі - рівнем суспільної свідомості. Із сукупної діяльності індивідів розвиваються нові об'єктивні історичні обставини, які, в свою чергу, визначають наступний розвиток людей. Люди знаходяться в залежності від об'єктивних умов і обставин життя, але разом з тим створюють і змінюють ці обставини.

У центрі суспільства завжди є людина. Без неї воно не існує. Які б матеріальні цінності не нагромадили люди - будівлі, знаряддя праці тощо - все це вмирає після того, як його залишили люди. Людина - суб'єкт і головна дійова особа суспільства. Цей висновок лишається незаперечним незалежно від теоретичних побудов та ідеологічних домінант суспільного розвитку.

Список використаної літератури

1. Волков Ю.Г., Социология: Учебн. Для вузов / Под ред. Добренькова В.И. - М.: Гардарики, 1998.

2. Городяненко В.Г., Соціологія: Посібник для студентів вищих навчальних закладів.-К.:«Академія», 1999.

3. Лукашевич Н.П. Туленков Н.В. Введение в социологию: Учебн.-метод. Пособие. - К.: МАУП, 1996.

4. Лукашевич Н.П., Туленков Н.В. Социология: Учебн. пособие. - К.:МАУП, 2002.

5. Принципы организации социальных систем: теория и практика.-К., 1988.-С. 45.

6. Социология: наука об обществе: Учебн. Пособие / Под общ. ред. В.П. Андрущенко,

Н.И. Горлача. - Харьков: Рубиков, 1996.

7. Соціологія: Посібник для студентів вищих навчальних закладів / За редакцією доктора

історичних наук, професора Городяненкка В.Г. - 1999.

8. Социология / Под ред. Г.В. Осипова. - М.: Мысль, 1990.

9. Социология: Учебник / Отв. ред. П.Д. Павленок. - М.: КЦ «Маркетинг», 2002.

10. Волков Ю.Г., Мостовая И.В. Социология: Учеб. для вузов /Под ред. В.И. Добренькова. - М.: Гардарики, 1998.

11. Дюркгейм 3. Социология. Ее предмет, метод, предназначение: Пер. С фр. - М.: Канон, 1995.

12. Кравченко А.И. Социология: Учебник для вузов. - М.: Логос, 1999.

13. Лукашевич Н.П., Туленков Н.В. Социология: Учеб. пособие. - К.: МАУП, 2002.

Размещено на Allbest.ru