Соціологія як наука про суспільство

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Тема 1: Соціологія - наука про суспільство

1. Поняття, об'єкт та предмет соціології

Виклад першого питання варто розпочати з визначення соціології як науки, пояснення походження терміну “соціологія”. Термін “соціологія” є похідним від двох слів: латинського «sосіеtаs» - суспільство та грецького “logos” - вчення.

Походження терміну, зародження соціології як науки пов'язано з ім'ям Огюста Конта (1798-1857), який у роботі “Курс позитивної філософії”, даючи класифікацію наук відповідно з історією їх виникнення, розвитку і залежності одне від одної, науку про найбільш складний організм - суспільство називає соціологією.

Отже, соціологія - це наука про суспільство, і таке визначення визнається практично всіма вченими-соціологами. Але далі ситуація ускладнюється, бо саме суспільство, його структура та рушійні сили його розвитку різними вченими розуміються по-різному. Для одних соціологів суспільство - такий самий об'єкт дослідження, як і природа, тому, вивчаючи його, можна застосовувати методи, запозичені з природничих наук. На думку цієї групи вчених, суспільство розвивається, як усе живе, шляхом еволюції: від нижчих форм до вищих; цей процес об'єктивний і від людини, по суті, незалежний. Близьким до цього є марксистське розуміння суспільства, в основі розвитку якого лежать об'єктивні економічні закономірності, що призводять до соціальних революцій та переходу від нижчих (первісної, рабовласницької, феодальної, капіталістичної) до вищих (комуністичної суспільно-економічної формації з першою фазою - соціалізмом) щаблів суспільного устрою. Людині в цій концепції місця фактично не залишається, вона змушена коритися жорсткій волі цих закономірностей і не має змоги змінити що-небудь в їх ході.

Інші автори соціологічних концепцій, навпаки, в основу розуміння суспільства ставлять насамперед людину, Намагаючись з'ясувати, чому, як і для чого ця людина створює суспільство й живе у ньому попри такі її негативні риси, як егоїзм, агресивність тощо. Тут на перший план виступають воля і прагнення людей до співжиття і творення соціальних груп; свідомість, яка гуртує людей у спільноти; інтелект людини, що шляхом все нових і нових відкриттів та винаходів зумовлює технічний прогрес і поступ; інші феномени духовного життя, спілкування людей та взаємодії між ними.

Усі ці спроби пояснення суспільства, місця і ролі в ньому людини мали і мають своїх прихильників. Сьогодні, в умовах ідеологічної свободи, ми чи не вперше маємо змогу ознайомитися з творами вчених, які уособлюють наведені вище підходи до розуміння суспільства, і обрати для себе той з них, який найбільше відповідає нашим смакам і переконанням. Нині немає одної-єдиної, істинно вірної та всеохоплюючої теорії суспільства і його розвитку. Ситуацію сьогодення визначає теоретичний плюралізм, тобто право на існування різних дослідницьких напрямів, бо життя є багатогранним і складним, а тому спроби описати та зрозуміти його є такими ж різноманітними і несхожими.

Але якщо підійти до соціології з такої точки зору, то ми будемо змушені мало не все життя вивчати різні соціологічні теорії у пошуках найбільш відповідної до наших уявлень та уподобань. Чи можливий якийсь компромісний варіант? Чи існують у світі соціологічної науки спроби інтеграції соціологічних знань, ідеї певної уніфікації теоретичної мови соціології? Якщо людське суспільство в цілому тяжіє до інтеграції та об'єднання, то, мабуть, і в соціології можливий синтез, опертий на ретельні емпіричні (дослідні) дані.

Певною спробою у цьому напрямку є розуміння соціології як науки про соціальні спільноти, з яких складається суспільство. Соціальна спільнота - це реально існуюча сукупність індивідів, придатна для емпіричної фіксації, яка характеризується відносною цілісністю. Соціальні спільноти виникають у ході історичного розвитку людства на всіх рівнях його існування і різняться величезною різноманітністю форм та змістовних зв'язків всередині них. Ці соціальні спільноти є продуктом діяльності людей, котрі впродовж свого життя входять до вже існуючих спільнот і творять нові. На ранніх етапах розвитку людства, люди об'єднувалися у родини, роди і племена на основі кровоспорідненого зв'язку, шукаючи в цих первісних спільнотах захисту від диких тварин, стихійних сил природи чи зовнішніх ворогів. Тобто, на перших етапах розвитку людство тяжіло до творення спільнот, керуючись радше зовнішніми причинами, прагненням забезпечити своє існування і виживання у ворожому і загрозливому для нього світі. З часом у дію вступають інші Спонукальні причини, і об'єднання відбувається на основі спільних виробничих інтересів і потреб, релігійних вірувань, політичних поглядів, дозвілевих уподобань тощо. Інакше кажучи, з розвитком суспільства зовнішні об'єктивні чинники, які зумовлювали створення первісних спільнот, все більше поступаються місцем внутрішнім суб'єктивним чинникам людського співжиття.

У спрощеному варіанті соціальну систему можна уявити у вигляді певної піраміди, всі складові якої взаємодіють між собою.

З такої точки зору соціологію можна визначити як науку про становлення та-функціонування соціальних спільнот, між якими складаються певні соціальні відносини і взаємодія, а також про соціальну людину - творця цих спільнот і головного суб'єкта історичного розвитку.

Таке визначення соціології добре узгоджується з українською соціологічною традицією, яка центральним осередком соціального життя здавна вважала спільноту або громаду. Спільнота-громада існувала з давніх-давен і набувала різного соціального і правового змісту. Спочатку громади були основними територіально-адміністративними одиницями, пов'язаними з однією оселею; існували також церковні громади, громади спільного користування майном тощо. Характерною ознакою спільнот-громад було широке самоуправління (громадське віче), яке функціонувало в містах і селах України впродовж тривалого історичного періоду. Згодом громади у значенні територіально-адміністративних одиниць поступаються місцем спільнотам-громадам як осередкам національно-культурного та громадсько-політичного життя української інтелігенції (друга пол. ХІХ - поч. XX ст.). Отже, для українського народу протягом усієї історії його існування якраз довкола спільнот-громад будувалося соціальне життя, через них людина входила в це життя і здійснювала зв'язки з ширшими соціальними інститутами, як от держава або політичні партії і рухи.

Симптоматичним у цьому плані є те, що один із перших суто соціологічних інститутів українців мав назву Український інститут громадознавства (заснований в еміграції у Празі 1924 р.). Назва цього інституту англійською мовою звучала як Український інститут соціології. Отже, у міжвоєнні роки в середовищі українських науковців-соціологів побутувало розуміння соціології як передусім науки про соціальні спільноти, а саму соціологію називали громадознавством.

З яких же спільнот, створених людьми, складається суспільство? Перш за все це спільноти, засновані на родинних зв'язках: сім'ї, родини у більш широкому значенні слова. Це також соціально-демографічні спільноти: чоловіки, жінки, молодь, люди літнього віку тощо. Це поселенські і територіально-регіональні спільноти: населення міста, села, певного регіону (наприклад, Західної чи Східної України). Це спільноти, засновані на базі культурно-історичної та етнічної самобутності: народи і нації. Спільноти, утворені на основі розподілу праці і професійної діяльності: класи, стани, прошарки. Це спільноти і соціальні групи, пов'язані єдністю цілеспрямованої діяльності: прихильники певних політичних ідей, члени релігійних громад, творці мистецьких рухів і напрямків, різного роду неформальних угруповань тощо. Нарешті, надспільнотою є і саме суспільство як цілісний соціальний організм.

Отже, багатомонітні спільноти, з яких складається суспільство, різняться між собою

кількісним складом (від невеликих соціальних груп до суспільства в цілому),

часом існування (від кількох днів до сторіч),

об'єднуючим критерієм (спільність тих чи інших інтересів, цілей, симпатій, цінностей, які поділяються їхніми членами),

рівнем згуртованості та організованості (від неформальних груп до об'єднань і партій зі своїми статутами і програмами),

характером діяльності (про- чи антисуспільної, пасивно-споглядальної чи активно-перетворюючої, спонтанної чи цілеспрямованої тощо), і т ін.

Людина з початку свого життя входить у ці спільноти, а згодом творить нові, відповідно до умов й розвитку та існування. Причому індивід може входити до різних спільнот одночасно. Наприклад, студенти вищих навчальних закладів можуть бути водночас представниками певної родини, нації, поселенської чи регіональної спільноти, членами політичної парти, громадської організації, спортивної секції, фанклубу, тощо.

Коли ж студенти завершать навчання і стануть молодими спеціалістами, вони, з одного боку, продовжують входити до певних спільнот (як от родини, етнічні групи, політичні чи громадські організації), а з другого, стають членами нових спільнот професійних (за фахом), військових (якщо проходять службу в армії), аматорських (за видом дозвілевої діяльності) тощо. Упродовж свого життя людина не лише входить до вже створених її попередниками спільнот, але й творить чи бере участь у створенні нових наприклад, засновує певне громадське об'єднання, клуб за інтересами, музичний гурт або спілку спортивних уболівальників.

Таким чином, людина творить і входить у спільноти, з яких складається суспільство. Але сам характер спільнот з часом змінюється, в них зростає елемент суб'єктності. Наприклад, раніше такі спільноти, як клас чи етнічна група (нація) дуже часто виступали об'єктами впливу, маніпуляції, політичного тиску марксистські партії гнали робітничий клас на барикади, революції та громадянські війни, комуністична держава в СРСР насильно творила з націй і народностей «нову історичну спільність людей» - безнаціональний радянський народ. Аналогічно в радянські часи трактувалася молодь вона була лише об'єктом комуністичного виховання, розглядалася як предмет «опікунської турботи» партії та уряду, старших поколінь, зобов'язувалася жити і думати так, як вимагали інтереси побудови комунізму, була позбавлено свободи вибору стилю життя і свободи мислення. Кінець XX ст. засвідчує зростаючу суб'єктність різного роду спільнот, перетворення їх на активних діячів історії, зростання ваги чинників їх самоорганізації, самоуправління і самовдосконалення.

Зростання суб'єктності спільнот йде паралельно із зростанням ступеня раціональності в суспільному житті. На думку класика західноєвропейської соціології М.Вебера, раціоналізується спосіб ведення господарства, управління, спосіб мислення людей, спосіб їх життя в цілому. Усе це супроводжується зростанням соціальної ролі науки, яка проникає передусім у виробництво і управління, а також і в побут людей. Це, зрештою, приводить, на думку Вебера, до появи новітнього індустріального суспільства. Найяскравішим втіленням такого типу суспільства Вебер вважає капіталізм, який має раціональну релігію (протестантизм), раціональне управління (бюрократію, яка перебуває під контролем суспільства, і є, порівняно з минулим, нечисельною і ефективною), раціональний грошовий обіг то його одиницю (американський долар чи англійський фунт стерлінгів давно відомі у світі своєю стабільністю) тощо.

Творення різноманітних соціальних спільнот супроводжується створенням відповідних соціальних інститутів. Соціальні інститути -- це сталі форми організації спільної діяльності людей, що склалися історично, завдяки їм відбувається функціонування спільнот і всього суспільного організму, здійснюється соціалізація індивідів, тобто їх входження у життя суспільства і виконання ними певних соціальних функцій і ролей. Соціальні інститути - це механізми самоорганізації спільного життя людей, органи управління ним. Один із засновників та систематизаторів соціології Г.Спенсер вперше вводить це поняття у соціологію і вирізняє п'ять основних соціальних інститутів, які творяться спільнотами для кращої організації внутрішнього життя цих спільнот і стосунків між ними:

домашні або сімейні інститути, які займаються будівництвом родини, упорядкуванням сімейного життя, вихованням дітей, їх підготовкою до дорослого життя,

обрядові чи церемоніальні інститути, які регулюють повсякденну поведінку людей, встановлюють звичаї, обряди, етикет,

політичні інститути (держава, партії, органи судочинства, армія), які є носіями існуючих в даному суспільстві політичних інтересів і відносин,

церковні інститути, які забезпечують інтеграцію суспільства, встановлюють моральні норми і принципи людського співжиття,

професійні й промислові інститути (гільдії, цехи, профспілки), які виникають на основі розподілу праці.

Всі вони виконують певні, властиві їм функції, і не повинні підміняти один одного, якщо ж таке трапляється і один з соціальних інститутів перебере на себе невластиві йому функції інших інститутів - тоді руйнується природний розподіл функцій між ними і порушується стан соціальної рівноваги. Таке трапилося, наприклад, за часів існування СРСР, коли держава і комуністична партія привласнили собі мало не всі функції інших соціальних інститутів, брутально втручаючись у життя кожної людини, сім'ї, нав'язуючи радянські обряди і придушуючи церковне життя, будуючи соціалістичну економіку, скеровану не так на задоволення потреб людей, як на зміцнення військово-промислового комплексу, перетворюючи профспілки в «школу комунізму» і відбираючи у них право соціального захисту трудящих. Внаслідок цього страждала не лише людина, життя якої було цілковито регламентоване і залежне від держави, але й суспільство в цілому, лише тепер з великими труднощами починається процес його повернення до нормального стану - відкритого, демократичного суспільства з розгалуженою мережею соціальних спільнот та інститутів, із зростанням їх самоуправлінських і самоврядних функцій

Особливе значення соціології в минулому і сьогодні виявляється в її здатності правильно сприймати соціальні явища і процеси, вивчати, пояснювати, розуміти суспільство. Соціологія сприяє формуванню і накопиченню знань про соціальну дійсність. Соціологічні знання широко використовують для розробки і здійснення соціальних проектів.

З'ясовуючи науковий статус соціології важливо розрізняти об'єкт і предмет соціології.

Об'єктом соціологічного пізнання є:

· Суспільство як цілісна соціальна реальність;

· Об'єктивна реальність, що відбиває ту іншу сторону суспільного життя;

· Розвиток і функціонування суспільства;

· Такі об'єктивні явища суспільства, як соціальні відносини, соціальні зв'язки, соціальні організації, соціальні інститути.

Предмет будь-якої науки -- це не явище або предмет чи процес об'єктивного світу, а результат теоретичного обґрунтування, яке дає змогу виділити специфічні закономірності розвитку і функціонування об'єкта науки.

Предмет соціології -- загальні і специфічні закони та закономірності розвитку і функціонування історично визначених соціальних систем, механізм дії та форми цих законів і закономірностей у діяльності особистостей, соціальних груп, класів, народів.

Отже, з'ясувавши об'єкт і предмет соціології можна дати наступні визначення.

Найбільш загальне: Соціологія -- це наука про суспільство як єдину цілісну систему.

Соціологія -- наука про становлення, розвиток і функціонування суспільства, його елементів, соціальних відносин і соціальних процесів, про механізми і принципи їх взаємодії.

2. Соціологічні закони і категорії

У процесі функціонування спільнот формується безліч різних соціальних зв'язків. Нерідко вони сприймаються як щось тимчасове, випадкове. Хоча насправді, всі вони зумовлені суспільними зв'язками, відносинами, що характеризуються загальністю, необхідністю та повторюваністю. Ці зв'язки називаються законами.

Соціальний закон -- об'єктивний і повторюваний причинний зв'язок між соціальними явищами та процесами, які виникають внаслідок масової діяльності людей.

Соціальні закони визначають відносини між різними індивідами та спільнотами, виявляючись в їх діяльності. Соціальний закон -- відносно сталі систематично відновлювані відносини між народами, націями, класами, соціально-демографічними групами, а також між суспільством і соціальною організацією, суспільством і трудовими колективами, суспільством і родиною, суспільством і особистістю, містом і селом, соціальною організацією та особистістю.

Соціальні закони не створюються свідомо членами суспільства або групами, як, наприклад, юридичні закони. Вони є об'єктивними, оскільки нові покоління успадковують готові відносини, зв'язки, тенденції, сформовані без їх участі. З соціальними законами люди стикаються постійно. Вони підпорядковуються їх дії або намагаються їх уникнути, пристосувати свою поведінку до них чи протестувати проти них.

Як і всі інші науки, соціологія має свою систему категорій. Під ними розуміють найбільш загальні поняття, які віддзеркалюють суттєві сторони предмета науки, розкривають механізм прояву законів і закономірностей, які нею визначаються. Понятійно-категорійний апарат соціології охоплює:

*Загальнонаукові соціологічні категорії (суспільство, соціум, соціальна система).

Суспільне - це реальність відносин, які створені людьми в суспільстві

Соціальне - це реальність відносин, які створені особистостями в суспільстві

Суспільство - це сукупність людей, універсальний спосіб організації соціальних зв'язків і соціальної взаємодії, що забезпечує задоволення всіх основних потреб людей.

Соціум - соціалізоване суспільство,

Соціальна система - це динамічні утворення, що виникають у процесі досягнення згоди між учасниками взаємодії, головним елементом якого є люди, їх зв'язки, взаємини та взаємодії, а також соціальні інститути та організації, соціальні групи, спільноти, норми і цінності.

*Безпосередньо соціологічні категорії (соціальний інститут, соціальна організація, соціальні норми, соціальні цінності);

Соціальний інститут - це форми спільної діяльності людей, що історично склалися, стійкі, або відносно стійкі типи і форми соціальної практики, за допомогою яких організується суспільне життя, забезпечується стійкість зв'язків і відносин в рамках соціальної організації суспільства

Соціальна організація - інтегрована сукупність соціальних позицій і пронизуюча її мережа соціальних відносин, спрямована на сумісну реалізацію якої-небудь існуючої соціальної функції.

Соціальні норми - це правила поведінки, що регулюють взаємини людей і їхніх об'єднань. Норми права, моралі, звичаїв, культури, релігії, політики.

Соціальні цінності - значущість явищ і предметів з точки зору їх відповідності чи невідповідності потребам суспільства, соціальних груп і особистості.

*Категорії дисциплін, суміжних з соціологією (економічна соціологія, соціологія політики, соціологія культури).

Економічна соціологія -

Соціологія політики -

Соціологія культури -

Соціологічна практика виділяє дві групи соціологічних категорій:

1.категорії, що пояснюють статику суспільства, його структуру, з виокремленням основних підсистем та елементів. Серед них такі категорії, як „особистість”, „соціалізація”, „соціальна група”, „соціальна спільнота”, „соціальний клас”, „соціальна діяльність”, „соціальний контроль” та інші;

Особистість - людина, соціальний індивід, що поєднує в собі риси загальнолюдського, суспільнозначущого та індивідуально неповторного. Це цілеспрямована людина з визначеною системою життєвих цінностей та поглядів, обраним життєвим шляхом та унікальним внутрішнім світом. Це людина, що самостійно приймає рішення, бере на себе відповідальність та долає перешкоди на шляху до Цілі. Соціалізація - це процес, через який безпорадне дитя поступово перетворюється на особу, яка розуміє і саму себе, і навколишній світ, адаптується до нього, набуваючи знань та звичок, притаманних культурі певного суспільства, в якій він народився. Крім того, соціалізацією є також процес пристосування (адаптації) дорослої людини, яка з причини певних обставин (перебування в певній "антисоціальній" групі, довготермінове перебування у в'язниці тощо) довгий час була поза суспільством, або перемістилася з одного суспільства в інше (зміна громадянства тощо).

Соціальна група - це відносно сталі спільності людей, що склалися історично і відрізняються роллю і місцем у системі соціальних зв'язків суспільства. Соціальні групи виникають на базі об'єднання людей за певною об'єктивною ознакою та відстоюючи їх інтереси.

Соціальна спільнота - це реально існуюча сукупність індивідів, придатна для емпіричної фіксації, яка характеризується відносною цілісністю.

Соціальний клас - великі групи людей, які розрізняються за їх місцем в історично визначеній системі суспільного виробництва, за їхнім зв'язком (здебільшого закріпленим і оформленим у законах) із засобами виробництва, за їхньою роллю в суспільній організації праці та за способами одержання і розмірами тієї частки суспільного багатства, яка є в їхньому розпорядженні. Трудова, творча, споживацька, дозвільна, освітня, рекреаційна тощо.

Соціальний контроль - є системою процесів і механізмів, що забезпечують підтримку соціально сприятливих взірців поведінки індивідів, суспільного порядку та функціонування соціальної системи загалом. Це нагляд, здійснюваний цілим колективом (сім'єю, друзями, установами чи спеціальними інститутами) за соціальними діями окремих індивідів.

2. категорії, що характеризують динаміку суспільства, його основні зміни, особливості його розвитку. Серед них такі категорії, як „соціальний процес”, „соціальна зміна”, „соціальна трансформація”, „соціальний рух”, „соціальна мобільність”, „соціальний розвиток” та інші.

Соціальний процес - послідовна зміна станів у соціальних системах і підсистемах, соціальних інститутах та організаціях, соціальні зміни в динаміці.

Соціальна зміна - процес виникнення нових явищ, структур, характеристик у різних соціальних системах і підсистемах під час їх взаємодії.

Соціальна трансформація -

Соціальний рух -

Соціальна мобільність - будь-який перехід індивіда або соціального об'єкту із однієї соціальної позиції в іншу

Соціальний розвиток - це такі зміни, які пов'язані з більш або менше глибинними, структурними змінами, котрі ведуть до появи нових суспільних відносин, інститутів, норм і цінностей

Вихідним для розуміння особливостей об'єкта пізнання і визначення предмета соціологічної науки є категорія „соціальне”.

Соціальне -- це сукупність тих чи інших властивостей і особливостей, які виявляються в конкретних умовах між індивідами і спільностями в процесі сумісної діяльності (взаємодії). Це сукупність певних рис та особливостей суспільних відносин, інтегрована індивідами чи спільнотами у процесі спільної діяльності в конкретних умовах, яка виявляється в їх стосунках, ставленні до свого місця в суспільстві, явищ і процесів суспільного життя. Будь-яка система суспільних відносин (економічна, політична тощо) характеризується стосунками між людьми, а також відносинами особи та суспільства. Тому кожна з цих систем завжди має свій чітко визначений аспект.

Соціальне явище або процес виникає тоді, коли поведінка навіть одного індивіда підпадає під вплив іншого або групи (спільноти) незалежно від того, чи присутні фізично індивід або спільнота.

Специфіку соціального характеризують такі основні риси:

-- загальна якість, притаманна різним групам індивідів, яка є результатом інтеграції груп індивідів, соціальних верств, спільнот із суспільними відносинами;

-- вираження спричиненого суспільними відносинами (економічними, політичними та ін.) певного стану індивідів;

-- з'ясування стосунків різних індивідів і груп між собою, ставлення до свого становища в суспільстві, до явищ і процесів суспільного життя;

-- соціальне є наслідком спільної діяльності різних індивідів, який виявляється в їх спілкуванні та взаємодії.

Категорія „соціальне” тісно пов'язана з категорією „соціальні відносини”.

Соціальні відносини -- самостійний, специфічний вид суспільних відносин, які виражають діяльність соціальних суб'єктів, зумовлену їх неоднаковим становищем у суспільстві та роллю в суспільному житті.

Поняття «соціальні відносини» і «суспільні відносини» часто ототожнюють. Але це правомірно лише тоді, коли соціальні відносини розглядають у широкому значенні, протиставляючи їх природним. Труднощі у вивченні соціальних відносин зумовлені тим, що вони не є статичними, закоренілими формами соціальної взаємодії, завжди взаємозв'язані з іншими видами відносин, які взаємоінтегруються, виявляються через них.

Багатоманітність соціальних відносин є своєрідним відображенням суспільного життя, наслідком впливу на них конкретної суспільної діяльності, що надає їм специфічних відтінків. Розвиток соціальних відносин у кожній конкретній сфері породжує відповідні суперечності, вирішення яких і становить сутність процесу соціального розвитку.

3. Структура й функції соціології

Отже, визначивши соціологію як науку, можна перейти до окреслення її внутрішнього устрою або структури. Будь-який об`єкт світу має свою структуру. Структура - це внутрішня форма організації системи. Її визначають також як сукупність стійких зв`язків частин об`єкта, що забезпечує його цілісність. Отже, і соціологія як наука, як певна цілісність теж має свою структуру. У підручниках з соціології наводяться різні схеми структур, кожна з яких будується за різними ознаками. Не викликає сумніву необхідність поділу соціології на макро- та мікросоціологію. Перша вивчає загальні закономірності функціонування та розвитку соціуму як цілого, а друга - соціальні явища та процеси через призму дії і взаємодії людей, їх поведінки. У центрі її уваги - особистість. У сучасній соціології виділяють ще й соціологію середнього рівня (мезосоціологію), яка спрямована на вивчення взаємодії окремих структурних частин соціальної системи. Як бачимо, у цьому поділі знаходить вираз співвідношення загального, особливого та одиничного: людство - макрорівень, соціальні спільності - мезорівень, індивід - мікрорівень.

Є поділ соціології на відносно самостійні галузі знання: теоретичну соціологію і практичну або прикладну соціологію, які відрізняються між собою не об'єктом чи методом досліджень, а метою, які ставить перед собою соціологія, і які вирішує завдання: теоретичні чи практичні.

Отже, теоретична соціологія зосереджує увагу на вивченні фундаментальних наукових проблем, пов'язаних з формуванням знання про соціальну дійсність, описуванням, поясненням і розумінням процесів соціального розвитку, розробкою концептуальних основ соціології, методів соціологічного дослідження. Концепції і теорії, які вона розробляє, відповідають перед усім на питання: „що пізнається?” (об'єкт), „як пізнається” (метод), пов'язані з вирішенням гносеологічних завдань.

Прикладна соціологія -- практична частина соціологічної науки про специфічні закони становлення, розвитку та функціонування конкретних соціальних систем, процесів, структур, організацій та їх елементів. Вона вивчає процеси, які відбуваються в певних соціологічних підсистемах, конкретних соціальних спільностях, організаціях. Вона ставить завдання знайти засоби для досягнення практичних цілей суспільства, шляхи і способи використання пізнаних теоретичною соціологією засобів.

Прикладна соціологія безпосередньо вивчає практичні галузі людської діяльності, збагачує такі спеціальні галузі соціологічного знання, як, наприклад, соціологія особи, соціологія релігії, соціологія сім'ї, що безпосередньо орієнтована на вирішення соціальних проблем.

У структурі соціологічного знання можна виділити окремі рівні:

· Загальносоціологічні теорії або загальнотеоретична соціологія;

· Спеціальні і галузеві соціологічні теорії або теорії середнього рівня;

· Первинне узагальнення даних конкретно-соціологічних досліджень.

Загальні соціологічні теорії

соціологія наука суспільство



Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Загальносоцілогічні теорії, спираючись на соціальну філософію, торкаються, як правило, глибинних, сутнісних моментів розвитку того чи іншого суспільства (історичного процесу в цілому) і місця людини в ньому. На цьому рівні кожне соціальне явище розглядається з точки зору його місця і ролі в суспільстві, його багатоманітних зв'язків з іншими явищами.

Спеціальні і галузеві соціологічні теорії мають набагато вужчий пізнавальний ракурс, аніж загальносоціологічні. Вони торкаються в основному окремих сфер суспільного життя, соціальних груп та інститутів, поєднуюють у собі теоретичний і емпіричний рівні дослідження.

Галузеві соціологічні теорії -- галузі соціологічного знання, які постають на межі власне між соціологією та іншими науками: економікою, правознавством, політологією тощо. Так, галузевими називають економічну теорію, соціологію політики, соціологію культури, соціологію медицини тощо.

Спеціальні соціологічні теорії -- галузі соціологічного знання, які вивчають, насамперед, окремі соціальні спільноти у їх конкретному стані (соціологія малих груп, соціологічне вивчення соціальної структури, соціологія окремих професійних груп, соціологія міста, соціологія села, молоді) соціальні інститути (соцілогія сім'ї, соціологія освіти), соціальні процеси (соціологія конфлікту, масової комунікації, злочинності, самогубств).

Третій рівень соціологічного знання представлений конкретними соціологічними дослідженнями, які проводяться з метою одержання об'єктивних даних стосовно різних сторін соціальної дійсності. Ці дані можуть бути осмислені на рівні спеціальних, галузевих і загальносоціологічних теорій і використані у розв'язанні актуальних проблем розвитку суспільства.

Прямуючи до своєї основної мети, соціологія виконує цілий ряд певних функцій. Не перераховуючи всі, накреслимо невеликий їх логічний ряд. Для того, щоб щось змінити у суспільстві, необхідно мати про нього вичерпну інформацію. Для цього існує інформаційна функція соціології. Отримавши інформацію, соціолог, як лікар, повинен встановити діагноз, на що «хворіє» суспільство, що в ньому потрібно змінювати. Саме цьому і сприяє діагностична функція. Після встановлення діагнозу треба лікувати хворого. Це виконує конструктивна або рекомендаційна функція. Крім рекомендацій на сьогоднішній день, можуть бути і рекомендації на майбутнє, щоб запобігти можливих негараздів, що можуть виникнути. На це спрямована прогностична функція. Вже сьогодні багато соціологів прогнозують можливу загибель людства через 60 - 70 років, якщо воно не змінить свого хижацького ставлення до природи. Це застереження повинно збудити весь людський інтелект на пошуки шляхів для уникнення цієї можливої катастрофи.

Перерахованими вище функціями соціологія не обмежується.

Будь-яка гуманітарна наука виконує специфічні й універсальні функції, які можна об'єднати у дві групи -- пізнавальну (гносеологічну) та соціальну. Завдяки реалізації пізнавальних функцій стають доступнішими відомості про певні сторони життя соціальних об'єктів, їх властивості, відносини, а соціальна функція дає змогу оптимізувати процеси, відносини, зв'язки.

Соціальна функція - це роль, яку виконує той чи інший елемент соціальної системи (соц. інститут, соц. процес, соц. дії) в суспільстві або ж в соціальнійспільноті

Таким чином, до основних функцій соціології можна віднести наступні:

Пізнавальна -- певний спосіб пізнання соціального об'єкта з метою його перетворення, оскільки соціологія забезпечує прирощення нового знання про різні сфери соціального життя, розкриває перспективи соціального розвитку.

Методологічна -- розробка основних методологічних підходів на макро і мікро соціологічному рівні аналізу. Соціологія дає уявлення про суспільство як цілісну систему.

Прогностична -- напрацювання науково обґрунтованих прогнозів відносно тенденцій (перспектив) розвитку суспільства, соціальної спільноти, особистості. Соціологія пояснює логіку процесів соціального розвитку, визначає можливі варіанти розвитку соціальних процесів.

Описово-інформаційна -- описування та накопичування матеріалу, на основі аналізу якого здійснюється соціальний контроль та приймаються управлінські рішення;

Проективно-конструктивна -- розробка моделі конкретної організації (соціального процесу) з оптимальними параметрами її функціонування. Соціологія визначає оптимальний шлях розв'язування соціальних проблем, методи, способи, процедури управлінських рішень).

Організаційно-технологічна -- створення соціальних технологій, що визначають порядок і правила практичних дій по удосконаленню соціальної організації (соціальної структури, соціальних відносин тощо).

Управлінська -- використання результатів соціологічних досліджень для розробки і прийняття управлінських рішень.

Інструментальна -- удосконалення наявних і розробка нових методів дослідження соціальної реальності.

Ідеологічна -- використання соціологічних досліджень для пропаганди своїх ідей і критики інших. Соціологія -- наука об'єктивна і безпристрасна, але її результати можуть бути використані для маніпулювання суспільною свідомістю.

Виховна -- мобілізація особистості на якісні перетворення, оскільки соціологія активізує діяльність, ціннісно орієнтує особистість.

Діагностична, адже соціологія дає уявлення про реальний стан суспільства, суперечливість соціальних процесів, причини напруженості в колективі, допомагає попередити виникнення і вибух соціальних конфліктів.

За умови виконання соціологією цих функцій вона здатна посісти важливе місце в житті суспільства і кожної людини, допомагаючи кожній людині обрати життєвий шлях, визначити життєві перспективи, сконцентрувати особисті зусилля на вирішенні соціальних проблем.

4. Соціологія в системі суспільних наук

Місце соціології у системі соціальних, гуманітарних наук зумовлене тим, що вона є наукою про суспільство, його процеси та явища; охоплює загальну соціологічну теорію (теорію суспільства), яка виступає як теорія та методологія всіх інших суспільних і гуманітарних наук. Усі науки, які вивчають різноманітні аспекти життєдіяльності суспільства і людини, завжди передбачають і соціальний аспект, тобто закони та закономірності, які виявляються в певній сфері суспільного життя, реалізуються через діяльність людей.

У системі суспільних наук соціологія найтісніше взаємодіє з історією. Об'єктом і предметом досліджень історії і соціології є суспільство, закономірності його розвитку та функціонування у конкретних часових вимірах. Обидві науки відтворюють соціальну дійсність в єдності необхідного й випадкового. Але історія вивчає минуле суспільства, його розвиток у хронологічній послідовності, причому часто іншими засобами, ніж соціологія. Соціологія більше переймається актуальними сучасними проблемами. Джерела, використовувані історією та соціологією, збігаються лише частково.

Багато спільного між соціологією та філософією. Але соціологія має справу не лише з абстрактними законами та категоріями, а й з конкретними фактами дійсності. Її висновки та узагальнення здебільшого мають частковий, а не універсальний характер.

Соціологія працює і на межі з економічною наукою, предметом якої є вивчення закономірностей і форм функціонування й розвитку відносин, що складаються в процесі виробництва, обміну й розподілу матеріальних благ. Оскільки спосіб виробництва є основою всіх соціальних відносин і процесів, умовою життєдіяльності людини, багато економічних досліджень безпосередньо змикаються з соціологічними студіями. І навпаки, соціологічні дослідження (соціологія праці, міста і села, економічна соціологія тощо) значною мірою ґрунтуються на результатах пошуку економічної науки.

Соціологія тісно пов'язана з політологією. їх взаємозв'язок виявляється в тому, що з'ясування закономірностей політичного життя є ефективним за умови розгляду суспільства як соціальної системи. Крім того, суспільство не можна пізнати і змінити без впливу на політичні структури. Взаємодія соціології та політології покликала до життя нову галузь науки -- політичну соціологію.

Вивчаючи особливості держави, її інститутів у регулюванні соціальної діяльності мас та особистостей, соціологія спирається на дані правових наук, в полі зору яких -- юридичні норми, що законодавчо закріплюють певні відносини у державі, регулюють соціальну поведінку людей.

Із психології як науки соціологія запозичує теорію мотивів поведінки, особистих та масових реакцій, методи дослідження соціальних орієнтацій особистості, які є необхідними компонентами при дослідженні поведінки особистості в колективі та суспільстві. Різноманітні галузі педагогіки, як і соціальної психології, мають велике значення при вивченні соціологічних проблем освіти.

Вивчаючи взаємини людей у колективі, сім'ї, їх ставлення до праці, власності тощо, соціологія використовує понятійний апарат, основні ідеї етики.

У процесі дослідження системи «людина -- техніка» соціологія вступає у певні взаємовідносини і з технічними науками. Це стосується як окремих виробничих процесів, так і виробництва взагалі.

Широко застосовує соціологія математичні методи, вироблені кібернетикою, теорією інформації, теорією ділових ігор тощо. Створюються і спеціальні математичні методи й теорії (шкальний, факторний, причинний і латентний аналізи), пристосовані до специфіки соціологічного дослідження.

Отже, соціологія функціонує у тісній взаємодії з комплексом соціально-гуманітарних наук, генеруючи ідеї, теорії про людину, її місце і роль у системі соціальних зв'язків тощо.

Зв'язок соціології з іншими науками

Соціальна статистика	Забезпечує інформаційну базу для оперативного аналізу змін у соціальних відносинах і процесах, забезпечується надійний прогноз соціального розвитку суспільства.	С О Ц І О Л О Г І Я
Соціальна психологія	Забезпечує знання у галузі психоаналізу і деяких розділів психіатрії. Наявність спільних проблем дослідження (інтереси, соціальні установки та цінності, орієнтації, думки, настрої людей).
Математика	Дає можливість аргументувати і пояснити закономірності між соціальними явищами спираючись на математичні знання і методи, зокрема, на закон великих чисел, константні залежності, зумовлює появу нових методологічних і світоглядних уявлень про суспільство.
Історія	Як історія, так і Sг мають справу, з одного боку, з наявністю в суспільстві об'єктивних, незалежних від волі й свідомості людей, закономірностей, які детермінують зміст, характер і напрям його розвитку, а з другого боку, з існуванням неповторних явищ і процесів, які не можуть бути причиною пояснення, але мають закономірний характер, суттєво впливають на “зигзаги” суспільства, його історію.
Юриспруденція	При вивченні міжкласових відносин, соціологія дій мас та особистостей, Sг спирається на дані правових наук, в полі зору яких-юридичні норми, що законодавчо закріплюють певні відносини між класами та регулюють соціальну поведінку людей

Размещено на Allbest.ru