Міжнародний досвід боротьби з бідністю

Размещено на http://www.allbest.ru/

Реферат з курсу

«Сучасні моделі соціальної політики»

на тему: "Міжнародний досвід боротьби з бідністю"

Вступ

Різниця у матеріальному становищі членів суспільства існувала завжди, вона є супутницею суспільно-історичного розвитку. Люди мають неоднакові фізичні та розумові здібності, молоді люди мають більші можливості підвищити свій добробут, ніж люди похилого віку. Сім'ї з дітьми вимушені нести більші видатки, ніж бездітні, а фізично повноцінні люди можуть заробити більше, ніж інваліди; в економічно процвітаючих регіонах існують кращі можливості для створення доходу, ніж у депресивних і т.д. Бідність виникає саме як результат різниці у матеріальному становищі індивідів та сімей, а тому існувала й існує в усіх суспільствах, навіть найбільш процвітаючих.

Бідність не тільки поділяє суспільство, але також є стимулом для того, щоб людина прагнула і досягала кращої долі. Проте в сучасних умовах бідність часто стає на перешкоді стабільності суспільства і його подальшого розвитку. Навіть в економічно розвинутих країнах бідність стає загрозою, коли вона перетворюється на застійну, тобто має місце довготривалий стан бідності індивідів, сімей, у яких бідними є не одне покоління. Люди, які тривалий час перебувають в стані бідності, соціально деградують, перетворюються на люмпенів, злочинців, які становлять загрозу для добропорядних громадян. Тому боротьба з бідністю нині є складовою соціальної політики в усіх цивілізованих суспільствах.

Боротьба з бідністю особливо гостро стоїть на порядку денному в країнах з перехідною економікою. За часів «реального соціалізму» маєтне розшарування було відносно невеликим, а існування бідних не визнавалося офіційно. Нині, внаслідок певних економічних обставин не тільки зросла частка бідних серед населення, але і з'явилися загроза появи застійної бідності, коли у сімей немає надії вибратися з нужди. Діти з таких сімей, внаслідок відсутності доступу до повноцінної освіти, закладів культури найбільшою мірою заражені на ризик у дорослому житті опинитися навіть на нижчій соціальній сходинці, ніж перебували їхні батьки.

1. Загальний огляд стану бідності у світі

Оцінка сучасного стану і тенденцій зміни рівня бідності у світовому господарстві свідчить, що за період із 1820 по 1950 р. кількість абсолютно бідних зросла з 0,880 до 1,376 млрд. осіб, а протягом 1950-2005 рр. - скоротилася до 1 млрд. осіб (21% населення світу), що пов'язано з активізацією світогосподарських зв'язків, процесами деколонізації, лібералізацією торгівлі, залученням іноземних інвестицій, упровадженням інновацій. Із 2006 р. у зв'язку зі зростанням вартості життя у країнах, що розвиваються, було підвищено абсолютний критерій добового споживання до 1,25 дол. США (за паритетом купівельної спроможності 2005 р.) і кількість осіб, які віднесено до категорії абсолютно бідних, у світі досягла 1,4 млрд. осіб (26%).

Аналіз картографії регіональної бідності за період із 1981 по 2007 р. дозволив установити, що:

у Південній Африці рівень абсолютної бідності зріс із 42 до 46% і становив найвищі показники серед регіонів світового господарства;

у країнах Азії рівень абсолютної бідності суттєво скоротився з 57 до 12% у Східній Азії та з 52 до 32% - у Південній;

у країнах Східної Європи і Центральної Азії до 1992 р. спостерігалися найнижчі показники рівня абсолютної бідності (0,5-1,5%), в останнє десятиріччя рівень абсолютної бідності у регіоні досяг 4-5%, що пов'язано з розпадом Радянського Союзу.

На основі здійснення факторного аналізу встановлено, що бідність є наслідком нерівномірності економічного, соціального і культурного розвитку як у середині регіонів світу, так і у країнах із різними типами соціально-економічних відносин. Для виявлення взаємозв'язків і закономірностей динаміки рівня бідності у світовому господарстві з використанням запропонованого коефіцієнта густоти бідного населення було досліджено 82 країни світу та визначено країни з низьким, помірним і високим рівнем густоти бідного населення (на основі таких критеріїв: 0 < К_b ? 1 - низький; 1 < К_b ? 2 - помірний; 2 < К_b < 10 - високий).

Використання методики рейтингової оцінки бідності у 82 країнах світу за період із 2000 по 2006 р. дозволило виокремити три групи країн: країни з низьким, помірним і високим рівнем бідності. Установлено, що Україна за рейтингом бідності серед зазначених країн світу посідає 33 місце, належить до другої групи країн (перші місця посідають країни з найнижчим рівнем бідності). Розроблена система рейтингового оцінювання рівня бідності дозволяє провести більш якісний аналіз та отримати достовірні результати. Кластерний аналіз підтвердив об'єктивність групування країн, яке було здійснено за допомогою використання коефіцієнта густоти бідного населення та рейтингової оцінки бідності (табл. 1).

Таблиця 1. Розподіл країн світу за рівнем бідності

Запропонований розподіл країн світу за рівнем бідності дозволяє розробити механізми скорочення бідності в кожній групі з урахуванням її особливостей.

Установлено тенденції зміни рівня бідності у світовому господарстві: бідність і нерівність поглиблюються, оскільки блага економічної глобалізації розподіляються у світі нерівномірно; інтеграція країни у систему світового господарства позитивно впливає на скорочення рівня бідності; бідність у країнах із високими темпами економічного зростання скорочується швидше, ніж у тих країнах, де зростання економіки відбувається повільніше.

2. Особливості соціальної політики розвинутих держав у питанні скорочення бідності

У результаті аналізу системи соціального страхування і соціальної допомоги та соціальних моделей (консервативної, соціал-демократичної, ліберальної, змішаної, Беверіджа) ідентифіковано особливості соціальної політики розвинутих країн світу, що дозволило визначити найбільш важливі компоненти програм скорочення бідності. Програми соціальної політики у розвинутих країнах включають: соціальне страхування, соціальну допомогу й універсальну систему соціального забезпечення (табл. 2).

Таблиця 2. Програми соціальної політики розвинутих країн світу

_ - система соціального страхування надається незалежно від матеріального становища сім'ї застрахованого (обов'язкові соціальні внески із заробітної плати працюючих);

? - соціальна допомога малозабезпеченим сім'ям або одиноким громадянам, які мають низькі доходи;

? - універсальна система соціального забезпечення у старості, інвалідності, непрацездатності (спеціальний податок з усіх громадян);

_ - фінансування з державного бюджету.

Компаративний аналіз моделей та програм підвищення добробуту у п'яти розвинутих країнах світу: США, Сполученому Королівстві, Німеччині, Швеції та Японії дозволив установити особливості та складові компоненти соціальної політики цих країн: мета - підвищення добробуту, скорочення бідності; соціально-економічний тип розподілу: інституціональний (державою гарантується достатній рівень підтримки бідних), залишковий (держава бере на себе ті соціальні функції, з якими не справляється ринок), змішаний (поєднання державного регулювання і ринкових основ господарювання); принципи надання послуг: універсальний (надання дотацій чи послуг усім малозабезпеченим категоріям населення незалежно від трудового статусу одержувача), селективний (застосування класичної системи соціального страхування і активної діяльності профспілок), вибірковий (надання адресної допомоги переважно тільки тим, хто її найбільше потребує); законодавчо-нормативна база: закони про мінімальну заробітну плату, безпеку праці, дитячу працю, пенсійне забезпечення, закони про забезпечення спеціальних верств населення тощо; механізми реалізації: ринкові (забезпечення зайнятості, підвищення заробітної плати, дивіденди, страхові премії), державні (податково-бюджетна система, прямі соціальні трансферти, колективні послуги, субсидії). Бідність у досліджуваних країнах локалізована в межах 6-17% від загальної чисельності населення. Підґрунтям для реалізації певної соціальної моделі є рівень економічного розвитку країни.

3. Боротьба з бідністю та «соціальна держава»

бідність країна боротьба

Сучасні держави використовують різні засоби для вирішення проблеми бідності. Найбільших успіхів в боротьбі з бідністю досягла так звана соціальна держава, яка бере на себе турботу про матеріальне становище своїх громадян, проводить сучасну соціальну політику. Така держава сприяє збереженню стабільності, суспільної злагоди, попереджає гострі соціальні конфлікти. Поняття «соціальна держава» з'явилось у першій половині ХІХ ст. В 1848 році у Франції обговорювалась можливість такого визначення держави. Пізніше це поняття використовували паризькі комунари. Але конституційне закріплення це поняття дістало лише після Другої світової війни в ряді країн Європи - Франції, ФРН, Іспанії. Сьогодні і в конституціях деяких найбідніших країн Африки записано, що вони є соціальними державами. Хоча проголошення держави соціальною не означає, що вона така насправді. США є соціальною державою, хоча це не записано в Конституції країни. Соціальна держава постає як продукт тривалого розвитку. Потрібні певні передумови для її виникнення. До чинників, що обумовили виникнення соціальної держави, відносяться достатньо високий рівень економічного розвитку, що є результатом суспільної модернізації; громадянське суспільство; культура, для якої характерні солідаристські традиції і ін. З кінця 30-х і по 90-ті роки включно державні соціальні витрати в розвинутих країнах світу постійно зростали. Так, у США в 1938 р. ці витрати становили 16,9% від ВВП, у 1975 - 34,6%, а в 1993 - 38,7%. У ФРН, державі з соціальною ринковою економікою, теж спостерігалось зростання витрат у ті ж роки відповідно 43,6%, 48,9%, 50,8%. У Великобританії в 1993 р. державні соціальні витрати становили 54,8% від ВВП (рис. 1).

Рис. 1. Державні соціальні витрати в розвинутих країнах світу, % до ВВП

Значна частина цих коштів йшла на освіту, медичне обслуговування, підтримку доходів населення, житлове будівництво, соціальні трансфери. В США ці витрати становили половину всіх бюджетних витрат, у ФРН - 2/3, у Великобританії майже 60%. Таким чином, ні криза економіки, ні критика соціальної держави неоконсерваторами, позиції яких посилились в 80-ті роки, не привели до відмови від соціальної діяльності держави. Хоча в умовах кризи деякі соціальні програми все ж були скорочені, зменшились темпи зростання витрат на соціальні потреби, але основні надбання соціальної держави - соціальне страхування, соціальний захист, соціальне партнерство - були збережені. Нині в США, наприклад, існує багато різних напрямків соціальної роботи: допомога бездомним, сім'ям з неповнолітніми дітьми, тим, хто втратив рідних і т. ін. Передбачена навіть психологічна допомога (когнітивна терапія), яка надається тим, хто перебуває у критичній ситуації. Нині доволі складно визначити ступінь соціального неблагополуччя людей. Існує таке явище, як «суб'єктивне зубожіння». Є. Головаха вважає, що це феномен кризової свідомості. На його думку, дані про середньомісячну заробітну плату, розмір офіційних доходів громадян сьогодні є абсолютно непридатними для об'єктивного вимірювання бідності через те, що реальні доходи приховуються. Хоча надзвичайно висока частка витрат на продукти харчування в Україні у загальній структурі споживання є безсумнівним доказом бідності: більшість населення просто живе впроголодь. Голод позначається не тільки на фізичному здоров'ї людей, але й на їх психічному стані. З цією проблемою стикались не тільки економічно відсталі, але й розвинуті країни. В 30-і роки в США також гостро стояла проблема голоду, недоїдання. В результаті привернення до неї великої суспільної уваги у 1933 році, незважаючи на кризу, було створено Федеральну корпорацію додаткової допомоги, яка повинна була купувати продукти і розподіляти їх між школами, іншими громадськими організаціями. Через шість років, у 1939 р., в США була прийнята програма запровадження продовольчих талонів, на які можна було придбати продукти. Ця програма проіснувала до 1943 року, а потім знову була відновлена в 60-ті роки. Політика держави по боротьбі з бідністю була двоякою - з одного боку допомога надавалась виробникам продовольчих товарів, а з іншого боку, - бідним, які не могли придбати ці товари. У 1946 році в США був прийнятий Закон про шкільні сніданки. Діти особливо страждають від недоїдання. Медики встановили, що недоїдання у віці 10-12 років негативно позначається на здоров'ї в старшому віці. Проблема голоду не була вирішена і в 60-ті роки. Ситуація змінилась лише наприкінці 70-х років. Зміни були досягнуті завдяки зусиллям держави, виконанню програми продовольчої допомоги. Крім цього допомогу у вирішенні проблеми голоду надали добровільні благодійні організації. В суспільстві були зламані певні стереотипи, наприклад, уявлення про те, що голод є проблема виключно країн Африки, Азії, Латинської Америки. Стереотипи, що стосуються бідності, певною мірою залежать від культури народу. В середні віки бідність вважалась шляхом до спасіння душі, ознакою праведності. Убогі ченці, які присвятили себе духовному вдосконаленню, користувались загальною повагою. В капіталістичному суспільстві з поширенням протестантизму бідність почала розглядатись як знак погибелі душі, а багатство - знак божого благословення. Крім протестантизму бідність засуджували іслам й іудаїзм. Але і в тих культурах, де багатство засуджувалось, воно все ж залишалось бажаним. Значення мало те, як воно було здобуте і чи заслуговує той, хто володіє багатством, на становище, яке він посів у суспільстві.

4. Міжнародні організації та бідність

Регулювання бідності та розробка заходів щодо її скорочення на міжнародному рівні пов'язані з діяльністю міжнародних глобальних і регіональних організацій (ООН, Світового банку, Міжнародної організації праці, Світової організації торгівлі, Європейського Союзу та ін.). Установлено недоліки діяльності міжнародних організацій: нерівномірний розподіл ресурсів міжнародної допомоги; скорочення обсягів офіційної міжнародної допомоги для виконання Цілей розвитку тисячоліття; невідповідність між внутрішніми потребами у фінансуванні й обсягом міжнародної допомоги; відсутність у кредитних програмах антиінфляційних заходів; неадаптованість програм скорочення бідності, що пропонуються міжнародними організаціями, до умов розвитку певної країни тощо.

Для підвищення ефективності діяльності міжнародних організацій щодо подолання бідності запропоновано такі заходи: створення незалежної системи контролю над використанням фінансової допомоги; удосконалення інституційного забезпечення реалізації програм подолання бідності; активізація зусиль щодо розробки кредитних програм з узгодженням економічних умов країн-донорів; надання кредитів на умовах антиінфляційних програм і виконання зобов'язань за їх дотриманням; удосконалення нормативної бази країн щодо залучення іноземних інвестицій; реалізація структурних перетворень і активізація найбідніших верств населення з використанням допомоги міжнародних інститутів розвитку; розробка проектів і програм скорочення бідності відповідно до соціально-економічних умов розвитку країни; забезпечення адекватного фінансування процесу скорочення заборгованості країн, що розвиваються; активізація міжнародного соціального руху.

Особливе значення для подолання бідності має формування та впровадження міжнародних трудових норм, принципів, механізмів і форм співпраці та глобального соціального партнерства. Під глобальним соціальним партнерством пропонується розуміти механізм, що сприяє підвищенню ефективності економіки, подоланню соціальних конфліктів, базується на сукупності принципів (універсальності, соціальної справедливості, трипартизму, поетапного фінансування цілей розвитку); передбачає використання методів «відкритості», взаємодії, узгодженості та дозволяє скоротити рівень бідності у світовому господарстві й виконати зобов'язання Цілей розвитку тисячоліття. Метою глобального соціального партнерства є підвищення рівня соціальних стандартів у всіх країнах світу та формування особистісних і суспільних цінностей, орієнтованих на подолання індивідуальної бездіяльності. Запропоновано розглядати глобальне соціальне партнерство на різних рівнях реалізації (глобальному, регіональному, національному) з дотриманням мети й організацією діяльності у трьох основних напрямах: 1) проведення аналітичних досліджень щодо основних факторів ризику бідності й соціального виключення з життя; 2) здійснення інформаційного забезпечення: обмін досвідом між країнами, моніторинг і оцінка Програм подолання бідності (національних та розроблених ООН), публікації звітів, надання інформації, організація щорічних семінарів, міжнародних конференцій щодо подолання бідності; 3) забезпечення фінансової та інституційної підтримки на всіх рівнях в межах партнерства.

Важливими компонентами розвитку глобального соціального партнерства є залучення міжнародних інституцій до проектів удосконалення соціального захисту держави, участь громадських організацій у подоланні бідності, створення програм підвищення доходів бідних, регулювання міграційних процесів на глобальному рівні, розробка національних програм щодо реалізації глобальних соціально-економічних цілей.

Висновок

Явище бідності існує у цілому світі і існувало у різні епохи. У кожній із країн це явище притаманне у відповідній до територіальних, культурних, соціально-економічних особливостей формі та не є таким, що можна порівнювати, адже у різних державах бідність проявляється по-різному: не можна порівнювати наші злидні з життям бідняків країн західної демократії. Водночас українські бідні все ж багатші за жителів ефіопських пустель. Тому кожна країна має свої засоби та методи подолання бідності у межах своєї держави та здійснюється міжнародна співпраця в цьому питанні, адже злиденність - явище глобальне. Тому успішна реалізація програ боротьби з цією соціально-економічною (і не лише) проблемою в рамках одного суспільства, дає можливість покращити життєві умови усього населення планети.

Використана література

1. Скуратівський В.А. Палій О.М. Ліанова Е.М. Основи соціальної політики (рукопис 2-го видання).

2. Шевчук П.І. Соціальна політика. - Львів: Світ, 2003. - 400 с.

Размещено на Allbest.ru