Методологічні основи соціально-психологічного дослідження. Процес соціалізації особистості

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Методологічні основи соціально-психологічного дослідження

В сучасній Україні склалось протиріччя між суспільною потребою у здоровій, освіченій, вихованій, культурній молоді і реальним погіршенням її загального стану. Значній частині молоді притаманна проблемна поведінка, яка заважає її самоздійсненню та адекватному включенню у суспільне життя.

Певною методологічною проблемою є соціально-психологічне визначення категорії “проблемна молодь” та її окремих видів, дослідження їх характерних особливостей та ступеню проблемності з метою розробки ефективних засобів корекції та профілактики проблемної поведінки.

Проблемною слід вважати молодь, яка порушує загально визнані соціальні норми поведінки. З методологічної точки зору видається коректним виділення ядра и периферії проблемної молоді. Ядро проблемної, щодо дотримання соціальних норм поведінки у суспільстві, молоді складають молоді люди уражені серйозними негативними явищами, такими як криміногенна поведінка, ураження наркоманіями, алкоголізмом, інфекціями, що передаються статевим шляхом (ІПСШ), ВІЛ-інфекцією. До периферії проблемної молоді слід віднести тих, хто експериментує з алкоголем і наркотиками, і в наслідок цього, схильний порушувати громадський порядок, вести безладне статеве життя.

Методологічні засади соціально-психологічного дослідження проблемної молоді становлять статистичні методи, метод фокус-груп, анкетування та опитування, кореляційний, факторний аналіз та інші методи.

Застосування статистичних методів дозволяє більш - менш чітко виділити ядро проблемної молоді та її окремі види за характером проблемності поведінки. Так наприклад, за офіційною державною статистикою, загальна кількість підлітків та молоді від 14 до 28, років становить біля 10 855тис. чол. Кількість підлітків та молоді від 14 до 28 років уражених негативними явищами, складає - більше 1220 тис. чол., що становить більше ніж 11% від загальної їх кількості .

Наркохворі нараховують понад 755 тис чол., ВІЛ-інфіковані - 111 тис. чол.. Разом вони складають 7,3% від загального числа підлітків та молоді. (Слід враховувати, що не всі наркохворі є ВІЛ-інфікованими і навпаки).

Слід враховувати також, що певні види проблемної молоді взаємопроникають один одного. Багато молодих людей, які скоїли злочин є наркозалежними, хворі на ВІЛ-інфекцію можуть бути уражені іншими ІПСШ. Тому для більш чіткого визначання загального числа проблемної молоді і її відсоткової частки стосовно усієї молоді, необхідно вносити відповідні поправки та проводити додаткові дослідження.

Крім того доцільно брати до уваги те, що певна частина молоді, яка насправді є проблемною, може не попасти до загального її числа за статистичними даними. Наприклад, за медичною статистикою та даними правоохоронних органів наркохворими вважаються ті молоді люди, у яких офіційно встановлено діагноз „наркоманія”. Практика свідчить про те, що значна частина молоді, яка систематично вживає наркотичні речовини і фактично є наркозалежною не стоїть на обліку в силу тих чи інших причин. Внаслідок цього вона дещо необґрунтовано, з огляду на її реальну поведінку, знаходиться на периферії проблемної молоді.

До цього можна додати і те, що на основі використання лише статистичних методів неможливо виділити периферію проблемної молоді та групи ризику серед відносно благополучної молоді.

Для більш об`єктивного визначення загального числа проблемної молоді, її окремих видів, чисельного (у відсотковому вигляді) співвідношення ядра і периферії та групи ризику доцільним може бути застосування соціально-психологічні методики анкетування або опитування.

Наприклад, при дослідженні деструктивних щодо способу життя соціально-психологічних настанов молоді за допомогою методики опитування і диференціації відповідей на основні питання, вдається виявити ступінь прояву деструктивності установок та потенційні групи ризику щодо них. Це досягається виділенням відповідей респондентів за такими шкалами: цілком згоден; скоріше згоден, ніж не згоден;однаковою мірою згоден і не згоден; скоріше не згоден, ніж згоден; зовсім не згоден.

Для визначення якісних характеристик проблемної молоді та її окремих видів, а також для розробки стратегії анкетування або опитування найбільш ефективним може бути метод фокус-груп. При підготовці опитування учнівської та студентської молоді в процесі виконання дослідження за темою „Науково-методичні засади моніторингу причин поширення наркоманії, пияцтва та захворювання на СНІД в учнівському та студентському середовищі” на основі цього метода було розрізнено характерні особливості ставлення до наркотичних речовин та залучення до їх вживання з боку молоді, що експериментує та тих молодих людей, які знаходяться у фізичній та психічній залежності від них.

З метою формування початкового переліку причин поширення наркоманії, пияцтва і захворювань на СНІД у молодіжному середовищі було проведено три фокус-групи, учасниками яких були: 1) молодь, що веде здоровий спосіб життя; 2) представники проблемної молоді -- колишні і “діючі” наркомани; 3) експерти -- фахівці, що працюють у сфері профілактики наркоманії, алкоголізму і тютюнопаління у молодіжному середовищі.

Для встановлення суттєвих зв`язків та закономірностей поведінки проблемної молоді при соціально-психологічному дослідженні найбільш ефективними є такі методологічні засоби як кореляційний та факторний аналіз.

В рамках виконання дослідження „Деструктивні щодо способу життя соціально-психологічні установки молоді” за результатами кореляційного аналізу було встановлено тісний взаємозв'язок деструктивних настанов щодо тютюнопаління, вживання наркотичних речовин та алкоголю, а також те що тютюнопаління підштовхує до вживання наркотиків. Зокрема про це свідчать суттєві зв'язки ствердних відповідей на наступні питання: „я щотижня вживаю алкогольні напої”, „справжній чоловік зазвичай палить”, „у моєму оточенні “забити косяк” - це круто, оскільки сприяє зняттю напруження, новим знайомствам”, „найкращий спосіб відчути радість і задоволеність із життя - це молодіжні вечірки, легкий кайф, безтурботність”.

Також виявлено взаємозв`язок між настановами на вживання наркотиків та алкоголю з безвідповідальною сексуальною поведінкою. Крім того виявлено груповий характер поширення деструктивних настанов та їх взаємообумовленість найближчим товариським оточенням, впливом молодіжних кумирів: („мої шкідливі звички такі ж як у моїх друзів”, „як у моїх кумирів”).

Факторний аналіз допомагає визначити основні закономірності соціально-психологічних явищ у середовищі проблемної молоді. Так у згаданому вище дослідженні були визначені закономірності зв'язку у свідомості сучасної молоді власних деструктивних настанов та настанов свого оточення з відповідним сімейним вихованням та впливом; закономірність зв'язку деструктивних настанов щодо тютюнопаління, вживання алкоголю та наркотиків з агресивністю проблемної молоді; наявність парадоксального зв`язку між її схильністю до ризикової поведінки взагалі та потребою у зняти напруження, відчути задоволеність власним життям.

На основі застосування комплексу методологічних засобів при проведені соціально-психологічних досліджень в рамках виконання Національних та Комплексних програм з профілактики негативних явищ серед молодого покоління українського суспільства можна зробити наступні висновки.

1. У сучасному молодіжному середовищі можна виділити декілька важливих груп: носіїв деструктивних настанов, які складається з твердого ядра та периферії; групи ризику стосовно негативних явищ, молодь, яка дотримується здорового способу життя усвідомлено і активно, та молодь, яка пасивно сприймає настанови здоров`я та просоціальної поведінки.

2. Характер та поширеність деструктивних настанов серед сучасної молоді, яка схильна до нездорового способу життя, має наступні якісні та кількісні характеристики:

· на вживання алкоголю 19,1%, група ризику 16,5%; „найкраще відчути радість і задоволеність від життя - це легкий кайф” - 27,5%, а група ризику до 26,6%.

· на тютюнопаління 14,9%, група ризику - 8,4%. „звичка до тютюнопаління допомагає розслабитись і спілкуватись - 24,8%, група ризику 21,7%);

· на вживання наркотичних речовин - 10,5%, група ризику - 10,1%.

Насторожує те, що у стосунку наркотичних речовин толерантне ставлення молоді значно переважає у порівнянні з її ставленням до вживання алкоголю та тюнопаління.

Високий ступінь деструктивності настанов відносно різних питань має певні коливання, проте зберігає відносну стабільність навколо твердого ядра з 8 - 10% загального числа опитаної молоді, що в цілому співпадає з результатами, які отримані за допомогою статистичних методів.

3. Аналіз показує, що одними із важливих факторів формування у молоді деструктивних щодо способу життя настанов є гедоністичні мотиви, досягнення станів легкого кайфу як радості життя, умови розслаблення та спілкування. Про це свідчить досить значне число обравших такі “радощі” життя як куріння, алкоголь, наркотики, випадковий секс - (18,7% респондентів, 21,2% група ризику), що у 2 рази перевищує кількість носіїв твердої деструктивної настанови.

4. На основні кореляційного аналізу встановлено тісні взаємозв`язки деструктивних настанов на тютюнопаління, вживання наркотичних речовин і алкоголю між собою, а також взаємозв`язок між настановами на вживання наркотиків та алкоголю з безвідповідальною сексуальною поведінкою. Крім того виявлено груповий характер поширення деструктивних настанов та їх взаємообумовленість найближчим товариським оточенням, впливом молодіжних кумирів.

5. На основні факторного аналізу виявлено наступні закономірності:

· вплив відповідного сімейного виховання на формування деструктивних настанов молоді щодо свого здоров`я;

· тісний зв'язок деструктивних установок молоді на тютюнопаління та вживання алкоголю з агресивністю та схильністю до ризикової поведінки взагалі, а також з відповідним впливом друзів;

· виявлено суттєвий зв`язок цих деструктивних установок з потребою у зняті напруження та відчуттям задоволеності власним життям.

Ці результати спонукають до суттєвого вдосконалення профілактичної роботи на сучасному етапі розвитку суспільства та зумовлюють необхідність:

1) широкої профілактичної роботи з усіма підлітками та молоддю, а не лише з групами ризику;

2) зміни акцентів у змісті цієї роботи. Основну увагу слід приділити посиленню особистісного потенціалу молоді, формуванню здорового способу життя, підготовці до вступу у доросле життя у суспільстві;

3) допомоги у ресоціалізації проблемній молоді, яка вже має негативний досвід участі у наркобізнесі, сексбізнесі, порушенні чинного законодавства;

4) більш широкого використання та поширення (за методикою рівний рівному) життєвого досвіду тієї проблемної молоді, яка встала на правильний шлях у роботі з молоддю, схильною до ризикової поведінки.

Зважаючи на те, що молодь в українському суспільстві відноситься до соціальної групи, яка потребує соціального захисту і підтримки, слід дієвіше допомагати їй набувати правильної життєвої компетенції, в проведені вільного часу, організації власних громадських об`єднань для розвитку та забезпечення своїх інтересів, захисту прав.

2. Форми та механізми соціалізації особистості

Живі організми складають природну ієрархію. Усе їхнє різноманіття можна розташувати на сходах видів від найпростіших до самих складних. Чим складніший організм, тим довше доводиться йому пристосовуватися до навколишнього середовища. Комахи народжуються вже дорослими, тобто готових нормально функціонувати у своїй екологічній ніші. Вищим організмам доводиться сутужніше. Природа подбала про те, щоб виділити спеціальний період часу, у плині якого немовля навчається і пристосовується до дорослого світу. Цей період називається дитинством. У птахів воно триває один сезон, у тигрів, слонів і мавп - кілька років. Чим вище стоїть тварина на сходах видів, тим триваліший період адаптації.

Самим затягнутим є період підготовки до дорослого життя в людини. Раніше вважалося, що він обмежується дитинством, сьогодні в нього включають період юності і молодості. Третина свого життя людина навчається жити в самому складному з існуючих світів - у світі суспільних відносин. Такої екологічної ніші немає у жодного з видів. Останнім часом фахівці прийшли до думки, що людина навчається і переучується усе своє життя. Такі вимоги сучасного суспільства. Цей процес одержав назву соціалізації.

соціальний психологічний соціалізація особистість

3. Поняття про соціалізацію особистості, механізми соціалізації

Соціалізація являє собою процес становлення особистості, поступове засвоєння нею вимог суспільства, придбання соціально значимих характеристик свідомості і поведінки, які регулюють її взаємини із суспільством.

Які ж механізми соціалізації? Уже З.Фрейд виділив психологічні механізми соціалізації: імітацію, ідентифікацію, почуття сорому і провини. Імітацією називається усвідомлена спроба дитини копіювати визначену модель поведінки. Зразками для наслідування можуть виступати батьки, родичі, друзі і т.д. Ідентифікація -- спосіб усвідомлення приналежності до тієї чи іншої спільності. Через ідентифікацію діти приймають поведінку батьків, родичів, друзів, сусідів, і т.д., їхньої цінності, норми, зразки поведінки як свої власні.

Імітація й ідентифікація є позитивними механізмами, оскільки вони націлені на засвоєння визначеного типу поведінки. Сором і провина являють собою негативні механізми, тому що вони придушують чи забороняють деякі зразки поведінки. З.Фрейд відзначає, що почуття сорому, і провини тісно зв'язані один з одним і майже нерозрізнені. Однак між ними існують визначені розходження. Сором звичайно асоціюється з відчуттям, що вас викрили і зганьбили. Це почуття орієнтоване на сприйняття вчинків індивіда іншими людьми. Відчуття ж провини зв'язано з внутрішніми переживаннями, із самооцінкою людиною своїх учинків. Покарання тут відбувається само собою, що контролюється формою виступає совість.

Т. Парсонс і С. Бейлз застосовували поняття, введені З.Фрейдом до теорії соціальної дії і соціальних систем. Вони визначають імітацію як процес, за допомогою якого засвоюються специфічні елементи культури, особливі знання, уміння, обряди і т.д. На їхню думку, імітація не припускає ніякого тривалого відношення з “моделлю”. Ідентифікація ж для них означає внутрішнє освоєння цінностей людьми і являє собою процес соціального навчання. Ступінь ідентифікації визначається характером прихильності до “іншого”. Оскільки найбільш сильні прихильності в родині, тому вона вважається основною формою соціалізації. У соціології звернена увага на той факт, що цінність родини як соціального інституту довгий час недостатньо враховувалася. Більше того, відповідальність за виховання майбутнього індивіда намагалися деякою мірою зняти з родини, переклавши на школу, трудовий колектив, громадські організації. Приниження ролі родини принесло великі втрати, в основному морального порядку, але які згодом обернулися великими втратами в трудовому і суспільно-соціальному житті.

Соціалізація особистості припускає, що об'єктом дослідження є не одна чи декілька, а весь комплекс суспільно значимих якостей людини в їхній тісній єдності і взаємодії. Вони охоплюють усю сукупність рис свідомості і поведінки: знання, переконаність, працьовитість, культуру, вихованість, прагнення жити за законами краси, фізичну підготовку, і т.д.

4. Основні етапи соціалізації особистості

Соціалізація особистості починається з перших років життя і закінчується періодом громадської зрілості людини, хоча, зрозуміло, повноваження, права й обов'язки, набуті нею, не говорять про те, що процес соціалізації цілком завершений: по деяких аспектах він продовжується все життя.

Для успішної соціалізації, по Д. Смелзеру, необхідна дія трьох фактів: сподівання, зміна поведінки і прагнення відповідати цим сподіванням. Процес формування, на його думку, відбувається на трьох різних стадіях: 1) стадії наслідування і копіювання дітьми поведінки дорослих; 2) ігрової стадії, коли діти усвідомлюють поведінку як виконання ролі; 3) стадії групових ігор, на якій діти учаться розуміти, що від них чекає ціла група людей.

Французький психолог Ж. Піаже, зберігаючи ідею різних стадій у розвитку особистості, наголошує на розвитку пізнавальних структур індивіда і їхній наступній перебудові в залежності від досвіду і соціальної взаємодії. Ці стадії переміняють одна іншу у визначеній послідовності: сенсорно-моторна (від народження до 2 років), операційна (від 2 до 7), стадія конкретних операцій (з 7 до 11), стадія формальних операцій (з 12 до 15). Багато психологів і соціологів підкреслюють, що процес соціалізації продовжується протягом усього життя людини, і стверджують, що соціалізація дорослих відрізняється від соціалізації дітей декількома моментами. Соціалізація дорослих скоріше змінює зовнішню поведінку, у той час як соціалізація дітей формує ціннісні орієнтації. Соціалізація дорослих розрахована на те, щоб допомогти людині набути визначені навички, соціалізація в дитинстві в більшій мірі має справу з мотивацією поведінки.

Дитинство

Соціалізація повинна починатися в дитинстві, коли приблизно на 70% формується людська особистість. Варто запізнитися, як почнуться необоротні процеси. У дитинстві закладається фундамент соціалізації, і в теж час це самий незахищений її етап. Діти ізольовані від суспільства, у соціальному плані програють, хоча багато дорослі свідомо шукають самітності й ізоляції, щоб віддаватися заглибленим міркуванням і спогляданню. Частіше коли дорослі потрапляють в ізоляцію мимо своєї волі і на тривалий термін, вони духовно і соціально не гинуть. Навпроти, переборюючи труднощі, вони розвивають свою особистість, пізнають у собі нові грані.

Таким чином, початкова соціалізація і продовжена - якісно різні етапи. Соціалізація - акумулятивний процес, у ході якого накопичуються соціальні навички.

Уже говорилося про те, що соціалізацію часто мислять як підготовку дітей до життя у світі дорослих. А чим розрізняються ці два світи? Чи настільки істотні між ними розходження? І чи не так необхідна спеціальна підготовка для переходу з одного в інший?

Діти і дорослі розрізняються безліччю ознак: ростом, фізичною силою, розумовими здібностями й умінням їх з вигодою застосовувати, відношенням до небезпеки і ризику, співвідношення розумових і емоційних компонентів, обсяг придбаних знань, здатністю учитися на власних помилках, умінням приймати правильні рішення в складних ситуаціях, прагненням брати на себе додаткову відповідальність.

Проте головного ми не назвали - виконання соціальних ролей. Діти - єдина категорія населення, що не мають соціальних статусів і соціальних ролей, якщо не вважати статусів «дитина», «чоловіча / жіноча стать», «син / донька», «племінник» і т.п., які вони ще не осмислюють повною мірою. Тому що діти не є виробниками матеріальних благ і не відносяться до категорії економічно самостійного населення, у них не може бути професійних, економічних і політичних статусів і ролей. Їм не знайоме те, з чого складається суть статусів - коло прав і обов'язків. Вони не знають обов'язків інженера, листоноші, парламентарія, чи парафіянина. Вони не знають, що таке відповідальність. Діти не знають, що таке соціальні норми, хоча багато з цього їм дорослі розповідали.

Теоретичні і дуже приблизні знання про соціальні ролі не дозволяють стверджувати, що діти опанували ними чи засвоїли їх. У ролі вони грають, але не поводяться відповідно до вимог соціальної ролі. У дітей тільки ігрове освоєння соціального світу: хлопчиська грають у війну, а дівчиська - у дочці-матері. Дорослі ніколи не грають у ролі, якщо не вважати ігровий метод навчання в бізнесі.

Отже, два світи - дитячий і дорослий розрізняються з погляду соціалізації. Вони знаходяться на різних кінцях цього процесу. Головне розходження - ступінь оволодіння соціальними ролями.

Юність. Юність завершує активний період соціалізації. До юнаків звичайно відносять підлітків і молодих людей у віці від 13 до 19 років. Їх ще називають тінейджерами. У цьому віці відбуваються важливі фізіологічні зміни (одне з них - настання статевої зрілості), яке спричиняє визначені психологічні зрушення: поява потягу до протилежної статі, агресивність, яка нерідко невмотивована, виявляється схильність до необміркованого ризику і не уміння оцінити ступінь його небезпеки, підкреслене прагнення до незалежності і самостійності.

Психофізіологічні зміни не можуть не вплинути на хід і зміст соціалізації. Схильність до інновацій і творчості, невизнання всіх і всяких авторитетів, з одного боку, підкреслена автономія і незалежність - з іншої, породжують особливе явище, яке називається молодіжною субкультурою. Вона асоціюється з трьома головними негативними рисами, явищами-символами: наркотиками, сексом і насильством. Підлітковий період називають «важким віком», «переломним періодом». Його зміст полягає в зміні поведінкових характеристик: від майже повної слухняності, властивої малим дітям, юнаки переходять до стриманої слухняності - схованій непокорі батькам. Якщо раніше, будучи дітьми, вони дивилися на світ очима своїх батьків, то тепер вони ведуть як би подвійний рахунок: у підлітків і юнаків вибудовується рівнобіжна система цінностей і поглядів на світ, що частково перетинається позицією батьків, а частково - з поглядами однолітків. У цей період закінчується формування фундаменту особистості, добудовуються їхні верхні - світоглядні - поверхи. Усвідомленням свого «Я» відбувається як осмислення свого місця в житті батьків, друзів, що оточує соціуму. Одночасно спостерігається постійний пошук моральних орієнтирів, зв'язаних з переоцінкою сенсу життя. Підлітки і юнаки більш сприйнятливі до негативних оцінок навколишніх, особливо якщо вони стосуються одягу, зовнішнього вигляду, манер поведінки, кола знайомств, тобто всього того, що складає соціальне середовище і соціальну символіку «Я». Гіпертрофована самостійність знаходить вираження в підкресленій різкості власних оцінок: для багатьох тінейджерів «добре» і «правильне» тільки те, що їм подобається.

Труднощі соціалізації в цей період зв'язані з трьома головними обставинами:

· розбіжністю між високим рівнем домагань (прагнення стати героєм, прославитися) і низьким соціальному статусом, який заданий їх віком;

· розбіжністю старого стилю батьківства, орієнтованого на те, що для матері син і дочка завжди залишається дитиною, і нових потенційних можливостей тінейджерів, заданих їх психофізіологічним подорослішанням;

· протиріччя між орієнтацією, що підсилилася, на самостійність і залежність, яка підсилилася від думки і поведінки однолітків.

Психофізіологічне подорослішання практично нічого не змінює в соціально-економічному положенні тінейджерів. Соціальні статуси батьків і юнаків як і раніше несумісні: батьки заробляють на життя, несуть моральну і правову відповідальність за дітей і недоторканність майна, беруть участь у суспільному і виробничому житті. Дорослі - власники, розпорядники, опікуни, виробники, законодавці, споживачі, захисники і т.д. А тінейджери економічно несамостійні, вони усе ще вимагають соціального захисту і не виступають учасниками правопорушень. Їхній рольовий діапазон вкрай обмежений. Вони не є власниками, розпорядниками, виробниками, законодавцями. Вони - лише споживачі. Хоча в правовому змісті вони можуть приймати життєво важливі рішення, у психологічному плані тінейджери дозріли для них. Але батьки обмежують їх. У цьому і полягає протиріччя.

У зв'язку з цим соціологи говорять про рольове безправ'я тінейджерів - меншому обсязі прав і обов'язків у порівнянні з дорослими. Володіючи меншими можливостями, тінейджери зіштовхуються з таким глобальними світоглядними і моральними проблемами, що у зрілому віці вирішені. Недолік життєвого досвіду змушує їх робити набагато більше помилок, чим це робить дорослі, чи діти старі. Але головне не в кількості, а як помилки, серйозності їхніх наслідків: злочинність, уживання наркотиків, алкоголізм, полова розбещеність, насильство на особистістю. Багато хто з тінейджерів кидає школу, у результаті порушується природний процес соціалізації. Недоодержання знань відразу позначається на економічному становищі, підлітки на економічному становищі, підлітки і юнаки виявляються в гіршій ситуації на ринку праці. У розвитих країнах рівень безробіття серед 18-літніх у 3 рази вище, ніж у дорослих.

Соціологи думають, що сексуальна розбещеність, зловживання алкоголем і молодецтво - не що інше, як спроба відігравати роль дорослих. Можливо, що та ж сама причина спонукує багатьох кидати школу. Статус школяра вважається «недорослим». Він не сприяє досягненню життєвого успіху, а разом з ним і визнанню в групі однолітків. Тінейджери шукають визнання своєї психологічної дорослості за рамками школи і родини - інститутів, де їх продовжують вважати дітьми.

Отже, ми розглянули труднощі соціалізації в період юності і встановили, що головною проблемою серед них є рольовий конфлікт, чи рольове безправ'я юнаків.

Батьківство

Взаємини, що складаються між батьками (матір'ю і батьком) і дітьми, є вирішальним моментом соціалізації. Вони виявляють себе в самий відповідальний момент - коли людина найбільш сприйнятлива до добра і зла, коли вона найбільш довірлива і відкрита усьому новому, а саме в період дитинства. Друга характерна риса - взаємини продовжуються все життя і, отже, роблять найбільш тривалий вплив. Третя риса - батьківсько-дитячі відносини є самими тісними і близькими відносинами, які тільки можуть існувати в людському суспільстві.

Багато хто переконаний, що батьківські почуття передаються біологічно і пробуджуються з появою першої дитини. Дійсно, у всіх живих істот - від птахів і до ссавців батьківська турбота запрограмована генетично. Однак для людських істот це справедливо на половину. Батьківство - насамперед відношення, яке соціально здобувається. Практично тільки в людей є можливість дітей підкинути чи передати на виховання в іншу родину або віддати під опіку держави. Тільки людські істоти придумали спеціальні установи для дітей, що залишаються, і систему санкцій, за допомогою яких або карають за порушення, або заохочують за дотримання відносин батьківства.

Зрілий вік

У зрілому віці переборюється рольовий конфлікт (рольове безправ'я). Психофізіологічне подорослішання збігається із соціальним і економічним дорослішанням, домагання, амбіції і надії юності одержують задоволення пропорційне витраченим зусиллям і придбаним знанням. Зрілий вік характеризує розквіт людської особистості.

Як такий зрілий вік не є самостійним етапом соціалізації. Це збірне поняття, яке охоплює кілька циклів людського життя, розділених найважливішими подіями: оволодіння професії, проходження армійської служби, початок трудової діяльності, чи одруження заміжжя, створення родини, народження дітей.

Настання зрілого віку, тобто дорослого життя, може затягнуться в наслідок проходження навчання (у вузі й аспірантурі) до 21-23 років чи прискориться через ранній початок трудової діяльності. Якщо нижня границя зрілого віку не визначена, то його верхня границя позначена виходом на пенсію.

Соціологічним критерієм розмежування двох періодів - молодіжного і зрілого - служить економічна, соціальна і політична самостійність. Але що вважати проявом такої самостійності? За старих часів 20-літні юнаки командували арміями, а сьогодні вони сидять у студентських аудиторіях і не в змозі прокормити родину. В екстремальні періоди історії - війни і революції - молодь швидше досягає суспільного визнання, її соціальний статус росте завдяки підвищенню військової значимості молоді як джерела рекрутів. Навпроти, у спокійний період історії етап несамостійності затягується. Для таких періодів соціологи розробили набір критеріїв, яким повинна відповідати молода людина, що претендує на статус дорослого:

· сама себе забезпечувати засобами існування;

· розпоряджатися грошима незалежно від інших;

· бути самостійною у виборі способу життя;

· проживати незалежно від батьків.

В Іспанії соціологи з'ясували, наприклад, що тільки 20% молоді у віці від 15 до 30 років відповідають чотирьом приведеним критеріям і тому в праві називатися дорослими.

Поряд з вищевказаними, соціологи вживають і деякі й інші ознаки, зокрема, а) здатність відповідати перед законом; б) допуск до голосування на виборах; в) вступ у шлюб. З погляду соціалізації, лише вступ у шлюб служить значним критерієм дорослості. Родина - єдиний агент соціалізації, який робить вплив протягом усі життя. Однак роль і статус кожного її члена на різних етапах сімейного циклу міняється. Дитина - об'єкт соціалізації й одна з цілей життя батьків, доросла людина - суб'єкт (стосовно дітей) і об'єкт (стосовно іншого чоловіка) соціалізації одночасно. Він перестає служити метою життя, стаючи засобом. Старі і літні члени родини можуть бути тільки суб'єктами, але найчастіше вони виключаються дорослими дітьми з активного процесу соціалізації і виховання онуків. Чоловік і дружина виступають агентами соціалізації друг для друга.

Справа в тому, що сімейна соціалізація для дорослих людей протікає інакше, чим для дітей. Подорослішання юнака, обзавівшись власною родиною, переходить у новий якісний стан - з об'єктів виховання вони стають його суб'єктами. І на перших порах відбувається болісний процес оволодіння новою соціальною роллю: молодята звертаються до батьків, друзів, товаришів по службі по будь-якій дрібниці, яка стосується виховання дитини і облаштування побуту - як сповивати і годувати крихітку, як полагодити водопровідний кран і оплачувати квартиру. Це і є освоєння нової соціальної ролі. Одночасно чоловіки впливають один на одного, вирішуючи питання про розподіл прав і обов'язків, про лідерство в родині, відношення до нової родини і нових друзів. Тут немає суб'єктів і об'єктів, соціалізація відбувається на партнерській основі, оскільки, змінюючи свою поведінку, дружина допомагає змінити поведінку партнера.

Доросле життя - самий активний період соціалізації, тому що саме в цей час спостерігається освоєння соціальних ролей не в ігровий, а в реальній ситуації. Уперше вирівнялися обсяги прав і обов'язків, потреб і засобів їхнього задоволення.

Старість

Конкретний вік, у тому числі літній, визначає придатність чи непридатність, до виконання соціальних ролей і видів діяльності. З виходом на пенсію завершується активний період соціалізації, зменшується потреба старших у родині. Літня людина перестає виконувати найголовнішу функцію - бути виробниками матеріальних цінностей. З виробника вона перетворюється в споживача, а тим самим в утриманця. Хоча стара людина найчастіше така ж беззахисна, слабка і безпомічна, як і дитина, але на відміну від дитини старша людина не є метою життя для когось. Батьки шукають емоційне задоволення в спілкуванні з дітьми, а в спілкуванні зі своїми літніми батьками вони найчастіше бачать тільки обов'язок.

Разом з тим перехід від зрілості до старості розкриває нові соціальні можливості і ролі. Люди похилого віку виступають партнерами, чи конкурентами супротивниками інших вікових груп на ринку праці, у системі соціалізації й освіти, у веденні домашнього господарства й у міжособистісному спілкуванні. Правда, у всіх цих сферах їхня роль мінімальна: на роботі літніх звільняють у числі перших, а приймають на роботу в числі останніх; по веденню домашнього господарства їм залишають найпростіші функції (підмітати підлогу, сходити в магазин), а принципові питання молоді залишають за собою; проводити ефективну освіту і соціалізацію в сучасному суспільстві літні не можуть тому, що їх знання в порівнянні з молоддю швидко застарівають, а погляди і манери визнаються архаїчними.

Перехід з фази зрілості у фазу старості стосується змін трудового статусу, змісту роботи, мотивації і відносини до життя, а також відносини до роботи як до джерела доходів і матеріального задоволення, працездатності, кола спілкування і самооцінки. Незвичний надлишок вільного часу, відхід з виробництва і поява нових ролей змушують літню людину заново проходити процес адаптації, хоча старіння людського організму виснажує резерви для повторної адаптації. У результаті виникає почуття непевності в завтрашньому дні і засобах існування. Відчуття себе в положенні соціального утриманця часто виражається в почутті соціального приниження.

Фахівці знайшли закономірність: з віком знижується здатність адаптуватися до соціальних змін. Чим старша людина, тим більше вона незадоволена різними сторонами життя. Психологи відзначають: старі стають буркотливіші, дратівливіші і сумніші. Але відомо й інше: з віком людина більше дорожить життям і цінує кожен зайвий її день.

Припинення роботи і вихід на пенсію ведуть до негативних наслідків: змушене збільшення і побутові навантаження, матеріальна залежність від родичів, зменшення авторитету і престижу, почуття ізольованості, острах самітності. Спосіб життя і дозвілля стають пасивними, малорухомими й одноманітними (сидіння на лавці в будинку чи в сквері) неспішні й укорочені прогулянки, читання газет і перегляд телепередач більше колишнього).

Відчуття наближення старості і почуття безперспективності виникають тому, що в старих губиться те, що властиво іншим віковим групам, а саме - наявність життєвих планів. Життєвий план - ідеалізована картина майбутнього життя, стрижнем якого служить передбачувана траєкторія соціальної кар'єри і сума можливих досягнень. У молодому віці життєві плани приймають форму невизначеної мрії, неясних бажань, у зрілому - чітко вибудованої посадової кар'єри, а в літньому віці вони зникають.

Завдяки життєвим планам соціалізація їх стихійного і некерованого процесу перетворюється в цілеспрямовану стратегію поведінки. Зрілий індивід звіряє з поставленою метою те, чого він реально досяг, і вносить необхідні виправлення. Але літня людина подібного вже зробити не може - перед у нього немає необхідного запасу часу і сил. Життєві плани орієнтують людину особливим образом: вони вносять мотивацію досягнення. Але в літніх немає ні одного, ні іншого. Тому в них переважають пасивні форми діяльності і стихійне пристосування до нових соціальних ролей.

Висновки

Соціалізація являє собою процес становлення особистості, поступове засвоєння нею вимог суспільства, придбання соціально значимих характеристик свідомості і поведінки, які регулюють її взаємини із суспільством.

Фрейд виділив психологічні механізми соціалізації: імітацію, ідентифікацію, почуття сорому і провини.

Багато психологів і соціологів підкреслюють, що процес соціалізації продовжується протягом усього життя людини, і стверджують, що соціалізація дорослих відрізняється від соціалізації дітей декількома моментами. Соціалізація дорослих скоріше змінює зовнішню поведінку, у той час як соціалізація дітей формує ціннісні орієнтації. Соціалізація дорослих розрахована на те, щоб допомогти людині набути визначені навички, соціалізація в дитинстві в більшій мірі має справу з мотивацією поведінки.

Отже, соціалізація - акумулятивний процес, у ході якого накопичуються соціальні навички.

Література

1. Нове покоління незалежної України (1991 -2001 роки). Щорічна доповідь Президентові України, Верховній раді України, Кабінету Міністрів України про становище молоді в Україні (за підсумками 2001 року).К.2002.: Державний інститут проблем сім`ї та молоді./ Заг. ред. О. Балакірєвої і О. Яременка.- Київ.: УІСД.2001.- 210 с.

2. Методичний посібник з профілактики наркоманії та ВІЛ/СНІДу у шкільному та молодіжному середовищі (для лідерів з числа підлітків, молоді, вчителів, батьків). За ред. Лазоренко Б.П., Пінчук І.М./ - К. 2002. -144 с.

3. Максимова Н.Ю., Толстоухова С.В. Соціально-психологічний аспект профілактики адитивної поведінки підлітків та молоді. - К.,2000. -200 с.

4. Інформаційний вісник “Проблеми ВІЛ-інфекції, наркоманії та ІПСШ в Україні” /Науковий ред. Лазоренко Б.П./. К. 2004.- 40 с.

5. Лазоренко Б.П. Проблемна молодь: профілактика та психосоціальна реабілітація у протидії поширенню наркоспоживання та ВІЛ/СНІД в Україні. - Кращі практики у вирішенні проблем наркоманії та ВІЛ/СНІД: досвід України та Польщі. /Під ред. Лазоренко Б.П., Ліщука Р.М./. - К.: 2004 р., с. 58 - 71.

6. Материалы «Международной научно-практической конференции xxi век: духовно-нравственное и социальное здоровье человека»

7. Социология, под. Ред. Лавриненко В.Н., Юнити - Москва, 2002 г.

8. Социология, Кравченко С.А., Экзамен - Москва, 2002 г.

9. Социология социальных изменений, Штомпка П., Москва, 1996 г.

10. Что такое личность, Ильенков И.В., Москва 1991 г.

Размещено на Allbest.ru