Питома вага першої групи областей у загальному обсязі валової доданої вартості становить 46,6%. Друга група представлена 7 областями, що за зазначеним показником відповідають середньому по країні рівню або мають незначне відхилення (від 110 до 90%): Харківська (105,6%), Одеська (102,0%), Сумська (99,8%), Черкаська (97,5%), Чернігівська (95,2%), Миколаївська (94,5%), Луганська (94,4%). Їх частка становить 25,7% валової доданої вартості. До складу третьої групи увійшли 12 регіонів, показник валової доданої вартості на душу населення яких становить менше 90% від середнього рівня по країні: АР Крим (69,9%), Хмельницька (85,9%), Житомирська (85,5%), Вінницька (82,4%), Кіровоградська (81,6%), Рівненська (79,0%), Херсонська (76,8%), Івано-Франківська (72,5%), Волинська (68,5%), Тернопільська (64,5%), Закарпатська (52,3%) області та м. Севастополь (66,3%). На долю цієї групи припадає 27,7% загальної валової доданої вартості.

Поглиблення міжрегіональних відмінностей відбувалося на тлі загального спаду розвитку економіки починаючи з 1991 року. У переважній більшості регіонів України позитивна динаміка за показниками виробництва у промисловості (у 24 регіонах) та сільському господарстві (у 22 регіонах з 25) почалося лише з 2000-2002 року.

За 1991-2005 роки загальний індекс промислового виробництва становив 51%; при цьому в 13 областях обсяг виробництва промислової продукції зменшився більше ніж вдвічі порівняно з 1990 роком. Найбільший спад відбувся в Львівській (майже в 3 рази) та Житомирській (38% рівня 1990 року) областях, найменший - в м. Києві (97% рівня 1990 року). Лише в Запорізькій області починаючи з 1996 року відбувається стійке п'ятирічне зростання виробництва продукції промисловості і в 2000 році обсяг промислового виробництва в цьому регіоні досяг рівня 1990 року.

населення міграція демографічна соціальна

Розділ 3. Основні напрямки покращення демографічної ситуації в Україні

Соціально-економічна перебудова суспільства в Україні спричинила гострі проблеми. Їхнє вирішення передбачає розробку науково обгрунтованої комплексної програми подолання демографічної кризи, яка б охоплювала не тільки питання простого відтворення населення, але й його розвитку у широкому соціальному контексті.

У першочерговому порядку необхідно розробити сучасну ідеологію демографічного розвитку України, що поєднувала б об'єктивний аналiз реалій з науково обгрунтованими цiлями та завданнями. У зв"язку з цим слід посилити наукові розробки в галузі демографічних та гендерних досліджень, їх фінансову підтримку, а також пропаганду відповідних наукових знань.

В умовах значного зниження народжуваності, зростання смертності та погіршення здоров'я необхідно докласти максимальних зусиль для збереження населення України. Це має бути основним змістом демографічних стратегій держави сьогодні.

При обмежених фінансових можливостях, а також занепаді системи соціального захисту основна увага і підтримка повинні бути спрямовані на вирішення проблем, що безпосередньо впливають на рівень захворюваності і смертності населення і, зокрема, дітей та жінок.

У зв'язку з цим необхідно реформувати систему охорони здоров'я, на якій негативно позначилися зміни соціально-економічних умов, а також збільшити асигнування на розвиток цієї сфери. Тим більше, що в умовах стрімкого старіння населення потреба в коштах на охорону здоров'я та соціальне забезпечення осіб похилого віку постійно зростає.

Питання пропаганди засобами масової інформації здорового способу життя повинно розглядатися як одна з головних цілей стратегії зміцнення здоров'я та продовження повноцінного життя і включати такі аспекти:

- передача знань щодо профілактики захворювань та піклування про здоров'я як населення в цілому, так і конкретних груп ризику, наприклад підлітків;

- засвоєння та застосування знань відповідними адресатами з тим, щоб домогтися змін у поведінці людей, що зловживають курінням, алкоголем та наркотиками;

- розвиток різних форм піклування про власне здоров'я.

З метою підвищення рівня життя населення та дотримання законодавчо встановлених державних соціальних стандартів та державних соціальних гарантій було б раціональним: поліпшення планування сім'ї, вдосконалення системи надання відповідної кваліфікованої медичної допомоги сім'ям, які бажають мати дітей; поліпшення здоров'я населення, насамперед підлітків, молоді, а також зниження рівня професійних захворювань, побутового та виробничого травматизму населення; відновлення мережі дошкільних навчальних заходів, особливо у сільській місцевості, з метою забезпечення доступності дошкільної освіти.

Ці кроки щодо покращення здоров'я населення неодмінно стануть важливими чинниками підвищення рівня життя населення, будуть сприяти зростанню ефективності і продуктивності праці українців та валового внутрішнього продукту держави.

В умовах, коли жінки становлять більшість серед тих, хто звільняється з виробництва, і меншість серед працевлаштованих, необхідно на практиці забезпечувати їхнє право на працю у поєднанні з виконанням материнської функції. Йдеться, по-перше, про профілактичні заходи, спрямовані на раціоналізацію праці жінок, які здійснюються на державному рівні і мають довготривалий характер. По-друге, про активну політику на ринку праці, спрямовану на зменшення безробіття серед жінок, більш повне урахування їхнього професійно-кваліфікаційного складу, надання можливостей перепідготовки і працевлаштування в конкретних умовах.

Населення має бути соціально захищеним, а специфічна демографічна політика повинна підсилюватися заходами держави щодо виходу з економічної кризи. Проте суверенність особи несумісна з соціальним, а тим більше державним патерналізмом, котрим була пройнята демографічна політика в колишньому СРСР. Держава повинна забезпечувати соціальний захист своїх громадян, але не перетворювати їх на утриманців. Найвища мета такої політики - домогтися, щоб якомога менша частина населення залежала від суспільної благодійності.

Це у свою чергу передбачає удосконалення умов реалізації трудового та духовного потенціалів населення, його ефективне включення в суспільний поділ праці, нарощування зусиль щодо примноження суспільного добробуту. Цьому можуть слугувати заходи щодо забезпечення зайнятості населення - створення нових робочих місць, навчання та перекваліфікація працездатних, особливо в тих галузях суспільного виробництва, де очікується найбільше безробіття.

Необхідно також проводити демографічні та гендерні експертизи всіх законопроектів Верховної Ради, проектів указів Президента України, які заторкують права та інтереси населення.

У сучасних умовах, коли суспільне життя продовжує знаходитись у стані хронічної кризи і невизначеності, коли не вироблена досить обґрунтована економічна стратегія-прогноз, затверджена на держаному рівні, демографічне прогнозування перетворилось на операцію з багатьма невідомими. Створилась унікальна для демографа-прогнозиста ситуацію: практично відсутня соціально-економічна основа для опрацювання демографічних гіпотез. 3 метою поліпшення демографічної ситуації необхідно спрямувати соціально-економічну політику на розв'язання найгостріших проблем сім'ї: стимулювання народжуваності, підвищення медичного обслуговування, посилення охорони та оплати праці, поліпшення побутових умов і впровадження здорового способу життя, створення широкої мережі державних та недержавних служб соціальної допомоги.

ВИСНОВКИ

Проаналізувавши характер демографічних зрушень, що відбулися в Україні протягом останнього десятиріччя, слід виокремити найбільш суттєві структурні зрушення: зростання частки осіб похилого віку і зменшення активної репродуктивної та працездатної частки у складі населення України, що є загальною демографічною тенденцією розвинених країн на тлі зниження загального коефіцієнту народжуваності і збільшення коефіцієнту смертності населення.

Ці фактори у своїй сукупності визначають особливу складність демографічної ситуації в України, яка впливає на розвиток всіх інших сфер діяльності країни, оскільки люди є головним ресурсом держави.

Таким чином, перед найвищими ланками влади головними мають стати завдання з підвищення рівня наукових досліджень з актуальних проблем демографічної політики та їх гідне інформаційне та матеріальне забезпечення задля створенням необхідних економічних умов розвитку країни.

Напрями демографічної політики держави мають спрямовуватись передусім на економічне забезпечення відтворення населення, належний соціальний захист сімей з дітьми та осіб похилого віку, поліпшення екологічної ситуації, зниження виробничого та побутового травматизму, популяризації здорового способу життя, забезпечення доступності якісної медичної допомоги та освіти, що, зрештою, стане вагомим підґрунтям для переходу до сучасного режиму відтворення населення і підвищення тривалості повноцінного активного його життя.

Таким чином, практика державного управління має базуватись на інтересах населення та сім'ї, забезпеченні умов їх всебічного розвитку і реалізації.

Протягом тривалого часу держава фактично не застосовувала дієвих механізмів впливу на демографічну ситуацію, що призвело до поглиблення кризового характеру явища, руйнації основ та передумов процесу відтворення демографічного та трудового потенціалу України.

В останній час на рівні керівництва держави в Україні сформувалося розуміння катастрофічних масштабів та наслідків демографічної кризи, про що свідчить прийняття Стратегії демографічного розвитку в період до 2015 р., затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 24 червня 2006 р. № 879. У Верховній Раді України прийнятий за основу законопроект про національний демографічний регістр населення, існує рішення Ради національної безпеки і оборони України від 15 червня 2007 р. „Про напрями державної міграційної політики України та невідкладні заходи щодо підвищення її ефективності”, Рішення Ради національної безпеки і оборони України від 19 вересня 2007 р. „Про заходи щодо подолання демографічної кризи та розвитку трудоресурсного потенціалу України”. Потребують змін та доповнень закони України „Про державну соціальну допомогу сім'ям з дітьми”, „Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям”, Закон України „Про зайнятість населення”, „Про забезпечення молоді, яка отримала вищу або професійно-технічну освіту, першим робочим місцем з наданням дотацій роботодавцю”. Розробляється проект „Загальнодержавної програми розвитку трудового потенціалу України” та відповідний законопроект „Про загальнодержавну програму зайнятості населення”.

Необхідно констатувати, що, не дивлячись на ряд позитивних зрушень в демографічній сфері, у сфері зайнятості, заходи державної демографічної політики та політики формування цивілізованого національного ринку праці залишаються малоефективними. Для ефективного й результативного впливу на ситуацію необхідно застосовувати принцип комплексного підходу на основі конкретизації заходів державної політики, направлених на зміну передумови розвитку демографічних процесів для забезпечення демографічної бази розвитку власного трудового потенціалу, на підвищення ефективності використання наявних трудових ресурсів та оптимізацію системи підготовки кадрів.

Для подальшого ефективного розвитку України слід зосередити увагу на стратегічному значенні демографічного чинника і здійснити глибоке реформування сфери праці, оскільки саме тут формуються провідні важелі репродуктивних і міграційних настанов, та забезпечити ефективну зайнятість населення, яка мас стати надійною гарантією належного рівня життя не тільки для того, хто працює, але й для його утриманців.

Одержані результати роботи підтверджують актуальність досліджень та становлять інтерес при вивченні всіх сфер економічної діяльності країни в умовах трансформації суспільних відносин і соціально-економічного розвитку регіонів.

Використана література

1. Бугуцький О. А. Демографічна ситуація та використання людських ресурсів на селі // Ін-т аграр. економіки Укр. аграр. наук. - К., 2002. - 278 с.

2. Васильєва Л. Й. Демогpафічні аспекти сучасної сім'ї // Актуал. пpобл. політики: Зб. наук. пp. - Одеса, 2003. - Вип.1-2. - С.15-17.

3. Вовканич С. Й., Цапок С. О. Регіональний демоpозвиток: тенденції та паpадокси // Укpаїна в XXI столітті: концепції та моделі економічного pозвитку: Матеpіали доп. V Міжнаp. конгp. укp. економістів. - Львів, 2000. - Ч. 2. - С. 7-10.

4. Волович В. І. Сучасна тpанзитна мігpація в Укpаїні // Київський унівеpситет. Вісник. Сеp. Соціологія. Психологія. Педагогіка. - К., 2003. - Вип. 1. - С. 3-15.

5. Гpицевич В. С. Репpодуктивний потенціал тpудових pесуpсів pегіону в сучасних умовах // Укpаїнське Полісся: вчоpа, сьогодні, завтpа: Зб. наук. пp. - Луцьк, 2001. - С. 134-136.

6. Гавpиш В. П. и др. Пpоблема демогpафічного дефіциту: соціально-економічні наслідки та шляхи pозв'язання / Гавpиш В. П., Гавpиш Г. І., Дpаганова Т. П. // Велика Волинь: Минуле і сучасне: (Матеpіали міжнаp. наук. кpаєзнавч. конф., жовт. 1994 p.). - Хмельницький; Ізяслав; Шепетівка, 1994. - С. 524-527.

7. Гоpобець О. Особливості пpоцесів мігpації та відтвоpення населення в Укpаїні // Теpнопільський педунівеpситет ім. В.Гнатюка. Hаук. зап. Сеp.: Геогpафія. - Теpнопіль, 1998. - N2. - С. 60-63.

8. Голуб Л. А., Жидченко H. В. Экономические последствия демогpафической ситуации в области // Финансы, учет, банки: Сб. науч. тp. - Донецк, 2007. - С. 223-229.

9. Гудзинський С. О. Тpудовий потенціал села: демогpафічні пеpспективи // Укpаїнське село: вихід із кpизи: Зб. наук. пp. - К., 2008. - С. 79-92.

10. Гуреш Т. Нема кого послати у Декрет!: Демографічна криза в Україні і в світі // Укр. слово. - 2000. - 18-24 трав. - С. 15.

11. Державний комітет статистики [Електронний ресурс] - Режим доступу: http//www.ukrstat.gov.ua/

12. Єщенко П.С., Палкін Ю.I. Сучасна економіка. Київ: Вища школа, 2005, 327 с.

13. Информационное агентство ЛІГАБізнесІнформ [Електронний ресурс] - Режим доступу: http//news.liga.net/

14. Ковалевський та ін. Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка. - К.,2005.

15. Качан Є.П. Розміщення продуктивних сил України. Київ: ВД "Юридична книга", 2001, 552 с.

16. Пономаренко В.С., Кизим М. О., Узунов Ф. В. Рівень і якість життя населення України: Монографія. - Х.: Видавничій Дім „ІНЖЕК”, 2003- 226 с.

Размещено на Allbest.ru