Соціологія села

У компетенції рад народних депутатів зосереджувалися функції реєстрації прав власності, справляння плати за землю, ведення кадастру, державний контроль за використанням та охороною земель, екологічний контроль, вирішенням земельних спорів тощо. Функції органів виконавчої влади не знайшли належного визначення. Зосередження державного контролю в компетенції представницьких органів не суперечило світовій практиці, хоча послідовність та ефектність їх діяльності часто викликає сумніви. До 1993 р. рада всіх рівнів показали неефективність своєї діяльності у впровадженні перерозподілу земель в інтересах фермерів чи приватних господарів. Не виконувалися постанови Верховної Ради України про збільшення земельних фондів запасу, необхідних для наповнення приватного земельного ринку. Крім того, навіть землі запасу не розподілялися серед фермерів.

Такі негативні тенденції сприяли зміщенню акцентів у державному управління земельними ресурсами в бік органів виконавчої влади. Потреба в прискоренні реформи, формуванні її ефективної законодавчої та інституційної бази, диктувалась також зовнішніми чинниками (початок переговорів про вступ України до ЄС).

Ініціативу у переорієнтації реформи взяли на себе Адміністрація Президента. З 10 листопада 1991 р., після видання Указу Президента «Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва» була кардинально змінена стратегія від адміністративного перерозподілу до паювання земель колективної власності. Не було розроблено чіткого інституційного та правового механізму посилення ролі виконавчої влади, проте поступово зростала роль у земельних перетвореннях Кабінету Міністрів України та Державного комітету земельних відносин. Переорієнтація земельної реформи в бік підвищення ефективності інституту земельної власності закріплюються Конституцією України (ст. 14), яка гарантує право приватної власності на землю. Кабінет Міністрів та Держкомзем розробляють методики грошової оцінки земель, паювання земельною та майнового фондів, розробляють норми орендного законодавства. Нова стратегія находить підтримку, у міжнародних донорських організаціях. Тим не менше, паювання проходить досить мляво та непослідовно.

Переломний етап у реалізації реформи, знову був ініційований Президентом. 3 грудня1991 р. був виданий Указ Президента «Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектору України». Це означає, що у приватну власність членам сільськогосподарських підприємств необхідно було передати розпайовані сільськогосподарські угіддя.

Висновки

Отже, проаналізувавши усе вищевикладене, можна зробити наступі висновки та узагальнення.

Соціологія села - галузь соціологічної науки, що вивчає різні аспекти життєдіяльності села як соціально-територіальні спільноти.

Село - конкретна соціально-просторова форма існування суспільства, місце, де населення зайняте переважно аграрною працею.

Сільському життю властиві підпорядкованість праці ритмами природи, нерівномірність трудової зайнятості, тісне поєднання праці та побуту, невисока виробнича мобільність , різноманітний демографічний склад територіальних груп, трудомісткість праці у домашньому та особистому підсобному господарстві, сильний неформальний соціальний контроль, велике значення місцевих авторитетів, менш напружений ритм життя, простіші форми спілкування, ніж у місці, зв'язок з природним середовищем; дисперсність розселення (розкиданість як самих сільських населених пунктів, так і індивідуальних осель у них).

Деградація села пов'язана зі сталінським періодом аграрної політики держави, внаслідок якої у 20-ті - на початку у 30-ті років XX ст., а в Західній Україні - наприкінці 40-х - на початку 50-х років було проведено насильницьку колективізацію, запроваджено позаекономічний примус до праці, відновлено феодальні методи експлуатації.

В останні роки на селі намітилися і певні позитивні зміни:

руйнування монополії на селі намітилися і певні позитивні зміни;

розширення економічної самостійності та свободи вибору норм господарювання відповідно до потреб, інтересів і можливостей індивідів;

формування ринку землі усвідомлення значущості землі як капіталу;

зародження ринкової свідомості, розвиток підприємливості, підвищення соціальної активності;

формування ефективного власника, менеджера;

відновлення фермерських господарств, поява сільської буржуазії.

Приватизація земель, що перебували в постійному користуванні сільськогосподарських підприємств і організацій, була передбачена Указом Президента України від 10 листопада 1994 року «Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва!, яким встановлювалося, що кожному громадянину - члену підприємства, кооперативу, товариства - видається сертифікат на право приватної власності на земельну частку (пай) із зазначенням у ньому розміру цієї частки (паю). Указом Президента України від 3 грудня 1991 року «Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки» регламентовано, що право на земельну частку (пай) може бути об'єктом куплі-продажу, дарування, міни, успадкування, застави. Ці ж правомочності поширюються і на відносини, що виникають у зв'язку з одержанням у приватну власність земельної ділянки в натурі, тобто в цьому разі виникає право вступити в різноманітні внутрішні і зовнішні відносини, врегульовані аграрним законодавством. Земельний кодекс України (статті 80,81) передбачає суб'єкта права власності на землю та право власності на землю громадян.

Список використаної літератури

1. Герасимчук А.А. Соцологія : Навчальний посібник. - К.: Вид-во Європейського ін.-ту. 2003. - 245с.

2. Гідденс. Стратифікація і класова структура // - 1992. - № 9,11

3. Дюркгейм Е. Про поділ суспільної праці. Метод соціології. - М.: Педагогіка, 2001. -- С. 77-84.

4. Захарченко М.В., Погорелый А.И. История социологии от античности до начала XX века : Учебное пособие. -- К.: Либідь, 1993. - 224 с.

5. Іконнікова Н. Сучасні концепції соціальної структури і соціальної стратифікації // Особистість. Культура. Суспільство. Обрані статті: 2000 р. Т. 2 вип.

6. Кравченко А.И. Социология: Словарь: Учебное пособие. -- М.: Академия, 1997. -- 780 с.

7. Лавриненко В.Н., Нартов Н.А. Основа социологических знаний: Учебное пособие. -- М.: Люкс-Арт, 1995. -- 257 с.

8. Лукашевич М.П. Соціологія: Загальний курс: Підручник. - К.: Каравела, 2006. - 407 с.

9. Мосалев Б.Г. Досуг: методология и методика социологичес-ких исследований : Учебное пособие. -- М.: Изд-во Моск. гос. ун-та культуры, 1995. -- 488 с.

1. Панов Е. На вістрі соціальної еволюції: «я» - «ми» - «вони» // Людина. - 1998. - № 2. -- С. 44-49.

11. Ручка А.А., Танчер В.В. Курс истории теоретической социо-логии: Учебное пособие. -- К. : Наукова думка, 1995. -- 550 с.

12. Сасіна Л.О. Соціологія: Навчальний посібник. - Харків : ВД "ІНЖЕК", 2005. - 206 с.

13. Сорокін П. Соціальна і культурна мобільність // Сорокін П. Людина, цивілізація, суспільство / Під ред. А.Ю. Согомонова. - М. : Политиздат, 2002. -- 130 с.

14. Черниш Н.С. Соціологія : Курс лекцій. - Львів, 1998. - 362 с.

15. Шатохін А.М. Соціологія села / Уманська сільськогосподарська академія. - К. : Науковий світ, 2000. - 272 с.

Размещено на Allbest.ru