Основи соціології

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Національний авіаційний університет

Інститут заочного і дистанційного навчання

Контрольна робота

З соціології

Зміст

• 1. Види та функції соціальних інститутів
• 2. Освіта як соціальний інститут. Функції освіти в суспільстві
• 3. Метод спостереження та його характеристика
• 4. Шляхи підвищення надійності даних спостережень
• Література
• 1. Види та функції соціальних інститутів
• Кожен інститут виконує свою, характерну для нього соціальну функцію. Сукупність цих соціальних функцій складається в загальні соціальні функції соціальних інститутів як визначених видів соціальної системи. Ці функції дуже різноманітні. Соціологи різних напрямків прагнули якось класифікувати їх, представити у вигляді визначеної упорядкованої системи. Найбільш повну і цікаву класифікацію подала так звана "інституціональна школа". Представники інституціональної школи в соціології (С. Ліпсет, Д. Ландберг та ін.) виділили три основних функції соціальних інститутів.
• 1. Відтворення членів суспільства. Головним інститутом, що виконує цю функцію, є сім'я, але до неї причетні й інші соціальні інститути, такі, як держава.
• 2. Соціалізація -- передача індивідами встановлених у даному суспільстві зразків поведінки і способів діяльності -- інститути сім'ї, освіти, релігії та ін.
• 3. Виробництво і розподіл. Забезпечуються економічно-соціальними інститутами управління і контролю -- органи влади.
• Функції управління і контролю здійснюються через систему соціальних норм і розпоряджень, що реалізують відповідні типи поведінки: моральні і правові норми, звичаї, адміністративні рішення і т. п. Соціальні інститути керують поведінкою індивіду через систему заохочень і санкцій.
• Люди завжди прагнуть інституціоналізувати свої відносини, які пов'язані з актуальними потребами (інститут черги, інститут шлюбу і т. д.). В залежності від сфери дії і функцій соціальні інститути поділяються на:
• * реляційні, які визначають ролеву структуру суспільства за найрізноманітнішими категоріями: від статі і віку до виду занять і здібностей;
• * релятивні, які визначають можливість індивідуальної поведінки стосовно існуючих в суспільстві норм дій, а також: санкції, що карають порушників максимів (всі види механізмів соціального контролю: культурні, зв'язані з релігією, наукою, ідеологією, мистецтвом і т. д.);
• * інтегративні інститути, пов'язані з соціальними ролями, відповідальними за забезпечення інтересів соціальної спільності як цілого.
• Ефективність діяльності соціальних інститутів залежить від великої кількості факторів (умов):
• * чіткого визначення мети, завдань і обсягу функцій соціального інституту;
• * регіонального розподілу праці і її раціональної організації в середині соціальної системи інститутів і кожного соціального інституту, зокрема;
• * деперсоналізації дій і об'єктивації функцій і виконаних окремими особами від імені соціального цілого ролей, близькість поведінки членів інституту до соціальної максими;
• * визнання і престижу, якими володіє даний соціальний інститут в очах груп, спільностей, суспільства (тобто цілісності),
• * безконфліктності включення соціального інституту в глобальну систему соціальних інститутів, тобто в суспільство.
• Зміна системи соціальних інститутів (як і кожного окремого інституту) може бути як еволюційною, так і революційною, що в кінцевому рахунку визначається станом соціальної системи в цілому. Крім того, джерелом розвитку соціальних інститутів можуть бути ендогамні (внутрішні) фактори, які зазвичай породжують обмеження в розвитку системи, і екзогамні (зовнішні) фактори. Так, розпад такого соціального інституту, як сім'я, може бути викликаний змінами ролевої поведінки подружжя (наприклад, зрадою) або конфліктами в сім'ї на ґрунті пияцтва одного із подружжя.
• Найвпливовішими детермінантами змін (як внутрішніх, так і зовнішніх) є політика, економіка, культура. Вони діють на соціальні інститути, що функціонують в суспільстві, як безпосередньо, так і опосередковано через різні позиції індивідів.
• Структура соціальних інститутів суспільства дуже складна, тому що:
• 1) дуже складними і багатоманітними є людські потреби та інтереси, які стимулюють створення даних соціальних інститутів;
• 2) соціальні інститути постійно видозмінюються.
• В процесі системної трансформації окремі елементи структури інститутів можуть зникати (відмирати), наповнюватися новим змістом, набирати нові завдання і функції. Наочним прикладом цьому слугує виробнича функція сім'ї. Колись сім'я, особливо сільська, займалась підготовкою молоді до професійної праці. Розвиток виробничих відносин і ускладнення розподілу суспільної праці привели до відмирання цієї функції, однак з відродженням в Україні приватної власності, розвитком фермерства і підприємництва, сільська сім'я частково відновлює цю функцію. Збагачується також її функція накопичення капіталу.
• Найбільших змін зазнає система соціальних інститутів в процесі трансформації суспільства, прикладом чого може слугувати практика 90-х pp. країн Східної і Центральної Європи, в тому числі й України, де відбувається переорганізація самих соціальних інститутів на основі нових норм, цінностей, відносин, що утверджуються, і які можуть бути більш складними, універсальними, узагальнюючими, ніж ті, що існували до цього. Це, у свою чергу, вимагає формулювання нових максим поведінки як всередині соціального інституту, так і в міжінституціональних взаємодіях всередині соціальної системи.
• Зазначимо ще, що в ході трансформаційних процесів виникає проблема більш швидкого формування нових стандартів поведінки, що підвищує вимоги до адаптивних властивостей соціальної системи людини, її здатностей засвоювати нову соціальну реальність. Глибокі соціальні зміни в характері соціальних, інститутів вимагають тривалих часових періодів, бо неможливо швидко змінити свідомість, психологію і поведінку людей, скажімо, змінити у них колективістську психологію, що формувалась за часів існування так званого соціалізму, на індивідуалістську, без якої людина в умовах ринкових відносин не в стані виборювати свої власні інтереси, конкурувати з іншими тощо.
• Якщо діяльність соціального інституту сприяє інтеграції людини у суспільні відносини, то її називають функціональною. Якщо соціальний інститут не сприяє або навіть заважає задоволенню потреб системи суспільства в цілому, то його діяльність може бути охарактеризована як дисфункційна. Наростання дисфункцій значної кількості соціальних інститутів може привести до незворотної дезорганізації і руйнування соціальної системи.
• В залежності від сфер соціальних відносин виділяють такі соціальні інститути:
• * економічні, які забезпечують відтворення і розподіл матеріальних благ, організацію праці, грошовий обіг і т. п.;
• * політичні або інститути, пов'язані зі встановленням, виконанням і підтримуванням влади. Політичними інститутами є такі інститути, як уряд, парламент, політичні партії і т. п.;
• * соціальні або суспільні у вузькому значенні цього слова. Суспільними в широкому значенні слова є всі види інститутів. Під соціальними ми тут розуміємо всі ті, які організовуються добровільним об'єднанням, -- місцеві товариства, клуби і товариські установи, "церемоніальні" інститути, тобто способи взаємної поведінки членів товариства з нерівним становищем і т. п.
• * інститути стратифікації, які визначають розміщення позицій і ресурсів;
• * виховні і культурні, тобто всі інститути, створені для зміцнення і розвитку культури, для соціалізації кожного покоління, для передачі йому культурних цінностей суспільства як цілого (родинні інститути, сім'я, школа, наукові інститути і т. п.);
• * релігійні, які регламентують відносини людей з представниками релігійних структур (служителів церкви);
• * відтворення (інститути шлюбу і сім'ї).
• Така кваліфікація не є єдиною і вичерпною; стосовно сучасного суспільства вона не охоплює чимало інститутів, але вона включає так звані "головні соціальні інститути", які регулюють основні суспільні функції, що мають місце у всіх типах цивілізації.
• Дослідники виділяють дві форми існування соціальних інститутів: просту і складну. Прості соціальні інститути -- організовані об'єднання людей, що виконують визначені соціально значимі функції, що забезпечують спільне досягнення цілей на основі виконання членами інституту своїх соціальних ролей, обумовлених соціальними цінностями, нормами.
• Соціальні інститути класифікують на основі різних критеріїв. Найпоширенішою є класифікація за критерієм цілей (змістових завдань) і сферою дії. У такому разі прийнято виокремлювати економічні, політичні, культурні та виховні, соціальні комплекси інститутів:
• -- економічні (власність, гроші, банки, господарські об'єднання різного типу) -- забезпечують виробництво і розподіл суспільного багатства, регулюють грошовий обіг;
• -- політичні (держава, Верховна Рада, суд, прокуратура) -- пов'язані з встановленням, виконанням і підтриманням певної форми політичної влади, збереженням і відтворенням ідеологічних цінностей;
• -- культурні та виховні (наука, освіта, сім'я, релігія, різні творчі установи) -- сприяють засвоєнню і відтворенню культурних, соціальних цінностей, соціалізації індивідів;
• -- соціальні -- організовують добровільні об'єднання, регулюють повсякденну соціальну поведінку людей, міжособистісні стосунки.
• За критерієм способу регулювання поведінки людей у межах певних інститутів виділяють формальні та неформальні соціальні інститути.
• Формальні соціальні інститути. Засновують свою діяльність на чітких принципах (правових актах, законах, указах, регламентах, інструкціях), здійснюють управлінські й контрольні функції на підставі санкцій, пов'язаних із заохоченням і покаранням (адміністративним і кримінальним). До таких інститутів належать держава, армія, школа тощо.
• Неформальні соціальні інститути. Вони не мають чіткої нормативної бази, тобто взаємодія у межах цих інститутів не закріплена формально. Є результатом соціальної творчості та волевиявлення громадян. Соціальний контроль у таких інститутах встановлюється за допомогою норм, закріплених у громадській думці, традиціях, звичаях. До них відносять різні культурні і соціальні фонди, об'єднання за інтересами тощо.
• Кожен соціальний інститут виконує специфічну функцію. Їх сукупність формує загальні функції. Основоположними і найбільш значущими серед них є:
• -- регулятивна функція -- полягає у регулюванні за допомогою норм, правил поведінки, санкцій дій індивідів у межах соціальних відносин (забезпечується виконання бажаних дій і усунення небажаної поведінки);
• -- функція відтворення, безперервності суспільних відносин -- завдяки їй соціальний інститут транслює досвід, цінності, норми культури з покоління в покоління; соціальні інститути існують у всіх суспільствах і є частиною звичаїв народу;
• -- інтегративна функція -- полягає у згуртуванні прагнень, дій, відносин індивідів, що в цілому забезпечує соціальну стабільність суспільства;
• -- комунікативна функція -- спрямована на забезпечення зв'язків, спілкування, взаємодії між людьми за рахунок певної організації їх спільної життєдіяльності.
• Перелічені функції притаманні кожному інституту. Сім'я -- наочний приклад такої багатосторонньої функціональності. Крім них, соціальні інститути можуть виконувати конкретні економічні, управлінські, політичні та інші функції, які бувають явними та латентними. Явні (формальні) функції зафіксовані в нормативних документах, усвідомлені й прийняті причетними до певного інституту людьми, підконтрольні суспільству. До явних функцій інституту освіти можна віднести набуття грамотності, професійну соціалізацію тощо. Латентні (приховані) функції є офіційно незаявленими, але насправді здійснюються. Латентною функцією інституту освіти є, наприклад, так звана «соціальна селекція», що виявляється у закріпленні й досягненні через систему освіти (елітарні престижні вузи, які дають затребувану професійну кваліфікацію) соціальної нерівності. Інколи явні та латентні функції можуть збігатися, але за їх розбіжності виникає нестабільність, навіть дезорганізація суспільства.
• Підтриманню функціональності соціального інституту сприяють:
• -- наявність соціальних норм, приписів, які регулюють поведінку людей;
• -- інтеграція інституту в соціальну систему суспільства, що забезпечує йому підтримку самого суспільства;
• -- можливість здійснювати соціальний контроль за дотриманням норм поведінки;
• -- наявність матеріальних засобів та умов для підтримки діяльності інституту.
• Якщо цих умов не дотримуватися, соціальні інститути стануть дисфункціональними, у їх роботі виникнуть збої, порушення, що може дестабілізувати суспільство.
• Серед найпоширеніших дисфункцій виділяють:
• -- невідповідність інституту конкретним потребам суспільства (нечіткість інституціальної діяльності);
• -- розмитість, невизначеність функцій, вироджування їх у символічні, неспрямовані на досягнення раціональних цілей;
• -- зниження авторитету соціального інституту в суспільстві;
• -- персоналізація діяльності інституту, яка означає, що він перестає діяти відповідно до об'єктивних потреб, змінює свої функції залежно від інтересів окремих людей, їх особистих рис.
• У сучасному українському суспільстві, яке переживає соціальну трансформацію, простежуються типові риси інституціальної кризи (дисфункції у діяльності основних соціальних інститутів). Так, дисфункції політичних інститутів проявляються у нездатності стабілізувати суспільне життя, працювати в інтересах більшості населення, беззаконні, криміналізації, корумпованості. Простежується тенденція зниження авторитету і недовіра до основних інститутів державної влади.
• Соціологія з однаковим зацікавленням ставиться як до функціональної, так і дисфункціональної діяльності основних соціальних інститутів, оскільки стан інституціальної системи є важливим індикатором стабільності суспільства.
• 2. Освіта як соціальний інститут. Функції освіти в суспільстві
• Освіта як соціальний інститут відповідає за своєчасну та адекватну підготовку людей до повноцінного функціонування в суспільстві. Система освіти не єдиний, але надзвичайно важливий чинник соціалізації людей. Осягненню суті та специфіки освіти як соціального інституту сприяє з'ясування її специфічних рис, до яких належать:
• -- соціально значущі функції навчання і виховання, підпорядковані суспільним потребам;
• -- форми закладів освіти, їх певна організація і становище в суспільстві;
• -- групи осіб, які професійно забезпечують функціонування освіти, певний статус цих осіб у суспільстві;
• -- регулятори функціонування закладів освіти і суб'єктів освітянської діяльності (законодавчі і нормативні акти про освіту, кваліфікаційні характеристики, контрольні установи і т. ін.);
• -- спеціальні методи освітянської діяльності -- навчання, виховання;
• -- свідомо поставлені цілі;
• -- планомірна, систематична реалізація процесу свідомої соціалізації;
• -- певний зміст освіти -- наявність навчальних програм і планів, відповідне дозування матеріалу;
• -- ефективність освітянської діяльності у формуванні багатьох психічних рис людини, розвитку її мислення;
• -- використання освіти як механізму запобігання соціально небажаних видів поведінки;
• -- зорієнтованість освітньої діяльності в майбутнє, на формування передумов реалізації цього майбутнього.
• Система освіти -- соціальний інститут, який специфічними методами реалізує процес соціалізації людей, передусім підростаючого покоління (підготовку і залучення до життя суспільства через навчання і виховання).
• Специфічність процесу соціалізації людей у системі освіти полягає в тому, що він відбувається цілеспрямовано, систематично, планомірно, за допомогою певного кола осіб (педагогів), у спеціальних закладах. Цей соціальний інститут поширює панівну в суспільстві ідеологію, відображає у своїй структурі й функціонуванні суспільні відносини і є одним з важливих засобів забезпечення спадкоємності поколінь, соціальної безперервності. Крім того, освіта здійснює багато інших соціально-важливих функцій.
• Організована освіта як підсистема суспільства склалася історично. Щодо передумов її виникнення існують різні думки. Одні вчені визначальними вважають соціально-економічні чинники, матеріальне виробництво, інші систему освіти виводять з практики священослужіння, державного управління. Враховуючи різні погляди, можна вважати, що система освіти сформувалася внаслідок зміни організації всієї суспільної життєдіяльності.
• Історично першими закладами освіти були школи жерців у Межиріччі, які зосереджувалися на вивченні зоряного неба. Школа шумерської держави існувала при храмі й готувала писарів, служителів культу. Стрункою і розгалуженою була система освіти в античних державах. Більшість вільного населення Давньої Греції та Давнього Риму здобувала початкову освіту. Особлива роль належала вищій ланці освіти, що було пов'язано з розвитком науки, зростаючими потребами суспільно-політичної та управлінської сфер в освічених людях. Потреби державного управління зумовили розвиток середнього ступеня освіти (давньогрецькі гімназії і давньоримські школи риторів). Саме середні навчальні заклади сприяли утвердженню ідеалу всебічного розвитку особи. Система освіти античності була пов'язана з уявленнями про повноцінного громадянина як людину розвинену інтелектуально, фізично, естетично й духовно.
• За середньовіччя освіту на Заході й на Сході характеризували догматизм, поклоніння перед церковними авторитетами. Переважаюче значення виховної функції в системі освіти зберігалось аж до зародження капіталістичних відносин. Планування, організація, зміст, контроль навчання і виховання централізовано здійснювала церква.
• Важлива віха у розвитку освіти -- виникнення у XII--XIII ст. університетів, що стали центрами інтелектуального життя Європи. Вони, а також прагматично спрямовані міські гільдійські й цехові школи забезпечили умови для реформи схоластичної системи освіти. Остаточні якісні зміни в ній відбулися у XVI-- XVIII ст., зумовлені великими географічними відкриттями, досягненням природознавства, які радикально змінили бачення світу, спричинили усвідомлення необхідності оновлення цілей і методів освіти. У цей період було засновано багато спеціальних навчальних закладів -- технічних училищ, промислових, комерційних, військових, навігаційних шкіл. Зневажливе ставлення до природничих наук, характерне для аристократії та духовенства, змінила орієнтація на засвоєння у системі освіти необхідних для життєвого успіху знань.
• Найпомітнішими були зміни в системі народної освіти, покликані до життя необхідністю підготовки працівника нового типу -- робітника великого машинного капіталістичного виробництва. Крім того, доступ до широкої освіти став можливим, коли народ почав впливати на уряд. В індустріально розвинутих країнах у другій половині XIX ст. було запроваджено безкоштовну обов'язкову початкову освіту.
• Відбулися радикальні зміни і в методиці освіти, особливо наприкінці XIX -- на початку XX ст. Це виявилось у відмові від панівних століттями схоластичних і утвердженні дидактико-виховних методів, вироблених видатними гуманістами-мислителями і педагогами Я.-А. Коменським, Ж.-Ж. Руссо, Й.-Г. Песталоцці, К. Ушинським та ін.
• Сутність системи освіти як соціального інституту полягає передусім в її соціальних функціях, які у різних країнах і в різні історичні періоди виявляються неоднаково.
• Соціальна функція освіти -- роль, яку освіта як соціальний інститут виконує щодо потреб суспільства або окремих його сфер.
• На її особливості впливають рівень розвитку і потреби суспільства, сформульовані державою соціальна мета і принципи освіти. Аналіз соціальних функцій освіти дає змогу визначити властивості, специфіку, межі освіти як соціального феномену.
• Функція професіоналізації. Вона є однією з основних у системі освіти, полягає у підготовці кваліфікованих кадрів для всіх сфер суспільного життя, що зумовлює професійну спрямованість майже всіх ступенів та етапів системи сучасної освіти. Професійна спрямованість у різні часи виявлялася по-різному, що було зумовлено особливостями суспільних та наукових потреб в освіті. Так, спершу єдиною метою функціонування системи освіти був професіоналізм. Відповідно школи і зміст навчання були вузькоспеціалізованими. Пізніше професійна орієнтація стала менш вираженою, хоча окремі її ланки продовжували займатися тільки професійною підготовкою. Нині роль цієї функції знову зростає.
• Професійна соціалізація відбувається і поза межами формальної (інституційованої) освіти. Певний час така форма професійного навчання переважала. Так, у середні віки всі великі майстри ремесел і мистецтв пройшли навчання у підмайстрів. Професійна підготовка тут здійснювалася безпосередньо під час трудового процесу. За цехової організації учень не тільки працював у майстра, а й жив у його сім'ї. Таємниці професії та умови майбутнього життя відкривалися перед ним за реальних обставин. Простіші професії найчастіше передавалися від покоління до покоління у межах родини.
• Шкільна освіта передбачала оволодіння вищими видами духовної діяльності -- релігійно-культовою, політичною, філософською, математичною та ін. З настанням потреби у великій кількості освічених працівників було значно розширено мережу закладів професійної та науково-технічної освіти.
• Функція взаємодії освіти з соціальною структурою суспільства. У соціологічній науці існують різні погляди на цей процес. Прибічники концепції меритократії (влади найбільш обдарованих) вважають, що система освіти формує і визначає соціально-класову структуру суспільства. З функціоналістської точки зору, освіта -- це раціональний спосіб розподілу людей відповідно до їх здібностей, коли найталановитіші й найактивніші люди посідають вищі посади. А сама система освіти сприяє створенню рівних можливостей і сприятливих умов для висхідної мобільності, оскільки в закладах освіти оцінюють людей за їх досягненнями, незважаючи на класову належність, расу, стать тощо.
• Згідно з теорією людського капіталу освіта -- це капіталовкладення в тих, хто навчається. Як і всі капіталовкладення, в майбутньому воно принесе прибуток. На підставі цього обґрунтовується нерівність дорослих людей, зумовлена кількістю і типом капіталовкладень, інвестованих в їх освіту. Такі аргументи виправдовують нерівність між людьми, оскільки суспільство здійснило неоднакові витрати на їх підготовку до різних видів діяльності.
• Якщо прибічники теорії функціоналізму підкреслюють позитивне значення взаємодії освіти з соціально-класовою структурою, то з точки зору теорії соціального конфлікту ця взаємодія має суспільно негативний характер, оскільки освіта таїть у собі небезпеку конфліктних ситуацій, є втіленням різних групових конфліктів, сприяє експлуатації та пригнобленню груп, які перебувають у несприятливих умовах. У 1971 р. в США з'явилася книга І. Ілліха з сенсаційною назвою «Суспільство відмовляється від освіти», в якій пропонувалося скасувати обов'язкове навчання; школи замінити навчальними закладами з вивченням предметів за бажанням учнів; заборонити роботодавцям з'ясовувати освіту потенційних працівників, зобов'язавши зважати на їх здібності, а не на колишні досягнення у школі. На відміну від прибічників функціоналізму і теорії людського капіталу, вони заперечували зв'язок між навчанням, роботою і доходами, активно виступали проти системи селективного навчання з очевидним, за їх словами, соціал-дарвіністським ухилом.
• Роздвоєними є марксистські погляди на цю проблему. За капіталізму, згідно з ними, вплив соціальної структури на систему освіти зберігається і навіть посилюється, тоді як вплив системи освіти на соціальну структуру слабшає; за соціалізму система освіти повинна служити створенню суспільства повної соціальної однорідності.
• Виховна функція системи освіти. Полягає у формуванні за допомогою цілеспрямованої діяльності певних соціальних рис світогляду у підростаючих поколінь, визнання ними пануючих у суспільстві норм поведінки, ціннісних орієнтацій, тобто у підготовці молоді до виконання певних соціальних обов'язків. З допомогою освіти зберігаються культурні цінності, які передаються від одного покоління до іншого. Виховання молоді в дусі конформізму, визнання культурних цінностей та ідеалів, що склалися в суспільстві, сприяє підтриманню існуючого соціального порядку. Але освіта сприяє й соціальним змінам, які відбуваються у зв'язку з переоцінкою знань і цінностей. Коли, наприклад, Російська монархія для свого зміцнення запровадила західну систему підготовки державних чиновників, то одержала й неочікуваний результат -- вільнодумство і студентські заворушення, спрямовані проти самодержавства.
• Виховна функція системи освіти має й відносно самостійний аспект -- забезпечення соціального контролю, нагляду за дитячою, підлітковою і, частково, юнацькою віковими групами. Полягає він у тому, що обов'язковість освіти в сучасному світі вимагає від дітей проведення певного часу в школі, а окремі ступені системи освіти створено з урахуванням необхідності нагляду за дітьми, чию поведінку майже весь день контролюють вчителі та вихователі. Цей аспект виховної функції освіти важливий і в тому сенсі, що школа часто відіграє роль компенсуючого чинника для дітей з так званих «неблагополучних» сімей.
• Виховну функцію освіти інколи трактують гіперболізовано, вважаючи її інструментом тоталітарного контролю, що певною мірою було притаманне, наприклад, радянському суспільству.
• З точки зору теорії конфлікту різні соціальні групи ведуть боротьбу за цінності, які слід засвоювати в школі. Наприклад, у США в 70--80-ті роки XX ст. деякі батьки вимагали заборонити використання в школі навчального матеріалу, в якому, на їх думку, відображені расистські, антиамериканські, антисемітські та антихристиянські настрої, а також відверто виражений інтерес до сексу. Внаслідок цього було переглянуто й складено наново підручники. Іноді виникають конфлікти, пов'язані з вибором цінностей прй складанні навчальних планів. У 1925 р. Джон Скоупс був засуджений за викладання «єресі». Єрессю називали теорію Дарвіна, яка ставила під сумнів біблійне пояснення створення світу. Справу Скоупса назвали «мавпячим процесом».
• Функція загальноосвітньої підготовки. Деякі дослідники розглядають її як аспект виховної функції, називаючи гуманістичною, «розвиваючою». Саме в ній виявляються відмінності між спеціальною і загальною освітою. Загальноосвітня підготовка допомагає розширити межі професіоналізму, розкриває простір для ерудиції та кругозору. Крім того, фахова підготовка, засвоєння спеціальних знань неможливі без попередньої загальноосвітньої підготовки. Вона є базою для набуття спеціальних знань, перекваліфікації, розвитку здібностей, професійної адаптації. Освіта не є фактором, що відразу споживається. Скоріше, це капіталовкладення, яке у майбутньому принесе прибуток. Такий капітал нагромаджується в процесі навчання, а система безперервної освіти не дає йому знецінитись. Одержана в юності загальноосвітня підготовка є основою для подальшої безперервної освіти.
• Науково-дослідна функція освіти. Вона ще не достатньо досліджена. Але, безсумнівно, творення нового знання постійно відбувалося в структурі освіти, оскільки немало вчителів і викладачів завжди цим займалися. Свідомо орієнтувалися на продукування нового наукового знання давньогрецькі прототипи майбутніх вищих навчальних закладів -- Академія Платона, Ліцей Арістотеля, Піфагорійський союз.
• Тривалий час ця функція була побічною для системи освіти, в лоні якої до XIX ст. у кращому разі розвивалися гуманістичні та схоластичні науки. Природничо-наукове знання еволюціонувало не тільки поза системою освіти, а часто і поза межами офіційної науки. Інституційно науково-дослідна функція оформилася в епоху промислової революції наприкінці XVIII -- на початку XIX ст. Саме в цей час розпочалися інтенсивні дослідження в галузі природничих наук.
• Загалом реалізація цієї функції зосереджена у вищій ланці системи освіти. Вже наприкінці XIX ст. в обов'язки викладацького складу вищих навчальних закладів увійшло одночасне виконання ролей дослідника і педагога, а самі вони стали зосереджуватись на фундаментальних, а згодом -- і прикладних дослідженнях.
• 3. Метод спостереження та його характеристика
• Спостереження загально науковий метод, широко використовуваний у природознавстві, а також у повсякденному житті. Його застосування в соціології має обмеження, тому що далеко не всі соціальні явища піддаються безпосередньому візуальному і слуховому сприйняттю. Але коли соціолог має справу з об'єктами, які можна спостерігати , тобто сприймати за допомогою зору і слуху, він зобов'язаний робити це. Використовуючи приклад з вивченням страйку, скажемо, що це дослідження не можливе без спостереження за поводженням потенційних страйкарів, їхніх лідерів і протидіючих їм керівників підприємства. Неменш очевидно й інше - спостереження в цьому випадку (як, доречі, і у всіх інших) повинне застосовуватися в комплексі з іншими методами збору інформації.
• Спостереження в соціологічному дослідженні являє собою метод збору і найпростішого узагальнення первинної інформації про досліджуваний соціальний об'єкт шляхом безпосереднього сприйняття і прямої реєстрації фактів, що стосуються досліджуваного об'єкта. Одиницями інформації даного методу є зафіксовані акти вербального чи невербального (реального) поводження людей. На відміну від природничих наук, де спостереження вважається основним і порівняно простим методом збору даних, у соціології це один з найбільш складних і трудомістких методів дослідження.
• Крім того, соціологічне спостереження інтегроване практично в усі методи соціологічної науки. Наприклад, соціологічне опитування можна представити як специфічне спостереження за опитуваними за допомогою анкети, а соціальний експеримент містить у собі два акти спостереження: на самому початку дослідження й на завершення дії експериментальних перемінних.
• Соціологічне спостереження характеризується цілим рядом ознак. По-перше, воно повинне бути спрямоване на соціально важливі області, тобто на ті обставини, події і факти, що є істотними для розвитку особистості, колективу, і в цьому воно повинне відповідати соціальному замовленню з боку суспільства. По-друге, спостереження варто проводити цілеспрямовано, організовано і систематизовано. Необхідність цього визначається тим, що, з одного боку, спостереження є сукупністю порівняно простих процедур, а з іншого боку, об'єкт соціологічного спостереження відрізняється великою розмаїтістю властивостей і існує небезпека "втратити" найбільші стотні з них. По-третє, спостереження на відміну від інших соціологічних методів характеризується визначеною широтою і глибиною. Широта спостереження припускає фіксацію як можна більшої кількості властивостей об'єкта, а глибина - виділення найбільш значимих властивостей і найбільш глибинних процесів. По-четверте, результати спостереження повинні чітко фіксуватися і без особливої праці піддаватися відтворенню. Гарної пам'яті тут мало, потрібно застосовувати процедури протоколювання, уніфікації даних, кодування мови й ін. По-п'яте, спостереження й обробка його результатів вимагають особливої об'єктивності. Саме специфіка проблеми об'єктивності в соціологічному спостереженні івідрізняє його від спостереження в природничих науках.
• На відміну від інших соціологічних методів соціологічне спостереження має дві важливі особливості. Перша визначається об'єктом спостереження, що часто володіє соціальною активністю різної спрямованості. У всіх що спостерігаються є свідомість, психіка, мета, ціннісні орієнтації, характер, емоції, тобто якості, що можуть викликати не природність їхнього поводження, небажання бути піддослідним, прагнення виглядати в кращому світлі і т.д.. У сукупності це значно знижує об'єктивність інформації, одержуваної від об'єкта - реальних особистостей і колективів. Ця необ'єктивність особливо помітно виявляється, коли мета соціолога і досліджуваного різні. Процес спостереження в цьому випадку починає перетворюватися або в боротьбу, або в маніпуляції соціолога, що всіляко маскує свою діяльність. Подібні ситуації неодноразово виникали в практиці соціологічних досліджень. Так, у західних країнах досить спеціальних робіт, присвячених рекомендаціям що до поводження соціологічних досліджень. Ця проблема втрачає актуальність, якщо соціолог стоїть на позиціях чи гуманізму чи виражає інтереси самих обстежуваних.
• Друга особливість методу соціологічного спостереження полягає в тім, що спостерігач не може бути позбавлений чисто людських рис, у тому числі емоційності сприйняття. Якщо явища несоціальної природи можуть не хвилювати спостерігача, то явища соціуму завжди викликають переживання і співпереживання, почуття, емоціїі бажання допомогти обстежуваним, а іноді і "підправити" результати спостереження. Справа в тім, що сам спостерігач є частиною соціального життя. Між ним і явищем що спостерігаються існує не тільки гносеологічне, але і соціально-психічна взаємодія, що іноді досить складно перебороти.
• Таким чином, об'єктивність соціологічного дослідження складається не в тім, щоб виключити особистісні відносини, а в тім, щоб не підмінювати ними критерії наукового дослідження. Пафос особистісного відношення соціолога до обстежуваного повинний бути не розривно зв'язаний з пафосом строгого наукового і логічного підходу.
• Переваги і недоліки методу спостереження
• Слід зазначити, що переваги методу соціологічного спостереження досить виразні і зводяться до наступного. По-перше, це безпосередність сприйняття, що дозволяє фіксувати конкретні, природні ситуації, факти, живі фрагменти життя, багаті деталями, фарбами, півтонами і т.д. По-друге, це можливість враховувати конкретне поводження груп реальних людей. В даний час ця задача практично нерозв'язна іншими соціологічними методами. По-третє, спостереження незалежить від готовності людей, що спостерігаються, висловлюватися про самих себе, що властиво, наприклад, соціологічному інтерв'ю. Тут необхідно враховувати ймовірність "вдавання" що спостереження , адже їм відомо, що заними спостерігають. По-четверте, це багатомірність даного методу, що дає можливість фіксувати події і процеси найбільш повно і всебічно. Велика багатомірність характерна для найбільш досвідчених спостерігачів.
• Спостереження має ряд переваг у порівнянні з іншими соціологічними методами. Головні з них-безпосередній зв'язок дослідника з об'єктом його вивчення, відсутність ланок, що опосередковують, оперативність одержання інформації. Ці достоїнства, однак, невиключають ряд недоліків. Спостерігач чи вільно мимоволі впливає на досліджуваний процес, вносить унього щось таке, що не присуще його природі. Оперативність же обертається локальністю, обмеженістю досліджуваної ситуації, нездатністю охопити сукупність всіх ознак пізнаваного явища. Інакше кажучи, цей метод дуже суб'єктивний, особистісні якості спостерігача не минуче позначаються на його результатах. Тому, по-перше, останні підлягають обов'язковому повторному огляду іншими методами, по-друге, до поводження спостерігачів пред'являються особливі вимоги. Характер цих вимог залежить, насамперед, від того, який різновид спостереження вони здійснюють.
• Недоліки методу спостереження обумовлені, насамперед, наявністю активності соціальних об'єкта і суб'єкта, що може привести до необ'єктивності результату. До найбільш серйозних обмежень цього методу, які необхідно враховувати соціологу, відносяться наступні:
• 1. Настрій спостерігача під час досліду може негативно впливати на характер сприйняття подій і оцінку фактів. Це вплив особливо великий, коли в спостерігача занадто слабко виражений спонукальний мотив до спостереження.
• 2. На відношення до досліджуваного досить сильний вплив робить соціальний стан спостерігача. Його власні інтереси і позиція можуть сприяти тому, що одні акти поводження що спостерігаються виявляться відбитими фрагментарно, а інші-можливо менш важливі - можуть бути оцінені як більш значимі. Наприклад, критичне відношення юнака до свого педагога з погляду одного спостерігача може оцінюватися як ознака його самостійності, а з погляду іншого - як норовистість і крайня невихованість.
• 3. Тенденція чекання в спостерігача полягає в тім, що він виявляється занадто прихильний визначеній гіпотезі і фіксує лише те, що відповідає їй. Це може привести до того, що спостерігач просто непобачить істотних і важливих властивостей що спостерігаються, що неукладаються в його первісну гіпотезу. Більш того, що досліджувані можуть уловити цю схильність і змінити своє поводження, як у кращу, так і в гіршу сторону.
• 4. Комплексність спостереження може бути не тільки його достоїнством, але і недоліком, що приводить до втрати істотного серед величезного набору фіксованих якостей.
• 5. Зрозуміло, обставини в житті повторюються, але далеко не у всіх деталях, і однократність обставин, що спостерігаються, може перешкоджати фіксації всіх деталей.
• 6. Попередні спостереження особи, зустрічі і знайомства спостерігача з досліджуваним можуть привести до зсуву всієї картини спостереження під впливом зустрічей симпатій, що сформувалися, чи антипатій.
• 7. Існує небезпека фіксації замість реальних фактів їхніх неправильних трактувань і оцінок.
• 8. Коли настає психологічна утома спостерігача, він починає рідше фіксувати другорядні події, пропускає деякі з них, робить помилки і т.д..
• 9. Даному методу присущі галоефект, заснований на загальному враженні, виробленому досліджуваним на спостерігача. Це нагадує шкільний ефект відмінника, коли той погано виконав контрольне завдання вчителя, але останній підв пливом авторитету відмінника ставить йому завищену оцінку.
• 10. Ефект поблажливості полягає в прагненні спостерігача дати досліджуваним завищену оцінку. Вихідна позиція спостерігача може бути такою: "Усі люди гарні, навіщо ж оцінювати їх погано?" Ефект поблажливості може викликати і симпатії до досліджуваних, турбота про власний престиж і т.д..
• 11. Ефект ревізора складається в прагненні спостерігача вишукувати в діяльності і поводженні досліджуваних тільки недоліки за принципом "немає добра без худа" і занижувати оцінку.
• 12. При використанні методу спостереження трапляються помилки усереднення, що виявляються в остраху крайніх оцінок подій, що спостерігаються. Оскільки екстремальні ознаки зустрічаються набагато рідше, ніж середні, спостерігач піддається спокусі фіксувати тільки середньо типове і відкидає крайності. У наслідок цього результати спостереження стають "знебарвленими". Тут нашкоду істині спрацьовує ефект середньої величини: одна людина з'їла двох курок, а інша - ніоднієї, а в середньому виходить, що кожний з'їв покурці, тобто неправда.
• 13. Логічні помилки цього методу засновані на тім, що спостерігач фіксує зв'язки між ознаками, що немають насправді цих зв'язків. Наприклад, існують неправильні уявлення про те, що моральні люди обов'язково добродушні, добродушні - довірливі, а довірливі - гладкі і т.д..
• 14. Помилка контрасту складається в прагненні спостерігача фіксувати в якості, досліджуваних, яких немає, в ролі нього самого.
• 15. Результати спостереження часто піддані впливу факторів, що заважають: невідповідності ситуації спостереження якостям, що виявляються, присутності третіх облич, особливо безпосередніх начальників і т.д..
• 16. Обмеженість кількості облич, що спостерігаються, викликає труднощі в поширенні результатів спостереження на більш широкі сукупності соціуму.
• 17. Спостереження вимагає великих витрат часу, а також людських, матеріальних і фінансових ресурсів. Наприклад, на 100 годин спостереження приходиться 200 годин запису і близько 300 годин для складання звіту про підсумки спостереження.
• 18. Пред'являються високі вимоги до кваліфікації соціологів - виконавців. Тому необхідні витрати на їхню підготовку й інструктаж.
• Завершимо опис соціологічного спостереження переліком розповсюджених прорахунків у його застосуванні:
• 1. Програма спостереження недостатньо продумана, нечітко визначені категорії спостереження, у силу чого в одну категорію попадають різні класи ознак.
• 2. Категорії спостереження не мають органічного зв'язку з гіпотезою (-ами) дослідження.
• 3. Категорії спостереження мають тільки описовий чи тільки оцінний характер.
• 4. У число одиниць спостереження невключені значимі властивості ситуації, що спостерігається.
• 5. Умови спостереження сформульовані аморфно, що визначає труднощі реєстрації одиниць спостереження.
• 6. Масові спостереження початі раніш, ніж готовий весь інструментарій.
• 7. Інструментарій не одержав належної апробації.
• 8. Не врахована специфіка наукового призначення використовуваного різновиду спостереження.
• 9. Професійна підготовка й особистісні якості спостерігача не відповідають тому набору функцій, що їм реально прийдеться виконувати.
• 10. Відсутній класифікатор контент-аналізу щоденників спостерігачів.
• 11. Кодування карток спостереження невідповідає програмі обробки даних.
• 12. Записана за допомогою технічних засобів інформація неспіввіднесена з даними спостереження, отриманими іншими способами.
• 13. Підсумковий протокол спостереження невключає всієї отриманої інформації.
• 14. Не підраховані коефіцієнти стійкості спостереження , згода спостерігачів у надійності спостереження.
• 15. Результати спостереження неперевірені іншими методами.
• Помітимо, що неусяке візуальне чи слуховое сприйняття досліджуваного об'єкта є спостереженням у науковому розумінні. Щоб перетворити його в науковий метод, необхідно здійснити наступний ряд дослідницьких процедур:
• 1. Вичленувати в програмі дослідження ті задачі і гіпотези, що будуть зважуватися й улаштовуватися даними спостереження.
• 2. Визначити в загальній програмі чи дослідження спеціальній програмі спостереження:
• об'єкт спостереження (весь колектив підприємства, окрема група його, лідери страйкового руху чи щось інше);
• предмет спостереження, тобто сукупність цікавлячих спостерігача властивостей (ознак) об'єкта (факторів його поводження);
• категорії спостереження, тобто конкретні ознаки з вище згаданої сукупності, що одночасно відповідають наступним вимогам:
• вони особливо значимі для рішення визначених у загальній програмі дослідження задач і гіпотез;
• виражають ті поняття, що визначені в програмі;
• мають кількісний характер, тобто можуть бути заміряні;
• ситуації, що спостерігаються, тобто ті, при яких можуть проявитися категорії спостереження;
• умови спостереження, тобто ті вимоги до ситуації, при наявності яких спостереження робити можна (чи не можна);
• одиниці спостереження, тобто ті акти поводження що спостерігаються, у яких виявляються категорії спостереження в обговорених ситуаціях запевних умов.
• 3. Підготувати інструментарій спостереження, тобто:
• щоденник спостереження, де будуть фіксуватися його результати в закодованій чи загальнозрозумілій формі, а також дії спостерігача і реакції що спостерігаються;
• картки для реєстрації одиниць спостереження в строго формалізованому і закодованому виді (цих карток повинно бути рівностільки, скільки одиниць спостереження);
• протокол спостереження - методичний документ, що узагальнює дані всіх карток і містить, як мінімум, три оціночні показники;
• коефіцієнт стійкості спостереження , що характеризує збіг результатів, отриманих тим самим спостерігачем у різний час;
• коефіцієнт згоди спостерігачів, що показує ступінь збігу даних, отриманих одночасно різними спостерігачами в різний час;
• аудіо візуальні технічні засоби фіксації одиниць спостереження;
• програму обробки даних спостереження.
• 4. Випробувати інструментарій, внести в нього, якщо це буде потрібно, належні корективи, розмножити його в необхідній кількості екземплярів.
• 5. Скласти план чи сітковий графік виконання спостереження (хто, де, коли його проводить).
• 6. Розробити інструкцію спостерігачам, провести їхнє навчання й інструктаж.
• 7. Здійснити комплекс операцій безпосереднього спостереження в повній відповідності з вище зазначеними вимогами і рекомендаціями.
• Види спостережень і їхня характеристика
• Вважається, що спостереження виникло і дотепер використовується найчастіше в антропології - науці про походження, еволюцію людини і людських рас. Антропологи спостерігають спосіб життя, звичаї, вдачі і традиції забутих і нечисленних народів, племені громад, їхні відносини і взаємодія. З антропології в соціологію прийшли не тільки методологія і методика спостережень, але і їхня класифікація. Однак спостереження вповсякденному житті і наукове спостереження - далеко не те саме.
• Кожен вид соціологічного спостереження має свої достоїнства і недоліки. Завдання соціолога полягає в тім, щоб вибрати, модифікувати вид спостереження , максимально відповідній природі й особливостям досліджуваного об'єкта. Так, за допомогою неконтрольованог оспостереження досліджуються в основному реальне життєві ситуації з метою їхнього опису. Цей вид спостереження дуже феноменологічний, проводиться без твердого плану і носить пошуковий, розвідувальний характер. Він дозволяє лише "намацати" проблему, котору згодом можна буде піддати контрольованому спостереженню. Останнє носить більш строгий характер і полягає в контролі, збільшенні кількості спостерігачів, проведенні серій спостережень і т.д..
• Види спостережень:
• невключене і включене спостереження, підрозділяючи останнє на сховане (інкогніто) і відкрите;
• лабораторне, польове і лабораторно - польове спостереження;
• стандартизоване і не стандартизоване спостереження;
• систематичні, епізодичні і випадкові спостереження.
• Невключеним називають спостереження, призначене для фіксації актів традиційного (звичайного,звичного) і відкритого (неприхованого від інших) поводження. Здійснюючи його, спостерігач зобов'язаний знаходитися поза досліджуваним об'єктом, сприймати це йоб'єкт збоку, жодним образом не втручаючись в природній хід подій, у тому числі незадаючи досліджуємим ніяких питань. Ідеальний спостерігач невключеного спостереження намагається бути невидимкою. Оскільки цей ідеал не досяжний, спостерігачу слід поводитися так, щоб на нього звертали як найменше уваги, щоб зменшити перешкоди, внесені їм у явище, що спостерігається. Йому протипоказана яскравий (помітний) одяг, екстравагантність манер поводження, зайва демонстрація своєї зацікавленості досліджуваними подіями. Він повинний мати стійку психіку, флегматичний темперамент, здатність зберігати самовладання при різких змінах ситуації, терпіння і стійкість у збереженні своєї позиції стороннього спостерігача.
• Включене спостереження зветься так тому, що спостерігач навмисно включається у досліджуваний об'єкт, бере участь у процесах, що відбуваються в ньому. Відкритому варіанту включеного спостереження властиво те, що ті що спостерігаються знають про факт перебування серед них дослідника і мають представлення про ціль його діяльності. Такому спостерігачу буде потрібно уміння швидко й ефективно налагоджувати контакти з незнайомими людьми, товариськість, доброзичливість, тактовність, стриманість і толерантність (терпимість до інших людей).
• Включене спостереження, що проводиться інкогніто (приховано) , коли не знають про спостерігача, думають, що він - один з них, іноді ототожнюється з науковим шпигунством. Тут спостерігачу знадобляться не тільки вищезгадані якості, але й артистизм, уміння реагувати одночасно набагато сигналів (максимальні можливоті одночасно зафіксувати дев'ять параметрів) , швидко систематизувати і надовго (точніше до моменту заповнення відповідної методичної документації) запам'ятати їх, здатність незбитися з дослідницької позиції під впливом різноманітних обставин, зберігати нейтралітет при конфліктах між досліджуваними і багато інших якостей, близькі до якостей розвідника.
• Включене спостереження, однак, принципово відмінне від шпигунства в звичайному розумінні. Його ціль - не шкода, а користь об'єкту, використовувані в ньому прийоми одержання інформації повинні відповідати нормативам наукової етики. Це значить, що дослідник - спостерігач фіксує лише ті акти поводження (події), на реєстрацію яких націлює дослідницька програма. Це значить, що він немає права розголошувати отриману інформацію, використовувати її не для наукових, а яких - небудь інших цілей. Це значить, нарешті, що дослідник несе відповідальність не тільки за якість зібраної й обробленої їм інформації, але і за всі наслідки свого втручання в досліджувані соціальні явища.
• Специфічні вимоги до професійних знань і умінь, а також особистісним якостям соціолога пред'являють і інші різновиди спостереження.
• Метод моментних спостережень у статистиці , фіксація чи наявності чи відсутності окремих елементів досліджуваного процесу навизначені моменти часу без обліку тривалості цих елементів. Є різновидом вибіркового спостереження і застосовується при вивченні використання робочого часу й експлуатації виробничого устаткування в промисловості, купівельного попиту в роздрібній торгівлі, використання вагонного парку на з.д. транспорті. Дозволяє також одержати необхідну інформацію для розрахунку основних характеристик процесів масового обслуговування (потоку заявок в одиницю часу і середнього рівня обслуговування). Метод є найбільш прийнятним для визначення ефективності змін в організації праці інженерно-технічних працівників і службовців.
• М.м.с. полягає в проведенні спостережень через випадкові чи постійні інтервали часу з оцінками про стан досліджуваного об'єкта в той чи інший момент часу. Спеціальні реєстратори протягом робочої зміни по наміченому маршруті через визначені інтервали роблять обхід робочих місць і фіксують елементи робочого часу.
• У лабораторних спостереженнях, проведених у штучно створених умовах, підвищується значимість уміння дослідника регулювати на ці умови і контролювати їхній вплив на об'єкт, а також таких рис, як принциповість і акуратність, технічна грамотність (у зв'язку з використанням аудіо візуальних засобів спостереження).
• У польових спостереженнях, здійснюваних у звичайному соціальному житті і даючих більш об'єктивну інформацію, особливу роль грають знання змісту невербальних реакцій людей (посмішок, жестів), оперативна пам'ять, аналітичність мислення спостерігача, його здатність відмежовувати один від одного окремі ознаки досліджуваного об'єкта, розподіляти свою увагу на всі ці ознаки і переключати його на одину з них.
• Стандартизоване спостереження, якому властиві чітко формалізовані процедури й інструменти, припускає підвищену здатність спостерігача до зосередження уваги на подробицях і самоконтролю, а також пунктуальності, ретельності і педантизму.
• Не стандартизоване спостереження, коли заздалегідь невизначена велика частина елементів, що підлягають реєстрації, вимагає багато в чому протилежного - солідної теоретичної підготовки в області соціології, психології, соціальній психології і конфліктології, уміння з однаковою увагою стежити, як мінімум, за 5 - 7 параметрами ситуації, здатності швидко переключати увагу, незацикливтись лише на якому-небудь одному прояві категорії спостереження.