Вплив засобів масової інформації на процес соціалізації молоді

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА АДМІНІСТРАЦІЯ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ДЕРЖАВНОЇ ПОДАТКОВОЇ

СЛУЖБИ УКРАЇНИ

КАМ'ЯНЕЦЬ-ПОДІЛЬСЬКА ФІЛІЯ

РЕФЕРАТ

з дисципліни «Соціологія»

на тему:

«Вплив засобів масової інформації на процес соціалізації молоді»

Виконала:

студентка ФБз - 11КП

Шликова Євгенія Андріївна

Кам'янець-Подільський 2010

План

Вступ

1. Сутність процесу соціалізації

2. Масова інформація в системі соціального формування особистості

2.1. Форми і засоби засобів масової інформації

2.2. Функції масової інформації

3. Вплив засобів масової інформації на соціалізацію молоді

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

У сучасний період розвитку українського суспільства успішне рішення політичних, економічних і соціальних задач усе більше залежить від дії такого суб'єктивного фактора як соціальна активність особистості. Важливу роль у формуванні активності грають засоби масової інформації. Про зростаючу роль друкованих видань, радіо і телебачення в суспільному житті країни свідчать їхній бурхливий ріст, поширеність і доступність масової інформації. Друковане й усне слово, телевізійне зображення здатні в найкоротший термін досягти самих віддалених районів, проникнути в будь-яке соціальне середовище.

Широкі можливості засобів масової інформації викликають необхідність вивчати механізми їхнього функціонування і розвитку, ефективність впливу на аудиторію.

На відміну від традиційного підходу до вивчення ефективності засобів масової інформації, обмеженого аналізом споживання аудиторією масової інформації, при якому виміряються головним чином масштаби "охоплення" газетами, радіо і телебаченням багатомільйонних аудиторій, системний підхід дозволяє визначити, що масштаби реального впливу ЗМІ на соціальну активність особистості поки ще далекі від очікуваного.

Установлено, що масово-комунікаційна діяльність сучасної людини, зв'язана зі споживанням, використанням і виробництвом масової інформації, при тотальній поширеності і доступності інформація стає необхідною умовою і засобом здійснення практично будь-якої соціальної діяльності: суспільно-політичної, пізнавальної, трудової і ін. Однак це відбувається лише тоді, коли зміст і форма масової інформації змінюється відповідно до інформаційних інтересів і потреб людей.

1. Сутність процесу соціалізації

Процес інтеграції індивіда в суспільство через систему соціальних статусів, через засвоєння ним елементів культури, соціальних норм та цінностей, на підставі яких формуються соціально значимі риси особистості, моделі її поведінки носить назву соціалізації.

Соціалізація пояснює, яким чином людина з істоти біологічної перетворюється на соціальну. Соціалізація розповідає на індивідуальному рівні про те, що відбувалося із суспільством на колективному рівні. Індивід дорослішає, у "згорнутому" вигляді проходить ті ж самі етапи, які пройшло суспільство впродовж культурної та біологічної еволюції. Жоден біологічний вид окрім людини не навчився "згортати" етапи свого розвитку.

Ступінь біологічно запрограмованої людської готовності жити у суспільстві є досить великим, але його не можна перебільшувати. Навіть якщо все необхідне для соціалізації запрограмоване у генах, це лише потенційна можливість, лише паростки, які потребують для своєї реалізації певних умов. Це підтверджується аналізом випадків з так званими "феральними людьми" (тобто істотами, які виросли в ізоляції та виховані тваринами), "мауглі".

У 1976 році в Індії знайшли такого хлопчика-мауглі на ім'я Раму, який виріс у вовчій зграї. Тіло його було деформоване, ймовірно тому, що йому доводилось лежати у незвичних для людини позах. Він поводився як тварина, пересувався на чотирьох кінцівках, приступаючи до їжі попередньо її обнюхував, лякався вогню, вживав сире м'ясо. В процесі інтенсивної соціалізації у дитячому притулку його навчили митися і одягатися, але він так і не зміг говорити.

При наявності біологічних передумов для соціалізації, але відсутності соціального середовища, ці діти виявилися недорозвинутими з точки зору соціальних стандартів. "Мауглі" довели, що залишені напризволяще люди перестають бути людьми у соціальному розумінні.

По поверненню у людське співтовариство, "мауглі", як правило, засвоюють лише елементарні навички, оволодівають мовою, що складається максимально з 10 - 30 слів. "Ізолянти" так і не можуть навчитися дружити, посміхатися, абстрактно мислити, вести бесіду.

До змісту соціалізації входить засвоєння індивідом мови, відповідних способів мислення, властивих даній культурі, форм раціональності та чуттєвості, сприйняття індивідом норм та цінностей, традицій, звичаїв, зразків та прийомів діяльності. Індивід соціалізується приєднуючись до різних форм соціальної діяльності, засвоюючи характерні для них соціальні ролі. У цьому плані соціалізацію особистості можна розглядати як сходження від індивідуального до соціального. Разом з тим соціалізація передбачає індивідуалізацію, оскільки людина засвоює світ культури вибірково, через свої інтереси, власний світогляд та досвід, формуючи свої здібності, потреби та цінності. Не може бути соціалізації без індивідуалізації.

Процес соціалізації складається з ряду етапів. Розрізняють первинну соціалізацію - засвоєння соціальних норм та цінностей дитиною, входження її до даної культури, та вторинну - послідовне засвоєння соціальних ролей, що є характерним для життєдіяльності дорослої людини. Процес засвоєння норм та цінностей суспільства не може припинитися тоді, коли індивід відсвяткує свій вісімнадцятий день народження, або закінчить школу. Початок професійної кар'єри, одруження, народження дитини, зміна роботи, переїзд в інше місто - всі ці ситуації передбачають знайомство з новими ролями, а отже соціалізацію.

Соціологи ідентифікують вторинну соціалізацію як таку, що відбувається у дорослому віці та може бути різною за формою.

Певні життєві ситуації просто будуються на існуючих нормах, цінностях та ролях, інші вимагають ресоціалізації , або засвоєння альтернативної сукупності норм та цінностей. Наприклад, новобранці в армії або душевнохворі у психіатричній лікарні повинні бути ресоціалізовані до нових ролей. Ресоціалізація є найбільш очевидною у інституційному контексті таких закладів як в'язниця, психіатрична лікарня, військова казарма.

Але і виконання певних професійних обов'язків ( у медицині, вихованні, юриспруденції, роботі правоохоронних органів) залежить в значній мірі від навчальних програм, які намагаються позбавити індивіда старого уявлення про себе та цінностей і норм з ним пов'язаних (отриманого внаслідок первинної соціалізації) - цей процес носить назву десоціалізації - та формують замість нього нове світосприйняття та нове уявлення про себе.

Ще один тип соціалізації - попередня соціалізація ( соціалізація, що здійснюється заздалегідь), він має відношення до умовної репетиції, конкретних планів та відповідних змін у цінностях та уявленнях, які відбуваються, коли ми знаємо (відчуваємо), що відбуватиметься зміна наших соціальних ролей. Діти залучені до такої соціалізації, коли граються у "дочки - матері", "лікаря і пацієнта", "вчителя та учня". Звичайно, що їх уявлення про дорослі ролі є обмеженими та ідеалізованими.

І, нарешті, професійна соціалізація включає в себе вивчення норм, цінностей та вірувань, необхідних для нової професії або для роботи в новій організації, набуття професійних навичок та умінь.

Успішна соціалізація зумовлена різними факторами, зокрема існуванням нормативного канону людини, тобто уявлень про природу та можливості людини. Цей канон має щонайменше два виміри: уявлення про те, що являє собою дитина від народження, а також якою вона повинна стати в результаті освіти та виховання. Такий канон фіксується у філософсько-релігійних текстах, фольклорі. Кожне суспільство формує своїх членів відповідно до канонів власної культури. У стародавній Спарті хлопчиків навчали бути дисциплінованими, фізично загартовувати себе, не бути занадто емоційними, обмежувати себе у всіх своїх людських проявах. В сусідніх Афінах батьки привчали своїх синів бути не тільки загартованими, але й сприймати світ високого мистецтва, бути широко освіченими. Така практика привела до того, що результатом виховання були різні індивіди, які з одного боку творилися різними суспільствами, а з другого - самі формували ці різні культури.

У сучасних США, наприклад, схвалюється індивідуалізований погляд на життя, конкурентноспроможність, іноді штучно створюються умови для розвитку таких рис (принцип перемішування дітей у шкільних класах кожен рік, щоб уникнути можливості встановлення стійких емоційних зв'язків, глибоких дружніх, кооперативних стосунків), а в Китаї, навпаки, визнається важливим виховати у дитини лояльність до групи, спрямованість на кооперацію, спроможність поставити інтереси суспільства над інтересами особистості (такий тип виховання взагалі характерний для тоталітарних суспільств).

Трансформація або формування поведінки індивіда відбувається відповідно до внутрішніх детермінант соціальної поведінки під впливом агентів соціалізації.

До суб'єктивних детермінант соціальної поведінки особистості належать перш за все її потреби та інтереси.

Потреби людини - це ті її форми взаємодії зі світом (матеріальні чи духовні), необхідність яких зумовлена особливостями відтворення та розвитку її біологічної, психологічної визначеності, та які в тій чи іншій мірі усвідомлюються, відчуваються людиною. Потреби демонструють суперечність між наявним та необхідним. Це характеристика об'єктивного в особистості, це потреба в чомусь, необхідність чогось, що забезпечує її існування, збереження.

Одну з найцікавіших та досконалих класифікацій потреб людини запропонував американський соціолог А.Маслоу. Він виділив п'ять типів потреб і розташував їх у висхідному порядку від нижчих до вищих, духовних.

Класифікація потреб людини, запропонована американським соціологом А. Маслоу:

фізіологічні та сексуальні потреби - у відтворенні людини, їжі, одязі, житлі, відпочинку;

екзистенціальні потреби - у безпеці свого існування, впевненості в майбутньому, стабільності умов життєдіяльності, потреба у гарантованій зайнятості;

соціальні потреби - потреби в певних уподобаннях, належності до колективу, спілкуванні, турботі про них та уваги до себе, участі у трудовій діяльності;

потреби престижу - у повазі з боку інших значимих осіб, у службовій кар'єрі, у визнанні, у високій оцінці своєї діяльності;

5. потреба у самореалізації, у творчому самовираженні.

На думку А. Маслоу, потреби кожного нового рівня не можуть пере-творюватися на актуальні, якщо не задоволені потреби попереднього рівня.

Отже, через призму потреби усвідомлюються та оцінюються предметні ситуації, виникають почуття задоволення або незадоволення. Інтерес має об'єктивно - суб'єктивну природу. Він виникає як усвідомлення потреб особистості у зв'язку з конкретною ситуацією можливості задоволення цих потреб.

Потреби та інтереси лежать в основі системи цінностей та ціннісних орієнтацій людини. Оцінюючи предмет, індивід не просто співставляє його прямо або опосередковано із своїми потребами чи інтересами (які він може і не повністю усвідомлювати, знати, розуміти), а пропускає цю оцінку через розуміння ціннісних критеріїв, готових оцінок, уявлень про належне, справедливе, корисне, прекрасне та ін., через призму розповсюджених у даному суспільстві канонів культури.

Процес соціалізації проходить у оточенні багатьох людей та соціальних інституцій, тобто агентів соціалізації, які є відповідальними за навчання у процесі засвоєння культурних норм та соціальних ролей.

Агенти соціалізації відіграють різні ролі в житті людини, можуть ставити перед собою різні цілі, по-різному впливати на неї. В одній ситуації вплив агентів соціалізації може доповнювати один одного, підсилюючи ефект результативної дії, в іншій вони можуть вступати у конфлікт, зменшуючи тим самим виховний ефект. Наприклад, батьки бажають, щоб їх діти ставились однаково до чоловіків і жінок, школа також може підтримувати такі прагнення батьків, а гумористичні сценки на телеекрані, що висміюють емансипацію жіноцтва, групи ровесників, які як правило вимагають від своїх членів стереотипізованої статевої поведінки (тут однаково не сприймаються дівчата, що своєю поведінкою нагадують хлопців, і хлопці, що своєю поведінкою нагадують дівчат), вступають у конфлікт з бажанням батьків та вимогами вчителів у школах.

Сім'я - це перший світ соціального оточення дитини, члени сім'ї - це дзеркало, в якому дитина вперше себе бачить. Вона - найважливіше джерело соціалізації в період раннього розвитку дитини. Сім'я відіграє центральну роль, тому що дає перший досвід, який дитина отримує в спілкуванні з іншими, коли вона вперше відчуває себе особистістю. По суті, сім'я - це перша референтна група, чиї норми та цінності дитина сприймає як свої особисті в оцінці навколишнього світу.

Сім'я також вводить дитину у світ групового спілкування. Сумісне проживання передбачає необхідність підтримувати порядок в домі, розподіляти обов'язки, домашні ресурси, які включають простір квартири, певні предмети споживання, вільний час та увагу батьків.

Певні моменти сімейного життя суттєво впливають на соціалізацію. Наприклад, материнський та батьківський стилі виховання часто є різними. Батько, як правило, звертає увагу на фізичні вправи та незнайомі ігри, а мати - більше розмовляє з дитиною та використовує добре відомі ігри. Значний вплив на соціалізацію мають кількість дітей у сім'ї та порядок народження. Взаємодія з братами та сестрами навчає дитину як вести себе у кооперації та конфлікті, як домовлятися з партнерами.

Отже, сім'я вводить дитину у суспільство, допомагаючи їй знайти свою ідентичність у соціальному світі.

Соціологи відзначають, що критичну роль у процесі введення дитини у суспільство відіграють групи однолітків. Вони наділяють індивіда досвідом рівноправних взаємин. Відсутність владного дисбалансу дозволяє одноліткам навчати одне одного в такий спосіб, який не доступний, як правило, у сімейному вихованні. Дитина сама обирає собі друзів серед одноліток, батьків вона обрати не може. Ця можливість вибору дозволяє дітям та підліткам перевірити свою спроможність спілкуватися з різними типами приятелів. Однолітки також знайомлять одне одного з такими сферами життя, які є дуже делікатними та іноді забороненими у розмовах з батьками (сексуальні проблеми, наприклад). В міру дорослішання дитини, посилюється вплив однолітків та зменшується батьківський. Крім того, відбувається змістовна спеціалізація: проблеми, що вдягнути, куди піти, обговорюються з ровесниками, але для того, щоб визначити життєві цілі та цінності, дитина найчастіше все ж звертається до батьків.

Суттєву роль у сучасній соціалізації відіграють засоби масової інформації. Підраховано, що дитина проводить більше часу перед телевізором, ніж у школі. Дослідження свідчать, що телебачення має подвійний ефект: позитивний, тобто стимулює позитивну поведінку, якщо дитина дивиться програми, спрямовані на популяризацію відповідних цінностей, або стимулює насильство, інші негативні моделі поведінки, якщо програми пропагують агресію і подібні типи негативних явищ.

соціалізація масовий інформація молодь

2. Масова інформація в системі соціального формування особистості

2.1 Форми і засоби засобів масової інформації

Засоби масової інформації - могутня сила впливу на свідомість людей, засіб оперативного повідомлення інформації в різні куточки світу, найбільш ефективний засіб впливу на емоції людини, здатна переконувати реципієнта щонайкраще. Особливо чітко це виявляється у відношенні електронних ЗМІ. В міру розширення технічних можливостей їхня роль зростає. А по емоційному впливу на почуття і свідомість людей вони залишаються поки неперевершеними і збирають саму велику аудиторію.

У засобах масової інформації, а особливо на телебаченні питання підвищення ефективності виступів тісно зв'язані з рівнем організації творчого процесу, форм і засобів соціально-політичного виховання журналістського, художнього і технічного персоналу. Насамперед. це добір проблем, рішення яких може бути підтримано і підказане аудиторією, і створення перспективних планів роботи ЗМІ, що їх включають.

Важливе місце в арсеналі засобів, що активно сприяють росту ефективності виступів ЗМІ, займають питання підбору і розміщення кадрів Добре підготовлені і професійні виступи ЗМІ безсумнівно більш діючі й ефективні, ніж матеріали з низьким професійним рівнем підготовки.

Одним з найбільш важливих, на наш погляд, шляхів підвищення дієвості ЗМІ є залучення у творчу роботу аудиторії, її участь у формуванні інформаційного простору - це високий ступінь обґрунтованості, реальності і правдивості продукції ЗМІ, це глибина й емоційність, гострота і неординарність мислення, викладу матеріалу.

У результаті пошуку шляхів залучення людини у формування єдиного інформаційного простору народжуються нові форми роботи ЗМІ. Журналіст, одержавши відклик, включає автора у вивчення піднятої проблеми, допомагає йому упевнитися в правоті чи помилковості своїх висновків. Спілкування в рамках інформаційного простору журналіста й аудиторії дозволяє розкрити всю глибину і складність проблеми, не обходячи при цьому "гострих кутів". Подібного роду співробітництво тонко і ненав'язливе впливає на рішення найважливіших соціальних, економічних і політичних задач.

Таким чином, вивчення кореспонденції, залучення до широкої участі у виступах ЗМІ представників аудиторії - надійний шлях підвищення дієвості, а, отже, і ефективності засобів масової інформації.

2.2 Функції масової інформації

Ускладнення соціально-економічних та культурних потреб суспільства змінює роль та співвідношення різних інститутів виховання в системі соціалізації молодого покоління. Поряд із зростанням їх кількості змінюється їх якісний склад. Так, нині важливим фактором соціалізації молоді стають засоби масової інформації (комунікації).

Масова комунікація - це процес розповсюдження соціальної інформації за допомогою технічних засобів (друк, радіо, телебачення, кіно га відеотехніка). це особливий вид соціального спілкування, що здійснюється в масштабах суспільства і є важливою передумовою суспільного розвитку та організації. Масова комунікація соціальне) обумовлена. За допомогою її засобів набувають масового тиражування духовні цінності та соціальні норми, які в систематизованому вигляді відбивають пануючі світоглядні уявлення. суспільний настрій. Розповсюдження інформації за допомогою масової комунікації є засобом політичного, економічного та інших впливів на свідомість (мислення) та діяльність (поведінку) людей.

Зміст повідомлень, одержаних через засоби масової інформації формується з урахуванням особливостей та закономірностей психологічного впливу в діапазоні під звичайного інформування до навчання, переконання та навіювання. Техніка масової комунікації орієнтується на задоволена потреб і запиту різних соціальних верств населення розповсюдження інформації, її ритм і масштаб визначаються характером розвитку та функціонування тієї чи іншої соціальної системи. Ці системи утворюють комплекси технічних засобів, які виробляють, зберігають, приймають і передають газетну, теле-, радіо-, відеоінформацію.

Рівень розвитку та технічної обладнаності засобів масової комунікації залежить від рівня науково-технічного розвитку суспільства і має конкретно визначений характер на кожному історично визначеному етапі розвитку людського суспільства. Спільна колективна діяльність людей в умовах високого рівня розподілу праці та концентрації матеріального й духовного виробництва породжує "споживачів" масової комунікації, свої глядацькі га слухацькі аудиторії. Завдяки засобам масової інформації люди отримують доступ до культури різних народів, підвищують свій загальнокультурний рівень і рівень загальної інформованості.

Все більше в сучасному суспільстві стверджується думка про те, що людство знаходиться на початку розвитку "третьої" (поряд з усною, та письмовою) системи культури -- культури засобів масової комунікації суспільства. У той же час. з точки зору соціологічної науки, люди, що складають аудиторію масової комунікації, розглядаються як особистості. котрі "включаються" в мережу реальних суспільних відносин завдяки функціонуванню технічних засобів. Масова комунікація дозволяє встановлювати га підтримувати зв'язок з більш широким соціальним середовищем, кордони якого знаходяться далеко за межами їх безпосереднього оточення. Масова комунікація не може здійснюватися в тому випадку, коли люди, що складають її аудиторію, не мають спільних соціальних почуттів, спільного соціального (політичного, громадянського, національно-культурного, життєвого) досвіду. Саме цей досвід в своєму інтегрованому вигляді залучає людей до процесів спілкування за допомогою засобів масової комунікації. Вирішальне значення у вирішення ефективності та значущості для людини цих процесів має те, наскільки практика реального суспільного життя особистості співвідноситься із змістом одержаної інформації.

Людина, як відомо, істота суспільна. Вона "приречена на необхідність спілкуватися із собі подібними". Засоби свого існування людина виробляє колективно. Без спілкування вона не здатна відтворювати свій рід. культуру, духовні цінності. Для спілкування люди здавна використовували різні засоби: знаряддя та знаки. Своєрідним знаком спілкування є колективно створений образ людської діяльності. Наприклад, ритуальне та обрядове життя первісних народів насичене такого роду діями. На думку етнографів, ці дії мають характер своєрідного варіанта театру, в якому всі одночасно і актори, і глядачі.

Стародавні грецькі вакханалії, римські сатурналії, середньовічні карнавали. В кожному з цих свят відображені прагнення людей періодично відтворювати картини своєї життєдіяльності.

Стародавні люди були гарними соціальними психологами і розуміли, що життя людини і суспільства тісно переплітається. Людина обмежена нормативними законами суспільства і авторитарними імперативами. Особливе значення у формуванні потрібного світогляду мали видовища (як прообраз сучасних засобів масової комунікації). Саме під їх впливом, при колективному світосприйнятті, індивідуальні психологічні особливості людини нівелювалися, так виникла сугестивна функція видовищного спілкування, як агресивний вплив на психофізіологічну організацію людини.

В колективі людина більше піддається навіюванню, ніж одноосібно. Сугестивна сила видовища ґрунтується на потребах особистості в емоційному спілкуванні, емоційному контакті. Ці погреби закладаються в людині в ранньому дитинстві, зберігаються протягом життя і вимагають свою задоволення. Так, для людини важливо, щоб її почуття знаходили відгук в інших. Видовищне спілкування створює для цього відповідні умови, надає людині можливість відчути свою захищеність.

Інша функція видовищного спілкування виявляється в його опозиційності, як протиставлення "ми" та "вони". Цей факт дієво впливає на найглибинніші прошарки психологічної організації особистості й уже в давні часи набуває значного соціального звучання. Так, стародавні греки знаходили в позиційності театрального видовища моральний і виховний потенціал. Трагедія виносила соціальні та політичні конфлікти на сцену, визначала їх як боротьбу добра і зла.

Видовищне спілкування у вигляді карнавалів дозволяло по-іншому дивитись на суспільне життя. Його ігровий зміст дозволяв людині "примірювати" різні соціальні "обличчя", грати всякі соціальні ролі.

Таким чином, видовище створювало особливу форму спілкування, метою якої було викликати позитивні емоції людей.

У нашій країні вже на початку XX ст. спостерігався швидкий розвиток видовищної культури. Визначні громадські діячі А.В.Луначарський, В.І.Мейєрхольд, С.М.Ейзенштейн чудово усвідомлювали значення видовищної культури як засобу масової комунікації. Бурхливого розвитку набув вітчизняний кінематограф, естрада, засоби масової пропаганди.

З початку 70-х років у країні почалися зміни, які суттєво вплинули на розвиток системи масового спілкування, на формування культурних смаків і запитів молоді яка в пошуках задоволення потреб щодо видовищного та художнього спілкування почала групуватися навколо спортивних клубів.

У розвитку зростаючих поколінь 80-х років спостерігалося поступове зменшення інтересу до індивідуально-культурних форм спілкування, зокрема книги, читання. Однак у соціальних дослідженнях потреб молоді тих років існували й інші твердження, зокрема ті, що молодь читає не менше. Більше того, на думку працівників бібліотек, покращився художній смак молоді та коло друкованих видань, які викликали зацікавлене ставлення. За свідченням соціологів, філософів ситуація на той час склалася так, що індивідуальні форми культурного спілкування вже не могли задовольнити духовні потреби людини повною мірою. Розширити коло духовного спілкування, зробити його більш масовим і змістовним - такою була мета видовищ публічно-масового характеру. З цього часу почався бурхливий розвиток театрально-видовищних форм спілкування.

В умовах відкритості суспільства, його гуманізації та демократизації засоби масової комунікації все активніше впливають на формування визначених соціальних орієнтирів й одночасно сприяють розвитку задатків і здібностей особистості.

Це явище не можна оцінити однозначно (негативно або позитивно). Зараз багато говориться про те, що в молодіжному середовищі все більшою значення набувають електронні засоби масової комунікації, в яких велику роль грають такі культурні форми, які традиційно вважаються "дозвільними", "розважальними". Це кіно, естрада, телебачення, відео.

У сучасному світі книга поступово звільняє місце кіно і телебаченню. Таке явище певною мірою пояснюється рівнем технічного розвитку суспільства. Звичайно, відмова сучасної молоді від книги на користь телебаченню свідчить про суттєві зміни в культурно-ціннісних орієнтаціях сучасної людини. Але переважно кіно та відео заміняють читання в тих соціально-культурних прошарках населення, які і раніше читали небагато. Однак варто зазначити, що в деяких випадках телебачення стимулює появу і розвиток інтересу до читання. Екранізація класичних і сучасних творів посилює бажання краще зрозуміти побачене, прочитати твір в оригіналі.

Засоби масової комунікації, якими користується підростаюча людина, створюють для неї специфічний інформаційний світ. Використання різних інформаційних джерел формує різні інформативні сфери розуміння світу, визначає ціннісні орієнтації молодої людини, стиль її життя.

У зв'язку з цим необхідно підкреслити особливе значення відео. Розповсюдження відео- і телепродукції створює нову ситуацію у формуванні потреб молодих людей. Раніше цей процес залежав від реальних умов життя, і тому потреби ненабагато перевищували можливості їх реалізації. Стандарти життя, що пропагуються в сучасних відеозалах досить ідеалізовані або не відповідають можливостям сім'ї. Дитина, на жаль, не здатна реально усвідомити це протиріччя.

Важливого значення для дітей та підлітків набуває комунікативна функція техносфери. Більша частина молоді використовує телебачення, прослуховування музичних творів, як своєрідну компенсацію дефіциту міжособових контактів. Таке спілкування стає одним із засобів вирішення проблем, що виникають у спілкуванні з однолітками. Нерідко дитина (або підліток) включає магнітофон тільки для того, щоб позбавитись своєї незахищеності, самотності, зняти стрес, що виникає від складних життєвих ситуацій. Спеціалісти соціальної педагогіки мають звернути увагу на гой факт, що звернення до системи масової комунікації для багатьох сучасних дітей стає засобом відмежування від батьків, коли сімейна ситуація стає несприятливою для їх особистості (сімейні конфлікт, втрата емоційною контакту, побутові непорозуміння тощо).

Розвиток техносфери породжує нові компоненти індустрії дозвілля. сприяє створенню умов для розвитку дітей, збагачення їх словникового запасу, оволодіння широким колом інформації. В той же час техносфера формує свою аудиторію глядача, слухача пасивного споживача.

Чи стане дитина як споживач продукції масової комунікації активним споживачем культури та її цінностей -- залежить від багатьох умов, і в першу чергу -- від особистого життєвого, соціально-культурного досвіду, якості інформації тощо.

3. Вплив засобів масової інформації на соціалізацію молоді

Неможливо переоцінити вплив сучасних засобів масової інформації на формування підростаючого покоління. Адепти нової соціологічної теорії "Інформатизації суспільства" відводять цим засобам визначальне місце в системі відносин сучасного суспільства, оскільки вони перетворилися на необхідний елемент повсякденного життя людини, стали органічною частиною середовища його проживання. У зв'язку з прогресуючою "технологією життя", початком "комп'ютерного віку" у країнах Заходу не припиняється потік літератури, яка розглядає проблеми виховання молоді в цих умовах. Нові технології, насамперед мікроелектроніка, глибоко впроваджуються у виробництві, все активніше застосовуються у всіх типах навчально-виховних закладів, також у сферах дозвілля дітей та молоді.

Сучасне суспільство як ніколи насичене новітньою мікропроцесорною технікою. Радіо- і телеприймачами користуються у найвіддаленіших куточках нашої планети. Зараз навряд чи знайдеться сім'я, в якій не було б телевізора. Так, за даними французьких спеціалістів, у Франції в кожній сім'ї є телевізор, а у кожній четвертій є вже по два телевізори. США в цьому відношенні випередили Францію. Там у кожній п'ятій квартирі нараховуються три апарати, а в Японії навіть чотири телевізори в одній квартирі вже не рідкість.

У США понад 6000 систем кабельного телебачення обслуговують 37 млн. будинків. До початку 1990 року кількість сімей, які мають, відеомагнітофони. становила близько 25 млн.

У ФРН на початку 80-х років відеомагнітофони мали 25 відсотків всіх сімей, до початку 90-го року, за оцінками спеціалістів, їх кількість зросла на 50 відсотків. Як показало репрезентативне опитування, проведене за завданням міністерства освіти і науки ФРН. ще у 1982 році серед володарів відеомагнітофонів 10 відсотків становили юнаки і підлітки від 14 до 29 років.

Вік комп'ютера, не зважаючи на ряд переваг, що він надає, народжує урбаністичне дитинство, негативно впливає на психічний, емоційний та фізичний розвиток дітей. Проведення дітьми значної частини свого дозвілля вдома, біля телевізора веде за собою погіршення стану здоров'я, зниження інтересу до читання, спорту, до активних форм використання вільного часу, що призводить до формування пасивності, байдужості тощо.

Аналізуючи молоде покоління з післявоєнного періоду, деякі західні педагоги, зокрема професор Р.Вінкель (Західний Берлін), називають покоління молодих, що вступило в життя після 70-х років "поколінням електроніки і засобів інформації". на відміну від покоління 40-х років ("діти війни"), покоління "економічного буму" 50-х -- початку 60-х років ("діти споживання"), періоду після 60-х років ("діти кризи"). Покоління 70-х і наступних років, за Вінкелем, це "не діти". Жодне з поколінь не відчувало стільки страху жахів, незгод, скільки довелося відчути сучасному поколінню молоді.

Більшість авторів поділяє думку, що сучасне покоління -- "інше", і воно є дуже "важким", але причини цих труднощів трактуються неоднозначно. Для одних ці причини криються у важких соціально-психологічних умовах, в яких жили і росли діти (страх перед загрозою термоядерної війни, втрати смислу життя. розчарування, депресії. наркоманія та інші соціальні лиха) Інші звинувачують насамперед саме дорослих, які винайшли нові технології, засоби масової інформації і цим не лише позбавили дітей радості дитинства (Н. Пестман), а й спричиняли зникнення самого поняття "дитинство".

У вік електронних засобів масової інформації втратили відмінність періоди дитинства і дорослого життя. Поява телевізора перетворила, як стверджується. культуру в "емоційне споживання" кадрів, які змінюються на екрані кожні три секунди.

Підраховано, що за перші п'ятнадцять років підліток проводить біля телевізора 16 годин, причому в кожній програмі він бачить як мінімум три. сцени насильства. За свідченням нейропсихологів, це справляє надмірний валив на праву півкулю, пов'язану з однобічним візуальним "сприйманням зовнішнього світу, куди і переміщується активність дитини. В той же час виключається ліва півкуля, де розміщені центри мислення і мови.

Дослідження, проведені у ряді країн з метою вивчення ступеня "споживання" дітьми телепередач, показали, що перші контакти з телебаченням діти мають уже у віці двох років. У віковій групі трирічних вже 60 відсотків дивляться телепередачі більш або менш регулярно. Як свідчать вчені, занадто великою є участь у регулярному перегляді телепередач дітей у віці від трьох до шести років.

Опитування, проведені серед школярів різних типів західнонімецьких шкіл, свідчать про те, що 90 відсотків учнів дивляться відеофільми. причому деякі з них до 20 фільмів на тиждень, в тому числі заборонених для їх віку. Дослідженнями виявлено таку залежність між тривалим сидінням перед телевізором й поганою успішністю у школі. Все це. природно, не може не викликати протесту з боку батьків, учителів та інших людей, які усвідомлюють, якої шкоди завдає відеоіндустрія підростаючому поколінню.

Як підмічають спеціалісти - медики, відверто непристойні відеофільми, фільми жаху тощо небезпечні для дітей з високою збудливістю. Пристрасть до таких відеофільмів провокує асоціальну поведінку, агресивність, жорстокість, вандалізм, злочинність. Воно веде до серйозних патологічних наслідків.

Нині індустрія розваг, на жаль, продовжує спрямовувати засоби масової інформації на формування у молоді соціальної, політичної і духовної апатії, пасивності, примітивних смаків, інтересів і потреб, зневажливого ставлення до справжньої культури, до історії, сучасних досягнень людської цивілізації.

Невипадково у США навколо проблеми дозвілля молоді розгорнулася запекла боротьба. Зараз у дискусію про те, які розважальні програми можна назвати "підходящими" для 66,5 млн. американців у віці до 19 років вступила практично вся країна, батьки, популярні зірки телеекрану. Американська громадськість підняла голос протесту, закликала до прийняття рішучих заходів проти непристойних теле- і відеопрограм. За даними журналу "People", у фільмі "Рембо" демонструються 44 засоби вбивства, не враховуючи групових, які відбулися під час численних вибухів. На думку Національної асоціації навчальних закладів, більша частина самогубств до яких вдаються підлітки США, пов'язана зі станом депресії, викликаної відеопродукцією.

Прогресивні сили світу, в тому числі й педагогічна громадськість, не можуть не думати про психологічні та моральні втрати і наслідки, особливо для дітей та молоді, сьогоднішньої практики "культурного імперіалізму" з його пропагандою масової культури, культу насильства, вседозволеності, низьких інстинктів людини, звичаїв злочинного світу. Використання культури як джерела наживи, як каналу, через який формується перекручене уявлення про світ, про життя негативно відбивається на духовному розвиткові молоді.

Німецький письменник Бертольд Брехт підкреслював, що при використанні творів культури для маніпулювання людською свідомістю відбувається процес, який він назвав "переплавкою духовних цінностей".

Серйозно турбує і те, що сучасна молодь більше уваги приділяє "агресивним формам культури", які розповсюджуються із швидкістю епідемії завдяки поширенню засобів масової інформації, а книга, як джерело духовного розвитку відступає на другий план.

Так, у колишньому Радянському Союзі, за даними соціологічних опитувань останніх років, у бюджеті вільного часу молоді книга займає лише п'яте місце, переважають сучасна музика, спілкування, телебачення, заняття за інтересами. У загальному обсязі читання старшокласників класична література лише займає 4,5 відсотки.

Відчуження молоді від книги -- це тривожний симптом. За словами французького просвітителя Дені Діро, "коли люди перестають читати, вони перестають міркувати". Американські педагоги також стикнулися з таким серйозним фактом, як повна відсутність у дітей інтересу до читання. Причину такого явища вони вважають у тому, що у СІНА довгі роки формувалося покоління, "яке не читає книжок", а дивиться х телевізор. Високорозвинена індустрія розваг надає молоді широкий спектр можливостей щодо проведення дозвілля, тому приділяти серйозну увагу читанню, підкреслюють вони, може лише той, хто з дитинства орієнтований на це. і сьогодні в країні налічується до 70 відсотків осіб, які, одержавши середню освіту, в подальшому майже нічого не читають.

Професор Д. Бааке з ФРН говорить про "вторинну неграмотність" як про серйозну соціальну проблему країни. Під цим він розуміє такий стан коли молоді люди навчившись читати та писати, читають так мало, що по відношенню до літератури ведуть себе як неграмотні люди, не сприймаючи її.

В Австрії, згідно з проведеним опитуванням, у культурній сфері 55 відсотки населення країни, що мають обов'язкову шкільну освіту, протягом року не читали жодної книги або в кращому випадку -- одну, 67 відсотків населення Австрії, старші за 15 років, протягом року не купують жодної книги. Цей стан "напівграмотності". як його характеризують в Австрії, широко розповсюджений і в нашій країні. У Франції 65 відсотків людей не читають книжок. Більше половини всіх книг, які читають у країні, припадає па частку лише 10 відсотків населення.

Картину бездуховності, яка прогресує, можна доповнити ставленням людей до театру та інших культурно-видовищних закладів. Так. наприклад у Франції, 87 відсотків населення не ходить до театру, 78 відсотків юнаків та дівчат жодного разу не були на концертах. Ці дані відбивають загальну тенденцію, яка свідчить про те, що все менше людей читають серйозну літературу, найчастіше вони захоплюються розважальними журналами і бульварною пресою, а діти -- беззмістовними коміксами з суперменами на обкладинках.

Звичайно, найбільше нарікань отримує школа на те, що вона погано вчить, не розвиває інтересу до книги, до серйозного читання. В цьому зв'язку не можна не пригадати слова видатного педагога В. О. Сухомлинського. який писав, що дитині необхідно прививати любов до книги з дитинства. Якщо читання не стане для неї духовною потребою, то у роки дозрівання душа підлітка буде порожньою і беззмістовною, а на світ божий. Бог знає звідки, полізе все погане.

Невипадково "бездуховність", яка охопила все людство, виявляється саме у молоді в її емоційній глухоті до справжньої культури, нерозвиненості естетичних смаків, відсутності почуття милосердя, співчуття, творчої ініціативи, утилітарному ставленні до життя.

Висновок

Отже, масова комунікація - це особливий вид асоціального спілкування, який є важливою передумовою розвитку і організації, що впливає на духовні цінності та соціальні норми, які п систематизованому вигляді відбивають світоглядні уявлення, переконання, суспільний настрій.

За визначенням нової соціологічної теорії інформатизації суспільства комплексу засобів масової інформації відводиться значне місце в системі відносин сучасного суспільства, оскільки саме вони перетворилися па повсякденний необхідний елемент жіття людини, стали оранічною частиною середовища, його існування, що в свою чергу сприяє розповсюдженню соціальної інформації і формування у молоді соціальної активності, а отже і свідомості.

Розповсюдження інформації за допомогою масової комунікації з засобом політичного, економічного та інших впливів на свідомість (мислення) та діяльність (поведінку) людей.

Список використаної літератури

1. Благотворительные, организации социальной направленности. - М.,1998.

2. Богомолова И.Н. Социальная психологмя печати, радио, телевидения. М., 1991.

3. Боришполец А.Т. Пресса: Пути и путы. -К., 1989

4. Клейберг Ю.А. Социальные нормы и отклонения. - М.,1997

5. Кравченко А.И. Социология и политология. - М., 2000.

6. Лой А.Н. Социально-политическое содержание категорий "время" и "пространство". - К., 1988

7. Смирнов А.И. Фактор времени в жизни общесгтва. - М, 1988

8. Шадриков В.Д. Философия образования и образовательная политика. - М., 1993

9. Яковлева E.Л. Психология развития творческого потенциала личности. - М., 1997

10. Якуба О.О. Соціологія: Навчальний посібник. - Харків., 1996

Размещено на Allbest.ru