Науковий портрет П.О. Сорокіна

Размещено на http://www.allbest.ru/

ВИЩИЙ ДЕРЖАВНИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

"ЗАПОРІЗЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ"

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ

Кафедра соціології

Контрольна робота

на тему: "Науковий портрет П.О. СОРОКІНА"

Виконав: студент групи №4218-2

математичного факультету

Порвишерст Микола Юрійович

Перевірила:

асистент кафедри соціології

Михайленко Інна Ігорівна

Запоріжжя, 2010

Питирим Олександрович Сорокін (1889-1968) - найбільший учений соціолог XX століття. Творчу діяльність Сорокіна ділять на два періоди - російський (з початку 10- х по 1922р.) і американський. ДО початку 60- х років П.Сорокін уже близько сорока років був "американським соціологом, і займав місце у першій "десятці" провідних соціологів світу.

Народився П.А. Сорокін у січні 1889 року в селі Тур'е, Ярсенського повіту, Вологодської губернії. Батько був росіянином, ремісником, мати - комі, селянка. Питиримом його охрестили на честь святого Питирима, чиє свято припадає на січень. Дитинство він провів, працюючи з батьком і старшим братом на реставрації церков, і виконував селянську роботу. Сам навчився грамоті. Закінчив сільську школу в селі Палевиці. Потім вчився в Гамскій другокласній школі. По закінченню її зробив у Хреновську церковно-вчительську школу. По зимах вчився, а влітку займався селянською роботою, допомагаючи своїй тітці, селянці, у селі Рим'е, Яреського повіту.

У партію соціалістів- революціонерів вступив в 1905р. По деякому часі він згадував: "Я познайомився з купою народу: селяни, робітники, чиновники, служителі культу, офіційні особи, доктори, письменники...представники різних політичних течій - есери, соціал-демократи (більшовики й меншовики), монархісти, анархісти, ліберали й консерватори всіх мастей. Завдяки контакту із цими людьми я довідався багато нових ідей, пізнав нові цінності й став розбиратися в соціальних умовах. ...Моє інтенсивне читання досі невідомих мені книг, журналів і газет розширили й поглибили мій світогляд"

В 1906р. П. Сорокін був арештований, просидів півроку у в'язниці в п. Кінешмі й був висланий звідти після звільнення. Чотири місяці після звільнення працював як пропагандист в Поволжя. В 1907р. "зайцем" проїхав у Петроград. В 1909р. склав екстерном іспит на атестат зрілості й вступив у Психоневрологічний інститут, де була єдина в країні кафедра соціології. З 1910р. він почав друкуватися в наукових журналах, таких, як "Вісник Знання", "Вісник психології, кримінальної антропології й гіпнотизму". В 1910р. Сорокіну була зроблена пропозиція стати по сумісництву лектором по соціології в Психоневрологічному інституті й Інституті Лесгафта. Це був безпрецедентний випадок в історії вищої школи, коли студент був лектором.

За весь цей час Сорокін не залишав революційної роботи серед студентства, робітників і селян. В 1911р. він змушений був, у запобігання арешту, бігти з Петрограда спочатку в Подолію, потім за кордон. В 1913 р. був арештований знову. За весь цей час Сорокіним був виданий ряд наукових праць, з яких багато, зокрема книга "Злочин і кара, подвиг і нагорода", звернули на себе увагу, як російської, так і європейської науки. В 1917р. їм була написана ціла серія політичних нарисів, серед них такі, як "Анатомія національностей і єдність держави", "Форми правління", "Проблеми соціальної рівності", "Основи майбутнього миру" і ін. В 1914р. Сорокін закінчив університет і був залишений для підготовки до професорського звання. Після здачі іспитів наприкінці 1915р., з початку 1917р. він стає "приват-доцентом". Захист магістерської дисертації було призначено на березень 1917р., але його довелося відкласти у зв'язку з Лютневою революцією 1917р.

Сорокін виявився у вирі політичних подій у країні. 1918р. - самий бурхливий рік у житті П. Сорокіна. Після арешту в січні 1918р. він провів близько трьох місяців у Петропавлівський фортеці разом з колишніми міністрами Тимчасового уряду. Після звільнення він прибув у Москву, а потім, як член Установчих зборів і Союзу відродження Росії, наприкінці травня вирушив з антибільшовицькою місією у Великий Устюг, Вологду й Архангельськ. Його місія не увінчалася успіхом, і він змушений був 2 місяці ховатися в Северо-двинских лісах. Тут, удалині від цивілізації він багато міркував про політику, революцію й самого себе й позбувся багатьох "звабних ілюзій". Саме тоді, імовірно, їм було написано його "зречення" - відкритий лист, у якім він визнає поразку есерівської програми й заявляє про свій вихід з партії есерів. Після цього Сорокін здався владі. У в'язниці, присуджений до розстрілу, він пробув до середини грудня 1918 р. 12 грудня його викликали на допит і ознайомили зі статтею Леніна "Цінні визнання Питирима Сорокіна". За особистим наказом Леніна Сорокін був доставлений у в'язницю Московської ЧК і тут звільнений. На цьому політична діяльність Сорокіна закінчилася. Через кілька днів після звільнення він повернувся в Петроград і приступив до читання лекцій в університеті. Тільки наприкінці 1920р., на спеціальнім засіданні факультету суспільних наук, Сорокіна звели у звання професора без магістерського захисту. В 1922р. опублікована робота Сорокіна "Система соціології", яка була представлена на публічний диспут як докторська дисертація.

В "Системі соціології" П.А. Сорокіним висуваються основні принципи, на базі яких він пропонував створити соціологію. Він розробив структуру соціології, головні її напрямки й основні завдання кожного з них. "Соціологія представляє науку, яка вивчає життя й діяльність людей, що живуть у суспільстві собі подібних, і результати такої спільної діяльності".

"Соціологія вивчає суспільство із трьох головних точок зору: 1) його будови й складу; 2) даних у ньому процесів або його життєдіяльності; 3) походження й розвитку суспільства й громадського життя - такі основні завдання вивчення соціології" П.А. Сорокін писав: "Наша потреба в соціологічних пізнаннях величезна. У ряді багатьох причин, що викликають наші настрої й погане громадське життя, чималу роль відіграє наше соціологічне невігластво… Голод і холод, розпуста й злочин, несправедливість і експлуатація продовжують бути супутниками людського суспільства. Тільки тоді, коли ми добре вивчимо громадське життя людей, коли пізнаємо закони, з яких вона випливає, тільки тоді можна розраховувати на успіх у боротьбі із суспільними нещастями... Тільки знання тут може вказати...як потрібно влаштувати спільне життя, щоб усі були й ситі й щасливі... От із цієї практичної точки зору соціологія набуває величезного значення".

Сорокін розділив соціологію на теоретичну й практичну.

Теоретична соціологія вивчає явища людської взаємодії з погляду сущого. Теоретична соціологія підрозділяється на: 1. соціальну аналітику, що вивчає будову, як найпростішого соціального явища, так і складних соціальних єдностей, утворених тією або іншою комбінацією найпростіших соціальних явищ. 2. соціальну механіку, що вивчає процеси взаємодії людей і тих сил, якими воно викликається й визначається. 3. соціальну генетику; "Завдання генетичної соціології - дати основні історичні тенденції в розвитку суспільного життя людей" Соціологія практична вивчає явища людської взаємодії з погляду винного. Соціологія практична, по Сорокіну, містить у собі соціальну політику.

"Завдання практичної соціології ясні із самої назви" - писав Сорокін. "Ця дисципліна повинна бути прикладною дисципліною, яка, опираючись на закони, сформульовані теоретичною соціологією, давала б людству можливість управляти соціальними силами, утилізувати їх згідно поставленим цілям".

У вченні про будову суспільства П.А. Сорокін пише: "Перш ніж перейти до опису будови населення або суспільства в тому складному виді, у якому вони існують, ми повинні вивчити їх у найпростішому вигляді." Він показує, що найпростішою моделлю соціального явища служить взаємодія двох індивідів. У всякому явищі взаємодії є три елементи: індивіди, їх акти, дії; провідники (світлові, звукові, теплові, предметні, хімічні і т.д.). Головними формами взаємодії соціальних груп є 1) взаємодії двох, одного й багатьох, багатьох і багатьох 2) взаємодія подібних і несхожих осіб 3) взаємодія однобічна й двостороннє, тривале й миттєве, організоване й неорганізоване, солідарне й антагоністичне, свідоме й несвідоме Все людське населення розпадається на ряд більш тісних груп, що утворюються із взаємодії одного з одним, одного з багатьма й однією групи з іншої. Яку б соціальну групу ми не побрали - чи буде нею родина або клас, або держава, або релігійна секта, або партія - усе це являє собою взаємодія двох або одного з багатьма або багатьох людей з багатьма. Усе нескінченне море людського спілкування складається із процесів взаємодії, однобічних і двосторонніх, тимчасових і тривалих, організованих і неорганізованих, солідарних і антагоністичних, свідомих і несвідомих, чуттєво-емоційних і вольових". "Увесь найскладніший світ суспільного життя людей розпадається на обкреслені процеси взаємодії". "Група взаємодіючих людей представляє свого роду колективне ціле або колективна єдність... Тісна причинна взаємозалежність їх поведінки й дає підставу розглядати взаємодіючих осіб як колективне ціле, як одна істота, складене з багатьох осіб. Подібно тому, як кисень і водень, взаємодіючи один з одним, утворюють воду, що різко відрізняється від простої суми ізольованих кисню й водню, так і сукупність взаємодіючих людей різко відмінна від простій їхньої суми." "Усяку групу людей, взаємодіючих один з одним, ми будемо називати колективною єдністю або коротше колективом". Потім Сорокін докладно розглядає умови виникнення, збереження й розпаду колективних єдностей. Умови їх виникнення, існування й розпаду він ділить на три групи: 1. космічні або фізико-хімічні 2. біологічні 3. соціально-психічні Далі Сорокін указує два основні способи (свідомий і несвідомий) установлення організації групи й звичайні приймання підтримки й збереження цієї організації. "Громадське життя представляє не що інше, як безперервний потік виникаюч, тривають і зникаючих колективних єдностей. "коллективна єдність перестає існувати тільки тоді, коли припиняється взаємодія між частиною або всіма його членами". "Припинення колективної єдності веде до зникнення його організації. Але падіння однієї організації й заміна її інший зовсім ще не означають зникнення й розпаду колективної єдності, а означають тільки, що форма, порядок і організація останнього змінилася!" Потім Сорокін розглядає будову й розшарування населення. Він підкреслює, що "населення розшаровується на ряд груп, що воно складене з безлічі колективних єдностей, а не представляє чогось цільного, єдиного, усі члени якого однаково зв'язано один з одним". "З безлічі груп , на які розпадається населення, найважливішими простими розшаруваннями останнього будуть розшарування: а) по сімейній приналежності б) по державній в) по расовій д) по професійній е) по майновій ж) по релігійній з) по об'ємно-правовий і) по партійній З комбінацій простих розшарувань (угруповань) утворюються складні групи. Складні групи бувають: а) типові й не типові для даного населення. З типових важливі клас і національність. б) внутрішньо антагоністичні й внутрішньо солідарні. "Доля будь-якого населення й хід історії визначаються не боротьбою або узгодженням яких або одних груп, а взаєминами всіх зазначених простих і складних соціальних колективів". Для пояснення історичних процесів "доводиться враховувати взаємини й поведінка всіх цих груп". питирим сорокін соціолог

Далі Сорокін робить перехід до вивчення діяльності людей, факторів поведінки й механіки суспільних процесів. "Усі сили, що впливають на поведінку людей і визначальні собою характер їх спільному життя, можуть бути зведені до трьом основним розрядам: 1. розряду космічних (фізико-хімічних) сил 2. розряду сил біологічних 3. розряду сил соціально-психічних ДО розряду космічних сил П.А. Сорокін відносить прості подразники, такі як світло, звук, температура, колір, вологість і т.д., і складні, такі як клімат даного місця, склад і характер ґрунту, зміна пір року, чергування дня й ночі. ДО головних біологічних сил (подразникам) Сорокін відносить наступні: 1. потреба харчування 2. потреба полова 3. потреба індивідуального самозахисту 4. потреба групового самозахисту 5. несвідоме наслідування 6. потреба руху 7. інші фізіологічні потреби (сну, спокою, гри й т.п.) Соціально-психічні фактори діляться Сорокіним на прості й складні. ДО простих він відносить: 1. ідеї 2.почуття- емоції 1. хвилювання людей ДО складних ставляться: 1. матеріальна культура, що оточує людину 2. духовна атмосфера соціального середовища 3. Суспільно-політична організація груп, явища влади, багатство й гроші, поділ праці і т.д. У своїй роботі П.А. Сорокін докладно показує ступінь впливу всіх цих факторів на поведінку людини й громадське життя. "Людей, як і всі явища миру не вилучений з-під дії законів необхідності, що "абсолютної волі волі" немає... Залежність від зовнішніх (космічних і біологічних) умов сприймається й переживається нами як відсутність волі... Залежність нашої поведінки від соціально - психічних подразників сприймається нами як відсутність залежності, як "воля волі" і поведінки!... Ріст впливу соціально-психічних факторів "на нашу поведінку буде сприйматися нами як ріст нашої волі, як зменшення нашої залежності від умов, сторонніх і далеких нашому "я". От чому соціально-психологічні подразники поведінки видадуться нам звільняючими. Цей суб'єктивно-неминучий факт і послужив приводом для появ теорій "вільної волі". Єдиний зміст, який може мати "вільна воля", означає об'єктивне зменшення залежності нашої поведінки від умов космічних і біологічних і зростання нашої залежності від умов соціально-психічних, - залежності, суб'єктивно переживаної нами як воля, як відсутність стиснення... З ходом історії вплив соціально-психічних сил росте, тому росте й наша "воля". Так видасться нам суб'єктивно й таке єдино прийнятне поняття "волі волі". "Кожний з нас, народжуючись у світло, несе із собою лише біологічну організацію, біологічні імпульси й ряд спадкоємних рис. Багаж - невеликий, фігура - невизначена. Що вийде з неї, геній або невіглас...- це визначається сукупністю впливів соціального середовища. Вона формує людину як соціально-психічну індивідуальність". 22 квітня 1922р. на диспуті таємним голосуванням вчений Рада визнала Сорокіна, що заслуговують ступеня доктори соціології. Він був першим в історії російської науки доктором соціології. ДО моменту захисту П. Сорокіним було опубліковано вже 126 робіт. Багато хто з них були спрямовані проти радянської влади й марксистської теорії. Ленін різко критикував статтю П. Сорокіна "Вплив війни на склад населення, його властивості й громадську організацію", надруковану в 1922р. у першому номері журналу "Економіст". ЗОКРЕМА , у цій статті Сорокіним був даний статистичний матеріал про розвиток сімейно-шлюбних відносин і розлученнях. Ленін писав, що Сорокін "спотворює правду на догоду реакції й буржуазій". У листі до Дзержинського від 19 травня 1922р. Ленін писав із приводу журналу "Економіст": "це, по-моєму, явний центр білогвардійців. В N3 надрукований на обкладинці список співробітників. Це, я думаю, майже все - законні кандидати на висилку за кордон". Серед 53 людей, притягнутих до співробітництва в "Економістові" є й прізвище П.А. Сорокіна. У лютому 1922р. П. Сорокін виступив на врочистих зборах на честь 103 річниці Петербурзького університету. Звертаючись до молоді, він заявив, що "віра батьків" виявилася "банкрутством". "Їхній досвід у формі традиційного світогляду інтелігенції виявився недостатнім, інакше трагедії не було б. Від берега цього світогляду волею- неволею вам доводиться відштовхнутися: він не врятував нас, не врятує й вас. Він надовго зник у заграві воєн, у гуркоті революцій і в темній безодні могил, усі зростаючих, що й множаться на російській рівнині. Якщо не ми самі, так ці могили нагадують про неповноту досвіду "батьків" і помилковості їх патентованих рятівних рецептів". Радячи молоді знайти "нову віру", Сорокін насамперед рекомендує їй "побрати із собою в дорогу" знання, чисту науку, любов і волю до продуктивної праці. У зв'язку з тим, що після революції неомарксистскі соціологи продовжували працювати так само активно, як і колись, а багато навіть відкрито виступали проти радянської влади, в 1922 р. Ленін порушив питання про комуністичний контроль програм і змісті курсів по суспільних науках. У результаті чого багатьом професорам, у тому числі й П.А. Сорокіну, була заборонена викладацька діяльність. Під натиском влади, у вересні 1922р. Сорокін і його дружина Е.П. Баратинська, навіки були змушено залишити Росію. "Що б не трапилося із мною в майбутньому, - написане в його щоденнику, - я впевнений, що три речі назавжди залишаться переконаннями мого серця й розуму. Життя, як би не важка вона була, - це сама вища, сама прекрасна, сама чудесна цінність у цьому світі. Перетворити її в служіння боргу - от ще одне чудо, здатне зробити життя щасливої. У цьому я теж переконаний. І нарешті, я переконаний, що ненависть, жорстокість і несправедливість не можуть і ніколи не зможуть побудувати на землі Царство Боже. ДО нього веде лише один шлях: шлях самовідданої творчої любові, яка полягає не в молитві тільки, а насамперед - у дії". Після тривалого перебування в Берліні, а потім у Празі, восени 1923 р., прийнявши запрошення видних американських соціологів Є. Хайэса і Є. Росса прочитати серію лекцій про російську революцію, Сорокін назавжди переїжджає в Сполучені Штати Америки. В історико-соціологічній літературі традиційно прийнято розмежовувати два періоди творчості Сорокіна - росіянин і американський. Для "американського" соціолога Сорокіна "російський період" творчості є свого роду інкубаційним, "роками навчання", дуже цікавими й по - своєму продуктивними. Однак саме за ці десять років у Сорокіна дозріли задуми всіх подальших його тем, і, що особливо важливо, наочно позначилися ті етапи його творчої еволюції, які він і проробив протягом свого наступного життя. Якщо він починав досить традиційно для соціальної думки рубежу століть, то в гарвардський період перетворився в могутнього макросоціолога, що розглядає цивілізацію як атомарну одиницю свого аналізу. П.Сорокіну знадобилося менш року для культурної і язикової акліматизації й уже літнім семестром 1924р. Він приступився до читання лекцій у Мінисотськом університеті. В1924р. Виходить його перша друкована книга "Листки з російського щоденника", що описує, що й аналізує російські події 1917-1922рр. В 1925р. Виходить у світло його "Соціологія революції", В 1927р. "Соціальна мобільність". Сорокін є одним з родоначальників теорії соціальної стратифікації й соціальної мобільності. Теорія соціальної стратифікації, що висуває ті або інші критерії розподілу суспільства на соціальні шари, групи, є методологічною основою для формування теорії соціальної мобільності. Ця зміна індивідом або групою соціального статусу, місця, займаного в соціальній структурі суспільства. П.Сорокін розглядав соціальну мобільність як будь-яка зміна соціального стану, а не тільки перехід осіб і родин з однієї соціальної групи в іншу. Згідно з його поглядами соціальна мобільність означає переміщення по соціальним сходам у двох напрямках: 1. Вертикальному - руху нагору й униз, 2.горизонтальному - руху на тому самому соціальному рівні. В 1928р. Вийшла у світ книга "Сучасні соціологічні теорії", в 1929р. - "підстави міської й сільської соціології". В 1930р. Всесвітньо відомий Гарвардський університет пропонує Сорокіну очолити заснований соціологічний факультет. П.Сорокін прийняв цю пропозицію й проробив в університеті до 1959р. В 1956р. Побачила світло його нова робота "Примхи й недоліки сучасної соціології й суміжних наук", в 1956р. вийшла робота "Сучасні соціологічні теорії". В 1964р. у знак визнання заслуг ученого, 75- літнього Сорокіна обирають головою Американської соціологічної асоціації. 11 лютого 1968р. у віці 79 років, після важкої хвороби П.А. Сорокін помер. П.Сорокін ставиться до того рідкого типу вчених, чиє ім'я стає символом вибраної їм науки. На Заході він давно вже визнаний як один із класиків соціології XX сторіччя, що коштує в одному ряді з О. Контом, Г. Спенсером, М. Вебером.

Размещено на Allbest.ru