Соціологія в системі суспільних наук

Размещено на http://www.allbest.ru/

19

Міністерство освіти i науки України

Сумський державний педагогічний університет

ім. А.С. Макаренко

Соціологія в системі суспільних наук

Виконала:

студентка 833Д групи

факультету мистецтв

Сухіна Аліна Сергіївна

Зміст

Вступ

1. Соціальні і теоретико - методичні передумови виникнення соціології

2. О. Конт - основоположник науки “соціологія”

3. Основні ідеї, методи і завдання соціології як позитивної науки

4. Закони і категорії соціології

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Відомий американський вчений Дж. Морено свого часу зазначив, що одним з найвизначніших досягнень суспільної думки XIX ст. є виникнення соціології. В нашій країні соціологія як обов'язкова навчальна дисципліна у вищих закладах освіти викладається вже багато років. За цей час у сприятливій атмосфері плюралізму і свободи наукового пошуку видано чимало книг з цього предмету. Проте до цього часу ще остаточно не визначена загальноприйнята структура курсу.

Зважаючи на актуальність даної проблеми питаннями роботи є соціальні і теоретико - методичні передумови виникнення соціології, О. Конт - як основоположник науки “соціологія” та основні ідеї, методи та завдання соціології як позитивної науки.

Мета даної роботи - надати загальну характеристику соціальним та теоретико - методичним передумовам виникнення соціології,визначити основні методи та завдання соціології як позитивної науки.

1. Соціальні і теоретико - методичні передумови виникнення соціології

Викладання будь-якого навчального курсу звичайно розпочинається з визначення предмета науки, що вивчається. Проте оскільки досі немає єдиного розуміння, що є предметом соціології, то, ймовірно, більш доцільно спочатку розглянути історію її формування і відокремлення з комплексу інших наукових знань. Це дасть можливість ознайомитися з поглядами видатних представників цієї науки, зрозуміти її специфіку, відмінність від інших сфер суспільного знання. Починаючи з античності (Платон, Арістотель та ін.) суспільство завжди було одним з головних об'єктів науки -- історії, філософії, так званої філософії історії нового часу. Однак в середині XIX ст. науку вже не влаштовував підхід, згідно з яким відповіді на питання суспільного розвитку робилися за допомогою "спекулятивного", умоглядного методу, коли виходили не з фактів, а з суто теоретичних міркувань.

Слід зауважити, що впродовж багатьох сторіч такий метод використовувався і в природознавстві, коли відсутні факти конструювали з голови. Водночас з накопиченням фактів, експериментальних даних у різних науках був потрібен і новий філософський підхід в обґрунтуванні наукових конструкцій. Виник так званий позитивізм -- філософський напрям, заснований на принципі, що достовірне, позитивне знання може бути отримане як результат окремих спеціальних наук та синтетичного об'єднання їх. Філософія як особлива наука, що претендує на самостійне дослідження реальності, не має права на існування. У зв'язку з цим, ймовірно, не випадково, що мислителем, котрий заснував позитивізм і який виділив соціологію в самостійну науку, є один вчений -- француз Огюст Конт.

Багато проблем, якими раніше займалася філософія історії, перейшли до сфери дослідження соціології. Проте на відміну від філософії історії, яка занадто абстрактно розглядала проблеми історичного процесу (зокрема проблему рушійних сил, спрямованість історії), соціологічне бачення світу передбачає:

* по-перше, усвідомлену установку на вивчення суспільних відносин, що реально існують, а не утопічне конструювання ідеального суспільного устрою;

* по-друге, опору на емпіричні методи дослідження;

* по-третє, погляд на суспільство як на певну систему, що розвивається за власними законами.

Передумови виникнення соціології як самостійної науки почали складатися ще з XVII ст. Правда, тут потрібно зробити застереження. У нашій літературі фігурує вельми обмежене число представників цієї науки і звужуються хронологічні рамки її виникнення. Можливо, вони відсунуться далеко в минуле під час знайомства з раніше невідомими в нашій країні дослідженнями. Зокрема, в працях видатного російського соціолога П.Сорокіна (1889 -- 1968) історія соціологічної думки рясніє багатьма десятками імен, а формування соціології як систематичної дисципліни він відносить до XIV ст. і пов'язує з ім'ям великого арабського мислителя і державного діяча Ібн Халдуна (1332--1406). Тепер його вчення, викладене в роботі "Аль-Муккадим" ("Вступ"-- теоретичне обґрунтування до багатотомної історичної праці), вважають першою спробою створення самостійної науки про суспільство, яка була настановою для політичної діяльності. Ібн Халдун стверджував закономірний характер суспільного розвитку, що обумовлений географічним середовищем і виявляється в циклах піднесення і занепаду цивілізації в процесі зміни поколінь. Рівень культури і характер правління в державі визначаються суспільним поділом праці, взаємним обміном економічною діяльністю і солідарністю правителів та підлеглих, яка з цього випливає. А справжнім батьком соціології П.Сорокін вважав італійця Дж. Віко (1668--1744), який в 1725 р. опублікував книгу "Основи нової науки про спільну природу націй", де запропонував ідею циклічності історії як загального закону розвитку всіх народів і широко використав історико-порівняльний метод. Його вчення істотно вплинуло на багатьох європейських мислителів XIX та XX ст. Окремі елементи соціологічного знання П.Сорокін знаходить у мислителів Давнього Сходу і античності. Англійці Т. Гоббс, Адам Сміт, французи П. А. Гольбах, К. А. Гельвецій вважали, що зіткнення інтересів в суспільстві, де кожний переслідує свої вигоди, приводить до якісно нового соціального цілого, яке згодом і стало об'єктом дослідження.

Поряд з становленням спекулятивної філософії історії в XVII--XVIII ст. розвиваються емпіричні соціальні дослідження, передусім статистика. Виникає сучасна демографія. Слід зауважити, що біля джерел соціології стоять не тільки "суспільствознавці", а й дослідники, для яких характерним був тип мислення, що сформувався в ході роботи з конкретним фактичним матеріалом і точними законами (наприклад, видатні французькі природодослідники П.С. Лаплас, Ж. Бюффон, А.Л.Лавуазьє та ін.). Бельгійський математик, астроном Л. Кетле опублікував роботу "Соціальна система і закони, які нею управляють". Він довів, що деякі масові явища -- народжуваність, смертність, злочинність підпорядковуються певним закономірностям.

Під прапором "науковості" виступали і представники утопічного соціалізму. Зокрема, француз Сен-Симон в "Нарисі науки про людину" писав, що наука про людину досі була здогадною, а треба будувати її на спостереженнях, фактах, як у фізиці. Отже, поява соціології як самостійної науки була підготовлена всім попереднім соціально-політичним, економічним, духовним розвитком людства, еволюцією науки та суспільної думки.

До періоду капіталізму соціальні зміни відбувалися дуже повільно, змінювались покоління людей, а суспільні відносини залишалися незмінними. За таких умов дуже складно було дослідити еволюційний характер розвитку суспільства, а тим більше з'ясувати закономірності прогресу і причини зміни одних форм соціального устрою іншими. Капіталізм же надав розвитку суспільства небачений до цього темп. Достатньо пригадати, що кінець XVIII та перша половина XIX ст. -- це час швидкого промислового розвитку передових країн, фундаментальних відкриттів практично у всіх напрямах природознавства. На цьому тлі рельєфно виявився дисбаланс між знаннями людей щодо живої та неживої природи, що оточувала їх, та знаннями про самих себе та суспільство в цілому. Це була пора швидких, масштабних змін і водночас гострих соціально-політичних конфліктів у країнах Європи, особливо у Франції та Великій Британії, пов'язаних, передусім, з бурхливим розвитком капіталістичних виробничих відносин, що також вплинуло на появу соціології як нової суспільної науки саме в цих країнах.

Становлення соціології як самостійної наукової дисципліни відбувалося не тільки в координатах теоретичного мислення - філософії історії, філософії держави і права, соціальної філософії. На нього позитивно впливали й емпіричні пошуки, засновані на досліді, вивченні суспільного життя.

Історія соціологічної думки в Україні як цілісний процес донедавна практично не досліджувалася. Нині у зв'язку з процесами державотворення та національно-культурного відродження потреба у науковому знанні еволюції вітчизняної соціальної думки, починаючи від її витоків до інституціалізіції як академічної науки, набуває особливого значення. Вона відтворює низку проблем, пов'язаних зі складними процесами становлення і розвитку українства від початків його історії до сьогодення.

2. О.Конт - як основоположник науки “соціологія”

Соціологічна думка зародилася значно раніш того періоду, коли О.Конт запровадив до наукового вжитку поняття “соціологія”. Та й сам він стверджував, що його вчення нерозривно пов'язане з попередніми дослідженнями суспільства і його елементів.

Засновником соціології вважають француза Огюста Конта (1798--1857), котрий деякий час працював у великого утопіста Сен-Симона секретарем і сам увійшов в історію як творчий, енциклопедичний мислитель, якого іноді порівнюють з Г.Гегелем. Його творчість збіглася у часі з періодом глибинних соціальних змін, які сприймалися ним як загальна моральна, інтелектуальна та соціальна криза. Причини цієї кризи він вбачав у руйнуванні традиційних інституцій та духовних засад суспільства, у відсутності системи вірувань і поглядів, які б відповідали новим суспільним потребам, мали змогу стати ідейним підґрунтям майбутніх соціальних перетворень. Конт вірив у безмежні можливості розуму як рушійної сили історії, в "позитивну" науку, що має замінити релігію і стати головного організуючою силою суспільства. Свою історичну місію він бачив у тому, щоб створити "Наукову Біблію" майбутнього, поставити науку на чолі всіх форм людського існування.

О. Конт розглядав соціологію як найскладнішу науку. Більша частина пізніших класифікацій зберегли цей підхід. З рис. 1 видно, що найвіддаленішою від соціології наукою є математика. Вона неспроможна охопити своїми методами суспільство. Цього не може навіть біологія, що стоїть найближче до соціології. Якби це було можливо, то соціологія була б зайвою. При спробі ж застосувати будь-який рівень науки, крім соціології, для пояснення суспільства, ми прийдемо до редукціонізму (редукціонізм -- методологічний принцип, згідно з яким вищі форми організації матерії можуть бути пояснені, виходячи із закономірностей нижчих форм, наприклад, біологічні явища -- за допомогою законів фізики і хімії). Субординаційна класифікація наук.

Появу соціології О. Конт пов'язував не тільки з новою стадією розвитку суспільства, а й з усією історією розвитку науки. Він ввів у 1839 р. і сам термін "соціологія", визначив її предмет і завдання, розробив методи дослідження суспільства. За О. Контом, соціологія -- єдина наука, що вивчає, як удосконалюються розум людини та її психіка під впливом суспільного життя. Не людина за допомогою розумної волі створює суспільство, а навпаки -- суспільство розвивається за своїми законами, постійно змінюється. Через це не можна переоцінювати роль "великих людей". Пріоритет Конт віддавав суспільству. Він розглядав його як вищу істоту.

У О.Конта вже закладені елементи системного підходу, який набув розвитку в соціології XX ст. Саму соціологію Конт поділяв на соціальну статику І соціальну динаміку. Соціальна статика -- це теорія громадського порядку, організації, гармонії. Засновник соціології розглядав сім'ю, державу, релігію з точки зору їхніх функцій в інтеграції суспільства. На його думку, там, де існує конкуренція, не може бути суспільної гармонії. Політична влада уряду як виразник "загального духу" має перешкоджати розпаду суспільства, сприяти органічній єдності. Соціальна динаміка вивчає закони розвитку і зміни соціальних систем. Соціальна динаміка засновується на історії людського духу, в якій Конт виділив три стадії: теологічну, метафізичну і позитивну, тобто наукову.

Конт розробив методи дослідження в соціології, що застосовуються дотепер: спостереження, експеримент, порівняльний та історичний методи. При цьому слід звернути увагу на його глибоке розуміння обмеженості застосування того чи іншого методу. Наприклад, сам будучи математиком, він заперечував абсолютизацію математичних методів, які самі по собі не можуть пояснити складні історичні явища. Виступаючи проти умоглядних спекуляцій, він водночас застерігав проти зневаги теорії, вважав, що емпіричний матеріал слід збирати, керуючись теорією, а не безсистемне.

3. Основні ідеї, методи і завдання соціології як позитивної науки

Намагання пізнати, осмислити суспільство, реалізувати своє ставлення до нього супроводжувало людство на всіх етапах його історії. На цій хвилі й постала у 30-х роках XIX ст. соціологія як наука про функціонування і розвиток суспільства та його структурних елементів.

Термін «соціологія» походить від латинського слова (суспільство) та грецького (слово, вчення). Впровадив його до наукового вжитку у 30-х роках XIX ст. французький філософ, соціолог Огюст Конт (1798 -- 1857), який ототожнював соціологію з суспільствознавством, що охоплює всі галузі знань про суспільство. Філософія О. Конта, будучи одним із провідних напрямів тогочасного суспільствознавства, отримала назву «позитивізм».

Позитивізм -- філософська течія, представники якої єдиним джерелом знання вважали емпіричні (засновані на чуттєвому досвіді) дані, заперечували пізнавальну цінність теоретичного мислення, філософських знань.

Сформувався він на противагу абстрактному соціально-філософському теоретизуванню. Головне для позитивізму -- відмова від абстрактних тлумачень суспільства, створення позитивної (ґрунтованої на досвіді людини) соціальної теорії, такої ж доказової та загальнозначущої, як і природничі теорії. «Позитивна філософія» О. Конта зводилася до простого нагромадження висновків окремих наук. Цей принцип він поширював і на соціологію, роль якої вбачав у спостереженні, описі й систематизації фактів, процесів суспільного буття. Філософське їх осмислення заперечував як «схоластику» й «метафізику».

Точка зору О. Конта на соціологію панувала до кінця XIX ст. Наприкінці XIX -- на початку XX ст. у наукових дослідженнях суспільства, поряд з економічним, демографічним, правовим та іншими аспектами, став виокремлюватися й соціальний. Відповідно предмет соціології обмежувався вивченням соціальних аспектів суспільного буття.

Першим застосував «вузьке» трактування соціології як науки Еміль Дюркгейм (1858--1917) -- французький соціолог і філософ, який створив так звану французьку соціологічну школу. Завдяки йому соціологія зосередилася на вивченні соціальних процесів і соціальних явищ суспільного життя, тобто оформилася як галузь знань, що межує з іншими суспільними науками -- історією, філософією, політекономією тощо.

Розбіжності у поглядах на соціологію існують і донині, свідченням чого є майже 100 її визначень. Не вщухають дискусії і щодо предмета соціології. Попередні трактування підкреслювали об'єктивний характер соціологічної дійсності, соціальної структури суспільства, культивували ідею закономірностей, акцентували увагу на розмежуванні відображеного й відображаючого, об'єктивного і суб'єктивного чинників, до яких відносили надбудову, в тому числі й ідеологію.

Наприкінці XX ст. стала домінувати активістська соціологія, яка в трактуванні предмета науки на перше місце висунула активний чинник у соціальних відносинах -- суб'єкт дії, виділила поняття «соціальна спільнота» як основоположну категорію соціологічного аналізу. У її руслі окреслилися різні підходи до визначення предмета соціології. Одні автори стверджують, що соціологія -- наука про соціальні відносини; інші, пропонуючи істотні уточнення до трактування поняття «соціальні відносини», вважають, що соціологія повинна не тільки сконцентровувати зусилля на аналізі суб'єктів історичної дії, а й бути інструментом самопізнання суспільства і людини. Побутує думка, що при з'ясуванні предмета соціології необхідно брати до уваги філософську орієнтацію науки, прогрес наукових знань, рівень соціологічної думки, культурно-історичні традиції, постійно змінювані потреби суспільства.

Предмет та об'єкт соціологи, як і будь-якої іншої науки, не тотожні. Об'єктом є все, на що спрямоване дослідження. Один і той самий об'єкт можуть вивчати різні науки. Предмет завжди чітко окреслює сферу й мету дослідження. Тому предметом соціології є окремі аспекти, особливості, відносини об'єкта дослідження. Сучасне тлумачення предмета соціології має враховувати насамперед те, що вона є специфічним науковим знанням про суспільство, яке відрізняється від інших суспільних наук і має свій самостійний предмет.

Соціологія -- наука про становлення, розвиток і функціонування суспільства, його елементів, соціальних відносин і соціальних процесів, про механізми і принципи їх взаємодії.

Структура предмета соціології.

Будучи нефілософською наукою, спираючись на узагальнення соціальних чинників, соціологія визначає свій предмет на рівні макро - теоретичного аналізу. Тому вона тісно пов'язана з соціально-філософським рівнем знань.

Окрім загальнотеоретичного осмислення свого предмета, соціологія охоплює соціологічні теорії, які вивчають особливі стани і форми буття соціальних спільнот -- соціальну структуру, культуру, соціальні інститути й організації, особистості, а також; процеси соціалізації індивідів у соціальних спільнотах.

Як наука про соціальні спільноти, соціологія досліджує масові соціальні процеси і поведінку, стани і форми соціальної взаємодії та соціальних взаємозв'язків людей, що утворюють соціальні спільноти. Вона вивчає як індивідуально-неповторні особистості, так і соціальні типи. Соціологія розглядає особистість не крізь призму індивідуально неповторних властивостей та якостей (це предмет психології, а з позиції соціально-типових рис як суб'єкта розвитку суспільства. Для неї особистість -- не тільки частинка малої контактної групи, а й типовий представник певної великої соціальної спільноти, носій властивих їй норм, традицій, цінностей, поглядів і відносин. Як сукупність усіх суспільних відносин, вона керується у своїй поведінці передусім набутими та встановленими нормами, а її відносини формуються згідно з соціальними цінностями, правилами, законами.

Об'єкт соціології.

Специфіка соціологічного знання полягає в тому, що об'єкт соціологічного пізнання не збігається з певним конкретним явищем суспільного життя чи явищем суто соціальним, оскільки він може бути відокремлений з об'єктивної реальності та класифікований за різними аспектами. соціологія огюст конт

Об'єктом соціологічного пізнання є сукупність соціальних зв'язків і соціальних відносин. Оскільки ці зв'язки і відносини у кожному конкретному соціальному об'єкті завжди організовані, об'єкт соціологічного пізнання виступає тільки як соціальна система.

4. Закони і категорії соціології

Закони соціології. У процесі функціонування спільнот формується безліч різних соціальних зв'язків. Нерідко вони сприймаються як щось тимчасове, випадкове. Та насправді всі вони зумовлені суспільними зв'язками, відносинами, що характеризуються загальністю, необхідністю та повторюваністю. Ці зв'язки називають законами.

Соціальний закон -- об'єктивний і повторюваний причинний зв'язок між соціальними явищами та процесами, які виникають внаслідок масової діяльності людей або їх дій.

Соціальні закони визначають відносини між різними індивідами та спільнотами, виявляючись в їх діяльності. Це -- відносини між народами, націями, класами, соціально-демографічними і соціально-професійними групами, містом і селом, суспільством і соціальною організацією, суспільством і трудовим колективом, суспільством і родиною, суспільством та особистістю. Як і закони природи, соціальні закони перебувають у природному плині подій, є результатом цілеспрямованих послідовних дій більшості індивідів у соціальних ситуаціях та об'єктивних зв'язках (причинних, функціональних та ін.)- Об'єктивність соціального закону полягає в тому, що нові покоління успадковують готові відносини, зв'язки, тенденції, сформовані без їх участі.

За масштабом реалізації соціальні закони поділяються на загальні й специфічні. Загальні закони діють в усіх суспільних системах (наприклад, закон товарно-грошових відносин). Дія специфічних законів обмежена однією чи кількома суспільними системами (наприклад, закони, пов'язані з переходом від одного типу суспільства до іншого; закон первинного нагромадження капіталу). За ступенем спільності соціальні закони або характеризують розвиток соціальної сфери в цілому, або визначають розвиток окремих її елементів -- класів, груп, націй тощо. За способом вияву соціальні закони поділяють на динамічні й статичні (стохастичні). Динамічні визначають напрям, чинники і форми соціальних змін, фіксують жорсткий, однозначний зв'язок між послідовністю подій у конкретних умовах. Статичні закони не детермінують соціальні явища, а відображають головні напрями змін, їх тенденцію до збереження стабільності соціального цілого. Вони зумовлюють зв'язок явищ і процесів соціальної дійсності не жорстко, а з певним ступенем вірогідності.

Динамічні закони поділяють на причинні та функціональні. Причинні динамічні закони фіксують суворо детерміновані (причинно-наслідкові) зв'язки розвитку соціальних явищ (наприклад, роль способу виробництва при переході від однієї суспільно-економічної формації до іншої). Функціональні динамічні закони відображають емпірично спостережувані й суворо повторювані взаємні залежності між соціальними явищами.

Різновидами статичних законів можуть бути як закони соціального розвитку (наприклад, задоволення зростаючих матеріальних і культурних потреб населення, розвиток самоврядування), так і закони функціонування (єдність формальної і неформальної структур трудового колективу, розподіл рольових функцій у сім'ї).

Взявши за основу форми зв'язку, можна виокремити такі типи соціальних законів:

1. Закони, які відображають інваріантне (незмінне) співіснування соціальних явищ. Наприклад, якщо існує явище «А», обов'язково повинно існувати і явище «Б».

2. Закони, які відображають тенденції розвитку. Такими тенденціями можуть бути зміна структури соціального об'єкта, перехід від одного порядку взаємовідносин до іншого.

3. Закони, які встановлюють функціональну залежність між соціальними явищами. За такої залежності зміни елементів системи не зумовлюють суттєвих змін її структури.

4. Закони, які фіксують причинний зв'язок між соціальними явищами, лише з функціональної (необов'язкової) точки зору.

5. Закони, які встановлюють імовірність зв'язку між соціальними явищами.

Класифікація соціальних законів.

Соціологічні дослідження відносин між класами, соціальними верствами, групами, особами дають змогу не тільки з'ясувати форми вияву соціальних законів у різних сферах, а й суттєво впливати на життєдіяльність суспільства.

Закони соціального розвитку виявляються як умови, що спричинюють зміни процесів, ситуацій, а закони функціонування -- як наслідок явищ, що сприяють збереженню соціальної системи, в якій ці явища відбуваються. Наприклад, підготовка кадрів вищої кваліфікації є наслідком функціонування системи освіти.

Категорії соціології. Поняття «категорія» виражає універсальні особливості дійсності, загальні закономірності розвитку матеріальних, природних і духовних явищ. Як родове поняття, воно означає розряд, групу предметів, явищ тощо. Категорії та поняття в соціології відображають передусім особливості об'єктивної реальності, відокремлено практикою людей, яка стала об'єктом даної науки. У категоріях соціології втілюються якісна конкретність і цілісність, суттєві риси і характеристики, вузлові моменти, стан зрілості, а також можливості розвитку та вдосконалення досліджуваного об'єкта.

Розрізняють дві основні групи категорій соціології:

1. Категорії, що пояснюють статику суспільства, його структуру з відокремленням її основних підсистем та елементів. Серед них такі категорії, як «соціальна спільність», «соціалізація», «особистість», «соціальна група», «соціальна верства», «соціальна стратифікація», «соціальний контроль», «соціальна поведінка» та ін.

2. 2. Категорії, що характеризують динаміку суспільства, його основні зміни -- причини, характер, етапи тощо. Ці категорії вказують, як змінюється соціальний об'єкт, якими є особливості його розвитку. Серед них такі категорії, як «соціальний розвиток», «соціальний протест», «соціальна трансформація», «соціальний рух», «соціальна мобільність» та ін.

Більш поширеним є підхід, за яким виділяють три групи категорій:

1. Загальнонаукові категорії у соціологічному заломленні («суспільство», «соціальна система», «соціальний розвиток» тощо).

2. Безпосередні соціологічні категорії («соціальний статус», «стратифікація», «соціальний інститут», «соціальна мобільність» тощо).

3. Категорії дисциплін, суміжних із соціологією («особистість», «сім'я», «соціологія політики», «економічна соціологія» тощо).

Однією з особливих і найуживаніших у соціології є категорія «соціальне».

Соціальне (лат. -- товариський, громадський) -- сукупність певних рис та особливостей суспільних відносин, інтегрована Індивідами чи спільнотами у процесі спільної діяльності в конкретних умовах, яка виявляється в їх стосунках, ставленні до свого місця в суспільстві, явищ і процесів суспільного життя.

Будь-яка система суспільних відносин (економічна, політична тощо) характеризується стосунками між. людьми, а також відносинами особи та суспільства. Тому кожна з цих систем завжди має свій чітко визначений аспект.

Специфіку соціального характеризують такі основні риси:

* загальна якість, притаманна різним групам індивідів, яка є результатом інтеграції груп індивідів, соціальних верств, спільнот із суспільними відносинами;

* вираження спричиненого суспільними відносинами (економічними, політичними та ін.) певного стану індивідів;

* з'ясування стосунків різних індивідів І груп між собою, ставлення до свого становища в суспільстві, до явищ і процесів суспільного життя;

* соціальне є наслідком спільної діяльності різних індивідів, який виявляється в їх спілкуванні та взаємодії.

Соціальне явище чи процес виникають тоді, коли поведінка індивіда зумовлюється поведінкою іншого індивіда або групи (спільноти), незалежно від їх фізичної присутності. Саме в процесі взаємодії індивіди, спільноти впливають один на одного, сприяють інтегруванню певних рис суспільних відносин.

Категорія «соціальне» тісно взаємодіє з категорією «соціальні відносини».

Соціальні відносини -- самостійний, специфічний вид суспільних відносин, які виражають діяльність соціальних суб'єктів, зумовлену їх неоднаковим становищем у суспільстві та роллю в суспільному житті.

Поняття «соціальні відносини» і «суспільні відносини» часто ототожнюють. Але це правомірно лише тоді, коли соціальні відносини розглядають у широкому значенні, протиставляючи їх природним. Труднощі у вивченні соціальних відносин зумовлені тим, що вони не є статичними, закоренілими формами соціальної взаємодії, завжди взаємозв'язані з іншими видами відносин, які взаємо-інтегруються, виявляються через них.

Висновки

У процесі роботи над даною роботою були розглянуті основні аспекти наступних питань: соціальні і теоретико - методичні передумови виникнення соціології, О. Конт - як основоположник науки “соціологія” та основні ідеї, методи та завдання соціології як позитивної науки.

Соціальні відносини органічно пов'язані з усіма іншими видами суспільних відносин, формами і способами соціальної діяльності людей, спільнот, соціальними інтересами, соціальними потребами, соціальною справедливістю або несправедливістю, соціальною рівністю чи нерівністю, соціальною однорідністю або неоднорідністю, соціальною активністю чи пасивністю тощо.

Багатоманітність соціальних відносин є своєрідним відображенням суспільного життя, наслідком впливу на них конкретної суспільної діяльності, що надає їм специфічних відтінків. Розвиток соціальних відносин У кожній конкретній сфері породжує відповідні суперечності, вирішення яких і становить сутність процесу соціального розвитку.

Вивчення соціальних відносин повинно здійснюватись у контексті всього способу життя. Це дає змогу побачити, з одного боку, взаємозв'язок суспільних змін, породжених змінами змісту, форм і умов життєдіяльності соціальних спільнот, а з іншого -- визначити, як вони впливають на спільноти, соціальний склад людей, їх поведінку та діяльність.

Як і будь-яка інша наука, соціологія розробляє і такі поняття, які відображають сутність науки, її функціонування та розвиток. Це категорії теоретичної соціології, мета соціології, поняття методологічного значення.

Список використаної літератури

1. Павліченко П.П., Литвиненко Д.А. Соціологія, Київ, 2000

2. Соціологія / під ред. В.Г. Городяненка, Київ, 2002

3. Гиденнс Е. Соціологія, Київ, 1999

4. Зборовський Г.Е. Загальна соціологія, Е.,1999

5. Кравченко А.І. Соціологія, Москва, 1987

6. Погорілий О.І. Соціологічна думка ХХ століття : Навч. посібник, Київ, 1996

Размещено на Allbest.ru