Основи соціології

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНИЙ АВІАЦІЙНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІНСТИТУТ ЗАОЧНОГО ТА ДИСТАНЦІЙНОГО НАВЧАННЯ

Контрольна робота

з дисципліни: Соціологія

Виконала студентка 3 курсу

Спеціальність облік і аудит

Карпухіна Юлія Євгеніївна

Залікова книжка № 101397

ЦЗДН м. Лубни 2012 р.

1. Соціальна суть сім'ї та її роль у соціальному житті суспільства

Сім'я -- це один із найдавніших соціальних інститутів. Виникла сім'я в первісному суспільстві значно раніше класів, націй, держав. В усі часи сім'я була і залишається найважливішим соціальним інститутом суспільства. Зміни, які відбуваються в сім'ї, змінюють її роль у суспільстві, впливають на його стан і розвиток. Тому кожне суспільство зацікавлене у стійкій, духовно і морально здоровій сім'ї. Взаємовідносини сім'ї із суспільством вивчає спеціальна соціологічна теорія соціологія сім'ї.

Соціологія сім'ї -- галузь соціології, яка вивчає формування, розвиток і функціонування сім'ї, шлюбно-сімейних відносин у конкретних культурних та соціально-економічних умовах.

Об'єктом галузі є сім'я як соціальний інститут та мала соціальна група, а предметом -- закономірності функціонування сімейно-шлюбних стосунків у соціальній системі.

При розгляді сім'ї як соціального інституту вивчаються: суспільна свідомість у сфері шлюбно-сімейних стосунків; узагальнені характеристики сімейної поведінки окремих груп населення за різноманітних економічних та культурних умов; вплив суспільних потреб на характер відносин та спосіб життя сім'ї; причини та наслідки недостатньо високої ефективності функціонування інституту сім'ї за тих чи інших умов; соціальний механізм зміни сімейних норм та цінностей; ефективність реалізації інститутом сім'ї своїх основних функцій у різних політичних, соціально-економічних та культурних умовах і т.д. Загалом, сім'ю як соціальний інститут ми аналізуємо тоді, коли особливо важливо з'ясувати, наскільки спосіб життя сім'ї, її функціонування в певних межах відповідають чи не відповідають тим чи іншим сучасним потребам суспільства. Крім того, модель соціального інституту дуже важлива для прогнозування майбутніх змін сім'ї.

Дослідження сім'ї як малої соціальної групи орієнтується на вивчення умов формування, структури та етапів розвитку сучасної сім'ї; на розподіл обов'язків у сім'ї; причини та мотиви розлучень; умови життя сім'ї.

За класифікацією американського соціолога Г. Кристонсена соціологія сім'ї пройшла такі етапи становлення та розвитку:

* "перед дослідницький" етап (від античності до середини XIX ст.) -- присвячений опису у фольклорі та художній літературі сімейних норм та традицій;

* етап "соціального дарвінізму" (друга половина XIX ст. -- початок XX ст.) -- вчені вивчали еволюцію сім'ї як соціального інституту, формували понятійний апарат соціології сім'ї;

* етап "спонтанної науки" (перша половина XX ст.) -- характеризується накопиченням емпіричних даних щодо різноманітних форм шлюбно-сімейних відносин;

* етап планомірної побудови теорій (із середини XX ст. до сьогодні) -- характерна певна систематизація знань у дослідженнях шлюбу та сім'ї, спроби аналізу перспектив розвитку сім'ї [7, с. 371].

Соціологія шлюбу та сім'ї як самостійна галузева теорія з'явилась у 1960-ті роки. Для дослідження проблем шлюбно-сімейних відносин у 1966 р. при Радянській соціологічній асоціації було відкрито секцію, яку очолив А. Харчев. Останній у 70-ті роки пропонує теоретичну концепцію, згідно з якою сім'ю потрібно розглядати у двох аспектах -- як соціальний інститут та як малу соціальну групу. Такий підхід дозволив вченим вивчати мотиви,, причини одружень та розлучень, динаміку сімейних відносин, згуртованість сім'ї. На початку 80-х років вчені зосереджують основну вагу на питаннях стилю життя сім'ї, емоційних відносинах подружжя, конфліктах, розподілу обов'язків, відносинах влади та авторитету, вихованню дітей в неблагополуччях сім'ях, сексуальної та дошлюбної поведінки. Одночасно зменшується кількість публікацій присвячених репродуктивним функціям сім'ї, умовам життя сім'ї, трудовій діяльності жінок. Водночас мало уваги приділялось проблемам батьківства. Отже, можна зробити висновок, що у 1980-ті роки вчені поступово здійснювали перехід від вивчення сім'ї як соціального інституту (тобто відносин в рамках "сім'я -- суспільство") до дослідження сім'ї як малої соціальної групи.

У 90-ті XX століття роки найбільш популярними стали теми пов'язані із репродуктивною поведінкою сім'ї, поєднанням професійних і сімейних ролей працюючих жінок, розподілом влади та обов'язків у сім'ї, девіантної поведінки, тенденції розвитку шлюб-но-сімейних відносин тощо. Проблеми соціології сім'ї вивчають В. Піча, Б. Татенко, В. Зацепін, С. Войтович, Г. Ковтун, В. Рибаченко та інші.

Сім'я тісно пов'язана із суспільством, вона є його активним елементом. Кожний член сім'ї входить в різні соціальні об'єднання, в різні соціальні групи. Водночас сім'я впливає на стосунки в суспільстві й на всі процеси соціального життя. Сім'я як соціальний феномен пройшла складний шлях історичного розвитку. Історично змінювались типи й форми сім'ї, ролі чоловіка та дружини, методи виховання дітей тощо. Зміни, які відбуваються у сучасних суспільства зачепили й інститут сім'ї. Можна визначити наступні тенденції розвитку сучасної сім'ї: збільшення кількості розлучень; збільшення кількості неповних сімей та дітей, народжених поза шлюбом; зниження рівня народжуваності; зменшення середньої тривалості шлюбу; відкладання часу вступу до шлюбу; збільшення кількості самотніх людей, які не одружуються; зменшення кількості повторних шлюбів; проживання подружніх пар без оформлення шлюбу; зміна відносин між дітьми та батьками (вони стали більш гнучкими, рухливими та рівноправними).

Зазначені тенденції певною мірою притаманні й розвиткові сім'ї в Україні. За даними Всеукраїнського перепису 2001 р. в Україні все більше поширюється однодітна сім'я. Майже дві третини українських родин (62,4%) мають сьогодні лише одну дитину, у кожній третій родині -- двоє дітей, а сімей з трьома і більше дітьми лише 6,3%. Кожна десята українська родина є неповною. Причому більше таких сімей проживає в місті (12%), в селі - відповідно, менше (6,9%). У більшості неповних родин (88,5%) дітей виховує мати. Збільшується кількість дітей народжених матерями без реєстрації шлюбу (16,7% від загальної кількості новонароджених). Ці явища значною мірою зумовлені погіршенням економічних умов існування. Моніторингове обстеження, проведене Інститутом соціології НАН України 2003 p., показало, що практично половина українських родин (46%) відносять себе до "злиденних або бідних". Зубожіння населення унеможливлює реалізацію господарсько-побутової функції сім'ї. Більшість сучасних сімей не можуть задовольнити свої побутові потреби, зокрема забезпечити дітям культурний розвиток, відпочинок, оздоровлення.

Відсутність умов для своєчасного становлення економічної самостійності змушує молодь взяття шлюбу та народження дітей відкладати до кращих часів. Наприклад, 2/5 опитуваних вважають, що "заводити зараз дітей безвідповідально". У зв'язку з цим набувають поширення неупорядковані форми статевих стосунків, що в свою чергу негативно впливає на сімейно-шлюбну орієнтацію, порушує репродуктивне здоров'я жінок, призводить до "вимушених шлюбів", безшлюбного материнства.

Шлюб сьогодні не є умовою регулярних статевих стосунків між статями та основою економічної діяльності. Сьогодні його пробують замінити різними альтернативними формами співжиття. Очевидно, що останні будуть існувати й надалі. Однак, не дивлячись на всі негативні тенденції шлюб та сім'я залишаються усталеними інституціями суспільного життя.

Для вирішення кризових тенденцій сучасної сім'ї наша держава проводить відповідну сімейну політику. Зокрема, найбільш актуальними напрямками сімейної політики сучасної української держави є визначення заходів, спрямованих на зміцнення інституту сім'ї, підвищення рівня шлюбності та запобігання дестабілізації сімей, розлученням, нарощення її соціального потенціалу, створення сприятливих умов для її функціонування як одного з основних агентів соціалізації особистості.

Сім'я як соціальний інститут є об'єктом теоретичного соціологічного аналізу на макрорівні. Такий аналіз дає змогу з'ясувати типи сім'ї і шлюбу в різних культурах, їх зв'язок з іншими соціальними інститутами та системами, визначити функції сім'ї і з'ясувати, наскільки функціонування сім'ї і спосіб її життя відповідають потребам суспільства.

При цьому вивчаються не конкретні сім'ї, а взірці сімейної поведінки, притаманні певним культурам чи соціальним групам, аналізуються основні ролі членів сім'ї, ефективність їх виконання, суспільні функції сім'ї, причини та наслідки недостатньої реалізації цих функцій за різних культурно-історичних умов, соціальний механізм зміцнення сімейних норм та цінностей, співвідношення з ними реальної поведінки членів різних типів сімей тощо.

Включаючись у ціннісно-нормативну систему суспільства, сім'я виступає як соціальний інститут, своєрідний ціннісно-нормативний комплекс, за допомогою якого регулюється й контролюється поведінка членів сім'ї, визначаються їхні соціальні ролі та статуси.

Контроль може бути формальним і неформальним, здійснюватися як стосовно відносин подружжя (між чоловіком і дружиною), так і стосовно батьківства (між батьками і дітьми). Якщо порушення сімейних норм має епізодичний характер, не призводить до розпаду сім'ї, відмови від батьківства, то такі відхилення від нормативної поведінки контролюються громадською думкою, за допомогою неформальних санкцій з боку родичів, друзів, товаришів по роботі тощо. Коли виникають постійні сімейні конфлікти, що призводять до розлучення, тоді державно-правові органи (суди) визначають права та обов'язки колишнього подружжя щодо користування майном, виховання дітей тощо.

Зміст діяльності сім'ї розкривається в її функціях. Під функціями сім'ї вчені розуміють спосіб прояву активності, життєдіяльності сім'ї та її членів, спрямованої на вдоволення базисних потреб суспільства й індивідів.

Оскільки сім'я взаємодіє, з одного боку, із суспільством, а з другого -- з окремими особами (членами сім'ї), то ті функції, що вона виконує стосовно суспільства, називають суспільними функціями, а ті, які виконуються щодо окремих членів сім'ї, -- індивідуальними. Суспільні функції зв'язані з потребою суспільства в інституті сім'ї, а індивідуальні -- з потребами особи, що належить до сімейної групи.

Функції сім'ї -- історичні, зумовлені соціально-економічним станом суспільства. Під впливом еволюції суспільства змінюються їх характер та ієрархія.

Одна із сімейних функцій є найважливішою, вона найбільшою мірою характеризує сім'ю як соціальний інститут і наявна в усіх суспільствах без винятку. Це репродуктивна функція, яка полягає у відтворенні населення -- дітонародженні і духовно-моральному відтворенні людини в сім'ї. Вона має соціальний характер, оскільки не обмежується біологічним розмноженням, а передбачає відтворення людини, яка б відповідала сучасному рівню суспільства.

Розрізняють багатодітну, середньодітну і малодітну сімейну орієнтацію. Нині в Україні переважає малодітна орієнтація. Близько половини сімей мають двох дітей, третина -- одну, десята частина -- жодної дитини. Багатодітні сім'ї становлять менше ніж 3% загальної кількості.

Народжуваність дітей в Україні за останні десятиріччя зменшується щороку. Низька ефективність репродуктивної функції української сім'ї потребує негайного запровадження відповідної демографічної політики.

Демографічна політика -- це система соціальних заходів, спрямованих на формування бажаної демографічної поведінки населення, насамперед регулювання процесів дітонародження, сприяння його зростанню.

Це можуть бути заходи, що безпосередньо стимулюють народжуваність, -- надання жінкам одноразової заохочувальної грошової допомоги, тривалішої післяпологової відпустки з оплатою тощо, а можуть бути й опосередковано стимулюючі заходи -- піднесення життєвого рівня, зміцнення здоров'я, розвиток сфери обслуговування, поліпшення житлових умов тощо.

Репродуктивна функція безпосередньо зв'язана з функцією регулювання і контролю сексуальної поведінки людини в суспільстві. Сексуальні потреби людини, потяг до протилежної статі є біологічними інстинктами. Тому регуляція і контроль сексуальних відносин здійснюється в усіх суспільствах, хоч сексуальна потреба ніколи не проявляється в чистому вигляді, оскільки її зміст детермінується культурними нормами і стандартами, що їх людина засвоює з дитинства.

Сім'я впорядковує свої сексуальні відносини завдяки тому, що законодавство, статева мораль (традиції, звичаї, настанови, соціальний контроль тощо) приписують -- хто з ким і за яких умов можуть вступати в статеві стосунки.

І. Кон описав різні типи культур (залежно від панівних норм статевої моралі), серед яких визначив дві основні: антисексуальну (репресивну) і просексуальну (толерантну). Прикладом антисексуальної репресивної культури може бути середньовічна християнська мораль, згідно з якою сексуальність ототожнювалася з гріхом. У суспільствах, які дотримувалися такої моралі, статеве життя допускалося тільки в шлюбі. Прикладом суспільства просексуальної толерантної культури може бути Полінезія, де сексуальність і еротизм активно заохочуються. Сексуальні проблеми находять свій вираз у танцях, піснях, їх вільно обговорюють. Позашлюбні зв'язки в суспільствах з такою культурою не засуджуються. Прояв сексуальності в юнацтва вважається нормальним явищем.

Культури більшості людських суспільств розташовані між цими двома полюсами. Проте якою б не була статева культура, суспільство обов'язково регулює й контролює сексуальну поведінку людей, підтримуючи і стимулюючи ті відносини між партнерами, які сприяють утворенню сім'ї і відповідають демографічній політиці держави.

Цікаво, що в більшості суспільств спостерігається так званий подвійний стандарт, згідно з яким громадська мораль більш поблажливо ставиться до позашлюбних зв'язків чоловіків, ніж жінок. Соціобіологи пояснюють цей феномен, посилаючись на різні стратегії сексуальної поведінки чоловічих і жіночих особин.

У світі тварин самці намагаються запліднити якнайбільше самок, тоді як моногамна орієнтація самок сприяє збереженню та виживанню потомства. Між іншим, соціологи вбачають у «подвійному стандарті» пережитки патріархальної моралі, відлуння колишньої соціальної нерівності статей.

Ще одна дуже важлива функція інституту сім'ї, яка зв'язана з репродуктивною функцією, -- функція соціалізації, що полягає в навчанні і догляді за дітьми, їх соціальному захисті. Реалізація функції соціалізації відбувається через цілеспрямований вплив на людину з метою формування певних моральних і фізичних якостей, звичок, навичок, установок, цінностей, прищеплення відповідних взірців і норм поведінки. Сімейне виховання -- це засіб первинної соціалізації особи, залучення її до складних соціальних зв'язків і взаємодій суспільного життя. Виконуючи цю функцію, сім'я забезпечує спадковість у розвитку культури, збереження цінностей та трудових навичок. Сімейна функція виховання була й залишається актуальною на всіх етапах розвитку суспільства, незважаючи на те що вихованням дітей займаються й державні установи.

Проте з часом відбувається певна трансформація виховної функції сім'ї -- формується нова система цінностей, стандартів і норм поведінки. Так, знову посилюється роль релігії і церкви у вихованні людини.

Поряд з виховною функцією важливою є рекреативна функція, яка сприяє розвитку особистості в членів сім'ї. Ця функція набуває особливого значення за умов загального соціального напруження, збільшення стресових ситуацій у сфері професійної діяльності, у побуті. Через це зростає значимість психологічної терапії, емоційної стабілізації. Сім'я -- це поєднання родинних, подружніх, батьківських і дитячих почуттів. Вона є тим життєвим осередком, де людина знаходить позитивні емоції, розуміння, заспокоєння, знімає психологічне напруження, душевно оздоровлюється, задовольняє потребу в особистому щасті, коханні.

Водночас сім'я виконує комунікативну функцію, тобто задовольняє потребу людини в духовному спілкуванні, яке ґрунтується на взаєморозумінні і взаємопідтримці.

Сім'ї властива функція первинного соціального контролю, реалізація якої передбачає здійснення моральної регламентації поведінки членів сім'ї у спілкуванні та взаємодії одного з одним.

Нині за умов глибокої економічної кризи особливої значимості набула економічна функція сім'ї. Вона актуальна передовсім щодо старих батьків -- пенсіонерів, які нині перебувають у скрутному економічному становищі і потребують матеріальної допомоги від інших членів сім'ї. Пенсійні виплати настільки мізерні, що не забезпечують навіть половини мінімального прожиткового рівня.

За умов ринку докорінно змінюється економічний аспект сімейного життя -- набувають особливого значення проблеми родинної економіки. Родинна економіка -- це сукупність різних видів сімейної економічної та фінансової діяльності, які забезпечують задоволення потреб членів сім'ї (приватне домашнє господарство, формування й витрачання сімейного бюджету тощо).

Відомий американський економіст, лауреат Нобелівської премії 1992 р. Г. Беккер, вивчаючи родинну економіку, стверджує, що поведінка людей у сфері особистого життя підлягає дії загальних законів економіки. В основі родинної економіки лежать потреби сім'ї. Вони мають тенденцію до постійного зростання, але сімейний бюджет є об'єктивним обмежником сімейного споживання. Тому члени сім'ї в реальних витратах постійно мають ураховувати можливі джерела й обсяги доходів. Невідповідність між потребами та можливостями їх задоволення -- основна проблема родинної економіки.

Кожна сім'я сама вирішує, як їй використовувати свій сімейний бюджет. Проте німецький економіст-статистик Е. Енгель виявив і описав закономірність, що дістала на честь автора назву «закон Енгеля». Суть її в тім, що зі зростанням доходів сім'ї питома вага витрат на їжу знижується, на непродовольчі товари, житло й комунальні послуги -- залишається в основному без змін, на задоволення культурних та інших соціальних потреб -- зростає. Це пояснюється так: що більш нагальною є потреба, то меншою мірою її задоволення залежить від розміру доходу. Отже, за питомою вагою витрат сім'ї на їжу не можна судити про рівень її добробуту. У розвинутих країнах частка сімейних витрат на їжу значно менша ніж у слаборозвинутих.

У соціологічному аналізі використовуються такі економічні характеристики сім'ї, як її склад та структура, якість помешкання (кількість кімнат, житлова площа, зручність розташування, наявність побутових вигод), наявність предметів побутового та культурного призначення, власного транспорту, будинку, присадибної ділянки, господарства тощо.

Висновок

Сім'я - це фактично одна з ланок, комірок суспільства. Розпадається одна або кілька сімей - рветься ланцюг структури суспільства. Рівно як людина не існує без сім'ї, так і сім'я не існує поза суспільством. Окремий індивід вимушений грати за правилами сім'ї, сім'я теж грає за правилами соціального суспільства, проте наша держава часто забуває про потреби кожної окремої сім'ї. За кожну окрему людину я і говорити не буду.

Таким чином, у нашому суспільстві можливості реалізації функцій сім'ї вкрай обмежені. Сім'я в Україні потребує серйозної уваги і допомоги з боку держави.

2. Специфіка і структура трудових колективів цивільної авіації

Трудовий колектив взагалі - це група людей, які об'єднані для спільної соціальне значущої та корисної для суспільства діяльності, кінцеві результати якої залежать від кожного і яка зумовлена певною системою економічних, соціальних і психологічних відносин. Функції трудового колективу:

* виробничо-економічна, або цільова, заради якої і створюється колектив;

* соціальна, що полягає в задоволенні соціальних потреб членів колективу;

* духовно-інтегративна, що полягає в мотивації трудової поведінки,

розвитку й соціалізації особистості, згуртуванні колективу. Трудові колективи поділяються на різні типи:

- за організаційними зв'язками, що мають три рівні: основний колектив (вищого рівня), проміжний (середнього рівня), і первинний (нижчого рівня);

- стадіями розвитку - колектив, що формується і зрілий колектив;

- величиною - великі, середні та малі колективи. Основні проблеми функціонування і розвитку трудового колективу як об'єкта вивчення соціології праці:

- формування колективів, адаптації працівників;

- забезпечення трудової мотивації;

- структури колективів, згуртованості, конфліктів у колективах;

- соціального управління трудовими колективами;

- соціальної суті трудових переміщень.

Специфіка трудового колективу цивільної авіації полягає у наявності постійного ризику і пов'язаної з ним відповідальності кожного члена трудового колективу, від стюардес і пілотів до авіаційних диспетчерів, за безпеку перевезення пасажирів авіаційним транспортом.

Такий трудовий колектив, по-перше, має бути досить згуртованим і діяти як одна команда. Не секрет, що у авіаційний транспорт не приймають людей фізично і/або ментально нездорових, але крім цього, кожен член колективу проходить так званий тест на сумісність, особливо це стосується екіпажів літаків цивільної авіації. Під поняттям сумісність мається на увазі злагоджені дії екіпажу протягом тривалого часу та у екстремальних ситуаціях, коли найменша помилка чи непрогнозована дія одного з членів екіпажу може коштувати життя сотень людей на борту повітряного судна.

Функція трудового колективу цивільної авіації - виробничо-економічна, а саме, перевезення пасажирів і за отримані кошти підтримання льотного складу у належному стані та виплата зарплат членам трудового колективу. За величиною трудові колективи цивільної авіації - великі колективи, що поєднують у собі керівний склад (безпосередні керівники авіакомпанії), диспетчерський склад (авіаційні диспетчери), льотний склад (пілоти, штурмани, радисти, стюарди) та працівники аеропортів (обслуговуючий персонал, касири, охорона та інші).

Соціальна технологія трудових колективів цивільної авіації - сукупність операцій, що передбачають використання керівником чи управлінськими органами чітко визначених прийомів, заходів, дій для вирішення різних проблем у трудовому колективі та управління його розвитком.

Класична модель соціальної (і будь-якої іншої) технології включає такі процедури:

1) формування мети;

2) прийняття рішення;

3) організація соціальної дії;

4) аналіз результатів.

Структура соціальної технології включає три складові:

1) характеристика мети, завдань і основних положень технології;

2) перелік (з описом) технологічних операцій;

3) додаток: зміст основних документів, інформаційні таблиці та інші необхідні для реалізації технології матеріали.

Найбільш відомими у вітчизняній практиці є технології з таких питань: робота з робітниками, що звільняються, управління адаптацією нових робітників, профілактика порушень трудової та громадської дисципліни, професійна орієнтація школярів, формування резерву і вибори керівників, організація гнучкого режиму роботи, вивчення і поліпшення між особистісних відносин у колективі та деякі інші.

Багато трудових колективів цивільної авіації вже давно перейшли на бригадну форму організації та стимулювання праці, яка полягає у створені спеціалізованих бригад (наприклад, бригад авіадиспетчерів, пілотів), де кожен член бригади відчуває свою безпосередню відповідальність за заробітну плату бригади, а відтак і свою особисту. Специфіка цивільної авіації передбачає існування персональної відповідальності кожного члена бригади за безпеку всієї бригади та пасажирів повітряних суден, що у даний час перебувають у польоті.

Трудові колективи цивільної авіації щоденно мають справу з пасажирами, і одне лише знання іноземних мов не рятує, адже характери у пасажирів різні. Тому значна увага приділяється налагодженню контакту трудового колективу з пасажирами. Велику роботу на цій ниві виконують психологи, які працюють з кожним членом трудового колективу окремо.

Висновок

Авіація - специфічна професія, а трудовий колектив цивільної авіації - специфічний колектив. Без злагодженої, гармонійної роботи всіх його ланок, від прибиральника до керівника, неможливе здійснення тих цілей і завдань, що колектив покладає на себе.

Література

соціальний сім'я трудовий колектив авіація

1. Андреев С. Ю. Наше прошлое, настоящее, будущее; структура власти и задачи общества // Постижение. - М.; 1989.

2. бригадная форма организации и стимулирования труда в эксплуатационных предприятиях гражданской авиации. - М.; 1986.

3. Волков Г. Н. Истоки и горизонты прогресса. Социологические проблемы развития науки и техники. - К.; 1976.

4. Дикарева А. А., Мирская И. И. Социология труда. - М.: 1989.

5. Коллектив глазами социолога // Гражданская авиация. -1990. -N 2.

6. Кузнецова А. П. Социальные отношения производства. - М.: 1990.

7. Лерада Ю.А. Лекции по социологии. - М.; 1969.

Размещено на Allbest.ru