Принципи системного аналізу

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти, науки, молоді та спорту

ІФНТУНГ

Кафедра державного управління

РЕФЕРАТ

на тему: Принципи системного аналізу

Івано-Франківськ 2011

Зміст

Вступ

1. Визначення і основні принципи системного підходу

2. Поняття системи і системного аналізу. Принципи і процедури системного аналізу

Висновок

Список використаних джерел

Вступ

Системний аналіз виник у відповідь на вимоги практики, що поставила перед людством необхідність вивчати та проектувати складні системи , управляти ними в умовах неповної інформації, обмеженості ресурсів, дефіцити часу. Системний аналіз - це особливий тип науково - технічного мистецтва, що виникає в наслідок органічної єдності суб'єктивного і об'єктивного , а тому досвідчений дослідник досягає значних результатів. Системний аналіз дозволяє розробити більш гнучку та ефективну теоретичну структуру, ніж той рівень теоретичного аналізу, який досяжний в рамках добре розвиненого рівноважного підходу. Для успішного застосування, системний аналіз повинен базуватися на певному теоретичному фундаменті, а з іншого боку успішні приклади застосування системного аналізу повинні служити прикладами для наслідування. Перед усім, основним і найбільш цінним результатом системного аналізу визнається не кількісна визначеність рішення проблеми, а покращення її розуміння і виявлення суті різних шляхів рішення. Це розуміння і альтернативні рішення проблеми виробляються спеціалістами і експертами та надаються відповідальним людям для їх конструктивного обговорення.

Системний аналіз - це методологія дослідження таких властивостей та відношень в об'єктах, що важко спостерігаються та важко розуміються , за допомогою представлення цих об'єктів у вигляді цілеспрямованих систем та вивчення властивостей цих систем та взаємних відношень як відношень між цілями та засобами їх досягнення. Метою застосування системного аналізу до конкретної проблеми є підвищення ступеня обґрунтованості рішення, що приймається. Сила системного аналізу в тому, що він дозволяє розкласти складну проблему на компоненти аж до постановки конкретних задач. Системний аналіз застосовується для розв'язання складних проблем, що пов'язані з діяльністю людей.

1. Визначення і основні принципи системного підходу

Природа матеріального потоку така, що на своєму шляху до споживання він проходить виробничі, складські, транспортні ланки. Організовують і направляють матеріал потік різноманітні учасники господарського процесу.

Системний підхід - це напрям методології наукового пізнання, в основі якого лежить розгляд об'єктів як систем, що дозволяє досліджувати важко спостерігаються властивості і відносини в об'єктах.

Системний підхід означає, що кожна система є інтегрованим цілим навіть тоді , коли, вона складається з окремих, роз'єднаних підсистем. Системний підхід дозволяє побачити об'єкт, що вивчається як комплекс взаємопов'язаних підсистем, об'єднаних спільною метою, розкрити його інтегративні властивості, внутрішні і зовнішні зв'язки.

Функціонування реальних систем характеризується наявністю складних стохастичних зв'язків як усередині цих систем, так і в їх відносинах з навколишнім середовищем. У цих умовах прийняття приватних рішень, без врахування спільних цілей функціонування системи і висунутих до неї вимог, може виявитися недостатнім, а можливо і помилковим.

В якості прикладу знову звернемося до схеми руху цукрового піску від заводу-виготівника до магазинів. Припустимо, що керівництво заводу без узгодження з оптовим і роздрібним ланкою ухвалив рішення про запровадження потужного устаткування для фасування цукрового піску в паперові пакети. Виникає питання: як сприйме це нововведення вся товаропровідну система, пристосована до транспортування, зберігання та виконання інших технологічних операцій з цукровим піском, упакованим саме в мішки? Не виключено, що в її роботі відбудеться збій.

Відповідно до вимог системного підходу рішення про фасування цукрового піску на заводі-виготовлювачі повинне прийматися у взаємному зв'язку з іншими рішеннями, спільною метою яких є оптимізація сукупного матеріального потоку.

Системний підхід не існує у вигляді суворої методологічної концепції . Це свого роду сукупність пізнавальних принципів, дотримання яких дозволяє певним чином зорієнтувати конкретні дослідження.

При формуванні систем повинні враховуватися наступні принципи системного підходу:

принцип послідовного просування по етапах створення системи. Дотримання цього принципу означає, що система спочатку повинна досліджуватися на макрорівні, тобто у взаємовідносинах з навколишнім середовищем, а потім на мікрорівні, тобто усередині своєї структури;

принцип узгодження інформаційних, надійностних, ресурсних та інших характеристик проектованих систем;

принцип відсутності конфліктів між цілями окремих підсистем і цілями всієї системи.

Основне призначення системного аналізу - одержати рекомендації з питань керування системою й удосконалити це керування.

Головними принципи системного аналізу є:

1. Вимога розглядати сукупність елементів системи як єдине ціле чи навіть заборона на розгляд системи як простого об'єднання елементів.

2. Визнання того, що властивості системи - це не тільки сума властивостей її елементів. Тим самим підтверджується можливість того, що система має особливі властивості, яких може і не бути в окремих елементів.

3. Кожна система має свій максимум ефективності, бо завжди існує функція цінності системи у вигляді залежності її ефективності від умов побудови та функціонування. Така функція обмежена, а отже, існує її мінімум і максимум.

4. Заборона розглядати систему у відриві від навколишнього середовища - як автономну, відокремлену. Це означає обов'язковість урахування зовнішніх зв'язків чи, в більш загальному вигляді, вимога розглядати систему як частину (підсистему) якоїсь більш загальної системи.

5. Можливість (а іноді й необхідність) розподілу системи на частини, підсистеми. Якщо останні виявляються недостатньо простими для аналізу, з ними поводяться так само. Але в процесі такого розподілу не можна порушувати попередні принципи, і поки ви їх дотримуєтесь, розподіл виправданий.

Названі принципи дають змогу формалізувати визначення терміна системи у вигляді багаторівневої конструкції, що складається з елементів, які взаємодіють для досягнення єдиної мети функціонування (цільової функції).

Основними процедурами системного аналізу є:

1. Формулювання цілей, їх пріоритетів і проблем дослідження.

2. Визначення й уточнення ресурсів дослідження.

3. Відокремлення системи від навколишнього середовища.

4. Визначення меж досліджуваної системи.

5. Визначення всіх надсистем, до яких входить досліджувана система.

6. Визначення напрямку розвитку всіх надсистем, до яких належить дана система, зокрема, формулювання їх цілей і протиріч між ними.

7. Визначення підсистем, з яких складається система, виділення частин та елементів системи.

8. Визначення ролей підсистем у функціонуванні досліджуваної системи.

9. Визначення структури системи, сукупності зв'язків між її компонентами.

10. Виявлення інтегруючих факторів, тобто умов, що об'єднують окремі частини в єдине ціле.

11. Визначення всіх можливих зв'язків системи, комунікацій системи з зовнішнім середовищем та зв'язків між її елементами.

12. Вивчення досліджуваної системи в динаміці.

13. Тестування системи (системної моделі), її функціонування.

Перераховані процедури системного аналізу не повною мірою вичерпують арсенал прийомів дослідження систем, тим більше, що ці процедури носять скоріше формальний, ніж змістовний характер. Адже тільки при дослідженні конкретної системи виникають спеціальні прийоми, формуються особливі методології, які надалі дають змогу використовувати отриманні знання для дослідження даної системи.

2. Поняття системи і системного аналізу. Принципи і процедури

системного аналізу

Специфіку системного підходу досліджували такі науковці, як А.А. Богданов, Л. фон Берталанфі, Н. Вінер, Д. Істон, Т. Парсонс, Г. Хакен, І. Пригожин, Н.Н. Моісеєв та ін. Наразі зазначену проблематику розробляють В.С. Білоус, І.С. Добронравова, О.Л. Добржанська, С.А. Губерський, М. Згуровський та ін.

У працях цих дослідників розглядались різноманітні аспекти системного підходу й акцентувалась увага на різних його принципах, що було зумовлено вимогами часу (починаючи від аналізу подій під час Другої світової війни і завершуючи аналізом розвитку складних соціальних систем за допомогою комп'ютерного моделювання). Відповідно завданням сучасних науковців є використання досвіду та здобутків попередників для ефективнішого дослідження й адекватнішого пізнання наявних процесів і явищ.

Зважаючи на це, слід докладніше спинитися на основних принципах системного аналізу, розглянувши перед цим поняття «система», «соціальна система» та «політична система».

Поняття «система» є базовою категорією системного аналізу, а саме слово «система» (від грец. ?v????? - організм, союз, ціле, складене з частин) виникло в Стародавній Греції приблизно 2 тис. років тому. Стародавні вчені (Арістотель, Демокріт, Платон та ін.) розглядали складні речі, процеси і міфи про створення світу як складені з різноманітних систем (наприклад, атомів). Розвиток астрономії (Коперник, Галілей, Ньютон та ін.) дав змогу перейти до геліоцентричної системи світу, до категорій «річ і властивість», «ціле і частина», «субстанція й атрибути», «подібність і відмінність» тощо.

Однак і дотепер не існує загальновизнаного значення терміна «система». Сучасна наука потребує вироблення чіткого наукового визначення системи, що є складним завданням, оскільки розглядуване поняття належить до найбільш загальних й універсальних дефініцій.

Варто відмітити також той момент, що система, як цілісна множина взаємозалежних елементів, не зводиться до простої суми властивостей її елементів.

Загалом термін «система» вживається в різноманітних смислових варіантах, а саме:

1. Система як теорія (наприклад, філософська система Платона);

2. Система як класифікація (наприклад, періодична система елементів Д. І. Менделєєва);

3. Система як закінчений метод практичної діяльності;

4. Система як деякий спосіб мисленнєвої діяльності (наприклад, система числення);

5. Система як сукупність об'єктів природи (наприклад, Сонячна система);

6. Система як певне явище суспільства (наприклад, правова система);

7. Система - це сукупність установлених норм життя та правил поведінки. Австрійський біолог Л. Берталанфі розглядав систему як комплекс елементів, що взаємодіють. Це визначення і сьогодні служить за основу більшості інших визначень.

Російські дослідники В.М. Садовський та Є.Г. Юдін поняття «система» наділяють такими характеристиками: взаємопов'язаність елементів системи; система утворює особливу єдність із середовищем; будь_яка система є елементом системи вищого рівня; елементи будь - якої системи зазвичай виступають елементами нижчого рівня.

Таким чином, система - не тільки певне ціле, складене із визначених взаємодіючих елементів; це сукупність елементів, яка характеризується певною поведінкою у складі іншої, складнішої системи - зокрема, навколишнього середовища.

Дослідником А.І. Уємовим система розуміється як множинність об'єктів, на яких реалізується раніше визначене відношення з фіксованими властивостями.

Розуміння поняття «система» є необхідним для застосування у політологічних дослідженнях системного аналізу, відповідно до якого в системі мають задовольнятися дві вимоги:

1. Поведінка кожного елемента системи впливає на поведінку системи загалом; істотні властивості системи втрачаються, коли вона розділяється;

2. Поведінка елементів системи та їх вплив на ціле взаємозалежні; істотні властивості елементів системи при їх відділенні від системи теж втрачаються.

Таким чином, властивості, поведінка або стан, якими володіє система, відрізняється від властивостей, поведінки або стану складових її елементів (підсистем).

Для будь - якої системи характерною є наявність власної, специфічної закономірності дії, невидимої безпосередньо з одних лише способів дії елементів, що її складають.

Будь - яка система є системою, яка розвивається, вона має свій початок в минулому і продовження в майбутньому.

Виходячи з багатоманітності визначень поняття «система», виокремимо такі основні ознаки, що мають бути притаманні системі:

1. Кожна система володіє сталими зв'язками між її елементами.

2. Система володіє певною якістю, що не притаманне окремим її частинам.

3. Система і її частина не можуть розглядатись ізольовано одна від одної. Найяскравішим прикладом є зв'язок системи з її елементами в живому організмі.

4. Зв'язки системи з її частинами сильніші за зв'язки системи або її елементів з іншими системами. Таким чином, система, взаємодіючи із середовищем, виступає як єдине ціле.

5. Усі системи не є незмінними. Вони не є вічними, оскільки їм притаманні внутрішні суперечності, вони зазнають зовнішніх впливів. Будь - яка система переживає періоди свого зародження, становлення, розвитку, розквіту, занепаду та загибелі. Перераховані системо - утворювальні ознаки є універсальними і характеризують усі види систем.

Початкове дослідження системи полягає в розкладанні її на підсистеми та вивченні кожної підсистеми окремо і у взаємозв'язку з іншими, що дає інтегровану картину досліджуваної системи, тобто дослідження її структури (від латин. structura - устрій, порядок, зв'язки; це сукупність зв'язків і відносин між частинами цілого).

Структури систем бувають різного типу, різної топології. До основних структур відносять лінійні, ієрархічні (деревоподібні), мережеві структури, матричні структури.

Найбільш складними та значущими є соціальні системи, загальною ознакою яких виступає їх людська природа та сутність: соціальні системи створюються людьми, служать сферою діяльності та об'єктом їхнього впливу. Це зумовлює творчий характер соціального управління, з одного боку, та можливість виявлення суб'єктивізму, валюнтаризму, абсолютизму - з іншого.

Соціальні системи характеризуються такими ознаками:

1. Цілеспрямованість (наявність мети) системи, тобто організації, суспільства, класи, соціальні групи створюються або об'єднуються з певними цілями.

2. Наявність функцій системи (для досягнення певної мети система вживає певних зусиль, дій).

3. Прагнення до самозбереження (кожна система прагне збереження в існуючій якості; якщо система достатньо високоорганізована, вона не тільки пристосовується, а й прагне впливати на інші системи).

4. Інформаційність (існування та розвиток соціальних систем не можуть здійснюватись без інтенсивного обміну інформацією між системою та середовищем, між ланками системи, між різними системами).

5. Відкритість (передбачає інтенсивний обмін із зовнішнім середовищем інформацією, предметами тощо). Ступінь відкритості залежить від об'єктивних (державна, службова та професійна таємниця) та суб'єктивних факторів (надумані причини, викликані бюрократизмом, необґрунтованими заборонами тощо).

6. Здатність до самоуправління, тобто до підтримання своєї діяльності в оптимальному для системи режимі з метою підтримання її цілісності.

Задля кращого розуміння у дослідженнях соціальних систем варто звернутися до концепції Т. Парсонса, а також ідей М. Леві та інших представників їхньої школи, які пізніше були доопрацьовані Д. Істоном, Г. Алмондом, У. Мітчеллом і К. Дойчем у концепцію «політичної системи» з характерними для неї структурними елементами та функціями. Ця концепція стала претендувати на досить високий рівень узагальнення, комплексність і науковість.

Основним предметом аналізу соціальної системи є не інститут, а соціальна взаємодія між індивідами і групами, які виконують певні політичні ролі. Політична взаємодія орієнтована на авторитетний розподіл цінностей в суспільстві, причому так, щоб досягти балансу інтересів і зберегти систему як єдине ціле.

У зв'язку з необхідністю проведення наукових міждисциплінарних досліджень складних систем під час Другої світової війни зародився такий розділ науки, як «системний аналіз». Дані дослідження вимагали об'єднання зусиль спеціалістів різних наукових профілів для уніфікації й узгодження інформації, яку отримували в результаті досліджень конкретного характеру. За сучасних умов системний аналіз застосовується на етапі узагальнень при дослідженні законів динаміки різних систем (зокрема суспільних) і абстрактного виділення з реальних систем окремих характеристик, що є спільними для всіх або хоча б для одного класу систем. Це стимулює зацікавленість до кібернетичних систем, що піддаються управлінню, і водночас підвищує інтерес до математичних моделей, які можна використовувати для отримання додаткової інформації про реальні системи. Всі методи, які передбачені таким підходом, об'єднуються під загальною назвою «системний аналіз».

Успішний розвиток системних досліджень зобов'язаний тим можливостям обробки інформації й математичним методам, які виникли разом з ЕОМ і водночас дали не тільки інструмент, а й мову високого ступеня універсальності.

За більш ніж піввікову історію свідомого застосування системного підходу для вивчення, аналізу та моделювання різних сфер суспільного розвитку в системному аналізі накопичився значний досвід щодо вирішення державно - політичних, соціально - економічних, національно - культурних, екологічних та інших проблем.

Проте вважається, що концепцію системного підходу створив Л. фон Берталанфі у 30-ті рр. ХХ ст., але сприйняли її лише в 50-х роках ХХ ст.

Обґрунтовуючи необхідність впровадження системного підходу в політичну науку, американський політолог Девід Істон писав: «Саме останнім часом поняття системи стало привертати особливу увагу, ставши основою для певної точки зору на речі: від розгляду дрібної клітини людського тіла як системи до дедалі більших і місткіших систем - самої людської істоти або організму, людської особистості, малих груп і великих установ, суспільств і сукупності суспільств, таких, як міжнародна система».

Однією з причин, що сприяють впровадженню системного підходу, став своєрідний теоретичний голод, що відчувався багатьма представниками політичної науки. Насамперед він повинен був сприяти розробленню загальної теорії політики. Але все_таки прихильники цього підходу бачили своє завдання в побудові так званих теорій середнього рівня або порівняльної політичної теорії, покликаних забезпечити перехід від емпіричних даних до теоретичних узагальнень.

Системний аналіз є методологією наукових досліджень існуючих та штучно створюваних систем. За його допомогою політичну систему можна розглядати:

1) як систему поведінки, що існує в навколишньому середовищі та відкриту для впливу на неї самого навколишнього середовища й внутрішніх джерел;

2) як низку взаємодій, за допомогою яких у суспільстві авторитетно розподіляються цінності;

3) як таку, що має реагуючий й саморегулюючий потенціали, які дають змогу змінювати, коригувати внутрішні процеси та структури з тим, щоб уникнути саморуйнування;

4) як динамічну й мінливу;

5) як таку, що зберігає стійкість при наявності відповідного балансу між вхідними та вихідними факторами.

Для характеристики та формування моделі політичної системи суспільства американський політолог Девід Істон вперше застосував системний аналіз і досить переконливо розкрив можливість існування загальної теорії політичної системи в соціальній філософії, в науці про політику, розробив концептуальну структуру теорії політичного життя суспільства, виділив основні категорії і поняття теорії, методи і способи реалізації структури концепції політичного життя.

Виходячи з розгляду розвитку системного аналізу та системного мислення загалом, можна визначити основні принципи та призначення системного аналізу.

Основне призначення системного аналізу - одержати рекомендації з питань керування системою й удосконалити це керування.

Головними принципи системного аналізу є:

1. Вимога розглядати сукупність елементів системи як єдине ціле чи навіть заборона на розгляд системи як простого об'єднання елементів.

2. Визнання того, що властивості системи - це не тільки сума властивостей її елементів. Тим самим підтверджується можливість того, що система має особливі властивості, яких може і не бути в окремих елементів.

3. Кожна система має свій максимум ефективності, бо завжди існує функція цінності системи у вигляді залежності її ефективності від умов побудови та функціонування. Така функція обмежена, а отже, існує її мінімум і максимум.

4. Заборона розглядати систему у відриві від навколишнього середовища - як автономну, відокремлену. Це означає обов'язковість урахування зовнішніх зв'язків чи, в більш загальному вигляді, вимога розглядати систему як частину (підсистему) якоїсь більш загальної системи.

5. Можливість (а іноді й необхідність) розподілу системи на частини, підсистеми. Якщо останні виявляються недостатньо простими для аналізу, з ними поводяться так само. Але в процесі такого розподілу не можна порушувати попередні принципи, і поки ви їх дотримуєтесь, розподіл виправданий.

Названі принципи дають змогу формалізувати визначення терміна системи у вигляді багаторівневої конструкції, що складається з елементів, які взаємодіють для досягнення єдиної мети функціонування (цільової функції).

Основними процедурами системного аналізу є:

1. Формулювання цілей, їх пріоритетів і проблем дослідження.

2. Визначення й уточнення ресурсів дослідження.

3. Відокремлення системи від навколишнього середовища.

4. Визначення меж досліджуваної системи.

5. Визначення всіх надсистем, до яких входить досліджувана система.

6. Визначення напрямку розвитку всіх надсистем, до яких належить дана система, зокрема, формулювання їх цілей і протиріч між ними.

7. Визначення підсистем, з яких складається система, виділення частин та елементів системи.

8. Визначення ролей підсистем у функціонуванні досліджуваної системи.

9. Визначення структури системи, сукупності зв'язків між її компонентами.

10. Виявлення інтегруючих факторів, тобто умов, що об'єднують окремі частини в єдине ціле.

11. Визначення всіх можливих зв'язків системи, комунікацій системи з зовнішнім середовищем та зв'язків між її елементами.

12. Вивчення досліджуваної системи в динаміці.

13. Тестування системи (системної моделі), її функціонування.

Перераховані процедури системного аналізу не повною мірою вичерпують арсенал прийомів дослідження систем, тим більше, що ці процедури носять скоріше формальний, ніж змістовний характер. Адже тільки при дослідженні конкретної системи виникають спеціальні прийоми, формуються особливі методології, які надалі дають змогу використовувати отриманні знання для дослідження даної системи.

Отже, спочатку системний аналіз базувався переважно на застосуванні складних математичних прийомів. Через деякий час учені дійшли висновку, що математика неефективна при аналізі широких проблем із багатьма невизначеностями, які характерні для дослідження та розробки техніки як єдиного цілого. Тому почала вироблятися концепція такого системного аналізу, в якому акцент робиться переважно на розроблення нових діалектичних принципів наукового мислення, логічного аналізу теорії систем із урахуванням їх взаємозв'язків і протилежних тенденцій. З таким підходом на передній план висуваються уже не математичні методи, а сама логіка системного аналізу, упорядкування процедури прийняття рішень. І очевидно, не випадково, що в останній час під системним аналізом зазвичай розуміється певна сукупність системних принципів.

системний підход соціальний берталанфі

Висновок

Процес глобалізації, інтеграції та диференціації сучасної земної цивілізації спричинили ряд суттєвих змін у розвитку людства. Ці зміни зачепили й таку сферу соціальної дійсності, як політичні системи, що викликало потребу їх реформування, основою якого має бути науковий аналіз політичної дійсності. При проведенні такого роду дослідження особлива увага повинна приділятися системному підходу.

За своєю природою системний аналіз є міждисциплінарною, загальнонауковою наукою, яка виступає засобом формування цілісного світогляду, оскільки є методом дослідження об'єкта як цілого (тобто сукупності елементів, що перебувають у взаємодії та породжують цілісні властивості).

На сьогоднішній день системний аналіз широко використовується у різних галузях знань, що дає підставу говорити про його універсальність. Ефективність його застосування пов'язана з відносно закінченим процесом формування його як цілісної методології (зокрема, розробки його понятійно-категоріального апарату).

Список використаних джерел

1. Методологія та принципи системного підходу до аналізу соціальних об'єктів [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://refs.co.ua/76378-Metodologiya_i_principy_sistemnogo_podhoda_k_analizu_social_nyh_ob_ektov.html

2. Основи системного аналізу [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://referatu.net.ua/referats/94/35678

3. Основні принципи системного аналізу [Електронний ресурс] / Д. Неліпа // Український науковий журнал «Освіта регіону». - Режим доступу: http://www.social-science.com.ua/jornal_content/41/communication

4. Системний аналіз [Електронний ресурс] : методичний посібник / М. Дивак. - Тернопіль : Тернопільська академія народного господарства. - 2004. - Режим доступу: http://www.library.tane.edu.ua/files/EVD/IV_06/POSIBN_EK.pdf

5. Цехмістрова Г.С. Основи наукових досліджень. Навчальний посібник. - К.: Видавничий Дім «Слово», 2006. - 240 с.

6. Шарапов О.Д., Дербенцев В.Д., Семенов Д.Є. Системний аналіз: Навч.-метод, посіб. -- К.: КНЕУ. -- 2003. -- 154 с.

7. Шейко В.М., Кушнаренко Н.М. Організація та методика науково-дослідницької діяльності: Підручник. -- 2-ге вид., перероб. і доп. -- К.: Знання-Прес, 2002. -- 295 с.

Размещено на Allbest.ru