Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Соціальний захист інвалідів

• Вступ
• 1. Визначення соціального захисту та соціальної безпеки людини
• 2. Основні положення соціального захисту інвалідів в Україні
• Висновки
• Література

Вступ

Соціальний захист - це комплекс організаційно-правових та економічних заходів, спрямованих на забезпечення життя, здоров'я і добробут населення за конкретних економічних умов.

Конституція України закріпила право громадян на соціальний захист і встановила систему державних гарантій здійснення цього права. В Україні трансформація суспільно-економічної системи у напрямі формування демократичної держави і ринкових відносин докорінно вплинула на зміну інституційної бази і моделі соціального забезпечення. Радянська модель соціального забезпечення, у якій держава відігравала роль єдиного організатора і фінансового донора, протягом останнього десятиріччя поступово трансформується в модель ринкової системи соціального захисту європейського типу.

Нині здійснення права людини на соціальний захист в Україні організовано у кількох організаційно-правових формах, які розрізняються за такими ознаками, як коло осіб, що підлягають забезпеченню; джерела і способи фінансування; види, умови та розміри забезпечення; органи, що надають забезпечення. Організаційно-правовими формами соціального захисту в Україні є: загальнообов'язкове державне соціальне страхування; державна соціальна допомога; спеціальний соціальний захист; додатковий соціальний захист для окремих категорій осіб.

Розвиток України як соціальної і правової держави визначається у загальному контексті європейської інтеграції з орієнтацією на фундаментальні цінності загальносвітової культури, серед яких визначальне місце належить правам людини та створенню ефективного юридичного механізму їх забезпечення.

Українська модель соціального захисту має ще багато спільного з попередньою радянською моделлю, але дедалі більше змінюється відповідно до вимог ринкової економіки.

Порівняння допустимих (світовий рівень) і реальних показників розвитку українського суспільства свідчить про негативні тенденції у нашому суспільстві, зокрема у відтворенні та збереженні трудових ресурсів і людського капіталу. Отже, дієвість соціальної безпеки людини в нашій державі необхідно підвищити.

1. Визначення соціального захисту та соціальної безпеки людини

Спорадичні заходи соціального захисту почали набувати сучасних форм у зв'язку з необхідністю створення соціальних амортизаторів ринкових ризиків. Складне макроекономічне становище сучасного суспільства, спад економічного розвитку призводять до значного зростання соціальних негараздів, таких як безробіття, втрата доходу, бідність, зменшення витрат на фінансування заходів охорони здоров'я, освіти, інших галузей соціальної сфери, створення безпечних умов праці. Протистояти цим явищам може лише суспільство, в якому створено надійну систему соціального захисту.

Соціальний захист - це комплекс організаційно-правових та економічних заходів, спрямованих на забезпечення життя, здоров'я та добробуту населення за конкретних економічних умов.

Метою соціального захисту є:

забезпечення рівня життя непрацездатних громадян, не нижчого від прожиткового мінімуму, встановленого державою;

попередження соціальної напруженості в суспільстві, яка може бути зумовлена майновою, расовою, культурною, релігійною чи соціальною нерівністю. Люди, їхнє життя та здоров'я потребують захисту у загрозливих ситуаціях будь-якого походження, не обов'язково лише спричинених функціонуванням соціального середовища. Це можуть бути різні природні, екологічні чи техногенні катастрофи, війни, військові конфлікти та тероризм (гуманітарні катастрофи), які позначаються на розвитку населення регіону чи суспільства загалом, явища, пов'язані з природним станом самої людини - старість і невідворотна немічність. Захист людини від цих позасоціальних загроз називають гуманітарним. У системі соціальної взаємодії виникають соціальні небезпеки, які загрожують особистому, громадському та державному існуванню. Створюють їх одні люди з метою (а, може, і без неї) нашкодити іншим.

Прогресивний розвиток суспільства можливий лише за умови вирішення питань соціальної безпеки окремої людини. Соціальна безпека людини - це певний стан її життєдіяльності, забезпечений комплексом організаційно-правових та економічних заходів, спрямованих на реалізацію соціальних інтересів, формування сприятливої демографічної ситуації, збереження генофонду держави і трансформацію трудових ресурсів відповідно до ринкових вимог. Політика соціальної безпеки покликана створювати умови для нормального функціонування систем соціального життєзабезпечення населення, регулювання соціальних процесів з урахуванням соціальних пріоритетів, збалансування соціальних пропорцій та недопущення соціальних деформацій, які можуть спричинити соціально-політичну нестабільність та загальмувати соціально-економічний розвиток держави. Основними об'єктами соціальної безпеки є особистість - її права та свободи, різні соціально-демографічні групи (з урахуванням їхніх особливостей), суспільство - його матеріальні і духовні цінності, а також сама держава - з її конституційним ладом, суверенітетом і територіальною цілісністю. Ефективність системи соціальної безпеки залежить від її спроможності відрізняти небезпеки глобального значення від небезпек, соціальних втрат локального масштабу, соціальні небезпеки тимчасового характеру від небезпек тривалих, пов'язаних із негараздами перехідного економічного періоду. Гарантування соціальної безпеки окремої людини та суспільства слід вважати завданням соціального захисту.

інвалід суспільство добробут

2. Основні положення соціального захисту інвалідів в Україні

Нині в Україні майже 2,5 млн. інвалідів. Щороку кількість їх збільшується на 200-220 тис. осіб. Зростає інвалідність серед осіб молодого працездатного віку внаслідок туберкульозу, серцево-судинних захворювань, злоякісних новоутворень, виробничих і дорожньо-транспортних травм та ушкоджень. Має тенденцію до зростання дитяча інвалідність, навіть на фоні зниження показника народжуваності.

Згідно із Законом України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" 21 березня 1991 р. (зі змін. і доп.) інвалідами вважаються особи зі стійким розладом функцій організму внаслідок захворювання, травм та уроджених дефектів, що обмежують їх життєдіяльність, та які потребують соціальної допомоги і захисту. Інструкція про встановлення груп інвалідності, затверджена наказом Міністерства охорони здоров'я України від 7 квітня 2004 р. № 183, більш детально підходить до визначення інвалідності. Зокрема, встановлено визначення не тільки інвалідності, а й усіх складових цього поняття.

Інвалідність - соціальна недостатність (дезадаптація) внаслідок обмеження життєдіяльності людини, яка викликана порушенням здоров'я зі стійким розладом функцій організму, що призводить до необхідності соціального захисту і допомоги.

Життєдіяльність - повсякденна діяльність, що здатна забезпечити людині своє існування, існування інших членів суспільства та всього суспільства у цілому шляхом навчання, спілкування, орієнтації, пересування, самообслуговування, контролю за своєю поведінкою, участі у трудовій діяльності. Життєдіяльність становить інтеграцію фізичних, психологічних та соціальних функцій людини.

Обмеження життєдіяльності - неможливість виконувати повсякденну діяльність способом та в обсязі, звичайних для людини, що створює перешкоди у соціальному середовищі, ставить її в незручне становище порівняно зі здоровими і виявляється частковою або повною втратою здатності до самообслуговування, пересування, орієнтації, спілкування, навчання, контролю за поведінкою, а також значним обмеженням обсягу трудової діяльності, зниженням кваліфікації і призводить до соціальної дезадаптації. Порушення професійної працездатності - найчастіша причина соціальної недостатності, яка може виникати первинно, коли інші категорії життєдіяльності не порушені, або вторинно на основі обмеження життєдіяльності. Здатність до праці за конкретною професією у інвалідів з обмеженням інших критеріїв життєдіяльності може бути збережена повністю або частково чи відновлена засобами професійної реабілітації, після чого інваліди можуть працювати у звичайних або спеціально створених умовах з повною чи неповною тривалістю робочого часу.

Інвалідність визначається шляхом експертного обстеження медико-соціальними експертними комісіями Міністерства охорони здоров'я України. Порядок організації та проведення медико-соціальної експертизи втрати працездатності затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 4 квітня 1994 р. № 221. Ці питання вже висвітлювалися у попередніх розділах підручника. Зупинимося на правах інвалідів у сфері соціального захисту.

Особи зі зниженою працездатністю в Україні володіють усією повнотою соціально-економічних, політичних, особистих прав і обов'язків. Згідно із Законом України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" дискримінація інвалідів заборонена і переслідується законом (ст. 1).

Держава гарантує інвалідам дошкільне виховання, здобуття освіти на рівні, що відповідає їх здібностям і можливостям. Дошкільне виховання, навчання інвалідів здійснюються в загальних або спеціальних дошкільних та навчальних закладах. Професійна підготовка або перепідготовка інвалідів здійснюється з урахуванням медичних показань і протипоказань для наступної трудової діяльності. Вибір форм і методів професійної підготовки провадиться згідно з висновками медико-соціальної експертизи.

За інших рівних умов переважне право на зарахування до вищих навчальних закладів І-IV рівнів акредитації та професійно-технічних навчальних закладів мають інваліди та діти з малозабезпечених сімей, у яких: обидва батьки є інвалідами; один з батьків - інвалід, а інший помер; одинока матір з числа інвалідів; батько - інвалід, який виховує дитину без матері. Під час навчання зазначеним категоріям громадян стипендія та призначена пенсія (державна соціальна допомога інвалідам з дитинства і дітям-інвалідам) виплачуються в повному розмірі.

Після закінчення навчального закладу інвалідам надається право вибору місця роботи з наявних варіантів або надається за їх бажанням право вільного працевлаштування. При відмові у прийнятті на роботу, ненаданні роботи за спеціальністю інваліду, направленому за розподілом після закінчення навчального закладу, або при недодержанні інших умов трудового договору і законодавства про працю адміністрація підприємства (об'єднання), установи і організації відшкодовує витрати на його проїзд до місця роботи і назад до місця постійного проживання, а також витрати на проїзд супровідника, якщо він є необхідним.

З метою реалізації творчих і виробничих здібностей інвалідів та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах зі звичайними умовами праці, в цехах і на дільницях, де застосовується праця інвалідів, а також займатися індивідуальною та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.

Водночас для інвалідів встановлено низку суттєвих гарантій. Зокрема, відмова в укладенні трудового договору або в просуванні по службі, звільнення за ініціативою власника або уповноваженого ним органу, переведення інваліда на іншу роботу без його згоди з мотивів інвалідності не допускаються, за винятком випадків, коли за висновком медико-соціальної експертизи стан його (інваліда) перешкоджає виконанню професійних обов'язків, загрожує здоров'ю і безпеці праці інших осіб або продовження трудової діяльності чи зміна її характеру та обсягу загрожує погіршенням здоров'я інвалідів. Залучення інвалідів до надурочних робіт і робіт у нічний час без їх згоди не допускається. При працевлаштуванні інваліда роботодавець повинен керуватися індивідуальною реабілітаційною програмою інваліда. Ті підприємства, які не виконали в установлені строки реабілітаційні заходи щодо інваліда, за рішенням медико-соціальної експертної комісії відраховують кошти в розмірі вартості реалізації цих заходів до Фонду України соціального захисту інвалідів. Положення про індивідуальну програму реабілітації та адаптації інваліда затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 22 лютого 1992 р. № 83 (зі змін. і доп.).

Постановою Кабінету Міністрів України від 3 травня 1995 р. № 314 затверджено Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, яким передбачено, що робоче місце інваліда - це окреме робоче місце або ділянка виробничої площі на підприємстві незалежно від форм власності та господарювання, де створено необхідні умови для праці інваліда. Робоче місце інваліда може бути звичайним, якщо за умовами праці та з урахуванням фізичних можливостей інваліда воно може бути використане для його працевлаштування, і спеціалізованим, тобто обладнаним спеціальним технічним оснащенням, пристосуваннями і пристроями для праці інвалідів залежно від анатомічних дефектів чи нозологічних форм захворювання та з урахуванням рекомендації медико-соціальної експертної комісії, професійних навичок і знань інваліда.

Підприємства, які використовують працю інвалідів, зобов'язані створювати для них умови праці з урахуванням рекомендацій медико-соціальної експертної комісії та індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством.

Законом України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21 березня 1991 р., (зі змін. і доп.) встановлено спеціальні гарантії щодо забезпечення інвалідів робочими місцями. Для підприємств (об'єднань), установ і організацій, крім тих, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевого бюджетів, незалежно від форми власності та господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі 4 % від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 8 до 25 осіб - у кількості одного робочого місця. Керівники підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання у разі незабезпечення зазначених нормативів несуть за це відповідальність. Підприємства (об'єднання), установи і організації, незалежно від форми власності та господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду України соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом. Для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності та господарювання, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір штрафних санкцій за робоче місце, не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (об'єднанні), у відповідній установі, організації. Порушення термінів сплати тягне за собою нарахування пені із суми недоїмки. Сплату штрафних санкцій підприємства провадять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов'язкових платежів) (ст. 20 Закону "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" зі змін. і доп.).

Таким чином, практично законодавством покладено обов'язок щодо пошуку інвалідів та працевлаштування їх на спеціально створені місця не на службу зайнятості, а на роботодавця, що, вважаємо, є неприпустимим, оскільки порушує не лише права роботодавця, а й загальні принципи надання соціальних послуг з працевлаштування.

Кабінет Міністрів України своєю постановою від 28 грудня 2001 р. № 1767 затвердив Порядок сплати штрафних санкцій. Кабінет Міністрів України постановою від 11 липня 2002 р. № 954 реорганізував Фонд соціального захисту інвалідів в урядовий орган державного управління у складі Міністерства праці та соціальної політики. Утримання Фонду здійснюється за рахунок видатків з державного бюджету. Згідно з Положенням про Фонд соціального захисту інвалідів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 26 вересня 2002 р. № 1434, Фонд серед іншого здійснює контроль за своєчасним перерахуванням сум штрафних санкцій, що надходять від підприємств, установ і організацій за недодержання ними нормативів робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів, а також контролює цільове використання підприємствами коштів, переданих їм Фондом для здійснення заходів щодо соціального захисту інвалідів.

Законом України від 15 червня 2004 р. № 1773 внесено значні зміни до Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".

Зокрема, встановлено низку гарантій забезпечення доступу інвалідів до інформації та спілкування. Державою визнається дактильно-жестова мова як засіб міжособового спілкування, а також як засіб навчання інвалідів з вадами слуху. Інвалідам по слуху забезпечується доступ до засобів масової інформації шляхом титрування та здійснення сурдоперекладу на дактильно-жестову мову глухих інформаційних і тематичних телепрограм, кіно-, відеофільмів у порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України. Інваліди забезпечуються засобами спілкування, що полегшують їх взаємодію між собою та з іншими категоріями населення. Інвалідам І та II груп надано право на позачергове і пільгове встановлення квартирних телефонів за рахунок коштів Фонду соціального захисту інвалідів. Інвалідам І, II груп і сім'ям, у складі яких є два або більше інвалідів, оплата послуг електрозв'язку за місцеві телефонні розмови з квартирних телефонів за почасовим (похвилинним, посекундним) обліком їх тривалості встановлюється тільки за їх згодою. Інвалідам І, II груп по зору надається право безплатного користування радіотрансляційною точкою. Держава здійснює підтримку засобів масової інформації, видавництв, підприємств та організацій, які випускають спеціальну літературу, звукову та відеопродукцію для інвалідів. При розробці, виробництві та встановленні засобів зв'язку та інформації враховуються можливості їх використання інвалідами.

Інвалідам по слуху послуги із сурдоперекладу та сурдотехніка надаються відповідно до Закону України "Про соціальні послуги" в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Матеріальне, соціально-побутове і медичне забезпечення інвалідів здійснюється у вигляді грошових виплат (пенсій, допомог, одноразових виплат)* забезпечення медикаментами, технічними й іншими засобами, включаючи друковані видання зі спеціальним шрифтом, звукопідсилюючу апаратуру та аналізатори, а також шляхом надання послуг за медичної, соціальної, трудової і професійної реабілітації, побутового та торговельного обслуговування.

Послуги з соціально-побутового і медичного обслуговування, технічні та інші засоби (протезно-ортопедичні вироби, ортопедичне взуття, засоби пересування, у тому числі крісла-коляски з електроприводом, автомобілі, індивідуальні пристрої, протези очей, зубів, щелеп, окуляри, слухові й голосоутворювальні апарати, сурдотехнічні засоби, мобільні телефони та факси для письмового спілкування, ендопротези, сечо- та калоприймачі тощо) надаються інвалідам та дітям-інвалідам безплатно або на пільгових умовах за наявності відповідного медичного висновку.

Інваліди, які отримують пенсію, що не перевищує мінімального розміру пенсії, або державну соціальну допомогу, призначену замість пенсії, і діти-інваліди мають право на безплатне придбання лікарських засобів за рецептами лікарів у разі амбулаторного лікування. Інваліди І і II груп мають право при амбулаторному лікуванні на придбання лікарських засобів за рецептами лікарів з оплатою 50 % їх вартості. Інваліди і діти-інваліди за наявності медичних показань мають право на безплатне забезпечення санаторно-курортними путівками.

Транспортне обслуговування інвалідів здійснюється на пільгових умовах. Інваліди, діти-інваліди та особи, які супроводжують інвалідів І групи або дітей-інвалідів (не більше одного супроводжуючого), мають право на безплатний проїзд у пасажирському міському транспорті (крім метрополітену і таксі), а також всіма видами приміського транспорту. Діти-інваліди та інваліди І, II груп по зору і з ураженням опорно-рухового апарату та особи, які супроводжують інвалідів І групи або дітей-інвалідів зазначених категорій (не більше одного супроводжуючого), мають право на безплатний проїзд також у метро. Інваліди, діти-інваліди та особи, які супроводжують інвалідів І групи або дітей-інвалідів (не більше однієї особи, яка супроводжує інваліда або дитину-інваліда), мають право на 50-відсоткову знижку вартості проїзду на внутрішніх лініях (маршрутах) повітряного, залізничного, річкового та автомобільного транспорту в період з 1 жовтня по 15 травня. Пільгове перевезення інвалідів здійснюють усі підприємства транспорту незалежно від форми власності та підпорядкування відповідно до Закону України "Про транспорт". Категорії інвалідів та дітей-інвалідів і порядок їх транспортного обслуговування на пільгових умовах визначає Кабінет Міністрів України.

Місцеві органи державної влади зобов'язані забезпечувати інвалідам необхідні умови для вільного доступу і користування культурно-видовищними закладами і спортивними спорудами, для занять фізкультурою і спортом, а також забезпечувати надання спеціального спортивного інвентарю. Інваліди користуються переліченими послугами безплатно або на пільгових умовах згідно з рішеннями органів місцевого самоврядування за участю громадських організацій інвалідів.

Пільги, передбачені цим Законом, зберігаються за інвалідами та дітьми-інвалідами незалежно від виду виплачуваної пенсії або допомоги, призначеної замість пенсії. У випадках, коли іншими нормативно-правовими актами передбачені норми, що підвищують встановлений цим Законом рівень соціального захисту інвалідів, застосовуються положення тих нормативно-правових актів, які визначають найвищий рівень соціального захисту інвалідів. Якщо інвалід має право на одну й ту саму пільгу за цим Законом і одночасно за іншим нормативно-правовим актом, пільга йому надається лише за одним із них за його вибором (незалежно від підстави встановлення пільги).

Комплексна програма профілактики інвалідності серед дітей та населення працездатного віку на період 2000-2005 роки, затверджена наказом МОЗ України від 23 травня 2000 р. № 117, і Національна програма професійної реабілітації та зайнятості осіб з обмеженими фізичними можливостями на 2001-2005 роки передбачає упровадження комплексу медичних, організаційних та правових заходів. Серед них, зокрема, заходи профпідготовки, працевлаштування, запровадження комплексної реабілітації інвалідів з урахуванням медичної, професійної, соціально-трудової за допомогою регіональної мережі сучасних медико-соціальних Центрів професійної, медичної та соціальної реабілітації інвалідів, забезпечення повного та якісного медичного обстеження робітників, які працюють в умовах впливу шкідливих та небезпечних факторів, для своєчасного виявлення професійної патології на ранніх стадіях та проведення необхідних оздоровчих заходів, активізацію діяльності медико-санітарних частин, дільничних поліклінік тощо.

10 березня 2004 р. відбулися парламентські слухання "Про підсумки проведення в Україні у 2003 році Року людей з інвалідністю щодо забезпечення соціальних, економічних, правових і конституційних гарантій в сфері соціального захисту та реабілітації інвалідів". У Рекомендаціях, схвалених постановою Верховної Ради України, зазначаються ключові проблеми нормотворчого, економічного та організаційного характеру в цій сфері. До таких, зокрема, належать: недостатнє фінансування з Державного бюджету України заходів щодо соціального захисту інвалідів; утруднений доступ до забезпечення інвалідів транспортними засобами; низький рівень державної соціальної допомоги інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам, надто повільно упроваджується така допомога у практику, на сьогодні контингент її одержувачів становить лише 8 % від загального числа інвалідів. Нові загрози щодо соціального захисту інвалідів виникли у зв'язку із запровадженням в Україні системи пенсійного страхування, побудованої на принципово нових засадах, коли враховується не трудовий, а страховий стаж для призначення пенсії по інвалідності. У зв'язку з цим знову актуальним стало питання реального працевлаштування інвалідів та належного соціально-захисного механізму обрахунку пенсій по інвалідності. Окремою проблемою є належне забезпечення інвалідів війни пенсіями та соціальними допомогами і послугами, які б гарантували їм гідний рівень життя і реальну соціальну захищеність.

Висновки

Отже, соціальний захист - це комплекс організаційно-правових та економічних заходів, спрямованих на забезпечення життя, здоров'я і добробут населення за конкретних економічних умов.

Метою соціального захисту є забезпечення життєвого рівня непрацездатних громадян, не нижчого від встановленого державою прожиткового мінімуму та запобігання соціальній напруженості в суспільстві, яка може бути зумовлена майновою, расовою, культурною, релігійною чи соціальною нерівністю.

Модель соціального захисту повинна бути:

цілісною;

структурованою;

динамічною;

багатовимірною.

Система соціального захисту має три складові:

соціальну допомогу;

соціальне страхування;

соціальну справедливість.

Соціальна допомога - це підвищення рівня споживання економічно слабких сімей шляхом зниження рівня споживання економічно сильніших сімей через надання першим адресних допомог. Соціальне страхування - це захист громадян від настання соціальних ризиків, зокрема втрати працездатності та самої роботи, шляхом участі в програмах соціального страхування, в яких страхові виплати щільно пов'язані зі страховими внесками. Соціальна справедливість - матеріальна або фінансова компенсація особам, які постраждали від непередбачуваних подій (природних і техногенних катастроф тощо).

Література

Конституція України. Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року. - К.: Преса України, 1997. - 80 с.

Базилюк П.В. Соціальний захист населення. - К.: Знання, 1992. - 132 с.

Ганслі Т. Соціальна політика та соціальне забезпечення за ринкової економіки. - К: Основи, 1996. - 237 с.

Економічний розвиток і державна політика: Практикум / Ю. Бажал, Н. Грицяк, С. Дзюбик та ін. / За заг. ред. І. Розпутенка. - К: К.І.С., 2002. - 240 с.

Об'єднання громадян, благодійництво та соціальний захист в Україні (вибране законодавство) / Укл. О.І. Сушинський, Г.Г. Мисаковець, П.І. Шевчук. - Львів: Ліга-Прес, 2000. - 288 с.

Скуратпівський В., Палій О., Лібанова Е. Соціальна політика. - К: Вид-во УАДУ, 1997. - 360 с

Социальная политика: Учебник / Под общ. ред. Н.А. Волгина. - М.: Экзамен, 2002. - 736 с.

Социальная работа: теория и практика: Учеб. пособие / Отв. ред. Е.И. Холостова, А. С. Сорвина. - М.:ИНФРА - М, 2002. - 427 с.

Шевчук П.І. Соціальна політика та соціальна безпека. Навчальний посібник. - Львів: Вид-во ЛРІДУ УАДУ, 2003. - 178 с

Размещено на Allbest.ru