Соціальний захист населення в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

Розділ 1. Загальна характеристика соціального захисту населення

1.1 Історія соціального захисту в Україні та за кордоном

1.2 Завдання соціального захисту населення

Розділ 2. Роль соціальних працівників в системі соціального захисту населення

2.1 Психологічні знання соціальних працівників

2.2 Загальна характеристика психологічних знань у системі соціального захисту і допомоги

Розділ 3. Роль психологічних знань у роботі соціального працівника

3.1 Психологічні риси соціальних працівників в системі соціального захисту

3.2 Практичне використання психологічних знань в діяльності соціальних працівників

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Професія соціального працівника сповідує принцип, за яким гідність та значимість є невід»ємними рисами кожної особи в суспільстві. Професія « соціальний працівник» заохочує соціальні зміни, вирішення проблем у людських стосунках, просуває ідею наснаження та визволення людей з метою поліпшення їхнього життя. Використовуючи теорії людської поведінки та соціальних систем, соціальна робота виникає там, де має місце взаємодія людей з їхнім оточенням. Фундаментальними в соціальній роботі є принципи соціальної справедливості й дотримання людських прав.

Актуальність теми дослідження.

У сучасних складних соціально-економічних умовах особливого значення набуває соціальна робота, основна мета якої - регулювання правових, економічних відносин індивіда і суспільства, надання кожній людині допомоги і підтримки у вирішенні її проблем, забезпечення соціального захисту кожного члена суспільства. Професійна соціальна робота - один із основних способів реагування суспільства на нову соціальну ситуацію, її завдання, проблеми, можливості. Разом з тим не можна стверджувати, що основний зміст соціальної роботи полягає тільки в підтримці і соціальному захисті людей, оскільки соціальна робота є одночасно одним із найважливіших і складних інструментів соціального контролю. Соціальна робота розвинена у багатьох західних країнах, але останнім часом вона набуває все більшого розповсюдження в Україні. У 90-х роках минулого століття посилюється увага до проблем соціальної роботи, зокрема, до системи психологічного забезпечення соціальних працівників, яка спрямована на підвищення ефективності їх роботи з клієнтами шляхом використання науково обґрунтованих форм, методів і засобів професійної психології і педагогіки. Отже, очевидно, що вміле оперування соціальними працівниками психологічними знаннями цілком правомірно можна розглядати як необхідний засіб для соціальної служби, основний суб'єкт соціальної роботи. Належним чином впроваджене психологічне забезпечення дає підстави говорити про соціальну роботу, яка забезпечується фахівцями з відповідним рівнем професійної підготовки. Загальні питання соціальної роботи і питання функціонування різних соціальних служб частково досліджені в працях таких зарубіжних вчених, як Б. Андерсен, А. Браун, Л. Гіпс, Ф. Майєр, А. Пінкус, Ш. Рамон, Й. Фішер та інші. Значний вклад у розвиток теорії соціальної роботи в Україні внесли: І. Грига, І. Звєрєва, Л. Коваль, І. Минович, В. Поліщук, В. Полтавець, В. Сидоров та інші.

Все вищеназване зумовило вибір теми курсової роботи: «Психологічні знання в діяльності соціальних працівників у системі соціального захисту населення».

Мета курсової роботи.

Дослідити історичні передумови та етапи становлення системи соціального обслуговування населення в Україні, проаналізувати соціально-психологічні умови ефективного спілкування соціального працівника і клієнта, виявити психолого-педагогічні основи професійної соціальної роботи в Україні.

Завдання курсової роботи.

Розкрити суть соціальної роботи як науки і професійної діяльності та особливості реалізації психологічних знань соціальних працівників. Визначити зміст і функції психолого-педагогічного забезпечення професійної діяльності фахівців соціальної роботи. Виявити найважливіші особистісно-професійні характеристики фахівців соціальної роботи, необхідні для успішної реалізації завдань професійної соціальної роботи.

Теоретичну основу курсової роботи становлять основні положення загальної, вікової, педагогічної, соціальної психології, теорії і методики професійної освіти, обґрунтовані в працях вітчизняних і зарубіжних вчених Б. Ананьєва, Б. Андерсена, О. Бандурки, А. Капскої, Г. Костюка, П. Павленка, О. Петровського, В. Полтавця, Т. Шаніна та інших.

Розділ 1. Загальна характеристика соціального захисту населення

1.1 Історія соціального захисту в Україні та за кордоном

Історико-теоретичний аналіз підходів до вивчення феномену соціальної роботи дав можливість встановити, що її становлення, як професії, здійснювалося не одне десятиліття. Цей історичний процес передбачив такі стадії професіоналізації: перетворення діяльності в основне заняття для цілої групи людей, організація спеціальних навчальних закладів даного профілю, формування професійної асоціації, політична кампанія, спрямована на прийняття законодавчих актів, які надають професійній асоціації офіційні повноваження, розробка і затвердження етичного кодексу професії.

Поняття «соціальний працівник» стало вживатися наприкінці ХІХ - на початку ХХ сторіччя. Перший у світі Інститут підготовки соціальних працівників був заснований в Амстердамі у 1899 році. Реалізація ідеї професіоналізму у ХХ столітті призвела до виникнення професії соціального працівника. Але як професія і академічна дисципліна соціальна робота отримала визнання лише після Другої світової війни. Згідно з ідеєю держави «загального добробуту» у США в 30-х роках і у Західній Європі в 40-х роках визнавалися права кожної людини на певний мінімум гідного існування, а держава перетворювалася на гаранта реалізації цього права. Потрібна була система індивідуальної допомоги людям, які з тих чи інших причин не вписувалися в сучасне суспільство, опинилися «за бортом». Урядові циркуляри і державні асигнування на соціальні потреби повинні були знайти конкретного адресата, бути тонко підігнаними до потреб конкретних людей, а іноді й радикально переглянуті відповідно до сучасних вимог. Цю функцію і взяли на себе соціальні працівники.

Останнє десятиліття ХХ сторіччя ознаменувалося змінами: розпад Радянського Союзу та економічний розлад на його колишній території, поглиблення соціальної кризи у капіталістичних країнах і глобальне скорочення соціальних програм, зникнення формальних причин для подальшої гонки озброєнь, процес стирання кордонів і водночас - вибух крайнього націоналізму і різних куточках планети, руйнування ідеологічних догм. Все частіше відчувається порожнеча там, де поколіннями зберігалися усталені теорії та уявлення. У цей історичний відтинок часу особливого значення у політиці країн різного рівня розвитку і державного устрою набуває соціальна політика. Поміж її традиційних складових значне місце відводиться соціальній роботі. У межах кожної країни питання про зміст професії «соціальна робота» зазвичай узгоджене, але тривалий час не існувало універсального, визнаного на міжнародному рівні визначення фаху. Не було єдиного розуміння й того, зо може бути включене у соціальну роботу, зо, власне, є її об'єктом, хто є клієнтами, які її методи, хто такі соціальні працівники.

У червні 2002 року Міжнародна асоціація соціальних працівників та Міжнародна асоціація Шкіл соціальної роботи ухвалили міжнародне визначення соціальної роботи. Воно сформульовано так: «Професія «соціальний працівник» заохочує соціальні зміни, вирішення проблем у людських стосунках, просуває ідею наснаження та визволення людей з метою поліпшення їхнього життя. Використовуючи теорії людської поведінки та соціальних систем, соціальна робота виникає там, де має місце взаємодія людей з їхнім оточенням. Фундаментальними в соціальній роботі є принципи соціальної справедливості й дотримання людських прав».

Громадська думка дуже часто пов'язує із соціальною роботою уявлення, які не відповідають дійсності, проте є дуже поширеними. Існує думка, що соціальна робота - це просто сучасний варіант релігійної благодійності, яка своїм корінням сягає середніх віків. Професійна соціальна робота була започаткована, коли деякі благодійні організації почали пошук нових моделей систематичної роботи зі своїми підопічними. Розглянемо декілька зарубіжних моделей політики в соціальній роботі.

Американська модель - найбільш ліберальна, поскільки базується на принципі відокремлення соціального захисту від інших затрат держави. Таким чином, захист надається лише тим категоріям людей, хто не має інших доходів. Але при цьому забезпечується досить високий рівень і якість життя суб»єктів соціальної допомоги.

Шведська модель (Швеція, Норвегія, Фінляндія) - соціалізована модель, тобто, економіка найбільшою мірою спрямована на потреби членів суспільства. Вона визначається великою ступінню захисту малозабезпечених. Досить казати, що понад 50 відсотків допомоги надходить через бюджети різних рівнів. Таким чином, відбувається акумулювання фінансових ресурсів з метою домінування ідеї рівності та солідарної політики. Згідно цієї моделі, діє жорстка політика доходів, а високий рівень життя населення забезпечується не лише з їх індивідуальних підходів, а й з державних ресурсів. Соціальна політика тісно пов'язана з державним регулюванням економіки, має соціальну спрямованість.

Німецька модель (ФРН, Франція, Австрія) - характеризується тим, що соціальна допомога перерозподіляється через державний бюджет, а до системи соціального захисту, крім держави, залучаються підприємці.

Японська модель передбачає особливу політику використання робочої сили, досягнення консенсусу між різними суб'єктами, виділення питань підвищення рівня національних пріоритетів, домінування психологічних факторів в формуванні доходів і розходів.

Англосаксонська модель (Велика Британія, Ірландія) - щось середнє між лібералізованою американською і соціально орієнтованими моделями. Для неї характерним є активніше, ніж в першому випадку, проведення соціальних процесів з боку держави, проте нижчий, ніж в соціально орієнтованих моделях, рівень оподаткування. Перерозподіл внутрішнього валового продукту через держбюджет приблизно рівний розподілу витрат на соціальне забезпечення приватним сектором.

У 90-х роках посилюється увага до проблем соціальної роботи в Україні. Офіційне введення цієї професії в нашій державі (як і в колишньому Радянському Союзі в цілому) відбулося весною 1991 року. Ініціатором його виступив тимчасовий науково-дослідний колектив (ТНДК) «Школа-мікрорайон» у Донбасі. Цей колектив було створено для апробування нових підходів до виховної роботи за місцем проживання. У країні все більшої підтримки набуває концепція соціального виховання - педагогічно орієнтованої і доцільної системи подання допомоги особистості дитини в оптимальній реалізації здібностей і можливостей у суспільстві. За умов нашого недавнього минулого система шкільної освіти та виховання була орієнтована на підготовку слухняних виконавців, об'єктів зовнішнього впливу. А конче потрібно виховання вільної, творчої та відповідальної особи, здатної витримати конкуренцію, утвердитися і свідомо, активно діяти в динамічному суспільству. Відоме на Заході під різними назвами (соціальне, громадянське, гігієнічне, моральне та інше) воно має за мету сприяти власному благополуччю дитини, органічною частиною якого є турбота про благополуччя інших людей. Його дієвим механізмом може стати соціальна робота серед батьків та дітей. (3)

Поступово під нову професію готується законодавча база. У статті 15 Закону України «Про освіту» наприклад, проголошено необхідність створення в школах України служб соціально-педагогічного патронажу (від французького patronage- заступництво, піклування) (4).

Сьогодні в Україні соціальна робота переживає бурхливий розвиток. Це пов'язано з двома протилежними тенденціями, що сформувались і досягли досить великої потужності на терені України за останніх десять - п'ятнадцять років. Одна з них є інстинктивною реакцією соціального організму країни на катастрофічне зубожіння українського народу під час переходу від тоталітарно-патерналістської моделі соціального захисту населення до ліберально-демократичної. А друга визначається потребами оновлення українського суспільства на засадах загальнолюдських цінностей, що вимагає принципово нових підходів до соціальної політики держави у контексті її загальноєвропейської орієнтації.

Головною проблемою формування соціальної політики на сучасному етапі розвитку українського суспільства є переоцінка матеріального чинника. Безумовно, в країні з глибокою кризою складно взагалі говорити про його переоцінку. Проте сподіватися на вирішення соціальних проблем тільки шляхом матеріальних дотацій також не раціонально. Сьогодні соціальна робота в Україні перебуває на тому етапі. Соціальна робота спрямована на викоренення бідності, надання свободи знедоленим та пригніченим людям з метою забезпечення соціального включення, що ми й спостерігаємо на сучасному етапі розвитку в Україні. Тим не менш сьогодні в Україні ми спостерігаємо вельми неприємні тенденції. Це перебування за межею бідності певних верств населення, збільшення кількості розлучень, а отже, і проблемних сімей, старіння населення, зубожіння. А тому поширюється жебрацтво, через недостатній рівень медичного обслуговування зростає кількість неповноцінних дітей, інвалідів, широкого розвитку набули захворювання на венеричні хвороби, у тому числі на СНІД, що зазвичай характеризує рівень суспільних негараздів, зростає захворюваність на наркоманію, злочинність.

На соціальну сферу впливає економічна ситуація в країні: спад виробництва і, як наслідок, рівня продуктивності праці, знецінення заощаджень населення внаслідок інфляції реальної заробітної плати та пенсій, падіння рівня зайнятості, зростання кількості незахищених верств населення, що деморалізується. Тому на цьому тлі діяльність соціальних працівників, роль як держави, так і неурядових організацій є вкрай важливою і необхідною. (4)

Сьогодні з вуст офіційних осіб можна почути думку про те, що нагніт достатньої кількості добре підготовлених соціальних працівників допоможе розв'язати більшість проблем українського суспільства. Тому створено десятки тисяч робочих місць, де мають працювати соціальні працівники різних рівнів підготовки, відкрито понад два десятки кафедр, факультетів, відділень, які готують соціальних працівників. Щороку виникають усе нові і масштабніші проекти як для впровадження нових підходів до розв»язання соціальних проблем з використанням теорій і методів соціальної роботи, так і для підготовки і перепідготовки соціальних працівників. Найбільшу активність виявляють у цьому Міністерство праці та соціальної політики України, а також Державний комітет у справах сім»ї та молоді, значних зусиль по впровадженню нової спеціальності докладають Міністерство внутрішніх справ та Міністерство оборони України. Починає придивлятись до нової спеціальності потенційно найбільший, як свідчить світовий досвід, замовник на працівників соціальної роботи - Міністерство охорони здоров'я. (7)

Іншим важливим кроком можна вважати розпочатий процес самоусвідомлення молодої української соціальної роботи, що поширюється в двох напрямах. З одного боку, це створення професійних об»єднань. До Української асоціації соціальних педагогів та соціальних працівників, яка працює вже близько 10 років і є членом міжнародних організацій, додаються Ліга соціальних працівників та Асоціація шкіл соціальної роботи. Окремий соціальний працівник чи установа тепер матимуть можливість вибору професійної спілки, до якої змолоду хотіли б належати. Той факт, що професіонали об'єднаються і формалізують свої організації, свідчить про їхню зрілість і бажання існувати в Україні на рівні з іншими професійними спільнотами.

1.2 Завдання соціального захисту населення

Основним Законом нашої держави, який гарантує здійснення соціальної політики щодо соціального захисту, допомоги та підтримки дітей, молоді, жінок, сім'ї є Конституція України. Вона, зокрема, проголошує, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визначаються в Україні найвищою соціальною цінністю. (1)

Нині тривають пошуки власної моделі соціального захисту населення, формується мережа соціальних служб, які б відповідали сучасним уявленням про соціальні послуги. Теперішній Уряд України представив власну програму своєї діяльності, головними завданнями якого є:

- удосконалення системи соціального захисту населення,

- розв'язання проблеми бідності,

- підвищення якості соціальних послуг для наближення їх до європейського рівня,

- розширення кола надавачів таких послуг.

Перевагу, у відповідності з програмою Уряду України, матимуть соціально незахищені громадяни похилого віку, малозабезпечені сім'ї, інваліди та сім'ї з дітьми.

Зокрема, програмою теперішнього Уряду держави передбачається:

- реформування системи соціального захисту через посилення цільової спрямованості соціальних програм,

- поглиблення адресності державної соціальної допомоги,

- удосконалення міжбюджетних відносин.

У всіх регіонах України буде запроваджуватися прогресивна технологія обслуговування малозабезпечених громадян. Мається на увазі надання всіх видів державної допомоги за однією заявою, формування єдиної бази даних і реєстру отримувачів всіх видів соціальної допомоги та пільг. Це сприятиме якісному і комплексному обслуговуванню громадян, забезпечить доступ малозабезпечених верств населення до соціальних послуг та уніфікацію підходу при визначенні права на призначення всіх видів соціальної допомоги. Створюватимуться умови для людей з особливими потребами.

Про важливість соціальної роботи і увагу Уряду до цих проблем свідчить відзначення на державному рівні Дня працівника соціальної сфери, який відзначається в Україні з 1999 року. Адже саме ці люди безпосередньо причетні до того, що сьогодні наша держава впевнено рухається курсом на запровадження євро стандартів, які базуються на прогнозованих перспективах економічної та соціальної стабільності країни.

Сучасний соціальний працівник вбачає своє завдання в тому, щоб людина, якій він допомагає, у подальшому мала змогу обходитися без цієї допомоги, що і є показником професійного успіху. Процес, за допомогою якого цього досягають, називають по різному: реабілітацією, нормалізацією, реадаптацією.

Головне завдання соціальної роботи полягає в тому, щоб повернути «клієнтові» здатність діяти самостійно за певних соціальних умов. Ідея «професіоналізму», яка задає відповідну модель і стандарт поведінки, істотно вплинула і на організацію соціальної роботи в цілому - від низової до глобальної. Вона обумовила ідейну єдність, що характеризує професію як деяку спілку. соціальний захист психологічний населення

Незважаючи на різноманітність сфер спеціалізації (різні категорії клієнтів, різні стилі роботи, різні теоретичні підходи), в соціальній роботі визначилася загальна специфіка, яка дозволяє вважати її професією, а не просто строкатим переліком функцій.

Характер проблем, з якими стикаються соціальні працівники, не дозволяє запропонувати однозначні методи їх ефективного вирішення. Будь-які недоліки тут найбільш помітні. Тому прорахунки сім»ї, суспільства у багатьох країнах вважаються виною саме соціальних працівників. «Молодість» професії пояснює відсутність у неї міцних позицій в академічному та адміністративному світі. Спроби спеціалістів соціальної сфери розробити об'єктивно наукові способи вирішення людських проблем часто викликають недовіру у зв'язку з тим, що ця сфера розглядається перш за все як особиста і побутова.

Позиція соціальних працівників, як спеціалістів-професіоналів передбачає об'єктивність і неупередженість. Проте на практиці, в повсякденному житті вони рідко залишаються байдужими, постійно стикаючись з потужним зарядом людських страждань.

Сьогодні більшість соціальних працівників, як і вчителі, лікарі, інші представники гуманітарних професій, працюють у державних та інших офіційних установах. Але при цьому (це особливість даної професії) не є виконавцями «наказу зверху», бюрократами, які турбуються лише про раціональність діяльності, про те, щоб при мінімальних затратах отримати максимальну віддачу для себе і для держави.

Професіоналів соціальної роботи відрізняють особливий статус і знання, спираючись на які, вони об'єктивно оцінюють ситуацію. Основою професійних знань соціальних працівників є дві функціональні концепції:

- по-перше, власне ідея професіоналізму,

- по-друге, ставлення до прав людини.

Розглянемо основні завдання соціальних працівників у роботі з клієнтами. Перше з них - проведення первинного оцінювання. Соціальний працівник може бути першим фахівцем, з яким клієнт зустрічається і Центрі соціальної допомоги. Тому під час першого інтерв'ю важливо зібрати корисну інформацію про історію клієнта, його потреби, бажання, познайомити з можливостями Центру. Під час психосоціального впливу особливе значення надається першому контакту. Тож важливо розмовляти з клієнтом стоячи чи сидячи не один напроти іншого, а під кутом, майже поруч. Можна також прилаштовуватися під позу та жести співрозмовника. Ці нюанси разом з емпатією, активним слуханням допоможуть ефективному утриманню афекту гніву, який часто володіє людиною, що опинилася в скрутному становищі, та створення атмосфери довіри між соціальним працівником і клієнтом Центру соціальної допомоги.

Наступний крок - надання інформації про існуючі послуги. Надання інформації - це важлива частина роботи. Важливо зібрати якомога більше потрібної для клієнта інформації, тому що саме вона може зробити життя клієнтів спокійніше та полегшити їхні моральні страждання. Для оцінки ефективності роботи, планування важливо організувати зворотній зв»язок з клієнтами. Але часто люди бояться відкрито говорити про свої проблеми, незадоволення, вимоги. Тож можна розмітити спеціальну скриньку для скарг (краще написати «Для рекомендацій і порад»), куди клієнти анонімно зможуть вкидати свої листочки. Буває так, що інколи люди бажають відкрито висловити свої думки (частіше це подяки). Тож біля інформаційної дошки можна розмістити книгу відвідувачів.

Наступне - організація зв'язків з іншими спеціалістами. Часто соціальний працівник є ключовим спеціалістом професійної бригади. В таку спеціальну бригаду, яка працює з клієнтом, можуть входити: психіатр, лікар, медична сестра, психолог, юрист, реєстратор та інші спеціалісти. Оцінюючи ситуацію і дізнаючись про бажання клієнта, соціальний працівник, як правило, рекомендує відвідати інших спеціалістів Центру.

Психологічне консультування. Оволодівши спеціальними навичками та знаннями, соціальний працівник може проводити психологічне консультування. Адже відомо, що клієнти часто відчувають себе краще навіть просто тому, що їм була надана можливість виговоритися, і коли при цьому їх уважно слухали. Часто саме соціальний працівник може допомогти клієнтові виговоритися. Але для цього потрібно бути дуже гарним слухачем. Аби бесіда насправді принесла полегшення для клієнта, для цього потрібно знати деякі неважкі прийоми. Зокрема:

- треба сісти обличчям до співрозмовника,

- дивитися йому прямо в очі,

- свою увагу сконцентрувати на тому, що говорить співрозмовник,

- час від часу кивати головою або говорити «я розумію», щоб співрозмовник знав, що його слухають.

Дуже велику помилку роблять ті соціальні працівники, хто вважає, що ще до співбесіди вже знає, як саме відчуває себе клієнт. Треба вміти слухати те, що він хоче сказати.

Юридичне консультування. Як не дивно, але соціальний працівник може надавати і юридичні послуги. Відомо, що в усьому світі послуги фахового юриста, адвокати коштують дуже дорого. Не кожен Центр соціальної допомоги може дозволити собі мати в штаті фахового юриста. А от мати юриста як консультанта дуже бажано кожному Центру соціальної допомоги. Адже дуже часто люди попадають в глухий кут, тому що не знають своїх прав та шляхів вирішення своїх проблем. Соціальний працівник може надавати клієнтові інформацію про його права, може порадити, куди саме звертатися за допомогою, як правильно оформити документи.

Організація груп самодопомоги. Серед клієнтів часто знаходяться люди активні, які хочуть і готові допомагати іншим постраждалим. Якщо серед клієнтів Центру соціальної допомоги знайдуться такі люди, обов»язково треба допомогти їм створити групу самодопомоги. Як і багато добрих справ, група самодопомоги може початися з однієї людини. Кількість не є важливим фактором. Важливо не прогаяти саме зародження цього цінного явища. Соціальний працівник може допомогти розповсюдити інформацію про створення такої групи самодопомоги, порадити людей серед своїх клієнтів, яких, на його думку, ця ідея може зацікавити. На початковому етапі соціальний працівник може виступати як носій інформації, розповідаючи клієнтам про рух самодопомоги. Але як тільки група почне набирати сили, проводити свої зібрання, роль соціального працівника повинна змінитися. Він має відмовитися від функції ініціатора і його участь треба обмежити створенням необхідних умов для ефективної роботи групи самодопомоги. Дуже важливо, аби лідерство взяли на себе самі клієнти Центру соціальної допомоги, а соціальний працівник повинен лише якомога непомітніше, ненів»язливо допомогти цьому. Зокрема, соціальний працівник може допомогти в організації приміщення для зборів членів групи самодопомоги, наданні фінансової підтримки для організації чаю, кави з печивом тощо.

Розділ 2. Роль соціальних працівників в системі соціального

захисту населення

2.1 Психологічні знання соціальних працівників

Спеціалісти, що займаються соціальним захистом, соціальною допомогою, соціологією, прикладною психологією, лікарі і медичні сестри, вчителі і працівники пенітенціарних закладів з повним правом говорять по те, що займаються соціальною роботою як одним з аспектів своєї діяльності. І проти цього важко заперечувати. Але соціальна робота саме й покликана знайти спільне, що роблять представники перелічених, досить далеких одна від одної професій, осмислити цю діяльність, створити загальні, універсальні концепції цієї діяльності і зробити її ефективнішою.

Якщо визначити, зо соціальна робота - це система теоретичних знань і заснована на них практика, яка має на меті забезпечення соціальної справедливості шляхом наснаження і підтримки найменш захищених верств суспільства та протидії факторам соціального виключення, більшість представників суміжних дисциплін погодяться, по-перше, що жодна з них не ставить перед собою таких завдань і, по-друге, що дисципліна, яка поставила перед собою такі завдання, вкрай необхідна в українському сьогоденні.

Взагалі соціальна робота має зв'язок з багатьма науками. Наприклад, із соціологією, яка вивчає суспільство, поводження і переконання специфічних груп - сімей, дітей, чоловіків, жінок, осіб похилого віку та інше. Пізнання в області соціології дозволяють соціальному робітнику досліджувати соціальні проблеми, опановувати інтерперсональними навиками і технологіями. Наприклад, основна навичка спеціаліста соціальної сфери - це уміння спілкуватися, що припускає уміння так розмовляти з чоловіком, що має ту чи іншу проблему, щоб він міг розкритися, довіритися і відчути себе в безпеці. Зібравши інформацію і проаналізувавши її, соціальний працівник намічає ділі план дій для рішення проблеми. Знання соціології, особливо прикладної, корисно для соціальної роботи, але не підмінює її. Тому змішання двох цих понять у повсякденній свідомості населення неправомірно.

Крім соціології соціальні працівники використовують дані інших дисциплін, наприклад, психології. Ця дисципліна тісно зв'язана із соціальною роботою. Психологи вивчають індивідів і намагаються зрозуміти механізми їхнього розвитку, важливі фактори, що впливають на психіку і поводження людини, а також психологію колективів. (5)

Для з'ясування розходжень між соціальною роботою і психологією доцільно використовувати визначення першої як професії, зв'язаної з відносинами між людьми і їх оточенням. З цього визначення випливає, що соціальні працівники провинні використовувати знання і соціології, і психології, щоб оцінити проблеми клієнтів і здійснити плани необхідного втручання. При цьому соціальні працівники не можуть зосередитися тільки на індивіді, як це роблять психологи, чи на соціальному оточенні, як це роблять соціологи. Вони вивчають різні аспекти того чи іншого кола проблем, сприяють виробленню конструктивного їхнього рішення. Суміжною для соціальної роботи є психіатрія, яка зосереджується на вивченні паталогій внутрішнього світу людини.

З поняттям «психологія» соціальна робота зустрічається досить часто. Як система життєвих явищ, психологія знайома кожній людині. Вона представлена йому у виді власних відчуттів, образів, явищ пам'яті, мислення, мови, волі, уяви, емоцій, почуттів і багато чого іншого. Основні психічні явища ми безпосередньо можемо знайти в самих себе і побічно спостерігати в інших людей. Кожна людина - психолог у якомусь змісті цього слова. Не вивчаючи ще науки, ми з дитинства вживаємо слова «пам'ять», «у нього такий характер», «чуйний», «неуважний», усіємо визначити настрій близьких нам людей по зовнішніх ознаках: жестам, виразу обличчя і користуємось цими знаннями в процесі спілкування.

Психологія - це наука про закономірності розвитку і функціонування психіки як особливої форми життєдіяльності. Психіка - внутрішній суб'єктивний світ особистості, що виникає в процесі активної взаємодії людини з навколишнім зовнішнім світом, у процесі відображення цього світу у виді образів, думок, почуттів і вчинків. Інакше кажучи, поводження людини завжди обумовлено дією об'єктивного світу. Відбиваючи зовнішній світ, людина не тільки пізнає закони розвитку природи і суспільства, але і робить на них визначений вплив, щоб пристосувати навколишній світ до найкращого задоволення своїх матеріальних і духовних потреб. Народження психології як самостійної дисципліни , її покликання і доля нерозривно пов'язані з виникненням «соціального», як особливого простору мислення і реальності. Психологія як наука розвивалася паралельно з такими поняттями, як «суспільна діяльність», «добробут», «соціальна робота», «соціальні служби» і таке інше. (6)

Психологічні знання є базовою основою професійного навчання соціальній роботі. Наприклад, якщо соціальний робітник не знається на психології, йому буде дуже важко спілкуватися з людиною, якій він забов'язаний допомогти. Але ж як можна допомагати людині, якщо не знаєш, як до неї підступитися. До кожної людини є особливий індивідуальний підхід. Якщо особа не знає його, вона не спроможна допомагати іншим, а тому і бути соціальним працівником не зможе.

Психологія соціальної роботи - це галузь психологічної науки, що вивчає закономірності формування і розвитку психологічної діяльності індивіда або групи, які опинилися в життєво скрутних обставинах і потребують соціального захисту, підтримки зовні. Вона вивчає закономірності розвитку взаємин індивіда (групи) з фахівцями різного профілю, які сприяють вирішенню соціальних проблем, розглядає психологічні аспекти відновлення (реабілітації) соціально значущих якостей індивіда (групи) під впливом позитивних факторів соціального середовища і повернення клієнта до активної життєдіяльності.

2.2 Загальна характеристика психологічних знань у системі

соціального захисту і допомоги

Одним з найважливіших принципів соціальної роботи є не тільки надання соціально-економічної, соціально-педагогічної, соціально-правової допомоги і підтримки, але й мобілізація внутрішніх ресурсів людини для вирішення власних проблем і набуття чи відновлення її професійної і соціальної активності. Звідси випливає, що для успішної професійної діяльності фахівців соціальної роботи важливим є знання індивідуально-психологічних, статево-вікових, етнічних особливостей всіх співробітників, розуміння причин, що провокують різні реакції і шляхів їх профілактики, а також спеціальні психологічні знання, необхідні соціальному працівнику для організації власного мислення і вміння розібратися у будь-якій ситуації.

Професійні знання, уміння, навички фахівців соціальної роботи формуються у навчанні, побудованому на широкому використанні можливостей різних галузей психологічної науки: загальної, вікової, педагогічної, соціальної, диференціальної психології та інших.

Кожна конкретна галузь психологічної науки, на відміну від інших, має свою специфічну сферу застосування в соціальній роботі. Наприклад, загальна психологія озброює соціальних працівників знаннями про методи вивчення особистості, особливості її відчуттів, сприймання, пам'яті, мислення, уяви, уваги, емоційно-вольової сфери, властивості темпераменту, характеру, здібностей. Без знання і врахування індивідуально-психологічних властивостей людей ефективна професійна діяльність фахівців соціальної роботи служби психологічного забезпечення є неможливою. (6)

Вікова психологія вивчає закономірності психічного розвитку людини на різних вікових етапах її життя. Використання фахівцями соціальної роботи даних цієї науки дозволяє більш точно диференціювати індивідуально-психологічні особливості людей залежно від їх віку, правильно організовувати соціально-виховну роботу з молоддю, людьми пенсійного віку.

Висновки, отримані диференціальною психологією, мають важливе значення для вирішення багатьох практичних завдань професійної соціальної роботи (діагностика і прогностика розвитку окремих властивостей людей, їх здібностей та інше).

Важливим розділом диференціальної психології є психологія статевих відмінностей, яка вивчає відмінності між індивідами, зумовлені або опосередковані їх статевою приналежністю, що має важливе практичне значення.

Чільне місце в соціальній роботі займає соціальна психологія, яка вивчає психічні явища, що виникають у процесі взаємодії людей у різних організованих і неорганізованих (формальних і неформальних) групах.

Для фахівців соціальної роботи особливо важливе значення мають знання, які стосуються соціально-психологічних явищ в малих групах (в мікро середовищі). Це, насамперед, проблеми психологічної сумісності, між особистих відносин в групі, групової атмосфери, співвідношення формальних і неформальних груп, згуртованості групи, її ціннісних орієнтацій. Актуальною також є проблема лідерства в граї, наявність формальних і неформальних лідерів.

Соціальна психологія особистості дає соціальним працівникам знання про відповідність особистості соціальним очікуванням у великих і малих групах, засвоєння нею ціннісних орієнтацій групи, залежність її самооцінки від оцінки групи, членом якої вона є. До проблем соціальної психології особистості відносяться також проблеми вивчення спрямованості особистості, її інтересів, ідеалів, установок, переконань.

Працівник будь-якої соціальної служби діє також як соціальний і практичний психолог, педагог, оскільки зміст і методи його діяльності спрямовані на вирішення практичних проблем життєдіяльності його клієнтів, забезпечення успіху у сфері виживання, виховання, перевиховання.

Розглянемо основні принципи в роботі соціального працівника.

Орієнтація на особистісний ріст та розвиток.

Кризовий стан потрібно розглядати не як хворобу, патологію, а як нормальну реакцію на ненормальні обставини. Криза клієнта - це процес особистісного росту, в тому випадку, якщо вона буде подолана позитивно. Реабілітаційну роботу потрібно розглядати як допомогу процесу особистісного росту, а не лікування.

Слухання та розуміння.

Професійна допомога соціального працівника повинна лише доповнювати, підсилювати ресурси та можливості травмованої людини.

Об'єктивність.

Існує багато різних конструктивних підходів, як допомогти людині подолати психологічну кризу. Тому соціальному працівнику необхідний план, який зорієнтує його в потрібному направленні і дозволить визначити:

- структуру кризи,

- психологію травматичних переживань,

- стадії кризи.

Орієнтованість на громаду.

За законами соціальної психології, будь-яке втручання ззовні, навіть якщо воно пройшло на рівні невеликої групи людей, впливає на всю громаду, як цілісний і єдиний організм.

Соціальні працівники як каталізатори.

Найкращим помічником є не той, хто все бере на себе і все сам організовує. Основна задача - допомогти травмованій людині ефективно використати внутрішні ресурси.

Емпатія.

Під емпатією розуміють уміння співпереживати, відчувати те, що відчуває інша людина, бачити світ її очима.

Компетентність.

Психосоціальне втручання в кризу вимагає, щоб соціальний працівник володів як теоретичними знаннями в галузі психології травми, так і практичними навичками надання допомоги потерпілим.

Паритетність.

Стосунки на основі «я» - «ти». Під цим типом стосунків розуміють взаємодію між рівноцінними суб'єктами, де кожен бачить і визнає в партнері особистість, його унікальність.

Добровільність..

При психосоціальній підтримці два добровільних учасника: той, хто допомагає і той, кому допомагають.

Реальність.

Перед тим, як надавати будь яку допомогу, необхідно вияснити, що потребують люди і що ми реально можемо їм запропонувати. Дуже важливо попередньо визначити, що дійсно потребують люди, яким ми допомагаємо.

Економність.

Інколи, особливо, коли навички психологічної допомоги ще недостатні, виникає небезпека професійного «вигорання». Важлива підтримка всередині команди фахівців. Також важливо проводити регулярні тренінги всередині команди професіоналів на розвиток взаємо підтримки.

Важливе значення надається розповсюдженню досвіду психосоціальної реабілітації та створенню мережі психосоціальної служби. (8)

На сьогодні найбільш ефективна допомога надається командою фахівців. Важливе місце в цій команді займає соціальний працівник.

Розділ 3.Роль психологічних знань у роботі соціального працівника

3.1 Психологічні риси соціальних працівників в системі

соціального захисту

Непересічна роль психологічних знань у роботі соціальних працівників має соціально-економічний характер за походженням, сутністю і показниками ефективності. Заходи психологічного забезпечення сприяють цілеспрямованому розкриттю і розвитку здібностей людини, зростанню її професіоналізму, працездатності, збереженню здоров'я і життя клієнтів соціальних служб.

На сучасному етапі в Україні особливого значення набуває професійна соціальна робота, основна мета якої - регулювання правових, економічних відносин індивіда і суспільства, надання кожній людині допомоги і підтримки у вирішенні її проблем, забезпечення соціального захисту кожного члена суспільства. Професійна соціальна робота - один з основних способів реагування суспільства на нову соціальну ситуацію, її завдання, проблеми, можливості. Вона тісно зв'язана з політикою держави, метою якої є створення умов для розвитку та оптимального функціонування соціальних відносин, всебічного розкриття творчого потенціалу людини, досягнення в суспільстві злагоди, стабільності, соціальної цілісності.

Характер діяльності вимагає від соціальних працівників знання широкого кола питань: організації системи соціального забезпечення взагалі, відповідного законодавства, елементів соціології та економіки, конкретних прийомів індивідуальної роботи з людьми. Тобто, передбачається необхідність знань про людину у прикладній психології.

Роль психологічної функції соціального працівника заключається в тому, щоб застосовувати різні види консультування і корекції між особистих стосунків, сприяти соціальній адаптації індивідів, допомогти в соціальній реабілітації всім нужденним.

Соціальний працівник дає поради, навчає вмінню, моделюванню і демонстрації правильної поведінки, встановлює зворотній зв'язок, застосовує рольові ігри як метод навчання. Наступний підхід зводиться до ролі помічника, прихильника або посередника в подоланні апатії чи дезорганізації особи, коли їй це зробити самій важко. Роль соціальних працівників за такого підходу заклечається у тому, аби пояснити поведінку, обговорити альтернативні варіанти, з'ясувати ситуації, підбадьорити і мобілізувати внутрішні ресурси клієнта.

Соціальний працівник відіграє активну роль в плануванні, узгодженні дій різних систем допомоги населенню. Він справляє безпосередній вплив на особу чи групу людей. Це не стільки виховний, словесний, скільки діяльний процес, створення умов для розвитку особи чи системи, просування до наміченої мети з допомогою відповідних засобів і методів. Цей процес - взаємодія (інтеграція), тобто вплив на свідомість клієнта соціального працівника та інших факторів, його прихильне і правильне сприймання і відповідне реагування, ставлення до суб'єкту впливу, тобто, зворотна дія, координування взаємних зусиль. І в цьому плані роль психологічних знань у роботі соціального працівника дуже велика.

Джерелами впевненості соціального працівника у праві справляти такий вплив на клієнтів є його знання і досвід, поінформованість, узаконені повноваження, статус і репутація, харизматичні дані, психологічна стійкість та інші риси та якості. Вони набуваються ц процесі навчання, самовиховання, життєвої практики. Фундаментальне значення мають знання і досвід, на них ґрунтується вміння впливати на людей. Багато важать, зокрема, здібності, тактовне надання підтримки, встановлення зворотного зв'язку, терпимість і витримка, самоконтроль, щира зацікавленість, спрямовані на досягнення перемін у поведінці та стосунках між соціальним працівником і клієнтом.

Тому така важлива роль в опануванні професії соціального працівника відводиться володінню таких якостей, як професійний такт, вміння бути відкритим і співучасливим до чужих труднощів, викликати симпатії і довіру у оточуючих, дотримуватися професійної таємниці, делікатності в усіх питаннях, що зачіпають інтимні сторони життя людини.

3.2 Практичне використання психологічних знань в діяльності

соціальних працівників в системі соціального захисту

Соціальний працівник має виховувати в собі емоційну усталеність, бути готовим до психічних перевантажень, уникати однобічності, невротичних відхилень у власних оцінках та вчинках, незважаючи на можливі невдачі (недовіру, образу, відмови тощо), сумлінно виконувати свій обов'язок, зберігати витримку, залишатися доброзичливим і чуйним до клієнта. Треба вміти приймати рішення в несподіваних, навіть екстремальних ситуаціях, чітко формулювати свої думки, грамотно і дохідливо їх викладати, критично оцінювати свою діяльність, уникати зверхності, зарозумілості.

Соціальний працівник повинен чітко відрізняти заяви і дії, зроблені ним як приватною особою і як представником соціальної роботи як професії. Сукупність особистих якостей втілюється у стилі поведінки соціального працівника і системі стосунків, які він формує. Деякі з них вільно почуваються в конфліктних ситуаціях, інші віддають перевагу співробітництву і взаємодопомозі колег. Одні вміють спілкуватися з балакучими клієнтами, другі швидше «знаходять мову» із небагатослівними і мовчазними. Одні соціальні працівники більш чутливі до дітей, інші - до людей похилого віку. Деякі витримують і агресивне ставлення, а дехто сприймає боляче найменшу недовіру до себе. Подібні приклади можна довго продовжувати. Та вони лише підтвердять одне: велику роль і необхідність психологічних знань соціального працівника у його професійній діяльності. Виділяють необхідність гуманістичної спрямованості, особистої і соціальної відповідальності, загостреного відчуття добра і справедливості, власної гідності і поваги гідності іншої людини, терпимості, ввічливості, порядності, емпатичністі, готовності зрозуміти клієнта і прийти йому на допомогу, стриманості, адекватності самооцінки, щирості, щедрості, соціальної адаптованості.

Ці та інші риси можна поділити на три групи:

1) психологічні характеристики, що є складовою частиною придатності до соціальної роботи,

2) психолого-педагогічні якості, орієнтовані на вдосконалення соціального працівника як особистості,

3) методичні навички і зусилля, спрямовані на створення особистого іміджу (привабливості).

До першої групи якостей включаються вимоги, що грають головну роль у професійній діяльності соціального працівника і в психологічних процесах. Це сприймання пам'яті, уява, мислення, психічні стани (втомлюваність, апатія, стреси, тривожність, депресія), увага як стан свідомості, емоційні характеристики (стриманість, індиферентність) і вольові (наполегливість, послідовність, імпульсивність). Деякі з цих вимог є безумовними. Вони входять до структури задатків. Інші, на перший погляд, відіграють другорядну роль. За їхньої нерозвиненості або відсутності негативні наслідки в професійній діяльності проявляються не одразу, але за несприятливих умов вони практично неминучі (в складних ситуаціях, коли потрібна мобілізація всіх внутрішніх ресурсів, при розв'язанні складних, не стандартних завдань і таке інше).

У практичній роботі з людьми психологічні вимоги ґрунтуються на зібраності, уважності, розумінні іншого, терпінні, самоволодінні та інших якостях. Важливо при виборі професії, оцінці кадрів орієнтуватися не на окремі властивості психіки, а на характеристику особистості як цілісного утворення, на її системну якість, соціальну спрямованість. У формуванні такого стану суттєву роль відіграють як природні дані, так і бажання вчитися, установки, ціннісні орієнтації, вольові зусилля людини, яка обрала професію соціального працівника. До другої групи якостей відносяться самоконтроль, самокритичність, самооцінка своїх вчинків, фізична тренованість, самонавіюваність, вміння керувати своїми емоціями. Вони також доступні завдяки самовихованню. (7)

Всі наведені вимоги знаходяться у відповідності з міжнародними професійно-етичними стандартами, прийнятими в роботі психологів. Основні ідеї цього стандарту можуть бути сформульовані в такому виді:

- принцип відповідальності,

- принцип компетентність,

- принцип етичної та юридичної правомочності,

- принцип кваліфікованої пропаганди психології,

- принцип конфіденційності,

- принцип благополуччя клієнта,

- принцип професійної кооперації,

- принцип інформування клієнта про цілі обслідування,

- принцип морально-позитивного ефекту обслідування,

- принцип громадянськості і патріотизму (6)

Принципове значення при цьому має професійне самовизначення. У зарубіжній і вітчизняній психології є багато «конструкцій», покликаних допомогти людині правильно обрати професію (теорії Паркінсона, Сюпера та інших). Синтезуючи них, можна сказати, що процес професійного самовизначення не короткочасний, а тривалий, він відбувається від впливом багатьох факторів (об'єктивних і суб'єктивних), індивідуально своєрідний і неповторний. Соціальна робота вимагає усвідомленого вибору, ґрунтовної підготовки, глибоких психологічних знань і постійного вдосконалення спеціалістів у цій галузі. Адже соціальний працівник - це спеціаліст в особливій, специфічній сфері діяльності. Це підкреслює і підносить значення соціальної науки, політики і практики.

Висновки.

Система соціального захисту в Україні у сучасних умовах постійно потребує до себе уваги з боку як держави, так і усього суспільства. Політичні і економічні зміни в нашій державі у останні роки призвели до сильного погіршення умов життя населення, а для деяких верств - навіть зубожіння. Тому потреба в ефективній роботі працівників системи соціального захисту населення сьогодні постає перед нами, як ніколи актуально. Але ефективна робота установ соціального захисту не можлива без висококваліфікованих працівників, які досконало володіють усіма необхідними професійними навичками та вміннями.

Встановлено, що соціальна робота є відкритою системою, яка пов'язана з політичною, економічною, правовою, культурною, екологічною сферами суспільного життя країни. Це положення має важливе концептуальне і методологічне значення для пізнання, практичної організації, управління соціальною роботою, воно допомагає усвідомити той факт, що успішна реалізація завдань професійної соціальної роботи значною мірою залежить і від можливостей інших систем (економічної, політичної тощо).

Визначено і охарактеризовано структуру професійної діяльності фахівців соціальної роботи, яка містить такі компоненти:

- суб'єкт,

- мета,

- зміст,

- засоби,

- функції,

- управління,

- об'єкт.

На основі здійснення аналізу основних завдань і функцій фахівців соціальної роботи можна зробити висновок про те, що успішна реалізація більшості з них передбачає, перш за все, ґрунтовні знання з різних галузей психології і педагогіки: загальної, вікової, педагогічної, диференціальної психології, загальної і соціальної педагогіки.

Виявлено і охарактеризовано основні напрямки професійної соціальної роботи. Найважливішими серед них є діагностична, консультативна і виховна робота. Виявлено і проаналізовано найбільш суттєві особистісно-професійні властивості фахівців соціальної роботи, запропоновано узагальнений психографічний портрет соціального працівника. Доведено, що специфіка діяльності соціального працівника вимагає органічного поєднання відповідних професійних і особистісних якостей, особливої компетентності: методичної, соціальної, організаторської.

В процесі дослідження розкрито основні тенденції розвитку соціальної роботи за кордоном та в нашій державі, її становлення як науки і професії, зв»язок з соціальною політикою, охарактеризовано діяльність соціально-психологічних служб в цілому, визначено і проаналізовано основні напрямки професійної соціальної роботи, виявлені головні психолого-педагогічні чинники, які суттєво впливають на ефективність професійної соціальної роботи.

Список використаних джерел

Законодавчі

1. Конституція України, від 28 червня 1996 р.

2. Закон України «Про соціальні послуги», від 19 червня 2003 року, N 966-IV.

Основні

3. Соціальна робота в Україні. Навчальний посібник. За загальною редакцією І.Д. Звєрєвої, Г.М. Лактіонової. - Київ. Видавництво «Науковий світ», 2003 рік.

4. Гапоненко О. О. Соціальна робота та роль соціально орієнтованих неурядових організацій. Журнал «Соціальна політика і соціальна робота», № 4, 2005 рік.

5. Соціально-правові основи діяльності психологічної служби в системі освіти. Навчально-методичний посібник. Ред. І. В. Козубовської, В.В. Сагарди. - Ужгород, видавництво Ужгородського Державного університету, 2000 рік.