Сучасні технології соціальної роботи за кордоном

30

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

КУРСОВА РОБОТА

«Сучасні технології соціальної роботи за рубежем»

Вступ

У свій час відомий англійський філософ Ф. Бекон вказував на необхідність методології у науковому пізнанні, порівнював її зі світильником, який веде подорожуючого вірним шляхом. Сьогодні ми живемо у добу міжнародної інтеграції, коли жодна країна вже не є ізольованою політично, економічно, культурно чи соціально, а весь досвід людства об'єднаний у загальному інформаційному просторі. Відтак, вирішуючи складне завдання перебудови українського суспільства, чи варто нам діяти навмання, методом проб і помилок? Байдуже пройти повз світову скарбницю знань було б, щонайменше, нерозумно. Велика Британія - одна з найбільш розвинутих країн світу - є прикладом втілення сучасних ідей переходу від пасивної до активної, превентивної держави загального добробуту. Без сумніву, її досвід може стати в нагоді. Нам ще багато чому потрібно навчитись у справі соціального захисту та й не тільки. Інакше термін «соціальна держава» так і залишатиметься оксимороном, нездійсненною мрією стосовно України. Дана курсова робота ґрунтується на аналізі сучасної інформації, отриманої з британських та українських видань, нормативно-правових актів, мережі Інтернет

Дбаючи про своїх дітей, нація дбає про своє майбутнє. Сьогодні цей загальновідомий вислів є особливо актуальним для України. Адже ситуація, що склалась у сфері розвитку підростаючого покоління, - зовсім невтішна. До певної міри вона є складовою демографічної кризи, однак тут має місце погіршення не лише кількісних, а й якісних характеристик даної вікової категорії населення, зокрема загострюється проблема здоров'я неповнолітніх.

У середовищі підлітків та молоді поширюється паління, алкоголізм, наркоманія, токсикоманія, венеричні захворювання, посилюється загроза епідемії СНІДу. Частішають випадки вагітності дівчат. Помітно зростає дитяча бездоглядність, що має наслідком жебракування, проституцію, збільшення кількості самогубств. Складною є криміногенна обстановка серед неповнолітніх: за статистикою, кожен четвертий злочин у нашій державі скоюють підлітки [2]. У числі соціальних проблем молоді також в першу чергу слід назвати працевлаштування. Серед незайнятих осіб, які зареєстровані на ринку праці, понад третину (36,6%) складають молоді люди у віці до 28 років [3]. Наразі з особливою гостротою стоїть питання про гарантії держави щодо забезпечення прав і можливостей особистості у новій соціальній ситуації, яка має сприяти її успішній соціалізації у різних соціальних інститутах: школі, сім'ї, культурі, науці, засобах масової інформації, товаристві ровесників тощо. Крім того, зростає роль соціальних служб як осередків, які покликані кваліфіковано захистити права дитини, покращити становище різних категорій молоді, людей з обмеженими соціальними, фізичними та психічними можливостями, надати їм допомогу та підтримку, активізувати процеси адаптації та реабілітації. З огляду на вищесказане, враховуючи те, що в Україні відбувається реформування системи соціального захисту, робляться лише перші кроки у здійсненні соціальної роботи з дітьми та молоддю, можемо стверджувати, що актуальними є теоретичні та методичні дослідження у цій сфері, зокрема всебічне вивчення досвіду інших країн. Необхідність цього відображена і у вітчизняному законодавстві: «Вивчати та запроваджувати у практику передовий… зарубіжний досвід роботи з профілактики бездоглядності та правопорушень серед дітей, їх соціальної реабілітації у суспільстві [5]». Однією з тих країн, де соціальний захист неповнолітніх досягнув високого рівня розвитку, а соціальна робота має більш ніж столітню історію, є Велика Британія. Як показує аналіз наукової літератури у галузі педагогіки, політології, соціології тощо, останнім часом в Україні зростає дослідницький інтерес до питань молодіжної політики, соціального захисту неповнолітніх, соціальної роботи з ними, а також пов'язаного з цим зарубіжного досвіду.

Звернення до британського досвіду зумовлено й тим, що ось уже кілька років поспіль Ужгородський національний університет реалізовує міжнародні проекти в сфері соціальної роботи, у яких постійним партнером виступає університет м. Данді.

Об'єкт дослідження: соціальна робота з неповнолітніми, яка проводиться у Великій Британії.

Предмет дослідження: технології соціального захисту у Великій Британії.

Мета дослідження: здійснити порівняльний аналіз системи соціального захисту неповнолітніх у Великій Британії та Україні.

Завдання дослідження:

1. Проаналізувати проблеми соціального захисту молоді в сучасному суспільстві.

2. Вивчити особливості здійснення соціальної роботи з молоддю в Україні.

3. Дослідити організаційні засади здійснення соціального захисту молоді у Великій Британії.

4. На основі опрацьованої літератури зробити порівняльний аналіз системи соціального захисту неповнолітніх у Великій Британії та Україні.

Методи дослідження: теоретичні (аналіз, зіставлення, порівняння сучасної інформації, отриманої з британських та українських видань, нормативно-правових актів, мережі Інтернет)

1. Природа соціального захисту та соціальної роботи

1.1 Молодь як особлива соціально-демографічна категорія

Полеміка між вченими з приводу визначення молоді, її вікових меж, критеріїв виділення її у самостійну категорію має давню традицію. Дослідники по різному трактують це поняття з позицій соціології, психології, фізіології, демографії та інших наук. Не останню роль тут також відіграють ідеологічні фактори, оскільки молодь знаходиться на вістрі політичної боротьби. У вітчизняному суспільствознавстві молодь тривалий час не розглядалась як самостійна соціально-демографічна категорія - виділення такої не вкладалось у існуючі уявлення про класову структуру суспільства і суперечило б офіційній ідеологічній доктрині про його соціально-політичну єдність. Соціологи першими побачили, що молодь, як соціальна спільність, має характерні тільки їй культурні риси, специфічні інтереси, цінності і норми поведінки. Крім того, вони заговорили про особливі проблеми молоді, які мають передусім соціальні витоки. На Заході у цей час все більше уваги почали приділяти такому феномену, як молодіжна культура. Британські соціологи пов'язують її формування з періодом після Другої світової війни, коли молоді люди у віці від 12 до 20 років почали виробляти особливу соціальну ідентичність, яка характеризувалася специфічними вподобаннями, пов'язаними, наприклад, з одягом чи музикою. Серед найбільш важливих причин цієї тенденції дослідники називають зростання доступних для молоді випадкових доходів і збільшення періоду між дитинством і зрілістю, що частково викликано більш пізнім закінченням школи [1]. У цих дискусіях остаточно сформувався погляд на молодь як на референтну групу, і визначились основні підходи до соціологічного визначення її суті. Найбільш важливими групоутворюючими ознаками молоді більшість авторів визнали вікові характеристики і пов'язані з ними особливості соціального положення, а також зумовлені і тими й іншими соціально-психологічні властивості. Сьогодні у суспільних науках, зокрема у соціальній роботі, використовується наступне визначення молоді: молодь - це соціально-демографічна група, яка виокремлюється на основі сукупності вікових характеристик, соціального статусу і зумовлюється тією чи іншою соціально-психологічною властивістю, яка визначається суспільним укладом, культурою і закономірностями соціалізації [17]. Зустрічається також визначення молоді як соціально-демографічної групи суспільства, яка характеризується такими специфічними рисами, як становлення соціальної зрілості, входження у світ дорослих і адаптація до нього [18]. Проте, на наш погляд, таке визначення є не зовсім вірним, оскільки не враховується інноваційна функція молодого покоління у суспільстві. Що стосується вікових меж молоді, то вони є рухливими і розмитими, але найчастіше їх прив'язують до періоду 14-30 років. До своєрідних особливостей соціального складу молодого покоління (в силу його перехідного положення, а також внаслідок змін, що відбуваються у самому суспільстві) необхідно віднести: по-перше, наявність значної частки молоді (учні, студенти), яка не має у повному розумінні власного соціального положення і характеризується або своїм попереднім статусом - соціальним положенням батьків, або своїм майбутнім статусом, пов'язаним з професійною підготовкою; по-друге, те, що соціальні особливості різних груп молоді визначаються не лише їх формальною належністю до різних структур суспільства, але і безпосереднім включенням у масові рухи. Тому соціокультурні моделі молодіжних мас, що утворюються таким чином, суттєво відрізняються [19].

Сучасна молодь також характеризується деякими загальними рисами: вона, як правило, більш освічена; володіє новими професіями; прагне до нового способу життя; соціально більш динамічна; активно проходить процес переоцінки цінностей, ціннісних орієнтацій, потреб і політичних ідеалів, моральних норм. Молодим людям властива орієнтація на спілкування всередині саме своєї категорії, що, як уже відзначалось, призводить до розвитку молодіжної субкультури, яка відрізняється специфічною системою цінностей спілкування, праці, споживання, дозвілля тощо.

Виділяють різні типи молоді в залежності від статі, віку, освітнього цензу, сфери професійної зайнятості, культурно-політичних інтересів та ін. У сфері соціального захисту та соціальної роботи до основних проблем молоді можна віднести: вибір і одержання освіти, вступ у трудове життя, формування сім'ї, професійний ріст і просування по службі. В останні десятиліття вони загострилися в зв'язку з розбіжністю фізіологічної і соціальної зрілості. Молодь практично позбавлена гарантованого права на працю. Багато хто починає трудове життя в скрутних обставинах. Соціального захисту та підтримки потребують також молоді люди з відхиленнями та проблемами зі здоров'ям, з девіантною поведінкою, молодіжні об'єднання, молодь призовного віку, молоді жінки, обдарована молодь, сироти та діти, батьки яких позбавлені батьківських прав, біженці, переселенці та ін. Слід пам'ятати, що одним з основних показників рівня розвитку держави і суспільства є стан молоді в країні та місце молодіжної політики у системі цінностей суспільного розвитку.

1.2 Основні поняття, які описують соціальне положення дітей і молоді у суспільстві

У даному розділі мова піде про те, як саме відбувається формування підростаючого покоління у суспільстві. Соціалізація (лат. socialis - суспільний) - це історично зумовлений процес розвитку особистості, надання та засвоєння індивідом цінностей, норм, установок, зразків поведінки, які притаманні даному суспільству. Його результатом є активне відтворення особистістю набутого соціального досвіду у своїй діяльності та спілкуванні [2]. Соціалізація може відбуватися як в умовах виховання, тобто цілеспрямованого формування вихованця, так і в умовах стихійного впливу на особистість. Мета соціалізації полягає в тому, щоб допомогти вихованцеві вижити в суспільному потоці криз і революцій - екологічній, енергетичній, інформативній, комп'ютерній тощо, оволодіти досвідом старших, зрозуміти своє покликання, визначити власне місце в суспільстві, самостійно знайти шляхи найефективнішого самовизначення в ньому. При цьому людина в процесі соціалізації прагне до самопізнання, самоосмислення, самовдосконалення. Ці процеси стимулюють не пасивну адаптацію, а розвиток активного творчого самоствердження у суспільстві. Процес включення індивіда у систему суспільних відносин має двосторонній характер. З одного боку, індивід засвоює соціальний досвід, притаманний даному суспільству, а з другого - активно відтворює у своїй діяльності та відносинах систему соціальних зв'язків, яка закодована у соціальному досвіді людства. Соціально-психологічні механізми соціалізації підростаючих поколінь виявляються в процесі ідентифікації та інтеріоризації. Ідентифікація - це процес ототожнення індивідом себе з іншими людьми, групою, колективом, який допомагає оволодіти різними видами діяльності, засвоювати соціальні норми та цінності, приймати соціальні ролі. Виділяють три форми ідентифікації:

1. Пряме емоційне ототожнення з реальною або нереальною людиною. Ця форма домінує на початкових етапах соціалізації особистості;

2. Прирахування до певної номінальної соціальної категорії. Наприклад, соціальні межі поведінки у зв'язку із зарахуванням себе до тієї чи іншої вікової категорії можуть проходити між інфантилізмом та акселерацією, «дорослістю»; 3. Зарахування себе членом певної соціальної групи, колективу, малої групи. Активне засвоєння індивідом соціальної поведінки, групових норм і цінностей здійснюється у спільній діяльності, насамперед, у трудових колективах. Тому цей механізм соціалізації діє на більш свідомих етапах розвитку людини. Інтеріоризація суспільних ідеалів у молодіжному середовищі пов'язана з пошуками реальних «прикладів для наслідування» та з характером уявлень про шляхи реалізації ідеалів. Проте особистість, яка повністю конформна по відношенню до суспільних ідеалів та шляхів їх досягнення, може бути такою ж жертвою соціалізації, як і девіант. Соціалізована людина мусить бути здатною протистояти тим чи іншим несприятливим життєвим обставинам. «Повна» соціалізація, тобто розчинення в соціумі деякої частини молоді, свідчить про відсутність тієї активності, яка дозволяє вибірково сприймати та оцінювати оточуючу дійсність. У зв'язку з цим болгарський соціолог П.Мітєв вводить спеціальний термін «ювентизація» для опису змін, які вносяться молоддю у суспільні відносини. За своїм змістом ювентизація є специфічним видом творчості, яка породжена новим доступом молоді до соціально-політичної і ціннісної системи суспільства [12]. Отже, залучення молоді до суспільного життя має двосторонній характер: соціалізація як форма прийняття суспільних відносин і ювентизація як форма оновлення суспільства, пов'язана із включенням у його життя молоді. Вирішальне значення у формуванні поведінки, яка б відповідала суспільному ідеалу, в переорієнтації та перебудові свідомості особи має самовиховання. Воно починається з осмислення себе як члена суспільства, своїх позицій в ньому, ставлення до природи, Батьківщини, людей, сім'ї, ровесників. Процес самовиховання стає успішним лише тоді, коли дитина починає розуміти себе, усвідомлювати своє місце в світі, замислюватись над своїм майбутнім. По суті, соціалізація - це процес входження індивіда до різних спільностей, колективів і груп людей на підставі засвоєння норм, ідеалів, цінностей шляхом виховання та научіння. Соціальна діяльність є головним чинником соціалізації. У загальному процесі прилучення індивіда до соціуму і формуванні його соціально-психологічних характеристик доцільно виділити етап первинної соціалізації, який охоплює дві стадії: від народження дитини до початку навчання в школі та від часу вступу до школи до початку соціальної зрілості. Вторинна соціалізація починається з часу вступу до трудового життя і має кілька стадій, які відповідають переходу від одного соціально-вікового статусу до іншого [4]. На першій стадії, тобто від народження і до початку навчання у школі, функції соціалізації майже повністю виконує сім'я. Пізніше відчутним стає вплив групи ровесників, дошкільних закладів. Поряд з навчанням, значний виховний вплив на дитину покликана справляти школа. На цьому етапі також поступово посилюється роль власної активності особистості у її соціалізації. На етапі вторинної соціалізації на перший план виходять професійні колективи, об'єднання за інтересами тощо. Соціалізація здійснюється під впливом факторів, які умовно можна поділити на три групи:

1) макрофактори (суспільство, держава, планета, космос);

2) мезофактори (етнокультурні умови, тип поселення, у якому живе і розвивається людина);

3) мікрофактори (сім'я, дитячий садок, школа, позашкільне середовище, релігійні установи, товариство однолітків тощо).

Усі ці фактори різною мірою впливають на кожну конкретну людину. Динаміка їх розвитку і впливу залежить насамперед від рівня розвитку суспільства, науково-технічного прогресу, індивідуальних якостей особистості.

Крім поняття соціалізації є ще й поняття асоціалізації особистості, зумовлене також як об'єктивними, так і суб'єктивними факторами. Наприклад в Україні сьогодні серед таких факторів можна назвати наступні:

1) відхід держави від проблем молоді, тобто відсутність законодавчої основи, насамперед, правового захисту, умов соціальної, психологічної, педагогічної підтримки молоді, оскільки наявність окремих законів не дає вагомих результатів через відсутність механізмів реалізації цих законів;

2) недосконалість системи виховних впливів на особистість;

3) підвищення рівня «тривожності» фактично кожної сім'ї, що пов'язано з нестабільною економічною ситуацією у країні. Зрозуміло, що внаслідок дії цілого комплексу об'єктивних та суб'єктивних факторів далеко не кожен індивід зможе пройти шлях успішної соціалізації та зберегти високий рівень активної адаптації протягом усього життя. Тому на усіх трьох рівнях (макро-, мезо-, мікрорівні) соціального середовища повинні існувати певні способи, інструменти, за допомогою яких держава та суспільство покликані надавати допомогу людині у важкій життєвій ситуації, коригувати відхилення у процесі розвитку індивіда, забезпечувати повернення людини до активного суспільного життя тощо. Сукупність цих способів описується наступними поняттями [7, 8]: Соціальна реабілітація - вид соціальної діяльності спеціально уповноважених органів держави, соціальних служб, об'єднань громадян та інших соціальних інституцій, спрямованої на здійснення системи організаційних, економічних, правових, культурних, освітніх, лікувальних, оздоровчих та інших соціальних заходів щодо відновлення фізичного стану, честі, гідності, прав і свобод певних категорій населення. Завдання реабілітації - зробити хворого чи людину з обмеженими можливостями (інваліда) спроможними жити у суспільстві. Соціальна допомога (підтримка) - це вид соціальної діяльності уповноважених органів держави, спрямованої на підтримання системи гарантованого державного рівня матеріального забезпечення дітей і молоді та багатодітних сімей з урахуванням їх матеріального та фізичного стану, складу сім'ї, віку, стану здоров'я, участі в суспільному та іншому виробництві. Соціальна допомога передбачає вироблення навичок самодопомоги, коли особистість самостійно навчиться допомагати собі, розв'язувати проблеми, долати труднощі та невдачі. Соціальне обслуговування - це вид соціальної діяльності спеціально уповноважених органів держави, соціальних служб, створених для молоді, об'єднань громадян щодо надання безкоштовно чи на пільгових умовах, на компенсаційних або благодійних засадах різноманітних соціальних послуг з метою задоволення потреб дітей, молоді та ін. Види соціального обслуговування: соціально-психологічна експертиза; консультативно-медична робота; соціальна просвіта; психолого-педагогічна корекція. Соціальний супровід - це робота, спрямована на здійснення соціальних опіки, допомоги та патронажу соціально незахищених категорій дітей, молоді та інших з метою подолання життєвих труднощів, збереження, підвищення їх соціального статусу. Соціальне інспектування - система заходів, спрямованих на здійснення нагляду, аналізу, експертизи, контролю за здійсненням соціальних програм, проектів, умовами життєдіяльності, моральним, психічним та фізичним станом дітей, молоді та інших категорій населення, забезпечення захисту їх прав, свобод та законних інтересів. Соціально-профілактична діяльність спрямована на попередження аморальної, протиправної, іншої асоціальної поведінки дітей, молоді та інших членів суспільства і характеризується виявленням умов та факторів, що зумовлюють відхилення у психічному і соціальному розвитку людини, в її поведінці, стані здоров'я, а також в організації життєдіяльності та дозвілля молоді. Видами соціально-профілактичної роботи є залучення різних соціальних інститутів до процесу соціалізації; організація соціально-педагогічної роботи з дітьми із сімей групи ризику; розв'язання проблем зайнятості та працевлаштування; сприяння функціонуванню різного роду установам освіти, спорту, культури. І, нарешті, основне поняття - соціальна робота з дітьми та молоддю. Це - діяльність уповноважених органів, підприємств, організацій та установ незалежно від їх підпорядкування і форми власності та окремих громадян, яка спрямована на створення соціальних умов життєдіяльності, гармонійного та різнобічного розвитку дітей та молоді, захист їх конституційних прав, свобод і законних інтересів, задоволення культурних та духовних потреб.

2. Добробут підростаючого покоління як всезагальна основа британської моделі соціального захисту неповнолітніх

2.1 Соціальний захист у розрізі урядової структури Великої Британії

соціальний молодь неповнолітній захист

Традиційно у більшості країн Західної Європи сформувалася трирівнева система реалізації державної політики у сфері соціального захисту та соціального обслуговування населення. Вона включає:

1) державне керівництво;

2) регіональне керівництво;

3) керівництво на місцях [4]

Державне керівництво здійснюється міністерством соціального забезпечення, яке управляє практичним і функціональним розвитком соціального обслуговування населення. Міністерство визначає основні пріоритетні напрямки в області соціального забезпечення, провадить розробку найважливіших перетворень, забезпечує їх координацію і втілення в життя. Воно діє у контакті з іншими міністерствами, забезпечуючи в усіх сферах суспільної політики прийняття до уваги цілей державної політики щодо задоволення соціальних потреб населення. Міністерство готує необхідні законопроекти і постанови, вивчає та оцінює процеси розвитку соціального обслуговування населення, забезпечує поширення інформації та передачу досвіду за допомогою проведення аналізів, наукових досліджень і розробок, організації курсів удосконалення для фахівців. Регіональне керівництво здійснюється підрозділами соціального забезпечення, які спрямовують і контролюють реалізацію обслуговування соціальних потреб населення в межах території регіону, розподіляють асигнування на інвестиції, за винятком прямих асигнувань, виділених державою. Регіональні органи влади відповідають за призначення і виплату державних дотацій муніципалітетам і мають право вирішувати окремі конкретні адміністративні питання. За керівництво соціальним обслуговуванням місцевого населення відповідає певний суспільний орган. Його члени призначаються муніципальною радою, склад якої обирається на загальних місцевих виборах. Муніципальна адміністрація з усіма підрозділами працює під безпосереднім керівництвом суспільного органу. Муніципалітети можуть кооперуватися для спільної організації служб. Невеликі муніципалітети, як правило, звертаються саме до цієї форми організації роботи. Подібна система донедавна існувала і у Великій Британії, але за останні роки в адміністративно-територіальному розподілі державної влади Об'єднаного Королівства відбулися значні зміни. В рамках політичної реформи, національним законодавчим і виконавчим органам були делеговані значні повноваження, які поширюються практично на всі сфери внутрішнього життя даної країни. Так, наприклад, повноваження Шотландського Парламенту охоплюють:

1) охорону здоров'я;

2) освіту і фахову підготовку;

3) місцеве самоврядування;

4) житлову політику;

5) економічний розвиток;

6) численні аспекти цивільного і кримінального права, внутрішніх справ;

7) транспорт;

8) навколишнє середовище;

9) сільське господарство, рибальство і лісове господарство;

10) спорт, культуру і гуманітарні науки.

У цих сферах Парламент не залежить від існуючого загальнодержавного законодавства Великої Британії і може доповнювати чи скасовувати його, а також приймати нове. «Зарезервованими» повноваженнями Парламенту та Уряду Великої Британії залишаються:

1) закордонні справи;

2) оборона і національна безпека;

3) загальна економічна і монетарна політика;

4) енергетика;

5) трудове законодавство і соціальне забезпечення;

6) антидискримінаційна політика;

7) психіатрія;

8) імміграція та ін. [6]

Звідси випливає, що усі соціальні питання і формування відповідної політики (за винятком соціального забезпечення) були передані у відання національних парламентів та їх виконавчих органів, тобто державне керівництво у цій сфері втратило своє колишнє значення, тоді як роль регіонального керівництва, навпаки, зросла. Що стосується соціального обслуговування населення, то відповідальність за його планування і надання послуг покладається виключно на місцеві органи влади. Повертаючись до вищесказаного, відзначу, що аналіз сучасної урядової структури Великої Британії на центральному рівні демонструє відсутність окремого міністерства чи держдепартаменту, безпосередньо відповідального за соціальну політику держави.

Соціальна політика, соціальний захист, соціальна захищеність і безпека особи як мета соціальної роботи не є функцією окремого міністерства, відомства, органу. Це - функція держави взагалі, громадськості, суспільства в цілому. Національні законодавчі та виконавчі органи володіють повноваженнями самостійно регулювати основні питання внутрішнього життя регіону, в тому числі, соціальні. Вони також безпосередньо взаємодіють з органами місцевої влади. Щодо урядової структури регіонів, то тут теж немає якогось монолітного утворення, яке б інкорпорувало всі чи, принаймні, більшість соціальних функцій. Тим не менше, у кожній з 4 країн Об'єднаного Королівства в межах тієї чи іншої урядової інституції існує орган з функцією нагляду за якістю надання соціальних послуг місцевою владою. У Шотландії це - Інспекторат послуг соціальної роботи (Social Work Services Inspectorate), який підпорядкований Департаменту освіти. Оскільки соціальні послуги плануються і забезпечуються на місцевому рівні, і відбувається це по-різному, то, звичайно, якість, стандарти надання таких послуг можуть відрізнятися. Тому уряд намагається гарантувати однаково високі стандарти соціального обслуговування населення незалежно від місця проживання, а також забезпечити гласність у діяльності служб соціальної роботи та їх підзвітність перед громадськістю. Таким чином, метою Інспекторату є «…працювати з іншими задля постійного покращення послуг соціальної роботи так, щоби вони задовольняли потреби громадськості, і громадськість довіряла їм», а основним завданням - «…оцінювати якість послуг соціальної роботи у Шотландії» [9]. Практична реалізація цього завдання відбувається шляхом перевірок і вивчення різних аспектів соціального обслуговування населення та підготовки щорічного звіту. Спільно з іншою урядовою організацією (Audit Scotland) Інспекторат аналізує діяльність всього муніципалітету у сфері надання послуг соціальної роботи, оцінює ступінь індивідуального підходу в обслуговуванні клієнтів, роботу з «портфелем» послуг, результати роботи та наявні ресурси, ефективність використання цільових видатків уряду тощо. Підсумком такого інспектування і спільного аналізу є публікація відкритого звіту, який представляється на розгляд місцевої влади. У відповідь на рекомендації Інспекторату муніципалітети зобов'язані підготувати план заходів, тим більше, якщо вказується на необхідність змін у їх діяльності щодо надання послуг соціальної роботи. У разі, коли перевіркою встановлено низьку якість та невідповідність соціального обслуговування на місцевому рівні загальнонаціональним пріоритетам, Інспекторат пропонує цілому ряду міністрів критичну оцінку роботи конкретного муніципалітету. А це може потягнути за собою скорочення урядового фінансування чи, в крайньому випадку, передачу відповідальності за соціальне обслуговування іншим організаціям. Відтак, хоча планування, розробка та надання послуг соціальної роботи є сферою повноважень місцевої влади і не підлягають централізованому керівництву, все ж, як бачимо, уряд володіє деякими важелями адміністративного впливу, щоб гарантувати реалізацію загальної соціальної політики. Поряд з пріоритетними напрямками соціальної політики, уряд також розробляє деякі показники роботи для соціальних служб. Це може бути, приміром, час, необхідний для оформлення догляду за дитиною чи вступу опікунства у законну силу тощо. Тут важливо підкреслити, що стандарти, згідно з якими оцінюється якість соціальної роботи, базуються на політиці уряду, результатах дослідження ефективних практичних напрацювань і досвіду роботи, а також думці самих користувачів послуг [10]. Отже, на сьогоднішній день у Великій Британії склалася доволі своєрідна система розробки й реалізації політики у сфері соціального захисту і соціального обслуговування населення. Основними її рисами можемо назвати: гнучкість, динамічність, респонсивність, прозорість і підконтрольність громадськості. Ця система залишається трирівневою, однак, як було з'ясовано, недавні зміни в повній мірі втілили в життя принцип децентралізації та «роздержавлення» соціальної політики, що мало наслідком перерозподіл повноважень у її здійсненні між центром та регіонами на користь останніх. При цьому головна роль у даній системі належить територіальним громадам, тобто акценти у здійсненні соціальної політики і, насамперед, у створенні умов для посилення соціальної безпеки людини, гарантування її соціального захисту зміщені в напрямку місцевих органів влади. Вищезгадані зміни є відображенням нового політичного курсу лейбористів «Третій шлях» (Third Way), ключовими положеннями якого стали «сучасність, моральність, місцевий підхід». Змістовна сторона цих положень багато в чому співзвучна з ідеями відомого англійського соціолога Ентоні Гідденса. На його думку, суспільство має бути заснованим на бажанні людей приймати участь у спільній діяльності, а до функції держави належить, зокрема, підсилення сприйняття людиною її громадянських обов'язків [11]. «Третій шлях» також вбачає у державі силу, покликану захищати територіальні громади та волонтерські організації, які діють ефективно, сприяти їх зростанню з тим, щоб вони самостійно вирішували існуючі соціальні проблеми [12]. На початку ХХ ст. соціальна допомога у Великій Британії забезпечувалась місцевими релігійними, громадськими, напівурядовими організаціями за відсутності централізованого контролю з боку держави. Такий підхід продемонстрував свої переваги і є надзвичайно актуальним сьогодні. Місцеві органи влади здатні ефективно реалізовувати більшість завдань соціальної політики, оскільки можуть враховувати при цьому різноманітні соціально-економічні, культурно-історичні, національні особливості відповідної адміністративно-територіальної одиниці [20]. Зауважимо однак, що даний підхід, особливо при його абсолютизації, не позбавлений певних недоліків. Так, у Шотландії нараховуються 32 самоврядні територіальні громади. Кожен муніципалітет на власний розсуд планує, розробляє, надає послуги соціальної роботи. Неважко помітити, що відсутність деякого централізованого нагляду, заохочення співпраці між сусідніми муніципалітетами, взаємовивчення ефективних напрацювань призведе до значного дублювання зусиль. Проте на практиці важливість взаємодії органів місцевої влади різних територіальних громад усвідомлюється належним чином. У період стажування автора в університеті м. Данді така взаємодія якраз відбувалась між міською радою та департаментом соціальної роботи сусіднього міста Перт. Спільний проект мав на меті запозичення досвіду роботи міждисциплінарної команди соціальних працівників і поліції, створеної у м. Данді для розслідування випадків насилля над дітьми. Таким чином, домінантою у складному та суперечливому процесі здійснення соціальної політики є децентралізація, делегування основних регулятивних функцій згори вниз. Але при цьому необхідно уникати крайнощів, дбати про почуття міри у співвідношенні централізованих і децентралізованих засад соціальної політики. Що ж до України, то тут система розробки і реалізації політики у сфері соціального захисту та соціального обслуговування населення тяжіє до традиційної [13]. Причому, нагадує «перевернуту» британську. Хоч ми й відмічаємо позитивні зрушення у соціальному законодавстві, про які мова йтиме далі, сама система залишається вкрай централізованою і неадекватною сучасним потребам суспільної практики. Міністерство праці та соціальної політики, Державний комітет у справах сім'ї та молоді, частково Міністерство внутрішніх справ і Міністерство з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, їх підрозділи в Автономній Республіці Крим, у структурі місцевих державних адміністрацій разом із службами у справах неповнолітніх і центрами соціальних служб для молоді та деякі інші становлять ту державну систему суворого підпорядкування, яка намагається регулювати практично всі аспекти соціального життя країни, в тому числі, на місцевому рівні. Роль органів місцевого самоврядування, наприклад, у соціальному захисті неповнолітніх законодавство визначає таким формулюванням: «беруть участь у межах своєї компетенції» [20]. Організаційна побудова виконавчих комітетів місцевих рад не включає підрозділ, який би відповідав за соціальне обслуговування і охоплював усі категорії населення. Існуючі ж є віддзеркаленням структури органів державної влади. Тому у цій ситуації діяльність місцевих соціальних служб орієнтована не стільки на користувача, скільки на вищестоящі органи влади, складання звітів та виведення показників, часто надуманих. Підпорядкування, підзвітність різним інстанціям не сприяє взаємодії таких служб і, в кінцевому рахунку, ефективному задоволенню потреб місцевого населення. Громадська ініціатива у її масовому прояві залишається низькою й досі стримується минулими стереотипами патерналістської ролі держави у здійсненні соціального захисту. Все це свідчить про необхідність більш глибокого реформування соціальної сфери в Україні, пошуку раціонального балансу між державним, регіональним і місцевим керівництвом, сприяння розвитку активної участі громадян у колективній діяльності, встановлення взаємозв'язку між соціальними правами людини та її зобов'язаннями і вимагає проведення подальших досліджень соціологів, політологів, соціальних психологів.

2.2 Британська система соціального захисту неповнолітніх: структура, принципи, пріоритети

У всіх частинах Об'єднаного Королівства значна увага приділяється соціальному захисту неповнолітніх. Урядом виділяються значні кошти на проведення наукових досліджень та забезпечення відповідної практичної роботи. Вивчення і аналіз наукової літератури та законодавчих актів [14] дозволяє нам стверджувати, що соціальна політика Великої Британії орієнтована, перш за все, на вирішення проблем саме цієї категорії населення. Так, серед основних завдань сучасної соціальної політики можна виділити:

1) боротьбу з безробіттям, вирішення проблем зайнятості, зокрема молодих спеціалістів;

2) підвищення загальноосвітнього рівня підростаючого покоління;

3) професійну підготовку та надання стартових можливостей для активної участі молоді у трудовому процесі суспільства;

4) надання державної підтримки та допомоги дітям з фізичними чи психічними вадами, певними захворюваннями;

5) турботу про сім'ю як частинку суспільства, як провідний фактор первинної соціалізації дитини;

6) створення у соціумі (община, квартал, мікрорайон) дозвільних, трудових та інших видів спільнот дітей, молоді та дорослих;

7) профілактику та корекцію девіантної поведінки молоді як важливу частину молодіжної політики та ін.

Соціальна робота з дітьми і сім'ями у Великій Британії, крім тих загальноприйнятих принципів, які застосовуються у соціальній роботі, опирається ще на ряд принципів:

а) недопустимість тиску у соціальній роботі з дітьми та сім'єю;

б) партнерські відносини з усіма членами сім'ї;

в) орієнтація на здібності і потенціал людини;

г) врахування думки дітей;

ґ) співпраця з іншими агентствами;

д) зняття напруги між опікою і контролем [22].

Ще одне вихідне положення соціальної роботи з дітьми у Великій Британії наголошує на тому, що дитина від народження є хорошою, «незіпсованою», схильною лише до позитивної поведінки. Тобто, як бачимо, в даному випадку теоретичні підходи соціальної роботи базуються на соціологічних теоріях у поясненні природи відхилень у поведінці, згідно з якими, девіації - це, як правило, не стільки результат індивідуальних патологій, скільки факт такої соціальної взаємодії індивідів, яка сприяє негативній соціалізації. Тому більшість проявів девіантної поведінки з боку дитини тлумачаться британськими соціальними працівниками як індикатори, що свідчать про несприятливу ситуацію у сім'ї, соціальному оточенні дитини, про можливість її кривди. [27].

Саме поняття дитячої кривди було сформульоване у 1988 році і може проявлятися у вигляді: фізичної кривди, емоційної образи, сексуального насилля, нехтування і неадекватної опіки [28]. В Україні донедавна такий термін взагалі не вживався, і лише з 2001 р. почало формуватися законодавство про попередження насильства в сім'ї. Зокрема відповідним законом визначається 4 види насилля: фізичне, сексуальне, психологічне і економічне [26]. Отже, можемо стверджувати, що першочерговим спільним завданням сім'ї, школи, соціальних закладів місцевої влади, волонтерських організацій, приватного сектору, громади у Великій Британії є забезпечення добробуту дитини, належних умов її виховання. Лише у такий спосіб можна уникнути відхилень у поведінці дитини, тобто запобігання правопорушенням є похідною функцією соціального захисту неповнолітніх. Розглянемо структуру і функціонування британської системи соціального захисту неповнолітніх. У випадку виявлення чи підозри заподіяння кривди вирішення кожної окремої справи забезпечується взаємодією таких посадових осіб та агентств:

1) департамент соціальної роботи, який покликаний надавати широке коло превентивних послуг і допомогу сім'ям з дітьми;

2) доповідач комісії у справах неповнолітніх (Reporter to Children's Panels), до якого направляються діти з потребами захисту, контролю, консультування, лікування;

3) громадські прокурори (Procurators Fiscal), які несуть відповідальність за розслідування кримінальних справ і, зокрема, незвичайних випадків смерті у своєму районі;

4) поліція, яка розслідує обставини злочинів проти дитини і збирає докази для наступного представлення їх громадському прокурору;

5) служби охорони здоров'я: лікарі, медсестри, громадські медико-соціальні працівники (Community Nursing Staff), які діагностують медичні аспекти кожного випадку кривди дитини;

6) департамент освіти, який повинен ініціювати розслідування у разі виявлення кривди дитини;

7) волонтерські організації, як, наприклад, Шотландське королівське товариство по запобіганню жорстокому поводженню з дітьми (RSSPCC) [8].

Спробуємо порівняти структуру британської системи соціального захисту неповнолітніх з вітчизняною. Відповідно до законодавства України [18, 19], соціальний захист та профілактика правопорушень серед неповнолітніх забезпечується такими суб'єктами:

1) Державним комітетом у справах сім'ї та молоді, Республіканським комітетом у справах сім'ї та молоді Автономної Республіки Крим, службами у справах неповнолітніх обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, виконавчих органів міських і районних у містах рад;

2) школами та професійними училищами соціальної реабілітації у структурі органів освіти;

3) центрами медико-соціальної реабілітації у структурі закладів охорони здоров'я;

4) центрами соціально-психологічної реабілітації при службах у справах неповнолітніх;

5) притулками для неповнолітніх служб у справах неповнолітніх;

6) судами;

7) кримінальною міліцією у справах неповнолітніх органів внутрішніх справ;

8) приймальниками-розподільниками для неповнолітніх органів внутрішніх справ;

9) виховно-трудовими колоніями Державного департаменту України з питань виконання покарань;

10) іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форм власності, окремими громадянами. Звідси можна визначити два основні висновки:

1. В Україні система соціального захисту неповнолітніх тяжіє до вертикальної ієрархії, тобто наявними є чітке функціональне розмежування і відносини підпорядкування між вищестоящими і нижчестоящими суб'єктами, тоді як у Великій Британії ця система має лінійну структуру - усі суб'єкти місцевого рівня взаємодіють в одному напрямку.

2. Помітною є відсутність у вітчизняній системі такого органу, як департамент соціальної роботи, котрий виконує координуючу і контролюючу роль по відношенню до всіх елементів системи. Також невизначеною є роль громадськості як важливого суб'єкта соціальної роботи. Вважається, що серед вищеназваних агентств у Великій Британії вчителі та інші працівники навчальних закладів відіграють ключову роль у виявленні випадків кривди дитини і прийнятті необхідних заходів [29]. З цією метою керівник школи може зібрати спільні наради по плануванню щодо конкретної справи. Як правило, залучаються вчителі, шкільна медсестра, однокласники, батьки, спеціалісти по роботі з молоддю. Думка багатьох людей є дуже важливою для вироблення подальшої стратегії діяльності, особливо це стосується дітей з особливими потребами. Далі розгляд конкретної справи координується департаментом соціальної роботи, який може залучати поліцію і медичні служби. Крім того, працівники навчальних закладів можуть надавати важливу інформацію доповідачу комісії у справах неповнолітніх, громадському прокурору, особі, що наглядає за неповнолітнім (Safeguarder), та ін. Обов'язком місцевих органів влади у Великій Британії є ведення обліку всіх дітей, які були скривджені або щодо яких існує підозра можливості кривди. З цією метою формується реєстр соціального захисту дітей (Child Protection Register). В Україні місцевими органами державної виконавчої влади - службами та кримінальною міліцією у справах неповнолітніх - також складаються списки неблагополучних сімей і неповнолітніх, які вчинили правопорушення (так звані «профілактичний облік» та «особлива категорія»). Потрібно визнати, що такий спосіб обліку не передбачає високої ефективності профілактичної роботи. Велика Британія у цьому відношенні - на крок попереду, оскільки муніципалітети ставлять на облік дітей, у соціальному оточенні яких виявлено несприятливі умови, що, можливо, зумовить їх протиправну поведінку, у той час як в Україні службами у справах неповнолітніх та кримінальною міліцією ведеться облік неповнолітніх, які вже скоїли правопорушення. Проте у 2001 р. порядок виявлення та ведення обліку неповнолітніх був дещо змінений [12]. До позитивних нововведень можна віднести:

а) розширення переліку неповнолітніх, які підлягають обліку в службі у справах неповнолітніх;

б) наголошення на пріоритетності активних методів виявлення неповнолітніх, щодо яких існує необхідність контролю;

в) закріплення таких джерел інформації, як органи освіти, охорони здоров'я, житлово-комунальні служби, підприємства, громадські організації та громадяни.

Одним з принципів соціальної роботи передбачено пріоритетність надання допомоги тим людям, які знаходяться у ситуації, що загрожує їх здоров'ю чи життю. Відповідно до цього принципу, Законом «Про дітей» (Шотландія) від 1995 року визначено категорії неповнолітніх, які потребують першочергового соціального обслуговування. Категорія «А» - негайний доступ до соціальних послуг: 1) скривджені або занедбані діти; 2) діти, які перебувають у небезпеці кривди чи нехтування; 3) хворобливі діти; 4) діти з затримками у розвитку. Категорія «В» - якнайшвидший доступ до соціальних послуг: 1) діти з фізичними вадами; 2) діти з сенсорними порушеннями; 3) діти з розумовими вадами; 4) діти, які відчувають негативний вплив у зв'язку з проживанням в сім'ї особи з обмеженими можливостями або у якої спостерігається погіршення здоров'я; 5) діти, за якими доглядають; 6) діти, яким може бути необхідний догляд; 7) діти, вражені ВІЛ-інфекцією або хворі на СНІД; 8) діти, які відчувають негативний вплив внаслідок серйозних труднощів у сім'ї, включаючи сімейне насилля; 9) діти, на моральний розвиток яких справляється негативний вплив; 10) діти, які можуть бути втягнуті у протиправну поведінку. Категорія «С» - доступ до соціальних послуг по можливості, коли немає дітей категорій «А» і «В». Сюди відносяться неповнолітні без нагальної потреби у соціальному обслуговуванні [30]. Також цим законом на місцеві органи влади покладено обов'язок надавати підтримку вразливим дітям. Це, здебільшого, - діти з неблагополучних сімей, безпритульні, схильні до девіантної поведінки тощо. Департаменти соціальної роботи забезпечують їх утримання і певний контроль, тому, відповідно, у попередніх нормативно-правових актах ця категорія неповнолітніх позначалась терміном «діти під опікою або наглядом» («children in care or under supervision»). Частка таких неповнолітніх у Шотландії залишається незмінною з середини 90-х рр. і складає близько 1% від загальної кількості дітей віком до 18 років [26]. Потрібно відзначити, що при догляді за неповнолітніми робиться наголос на ранніх превентивних заходах з метою уникнення необхідності опіки і нагляду на пізніших стадіях, а також на сімейно-общинних моделях підтримки. Протягом останніх років відмічається тенденція до витіснення, заміщення інтернатних форм опіки доглядом за дітьми, включаючи тих, які мають фізичні чи розумові вади, у громаді. Для порівняння, у 1976 р. це співвідношення було 64% проти 36%. У відповідності до цього, спостерігається й згортання мережі інтернатних закладів. У березні 2003 р. їх кількість складала 201 заклад, що на 3% менше, ніж у минулому році. Більшість з них - це дитячі будинки та центри для дітей з обмеженими функціональними можливостями, розраховані, як правило, на 6 місць. З вищевказаного числа закладів інтернатного типу 48 належали волонтерському сектору, 18 - приватному, а решта - місцевим органам влади.

Політика служб, які здійснюють догляд за неповнолітніми, має на меті, перш за все, добробут дитини, але належна увага приділяється також правам та інтересам її природних батьків. Цей баланс відображається і у законодавстві. В останніх інструкціях та роз'ясненнях щодо забезпечення опіки і нагляду за неповнолітніми розглядалися питання батьківських прав і обов'язків, зокрема, підтримання контактів природних батьків з їх дітьми, які перебувають під опікою інших осіб, перегляд необхідності встановлення нагляду за дитиною, встановлення опіки за місцем проживання тощо [15]. Можливо, у країнах з високим рівнем життя населення такий припис мав би деяке теоретичне значення, але в умовах затяжної економічної кризи, зубожіння більшої частини населення нашої держави і, як наслідок, неможливості гідного виконання сім'єю її основних функцій, мотиви, якими керувався законодавець при ухваленні даної юридичної норми, незрозумілі. Крім того, це явно суперечить проголошеним раніше стратегічним цілям соціальної політики України, серед яких - її переорієнтація на сім'ю, забезпечення прав і соціальних гарантій, які надаються сім'ї, а також забезпечення соціальної підтримки найбільш важливих верств населення [16]. Недалекоглядним такий підхід є й тому, що у поведінці дитини можуть проявлятися психічні відхилення, як, наприклад, дромоманія - хворобливий потяг до втеч з дому, з якими батьки не в змозі впоратися самостійно. Тут, звичайно, необхідна соціально-психологічна допомога, а не кримінальне покарання батьків і, як результат, руйнування сім'ї.

Висновки

Отже, проаналізувавши соціальне положення молоді у сучасному суспільстві, можна стверджувати, що наявність характерних тільки їй культурних рис, специфічних інтересів, цінностей і норм поведінки, дозволяє виділити її у окрему соціально-демографічну групу. Сучасна молодь характеризується деякими загальними рисами: вона, як правило, більш освічена; володіє новими професіями; прагне до нового способу життя; соціально більш динамічна; активно проходить процес переоцінки цінностей, ціннісних орієнтацій, потреб і політичних ідеалів, моральних норм тощо. У сфері соціальної роботи до основних проблем молоді можна віднести: вибір і одержання освіти, вступ у трудове життя, формування сім'ї, професійний ріст і просування по службі. Соціального захисту та підтримки потребують також молоді люди з відхиленнями та проблемами зі здоров'ям, з девіантною поведінкою, молодіжні об'єднання, молодь призовного віку, молоді жінки, обдарована молодь, сироти та діти, батьки яких позбавлені батьківських прав, біженці, переселенці та інші. Важливою передумовою успішної соціалізації підростаючого покоління є забезпечення наступності та узгодженості виховних впливів різних соціальних інститутів на усіх трьох рівнях (макро-, мезо-, мікрорівні) соціального середовища.

Здійснений порівняльний аналіз системи соціального захисту неповнолітніх у Великій Британії та Україні дозволяє виділити три її рівні: державний, регіональний, місцевий. Проте, якщо у Великій Британії послуги соціальної роботи забезпечуються місцевими органами влади, то в Україні цю функцію традиційно намагається виконувати держава. В результаті, користувач залишається пасивним реципієнтом послуг без права вибору. Якщо торкнутися секторів проведення соціальної роботи з населенням, які однаково добре розвинуті у Великій Британії, то можна відмітити, що в Україні наразі основне навантаження у здійсненні соціальної роботи несе держава. Тому, очевидно, завдання підвищення соціальної захищеності наших громадян вимагає звернути увагу на розвиток волонтерського і приватного секторів, на величезний потенціал громади, сусідства, сім'ї. Особливо актуальною є роль громадських і благодійних організацій на етапі реформування державної системи соціального захисту населення. Що стосується структури місцевих органів виконавчої влади і системи соціального захисту неповнолітніх в Україні, вважаю за доцільне по прикладу Великої Британії створення у нас такого органу, як департамент соціальної роботи, котрий виконує координуючу і контролюючу роль по відношенню до всіх елементів системи. Доцільно було б рекомендувати нашим службам та кримінальній міліції у справах неповнолітніх удосконалити систему обліку неповнолітніх із неблагополучних сімей, оскільки на сьогодні вона носить не стільки превентивний, скільки констатуючий характер. Важливу роль у профілактиці кривди дитини та девіантної поведінки неповнолітніх у Великій Британії відіграють навчально-виховні заклади. У той же час в Україні заклади освіти недостатньо виконують свою виховну функцію щодо дітей з відхиленнями у поведінці та неблагополучних сімей, практично не здійснюється соціально-педагогічний патронаж, метою якого є взаємодія закладів освіти, сім'ї та суспільства у вихованні дітей.