Смертність як показник цивілізованості нації

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Чорноморський гуманітарний університет імені Петра Могили комплексу «Києво - Могилянська академія»

Курсова робота на тему:

“Смертність, як показник цивілізованості нації”

Виконав:

студент I курсу групи 144

факультету соціології

Веретельник Ігор Вікторович

Науковий керівник:

Олійник

Миколаїв- 2010

• Зміст
• Вступ
• Основна частина
• Розділ І. Демографічні показники в різних країнах
• Розділ ІІ. Причини збільшення показників смертності
• § 1. Соціальні проблеми
• § 2. Політичні проблеми
• § 3. Економічні проблеми
• Розділ ІІІ. Шляхи вирішення проблеми смертності.Висновок
• Використана література
• ВСТУП
• На земній кулі проживає велика кількість різних народів, які перебувають на різних етапах свого розвитку, в тому числі в соціально-економічному, культурному та ін. Етноси являють собою історично складені на певній території сукупності людей, які мають одну мову, деякі загальні ознаки культури і психіки, володіють розвиненим почуттям самосвідомості, зафіксованому в назві. На різних стадіях свого розвитку народи проходять приблизно три стадії : племена та групи племен, народність і нація. Рівень розвитку демографічних процесів відзеркалюється через систему розвитку показників. З-поміж них освоєними є: динаміка загальної кількості сільського населення, статево-вікова структура, народжуваність, природній приріст і смертність населення.
• Чисельність населення на земній кулі неухильно зростає протягом, принаймні, останніх 2000 років, однак найбільш інтенсивний ріст населення на Землі відбувається за останні 200 років. На цей час чисельність населення земної кулі збільшується зі швидкістю приблизно 70 млн. людей на рік. Воно зросло з 500 млн. у 1650 р. приблизно до 5 млрд. у 1981 р., а до 2000-го року досягло 8 млрд. Такий швидкий ріст населення земної кулі часто називають «демографічним вибухом». Зовсім недавно народжуваність у багатьох країнах стала знижуватися, але в близькому майбутньому це призведе лише до уповільнення росту чисельності, а не до досягнення постійного рівня чи його зниження. Однак демографічні проблеми зводяться не тільки до приросту населення, але й до інших факторів: природно-кліматичних особливостей регіонів, стану зовнішнього середовища, економічних і соціальних умов життя. Основними демографічними показниками суспільства є народжуваність, смертність і середня тривалість життя.
• З'явилася тенденція до збільшення смертності за рахунок серцево-судинних захворювань, злоякісних утворень, нещасливих випадків від отруєнь і травм, захворювань органів дихання, а також унаслідок алкоголізму, збільшення кількості самогубств. Демографічна ситуація в значній мірі визначається дитячою смертністю, основними причинами якої є уроджені аномалії, інфекційні й паразитичні хвороби, хвороби органів дихання. Все це неприривно пов'язано зі способом життя попередніх поколінь, які байдуже ставились до свого життя та життя оточуючих.
• Розділ І. Демографічні показники в різних країнах
• У наш час тривалість життя в різних країнах неоднакова: найвища -- в Японії й Ісландії (майже 80 років), найнижча--у республіці Чад (39 років). У наш час у деяких країнах Тропічної Африки, а також Південної та Східної Азії населення подвоюється менш ніж за 20 років.
• Демографічний підрозділ департаменту Організації Об'єднаних Націй з економічних та соціальних питань піввіку оцінює світові демографічні показники, і незабаром вийде друком звіт, який аналізує їхню динаміку за увесь цей період. Там же міститимуться сценарії демографічного розвитку країн на період до 2050 року. Із вже оприлюднених висновків у " Євробюлетені" представництва Європейської Комісії в Україні відомо, що нам прогнозують зменшення кількості населення до 29 мільйонів 959 тисяч. Нині ж ситуація така: за перше півріччя цього року нас поменшало на 206,6 тисячі чоловік, і на 1 липня в Україні було 49,1 мільйона жителів, тоді як за даними перепису 1989 року - 51,45 мільйона. У статистичних підрахунках ООН ми б'ємо сумні рекорди: серед 39 найбільш розвинених держав у нас найменший природний приріст населення (-0,73 відсотка), найменша середня кількість дітей на одну жінку - 1,1 (вважається, що для нормальної зміни поколінь необхідно, щоб на 100 жінок народжувалося 215 дітей. В Україні цей показник становить 110 дітей), третє місце за передбачуваним до 2050 року скороченням населення - на 39 відсотків! Власне, ми не самотні у вимиранні. У республіках колишнього Радянського Союзу реальний приріст населення лише в країнах Середньої Азії, Азербайджані та Молдові. А опублікована торік доповідь Держкомстату Росії виявилась навіть похмурішою, ніж прогнози ООН. До середини XXI сторіччя другим за кількістю етносом Росії стануть... китайці. Їх буде десять-двадцять мільйонів. Самі ж росіяни перебиратимуться в Україну, яка на той час врешті-решт позбудеться кризи. І взагалі, між Росією та Україною почнеться війна.. за робочі руки іммігрантів із країн СНД. Це не жарт, не фантастика, а цілком офіційний демографічний прогноз, повідомляє кореспондент.net. Не лише в колишньому Союзі, де після його розпаду економічне становище погіршилось, знизилася народжуваність. Така ситуація практично в усій Європі та на інших континентах. Зі знаком мінус приріст населення у Болгарії, Румунії, Угорщині, Португалії, Італії, Словенії, Чехії. У Німеччині майже нуль (+0,01 відсотка). Не більше 0,1 відсотка з плюсом мають Польща, Бельгія, Австрія, Хорватія, Словаччина, Сербія, Іспанія. Але значною мірою це можна віднести за рахунок традиційної імміграції у ці країни. Дещо кращі справи у скандинавських державах і Франції. Натомість загальна кількість населення в світі невпинно зростає, і вчені стривожені, чи прогодує усіх наша Земля-мати, чи витримає її екологія 9,3 мільярда чоловік у 2050 році (нині 6,1 мільярда). Демографічна ситуація в світі, і про це йдеться у звіті ООН, віднині не обумовлюється лише трьома факторами: смертністю, народжуваністю і міграційними процесами. Головне - економічне зростання. Але не в нашому, традиційному для небагатих країн розумінні, - нам би грошей, тоді і про другу чи третю дитину подумали б. Ні. Швидше навпаки. Зважте самі: у той час, як у заможній Європі на двох батьків припадає в середньому по 1,4 дитини, населення Африки щорічно зростає на 2 відсотки (і це, незважаючи на страшну епідемію СНІДу).
• Демографічну кризу в європейських країнах, США, Японії дослідники пояснюють переходом від традиційного типу суспільства до сучасного, у якому жінки мають більше альтернатив і не завжди готові пожертвувати ними заради дітей. Високий рівень життя спонукає їх до навчання, кар'єри чи відпочинку. Одне слово, чим більший рівень цивілізованості, тим нижчий народжуваності. Висновки демографа підтверджуються фактами. Тільки менш розвинеш країни Африки, Латинської Америки та Азії переживають нині демографічний бум - 85 відсотків приросту населення нашої планети припадає на країни, що розвиваються. Як завше, у них і смертність дуже велика. Тому батьки прагнуть мати кількох дітей, як кажуть, про запас, на випадок хвороб, епідемій. А інколи навіть на продаж. Як це? Якось трапилася нагода побувати на виступі спеціального радника нинішнього президента США Джорджа Буша-молодшого Дага Віда. Він був радником Буша-старшого, Рейгана. Працював у Білому домі саме тоді, коли приймали з помпою Михайла Горбачова і дуже скромно - Бориса Єльцина. Чудовий оратор, бізнесмен, історик, політик, автор 26 книг, що вийшли тиражем понад чотири мільйони примірників. Зокрема сім років писав книгу про Індію, якій і досі надає доброчинну допомогу. У доповіді уряду Індії "Про національну демографічну політику у 2000 році" зазначається, що ця країна була першою, яка на державному рівні почала підтримувати програми планування сім'ї (1952 рік), і відтоді коефіцієнт сумарної народжуваності зменшився з 6 до 3,6 наприкінці 90-х, Все ж приріст населення залишається високим. У травні цього року кількість жителів Індії перевалила за один мільярд чоловік, що становить 16 відсотків від загальної кількості мешканців планети (хоча займає лише 2,4 відсотка території нашої кулі). На середину XXI століття Індія може обігнати Китай і стати найбільш населеною державою світу. Але поки що пальма першості за Китаєм. Наприкінці 2000 року там відбувся перепис населення, у березні стали відомі перші результати. У цій країні проживають мільярд 300 мільйонів чоловік.
• Фактично кожен четвертий на Землі - китаєць! І при цьому представники офіційного Пекіна пишаються, що політика контролю за народжуваністю нарешті принесла результати (у містах сімейним парам дозволяється мати лише одну дитину, у сільській місцевості - дві). Однак не виключають і те, що десятки мільйонів (всього-на-всього?!) багатодітних сімей не внесли "зайвих" дітей до переписних листів. Чому стільки уваги приділяється країнам, де існує проблема перенаселення? Тому що демографічний бум в одній і спад в інших неминуче призведе до масових переселень. І росіяни для себе це прорахували. Два світових сектори, багаті й бідні країни переживатимуть зріст і спад населення разом, як дві судини, сполучені між собою, в яких поступово відновлюватиметься рівновага. Отут і постане проблема співіснування з іммігрантами чи то з країн СНД, чи навіть інших континентів (іммігранти з колишнього Союзу, на думку російських учених, зможуть покрити трудовий дефіцит не більше, ніж на 40 відсотків від потреби, а для України ще менше). Вони різнитимуться в етнічному і культурному планах. Тому в майбутньому ефективність ринку праці й соціальна стабільність країни залежатимуть від того, наскільки влада налагодить контакти з іммігрантськими групами. Власне, останні рішення влади у нашій країні уже демонструють уважний підхід до мігрантів, що прибули в Україну. Які прогнози на нинішнє століття щодо населення земної кулі? Невже вірити фантастам, котрі говорять про переселення на інші планети? Виявляється, згідно з передбаченням ООН, загальний демографічний вибух, пік якого припадатиме на середину сторіччя, зміниться різким демографічним спадом у європейських і деяких інших розвинених країнах. До 2100 року населення земної кулі не збільшиться, порівняно з сьогоднішнім днем, а зменшиться на... 800 мільйонів чоловік (!) і складатиме приблизно 5,2 мільярда. Але які за національним складом будуть держави - хто зна. Половину всього річного приросту землян до середини століття забезпечуватимуть шість країн: Індія, Китай, Пакистан, Нігерія, Бангладеш та Індонезія.
• Демографічна ситуація в Арабському світі
• Сучасні близькосхідні держави, не зважаючи на певну політичну роз'єднаність, в цілому є регіоном, де формується один із нових потенційно потужних центрів світового економічного росту.
• Невирішеність демографічних проблем є деструктивним чинником, що негативно впливає на функціонування суспільного організму. Відтворення населення, а саме: відновлення його кількості, статевовікового, сімейного складу та інших соціально-економічних структур і властивостей, відбувається у взаємодії з різними сферами суспільного життя.
• Тому, при аналізі демографічної ситуації у країнах даного регіону потрібно враховувати сумарний вплив комплексу соціально-економічних факторів. що визначають умови життя населення, обумовлюючи в тому числі, специфіку демопроцесів і норми репродуктивної поведінки людей. Виходячи з неоднорідності близькосхідних держав за рівнем розвитку, політичною орієнтацією і відповідними показниками демовідтворення, спробуємо окреслити загальну спрямованість демографічних процесів у цьому регіоні та виявити її специфіку для окремих країн.
• Демографічний розвиток в арабському світі характеризується такими особливостями:
• У результаті значних успіхів у справі охорони здоров'я матері і дитини, боротьбі з інфекційними захворюваннями, покращенні харчування в після воєнний час тут відбулося значне зниження смертності, приблизно вдвоє за історично короткий строк. На початку 70-х років темпи скорочення смертності сповільнилися, тому що були вичерпані екстенсивні фактори її зниження.
• Зокрема, за період з кінця 70-х років до початку 90-х років показник загальної смертності населення знизився вдвоє в Алжирі, Кувейті, Іраку, Саудівській Аравії, Марокко. Найвищий рівень смертності у 1990 році був характерний для Ємену (15.5%). Дитяча смертність у більшості арабських країн залишається досить високою. Її максимальні значення мали Ємен (119,5%), Судан (78,1%), Марокко (68,3%), а також Ірак та Туреччина (58-62%); мінімальні - Ізраїль, Кувейт, Катар (7-12%). w Народжуваність населення, залишаючись довгий час на традиційно високому рівні, за умови скорочення смертності спричинила у 50-60-х роках дуже швидке зростання кількості населення у цих країнах (так званий демографічний вибух). З середини 70-х років темпи його зростання знизилися, проте, в цілому, вони залишаються все ще високими, їх недостатньо для того, щоб знизити гостроту демографічної ситуації. Значних успіхів у регулюванні числа народжень досягли: Алжир, де коефіцієнт народжуваності знизився від 47% у 75-80-х роках до 29% у 1990 році. Туніс: від 35 до 24%, Марокко: від 43 до 29% відповідно. В середньому, як бачимо, рівень народжуваності тут у два рази вищий ніж у розвинутих країнах Заходу.
• У період з 1975 по 1985 роки частка міського населення виросла: у Тунісі від 49.8 до 52.8%, Ірані від 47 до 54.3%, Іраці від 63.7 до 70.2%. В Ізраїлі вона становить 89.6%. Основні показники демографічного розвитку країн Близького Сходу (кінець 80-х - початок 90-х років). Більшість населення мігрує у європейські країни (в основному у Францію) та у район Перської затоки, де у 70-х роках у зв'язку із нарощуванням темпів нафтодобувної промисловості сформувався потужний центр притягання мігрантів.
• На початку 90-х років 70% робочої сили цього регіону становили іноземці. Отже, можна констатувати, що у більшості країн Близького Сходу ще не склався соціально-економічний механізм переходу до сучасного типу відтворення населення, який характеризується низькими смертністю та народжуваністю, високою тривалістю життя, стабілізацією чисельності населення.
• Цей демографічний перехід, що є об'єктивною тенденцією сучасного світового демографічного розвитку, високо розвинуті країни вже пройшли. Деякі арабські країни Північної Африки, а також Катар, Кувейт, Ізраїль та Туреччина вже вступили у третю фазу демографічного переходу, а інші знаходяться ще на другій стадії. В цілому, близькосхідні держави за особливостями демографічного розвитку можна поділити на такі чотири групи: I. Кувейт, Катар, Ізраїль - країни із середнім рівнем народжуваності, високими темпами зростання населення, найнижчими показниками загальної та дитячої смертності і найвищою середньою тривалістю життя. Державна політика спрямована на сприяння народжуваності та заохочення імміграції. II. Ірак, Іран, Оман, Саудівська Аравія, Сирія, Туреччина - країни з високою народжуваністю, підвищеними темпами зростання чисельності населення, значною дитячою смертністю та середнім рівнем тривалості життя. Демографічної політики з метою обмеження народжень не проводиться (за вийнятком Ірану та Туреччини). У більшості цих країн вважається бажаним подальше зростання населенні і збереження високої народжуваності. III. Алжир, Єгипет, Марокко та Туніс - країни, де народжуваність поступово знижується, дитяча смертність залишається все ще високою, темпи зростання чисельності населення - найнижчі. Регіон, де вживаються конкретні заходи по обмеженню народжуваності.
• Особливо виділяються Єгипет і Туніс, що вже мають певний досвід у сфері регулювання демопроцесів. Туніс, зокрема, був першою африканською і арабською державою, що прийняла національну програму планування сім'ї. Ефективність демографічної політики в Алжирі та Марокко дещо нижча. Можна передбачити, що до кінця першої чверті наступного сторіччя народжуваність тут скоротиться до рівня простого відтворення населення. IV. Ємен, Судан - держави з високим рівнем народжуваності та прискореними темпами зростання чисельності населення, найвищою дитячою смертністю і найнижчою тривалістю життя. Цілеспрямованої демографічної політики не проводиться (окрім Судану). Вважається, що демографічні проблеми вирішаться самі собою в ході подальшого економічного розвитку.
• Очевидно, у всіх групах країн даного регіону, де сформувалася дуже молода вікова структура населення, будуть і надалі посилюватися процеси внутрішньої та зовнішньої міграції у зв'язку з аграрним перенаселенням та відсутністю достатньої кількості робочих місць. Можна також передбачити певне скорочення відкритого безробіття при збільшенні неповної зайнятості населення. Вважаю, що запровадження активної демографічної політики у цих державах за умови нарощування темпів економічного розвитку, дозволило б їм поступово зменшити приріст свого населення, стабілізувати демографічні процеси, створити умови для переходу до демографічної зрілості. Безумовно, кожна з країн повинна вибрати свій шлях вирішення цих проблем з урахуванням її специфіки та досягнутого рівня розвитку.
• За останніми оцінками і прогнозами Організації Об'єднаних Націй чисельність населення світу виросте приблизно до 8 млрд. осіб у 2025 році та до 9,3 млрд. у 2050 році. Водночас темпи зростання населення світу, досягнувши в 1965 році максимального рівня - 2%, знизились до 1,7% в 1980 році й до 1,3% в 2000 році. За прогнозами фахівців приблизно в 2020 році вони знизяться до 1%, а в 2050 році - до 0,5%. На даний час приріст населення в основному відбувається за рахунок країн, що розвиваються. З приблизно 130 млн. дітей, що народжуються щорічно, 78% припадає на країни, що розвиваються.
• У наш час, на початку ХХІ ст., лише третина людства живе в країнах, де забезпеченість продовольством у середньому відповідає енергетичним і якісним нормам. Але саме в цих країнах рівень народжуваності має стійку тенденцію до зниження. Розвинуті країни стоять перед загрозою "старіння" населення. Країни Європи наближаються до регресивного типу популяції населення. За даними комісії з демографії Ради Європи, на початку 2003 року, порівняно з першими місяцями 2002 року, приріст населення Європи становив лише 0,08%. І якщо у 1990 році дефіцит народжуваності був зафіксований лише в Німеччині, Болгарії та Угорщині, то в 2002 році він поширився ще на 12 країн Центральної Європи. У зв'язку зі зниженням народжуваності та зростанням частки осіб старших вікових груп виникає безліч проблем із соціальним забезпеченням пенсіонерів і продовженням періоду трудової активності тих, хто працює.
• Ще більше існує проблем у країнах, де вікова структура населення є молодою, тобто там, де народжується велика кількість дітей, а тривалість життя невелика, через економічну недорозвинутість і соціальні негаразди, за даними ЮНІСЕФ, приблизно 150 млн. дітей страждають від недоїдання, щорічно вмирає 10 млн. дітей [4]. Якщо в цивілізованих, розвинутих країнах поціновується життя кожної людини, якого б віку і статі вона не була, то зубожілий, патріархальний світ продовжує байдуже дивитись на смерть немовлят і матерів, які їх народжують. Звичайно прогрес відбувається, але доволі повільними кроками і в основному за ініціативи міжнародних організацій.
• У середині ХХ ст. над швидке зростання населення планети, яке носило суперечливий характер щодо свого регіонального вияву та вікова і економічна диспропорція зумовили зосередження пильної уваги міжнародних організацій, політичних діячів, громадськості, учених до проблем народжуваності та демографічної політики. Для розв'язання проблем, які колись вважалися суто сімейними і залежали від репродуктивної поведінки членів подружжя, стало необхідним об'єднання зусиль світової спільноти, а ці проблеми набули державного і навіть міжнародного масштабу.
• У 50-х роках проблема демографічного регулювання отримала міжнародне визнання. Зниження народжуваності стало головною метою створеної в 1952 році в Бомбеї Міжнародної федерації планування сім'ї. В Індії, Латинській Америці, в Африці були створені регіональні демографічні центри ООН. Спираючись на вивчення досвіду діяльності цих центрів, у 1966 році Генеральна Асамблея ООН прийняла резолюцію про населення і розвиток, в 1967 було створено спеціальний фонд ООН для заохочення діяльності в галузі народонаселення. На основі плідної узагальнюючої діяльності під егідою ООН у 1974 в Бухаресті був прийнятий Всесвітній план дій в галузі народонаселення, де проголошувалось суверенне право кожної держави проводити ту демографічну політику, яка відповідає її національним потребам. Разом із тим, національна політика щодо контролю над ростом народонаселення має бути спрямована на створення програм свідомого планування сім'ї та контролю над народжуваністю; одночасно кожна подружня пара повинна мати право приймати рішення стосовно внутрішніх сімейних питань народжуваності, мати доступ до інформації й відповідних засобів для вирішення власних демографічних проблем.
• Таким чином, демографічна політика має орієнтуватись одночасно і на потреби індивідів (сім'ї) і суспільства. За даними ООН, у 60% країн світу в даний час здійснюються заходи щодо регулювання процесів у галузі дітонародження. В першу чергу, увагу зосереджено на стимулюванні бажаної для розвитку суспільства кількості дітей. Так, у розвинутих країнах демографічна політика передбачає пільги (економічні, соціальні) сім'ям, які планують збільшити кількість народжуваних дітей. У країнах, що розвиваються, завданням демографічної політики стає скорочення народжуваності. Однак існують країни, які не приділяють питанням народжуваності достатньої уваги. Так, у Нігерії, Ефіопії, Пакистані вважають, що демографічний приріст є важливим фактором майбутнього соціально-економічного прогресу.
• У різних народів мінімальні вікові межі укладання шлюбу відрізняються між собою. Мінімальний шлюбний вік коливається від 12 років в Іспанії, Греції, деяких країнах Латинської Америки та США і провінціях Канади, до 18 років - у більшості європейських країн. В міжнародній практиці шлюби, які укладаються між особами, що не досягли 18 років, називаються ранніми. За даними Центру дослідження законності ЮНІСЕФ, практика віддавання заміж дівчат у ранньому віці найбільш розповсюджена в Центральній Африці та Південній Азії. В цих регіонах є місцевості, де весілля справляються навіть до досягнення дівчатами статевої зрілості. Одруження одразу після статевого дозрівання за участю дівчат 15-18 років розповсюджені серед населення Близького Сходу, Північної Африки, частини Азії, Латинської Америки і навіть Східної Європи. Між іншим, новим "Сімейним кодексом України" передбачено, що за особливих обставин встановлений мінімальний шлюбний вік для дівчат 17 років і 18 років для хлопців може бути знижений до 14 років. Це одна з найнижчих норм в Європі загалом і в Східній Європі зокрема. Як правило, ранні шлюби притаманні традиційним суспільствам, які дотримуються давніх традицій і звичаїв.
• Демографічна ситуація у світі, на думку фахівців, не може не викликати занепокоєння. У 2000 році чисельність населення Землі складала понад 6 мільярдів чоловік та буде продовжувати збільшуватися більш, ніж на 78 мильйонів чоловік на рік протягом наступного десятиріччя. Сьогодні чисельність населення Землі зростає переважно за рахунок країн Азії, Африки та Латинської Америки. За оцінками Організації Об"єднаних Націй, в 2050 році на Землі буде існувати від 7 до майже 11 мильярдів чоловік, при цьому найбільш ймовірним прогнозом є 9 мільярдів чоловік.
• Чисельність населення світу (ХVІ-ХХ ст.)

Рік	населення, млн. чол.	Рік	населення, млн. чол.	Рік	населення, млн. чол.
1550	450	1940	2290	1987	5000
1650	550	1950	2500	1990	5200
1800	906	1960	3000	1993	5512
1850	1170	1970	3650	1994	5660
1900	1630	1980	4415	1999	6000
1920	1811	1985	4814	2000	6200

• Розділ ІІ. Причини збільшення показників смертності
• § 1. Соціальні проблеми
• Першою причиною є байдуже ставлення людини до свого здоров'я.
• Вона фактично байдужа стосовно себе, не відповідає за резерви та здоров'я свого організму, і поряд з цим не намагається досліджувати і розуміти свою душу. Насправді людина зайнята не турботою про власне здоров'я, а лікуванням захворювань, що і призводить до зменшення функціональних резервів організму. Безперечно, відтворення і збереження здоров'я повинно стати потребою та обов'язком кожної людини.
• До ХХ ст. головною причиною передчасної смерті людини були інфекційні захворювання. Епідемії чуми, сибірки, холери забирали сотні тисяч, а іноді й мільйони життів щороку. Але вже з другої половини минулого століття ситуація докорінно змінилась. Наразі йдеться про епідемії неінфекційних захворювань: онкологічних, цукрового діабету та, насамперед, серцево-судинної патології. У 1999 р. саме на неінфекційні захворювання припало 43% загальної кількості хвороб та близько 60% випадків смерті, з яких майже половина була пов'язана з серцево-судинними захворюваннями (дані представлено на 55-й сесії Всесвітньої асамблеї охорони здоров'я). Згідно з прогнозами в 2020 р. неінфекційні хвороби становитимуть 60% від усієї патології і 73% летальних випадків.
• В XXI сторіччя світ увійшов з багатьма проблемами. Одна з них - це ВІЛ-інфекція та її кінцева стадія СНІД. Деякі країни стоять на порозі знищення тому, що ВІЛ-інфікованість громадян цих держав досягає 50%. Що буде з цими країнами через 10-20 років, ніхто не може передбачити. Людство вперше в сучасний період зустрілось з хворобою, яка ставить під загрозу саме існування людини. Це трапилось тому, що збудник ВІЛ-інфекції/СНІД вразив захисну систему організму - імунну, і людина не може протистояти будь-якій інфекції.
• Однією з важливих причин стрімкого розповсюдження ВІЛ-інфекції/СНІД є порушення деяких морально-етичних надбань людства. Безладне статеве життя, знецінення інституту сім'ї, неконтрольований прийом наркотиків та алкоголю, не завжди професійне виконання своїх службових обов'язків стало нормою сьогодення.
• Також важливим фактором який призводить до збільшення показників смертності це наркоманія та алкоголізм. Наркоманія і алкоголізм - дуже поширені проблеми з трагічними наслідками. Про них нині говорять у всьому світі. З цим пов'язують і падіння звичаїв, і зростання злочинності, і збільшення транспортних аварій та інших нещасних випадків. Це - соціальна трагедія, про яку наполегливо і тривожно повідомляють численні засоби масової iнфоpмaцїї. Haводять загрозливі цифри, що свідчать про зростання нapкомaнії та алкоголізму, залучення до її тенет дeдалі нових і нових жертв. На Заході цю проблему намагаються виpішyвaти на урядовому рівні, але поки що безрезультатно. Суспільство повинне знати, що наркоманія - це хвороба небезпечніша, ніж алкоголізм. Тому необхідна активна боротьба з токсикоманією і наркоманією на всіх рівнях. Особливе значення має розпізнавання хвороби на ранніх стадіях.
• Кількість чинників, що впливають на розвиток наркоманії, постійно збільшується, змінюються їх якісні характеристики. Причини наркоманій умовно можна поділити на соціальні, соціально-психологічні та психологічні.
• Травми і отруєння, пов'язані з алкоголізмом, займають перше місце в структурі смертності працездатного населення, і вийшли на друге місце в структурі причин смертності всього населення. Вони з'явилися причиною смерті в працездатному віці кожного другого чоловіка і кожної третьої жінки. Крім того, алкоголізм є одним з головних чинників ризику виникнення і обважнює перебігу інших захворювань і обумовлює смертність від неприродних причин. Хворий на алкоголізм завдає непоправної шкоди здоров'ю і життю, як самому собі, так і близьким людям, дотичним з ним в повсякденному житті. Алкогольний спосіб життя, як антипод здорового способу життя, є одним з найважливіших чинників, що ведуть до передчасної втрати працездатності, людини, його соціальної значущості і смерті. Це величезне особисте і суспільне зло, яке зсередини "роз'їдає" особу, наносити величезну утрату суспільству.
• "Національна біда", "колективне самогубство нації", "шлях до катастрофи людства" - так оцінюють учені і громадськість багатьох країн зловживання спиртними напоями, що росте. Така оцінка не перебільшена: за останні 100 років виявилося неухильне зростання вживання алкоголю у всіх країнах. В США, наприклад, кожна людина в середньому затрачує на алкогольні напої майже стільки ж засобів, скільки на освіту.
• Число алкоголіків в різних країнах світу величезне. Навіть якщо взяти до уваги цифри по економічно розвинутих країнах, де вони складають від 1 до 10% дорослого населення, витікає, що алкоголізмом страждають мільйони людей.
• Попит на спиртні напої і їх споживання в окремих районах включаючи найбільш розвинуті в промисловому відношенні міста, виросли за останні 5 років в 2,5 рази і вище. Під час антиалкогольної компанії в СРСР реальне споживання алкоголю зменшилося в 3,5 рази, що не забарилося позначитися на здоров'я народу: тривалість життя збільшилася на 3 роки. Останніми роками кількість смертей від алкоголізму знов збільшилася на 80-95%, алкогольні психози стають набагато важчими, ніж в 70-80-і роки, оскільки спиртні напої, що особливо імпортуються до України, сталі поганої якості, часто з використанням технічного спирту.
• Фізіологічно допустимий рівень вживання алкоголю, на думку експертів, складає не більше 5 літрів абсолютного алкоголю (л.а.а.) на людину в рік. Якщо середньодушеве споживання алкоголю населенням якої-небудь країни складає більше 8 л.а.а/люд.год, це представляє серйозну небезпеку для збереження здоров'я і генофонду нації, національної безпеки.
• § 2. Політичні проблеми
• Упродовж багатьох століть на політичний розвиток людського суспільства впливали дві протилежні тенденції - створення світових імперій і національних держав. Тривалий час інтеграційні процеси, яких вимагає розвиток світового господарства, відбувалися шляхом створення велетенських наддержав - імперій, де можна було мобілізувати великі трудові і фінансові ресурси, створити місткий внутрішній ринок. Але поступово почала домінувати тенденція створення порівняно невеликих держав на національній основі, яка остаточно перемогла у XX ст. Боротьба цих двох напрямків світового політичного розвитку постійно призводить до виникнення міжнаціональних суперечностей, які дуже часто вирішується за допомогою воєн.
• Саме світові війни, до яких були залучені людські і матеріальні ресурси більшості країн світу, показати, що світові проблеми, насамперед політичні, треба якось вирішувати. Для цього після Першої світової війни була створена Ліга Надій, що трансформувалась після Другої світової в Організацію Об'єднаних Націй.
• Зараз більшість регіональних конфліктів виникає на національній і релігійній основі. Особливо небезпечною є широка смуга регіональних конфліктів, що виникла на південних межах колишньої світової соціалістичної системи. Вона простягнулась від Південної Європи (держави колишньої Югославії, Албанія) через Кавказ (Грузія, Вірменія, Азербайджан, південь Росії) і Малу Азію (проблема Курдистану) до Центральної і Південної Азії (Афганістан, Таджикистан, прикордонні райони Індії і Пакистану, Шрі-Ланка). У західній частині цієї зони явно спостерігається протистояння між християнським та мусульманським світом. У багатьох мусульманських країнах посилюється ісламський фундаменталізм, який становить суттєву загрозу для міжнародної стабільності.
• Докладаються величезні зусилля, щоб ліквідувати вогнища релігійних конфліктів. Для цього задіюються можливості ООН, багатьох миротворчих організацій і авторитетних політичних діячів, а в останні роки - військових структур НАТО. Частину конфліктів на Півдні Африки, Близькому Сході (проблема Палестини), в Індокитаї, у країнах колишньої Югославії вдалося ліквідувати або пригасити. Наслідком військово-політичних конфліктів є консервація розвитку багатьох країн, мільйонні потоки біженців, злидні і голод.
• Регіональні конфлікти часто породжують ще одну важливу сучасну проблему - міжнародний тероризм. Щоб досягти своєї мети, ворогуючі сторони часто вдаються до захоплення заручників, вибухів у літаках, поїздах, супермаркетах та інших місцях масового скупчення людей.
• Вирішення проблеми регіональних конфліктів можливе лише при виясненні їх причин, які найчастіше полягають в існуванні тоталітарних режимів, національному, релігійному і соціальному гнобленні.
• Проблеми народонаселення. Переважна більшість населення світу живе в країнах, що розвиваються (4,2 млрд. осіб). До 2025 р. населення цих країн зросте ще на 3 млрд. осіб, що становитиме 95 % приросту населення світу.
• Прогнозні розрахунки 00Н свідчать, що при сучасних темпах приросту населення у країнах Південної Азії і Африки, їх частка в населенні світу до кінця XXI ст. перевищить 60 %.
• В останній чверті XX ст. - у розвинених країнах Європи, Північної Америки, Австралії, Японії природний приріст не перевищує 1 % на рік. Зниження показників народжуваності викликає зменшення його кількості в працездатному віці, депопуляції в майбутньому. Новий тип вікової структури викликає складні проблеми економічного, політичного і культурного характеру. У країнах Азії, Африки, Латинської Америки швидке зростання кількості населення (подвоєння через кожних 20-30 років) призводить до загострення важливих соціально-економічних проблем в цих регіонах: значного переважання темпів приросту населення над темпами економічного росту і до ще більшого відставання від аналогічних показників розвинених країн; швидкі темпи урбанізації, збільшення числа безробітних і осіб, що не знаходять застосування своєї праці (30% працездатного населення світу), зростання чисельності неграмотних (950 млн. осіб за даними ЮНЕСКО в 2000 р.) поряд з ростом частки грамотного населення в світі (85 % наприкінці століття).
• У групі країн нової індустріалізації (Східна Азія. окремі країни Латинської Америки) показники природного приросту становлять від 0,7 до 1,5 % у результаті втілення у життя програми планування сім'ї.
• У великій групі країн тропічної Африки, Південної Азії, деяких країн Центральної і Південної Америки, а також країн мусульманського Сходу зберігаються традиції високої народжуваності і природний приріст перевищує 2,5-3 %.
• У найбагаточисельнішій групі країн, то розвиваються (Індія, Індонезія, країни Індокитаю, Мексика, Колумбія, Венесуела, Чилі, Єгипет, Туніс та ін.), де діють державні програми планування сім'ї, показники природного приросту населення коливаються від 1,5 до 2,5 %.
• Потенційна загроза розвитку сучасної демографічної ситуації полягає в тому, що населення світу розпочинає XXI ст. з 1 млрд. безробітних, 1 млрд. голодуючих, 1 млрд. неграмотних, 2 млрд., що живуть в умовах відносного або абсолютного перенаселення, 1,5 млрд. знедолених, що знаходяться за "межею бідності".
• Глобальність проблеми народонаселення в тому, що вона не може бути локалізована в якомусь певному регіоні, І нерівномірне зростання чисельності населення в окремих країнах може викликати помітні зміни на геополітичній карті світу.
• § 3. Економічні проблеми
• До цієї групи проблем відносять переважно енергетичну, сировинну та продовольчу.
• Сировинна та енергетична проблеми мають багато спільного. Викликані вони, передусім недостатньою кількістю розвіданих запасів корисних копалин і дуже нераціональним їх використанням. Вже доводиться експлуатувати родовища, які знаходяться у гірших гірничо-геологічних умовах, у районах з екстремальними природними умовами (Сибір, Канадська Арктика, пустелі Африки і Австралії), з нижчим вмістом корисних компонентів у рудах. Усе це приводить до подорожчання сировинної та енергії, а значить, і всієї продукції згаданих галузей господарства. Тому основним шляхом вирішення сировинноенергетичної кризи є перехід до матеріало- і енергозберігаючих технологій, комплексного використання сировини, створення маловідхідного і безвідходного виробництв
• До зменшення використання сировини повинна привести і заміна багатьох видів природних матеріалів на штучні і синтетичні, які можуть створюватися із наперед заданими властивостями. Ллє більшість цих матеріалів є надзвичайно складними хімічними сполуками, нерідко вони мають токсичні і канцерогенні властивості. Тому в світі існує тенденція до ширшого використання екологічно безпечних матеріалів на основі відновних біологічних ресурсів (деревина, натуральні волокна, шкіра) та найбільш розповсюджених корисних копалин (будівельне каміння, пісок, глина).
• Значна економія сировини досягається за рахунок використання вторинних матеріалів - металобрухту, макулатури, пластмас. Запаси їх у багатьох країнах настільки значні, що можуть значною мірою компенсувати дефіцит природних ресурсів. У старопромислових районах Західної і Східної Європи та США обсяги заготівлі вторинних ресурсів навіть перекривають місцеві потреби і частково експортуються в інші країни.
• Приклади високоефективного використання вторинної сировини показують "малі" високорозвинені країни Західної Європи. Тут використовується 80-90 % щорічного надходження металобрухту, 50-70 % макулатури і багатьох видів пластмас, до 75% побутового сміття спалюється з метою виробництва енергії.
• Розв'язання енергетичної проблеми, крім повсюдної економії енергії і вдосконалення існуючої теплової енергетики на принципово нових технологічних основах (спалювання вугілля у "киплячому шарі", МГД-генератори), передбачає широке використання альтернативних джерел енергії, передусім сонячної, вітрової, внутрішнього тепла Землі.
• Загальний вітроенергетичний потенціал Землі майже в ЗО разів перевищує річне споживання електрики в усьому світі.
• Перша у світі вітрова електростанція потужністю 100 кВт збудована в Криму в 1931 р. Струм надходив в електромережу Севастополя. Вітрові електростанції функціонують в ФРН, США, Росії, Казахстані, Туркменистані. Кубі, Швеції та ін.
• Використання енергії припливів і відпливів найбільш характерно для Франції, Росії, США та ін., а геотермальної енергії - для Ісландії, Росії.
• Продовольча проблема визначається спроможністю Землі прогодувати нинішнє і майбутні покоління планети. До певної міри це наслідок того, то харчування є фізіологічною потребою людини.
• Згідно з даними ФАО (продовольчої і сільськогосподарської організації ООН), нині на планеті голодують понад 500 млн. осіб, а ще 1 млрд. осіб постійно недоїдають. Продовольча криза особливо актуальна для багатьох країн Африки, Азії, Латинської Америки і загрожує поширитися на інші території.
• Зонами критичної продовольчої ситуації у світі є територія у центральній Африці (Мавританія, Сенегал, Гамбія, Малі, Нігерія, Чад), де слабо розвинена промисловість, і у Північно-Східній та в південній Африці (за винятком ПАР). Найбільш критичне становище склалося у 20 країнах "зони голоду", що розташована в сухих саванах і напівпустелях. Тут темпи приросту населення у два рази перевищують виробництво продовольства. Середньодобова забезпеченість їжею оцінюється у цих країнах на 80-85 % від рекомендованих ФАО норм (не менше 2400 ккал на добу).
• Причиною голоду є не відсутність запасів зерна, а неспроможність країн, що розвиваються, через власні низькі доходи закуповувати на світовому ринку продукти харчування. У структурі сімейного бюджету частка продовольчих затрат у них перевищує 60 %, тоді як у Німеччині 17%. у США - 19%, у країнах Дніпровсько-чорноморського субрегіону, Російській Федерації, через невисокі доходи населення цей показник наближається до 70 %, при цьому обмежується споживанням хліба, круп, картоплі.
• Серед чинників, які мають особливе значення для вирішення продовольчої проблеми, с земля. Однак не вся земля с придатною для вирощування сільськогосподарських культур.
• Тільки 11,3% земної суші придатні до обробітку, тобто є орними землями. Приблизно ще 1800 млн. га (12% поверхні суші) може бути освоєна під орні землі та багаторічні насадження.
• В Європі і Азії, наприклад, розорано відповідно 25,3 і 17,0% площі суші, тоді як площа орних земель в Австралії і Океанії, в Африці та Латинській Америці розораність становить усього 6,0, 6,7 та 8,9 % відповідно. У структурі використання земель у різних регіонах світу найбільшу питому в Австралії та Океанії займають пасовища (56%), у Латинській Америці - ліси (48,1 %). Серед земель Близького Сходу переважають пустелі, які придатні для землеробства.
• Чималі площі родючих земель вилучаються у світі під забудову, особливо міську, яка в XXI ст. може значно зрости.
• Особливою проблемою є деградація (погіршення) землі. Це не лише виснаження грунтів, їх ерозія, а й забруднення різними хімічними сполуками, що вносяться при удобренні. За даними ООН, площа орних земель лише у країнах "третього світу" на початок XXI ст. скоротиться на 17,7 %, а їх потенційна продуктивність - на 28,9 %.
• Компенсувати втрати можна за рахунок підвищення продуктивності оброблювальних земель, тобто збільшення збору врожаїв. Спеціалісти вважають, що цього можна досягнути, поєднавши апробовані форми землеробства із сучасними досягненнями біотехнології. Допускається, що таким шляхом можна збільшити врожайність, наприклад, кукурудзи і пшениці у країнах, то розвиваються, у 2-3 рази. Цього було б достатньо для задоволення потреб населення цих країн у зернових культурах.
• Для продовольчого забезпечення людства суттєве значення мають біологічні ресурси Світового океану. Адже в ньому видобувається близько 20 % харчових білків тваринного походження.
• Розділ ІІІ. Шляхи вирішення пробеми смертності
• На основі оптимального варіанту пріоритетними напрямками реалізації програми є:
• - удосконалення нормативно-правової бази системи охорони репродуктивного здоров'я;
• - рівних для чоловіків та жінок репродуктивних прав, включаючи поінформований вибір, забезпечення умов рівного доступу чоловіків та жінок до служб охорони репродуктивного здоров'я;
• - розробка і реалізація міжгалузевих стратегій, спрямованих на пропаганду, формування і заохочення до здорового способу життя;
• - пропагування сімейних цінностей, забезпечення медико-соціальної підтримки молодої сім'ї;
• - широке залучення ЗМІ, недержавних організацій для інформування населення з питань відповідального ставлення до охорони здоров'я; проведення освітніх кампаній з питань охорони здоров'я, які пропагують здоровий спосіб життя, планування сім'ї, зміцнення репродуктивного здоров'я жінок, охорону материнства та раннє діагностування ракових захворювань;
• - подальший розвиток комплексного медико-санітарного обслуговування у сфері охорони репродуктивного та статевого здоров'я,
• - забезпечення покращання доступності до медичних послуг підлітків, сільського населення, чоловіків;
• - здійснення заходів щодо посилення профілактичної роботи у системі охорони здоров'я;
• - впровадження стратегії надання послуг з репродуктивного здоров'я лікарями загальної практики та сімейними лікарями;
• - удосконалення системи підготовки медичних спеціалістів для поліпшення якості надання медичної допомоги в сфері репродуктивного здоров'я;
• - продовження розробки та впровадження технологій і практик у сфері репродуктивного здоров'я на основі науково-доказової медицини;
• - покращання матеріально-технічного забезпечення закладів охорони репродуктивного здоров'я;
• - проведення наукових досліджень найбільш актуальних питань репродуктивного здоров'я;
• - розробка стратегії з питань забезпечення населення засобами попередження небажаної вагітності;
• - розробка механізмів охорони здоров'я соціально незахищених груп населення;
• - розробка стратегії зменшення шкідливого впливу інформаційних технологій на спосіб життя дітей та підлітків.
• Строки виконання програми обумовлені масштабністю заходів та високими критеріями, яких країна планує досягти. Досягнення позитивних тенденцій у демографічному розвитку, покращення показників відтворення населення є тривалим і складним процесом та потребує виконання відповідних заходів усіма урядовими і неурядовими установами, що реалізують соціальну політику держави.
• Основні очікувані результати
• В результаті реалізації Державної програми "Репродуктивне здоров'я нації на 2006-2015 рр." передбачається:
• підвищити показник народжуваності на 15-20%;
• знизити рівень материнської смертності на 20%;
• знизити рівень малюкової смертності 20%;
• знизити частоту абортів у жінок фертильного віку на 20-25%.
• Оцінка фінансових, матеріально-технічних, трудових ресурсів, необхідних для виконання програми
• Для забезпечення реалізації заходів програми передбачається фінансування за рахунок коштів державного бюджету та місцевих бюджетів, залучення коштів міжнародних донорських організацій, громадських організацій, благодійних фондів. Інвестиції в охорону здоров'я матері і дитини не тільки покращують стан здоров'я жінок, їх дітей та сім'ї та стабілізують систему соціального забезпечення, а й попереджують необґрунтоване скорочення робочої сили, забезпечуючи виробничий потенціал та економічне благополуччя суспільства в цілому. За даними наукових досліджень кожний мільйон доларів США недофінансування системи матеріального забезпечення служб охорони репродуктивного здоров'я призводить до зростання кількості небажаних вагітностей на 360 тис., штучних абортів - на 150 тис., виникнення 800 додаткових випадків материнської, 11 тис. малюкової та 14 тис. смертностей дітей віком до 5 років.
• Висновок
• Демографічний стан будь-якої країни є відображенням як її соціально-економічного становища, так і дотримання державою фундаментальних прав людини. Досліджуючи демографічні показники ми бачимо багато проблем пов'язаних з цивілізованостю населення. Люди не піклуються про своє майбутнє про майбутнє країни.
• Список літератури
• демографічний смертність населення
• 1. Глобальні проблеми нашого часу.-М.:Думка,1981.
• 2. Голубчиков Ю.Н.Населення зе6мної кулі // Географія у школі.-2000.-№20.-ст.10-22.
• 3. Демографічні показники країн світу,2000р. //Географія ПС.-2001.-№33.-ст.11-33.
• 4. Максаковский В.П. Демографічна криза у сучасному світі. //Географія ПС.-2001.-№23.-ст.13-14.
• 5. Инфекционные болезни - глобальная угроза человечеству. //Медицинские вести. - 1997. - № 2.
• 6. Кобища Ю.В., Пурик-Бондаренко О.П.. Молоді про СНІД. - К.: Здоров`я, 1994.
• 7. Кобець І.І., Кобища Ю.В., Папушина Т.В. Про СНІД. - К.: Здоров`я, 1994.
• 8. Ж. Т. Тощенко "Социология", М., 1999.
• 9. Алипов В.И., Корхов В.В Алкоголизм и материнство. - Л.: Знание, 1988.
• 10. Ярославцев И.В. Алкоголь и семья. - М.: Прогресс, 1993.
• 11. Лисицин Ю.Б., Копыт Н.Я. Алкоголизм: Социально-гигиенические аспекты. - М.: Медицина, 1995.
• 12. Андрейцев В.І. Екологія і закон: еколого-правова відповідальність. - К., 1991. - 48 с.
• 13. Стеценко С.Г., Швец В.Г. Статистика населения. - К., 1993.
• 14. Соціально-економічна географія світу/ за редакцією О.І. Шаблія - Львів: «Світ» 1994 р.
• 15. Топузов О.М., Тименко Л.В. Економічна і соціальна географія світу - Київ: «Зодіак-ЕКО» 2005 р
• Размещено на Allbest.ru