Соціологія як наука про соціальні відносини

Размещено на http://www.allbest.ru/

Соціологія як наука про соціальні відносини

План:

Історичні теорії соціологічних досліджень

Специфіка соціології як науки

Використання попереднього досвіду у виборі проблеми соціологічних досліджень

Проблеми та труднощі соціологічних досліджень

Соціологія як наука про соціальні відносини, механізми та закономірності функціонування і розвитку різноманітних соціальних спільнот має порівняно з іншими науками про суспільство винятково складну структуру. Адже складність самого суспільства, різноманітність процесів, явищ, елементів, проблем, що зумовлюють його життєдіяльність, потребують багаторівневої системи соціологічного пізнання соціальної реальності.

Відповідно до цього формується багаторівнева структура соціологічної науки та визначаються її функції.

Проблема визначення структури актуальна для будь-якої науки. Щодо соціології питання набагато складніше. Про структуру системи соціологічного знання ще й досі точаться наукові дискусії. Існує багато підходів до виділення критеріїв структуроутворення і кількості рівнів соціології -- від найпростішого (розподіл соціології на дві частини -- фундаментальну та прикладну) до найскладнішого (виділення семи рівнів соціології: методологічні та теоретичні засади, спеціальні знання, прикладний рівень, соціоінженерний рівень, теорія соціологічного дослідження, методи здобуття соціологічної інформації, знання про організацію соціологічних служб).

Але більшість учених дотримується думки про трирівневу структуру соціології та виділяє такі рівні системи соціологічного знання: загальнотеоретична соціологія, спеціальні соціологічні теорії та емпіричні дослідження.

На першому, загальнотеоретичному, рівні суспільство вивчають як єдиний соціальний організм, акцент робиться на проблемах глобального характеру. Знання, що отримують на цьому рівні, встановлюють сутнісний зв'язок між окремими підсистемами суспільства, якнайзагальніше описують їх.

Донедавна єдиною концепцією, що вивчає специфіку соціальних процесів, закономірності розвитку суспільства, у нас вважали історичний матеріалізм. Тому теоретичну соціологію ототожнювали з історичним матеріалізмом (вчення про загальні закони та рушійні сили розвитку суспільства: економічний розвиток, зміни у засобах виробництва, розподіл суспільства на класи і боротьба між ними).

Насправді людство виробило велику кількість концепцій, які пояснюють закономірності розвитку цивілізації. Так, наприкінці XIX -- на початку XX ст. широкого розвитку набули соціологія історії, біологічний, географічний і психологічний напрями у соціології; у середині XX ст. -- теорії соціальної стратифікації, постіндустріального суспільства, конвергенції. Зауважмо, що теоретична соціологія охоплює велику кількість різноманітних течій, шкіл, напрямів, які по-своєму, зі своїх методологічних позицій пояснюють розвиток суспільства.

Загальнотеоретична соціологія має самостійний статус і являє собою вищий рівень достовірного, узагальнюючого знання про соціальні процеси, про формування та розвиток соціальних відносин, про закономірності соціального життя у всіх його виявах.

Головні завдання, які вирішує загальнотеоретична соціологія:

-- створює засади для опису і пояснення явищ, фактів соціальної дійсності у термінах і категоріях, які відображають їх сутнісні характеристики, спільні та відмінні риси;

-- орієнтує на комплексний підхід до вивчення соціальних явищ і процесів;

-- розкриває сутність соціальних законів (загальних і спеціальних);

-- формує методологічну базу для соціологічного пізнання дійсності;

-- виявляє загальні закономірності соціального розвитку суспільства, а також є методологічною базою розвитку спеціальних соціологічних теорій та емпіричних досліджень;

-- інтегрує, синтезує, узагальнює розрізнені знання, здобуті емпіричним шляхом, формує їх у складну систему висновків, узагальнень, понять, категорій, законів топго.

Загальнотеоретична соціологія, як й інші наукові теорії, має свою структуру, зміст. Компоненти її структури:

1) система загальних і специфічних законів, що виявляють і закріплюють типові, відносно постійні зв'язки у суспільстві, його соціальних інститутах і системах;

2) система постулатів, аксіом та інших тверджень про соціальне життя суспільства;

3) логіка висновків і доведень, яку використовують для обґрунтування соціальних діагнозів, прогнозів, тенденцій і закономірностей у соціальному житті суспільства;

4) загальний і спеціальний соціологічний категоріальний апарат;

5) система обґрунтувань диференційованого підходу до аналізу об'єкта і суб'єкта досліджень;

6) система пізнавальних методів і процедур, яка забезпечує повноту опису, пояснення і передбачення соціальних явищ, процесів і відносин на певному рівні соціальної організації суспільства;

7) емпірична база з великою кількістю зафіксованих фактів, що потребують генералізації та теоретичної інтерпретації.

Загальносоціологічна теорія розвивається у тісному зв'язку з іншими рівнями соціологічних знань, а також з філософією, соціальною історією, економічною теорією, політологією тощо.

Другий рівень становлять спеціальні соціологічні теорії, які вивчають закономірності розвитку окремих соціальних спільнот, функціонування соціальних інститутів, соціальних процесів.

Значення цих теорій винятково важливе і зумовлене багатьма причинами.

По-перше, спеціальні соціологічні теорії відзначаються самостійним рівнем соціологічного знання. Кожна з них не тільки має свій особливий предмет, категорії, комплекс термінів, а й виробляє особливий підхід до вивчення суспільних процесів і явищ, який, у свою чергу, зумовлює особливості вироблення і застосування конкретної методики. Все це збагачує соціологічні знання.

По-друге, сучасний стан суспільства характеризується винятковим динамізмом, тому загальнотеоретична соціологія, хоч і має певний зв'язок з соціальною практикою, не встигає своєчасно опанувати ці зміни, пояснити механізми, прогнозувати їх розвиток. Все це стає можливим у межах конкретних соціологічних теорій.

Формування спеціальних соціологічних теорій об'єктив-

но зумовлене бурхливим розвитком соціальної практики, яку загальнотеоретична соціологія неспроможна повністю охопити. Справді, загальнотеоретична соціологія, осмислюючи загальні процеси та закономірності розвитку суспільства, не має можливості (та й необхідності) відповісти на питання, як функціонують і розвиваються різноманітні соціальні спільноти (національно-етнічні, соціально-демографічні тощо), соціальні інститути (сім'я, держава, трудовий колектив), як відбуваються соціальні процеси (трудова діяльність, соціальні конфлікти, соціальні відхилення). Якщо прикладні функції загальнотеоретичної соціології -- пояснення, прогнозування, створення наукових засад для регулювання масштабних соціальних процесів у тривалій перспективі, то функції спеціальних соціологічних теорій -- вироблення науково обґрунтованих рекомендацій для управління соціальними процесами у короткостроковій перспективі та в окремих сферах суспільного життя.

Ідея впровадження цих теорій виникла під час наукової дискусії між двома видатними американськими соціологами Т. Парсонсом і Р. Мертоном. Парсонс вважав за необхідне вироблення суперзагальної теорії, яка б мала всеохоплюю-чий характер. Мертон дотримувався думки, що подібні грандіозні теоретичні схеми є передчасними, оскільки ще не закладені теоретичні й емпіричні засади, необхідні для їх здійснення.

Тому він ратував за вироблення теорій, які б займалися вивченням конкретних проблем суспільного життя, мали тісний зв'язок з емпірикою, давши їм назву «теорії середнього рівня». Головна їх мета мала б полягати у забезпеченні гнучкого зв'язку між теоретичним і емпіричним рівнями соціологічного дослідження. Засобом побудови теорій середнього рівня Мертон вважав структурно-функціональний аналіз. Йому належить авторство однієї з перших теорій середнього рівня -- теорії аномії. Вважаючи Мертона батьком цих теорій, не слід забувати, що концепції, які стосувалися теорій середнього рівня, виникли значно раніше. Скажімо, до молодіжних проблем у концепції про життя людських поколінь звертався О. Конт, до теорії бюрократії -- М. Вебер, до вивчення проблем праці -- К. Маркс, Е. Дюркгейм, М. Вебер тощо.

Виникнення теорій середнього рівня, відіграло позитивну роль у боротьбі з чистим емпіризмом, загострило інтерес соціологів до теоретичних пояснень, привернуло до соціології увагу серйозних вчених, значних верств населення, які побачили можливості цієї науки у вивченні їх проблем, інтересів, поглядів, життя загалом.

Нині поняття «теорії середнього рівня» нерідко вживають за аналогією до поняття «спеціальні соціологічні теорії», під яким розуміють установлення логіко-емпіричних зв'язків між окремими групами змінних, що вивчаються. Ці теорії, по-перше, ідентифікуються з навчальними дисциплінами; по-друге, вони є не стільки теоріями, скільки диференційованою сукупністю узагальнень емпіричних досліджень різних сфер життя.

Останнім часом спеціальні соціологічні теорії набули бурхливого розвитку. Це зумовлено різким розширенням кола проблем, які вивчає соціологія. Завдяки цьому, наприклад, постали такі спеціальні соціологічні теорії, як соціологія молоді, соціологія спорту, соціологія девіантної (збоченої) поведінки, конфліктологія тощо.

Позначилося і відгалуження від основних соціологічних теорій нових напрямів. Наприклад, своєрідним наслідком відгалуження від соціології праці є соціологія організацій, соціологія професій, соціологія трудового колективу тощо.

Значна кількість нових соціологічних теорій постала внаслідок інтеграції соціології з іншими науками, міждисциплінарних робіт. Так народилися економічна соціологія, медична соціологія тощо.

Спеціальні соціологічні теорії виконують такі головні завдання:

-- вироблення спеціальних термінів і категоріального апарату, які відображають сутність явищ конкретної соціальної сфери;

-- вироблення методів соціологічних досліджень, найбільш адекватних досліджуваним процесам і явищам;

-- вивчення закономірностей і соціальних механізмів, які зумовлюють функціонування і розвиток окремих сфер суспільного життя та громадської свідомості;

-- вивчення соціальних функцій певної соціальної підсистеми.

Особливе місце у науковій характеристиці спеціальних соціологічних теорій посідає їх класифікація. Але існують розходження в поглядах щодо підходів до вирішення цього питання. Одні вчені (Г. Осипов) виділяють шість груп соціологічних об'єктів, які необхідно досліджувати за допомогою спеціальних соціологічних теорій:

1. Головні умови і форми життєдіяльності суспільства (соціологія техніки, соціологія праці, соціологія побуту, соціологія трудових колективів, соціологія сім'ї, соціологія робочого і позаробочого часу тощо).

2. Соціальна структура суспільства (соціологічні теорії, які

вивчають функціонування соціальних верств, класів, груп, соціально-етнічні і національні відносини, соціологія молоді тощо),

3. Соціально-професійна структура (соціологія професій, промислова соціологія тощо).

4. Соціально-територіальні спільноти (соціологія міста, соціологія села тощо).

5. Соціально-політична організація суспільства і соціальні інститути (соціологія політики, соціологія права, соціологія освіти, соціологія науки тощо).

6. Відносини людини і суспільства (соціологія особистості, соціальні проблеми способу життя, соціологія культури, соціологія виховання, соціологія громадської думки, соціологія засобів масової інформації тощо.

Інші вчені (М. Руткевич) виділяють три головні групи спеціальних соціологічних теорій:

1 .Соціологічні теорії, які вивчають певні поширені сфери людської діяльності (праця, дозвілля тощо).

2. Соціологічні теорії, які досліджують взаємодію особистості з суспільством, тобто соціальні групи різного типу (особистість, сім'я, колектив, місто, село тощо).

3. Соціологічні теорії, які виникли на межі соціології та наук, що вивчають окремі сфери життя суспільства (політика, наука, право тощо).

Однак, як свідчить розвиток соціологічної науки, найвдалішою у теоретичному і практичному аспектах є така класифікація спеціальних соціологічних теорій.

До першої групи належать спеціальні соціологічні теорії, які вивчають соціальні закони, закономірності функціонування і розвитку соціальних спільнот, тобто те, що безпосередньо пов'язане з предметом соціології як науки (теорія соціальної структури, теорія соціальної стратифікації, теорія соціальних систем, теорія соціального розвитку, теорія соціальних конфліктів).

Другу групу утворюють так звані галузеві соціологічні теорії. Ця назва має досить умовний характер і свідчить, що критерієм диференціації в даному разі є окремі сфери суспільного життя і форми масової свідомості (соціологія праці, соціологія науки, соціологія освіти, соціологія дозвілля тощо).

Особливий прошарок утворюють такі соціологічні теорії, як соціологія особистості, соціологія молоді, соціологія мистецтва, соціологія моралі тощо,

І, нарешті, виділяють соціологічні теорії більш вузького значення, наприклад теорія бюрократії, теорія референтних груп, теорія мотивації тощо.

Емпіричні соціологічні дослідження, які становлять третій рівень системи соціологічного знання, є однією з форм вивчення дійсності на початковому етапі пізнавального процесу. На відміну від теоретичного дослідження (в межах якого соціолог оперує насамперед науковими категоріями і поняттями, що відображають сутнісні якості соціальних процесів і явищ), в емпіричному дослідженні предметом аналізу стають різноманітні дії, характеристики поведінки, погляди, настрої, потреби, інтереси, мотиви людей, соціальних груп і спільнот, відображення соціальної реальності у фактах людської свідомості.

Емпіричне дослідження є не тільки збиранням і відбором соціальних фактів, що підтверджують чи спростовують теоретичні гіпотези вченого. Це спеціальні наукові процедури, які за допомогою соціологічних методів дослідження (аналіз документів, опитування, спостереження, соціальний експеримент) дають змогу робити наукову реєстрацію соціальних фактів, що є базою для подальших теоретичних пошуків та узагальнень.

Емпіричне соціологічне дослідження є найдинамічнішим і має специфічну організаційну структуру, яка відрізняється від традиційної теоретичної діяльності. Охоплюючи елементи теоретичного знання, необхідного для попереднього аналізу предмета дослідження, воно потребує вирішення багатьох організаційних проблем, володіння професійними дослідницькими прийомами та засобами здобування первинної соціологічної інформації, математичними методами опрацювання та аналізу статистичного матеріалу. Важливе значення має також вміння встановити контакт з людьми, щоб одержати якісну інформацію. А проведення соціологічного дослідження є своєрідним мистецтвом і вимагає від соціолога не тільки володіння специфічними соціологічними знаннями та навичками, а й значного професійного досвіду та певних морально-психологічних якостей.

Соціологія, як і будь-яка теоретична соціологічної діяльності наука включає два елементи: систему нагромаджених знань (насамперед теоретичних) і дослідницьку діяльність. З допомогою соціологічних досліджень здійснюється дальше пізнання об'єктивних законів розвитку і функціонування соціальних організмів і спільностей людей і визначаються шляхи і форми використання нагромаджених знань на практиці. Соціологічні дослідження не можна ототожнювати з економічними, юридичними і іншими видами досліджень подібно тому, як соціологію не можна ототожнювати з політичною економікою, юриспруденцією та іншими науками. Специфіка будь-якого соціального дослідження обумовлюється, насамперед, об'єктом і предметом науки, в межах якої здійснюється. Це означає, що своєрідність соціологічних досліджень лежить в основі специфіки науки соціології.

Наукове управління соціальними процесами здійснюється з допомогою нагромадження, переробки і передачі інформації, використовуються різні способи одержання і перетворення інформації. Це, по-перше, побутова свідомість, що реалізується в процесі повсякденного практичного життя людей, по-друге, емпіричне вивчення соціальної діяльності людей і соціальної дійсності; по-третє, конкретні соціологічні дослідження. В процесі конкретних соціологічних досліджень пізнання відновлює безпосередню видиму картину соціальних об'єктів, але уже на основі знань про закони їх розвитку і функціонування, характеристики об'єктів, що в емпіричному пізнанні відображені як «безпосередні» і «перші», в конкретних дослідженнях виявляються самими опосередкованими і кінцевими. Здійснення таких досліджень виявляється можливим тільки при наявності теорії, що правильно відображає суть соціальних організмів, тоді як емпіричні дослідження можливі завжди, незалежно від тієї ступені, якої досягло соціальне пізнання в розкритті закономірних зв'язків. Специфіка конкретного знання полягає в тому, що в ньому неповторима своєрідність суспільних явищ зв'язана з специфічними умовами місця і часу, де вони перебувають, детально відтворюються і пізнаються як особлива форма їх суті, що відображається в чистому вигляді в теорії. Об'єктивною основою, що обумовлює відмінність теоретичних і конкретних знань, є єдність і багатоманітність суспільного життя. Виступаючи єдиним за своєю суттю, суспільне життя водночас вкрай різноманітне в формах прояву. На відміну від конкретних емпіричні знання відтворюють в систематизованій формі зовнішню, поверхневу сторону соціальних об'єктів. Залишається не розкритою суть об'єктів, що перешкоджають розумінню емпіричних характеристик суспільних явищ як форм прояву закономірних зв'язків. Саме таке розуміння дозволяє досягти конкретних соціологічних досліджень, їх підсумком виступає знання не лише законів, а й форм їх прояву в певних умовах. Конкретні дослідження починають або з вивчення теоретичних результатів, або самі включають в попередній етап, завданням якого є розкриття закономірних зв'язків об'єкту. Конкретні соціологічні дослідження ніби надбудовуються над теоретичними і пропонують застосування емпіричних методів пізнання, збір та обробку фактів, даних. Специфіка конкретних соціологічних досліджень своєрідно проявляється в сфері наукового управління. Спільна реалізація соціальних проблем на початку виводиться з теорії на основі знань необхідних зв'язків суспільних явищ. Звичайно, такий висновок ще не дає готового рішення, на основі спеціальних соціологічних теорій розкриваються лише найсуттєвіші властивості соціальних систем.

Конкретно-соціологічні дослідження викликані потребами соціальної практики, тому що без них неможливо перебудувати суспільство у новому ключі. Починаючи з 90-х років, відповідно зі змінами умов, посилено розроблялась методологія, методика та техніка конкретно-соціологічних досліджень. Для використання їх в практиці управління створюється ряд переваг. Тоді, мабуть, сучасну форму конкретних соціологічних досліджень, де чітко виділяються етапи програмування, збору інформації, неправильно розглядати як єдино можливу. Необхідно враховувати досвід їх попереднього історичного розвитку. Конкретно-соціологічні дослідження за специфікою суттєво відрізняються від емпіричних, які істотно обмежуються пізнанням зовнішніх,, поверхових зв'язків соціальних явищ. На відміну від емпіричних досліджень конкретні дослідження дозволяють одержати повне і всебічне знання, в якому зовнішні характеристики соціальних процесів зрозумілі як прояв глибинних закономірних зв'язків. Конкретні дослідження не тотожні теоретичним. Завданням теоретичних досліджень є пізнання об'єктивних соціальних законів в їх «чистому вигляді». Конкретні емпіричні дослідження відрізняються від засобів і методів збирання, відбору та опрацювання інформації, що застосовуються в практиці наукового і соціального управління. Аналіз показує, якщо в управлінні соціальними процесами домінують емпіричні методи і способи одержання і перетворення інформації, то в системі наукового управління суспільством основним засобом вироблення управлінських рішень виступають конкретні соціологічні дослідження. В науковому управлінні соціальними процесами конкретно-соціологічні дослідження виконують дві функції: пізнавальну і управлінську.

Суть пізнавальної функції полягає в описі, поясненні, прогнозуванні, а суть управлінської -- у формуванні конкретної мети, визначенні програм, а також вироблення рекомендацій по корегуванню прийнятих рішень в процесі її реалізації. Аналогічні функції виконуються з допомогою емпіричних способів одержання інформації. Проте, суб'єкт пропонованих заходів в межах певного соціального контексту не знає їх віддалених наслідків. Лише конкретні соціологічні дослідження через гносеологічну специфіку дозволяють суб'єкту соціального управління встановлювати зв'язок конкретної соціальної політики з загальною перспективою історичного процесу, з найвіддаленішою метою перетворюючої діяльності у людей. Конкретні соціологічні дослідження і є найефективніший метод формування, вироблення управлінських рішень в науковому управлінні соціальними процесами. І все ж така інформація має рід суттєвих недоліків. По-перше, інформація не відображає сукупності соціальних факторів, що стосуються життєдіяльності колективу. Адже, сюди належать не тільки реальні акти поведінки працівників, керівників, а й, зокрема, думки, оцінки, міркування членів колективу (а як без них визначити реальне ставлення працівників до праці?). По-друге, інформація може відображати, наприклад, лише думку керівників на ту чи іншу проблему (зокрема причини порушення трудової дисципліни), але це не спільна, «середня» думка всіх працівників. По-третє, не завжди інформація, що є, наприклад, в документах адміністрації, рішеннях інших громадських об'єднань та ін., достовірна, об'єктивна. Очевидно, що лише в сукупності та соціальна інформація, що є традиційно в кожному трудовому колективі, і інформація, що одержана з допомогою соціологічних досліджень, допоможуть знайти найоптимальніші шляхи і методи соціального управління.

В сучасних умовах існує три типи соціологічних досліджень. Розвідкові дослідження проводяться в тому випадку, якщо на об'єкті є туманне уявлення і соціолог поки що неспроможний висунути будь-яких гіпотез (наприклад, керівництво підприємства бажає знати, як «поведуть себе» працівники, якщо підприємство з державного трансформується в акціонерне). Розвідкове дослідження передбачає основні стадії: а) складаються по можливості повні бібліографії, потім вивчаються джерела та література: б) проводяться бесіди з компетентними особами, а саме спеціалістами, які працюють над аналогічними проблемами, і практиками, які зайняті в сфері виробництва та ін. Бесіди з спеціалістами переслідують певну мету. Треба переконатися, що складена бібліографія охоплює всі питання і сторони проблеми, що не упущено щось важливе. Бесіди з практиками також мають певну мету: пошук додаткової інформації. Допустимо, збираємося вивчати соціальні проблеми організації контролю. Перша людина, з якою маємо поговорити -- представник громадського контролю. І перше питання: хто з працівників громадського контролю міг поділитися практичним досвідом організації і здійснення контролю, системи прийняття рішення, методами і способами контролю та ін. Далі. Проведення інтерв'ю -- пошук надійних документальних відомостей, даних, картотек, протоколів рішень, довідок, звітів та ін. І потім -- проекти первинних гіпотез, передбачень. Бесіди вимагають деяких навиків і уміння. Треба створити атмосферу відвертої розмови. Іноді корисно зняти особисту відповідальність співрозмовника при ставленні питань. Не питати прямо: «Які фактори впливають на такий-то процес?» Ті ж питання побічно: «Дехто вважає..» та ін., і потім вислухати, з'ясувати думку співрозмовника. У його відповідях часто виявляються, з'ясовуються нові або висловлені кимсь думки, оригінальні контраргументи. Дуже небезпечно удавати себе некомпетентним у питанні через бажання одержати нову інформацію. В таких випадках співрозмовник обмежується загальними тривіальними міркуваннями і мета не досягається. Завершальна стадія розвідкового дослідження ставить метою виявити поведінку новаків, які працюють на об'єкті. Новачки гостро підмічають ті особливості, які непомітні старожилам. Важливо звертати увагу на можливі конфліктні і незвичайні ситуації, що найрельєфніше характеризують нормальні умови діяльності. Інтересні перехідні стадії об'єкту в момент реконструкції, здійснення соціальних і економічних експериментів, бурхливого розвитку, коли аналіз соціальних явищ вкрай необхідний для прийняття Правильних рішень. розвідкове Дослідження завершується чітким формулюванням, викладом проблеми, визначенням мети, завдань їх вивчення і формулюванням основних гіпотез.

Описове дослідження передбачає систематичний якісно-кількісний опис об'єкту. Наприклад, керівник в принципі знає, які особливості здійснення дисциплінарної практики, але його цікавлять причини порушень дисципліни в якомусь конкретному колективі, склад порушників, можливості виникнення страйку тощо. Збирання інформації здійснюється на основі або монографічного, або вибіркового дослідження. Опис, як і будь-який інший тип дослідження, не може бути чисто фактуальним, без всяких методологічних передумов. Величезну роль тут відіграє обґрунтованість групування емпіричного матеріалу. Нерідко до описових досліджень висуваються претензії у зв'язку з тим, що вони не розкривають причинно-наслідкових зв'язків або дають тривіальні результати. Проте, що" відомо на рівні здорового сенсу, ще не є науково доведене. Описове дослідження допомагає упорядкуванню відомих фактів, встановленню відносин між ними -- іноді кількісно. Описові дослідження повністю мають наукову цінність, якщо вони забезпечують досить повне і чітке описування соціального об'єкту без залежності від того, що результати дослідження не відповідають на питання про причинно-наслідкові зв'язки об'єкту. Таке дослідження завершується класифікацією емпіричних даних, що стосуються структури об'єкта.

Експериментальне дослідження. Найважливішою умовою його реалізації є досить високий рівень знань в межах проблеми, що вивчається і вирішується, дозволяє проаналізувати причинно-наслідкові залежності у розвитку тих чи інших соціальних процесів, сприяє формуванню стратегії. Мета дослідження -- встановлення функціональних зв'язків в соціальних об'єктах і процесах, а при реалізації практичного соціального експерименту -- пошук управлінських рішень.

В реальній практиці соціологічних досліджень рідко буває так, щоб один з трьох варіантів існував і діяв в чистому вигляді. Іноді в одному дослідженні поєднуються всі три. Структурно процес будь-якого соціологічного дослідження ділиться на етапи:

а) розробку програм досліджень;

б) збирання емпіричного матеріалу;

в) опрацювання матеріалів дослідження (статистичні і математичні);

г) аналіз результатів дослідження і розробка рекомендацій.

Важливе значення мають спеціальні течії.

Інформація органів що розглядають закономірності соціального розвитку суспільства в системі управління. Соціологічні теорії дають наукові відповіді на витікаючи актуальні проблеми сучасності. Емпіричні соціологічні дослідження, що розвиваються у тісному зв'язку з соціологічними теоріями, беруть активну участь у науковому пізнанні закономірностей розвитку, забезпечують приріст нових емпірично обґрунтованих знань про справжні шляхи виявлення нових фактів і тенденцій змін окремих сфер життя суспільства. Таку роль відіграють багаточисельні галузеві соціології, що узагальнюють величезну масу інформації про конкретні соціальні явища, події і процеси суспільного життя.

Емпіричні соціологічні дослідження виконують пізнавальні функції. По-перше, інформаційну, що дозволяє одержати первинні дані про індивідів і спільності, їх потребах, інтересах, орієнтаціях, мотивах, фактах реальної і вербальної поведінки, про суспільну і громадську думку та ін.; по-друге, в конкретних ситуаціях емпіричні дослідження створюють інформаційну базу для пізнання соціальної дійсності.

Соціологічна інформація має властивості: по-перше, всебічно і глибоко характеризує і аналізує соціальний процес, досягає максимальної адекватності пізнання завдяки репрезентованості, стійкості і достовірності; забезпечує порівняно точні і конкретні відомості при досягненні об'єктивних і суб'єктивних параметрів пізнання. По-друге, теоретичну, що дозволяє виявити нові закономірності і тенденції і тим самим істотно збагатити соціологічну теорію. Особливо це стосується повторних емпіричних досліджень, що здійснюються за спів-ставними методиками.

Практична функція соціології тісно зв'язана з пізнавальною. Єдність теорії і практики -- характерна риса соціології. Розкриваючи закономірності розвитку різних сфер суспільства, соціологічні дослідження дають конкретну інформацію, необхідну для здійснення справжнього соціального контролю над соціальними процесами. Практична функція соціології відображає, насамперед, висунення науково аргументованих прогнозів розвитку суспільства. Соціологічні теорії дозволяють передбачити віддалені перспективи соціального розвитку. Особливість соціологічного прогнозу полягає в цілісності, що дає можливість визначити тенденції розвитку суспільства. Прикладна соціологія, зв'язуючи теорію з дійсністю, безпосередньо обґрунтовує практичні рекомендації для складання планів соціального розвитку та ін. Велике практичне значення мають дослідження комплексних соціальних проблем, які дають можливість створити цілісну картину майбутнього розвитку основних сфер життя суспільства, передбачити можливі негативні наслідки, накреслити шляхи і засоби оптимального управління соціальними процесами. Формування соціологічного прогнозу вимагає з'ясування стійких тенденцій розвитку явищ, передбачає повторні дослідження тощо. В соціальному прогнозуванні важливу роль відіграють соціологічні теорії розвитку різних сфер суспільства, їх створення дозволяє сконцентрувати велику масу інформації стосовно широкого кола соціальних явищ і розкрити закономірності їх розвитку. Соціологічні теорії служать надійною базою обґрунтування моделей, що прогнозуються і що стосуються окремих соціальних процесів і явищ. Відповідно специфіки соціологічних досліджень практичні рекомендації, що висуваються соціологами, стосуються двох груп соціальних факторів: об'єктивних і суб'єктивних. Об'єктивні фактори: умови, ритм, а також конкретні: умови праці, побуту і реальна поведінка суб'єкта в таких умовах. Вивчаючи їх вплив на систему соціальних відносин, соціолог опирається на конкретну інформацію, здобуту в процесі дослідження, і визначає тенденції їх дальшого розвитку. Суб'єктивні явища, аспекти: мотиви, мета, наміри, установки, інтереси, ціннісні орієнтації, суспільна, громадська думка тощо. Досліджуючи їх взаємозв'язок з нормами і цінностями соціальних спільностей, груп, встановлюється ступінь відхилення і розробляються засоби удосконалення міжособових, міжспільнісних відносин.

Одним з важливих елементів соціальної і політичної системи суспільства є засоби масової інформації (преса, радіо, телебачення, кіно та ін.). їх соціальна роль зв'язана, насамперед, з розвитком свідомості мас, кожної особи. Система засобів масової інформації -- соціальний інститут, що забезпечує збирання, опрацювання і розподіл інформації в масовому масштабі, на основі закономірностей, панівних в суспільстві. Діяльність засобів масової інформації полягає в забезпеченні обміну соціальною інформацією між великими групами людей в межах соціального мікросередовища з допомогою соціальних організацій і об'єднань, а також технічних засобів збирання, опрацювання і поширення інформації. Предметом соціології засобів масової інформації виступають закономірності духовного їх впливу на формування свідомості і соціальної поведінки людей. Ефективність засобів масової інформації визначається ступенем їх впливу на політичну, економічну, соціальну, культурну сфери життя суспільства і співвідносинами між метою їх пропаганди або окремими виступами і фактичним її досягненням. Діють загальні специфічні критерії ефективності пропаганди, засобів масової інформації. В діяльності засобів масової інформації відображаються зв'язки і взаємозалежності не тільки системи масового спілкування, але й всього суспільства.

В процесі демократизації суспільного життя в Україні зростає роль суспільної, громадської думки. Суспільна, громадська думка -- своєрідний спосіб існування суспільної свідомості у вигляді неофіційної масової свідомості якоїсь соціальної спільності людей, зв'язаних спільністю інтересів, в яких фіксується їх ставлення до подій або явищ суспільного життя, до діяльності політичних партій, установ і особистостей.

Суспільна думка виражається у формі рекомендацій і вимог, а також проявляється в схваленні або осудженні дій тих або інших соціальних інститутів, вчинків окремої людини або якоїсь групи людей. Суспільна думка складається в результаті цілеспрямованого впливу на маси політичних організації, установ і стихійно -- на основі практичного життєвого досвіду, традиції, звичаїв тощо.

Тому-то, в суспільній думці виявляються не лише різні інтереси, але й неоднаковий ступінь їх усвідомлення. При співпаданні корінних інтересів в суспільній думці відображаються найрізноманітніші специфічні інтереси і потреби - національні, професійні, духовні та ін. Знання структури або інші міркування, що визначають ті або інші міркування і оцінки соціальних спільностей, стають об'єктивно необхідною передумовою для вироблення і реалізації різних проектів та планів в процесі прискорення соціально-економічного розвитку і демократизації політичного життя України. Соціальна суть суспільної думки полягає в тому, що сприяє зосередженню думки, почуттів і дій людей на певній дійсності, дає їй оцінку, що є вихідною базою для зміни або збереження певного фрагменту суспільного життя. Суспільна думка, що формується соціальною спільністю людей, відображає інтереси окремих груп особистостей. Тому-то виразником суспільної думки може бути будь-який громадянин, будь-яка соціальна спільність людей, якщо їх публічно висловлена думка відображає ставлення якоїсь соціальної спільності, народу, нації і актуальні проблеми дійсності. Процес відображення суспільної думки -- це висловлення її, надання гласності багатьом індивідуальним думкам з актуальних проблем дійсності або безпосередньо (через форми представницької демократії).

Існує три види відображення суспільної думки: по-перше, стихійно висловлена суспільна думка; по-друге, висловлена суспільна думка з ініціативи державних органів, громадських організацій, засобів масової інформації, що звертаються безпосередньо до мас за їх побажаннями, пропозиціями, думками тощо (всенародне обговорення проектів законів, обговорення в пресі якихось актуальних проблем та ін.), по-третє, висловлення суспільної думки в процесі спеціальних соціологічних досліджень. Важливо, що суспільна думка може висловлюватись, функціонувати нібито на двох рівнях: на рівні словесному (вербальна поведінка), коли якась оцінка зовнішньо сприймається більшістю, великими масами, але не веде до конкретних дій, і на рівні діловитості. Це реальна поведінка, коли соціальні групи діють відповідно з усвідомленою оцінкою. Очевидно, перехід суспільної думки від відображення до реалізації зв'язаний з процесом її об'єктивності в системі соціальних норм, соціального регулювання і контролю. В такому процесі і виникає зв'язок суспільної думки і суспільних відносин, які мають нормативи і оцінки. Суспільна думка--в діючому стані стає елементом суспільних відносин.

Програма соціологічного дослідження науковий документ методологічних і процедурних основ дослідження соціального об'єкту. Програма соціологічного дослідження по суті і є теорія і методологія конкретного вивчення, висвітлення окремого емпіричного об'єкту або явища. В програмі практично реалізуються загальнотеоретичні і методологічні принципи філософії як загально-соціологічної теорії і спеціальних теорій дослідження. Відповідно з призначенням програма соціологічного дослідження реалізує три функції: методологічну, методичну та організаційну.

Методологічна функція програми соціологічного дослідження передбачає визначення наукових проблем, для вирішення яких ведеться дослідження; формування мети і завдань дослідження; фіксування вихідних уявлень про об'єкт; встановлення співвідношення даного дослідження і раніше здійсненого або паралельно виконуваного дослідження проблеми.

Методична функція програми полягає в тому, що в програмі розробляється загальний логічний план дослідження, на основі якого здійснюється цикл досліджень: теорія --факт --теорія. Методика розкриває шляхи, методи і способи збирання, аналізу і опрацювання інформації, даних, дає можливість розробити процедуру дослідження, провести порівняльний аналіз одержаних результатів аналогічних досліджень.

Організаційна функція забезпечує розробку чіткої системи поділу праці в дослідницькому колективі, налагодження контролю за ходом і процесом дослідження, публікацію по необхідності результатів.

Структура програми охоплює відносно детальне, чітке і завершене формулювання мети і завдань і методологічне обґрунтування проблеми, визначення конкретної мети, об'єкту і предмету досліджень, логічний аналіз основних понять, формулювання гіпотез і завдань досліджень; методичного визначення сукупності характеристики використаних методів збирання і опрацювання первинної соціологічної інформації, логічної структури інструментарію для збирання інформації, логічних схем і їх опрацювання на електронно-обчислювальних машинах. Програма -- теоретична основа здійснюваних процедур дослідження -- збирання, опрацювання і аналізу інформації, необхідної для одержання теоретичних висновків і практичних рекомендацій. Складений на основі програми організаційно-технічний план дослідження має оперативний характер і визначає послідовність здійснення намічених процедур. Програма і організаційно-технічний план дослідження -- затверджуються адміністрацією установи закладу, де ведеться дослідження. Розділи документів включаються в перспективні і поточні плани установи закладу і їх підрозділів. Для керівництва дослідженням призначається відповідальна особа за весь комплекс і відповідальні наукові працівники за своєчасне здійснення досліджень відповідно програми і організаційно-технічного плану. Відправним пунктом будь-якого дослідження виступає проблемна ситуація -- специфічне становище об'єкту соціологічного дослідження, об'єкту, що характеризується суперечностями між потребами пам'ятати, що надто широкий план досліджень вимагає значних зусиль і тривалості. Якщо не вдається відразу надати формулюванню проблеми ясності і чіткості, обмежити певними рамками саме дослідження, то можна поетапно здійснювати дослідження відповідно методиці і методології.

Трапляється, що в ході одного дослідження доводиться шукати відповіді на ряд інших проблем. Проте, таке можливе лише в тому випадку, коли сама програма дослідження спрямована на багатоманітний соціологічний аналіз. В принципі ж йти на вивчення кількох програм в межах одного дослідження недоцільно. По-перше, ускладнюється інструментарій дослідження, який стає зайве громіздкий і логічно нечіткий, що може знизити якість зібраної соціологічної інформації. По-друге, втрачається оперативність дослідження, що має неабияке значення для організації, а це веде до старіння соціологічних даних, втрати їх актуальності, а іноді практичного сенсу. І, по-третє, досвід показує недоцільність, а іноді це дуже важко водночас вивчати декілька проблем на одному і тому ж об'єкті дослідження. В сучасних умовах соціологічними дослідженнями охоплено практично всі сторони і сфери життя суспільства. Проведення соціологічних досліджень визначається різкою соціальне значимою метою. Безпосереднім приводом до здійснення соціологічних досліджень є реально існуючі суперечності в розвитку соціальної системи між її елементами і окремими компонентами. Ось такі суперечності і становлять суть проблеми. Варто відрізняти проблеми соціальні і проблеми наукові. Соціальні проблеми -- це соціальні, життєві суперечності, що вимагають організації цілеспрямованих дій для їх усунення. Наукові проблеми -- це знання і незнання. Наукові проблеми відображають суперечності між знанням потреб суспільства і його організацією в певних практичних і теоретичних діях, з одного боку, і незнанням шляхів і засобів реалізації дій -- з другого. Постановка наукової проблеми означає вихід за межі вивченого в сфері того, що має бути вивчено, це означає, що не завжди і не будь-яка соціальна проблема може бути вирішена в межах наявних знань. Тому-то вирішення деяких проблем вимагає теоретичних і практичних дій, функціонально спрямованих на одержання нового знання у формі тих або інших теоретичних рекомендацій, а в прикладних дослідженнях використовуються старі знання, яких нерідко буває недостатньо. Тому-то, як правило, соціологічні дослідження комплексні, що вимагають ґрунтовної і аргументованої програми досліджень.

Перша вимога -- необхідність чіткої програми.

Дослідження без програми взагалі нагадує пошук методом спроб і помилок: розтрати енергії часто не виправдовують, не дають ні пізнавального, ні взагалі бажаного ефекту. В процесі дослідження виявляється, що поняття «покриваються емпіричними даними», при відсутності гіпотез неясно, як опрацьовувати матеріал: факти, дані, аналіз подій, явищ. Спроби сформувати питання на стадії аналізу даних, фактів веде до зневір'я: матеріал (факти, дані) зібрано неповністю, відбір не задовольнив потреби, завдання дослідження, одержані відповіді не на ті питання, що передбачались напочатку. Нарешті, дослідники приходять до висновку, що в процесі проведеного дослідження зроблено не все і не так, як планувалось, передбачалось, що тепер зробили б все зовсім інакше. Попередній висновок нерідко виникає і при старанно, детально розробленій програмі. Але тут сумніви і нові питання мають інший характер -- досягнення бажаних результатів, ефективності. Виникають обгрунтованіші гіпотези, що вимагають спеціальної, цілеспрямованої переробки за новою програмою. Таке незадоволення досягнутими результатами -- плоди творчого пошуку, тоді як раніше -- факти невикористаних можливостей.

Друга вимога -- ясність і точність, деталізація програми. Всі її позиції і положення мають бути чіткими, всі елементи продумані відповідно з логікою дослідження і ясно сформульовані. При відсутності ясно вираженої програми учасники дослідження втрачають спільну мову, витрачають час на уточнення, вивірку питань, що не виникли б, будь у них спільна програма.

Третя вимога -- логічна послідовність всіх елементів, ланок програми. Не можна починати вибір плану, не уявляючи мети і завдання дослідження. Бездумно намагатися формулювати окремі гіпотези не уявляючи об'єкту. Програма -- чітко і логічно сформульовані мета, завдання, орієнтири, об'єкти, предмети дослідження, способи, методи дослідження тощо.

Четверта вимога -- гнучкість програми. Здається, що це суперечить логічності, послідовності вивчення об'єкту. А в дійсності гнучкість програми підкреслює зв'язаність всіх її ланок і елементів в динаміці розвитку процесу дослідження, зобов'язує систематично оглядати всі розділи, а виявивши окремі помилки, негайно ж усувати. Підготовка програми соціологічного дослідження -- справа не проста, вимагає значних затрат часу і зусиль. Практика показує, що розробка формулювання програми забирає більше часу, аніж сам процес її реалізації. Старанно продумана програма соціологічного дослідження -- неодмінна умова її успішної реалізації, високий рівень науковості.

Практичні поради: Перша. Не починайте розробку програми, поки не з'ясували, в чому головна мета дослідження, його практичний сенс.

Друга. Обдумайте і обговоріть з іншими дослідниками: чи є проблема досить значима і теоретично і практично, щоб тратити зусилля на її дослідження, чи нема уже готових аналогів вирішення, реалізації проблеми, чи не є вона частиною іншої, більш загальної. Обдумайте, чи не буде дослідження теоретико-прикладним або практично-прикладним, а потім вирішіть: чи маєте достатні ресурси (знання, джерела додаткової інформації, матеріальні засоби, кошти) для проведення дослідження. Подбайте в попередньому варіанті програми, як деталізувати дослідження, намітьте об'єкт і уточніть предмет досліду і знову подумайте, які практичні труднощі можуть виникнути в процесі дослідження, в якій мірі доступні об'єкти досліду, чи отримаєте підтримку від відповідальних осіб, зацікавлених у вивченні і реалізації проблеми?

Третя. Важливо чітко, конкретно сформулювати мету дослідження, на яке основне питання передбачається одержати відповідь і наскільки детальним має бути, стосовно до обраного чи передбачуваного об'єкту. Встановлюються певні взаємозв'язки і залежності, розробляються різні варіанти практичних рішень певних проблем.

Остаточно визначивши, до якого типу належить дослідження, розгортайте системи проблем. Доцільно зробити ескізи, проекти мети, тобто завдань і шляху їх реалізації, безпосередньо або побіжно, або і зовсім не зв'язано з основною метою дослідження проблеми і її , реалізації. Важливо скласти особливий перелік і пізніше вирішити, чи можна реалізувати завдання, здійснити мету досліду, користуючись інформацією, потрібною для вирішення, реалізації основного дослідження. Рекомендується скласти алгоритм питань для з'ясування особливостей предметної сфери і об'єкта вивчення: що читати? яку інформацію використати? з ким консультуватися? тощо.

Четверта. Не шкодуйте часу на «самоосвіту», звертайтесь до новітніших відкриттів, джерел інформації, літератури з предмету та ін. В них знайдете посилання на фундаментальні праці і досвід, консультуйтесь з доступними і відомими спеціалістами. Визначте принциповий план дослідження і, якщо це буде дослідження за планом, програмою (що в основному уже реалізовано), приступайте, починайте деталізацію програми по фрагментах. Зробить перший начерк, накидок основних структурних компонентів зв'язків об'єкту вивчення, виділивши предмет аналізу відповідно меті і основним завданням дослідження. Одночасно формулюйте основні гіпотези і уточнюйте змістовний сенс основних понять, що стали елементами формувань гіпотез.

П'ята. Обговоріть з іншими дослідниками напрямки дослідження і ще раз зверніться за порадою, консультацією до спеціалістів-дослідників, до практиків і тільки тоді починайте систематизоване опрацювання понять загальної концепції і формулювання робочих гіпотез. Варто тут пам'ятати і діяти за прислів'ям: сім раз відміряй, а один раз відріж. Оформіть програму як окремий документ дослідження: це знадобиться не тільки в здійсненні, реалізації дослідження, але і при підготовці підсумкового звіту або публікації.

Вирішення, реалізація тієї чи іншої проблеми соціальної або наукової -- завжди спрямовано на досягнення тієї або іншої конкретної мети, конкретного завдання, визначення ефективності.

Мета конкретного соціологічного дослідження -- загальна його спрямованість, проект дії, що визначають характер і системну упорядкованість різних актів дій і операцій. Мета соціологічного дослідження визначає переважаючу орієнтацію (теоретичну або прикладну), від якої залежить вся логіка його реалізації, здійснення. Теоретичне дослідження спрямовується на одержання нових знань про структуру, функції, закономірності розвитку, а також розробку, складання нових методик дослідження і на обґрунтування його процедур, конкретно соціологічні дослідження спрямовуються на вирішення, реалізацію практичних завдань соціальної проблеми, побудову, складання передбачень про можливий розвиток процесу, розробку всебічно, докладно аргументованих програм удосконалення об'єкту. Програма має чітко, ясно відповісти на питання про те, на вирішення, реалізацію якої проблеми і на одержання якого результату орієнтується соціологічне дослідження, тобто яка мета дослідження.

Визначення мети і завдань соціологічного дослідження.

Важливішою методологічною частиною програми є певно мета і завдання дослідження. Завдання соціологічного дослідження -- сукупність конкретних установок, мети, спрямованих на аналіз і реалізацію проблеми. Завдання дослідження має основні і неосновні (додаткові) вимоги до аналізу проблеми. Основні завдання дослідження визначають пошук відповіді на його центральне основне питання: які шляхи і засоби вирішення проблеми? Може скластися, виникнути ситуація, коли висування додаткових гіпотез вимагає з'ясування ще якихось питань. Відповідно і висуваються додаткові завдання. Логіка соціологічного дослідження обумовлена змістом проблеми. Отже, в дослідженні, що орієнтується на вирішення теоретичних наукових проблем, основними виступають теоретичні завдання, а практичні завдання -- неосновні; в прикладному дослідженні, навпаки, практичні завдання -- основні, а теоретичні -- неосновні. Основні завдання відповідають меті дослідження, а неосновні -- висуваються для підготовки майбутнього дослідження, вирішення методичних питань перевірки робочих гіпотез, не зв'язаних з проблемою.

Визначення об'єкту Сформулювавши проблему, визначивши мету і завдання дослідження, варто вибрати і об'єкт дослідження. Об'єкт соціологічного дослідження -- це явище або процес. Об'єктом соціологічного дослідження виступає сфера соціальної дійсності, реалії життя, діяльність людей і самі люди. Необхідно, щоб об'єкт мав проблему, тобто об'єкт виступає носієм суперечностей. Проте, це визначення потребує і деяких уточнень, що відображаються у вимогах, що ставляться до об'єкту соціологічних досліджень. Таких вимог три. Об'єкт має характеризуватися, по-перше, чіткими, визначеними явищами за такими параметрами, як професійна (або галузева) належність, просторова обмеженість (регіон, місто, село), функціональна спрямованість (виробнича, політична та ін.), по-друге, визначеного часовою обмеженістю; по-третє, можливостями його кількісних вимірів.

Вибір об'єкта соціологічного дослідження має велике значення для його успішного здійснення, реалізації. Правильне визначення предмета соціологічного дослідження багато в чому визначає результативність. Предметом соціологічного дослідження є той бік об'єкту, що безпосередньо належить вивчати. Звичайне питання проблеми зв'язано з передбаченнями можливостей виявити закономірність або основну тенденцію суперечності. Необхідно підкреслити, що, по-перше, одному і тому ж об'єкту соціологічного дослідження може відповідати кілька різних предметів, тобто предмет дослідження окреслює межі пізнання об'єкту. По-друге, об'єкт і предмет соціологічного дослідження можуть співпадати, коли соціолог ставить завдання пізнати всю сукупність емпіричних закономірностей функціонування і розвитку конкретного соціального об'єкту. По-третє, предмет соціологічного дослідження має складну структуру. Варто пам'ятати, що правильний вибір предмету конкретного соціологічного дослідження визначається чіткою постановкою проблеми, формуванням мети і завдань дослідження і системним аналізом об'єкту. Визначення об'єкту і предмету, що ясно і зрозуміло в теорії, на практиці значно важче. При опрацюванні і розробці конкретного дослідження на етапі визначення його предмету обов'язковою процедурою виступає попередній системний аналіз. Його мета -- побудувати гіпотетичну (або концептуальну) модель об'єкта як системи, розкривши весь комплекс його елементів і зв'язків внутрішніх і зовнішніх. Аналіз моделі об'єкту дає можливість уточнити проблемну ситуацію. Предмет створює передумови для висунення гіпотез, виділення одиниць і категорій аналізу. Велике знання в соціологічних дослідженнях має розробка понять, тобто мови дослідження. Інтерпретація понять соціологічного дослідження -- процедура тлумачення явищ, подій тощо, уточнення сенсу суті понять, що складають концептуальну схему дослідження. На основі інтерпретації понять підтримується науковий рівень досліджень, єдність суттєвого змісту елементів і процедур дослідження, досягається повніше інструментальне використання понять як теоретичних норм аналізу процесів. В соціологічному дослідженні є три основні види інтерпретації: теоретична, емпірична, операційна, з допомогою яких забезпечується зв'язок теоретичного і емпіричного аналізу процесів, зв'язок теорії з реальністю, дійсністю явищ і подій, з методами впливу, пошуку, реєстрації і аналізу емпіричних ознак тощо.