Основні причини й умови виникнення соціальних рухів

Размещено на http://www.allbest.ru/

8

Размещено на http://www.allbest.ru/

Соціальні рухи - сукупність колективних дій великої кількості людей, спрямованих на підтримку певних соціальних процесів і змін або на протидію їм [3]. Вони не мають своєї організації, офіційного членства з фіксованими правами і нормами поведінки, санкціями, закріпленими статусними ролями. Якщо соціальний рух досягає стадії формальної організації, де діють встановлені правила і норми поведінки, він перетворюється на організацію.

Соціальні рухи не виникають відразу і раптом. Вони з'являються і розвиваються за певних соціальних умов, і ці умови створюються в ході діяльності багатьох людей, що розділяють основні цілі руху.

Соціальні рухи є історично універсальним феноменом. Люди завжди мали причини для об'єднання і боротьби за свої колективні цілі проти тих, хто стоїть на шляху до їх досягнення. Історики описують повстання, бунти, вибухи невдоволення ще в античності, хрестові походи в середні віки, революції (наприклад, 1566-1609 рр. - Нідерландська буржуазна революція) та повстання у 1606 р. - під проводом Івана Болотникова в Московському царстві [3,261].

З одного боку, вони можуть нагнітати напругу і конфлікти в суспільстві, з іншого - бути засобом і інструментом їх подолання. Вони завжди високодинамічні, але не стійкі. З'являються у зв'язку з певними причинами і припиняють своє існування після їх зникнення. У них задіяна обмежена (хоча і не мала) кількість людей. Відношення більшості людей до таких рухів байдуже, іноді і неприязне. Адже в них зацікавлені, зазвичай, тільки їх безпосередні учасники.

Класифікація соціальних рухів здійснюється за їх соціальною базою, центральною групою протесту, союзницькими групами та характером культурно-ціннісних орієнтацій розвитку (див. схему 1).

Основними соціальними рухами є ті, котрі взаємодіють у межах центрального соціокласового конфлікту і певним чином впливають на його розгортання, перебіг і розв'язання. Їх ядро складають могутні, (чисельні, організовані та динамічні, функційно значущі) соціальні групи. Інколи може спостерігатися певна комбінація цих ознак. Надалі назва того чи іншого руху подаватиметься за назвою його «ядерної групи» [2].

Схема 1. Класифікація соціальних рухів

Експресивні рухи. Виникають внаслідок перебування людей у рамках обмеженої соціальної системи, яка їх не задовольняє. Реальна дійсність для учасника такого руху не є привабливою, тому він за допомогою ритуалів, танців, ігор, видінь, мрій та інших форм емоційної експресії шукає емоційного полегшення.

У наш час ці рухи проявляються в молодіжному середовищі (хіппі, рокери, байкери), коли їх учасники прагнуть створити свою субкультуру, дистанціюватись від офіційного суспільства. Деякі експресивні рухи звертають свій погляд не в майбутнє, а в минуле - ветеранів війни, монархічні рухи, рухи з відродження козацтва, які відроджують забуту символіку, ритуали тощо. Такі рухи найчастіше пов'язані з пасивною поведінкою, але іноді можуть прокладати шлях до реформ, повстань, збуджувати пасивне населення. Тому вони є проміжною ланкою між неполітичними та політичними рухами.

Утопічні рухи. Постають на хвилі прагнень теоретично обґрунтувати досконале людське суспільство. Спершу невеликі групи їх учасників були виключно релігійними (рух перших християн, релігійні секти Сходу). Вони виявилися досить життєздатними, оскільки їх учасники не прагнули до особистого щастя і матеріального добробуту. Натомість ідеологія світських утопічних рухів ґрунтувалась на концепції доброї, альтруїстичної людини. Ігнорування їх лідерами таких природних прагнень людини, як бажання особистого благополуччя, реалізувати свої здібності й одержати винагороду спричиняли згасання таких рухів. Та оскільки утопічні ідеї є життєстійкими, після розпаду одного руху його ідеї відроджуються в інших.

В опозиції до сучасних утопічних рухів постійно перебувають законослухняні громадяни, яких лякають нові культурні зразки, ролі та пріоритети майбутнього «найкращого» життєвого укладу.

Реформаторські рухи. Породжують їх намагання змінити суспільство або окремі його структури без повної трансформації самого суспільства. Для їх розгортання необхідно, щоб учасники позитивно ставилися до порядку в суспільстві, зосереджуючись тільки на окремих негативних сторонах суспільного устрою, а також могли висловлювати власні думки та активно діяти на підтримку певної реформи. Тому широкий реформаторський рух можливий тільки в демократичному суспільстві. Реформатори можуть зустрічатися з опором владних структур, особливо за авторитарного режиму. Якщо реформи блокуються, частина реформаторів може перейти на позиції революційних рухів.

Революційні рухи. Розвиваються в атмосфері загального соціального невдоволення, прагнуть зруйнувати існуючу соціальну систему і встановити новий соціальний порядок. Демократія не є живильним середовищем для них. Вона є основою соціальних реформ, а реформи неминуче відсувають революцію.

Іноді дуже важко класифікувати соціальний рух як реформаторський або революційний, оскільки в обох можуть брати участь як помірковані реформатори так і радикальні революціонери, схильні до насильницьких дій.

Рухи опору. Виникають серед тих людей, які вважають, що зміни в суспільстві відбуваються надто радикально й швидко. Вони акумулюють зусилля певних груп людей на блокування можливих або викорінення уже здійснених змін, супроводжують як революційні, так і реформаторські рухи. Наприклад, реформи у пострадянських країнах призвели до появи рухів опору реформам.

Інші соціальні рухи. Основою, ядром та ініціатором соціального руху може стати будь-яка група, якщо вона утримує такі культурно-ціннісні орієнтації, які можуть бути визнані та підтримані іншими суспільними прошарками. Але не всі групи мають для цього необхідні ресурси: чисельний склад, відповідну самоорганізацію, ініціативний авангард, достатній престиж і вплив у суспільному середовищі. Тому ініціаторами соціальних рухів найчастіше стають досить чисельні та організовані спільноти, особливе становище яких спонукає до оволодіння системою історичних дій, підпорядкування його і проголошення історичного руху (соціотворчого процесу) на даному відрізку еволюції суспільства.

Отже, соціальні рухи спрямовані на стимулювання, розвиток соціальних процесів або на їх стримування чи навіть придушення. Природа і характер, спрямованість їх залежать від змісту світових, регіональних і національних процесів, стану суспільства.

Соціальна несправедливість, незадоволення умовами життя, статусна невизначеність, політичні зміни, революційні зміни вважаються основними умовами виникнення масових соціальних рухів (див. схему 2). В основі соціальних рухів лежить конфлікт [1,109].

Схема 2. Умови виникнення соціальних рухів

Викликають соціальні рухи невдоволення людей життям в цілому або певними його аспектами. Сприяють цьому активізація структурних змін в суспільстві, соціальна дезорганізація, культурні течії. Поширюються вони на хвилі усвідомлення людьми корисності свого об'єднання для досягнення цілей, можливості виконувати нові соціальні ролі, підвищувати свій соціальний статус.

Культурні течії. У усіх сучасних цивілізованих суспільствах постійно відбуваються зміни в цінностях і нормах поведінки людей. Такі зміни називаються культурними течіями. Беручи участь в культурних течіях, більшість людей розвивають нові ідеї про те, яке суспільство їх найбільше влаштовує і як воно повинне відноситься до своїх членів.

Соціальна дезорганізація. Для з'ясування дезорганізації для розвитку соціальних рухів наведемо приклад з лідерами. У кожному суспільстві в певний час з'являються сильні лідери, які ведуть за собою деяку, іноді навіть велику частину суспільства. Проте, перш ніж з'явитися лідерові, повинні існувати народ або соціальна група, що потребує його. У стабільному, високоінтегрованому суспільстві такі лідери з'являються дуже рідко. Члени такого суспільства перебувають в добросерді і переживають почуття безпеки, вони не відчувають дискомфорту, дуже байдужі до змін в громадському житті, а тому рідко приєднуються до соціальних рухів. У суспільстві (байдуже, просте воно або складне), що змінюється, нестабільному, як правило, процвітають соціальні рухи.

Соціальне незадоволення. Соціальне незадоволення - це загальне невдоволення людей умовами життя і системою соціальних стосунків в цьому суспільстві. Існують три основні компоненти, з яких складається соціальне незадоволення: відносне незадоволення, відчуття несправедливості і статусна невизначеність.

Соціальна несправедливість не є об'єктивним соціальним фактом. Це суб'єктивне ціннісне судження. Чи повинна одна людина мати багатство в 10 разів більшим, ніж інший? Відповідь на це питання залежить від традиції і системи цінностей. У багатьох країнах маси населення живуть в бідності, а небагато - в розкоші, фактично не платять податки і блокують спроби соціальних реформ. Чи справедлива така система? На це не можна відповісти однозначно. Тільки тоді, коли члени соціальної системи вважають її несправедливою і стають розчарованими і відчуженими, на поставлене питання можна відповісти негативно.

Соціальний рух у багатьох відношеннях є більш розвиненою формою поєднання, подання і розв'язання соціальних конфліктів, особливо центрального соціального конфлікту. Вони розгортаються на більш широкій соціальній основі, безпосередньо націлені на історичну перспективу, передбачають не насильницьке протистояння. Соціальні рухи користуються значною соціальною підтримкою і схваленням у більш широких прошарках суспільства, чинять значний вплив на культурно-ціннісні орієнтації всього суспільства, включають у соціальну творчість широкі маси населення. Проте вони мають і певні недоліки: аморфна соціальна база, дещо млява колективна підтримка. Соціальні рухи не передбачають задоволення безпосередніх інтересів. Тому тут важко здійснюється соціальна мобілізація, проявляється значна внутрішня диференціація, слабка організація і самоорганізація. Розклад соціального руху повертає конфлікт до класової форми.

Усі соціальні рухи виникають у зв'язку з невдоволенням заведеним порядком речей. Невдоволення з'являється в результаті невідповідності між об'єктивними умовами і тим, якими вони мають бути, на думку певної частини населення. Проте саме по собі невдоволення не є головною причиною соціальних рухів. Окрім нього потрібне усвідомлення значною частиною населення несправедливості існуючого стану речей. Має бути упевненість в тому, що влада не приймає ніяких заходів і не має уявлення про те, що треба зробити. Мало сказати, що усе погано, треба ще показати, яким чином це можна виправити. Йдеться про ідеологію, яка служить мостом між невдоволенням і діями. Для виникнення організації потрібний лідер, що має відданих прибічників, яких і складає її ядро [2].

Список використаної літератури

рух соціальний колективний зміна

1. Дегтярев А.А. Основы политической теории. - М.: Высшая школа, 1998. - С. 88.

2. В.Г. Городяненко. Социологія: Підручник, К., Видавничий центр «Академія», 2003. - 251.

3. Аберкромби Н., Хилл С., Тернер Б.С., Социологический словарь/ пер. с англ. Казань: изд-во Казанского университета, 2002.-528 с.

Размещено на Allbest.ru