9

Міністерство освіти та науки України

Черкаський державний технологічний університет

Кафедра історії України

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з предмету

Соціологія

Тема: “Соціологія як наука про суспільство”

Черкаси 2010

План

Вступ

1. Соціологія як наукова дисципліна. Об'єкт і предмет соціології

2. Структура системи соціологічних знань

3. Основні функції соціологічної науки

4. Місце соціології в системі суспільних і гуманітарних наук

Висновок

Список літератури

Вступ

Соціологія - наука, що вивчає суспільство. Деякі науковці вважають, що поняття суспільства формується зі здатністю людей відокремлювати себе від природи. По мірі дорослішання людина стає індивідом, а взаємодія індивідів - це соціум. В широкому розумінні соціум є суспільство “тут і тепер”, і чим більше соціумів, тим складніше між ними відносини. Будь-яка група, хоч як вона організована, виконує свої функції та переслідує якісь конкретні цілі. До суспільних наук відносяться історія, психологія тощо. Специфіка соціології серед інших суспільних наук полягає в тому, що вона вивчає суспільство під особливим кутом зору - крізь призму соціальних процесів та відносин, які становлять основний зміст соціальної реальності.

Суспільство - дуже складне й багатогранне в структурному плані явище. Соціологія вивчає соціальну сферу життя суспільства - область соціальних відносин як відносин між більш чи менш широкими спільнотами людей та самим людьми, що є частинами тих спільнот.

У центрі соціального життя - взаємодія людей, а індивід і група - сукупність соціальних зв'язків, що породжують складні соціальні структури: особистість, індивід, суспільство, культура, держава, право, мораль, наука, мистецтво, родина тощо. Поняття “соціальний” має кілька значень: від позначення самої сутності суспільного життя до розуміння сутності соціального зв'язку. Соціальний зв'язок - те, що змушує людей гуртуватися, незважаючи на нерівність тощо. Тож соціологія вивчає в суспільстві лише соціальне.

1. Соціологія як наукова дисципліна. Об'єкт і предмет соціології

Соціологія - наука, що вивчає суспільство. Суспільство - дуже складне й багатогранне в структурному плані явище. Соціологія вивчає соціальну сферу життя суспільства - область соціальних відносин як відносин між більш чи менш широкими спільнотами людей та самим людьми, що є частинами тих спільнот.

Поняття “соціальний” має кілька значень: від позначення самої сутності суспільного життя до розуміння сутності соціального зв'язку. На початку XIX ст. конкретизується проблематика традиційної соціальної філософії, набувають розвитку емпіричні соціальні дослідження. Французький мислитель К.-А. Сен-Симон запропонував вивести науку про людину на рівень знань, які ґрунтуються на спостереженні, зайнятися «встановленням послідовних рядів фактів». Український соціолог М.В. Захарченко пише з цього приводу: "Сен-Симон виробив концепцію «соціальної фізіології», в якій раціоналістичні погляди XVIII ст. поєднував з історизмом у дослідженні суспільних явищ, зробив перший крок до вивчення суспільних явищ як елементів цілісного організму" .

Методологічні розробки Сен-Симона сприяли формуванню позитивізму як напряму в філософії та соціології (від лат. positivus - заснований на досвіді, фактах, реальний). Головне спрямування позитивізму полягало у відмові від абстрактних міркувань про суспільство, у створенні «позитивної» соціологічної теорії, яка повинна була стати такою ж доказовою і загальнозначущою, як і природничі теорії.

Родоначальником позитивізму вважають Огюста Конта. Основна наукова розробка О. Конта «Курс позитивної філософії» у 6 томах була опублікована у 1830 - 1842 pp. Створюючи свою позитивістську концепцію, Конт спочатку наводить визначення суспільної науки як «соціальної фізики», а відтак - як «соціології». Цей термін у наукових колах було зустрінуто скептично, але згодом він прижився. Розвиток суспільства, за Контом, підлягає тим самим законам, що й природа, тому соціологія є частиною природознавства.

Контівська соціологія ґрунтувалася на законах біології, але й передбачала ймовірність змін впливу цих законів внаслідок взаємодії індивідів, яка дедалі ускладнювалася через вплив кожного покоління на наступне. На той час це була новаторська думка, як і вимога до соціології вивчати існуючі закони, а не шукати трансцендентних (апріорних) причин, обґрунтовувати достовірність своїх висновків фактами та їх взаємозв'язками, а не філософськими інтерпретаціями сутності історії.

О. Конт поділяв соціологію на дві частини: соціальну статику, яка розглядає суспільство як єдине органічне ціле, вивчає умови його існування, закони функціонування, і соціальну динаміку, що вивчає процеси суспільних змін, закони розвитку соціальних систем. Соціальна статика - це теорія суспільного порядку, організації, гармонії. Така концепція спрямована проти індивідуалістичних теорій, спроб розглядати суспільство як продукт договору між індивідами. У соціальній статиці головним є питання природи соціального зв'язку, взаємодії елементів соціального організму, що існують за всіх історичних умов. "Тут у Конта на передній план виходить органічно пов'язане з ідеєю еволюції поняття «система», яке дотепер є одним з центральних із соціології".

У розумінні закономірностей розвитку природи і суспільства О. Конт виходив із закону трьох стадій розвитку пізнавальної діяльності, суспільної свідомості людей:

1. Теологічна - домінує релігійна міфологія, явища природи і життя людей пояснюються впливом надприродних сил. Відбувається перехід від політеїзму до монотеїзму.

2. Метафізична - місце релігійного уявлення займає дослідне знання про явища світу і життя людей, але за слабкого розвитку науки поняття, що відображають ці явища, досить абстрактні.

3. Позитивна - на зміну теологічним і метафізичним підходам приходять наукові дослідження законів довкілля і життя людей .

Закон трьох стадій О. Конт застосував і для пояснення еволюції суспільства. Кожна з цих стадій розвитку людського інтелекту створює основу соціальної організації, пронизує всі сторони суспільного життя.

Соціальна еволюція, за Спенсером, - це прогресивний розвиток суспільства по шляху його ускладнення і вдосконалення діяльності соціальних інститутів. Основними складовими еволюції, в тому числі соціальної, є: інтеграція - перехід від простого до складного; диференціація - перехід від однорідного до різнорідного; зростання порядку - перехід від невизначеного до визначеного.

Г. Спенсер за аналогією між суспільством і живим організмом твердив, що розподіл функцій між органами - спільна риса як суспільства, так і живого організму. Але він бачив і суттєві відмінності між ними. Еволюцію пояснював як реалізацію принципу «інтеграції матерії» і джерело руху. Відносини суспільства з довкіллям, на його думку, регулюються принципом рівнодії енергії. Це регулювання виявляється в боротьбі за існування між суспільством і навколишнім середовищем, між різними типами суспільств, між індивідами. Джерелом класових відмінностей вважав завоювання: переможці утворюють панівний клас, переможені стають рабами чи кріпаками.

Кожне розвинуте суспільство, на думку Спенсера, має три системи органів: виробничу, розподільну і регулятивну. Як специфічні частини суспільства виділяв соціальні інститути: домашні, обрядові, політичні, церковні, професійні та промислові, розглядаючи їх як продукти повільної еволюції.

У теоретичному аспекті заслуга Спенсера у спробі сформулювати структурно-функціональний підхід до вивчення суспільства як соціального явища. Своєю концепцією структурної диференціації, розумінням суспільства як саморегульованої системи, аналізом взаємозв'язку соціальних функцій зі структурою суспільства Спенсер передбачив багато положень структурного функціоналізму в соціології та етнології. Він першим почав систематично використовувати у соціології поняття «система», «функція», «структура», «інститут».

Об'єкт та предмет соціології є взаємопов'язаними, але не тотожні. В кожній з суспільних наук людина є об'єктом, але кожна наука має свій предмет. Об'єктом соціології є певна соціальна реальність. Соціологія - наука про становлення, розвиток та функціонування соціальних спільнот, процесів та відносин, а також про шляхи, форма та методи реалізації їх усіх.

Навіть зараз багато вчених розуміють то широко. Дюркгейм називав предметом соціології соціальний факт, але категорія “соціальний” у нього визначалась як “колективна”. Головна особливість концепції Дюргкейма: соціальне треба пояснювати соціальним. Він сформулював свій основний постулат: “Соціальні факти треба розглядати як речі, вони існують поза людиною та здійснюють на неї примусовий вплив.” І лише завдяки цим соціальним фактам можна пояснити вчинки людини. Структура суспільства - сукупність соціальних фактів у їх взаємодії та взаємозв'язку. Саме Дюркгейм вводить поняття “соціологізм”:

1). Метод обґрунтування самої науки з предметом і поняттями науки;

2). Особливий підхід до соціальної реальності, розуміння та пояснення цієї реальності.

Соціологія у Дюркгейма - не лише специфічна наука, а ще й Наука Наук. Концепція розподілу праці - та сила, що об'єднує людей у суспільстві. Завдяки розподілу праці реалізується принцип солідарності. В залежності від якості та рівня тої солідарності він виводить концепцію розвитку суспільства від механічної до органічної солідарності. Та солідарність, що об'єднує людей в суспільстві - органічна, ґрунтована на спеціалізації та розподілі праці. Механічна солідарність поглинає індивіда. Проблема нормального та патологічного. Поняття аномії: аномія - принцип не дійовості у суспільстві старих норм та цінностей, коли нові норми ще не з'явилися або працюють не повністю. Також вивчав самогубства. Типи: 1) егоїстичний (людина ізольована від суспільства, яке не цікавиться індивідом); 2) альтруїстичний (коли групові цінності та норми цілком поглинають індивіда); 3) аномічний - коли відбувається криза в суспільстві; 4) фаналістичний - коли відбувається підсилення контролю групи над індивідом.

Макс Вебер вважав соціологію наукою про соціальну поведінку, яку вона прагне зрозуміти та тлумачити. Основна категорія соціології - це спільнота. Позаяк в спільності наявні усі відносини, властиві і індивіду, і суспільству. Макс Вебер - фундатор “розуміючої” соціології та теорії соціальної дії. Ввів в соціологію поняття “ідеальний тип”, який розглядає не як тип пізнання, а засіб, що дозволяє розкрити спільні правила якихось дій або вчинків. Ідеальний тип за Вебером дозволяє трактувати історію та соціологію як два напрями наукового інтересу, а не дві різні дисципліни. Соціологія Вебера вивчає поведінку людини та вкладає в її дії та вчинки певний сенс. Тому дії людини набувають характер соціальної дії, і в ній присутні 2 моменти: об'єктивний - орієнтація на інших, і суб'єктивний. Соціальна дія - дія, суб'єктивний сенс якої відноситься до поведінки інших людей. Зрозуміти сенс дії - зрозуміти діючу людину, хоча в діяльності людина не завжди усвідомлює мету. Чотири типи діяльності :

1). цільораціональна дія через очікування певної поведінки, критерієм цієї діяльності є успіх;

2). ціннісно-раціональна, заснована на вірі в цінності самої дії, незалежна від успіху;

3). ефектна - заснована на емоційному стані суб'єкта, що діє;

4). традиційна - заснована на звичках. Лише перші типи є соціальною дією, бо вони стосуються усвідомленого сенсу.

Соціальна спільнота - це не проста сума індивідів і не будь-яка група людей, а більш чи менш усталене соціальне утворення, суб'єкти якого об'єднані спільним інтересом і знаходяться у взаємодії між собою.

2. Структура системи соціологічних знань

Соціологія - наука комплексна. Має трирівневу структуру:

1. Рівень - теоретична соціологія;

2. Спеціальні соціологічні теорії (соціологія середнього рівня);

3. Емпіричні соціологічні дослідження.

Теоретична соціологія - це багатоманітні концепції, що розробляються з метою роз'яснення та інтерпретації загальних аспектів соціального розвитку суспільства. Протягом історичного розвитку суспільства було вироблено багато різноманітних концепцій, що пояснювали специфіку закономірності розвитку людського суспільства. Ці концепції відбивали, з одного боку, вже досягнутий рівень соціальних наук, з іншого боку - специфіку підходу тих чи інших вчених до пояснення тих чи інших явищ. Спеціальні соціологічні теорії - області соціологічного знання, котрі мають своїм предметом дослідження відносно самостійні і специфічні підсистеми суспільного цілого (етносоціологія, соціологія молоді, міста тощо), відносини і окремі сфери життєдіяльності (соціологія праці, побуту, соціальна психологія тощо), інститути (соціологія громадської думки, соціологія сім'ї, освіти тощо), процеси (соціологія організації, конфліктологія тощо) - тобто галузеві знання. Емпіричні соціологічні дослідження являють собою методи та технології збору соціальної інформації - встановлення та узагальнення соціальних фактів посередництвом прямої або непрямої реєстрації подій, характерних для вивчення соціальних явищ та процесів.

3. Основні функції соціологічної науки

1) Теоретико-пізнавальна. Полягає у тому, що соціологія накопичує та систематизує знання, прагне скласти якомога повнішу картину соціальних відносин та процесів у сучасному суспільстві. Сюди відноситься отримання об'єктивного знання про основні соціальні проблеми розвитку нашого суспільства. Призначена прикладна соціологія для забезпечення надійної соціальної інформації про різні соціальні процеси.

2) Практично-перетворювальна функція: соціальна інформація є першим етапом, бо вона не може зразу перетворитися на прогнози, рішення тощо. Задача соціології полягає в тому, щоби знайти шляхи подальшого розвитку суспільства, участь у розробці довготермінової соціальної політики держави, в обґрунтуванні і реалізації планів соціального розвитку на всіх рівнях: країна, регіон тощо. Тут є прикладна соціологія - вона забезпечує розробку прогнозів, рекомендацій у вирішенні тих чи інших соціальних проблем, аж до рівня трудового колективу.

3) Інформаційна функція полягає в тому, що методи та технології цієї науки дають змогу отримання найрізноманітнішої соціальної інформації відносно всіх сфер діяльності суспільства.

4) Критична функція.

5) Описова функція.

6) Прогностична функція, тобто видавання соціальних прогнозів.

7) Перетворювальна - висновки, рекомендації соціологів служать для вироблення певних соціальних рішень.

8) Світоглядна функція.

4. Місце соціології в системі суспільних і гуманітарних наук

Соціологія як самостійна наука виникла не через появу нового об'єкта дослідження, а через те, що в суспільних науках, що існували, виникли проблеми, які неможливо було вирішити в рамках цих наук за допомогою наявних методів. Специфіка соціологічного світобачення:

1) Погляд на суспільство як певну цілісність, цілісну систему, що розвивається за своїми специфічними законами.

2) Установка на вивчення суспільних відносин, що реально існують, на відміну від утопічного конструювання ідеального суспільства.

3). Спирання на емпіричні методи дослідження. Елементи такого підходу складалися в рамках соціофізики, соціофілософії, філософії, історії, по мірі розвитку емпіричних соціологічних досліджень, в ході диференціації суспільних та гуманітарних наук, по мірі зростаючого впливу природознавства.

Соціально-політичні передумови виникнення соціології:

1) Діяльність просвітників стимулювала процес революційного руйнування старого суспільного ладу в Європі.

2) Ранні буржуазні революції вплинули на розвиток суспільно-політичної думки.

Соціальні думкарі першої половини ХІХ століття намагалися осмислити суть та наслідки французької революції. Дослідники намагалися проаналізувати поняття “революція”, “демократія” тощо.

Висновок

Соціологія як наука постала лише на початку ХІХ століття. Попередній період розвитку соціологічних знань можна вважати етапом накопичення теорій, концепцій, поглядів про суспільні явища. Кількість інформації щодо суспільства на певному етапі перейшла в іншу якість і сприяла створенню нової наукової дисципліни.

Хід розвитку соціології показав, що протягом ХІХ століття ця наука знала і злети, і певні кризи. Не завжди з порозумінням відносилися до соціології навіть деякі науковці, вважаючи, що вона підмінює собою або історію, або політологію, або соціальну філософію. У численних дискусіях визначився предмет дослідження цієї науки.

Мислителів XIX ст. приваблювали впевненість у нездоланності соціальної еволюції, визнання закономірності всього існуючого, точність висновків. Західна соціологія цього періоду розвивалася під впливом двох основних концепцій, органічно пов'язаних з позитивізмом, - еволюції та натуралізму. Теоретична соціологія прагнула реконструювати головні фази історичної еволюції, описавши одночасно структуру суспільства. Розвиток суспільства соціологи-позитивісти розглядали як прямолінійну еволюцію, а його структуру зводили до механічного підпорядкування різних елементів. Залежно від того, що висували вони на передній план - природні чинники, рушійні сили соціального розвитку, методологічні зразки певної природничої науки, формувалися певні натуралістичні школи в соціології.

Використана література

1. Попова И.М. Социология. Введение в специальность. - К.: Тандем. 1998.

2. Словник соціологічних і політичних термінів/ За заг. Ред. В.І. Астрахової. - К.: Вища школа, 1993.

3. Соціологія. Навчальний посібник/ Упорядник П.П. Марчук. - Тернопіль, 1998.

4. Соціологія/ Під ред. В.П. Андрущенка, М.І. Горлача. - Київ - Харків, 1998.

5. Соціологія/ За ред. В.Г. Городяненка. - К., 1999.

6. Якуба О.О. Соціологія. - Харків, 1996.