Системна криза в Україні

СИСТЕМНА КРИЗА В УКРАЇНІ: ЩО РОБИТИ?

Микола Белопольський,

доктор економічних наук, професор, віце-президент

Академії економічних наук України

Я люблю свою страну, желаю ей славы, умею ценить высокие качества моего народа, но ... я не научился любить свою родину с закрытыми глазами.

П. Чаадаєв

Поставлене у заголовку статті питання змушує задуматися кожного жителя нашої країни. А чи не так це? Чи треба Україну рятувати? Але факти - уперта річ. А вони такі.

1. В Україні щорічно на 1% скорочується населення. Хвороби: туберкульоз, гепатит, онкологічні, серцево-судинні, органів дихання, кістково-м'язового апарата, венеричні й цілий ряд інших захоплюють все більші верстви населення, особливо тих, хто за рівнем прутку знаходиться за межею бідності. Смертність в 2 рази перевищує народжуваність. Середній рівень життя найнижчий у Європі, 80% дітей народжуються з патологічними відхиленнями. Профілактичної медицини немає. Лікарні й багато шкіл закриваються. Тисячі сіл і міст у занепаді. У багатьох школах, навіть міських, немає перших класів. За 15 років населення України скоротилося на 12 млн.: 4 млн. померло, 8 млн. виїхало за кордон.

2.Україна перебуває на порозі екологічної катастрофи. Більшість регіонів, як визнають екологи, небезпечні, наднебезпечні й критичні, особливо Донбас. Під впливом забруднення навколишнього середовища в організмі людини відбуваються генетичні зміни і якщо вони досягають 30%, населення регіону починає вимирати. На Донбасі цей показник уже досяг 24%.

Що собою являє соціально-економічний і виробничо-господарський розвиток країни?

В Україні є всі ознаки системної кризи. Політична, ідеологічна, сфера науки й освіти, культура, виробництво, сільське господарство, економіка, соціальна, житлово-комунального господарства й ін. - всі сфери життя країни нестабільні.

У зовнішній політиці Україна не може визначитися з пріоритетами співпраці - зі Сходом чи Заходом. Через численні факти корупції, бюрократизму й злодійства у світі нас вважають країною з непривабливим інвестиційним кліматом. З таким іміджем Україну не чекають в жодному солідному міжнародному союзі.

В Україні сьогодні відсутня єдині ідея розвитку. Ф.М. Достоєвський говорив, що "без ідеї не може існувати ні людина, ні держава". Інтелігенція і народ стурбовані ідейною порожнечею в суспільстві. Дотепер немає єдиного світогляду, що могло б стати основою чіткої державної стратегічної програми, зрозумілої для більшості людей. Злодійство й корупція набули сенсу ідеології. Не тільки молодь, але навіть діти засвоїли, що красти, давати хабарі, жити нечесним шляхом це не соромно, не ганебно.

Усередині нашої держави теж суцільні між групові і міжособистісні конфлікти - партійні, релігійні, мовні, етнічні, зарплатні, пенсійні тощо.

Наука деградує. 15 років вона фінансувалася менш ніж 0,5% від ВВП. А якщо наука фінансується менше 1% на рік від ВВП, то деградує не тільки наука, але й держава. Більшість НДІ закриті або скорочені на дві третини, лабораторна база й основні фонди не оновлюються. Багато науковців виїхало за кордон або працюють в інших сферах діяльності. Інтелігенція утиснута або принижена.

Половина промислових підприємств збиткові. Найбільш важким є становище вугільної промисловості, яка є однією з базових. Від неї залежить робота таких галузей як теплоенергетична, коксохімічна, металургійна, машинобудівна і, головне, діяльність житлово-комунальної сфери. Сьогодні у Донецькій області, найбільшій за кількістю вугільних підприємств, річний видобуток енергетичного вугілля щорічно скорочується. Гостро стоїть проблема розвитку шахт. За оцінками фахівців, очікувати на кошти на підготовку нових лав і капітальне будівництво найближчим часом не доводиться, оскільки з 10 млрд. грн., необхідних для вугільної промисловості, у бюджеті передбачено тільки 4,5 млрд. грн.

Сільське господарство. У попільній незалежній газеті "Дзеркало тижня" к.е.н. А.Мелешкін так оцінює сучасний стан сільського господарства країни: "Сільське господарство країни перебуває в глибокій системній кризі. Це кризи: економічної, ідеологічної, демографічної, фінансово-кредитної, соціальної, організаційної, енергетичної систем управління, системи впливу на аграрний ринок, психологічної, генетичної, аграрної науки й аграрної освіти. Тобто ми маємо справу із глибокою системною кризою, що охопила всю країну, її політичну систему, промисловість, сферу послуг, соціальну сферу, а не тільки сільське господарство" [1].

Житлово-комунальне господарство. Від його роботи істотно залежить добробут і просте нормальне, людське життя в нашій країні. Разом з тим, навіть без ґрунтовного наукового аналізу зрозуміло, що становище галузі є катастрофічним.

Серед цих перелічених вище "успіхів", яких ми досягли за 14 років реформ, слід виокремити ще одну життєво важливу проблему для країни - значну зношеність основних фондів, машин, механізмів, устаткування, будинків, споруд, мостів, дорожніх покрить тощо.

У промисловості основні фонди зношені на 60-70%, у сільському господарстві - на 90%, у житлово-комунальному господарстві житловий фонд й особливо газові, водопровідні й каналізаційні мережі зношені на 70-80%. Громадяни, що живуть в будинках-"хрущовках", побудованих наприкінці 50-х-на початку 70-х років, ризикують найближчим часом залишитися без житла. Запас міцності цих будинків розраховано на 40-50 років і сьогодні фони фізично застаріли.

Ми живемо в країні, де в базових галузях промисловості експлуатується 45 млн. т несучих металевих конструкцій і більше 250 млн. м³ залізобетону. Значна їх частина вже вичерпала свій проектний ресурс. Завершується термін безпечної експлуатації корпусів реакторів більшості АЕС. 14% залізничних й 70% автодорожних мостів перебувають у незадовільному стані. 17,2 тис. км водогінних мереж перебувають в аварійному стані. Іржавіють системи магістральних газопроводів.

Якщо не вжити негайних заходів, на нас чекає катастрофа. Терміново потрібно оновити всю енергетичну систему країни. Устаткування електростанцій (котли, турбіни, генератори, трансформатори, ЛЕП), встановлені в 50-60-і роки, давно вже застаріли як морально, так і фізично. У тому ж таки "Дзеркалі тижня" заслужений енергетик країни В.Скляров, "Ми вже безнадійно відстали від світового технічного рівня в енергетиці. КПД наших енергоустановок викликає тільки жаль, практично повна відсутність регулювальних енергопотужностей призводить до нетерпимого омертвіння енергосистеми, ефективність струмоприймачів не відповідає сучасним стандартам, а про енергозбереження можна тільки мріяти. Всі марні потуги створити власний замкнутий паливний атомний цикл можуть викликати тільки подив”. І наприкінці статті він застерігає: "...якщо ж залишити все без змін, то вже незабаром необхідно припинити навіть будь-які розмови про можливості відновлення економіки. Її нема чим буде відновлювати, і енергетика перетвориться на універсальне і досить ефективне гальмо будь-якого прогресу. Помітьте, я абсолютно не заторкую політичні і соціальні наслідки майбутніх енергетичних криз" [2].

Отже, за 15 років реформ ми "доїдаємо спадок" колишнього СРСР. І, на думку ряду вчених, до 2008 р. країну очікує лавиноподібне скорочення потужностей в електроенергетиці, вугільній промисловості, машинобудуванні, промисловому й цивільному будівництві, житлово-комунальному господарстві й інших галузях. Ні бум в окремих галузях, ні списання зовнішніх боргів нам не допоможуть: країна може втратити світло й тепло.

Серйозну загрозу національній безпеці становлять такі явища як бідність, безробіття, соціальна несправедливість, корупція, злодійство й тіньова економіка. Розглянемо їх детальніше.

Бідність. За мірками Заходу, стабільність у державі настає при наявності 60-70% у соціальній структурі так званого середнього класу. В Україні близько 50% громадян змушені щодня вирішувати проблему фізичного виживання. Реальна заробітна плата скорочується. За підсумками 2005 р. близько 50% працюючих одержували зарплату нижче офіційно встановленого прожиткового мінімуму. А в цілому, за оцінками західних фахівців, 86% населення нашої країни живуть за межею бідності. Ігнорування потреб мільйонів людей загрожує серйозною небезпекою не тільки керівництву країни, але й діловим людям.

Безробіття. Загрозливою назвали фахівці Міжнародної організації праці (МОП) при ООН ситуацію на ринку праці в Україні. При офіційних даних 4% фактично рівень безробіття, на їхню думку, становить понад 20%. А чи можна вважати безробітними наших людей, мільйони яких виїхали за кордон і там, перебуваючи у безправному становищі, ризикуючи своїм життям і здоров'ям, працюють на важких і небезпечних роботах? Ганьбою нації є вивезення живого товару - наших жінок, дівчат для роботи в борделях.

Західні фахівці підрахували, що кожен додатковий відсоток безробіття обертається для суспільства ростом смертності на 2%, кількістю самогубств - на 4,1%, убивств - на 5,7%, ув'язнених - на 4%, психічно хворих - на 3,4%.

Бюрократизм. В Україні 5 млн. 300 тис. бюрократів. Це 13% стосовно населення країни, або 35% до всіх працюючих. Бюрократи потрібні. Але у країнах зі сталої ринкової економікою вони становлять 1,5-2%. Якщо більше, як у нас, то вони не сприяють, а гальмують розвиток суспільства. На них тільки на одну зарплату в нас витрачається близько 3,0 млрд. грн., не вважаючи витрат на автомобілі й інші пільги. Вони ж є основними корупціонерами країни. Близько 90 млрд. грн. обертається в так званому механізмі "дати й брати" хабара.

Про соціальну несправедливість. Ринкові перетворення в Україні крім цілого ряду серйозних організаційно-політичних змін передбачали, насамперед, і зміну форм власності. Вона була спрямована на пошук більш ефективного, ніж держава, власника. Але 15-річні реформи й передача загальнонародної форми власності в приватні руки показали, що ми не домоглися бажаного результату. Приватний капітал у нашій країні працює неефективно. Більше того, він веде країну до деградації. Але найстрашніше це те, що ми створили в Україні середовище жахливої соціальної несправедливості. Коефіцієнт розбіжності між дуже багатими й дуже бідними становить 1000 до 1.

Досить ласі шматки державної власності колишні чиновники поклали в тарілку собі самі. Однак громадськість на це чомусь не зауважує, свої негативні емоції на них не поширює, таких бізнесменів зараз називають "шанованими людьми". У рамках "директорської прихватизації" заводи й галузі дісталися "шановним громадянам" практично безкоштовно.

Зараз у заслугу ринковій економіці ставлять наповнення магазинів товарами. Справді, це так. Але як доходить це "райський достаток" до людей у порівнянні з колишньою державною формою розподілу 20 років тому. Сьогодні середній українець в основному в 3-4-5 разів менше споживає м'яса, риби, овочів, фруктів й інших продуктів, а товарами щоденного побуту багато людей користуються 15-20-річної давнини.

Але найбільш несправедливим є розподіл прибавочного продукту. Варто подивитися, як розподіляється в середньому по країні прибуток, отриманий підприємствами, фірмами. Так, господарям підприємств, фірм дістається 30-35% прибутку, 20-25% надходить державі у вигляді податків, 20-25% - доходи менеджерів, 15-20% дістається бюрократам - хабарникам і тільки 5-6% перепадає робітникам, які безпосередньо створюють цей прибуток. До речі, у всіх високорозвинених державах з одного долара прибутку робітникам залишається 33 центи, тобто одна третина прибутку.

Кадри. На жаль, маємо констатувати, що за 15 років незалежності ми не спромоглися виростити нову генерацію професійних управлінців. Більше того, колишній президент спортивного клубу може стати губернатором або головою обласної ради. Не професіоналізм, а кумівство є сьогодні вирішальним в призначенні керівних кадрів. Якщо генеральним прокурором країни призначається ранком одна людина, а ввечері інша, то це говорить про те, що немає в нас продуманої, серйозної, зваженої кадрової політики в країні. А це й зараз, і в перспективі може дуже негативно відбитися на всіх сторонах життя розвитку нашої країни.

Хочу згадати й про "успіхи" глобального капіталізму не тільки в нашій країні, але й в усім світі. Звернемося для цього до публікації Реймонда Бейкера "Ахіллесова п'ята капіталізму, або як відновити систему вільного ринку" ("Дзеркало тижня". - 2005. - 26 листопада - № 46 (574)). Спочатку він згадує Адама Сміта: “вільна торгівля й чесна конкуренція несуть індивідуумам, організаціям і країнам багатство й процвітання”. Після 50-річного дослідження Реймонд Бейкер затверджує, що сформована система глобального капіталізму веде до легалізації беззаконня, збільшення економічної нерівності між країнами й спонсорування злочинності.

Бейкер на яскравих і переконливих прикладах показує, що грань між контрабандою наркотиків і торгівлею людьми, з одного боку, і уникнення податків і мит за допомогою таких, на перший погляд "законних" операцій, як переведення бізнесу в зони з полегшеним оподатковуванням або зловживання трансферними цінами, з іншого боку - настільки тонка, що помітити її практично неможливо. І майже кожна така "умовно законна" махінація саме й веде до ще більшого збагачення наркобаронів, мафіозі й терористів. Річний оборот таких махінацій становить, за оцінками фахівців, один трильйон доларів. А всього в різних оффшорах і на таємних банківських рахунках, за даними британської організації Таx justіce Network, накопичено 11 трлн. дол. Уряд багатих країн, західні банки й найбільші транснаціональні компанії не тільки не засуджують подібну практику, але й таємно їй потурають. І це не дивно: адже половина річного таємного обороту "брудних" грошей спрямована із самих бідних країн, країн СНД у багаті. Іншими словами, виділяючи бідним країнам щорічну "допомогу" в обсязі 50 млрд. дол., багаті країни "викачують" з них в 10 разів більшу суму, створюючи досить небезпечний перекіс у розподілі сукупного багатства.

У масштабах усього світу співвідношення між рівнем доходу 20% самого багатого й самого бідного населення становить 31 до 1. У Японії 3,4 до 1. У США 8,5 до 1 (3).

До описаного вище можна ще додати багато негативних моментів з сучасної історії розвитку нашої держави. Всі прекрасно розуміють, відчувають у своєму повсякденному житті, у якому світі ми зараз живемо. Але найгірше те, що мало людей бачать перспективу для себе, а тим більше для дітей чи для онуків.

Я вважаю, що потрібно не тільки говорити, писати, але й діяти, проводити серйозні наукові дослідження, залучати науку, щоб виправляти помилки, які принесла нам так незграбно впроваджувана ринкова економіка. Адже в нашій державі відбулися радикальні політичні, соціально-економічні, морально-культурні й інші перетворення. Відбулося розшарування нашого суспільства на багатих, дуже багатих (олігархів), бідних і дуже бідних, суспільна форма власності перетворилася в приватну власність і т.д. Добре це або погано?

На жаль, у наукових працях (монографіях, журналах), на наукових конференціях і семінарах дуже слабко обговорюється ця тематика. В основному переважає стара, другорядна тематика.

Коротке перерахування негативів розвитку нашої держави, відверто говорячи, мене шокує. До вирішення проблеми виходу із кризового стану розвитку України повинні підключитися, насамперед, державні керівники всіх рівнів й інтелектуальна еліта суспільства. Вони, і тільки вони, повинні вказати шляхи виходу із кризи.

Простий народ не зможе й не повинен вирішувати цю проблему. Але маси, доведені до злиднів, розпачу можуть піти на крайнощі, тобто криваве зіткнення з багатим прошарком суспільства, саме тими, хто керує нашою державою. Це в історії України вже було, і ми знаємо, у що це обернулося. Не дай боже довести народ до розпачу.

Отже, що робити?

XXІ століття мені дивно нагадує початок XX століття. Ті ж самі політичні й військові протистояння, нестабільність у багатьох регіонах, тероризм, війни, бідність, економічні кризи й ін. Тобто за 100 років людство в соціально-економічному розвитку, по суті, не домоглося ніяких стратегічних успіхів. Так, у науково-технічному прогресі ми маємо радикальні зміни. Техніка, технологія, генна інженерія й інші науки зробили колосальний стрибок у своєму розвитку. На жаль, у гуманітарних й економічних науках ми тупцюємо на місці. Таке відставання гуманітарних й економічних наук від технічних неприпустиме. Цей розрив і приводить до тих кризових явищ, які ми спостерігаємо в багатьох державах і світі в цілому. Необхідно, щоб гуманітарні й економічні науки йшли спереду, випереджаючи технічні науки. Інакше світ у перспективі може піти згубним шляхом розвитку. І взагалі, на жаль, як кожна держава, так і земна цивілізація розвивалися й розвиваються методом проб і помилок.

При такому науковому потенціалі, що має людство, розвиватися методом проб і помилок - неприпустимо. Дотепер науковці світу не розробили наукової теорії розвитку суспільних систем. Це неприпустимий недогляд з боку інтелектуальної еліти миру. Доти поки ми не розробимо єдину теорію розвитку суспільних систем (виробничого, господарських, суспільства, миру), так і будуть виникати в країнах і світі політичні протистояння, кризи, військові конфлікти та інші негативні процеси розвитку.

При створенні теорії розвитку суспільних систем (виробничого, господарських, суспільства й світу в цілому) повинні брати участь не тільки вчені - суспільствознавці й економісти, але й вся інтелектуальна еліта світу, кожна розумна людина має внести свій внесок в облаштованість власного підприємства, регіону, країни й світу.

Що собою, на моє переконання, повинна являти теорія розвитку суспільства (держави). Це має бути наука про загальні методи дослідження властивостей суспільних (виробничих, господарських, суспільства й світу в цілому) систем. Основні напрямки: організаційна, політична, ідеологічна, виробничо-господарська, соціально-економічна, культурно-етнічна та інша облаштованість суспільства. Зазначені напрямки повинні бути взаємопов'язані з виробництвом, розподілом і споживанням, тобто створенням матеріальних благ і формуванням сфери послуг для людей у суспільстві. Сама теорія має базуватися на фундаментальній науці про розвиток й удосконалення суспільних систем. Такою наукою може бути енвіроніка ЇЇ основні ідеї опубліковані в декількох десятках монографій, брошур, статей, доповідалися на науково-практичних конференціях і схвалені багатьма вченими-колегами, що працюють у даному науковому напрямку. Основна робота (монографія) за назвою "Енвіроніка - наука про розвиток й удосконалювання суспільства й світу", опублікована в Інституті економіки промисловості НАН України у 1997 р. [4]. Енвіроніка - це суспільна наука, у якій вивчаються закони й закономірності розвитку суспільних систем. Визначається також, які процеси є найважливішими в розвитку систем. Ця наука вкрай потрібна практиці.

Тепер розглянемо, що сьогодні практично необхідно почати Україні, щоб вийти із кризового стану.

Необхідно Президентові, уряду звернутися до народу з мобілізаційною програмою, поставити завдання перед керівниками всіх рівнів, щоб у кожній області, місті, районі, селищі в найближчі 2-3 роки збільшили кількість підприємств - товаровиробників в 10 разів. Акцентуємо, що не комерційні структури (які часто безпосередньо нічого не виробляють), а саме підприємства-товаровиробники необхідно створювати й звільнити їх на 2-3 роки від оподатковування. (Це досвід США 1930-1933 рр. і післявоєнний досвід Німеччини і Японії).

Вироблений товар на підприємствах-товаровиробниках повинен в основному призначатися для себе, тобто для внутрішнього ринку. А хто буде купувати? Населення України, але для цього йому необхідно видати зарплату. Адже тільки заборгованість по зарплаті досягає сотні мільйонів гривень. А де взяти гроші? - Надрукувати. Саме під товар, що будуть випускати наші підприємства. Тобто випуск грошових банкнот буде забезпечений нашим товаром.

Отже, для здійснення конкретних заходів щодо підйому виробництва й збільшення підприємств-товаровиробників в 10 разів протягом 2-3 років будуть потрібні інвестиції. Звідки їх взяти? На західних інвесторів надія слабка. За 15 років в Україну надійшло 9,1 млрд. дол. США інвестицій ззовні. 3,5 млрд. дол. повернулися назад, - передумали. Занадто ризикованим є інвестиційне середовище в країні. Отже у найближчі декілька років сподіватися на західні інвестиції не доводиться. Тоді залишається одне, - задіяти свої внутрішні резерви. Які?

По-перше, і це основне джерело, внутрішні резерви нашої країни. Адже в наших людей 25 млрд. валюти й 66 млрд. грн. на руках.

Збирання "податків" у тіньовому секторі становитиме десятки мільярдів гривень. У державну скарбницю надходить небагато менше. Наприклад, за інформацією газети "Аргументи й факти" (2004, № 45) виявляється, що 20 родин олігархів, що володіють 80% власністю України, за 2004 р. дістали прибуток 15 млрд. дол. США. Це бюджет країни за зазначений рік. Де вони? 10 млрд. "перекочували" за кордон, 3,5 млрд. пішли на будівництво шикарних будинків, офісів, в ігорний бізнес і лише 1,5 млрд. було витрачено на відновлення основних фондів. Тільки в одному ігорному бізнесі в Україні "обертається" більше 20 млрд. дол. США [5].

Якщо новостворювані підприємства-товаровиробники не будуть обкладатися податком і буде забезпечена відповідна законодавча база, то тіньові гроші будуть вкладатися у виробництво. А для здійснення зазначених заходів достатньо буде вкласти на початковому етапі й 10 млрд. дол. США.

По-друге, виконавча влада повинна все зробити, щоб комерційні банки здійснювали кредитування новостворюваних підприємств-товаровиробників під 10% річних. Адже змусив же президент США Рузвельт в 30-і роки минулого століття кредитувати промисловість у такий спосіб. Банки погоджувалися, а куди їм було подітися. Адже він пригрозив їх націоналізувати.

По-третє, здійснити державну монополію на лікерогорілчані, тютюнові вироби, кольорові й чорні метали, а можливо, і на енергоносії. Адже багато країн, навіть царський уряд до революції, тільки за рахунок алкогольних напоїв і тютюнових виробів формували бюджет до 40%. У колишньому СРСР до 30% формувався бюджет за рахунок цих товарів.

По-четверте - на якийсь період слід припинити будівництво фешенебельних офісів, будинків, спортивних споруд, культових установ і направити всі ці гроші на підняття виробництва.

По-п'яте, кредити, інвестиції, одержувані з-за кордону, не проїдати, а вкладати у виробництво, тому що робив канцлер Ерхард, відроджуючи Західну Німеччину після війни.

І останнє, треба будь-якими шляхами зберегти сьогодні наші вже існуючі підприємства-товаровиробники. Не банкрутувати їх. Їх і так у порівнянні з іншими країнами в нас дуже мало, але їх ще й щорічно скорочують. Так, наприклад, у США - 18, у Німеччині - 12, в Англії - 10, Франції - 9, у Польщі - 3 млн. підприємств - товаровиробників. Навіть Угорщина, що в 5 разів менше як за населенням, так і за територією, має 1 млн. 800 тис. підприємств-товаровиробників, а в Україні їх 850 тис. Природно, при такій кількості підприємств-товаровиробників західні держави не тільки забезпечили, насамперед, свій внутрішній ринок, але готові годувати й одягати всю Україну й інші країни, знайшовши в них гарний ринок збуту.

Пропоновані екстрені заходи виходу із кризового стану України не є якимсь нововведенням. Цілий ряд країн зі своїх криз виходили саме таким шляхом. Вони змогли за кілька років із країн, що наздоганяють. перетворитися на передові. Які основні кардинальні кроки вони робили? Насамперед, це активна допомога держави ринку. Жорстко регулювалися мита. Часом імпорт або експорт тих або інших товарів взагалі заборонявся. Так тривало доти, доки країни не вибивалися в лідери. Після цього всі обмеження знімалися. При цьому була дана повна воля підприємництву. У Японії, Кореї й навіть у повоєнній Франції застосовувалося планування розвитку економіки. При цьому плани не були обов'язковими для виконання. Проте, там зіставлялися бажані темпи росту, обсяги експорту, імпорту й т.д. Плани широко обговорювалися суспільством і підприємцями. Крім того, що найбільше яскраво виявилася в Китаєві реформа: держава всіляко намагалася компенсувати втрати тим, хто страждав у результаті перетворень і китайці працюють по сімох днів у тиждень.

А тепер більш докладно по деяких країнах, щодо загального й специфічного в їхньому розвитку. Так, Англія у своєму розвитку мала успіх ще в XІ столітті. У ті часи вона заохочувала вівчарство й пошиття одягу з вовни. При цьому податки на готовий одяг були нижчі, ніж на вовну. Вводилися високі мита (а іноді й повна заборона) на вивіз вовни. Продавати за кордон можна було тільки готовий одяг, причому держава контролювала її якість, щоб підтримати високу репутацію англійських товарів.

У Сполучених Штатах Америки до початку XX століття, щоб обігнати Англію, стали активно розвивати промисловість. Установили високі ввізні мита на імпорт, щоб підтримувати свого виробника, стимулювали молоді галузі промисловості, такі як машинобудування й інші. Кинули гасло "якщо ти американець, купуй американське".

Норвегія, починаючи з 1970 р. по 2000 р., обігнала за рівнем ВВП на душу населення США. Як це в них вийшло? Виявивши велике родовище нафти, влада не віддала його розробку приватним компаніям, а взяла під свій контроль. Дотепер нафтовидобувна компанія в Норвегії на 60% належить державі. Нафта була знайдена в морі, для видобутку потрібна була складна технологія - це викликало піднесення норвезької промисловості. Доходи від експорту сировини Норвегія збирає у Фонд майбутніх поколінь.

Китай, починаючи з 1980 р. по 1994 р. показував фантастичні темпи росту ВВП - 9-10% річно. При цьому період вільних цін тривав 15 років (з 1978 р. по 1993 р.). Одночасно існували регульовані ціни (для продукції в межах плану). Так само повільно реформували зовнішню торгівлю - з 1979 р. по 1996 р. У Китаї створювалися вільні зони (спочатку у двох провінціях), де підприємствам було дане право самостійно продавати товари за кордон. Інвестиції через кордон приходили в основному від китайських бізнесменів, що жили за кордоном, які вкладалися у виробництво. Приватизацію ж не провели дотепер. Локомотиви росту - маленькі муніципальні підприємства.

І ще - про такі “азіатські тигри”, як Японія, Корея, Тайвань. Вони активно застосовували планування. Плани створювалися разом з галузевими асоціаціями й звичайно перевиконувалися. Держава давала невеликі кредити в ті галузі, у яких була зацікавлена, що залучило потім у них приватний капітал. Спочатку розвивалися імпортозамінні галузі (щоб підняти своє виробництво й не залежати від імпорту), потім конкурентноздатні (щоб завоювати зовнішній ринок). Реформи йшли не поспішаючи: торгівля лібералізувалася протягом 15-20 років (6).

Отже, якщо ми хочемо зберегти суверенітет України, забезпечити майбутнє країни і її народу, потрібно здійснити перераховані вище заходи. Це дасть можливість призупинити вимирання українського народу, сіл і міст, ліквідувати безробіття, повернути людей, що виїхали на заробітки за кордон, засіяти сотні тисяч гектарів земель, що пустують, зробити наших громадян щасливими в рідній державі. Робити це потрібно не через роки, а вже сьогодні, зараз, - через рік, два вже буде пізно. Може виникнути серйозний соціальний вибух у країні.

І, нарешті, я ще раз звертаюся до Вас, державних керівників та інтелектуальної еліти. Ви, і тільки Ви, своєю енергійною громадянською позицією зможете вивести Україну із кризи. Закликаю Вас бути активними.

На жаль, чиновницький апарат й інтелігенція за всі роки незалежності не внесли ніяких істотних зрушень у розвиток держави. Хочу закінчити словами академіка Дмитра Львова з Російської академії наук, коли він давав інтерв'ю кореспондентові газети "Аргументи й факти". Кореспондент запитує: - "Ви й влада, і олігархів критикуєте за поганий стан країни. А де ж місце науки, учених? Що вони зробили?"

Д.Львов відповідає: - "Ви праві. Я вважаю, що вченим треба принести покаяння за свій гріх перед народом. А в чому наш гріх? У тім, що ми були ненаполегливими, пасивними. Ми ж гнила, боягузлива інтелігенція. Навіть на наукових конференціях, симпозіумах в основному обговорюється другорядна тематика, що прославляє владу й олігархів, а головні проблеми, як вивести країну на інвестиційний шлях розвитку, залишаються осторонь. ...Нам би консолідовано, разом виступити й сказати: "Влада, зупинися! От думка науки - от такі будуть наслідку. А ми - кожний написав свою статтю й задоволений".

ЛІТЕРАТУРА

Зеркало недели. - 2002. - №3.

Зеркало недели. - 2001. - №24.

Зеркало недели. - 2005. - №46.

Белопольский Н.Г. Энвироника - наука о развитии и совершенствовании общества и мира. - Донецк - Мариуполь: ИЭП НАН Украины, 1997. - 330с.

Аргументы и факты в Украине. - 2004. - №45.

Аргументы и факты в Украине. - 2006. - №2(492).