Всеукраїнська об'єднувальна ідея: хвороби українського менталітету

Хто ми?

Чиїх батьків ми діти?!

Що скажемо на божій атестації ми, неуки душі?..

Залишимо оцей наш час Історії як грунт для самознищення.

Аборигенів островів надій, обманутих надій,

Історія запише українцями.

Чорнобилем душевним

час нас мітить!

Шевченко - попади в наш час - згорів би тут

з ненависті до нас…

Морально-душевні первинно-творчі національні праоснови, котрі шліфувалися протягами століть, і у котрих ми затято не вчимося - менталітети - у кожного народу свої. Неоднозначимі, відмінні, але спільне - об'єднувальна функція національних менталітетів. Інакше - нація розпалась би, розпорошилась би по світу, не вижила б. Здавалось би: «учітеся, брати мої», як заповідав Тарас Григорович, учіться доброго один у одного, співпрацюйте на співрозвиток… Ясніше ясного, правда ж?! Але правда і в тому, що об'єднуються, зближуються при усіх своїх видимих відмінностях тільки нехворі менталітети. Як людину з ослабленим імунітетом атакують хвороби, так і нації, котрі, здебільшого, власноруч відокремлюються від національних праоснов, атакують різного роду негаразди. Боротьба з цими негараздами, як лікування листочків у дерева з підпорченим корінням, завжди носитиме локально-камуфляжний характер.

Тут бережуть, як дівчина невинність,

(до економіки-культури-школи), зі слів чужих зачовгану вторинність…

Вторинність пре на перші ролі!

Ми - теперішні, 2008-ий рік, - вже, чи так мені дається, починаємо уясняти те, що так і не спромоглися за роки незалежності стати настільки українцями (не хохлами-яничарами, а українцями), щоб нашим найвищим (отже, в першу чергу, і надпартійним!) пріоритетом ставала праоснова, менталітет, і його об'єднувальна ідея.

Їм доля прапор дала, щоб нести:

порвали прапор на свої онучі…

Час виставить-таки рахунок: не хто, а що

стояло за тобою?!

Слова твої - зернятоньки малі - посіються дбайливо по ріллі чи підуть підло по масних кишенях?..

Менталітет - душа народу, а виразниками народної душі і носіями душі крізь століття були, є та завжди будуть глибинно-менталітетні національні письменники, і тільки вони. Це в далекому 1946-му році, розпочавши атаки на радянські - в тому числі і український - менталітети, зрозумів американський ідеолог «холодної війни» Аллен Даллас: «… з літератури та мистецтва ми витравимо їхню соціальну сутність… відчужимо художників… відіб'ємо у них бажання займатися відображенням тих процесів, котрі відбуваються у глибинах народних мас…»

Запитуй прямо: хто вони - заробітчани чи сини?!

На репродукції чужого

себе, уже нерідного,

кладеш…

Не попадись на камуфляж!

Робилося це не поспіхом, але вперто та планомірно. Спочатку, здавалось би, благочинний обмін макулатури на книжки. Наживка проковтнулася. Українська менталітетна думка знецінилась до макулатури. А відтак духовність національна поступово втягувалася в копійчану шкалу, почала з первинної перетворюватися на услужливо-вторинну, переставала працювати на саморозвиток нації.

Чи випросиш у завтрашніх пробачення за сьогоднішнє навмисне не бачення далі підлої копійки?!

Наступний абсурд - новостворені видавництва, котрі, за своїм статусом, навіть не намагалися ставати світочами української багатоплощинної образної думки, а були і є поліграфічними заробітчанами. Вторинними. Інструментом у поліграфічно-етикеточного замовника.

Географічно - тут не логічно: не обзивайте наш театр херсонським!

Чимдуж рвонули до нуля -

на шлунок власний, на кишені для,

тля!

У стіл ховаю вимучену п'єсу:

я не стаю продовженням херсонського стриптизу!

Репертуарно - отже, і духовно-душевно - збанкрутіли обласні театри. Колишні центри регіональних менталітетів, котрими, попри все, вони були навіть в радянські часи, перетворилися в гонитві за копійкою в бенефісні шоу-театри. Скомпонували і відповідну публіку, яку меню театрального буфета цікавить значно більше, ніж репертуар. Соціальна суть втрачена настільки, що українські первинні автори співробітництво з такими театрами вважають власною ганьбою. З українського в цих театрах залишилися хіба що мова та географія приміщення.

Тут проститутами душі робилися з глашатаїв поети.

Земля, освячена Тарасом -

Моя земля, твоя земля,

Зимою - в білому поля;

Весною - вкрита буйним рястом;

А літо - сонячна пшениця;

А осінь - яблуко в саду…

…Живеш тут ачи подивиться

Прийшов і: «Вибачте, піду…»

Земля, освячена Тарасом -

Це ти, це він, це я, це ми!

…Сьогодні ж, попри всі гаразди,

Це і спаплюжений Славутич

І занітрачені поля,

Й життя саме… Таке падлюче,

Де ти - не ти; де я - не я;

Де - рідний він - стає чужинцем…

Як жити тут - не за бугром?!

Будь, брате, славним, українцем,

А не знеславленим хохлом;

Прокинься; долею не грайся;

І хай твоє почує Я,

Благословить земля Тараса -

Твоя земля, моя земля.

Ти боли, моє серце, -

що не сходять ідеї;

І люби Україну,

а не гроші за неї!

Душа - весна:

їй трішечки тепла -

і розквітати вишнею побігла…

Але, безперечно, найбільшої шкоди українській історично-менталітетній духовності завдали компенсаторно-вторинні засоби масової інформації. Заполітизовано-сектантська затята відчуженість Єдиного Інформаційного Поля України від менших інформаційних полів (зокрема, літературно-художнього) надає засобам масової інформації не державний загальнооб'єднувальний статус, а працює на професійно-інформаційні відокремлення цих ЗМІ. Виникає враження, що Єдине Інформаційне Поле України проводить цілеспрямовану роботу не на своє підживлення меншими інформаційними полями, а на їхнє поглинання собою. Отже проводиться систематизоване приниження сучасного українця, на його аборигенство та дебілізацію в інформаційній лавині, на національний сурогат. За доказами далеко ходити не треба: українське майбутнє формують «національні» дитячі герої - безголові Телепузики, копійчано-ненаситні Скруджі, захмарні шоумени Чіпи та Дейли; телеканалом СТБ відверто, з благословення Національної Ради, знищується набуток століть - українська літературна мова і т.д. Шановні, а ваша старість вашими ж дітьми не запитає: «І звідки воно, таке бездушне, взялося?!» Придивіться сьогодні, добре придивіться - звідси…

Коли помирала Душа, -

Народу набігло багато;

Зібралися, наче на свято,

Коли помирала Душа.

Письменник, хто Душу цю зрадив,

Талдичив під ніс уперто:

«Душа не вмира - безсмертна!»

Хоч вірить боявся в цю правду.

Боявся, бо так запродався,

Вернути якби йому Душу,

Мотузку шукав би - й на грушу;

Не в Раду Верховну подався б…

…Галопом газета промчала -

Нажива в очах щохвилинна…

Ридала надривно картина,

Бо скрипка їй правду сказала.

…А в цих вже столи розпростерті…

…А цей, з міністерства культури,

Аж весь засвітився: «В натуре!»

Дадим три фольклорных концерта!»

…Коли помирала Душа,

Зібралися, наче на свято…

…Невже все життя - тільки дати

Коли помирала Душа?!

Що не виходиш з мілини -

Не час, не світ - себе вини.

Не жити як - як убивати,

навчає телебачення тебе

Пустота у душі юних пророста

Латинь освіти плодить яничарів

В плі душі цвіте лобода

Багато тут хохлів та яничарів,

Та підло мало українців тут.

Ревізія

(Идароп; авторський жанр)

Життя багатозначне, як прем'єра…

Усе двоїться, всі чуття дзеркальні…

Краще нам не заглядати в себе…

Життя мине,

Уже мина.

Тебе й мене -

Напів нема.

(О.Бутузов, «Мистецтво самоти»)

Якщо ти ввійдеш у славу,

Розбуди в собі уяву:

По житті майни своєму,

Повернувшись у сьогодні.

Сам з собою ти зустрінься;

І вони тебе розсудять,

Я твої; з учора й з нині…

Як життя пройшов єдине?

Глянь-но, вигляни з-під маски!

Йшов чи підло прикидався?

Як нестане, скажуть як…

- Уявляєш: Я зустрілись…

- О! Зраділи, тиснуть руки…

- Оп! Колишнє бє по морді!,,

Завтра виставить рахунок

Як душа співала… - Шлунок!!!

Якщо ти ввійдеш у славу,

Не буди в собі уяву;

Не зустрінься сам з собою!

Стануть я твої до бою

Не з собою, а з тобою;

Я твої тебе й убіють…

…Ходять по реанімаційній палаті

Ревізійні Я мої прокляті…

Барвінок

Барвінок стелиться при хаті;

Тут люди - добрі, непихаті;

Барвінок - символ доброти;

Рости.

Малесенький мій синку,

Своєю добротою… до барвінку!.

Осколки серця

Степ. Україна. Сонце так,

Неначе вперше землю баче древню.

Літає-таке жайвір-птах,

Гасає-гасне в небесах, -

Осколки серця - падають! - на землю!

Поете, як ти, не зачах?..

Очима вкотре всвердлюєшся в стелю;

Літаєш-танеш,жайвір-птах,

Гасаєш-гаснеш в небесах…

-- Осколки серця - падають - на землю!

Бутафорія

(З поеми «Вишня на болоті»)

Спливають дні в країну вічних сиріт…

У мізансценах губиться надія

Душі невитрачена сила

Не змінила руку на крило

Поети - грішні… через те, що вміють

Все невимовне втілити в слова

(О.Бутузов «Мистецтво самоти»)

Залишимо оцей наш час Історії

Як грунт для самознищення. В самоіронії

Постанено - безвольні, аж безмовні -

Пусті зсередини та камуфляжні ззовні.

Ксерокопичим необхідне зло.

Колись були й ми рисаками,

Та оскотинились роками.

Що гроші? Папірці… Душа

Прорветься зв'язззю вірша

В майбутнє; звідти нас побаче -

І гірко внуками заплаче.

- Ми, українці… Нас держава…

- Кого лінила - одержала… жала…

- Вгодовано-безчесних лизунів…

Кричав аж; докричатись не зумів

Тобі з твоїх інвестиційних снів…

Залишимо оцей наш час Історії

Як грунт для самознищення. В самоіронії

Зло необхідне стало традиційним.

Програли всі душевні війни;

Колись були й ми рисаками,

Та оскотинились роками…

І ми, ще навіть ми почуємо з Історії:

- Суть довели до бутафорії!

- Яка найважливіша риса в тата?

- Його зарплата…

- Якщо ж уменшиться його зарплата?

- Не треба нам такого тата!

Люди-шлунки

(З поеми «Вишня на болоті»)

Чується голос Безодні…

І є для душі потойбіччям

Навколо існуючий світ

Чиї ми слуги - досі невідомо;

Але від служби це не позбавляє…

Вже давно на озерах століть

У твоїх різнобарвних світах

Біла чапля докори стоїть…

(О.Бутузов «Мистецтво самоти»)

Болото нас засмокче поступово.

Спочатку - слово… Згине віще слово,

А там, гляди, насмокчеться душа;

Не до моралі вже, й не до вірша… Ша!

Завтра - завтра!

Їстоньки - сьогодні!-

Постали привиди з безодні,

Страшні потвори - люди-шлунки.

Як методично - теленузиків повтори -

Вбивають юні душі ці потвори.

Цинізм дійшов, уже дійшов до грації -

Що скажемо на божій атестації?!

- Привіт, яничари… На Януса чари

Піддалися, дітки?.. І хто ви? І звідки

- Херсон. Онуки. Судді наші й свідки…

«На свій безмежний шлунок

Сопів з усіх форсунок!..

Що по собі лишив?.. Болото!..

Душа не вийшла на роботу!»

- І це - сьогодні; завтра чим засвітить? -

Чорнобилем душевним час нас мітить.

«Яке там завтра? Виживи сьогодні!» -

Ті ж люди-шлунки, кривди з безодні.

Сюди! -

Копійка шрами залишає - не сліди;

Який нещадний бездуховності бетон -

2008-ий, Херсон.

Формула світла

(Идароп; авторський жанр)

Наше життя -

До корони від кореня відстань.

Круг лампочки вирує комашня…

Дівча, котре пішло по воду,

Розплескуючи, зірку принесе.

Згодом півник визначає світлу

Час, коли відрине темнота,

І рятує кинути край світу

Дівчину, бабусю і кота.

Ти радій, допоки не згасила

Світло думки лагідна пітьма.

(О.Бутузов «Мистецтво самоти»)

Якщо ти попав у темінь,

Про що згадуєш?.. Про світло;

Про миттєву зірку з неба

Чи про теплу хату-свічку;

Завядки чужому світлу,

На свою виходиш стежку;

На свою - і це важливо…

Маяки вночі, як сонце;

Навіть більше; засвітитись

І тебе вони сподвигнуть;

А не світиш - не живеш!..

- Хата-свічка, що це? - Мати

Підійшла до немовляти…

- А твоє, людини, світло?

Світло, й тільки: не пожежа,

Не зірок лякливий проблиск…

Якщо ти попав у темінь,

Присвіти цим идаропом;

Завдяки й моєму світлу,

На свою виходиш стежку;

На свою; я - слід для тебе;

Будь собою, рідним будь!

Світло йтиме дітям-внукам -

Сонячнітиме життя.

Ми - теперішні, 2008-ий рік - вже, нарешті!, починаємо усвідомлювати те, що не спромоглися стати українцями (не хохлами-яничарами, а воістинно - українцями!) настільки, щоб нашим найвищим (отже, в першу чергу, надпартійним!) соціальним пріоритетом ставала всеукраїнська об'єднувальна ідея,наша ж таки

праоснова.

(В.Нагорняк «Камо грядеші»)

Коли, після проголошення незалежності України, провідні українські письменники прийшли на телебачення, згарячу подумалося: ось він - український духовний прорив!!! Телеефіри рясно усіються сценізаціями їхніх високохудожніх та високоідейних, за світовими мірками, літературних творів; владна підтримка, а там і ми, молодші, підтягнемося. Прорив збанкрутів у нарив - перемогли телепузики. Вони, не поіменно названі письменники, чиї імена гучніші будь-яких посад, обезцінилися цими ж таки посадами, депутатствами, партійними підляганнями… Глашатай вічний тимчасовим клерком став!

Втім, навіть це могло б мати знак плюс, якби телеефіри усіялися різноманіттям нестандартних менталітетно-українських первинно-творчих думок; якби українські ЗМІ - під покровом вищезгадуваного Єдиного Інформаційного Поля - працювали б не на роздрай між багаточисленними політичними єдиномисліями України, а на історичну праоснову - на український менталітет. Глашатаїв, говорячи сучасним сленгом, використали, і вони піддалися на це. Яскраві особистості, зробившися на початку шлагбаумом для системної критики державного чиновництва суспільством, розпорошилися по політичних єдиномисліях до такого ступеня, що навіть самі почали створювати ці єдиномислія (Б.Олійник). Коли ціле підміняється своєю частиною, навіть найкращою своєю частиною, це працює на нівелювання та знищення всього цілого.

Вищенаписане може комусь здатися моїм, В.Нагорняка, вболіванням за сучасну українську літературу. Це безперечно, є, але думка значно глибша. Філософія ціленаправленого інакомислія акумулює у собі оригінальні бачення розвитку всіх, без найменшого винятку, галузей народного господарства сучасної України, котрі по відношенню до філософії ціленаправленого інакомислія похідні. Сьогоднішня українська дійсність асоціюється з такою образною, і навіть образливою, картиною: знесилена та голодна конячка з останніх сил тягне віз, на котрому всідається здоровань-їздовий; бачачи цю картину, Держава намагається допомогти, але - кричущий український абсурд!!! - допомагає не знесиленій та голодній конячці, а ситому їздовому. Та й сама українська Держава, - позаменталітетні єдиномислія, що поза зоною системної критики, - сама по собі не зміниться. Змінити та сформувати справжню українську Державу зможуть «українські низи», бо вони історично-менталітетно українські. Українське Відродження можливе тільки на первинно-соціальній та історично-менталітетній, котра завжди об'єднувальна, українській праоснові. Камуфляжність продукування «верховної» боротьби зі вторинними наслідками, а не з дійсними - уже зведеними в чиновницько-бюрокративні системи - першопричинами «українських бід» належного результату не дадуть. Корпоративно-шкурні інтереси окремих партій чи угрупувань (читайте: політичних єдиномислій, що не об'єднуються та неспроможні до співпраці на співрозвиток з ціленаправленими інакомисліями) завжди переважатимуть загальнонародні інтереси. «Українські верхи» і надалі продукуватимуть свої помилки, котрі випливають з партійних єдиномислій; а «українські низи» героїчно та в злиднях долатимуть ці безкінечні помилки.

Українську владу представляють, у своїй більшості, високопрофесійні, високоосвічені та талановиті - світового рівня!!! - особистості. Але це безталанна влада. Безталанна, бо це влада в собі і для себе. Безталанна - через відсутність національних праоснов; безталанна - через власну зацикленість на партійних єдиномисліях;безталанна - через власну неспроможнісить підтримувати, підсилювати та використовувати безмежні таланти українських особистостей на благо України. Вчитуюся в «Післявоєнну доктрину» А.Даллеса: «В управлінні державою ми створимо хаос та безладдя. Непомітно, але активно та постійно, будемо сприяти самодурству чиновників. Без- принциповість, бюрократичність та волокиту возведемо в доброчинність…» Хай не стовідсотково, але відповідність української державної влади цим, ворожим Україні, словам, вибачаються, беззаперечна.

Вироблення глибинно-об'єднувальної української - а відтак, і світової! - ідеї можливе тільки на засадах пріоритетів окремої первинно-творчої менталітетної особистості над будь-якими груповими (партії, блоки, єпархії, рухи, спілки і т.д.) єдиномисліями. Тільки співробітництво суспільно-соціальних історично-менталітетних первинно-творчих різностей на спільну основоположну мету - філософія ціленаправленого інакомислія - дасть можливість створити справжньо-демократичну українську Державу. Всі інші намагання, як красномовно показує українське сьогодення, це бажання чи декларації, що мертвонароджені, бо не мають під собою історично-національного грунту.

Ціленаправлене на загальноукраїнське благо первинно-творче інакомисліє кожного здатне створити такий інститут влади, при якому найголовнішим пріоритетом стане оригінальне саморозкриття кожної індивідуальності та використання державою цього саморозкриття на благо України. Наскільки держава спроможна буде сприяти втіленню в життя цих саморозкриттів, настільки прогресуватиме країна. Такий - на менталітетно-молекулярному рівні! - розвиток суспільства нівелює будь-які партійні протиріччя - вони стануть другорядними. На авансцену життя вийде Людина з пропозиціями власних оригінальних зусиль на всенародне благо. Ця Людина шукатиме під свої пропозиції соратників-опонентів, об'єднання матимуть не характер партійно-обезличеного «одобрям-са» чи вторинно-виконавчих бездумних функціонерів. Це будуть об'єднання прогресивно думаючих первинно-творчих особистостей, котрі цікаві один одному, насамперед, тим, що відрізняє їх у ціленаправленній співпраці на благо суспільства, на пошуки загальнонародної Істини. Чим не прообраз майбутніх органів місцевого самоврядування?!