Ідеї прав людини

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Кафедра: управління персоналом

Контрольна робота

По курсу: «Соціальна політика»

Харьков, 2010г

1. Історичний розвиток цінності прав людини

Історія ідеї прав людини бере свої витоки в давнині. Вже в Біблії містяться положення про цінність і недоторканність людського життя, рівності людей. В античних державах і країнах Давнього Сходу обґрунтовувалася рівність людей однаковими природними умовами їхнього походження з Космосу, «неба». І хоча за часів рабовласництва і феодалізму панувала ідея про права «вільних» людей (Аристотель, Платон та ін.), її розвиток сприяв накопиченню інтелектуального матеріалу для подальшого (буржуазного) стрибка у цьому напрямку -- визнання рівності усіх людей перед законом.

Активність у розвитку ідеї про права людини припадає на епоху Відродження і Просвіти. У XVII--XVIII ст.ст. ця ідея відбивається у теорії природного (природженого) права, яка дозволила оцінювати з позицій справедливості діюче в державі позитивне право, проводити його перетворення в напрямку гуманізму і свободи. Ґ. Гроцій, Дж. Локк, Б. Спіноза, Ж.-Ж. Руссо, ПІ. Монтеск'є, Т. Джефферсон, І. Кант, Дж.-Ст. Мілль, І. Бентам утверджують права особи (на життя, свободу, власність та ін.) як священні імперативи і закладають основи сучасного розуміння прав людини. Кожний народ вніс свою лепту в розвиток ідеї про права людини, вирішуючи цю проблему в залежності від історичних обставин свого буття.

Ідея прав людини, заснована на теорії природного (природженого) права, знаходить втілення в нормативних актах держав Європи і світу. Американська Декларація незалежності 1776 р. висловила фундаментальний принцип, на якому заснована демократична форма правління: «Ми вважаємо самоочевидною істиною, що всі люди створені рівними, що вони наділені Творцем певними невід'ємними правами, серед яких право на життя, свободу та прагнення до щастя». Французька Декларація прав людини і громадянина 26 серпня 1798 р. виклала «природні,

Вітчизняна юридична думка дотримується точки зору (П.М. Рабінович та ін.) про існування прав людини, прав нації (народу), прав людства невідчужувані і священні права людини»: особиста свобода, власність, безпека і опір гнобленню; необмеженість сфери вияву свободи людини й обмеженість сфери дії державної влади; притягнення до кримінальної відповідальності лише на підставі закону (немає злочину, не вказаного в законі; немає покарання, не вказаного в законі), презумпція невинності, свобода поглядів, думки, слова та преси, яка захищається «погрозою відповідальності за зловживання цією свободою», та ін. Названі документи США і Франції стали свого роду моделлю (еталоном, зразком) для законодавчого закріплення особистих (громадянських) і політичних прав людини.

Цю ідею пестували, відстоювали, збагачували, поглиблювали, боролися за її реальне втілення в життя видатні мислителі України: П. Орлик, Т. Шевченко, М. Драгоманов, І. Франко, Леся Українка, М. Грушевський, О. Кістяківський та ін. Вже в проекті Конституції П. Орлика (1710 р.) декларується ідея «виправлення та підйому своїх природжених прав і вільностей», відновлення «усілякого природного права і рівності». Т. Шевченко в поемах оспівував свободу трудящої людини. М. Драгоманов у конституційному проекті передбачав особисту свободу людини, забезпечення недоторканності особи, повагу її гідності. Правознавець О. Кістяківський наголошував на необхідності обмеження державної влади «невід'ємними, непорушними, недоторканними, невідчужуваними правами людини», найважливішим із яких називав право на гідне існування.

Процесу розвитку ідеї прав людини властиві як кількісні, так і якісні зміни. Кількісні зміни знання про права людини (їх множення, уточнення і конкретизація, збільшення обсягу та ін.) відбуваються в цілому з позицій і в межах того чи іншого поняття права. Якісні зміни ідеї прав людини пов'язані з переходом від попереднього до нового поняття права. Нове поняття права означає концептуальний підхід до вивчення, розуміння, тлумачення як, держави і права, так і вже накопичених теоретичних знань про них. Безумовно, кожне нове розуміння прав людини є якісним стрибком у юридичному пізнанні. Історія розвитку ідеї про права людини -- це насамперед історія нових понять права і тих нових юридичних теорій, які формуються на основі цих понять (юридико-позитивістська, соціологічна, марксистсько-ленінська, сучасна теорія природного права та ін.).

У середині XX ст. ідея прав людини висвітилася новими фарбами завдяки підняттю її на конституційний рівень. Правда, не всі конституції в країнах світу ґрунтувалися на теорії природного права. Багато з них створювалися на основі юридико-позитивістського підходу до розуміння права, що призводило до ототожнення права і закону, або на основі марксистсько-ленінської теорії (СРСР), відповідно до якої права людини «даруються» державою. Природно-правовий підхід до розуміння прав людини як природних і невідчужуваних, даних від народження, набув закріплення у конституціях США, Франції, Італії, Іспанії.

В другій половині XX століття під впливом міжнародних документів про права людини відбулося зм'якшення історичного протистояння природно-правового і позитивістського (що ототожнює право і закон) підходів до права, навіть їхнє зближення, що відбилося у конституційній і судовій практиці держав. Позитивістський підхід до природи прав людини, взаємовідносин держави та особистості, що міститься в конституціях Австрії, ФРН, переборов розрив з моральними, особистими, соціальними цінностями і попрямував шляхом позитивного закріплення природних прав і принципів, їх охорони і захисту.

І це зрозуміло. Належність людині прав від народження передбачає захист і забезпечення їх державою, що потребує законодавчого формулювання. Відтак, обмеження влади держави правами людини не применшує її роль. Права людини, не закріплені в позитивному праві (законодавчих актах), ускладнюють здійснення державою функції їх охорони і захисту.

У результаті наукової систематизації прав людини в історичному огляді з'явилася теорія трьох поколінь прав людини.

Перше покоління прав людини -- невідчужувані особисті (громадянські) і політичні права. Це -- право громадянина на свободу думки, совісті та релігії, на участь у здійсненні державних справ, на рівність перед законом, право на життя, свободу і безпеку особи, право на свободу від довільного арешту, затримання або вигнання, право на гласний розгляд справи незалежним і неупередженим судом та ін. Особисті і політичні права набули юридичної форми спочатку в актах конституційного національного права, а незабаром і в актах міжнародного права.

Перше покоління прав людини є основою індивідуальної свободи і кваліфікується як система негативних прав, що зобов'язують державу утримуватися від втручання в сфери, врегульовані цими правами.

Перші акти англійського конституціоналізму, що закріплюють права людини, -- Петиція про права (1628), Habeas Corpus Act (Закон про недоторканність особи) (1679) і Білль про права (1689). До першого покоління прав людини належать також американські декларації, а саме: Декларація прав Вірджинії (1776), Декларація незалежності США (1776), Конституція США (1787), Білль про права (1791), а також французька Декларація прав людини і громадянина (1789) та ін.

Деякі вчені відносять до першого покоління прав людини Велику хартію вільностей (1215), де, зокрема, говориться: «Жодна вільна людина не буде заарештована, або ув'язнена, або позбавлена володіння, або у будь-який (інший) спосіб знедолена... як за законним вироком рівних їй та за законом країни». З таких самих підстав до першого покоління прав людини можна віднести й Литовські Статути (1529, 1566, 1588 pp.) -- юридичний пам'ятник литовського, білоруського та українського народів. У них було проголошено ідеї рівності вільних людей перед законом, особистої недоторканності, юридичного захисту прав вільної (шляхетної) особи, особистої відповідальності перед законом та ін. Проте середньовічне законодавство (Велика хартія вільностей, Литовські Статути та ін.) будувалося відповідно до феодально-ієрархічної, станової структури суспільства, коли була відсутня юридична рівність громадян.

Відлік першого покоління прав людини можна вести з періоду встановлення юридичної рівності, коли зруйнувалися станові рамки середньовічного суспільства. На цей період припадають розвиток буржуазних відношень і утвердження буржуазного суспільства з його законодавчими актами. Лише тоді рівноправність з ідеальної категорії почала втілюватися у реальну дійсність, набувши конституційного або іншого законодавчого оформлення. Принцип юридичної рівності, який став основою універсальності прав людини, додав їм справді демократичного характеру.

Після Другої світової війни необхідність забезпечення основних прав людини була визнана в більшості розвинутих країн.

Друге покоління прав людини -- поглиблення особистих (громадянських) і розвиток соціально-економічних і культурних прав (право на працю, відпочинок, соціальне забезпечення, медичну допомогу та ін.) -- сформувалося в процесі боротьби народів за поліпшення свого економічного становища та підвищення культурного статусу. Ці вимоги виникли після Першої світової війни, а вплинули на демократизацію і соціалізацію конституційного права країн світу та міжнародне право після Другої світової війни, коли завдяки бурхливому розвитку виробництва склалися реальні передумови для задоволення соціальних потреб громадян.

Друге покоління прав людини називають ще системою позитивних прав. Вони не можуть реалізуватися без організаційної, координуючої та інших форм діяльності держави, спрямованих на їх забезпечення.

Каталог природних і громадянських прав і свобод людини поповнився соціально-економічними і соціально-культурними правами і свободами в ряді конституцій XX ст. (Мексиканські Сполучені штати, 5 лютого 1917 p.; Італійська Республіка, 2 грудня 1947 р. та ін.), у внесених доповненнях і поправках у старих конституціях. Соціальні, економічні та культурні права знайшли нормативне вираження у Загальній декларації прав людини 1948 р. і особливо Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права 1966 р.

Третє покоління прав людини можна назвати солідарними (колективними), тобто правами всього людства -- правами людини і правами народів. Це право на мир, безпеку, незалежність, на здорове навколишнє середовище, на соціальний і економічний розвиток як людини, так і людства у цілому. Йдеться про ті права особи, які не пов'язані з її особистим статусом, а диктуються належністю до якоїсь спільності (асоціації), тобто є солідарними (колективними), у яких правам особи відведене головне місце (право на солідарність, право на міжнародне спілкування та ін.).

Становлення третього покоління прав людини (права людини -- частина прав людства) пов'язано з національно-визвольним рухом країн, що розвиваються, а також із загостренням глобальних світових проблем після Другої світової війни. Останні призвели до інтернаціоналізації юридичних формулювань прав людини, створення міжнародних (або континентальних) пактів про права людини, законодавчого співробітництва країн у питаннях про права людини, надбання наднаціонального характеру законодавствами (осо5диво конституційними) тих держав, що підписали міжнародні пакти про права людини. Міжнародне визнання прав людини стало орієнтиром для розвитку всього людства в напрямку створення співтовариства правових держав. Між двома першими та третім поколіннями прав людини є взаємозалежність, здійснювана через принцип: реалізація колективних прав не повинна обмежувати права і свободи особи.

2.Міжнародні організації та документи з прав людини

2.1 Міжнародно-правові документи які захищають політичні права людини

Політичні права включають свободу слова, свободу зборів й асоціацій, право брати участь в управлінні своєю країною, право обирати і бути обраним на чесних періодичних виборах, що проводяться шляхом таємного голосування (ст. 18-21 ВДПЛ, і ст. 18, 19, 21, 22 ПпГта ПП).

У Загальній Декларації Прав Людини в захист політичних прав людини присвячено ряд статей, в яких говориться слідуючи:

- кожна людина має право на свободу переконань і на вільне їх волевиявлення; це право включає свободу безперешкодно дотримуватися своїх переконань та свободу шукати, одержувати і поширювати інформацію та ідеї будь-якими засобами і незалежно від державних кордонів;

- кожна людина має право на свободу мирних зборів і асоціацій;

- ніхто не може бути примушений вступати до будь-якої асоціації;

- кожна людина має право брати участь в управлінні своєю країною безпосередньо або через вільно обраних представників;

- кожна людина має право рівного доступу до державної служби в своїй країні;

- воля народу повинна бути основою влади уряду; ця воля повинна виявлятися у періодичних і нефальсифікованих виборах, які повинні провадитись при загальному і рівному виборчому праві шляхом таємного голосування або ж через інші рівнозначні форми, що забезпечують свободу голосування.

Також захист політичних прав людини найшов своє відображення у деяких статтях Міжнародного Пакту про громадянські і політичні права, в яких ведеться мова про слідкуюче:

- кожна людина має право на свободу думки, совісті і релігії. Це право включає свободу мати чи приймати релігію або переконання на свій вибір і свободу сповідувати свою релігію та переконання як одноосібно, так і спільно з іншими, публічно чи приватно, у відправленні культу, виконанні релігійних і ритуальних обрядів та вчень;

- ніхто не повинен зазнавати примусу. Що принижує його свободу мати чи приймати релігію або переконання на свій вибір;

- свобода сповідувати релігію або переконання на свій вибір;

- свобода сповідувати релігію або переконання підлягає лише обмеженням, які встановлено законом і які є необхідними для охорони суспільної безпеки, порядку, здоров'я і моралі, так само, як і основних прав та свобод інших осіб;

- держави, які беруть участь у цьому Пакті, зобов'язуються поважати свободу батьків, у відповідних випадках законних опікунів, забезпечувати релігійне і моральне виховання своїх дітей відповідно до своїх власних переконань;

- кожна людина має право безперешкодно дотримуватися своїх поглядів;

- кожна людина має право на вільне вираження свого погляду; це право включає свободу шукати, одержувати і поширювати будь-яку інформацію та ідеї незалежно від державних кордонів, усно, письмово чи за допомогою друку або художніх форм вираження чи іншими способами на свій вибір;

- користування передбаченими в пункті 2 статті 19 правами накладає особливі обов'язки і особливу відповідальність. Воно може бути, отже, пов'язане з певними обмеженнями, які, однак, мають встановлюватися законом і бути необхідними:

а) для провадження прав і репутації інших осіб;

б) для охорони державної безпеки, громадського порядку, здоров'я чи моральності населення;

- будь-яка пропаганда війни повинна бути заборонена законом;

- будь-який виступ на користь національної, расової чи релігійної ненависті, що являє собою підбурювання до дискримінації, ворожнечі або насильства, повинен бути заборонений законом;

- визнається право на мирні збори. Користування цим правом не підлягає ніяким обмеженням, крім тих, які накладаються відповідно до закону і які є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах державної чи суспільної безпеки, громадського порядку, охорони здоров'я і моральності населення або захисту прав та свобод інших осіб;

- кожна людина має право на свободу асоціації з іншими, виключаючи право створювати профспілки і вступати до них для захисту своїх інтересів;

- користування цим правом не підлягає ніяким обмеженням, крім тих, які передбачаються законом і які є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах державної чи суспільної безпеки, громадянського порядку, охорони здоров'я і моральності населення або захисту прав і свобод інших осіб. Ця стаття не перешкоджає запровадженню законних обмежень користування цим правом для осіб, що входять до складу збройних сил і поліції;

- ніщо не дає права державам, які беруть участь у Конвенції Міжнародної організації праці 1948 року щодо свободи асоціацій і захисту прав на організацію, приймати законодавчі акти на шкоду гарантіям, передбаченій у зазначеній конвенції, або застосовувати закон так, щоб завдавалося шкоди цим гарантіям;

- кожний громадянин повинен мати без будь-якої дискримінації і без необґрунтованих обмежень право і можливість:

а) брати участь у веденні державних справ як безпосередньо, так і за представництвом вільно обраних представників;

б) голосувати і бути обраним на справжніх періодичних виборах, які проводяться на основі загального і рівного виборчого права при таємному голосуванні і забезпечують свободу волевиявлення виборців;

с) допускатися у своїй країні на загальних умовах рівності до державної служби.

2.2 Міжнародно-правові організації з прав людини

1. Всесвітні.

В 1946 році була створена Комісія ООН з прав людини, в обов'язки якої входила підготовка Міжнародного білля про права людини, який би визначав права і свободи, задекларовані Статутом ООН. Першим таким документом стала Загальна декларація прав людини.

Крім комісії, як передбачено ст. 28 Пакту про громадянські і політичні права, було створено Комітет з прав людини, який має право здійснювати контроль за дотриманням положень Пакту:

1) розглядаючи періодичні доповіді, які подаються країнами-учасниками Пакту;

2) розглядаючи скарги однієї держави на другу про порушення прав людини;

3) з врахуванням положень Факультативного протоколу може приймати і розглядати скарги окремих осіб, які стверджують, що вони стали жертвами порушень даною державою-учасницею певного із закріпленого у Пакті прав.

Контроль за дотриманням державами-учасницями положень Пакту про економічні, соціальні і культурні права здійснює Комітет з економічних, соціальних і культурних прав, створений Економічною і Соціальною Радою ООН в 1985 році. Механізм його діяльності аналогічний до Комітету з прав людини.

Існує ще ряд інших Комітетів ООН, зокрема Комітет з ліквідації расової дискримінації. Комітет з ліквідації дискримінації стосовно жінок та ін.

В ООН є ряд установ, які в межах своєї компетенції володіють певним механізмом захисту тих чи інших прав людини. До них належать:

- Організація Об'єднаних Націй з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО). В коло повноважень цієї організації входять питання, які стосуються прав, пов'язаних з освітою, наукою, культурою, засобами масової інформації, включаючи свободу переконань і їхнього висловлювання. В рамках організації створений Комітет з конвенцій і рекомендацій ЮНЕСКО.

- Міжнародна Організація Праці існує з 1919 року і має на меті досягнення соціальної справедливості як у соціальній сфері, так і в трудовій діяльності. В рамках організації також створений Комітет із застосування конвенцій і рекомендацій.

2. Регіональні.

У світі існують дві регіональні організації, які мають у своєму розпорядженні постійні установи, покликані захищати права людини, це:

1) Рада Європи;

2) Організація американських держав.

В Раді Європи вперше створені ефективні механізми забезпечення і захисту прав людини. Це:

1) Європейська комісія з прав людини;

2) Європейський суд з прав людини;

3) Кабінет Міністрів.

Організація американських держав у своєму складі має Міжамериканську комісію з прав людини.

Європейська Комісія по правах людини з часу свого утворення розглянула 17, 5 тисяч скарг громадян. Європейський суд по правах людини зафіксував понад 200 випадків порушення прав людини в державах - членах Ради Європи.

Наведене свідчить про інтенсифікацію процесу міжнародного визнання і забезпечення прав людини, що безперечно має гуманістичне, прогресивне значення.

3. Практична частина

Задача 1

Виходячи з даних таблиці, визначити розмір номінальних і реальних доходів на душу населення і проаналізувати їх динаміку. Оцінити зміни структури доходів в 2009 році в порівнянні з 2005 роком. Проаналізувати динаміку номінальної і реальної заробітної плати в розрахунку на одного зайнятого в економіці.

Таблиця 1 Чисельність населення і його грошові доходи

Показник	2005	2006	2007	2008	2009
1. Середньорічна чисельність населення, млн	715	711	707	708	718
2. Чисельність зайнятого населення, млн.	237	232	226	223	218
3. Грошові доходи населення, тис. у.о., в т.ч.:	26498	40311	50069	54379	61865
Оплата праці	15641	23723	25600	26209	30657
Надходження від продажу продуктів сільського господарства	671	1081	1496	1938	2845
Пенсії, допомога і стипендії	5163	9894	12518	12710	14737
4. Індекс споживчих цін %	281,7	139,7	110,1	120	119,2
5. Індекс заробітної плати %	370,2	121,8	108,9	105,6	124,3

Рішення:

Доходи бувають номінальними, такими, що розташовуються і реальними. Номінальні доходи характеризують рівень грошових доходів незалежно від оподаткування і зміни цін. Доходи, що розташовуються, - це номінальні доходи за вирахуванням податків і інших обов'язкових платежів, тобтокошти, використовувані населенням на споживання і заощадження. Реальні доходи характеризують номінальні доходи з урахуванням зміни роздрібних цін і тарифів, є реальною купівельною спроможністю номінальних доходів.

Отже, розрахуємо номінальні доходи на душу населення по формулі:

Нддн = ГДдн/СЧН, де

ГД - грошові доходи, тис.у.о.

СЧН - середньорічна чисельність населення, тис. чол.

Результати розрахунків зведемо в таблицю 2.

Таблиця 2 Номінальні доходи на душу населення

Показник	2005	2006	2007	2008	2009
1. Середньорічна чисельність населення, тис. чол	715000	711000	707000	708000	718000
2. Грошові доходи населення, тис. у.о.	26498	40311	50069	54379	61865
3. Номінальні доходи на душу населення, у.е./чол	0,037	0,057	0,071	0,077	0,086

У перебігу аналізованого періоду з 2005 по 2009 рік номінальні доходи на душу населення мали позитивну динаміку зростання і виросли на 0,049 у.о. на людину або більш ніж в два рази.

Розрахуємо реальні доходи на душу населення. Реальні доходи населення РД визначаються за допомогою ділення загальної суми грошових доходів на індекс споживчих цін:

РД = ГДН/ІСЦ ; де

ДДН - грошові доходи, тыс.у.е.

ІСЦ - індекс споживчих цін.

Для розрахунку реальних доходів на душу населення формула матиме вигляд:

Рддн = РД/СЧН, де

РД - реальні доходи населення, тис.у.о.

СЧН - середньорічна численность населення, тис. чол.

Результати розрахунків зведемо в таблицю 3.

Таблиця 3 - Реальні доходи на душу населення

Показник	2005	2006	2007	2008	2009
Грошові доходи населення, тис. у.о.,	26498	40311	50069	54379	61865
2. Індекс споживчих цін %	281,7	139,7	110,1	120	119,2
3. Середньорічна чисельність населення, тис. чол	715000	711000	707000	708000	718000
4. Реальні доходи на душу населення, у.о./чол	0,013	0,041	0,0643	0,064	0,072

У перебігу аналізованого періоду з 2005 по 2009 доходи.,, на душу населення мали позитивну динаміку зростання і виросли на 0,059у.о. або більш ніж в п'ять разів.

Невелике зниження на 0,0004 у.о. спостерігалося тільки в 2008 році в порівнянні з 2007 роком.

Оцінимо зміну структури доходів населення в 2009 році в порівнянні з 2005 роком. Для цього розрахуємо структуру доходів населення в процентному відношенні, і результати зведемо в таблицю 5.

Таблиця 5 Структура доходів населення

Показник	2005	2006	2007	2008	2009
Грошові доходи населення % у т.ч.:	100	100	100	100	100
Оплата праці %	59,03	58,85	51,13	48,2	49,56
Надходження від продажу продуктів сільського господарства %	2,53	2,68	2,99	3,56	4,6
Пенсії, допомога і стипендії %	19,49	24,54	25,0	23,37	23,82

Як видно з таблиці 5, структура доходів населення в течії аналізованого періоду мінялася. Питома вага оплати праці в доходах населення в перебігу аналізованого періоду з 2005 по 2009 рік має негативну динаміку, він зменшився на 9,47%. В той же час надходження від продажу продуктів сільського господарства мають позитивну динаміку зростання, вони зросли на 2,07%. Питома вага пенсій і стипендій в структурі доходів населення зріс з 2005 по 2009 рік на 5,51%), зменшився в 2008 році на 1,63% і знову виріс в 2009 році на 0,45%. Всього за аналізований період з 2005 по 2009 рік питома вага пенсій і стипендій зросла на 4,33%.

Проаналізуємо динаміку номінальної і реальної заробітної плати в розрахунку на одного зайнятого в економіці.

Номінальна заробітна плата - це сума грошей, отримана працівником за певний проміжок часу. Заробітна плата, що розташовується, - це сума оплати праці за вирахуванням прибуткового податку і обов'язкових відрахувань до Пенсійного фонду. Реальна заробітна плата - це кількість товарів і послуг, які можна придбати на номінальну заробітну плату; реальна заробітна плата - це купівельна спроможність номінальної заробітної плати. Очевидно, що реальна заробітна плата залежить від номінальної заробітної плати і цін на товари, що набувають, і послуги.

Розрахуємо номінальну заробітну плату на одного зайнятого в економіці за формулою:

НЗП = Зп/ЧЗН, де

ЗП - грошові доходи населення від оплати праці, тис. у.о.

ЧЗН - чисельність зайнятого в економіці населення, тис. чол. Результати розрахунків зведемо в таблицю 5.

Таблиця 5 Номінальна заробітна плата

Показник	2005	2006	2007	2008	2009
1. Чисельність зайнятого населення, тис. чіл	237000	232000	226000	223000	218000
2. Оплата праці, тис. у.о.	15641	23723	25600	26209	30657
3. Номінальна ЗП на душу зайнятого населення, у.о./чол	0,07	0,10	0,113	0,118	0,141

У течії аналізованого періоду з 2005 по 2009 рік номінальна заробітна плата на душу населення мала позитивну динаміку зростання і виросла на 0,071 у.о. на людину або на 101,42%.

Реальна заробітна плата працівників - складова частина реальних доходів (з урахуванням послуг). Вона визначається шляхом ділення номінальної (нарахованої) заробітної плати на індекс заробітної плати:

РЗП = НЗП/Ізп, де

РЗП - реальна заробітна плата, у.е./чол.

НЗП - номінальна заробітна плата, у.о./чол

Ізп - індекс заробітної плати.

Результати розрахунків зведемо в таблицю 6.

Таблиця 6 Реальна заробітна плата

Показник	2005	2006	2007	2008	2009
1. Номінальна ЗП на душу зайнятого населення, у.е./чел	0,07	0,10	0,113	0,118	0,141
2. Індекс заробітної плати %	370,2	121,8	108,9	105,6	124,3
3. Реальна ЗП на душу зайнятого населення, у.о./чол	0,02	0,08	0,10	0,112	0,113

У перебігу аналізованого періоду з 2005 по 2009 рік реальна заробітна плата на душу населення мала позитивну динаміку зростання з 2005 по 2009рік, і загалом за період з 2005 по 2009 рік реальна заробітна плата виросла на 0,093 у.о. на людину або більш ніж в шість разів.

Завдання 2.

Розрахуйте індекс людського розвитку для країни, використовуючи дані таблиці 7.

Таблиця 7Початкові дані

Показник	Варіант 6
Середня очікувана тривалість життя при народженні, років	67
Рівень письменності дорослого населення %	92
Сукупна частина людей, які обучаються %	66,6
ВВП на душу населення $	646

Рішення:

Комплексний показник, що характеризує стан економічних і соціальних умов, був розроблений фахівцями програми розвитку ООН (ПРООН) для спостереження за соціальним прогресом окремих країн і людства в цілому. Це індекс розвитку людського потенціалу (ІЛПР), або індекс людського розвитку, що дає оцінку ступеня оптимальності розвитку суспільства. ІЛПР є складовим індексом, який представляє середню арифметичну з трьох найбільш наглядних індикаторів рівня життя - індексу очікуваної тривалості життя при народженні, індексу рівня освіти (комбінований показник, визначуваний як індекс письменності серед дорослого населення і індексу сукупної долі навчаючихся початкових, середніх і вищих учбових закладів), індексу реального ВВП на душу населення, що розраховується в доларах США по паритету купівельної спроможності валют. Індекс може приймати значення в межах від 0 до 1, при тому, чим ближче величина індексу до 1, тим більше розвиток людського потенціалу і тим умови життя даної держави ближче до якихось загальновизнаних критеріїв благополуччя окремої людини та усієї нації.

Для перекладу будь-якого показника в індекс, значення якого поміщене між 0 і 1 (це дозволить складати різні показники), використовується наступна формула:

І=х-хmin/xmax-xmin;

де х і х відповідно мінімальне і максимальне значення показника х.

Для кожного з приватних індексів встановлені фіксовані мінімальні і максимальні значення:

тривалість майбутнього життя при народженні -- 25 і 85 років;

письменність дорослого населення -- 0% і 100%;

сукупна доля учнів серед дітей і молоді -- 0% і 100%;

реальний ВВП на душу населення (ППС) -- 100 і 40 тис. дол.

Розрахуємо Індекс тривалості життя:

(67-25) (85-25)=0,70

Розрахуємо Індекс досягнутого рівня освіти:

1) індекс сукупної долі початкових, що вчаться, середніх і вищих учбових закладів:

(56-0)/ (100-0)= 0,56

2) індекс письменності:

(92-0)/ (100-0)= 0,92

Разом індекс досягнутого рівня освіти:

(2/3х0,92)+ (1/3х0,19)=0,80

Розрахуємо Індекс доходів:

(646-100) (40000-100)=0,014

Розрахуємо Індекс розвитку людського потенціалу:

ІЛП= (0,7+0,80+0,014)/3=0,505

Дана країна по ІЧР відноситься до країн з середнім рівнем людського розвитку, оскільки її ІЧР більше 0,5, але слід зазначити, що цей рівень дуже близький до країн з низьким рівнем розвитку.

Література

1. Права людини. Основні міжнародно-правові документи: 35 док. / Упоряд. Ю.К. Качуренко.

2. Загальна декларація прав людини. - Тернопіль: Збруч, 1991 р.

3. Міжнародна Хартія прав людини. Зб. док. / відп. ред. А.М.Шленаков, К.: Наукова думка, 1991 р.

4. Закон України «Про дію міжнародних договорів на території України» від 10 грудня 1991 року.

5. Котюк В.О. Теорія права. Курс лекцій. Навчальний посібник для юридичних факультетів вузів. - К.: Вентурі, 1996 р.

6. Загальна теорія держави і права: Навч. посібник:/ За ред. В.В. Копейчикова, - К.: Юрінком Інтер, 1998 р.

7. Андрусяк Т. Теорія держави і права. Львів: Фонд "Право для України", 1997 р.

8. Рабінович М.П. Основи загальної теорії права та держави. Посібник для студентів спец. "Правознавство".-Бородянка, 1993 р.

9. Молдован В.В. Основи держави і права: опорні конспекти: Навчальний посібник, - К.: Юмана, 1997 р.

10. Джоніє М. та інші. Європейське право у галузі прав людини: джерела іпрактика застосування. /К.: Артек; Будапешт: Ін-т Конст. та Закон. політики, 1997 р.

11. Арбузов В.А., Шахновський А.А. Знай и используй свои права. / Л.: Лениздат. 1989 г.

12. Мюллерсон Р.А. Права человека: идеи, нормы, реальность. /М.: Юрид. лит., 1991 г.

13. Жарков Б.Н. Права человека в современном мире: проблемы и решения. К 40 летию принятия Генеральной Ассамблеей ООН Всеобщей декларации прав человека. / М.: Знание, 1988 г.

14. Общая теория прав человека. Ин-т гос. и права РАН; Отв. ред. Е.А.Лукашёва. / М.: Норма, 1996 г.

15. Забигайло В.К. Право на права. - К.: Политиздат Укр., 1989 г.

16. Межнародное сотруднечество государств в области прав человека (проблемы защиты прав человека в услових боротьбы за мир и безопасность) Отв. ред. В.Н.Денисов. / К. Наук. думка, 1987 г.

17. Малов Б.Г. ООН и содействие осуществлению соглашений о правах человека. / М.: Наука, 1986 г.

18. Копейчиков В.В. Права человека: мифы и реальность./ К.: Вища школа. 1987 г.

19. Декларацияя прав и реальность. К 200-летию Декларации прав человека и гражданина. / М.: Межнародные отношения, 1987 г.