Еміль Дюркгейм та його соціологічна концепція

Рівненський інститут слов'янознавства

Київського інституту "Слов'янський університет"

кафедра філософії

Реферат

на тему: Еміль Дюркгейм та його соціологічна концепція

Виконала:

студентка факультету МВ

спеціальності МК 1 курс

Грицаюк Анастасія

Перевірила:

Матвійшина С.Ю.

Рівне

2010

• Зміст
• Вступ

1. Еміль Дюркгейм - життєвий шлях засновника школи соціології

2. Концепція соціологізму

3. У пошуках соціальної солідарності

Підсумки і висновки

Список використаної літератури

Вступ

У своїй реферативній роботі я намагалася найбільш точно і об'єктивно розкрити обрану мною тему. Я вважаю Еміля Дюркгейма одним із творців соціології як науки, як професії та предмету викладання, який лишив після себе велику кількість наукових праць.

Основна частина реферативної роботи складається з трьох розділів. Перший розділ присвячений висвітленню життєвих та історичних подій, які вплинули на формування світогляду видатного соціолога. У цьому розділі також описані основні творчі здобутки Е.Дюркгейма унаслідок його професійної діяльності.

В другому розділі описана концепція соціологізму. Розкривається чому соціологія претендує на роль основної соціальної науки, а також називаються риси соціологізму.

Третій розділ присвячений розкриттю головної теми дюркгеймівської соціології - соціальної солідарності.

У завершальній частині роботи містяться загальні висновки, розгляду яких була присвячена основна частина. В цьому розділі приділяється увага тому внеску, який зробив Е.Дюркгейм та його Французька соціологічна школа у соціологію та їхній вплив на розвиток цієї науки у майбутньому. Робиться висновок про те, що важко знайти таку галузь соціології, від загальної соціологічної теорії до прикладних досліджень, де б не простежувався вплив ідей Е.Дюркгейма.

1. Еміль Дюркгейм - життєвий шлях засновника школи соціології

Видатний французький соціолог і філософ кінця ХІХ - ХХ ст.. Еміль Дюркгейм народився 15 квітня 1858 р. у містечку Епіналь у родині рабина. Після блискучого закінчення місцевого ліцею він їде до Парижа для підготовки до конкурсного екзамену до Вищої Нормальної школи. У 1879 р. Дюркгейм був прийнятий до цього престижного учбового закладу, де традиційно навчалась і виховувалась інтелектуальна еліта Франції.

Навчання у Вищій Нормальній школі справило великий вплив на погляди французького вченого. Серед професури йому особливо подобалися історик Ф. де Куланж та філософ Е. де Бутру. Першому Дюркгейм симпатизував за його захопленість наукою, прагнення ввести в історію строгі наукові методи. Другому - за ідеї про творчий синтез явищ та про особливу природу кожного з рівнів реальності. У студентські роки Дюркгейма приваблюють також ідеї Ш. Ренувьє та І. Канта. Під впливом першого у нього складаються переконання,що мораль посідає центральне місце у філософському мисленні, що існує потреба в науці про мораль і що філософія повинна слугувати керівництвом до соціальної дії й може допомогти моральній єдності. Кант привертав увагу Дюркгейма передовсім своєю теорією морального обов'язку.

Отримавши філософську освіту у Вищій Нормальній школі, Дюркгейм викладає у деяких провінційних ліцеях (1882- 1887) і виявляє значний інтерес до соціально-політичних аспектів суспільного життя. Дебют ученого в науковій літературі відбувся 1885 році, коли він як співробітник журналу "Філософський огляд" почав систематично готувати огляд соціологічних публікацій. У цей час Дюркгейм під впливом ідей біологізму прагне використати поняття й постулати біології для ілюстрації та обґрунтування деяких принципів. У 1885-1886 рр. Дюркгейм бере академічну відпустку для продовження навчання спочатку в Парижі, потім -- у Німеччині. У Німеччині він вивчає зміст програм з філософії у німецьких університетах, а також стан соціальних наук та етики. В Лейпцігському університеті Дюркгейм знайомиться з роботою першої в світі експериментальної психологічної лабораторії, організованої В.Вундтом. Теорія, методи та експерименти останнього докладно висвітлені в науковому звіті Дюркгейма. Він захоплюється постановкою наукових досліджень, що проводяться Вундтом, вважає, що чіткість дослідницької роботи сприяє розвиткові наукової точності. У звіті про поїздку до Німеччини він формулює низку принципів свого розуміння соціології. Вчений вважає соціологію позитивною наукою про моральні факти, котра спільно з науками про економічні, юридичні, релігійні та інші суспільні явища повинна складати систему соціальних наук. В іншому його звіті про поїздку закордон,присвяченому станові етики, він звертає увагу на тенденцію створення соціальної науки про моральні факти, яка бере свій початок в працях економістів і юристів - представників так званої історичної школи права. В цілому до такої тенденції Дюркгейм ставиться позитивно. Він схвалює трактування моральних фактів як особливих емпіричних даних, погоджується з розумінням морального обов'язку як соціального за своєю природою, вітає намагання створити етику як окрему позитивну науку.

Після публікації звітів про наукове життя в Німеччині у журналі "Філософський огляд" Дюркгейм здобуває репутацію серйозного вченого. У віці 29 років він був визнаний багато обіцяючою фігурою в галузі соціальних наук і соціальної філософії Франції. У 1887 році вченого призначають професором педагогіки і соціології на філологічному факультеті в університеті Бордо. Тут він читає -- спеціально для нього організований -- перший у французьких університетах курс соціології.

Роки життя в Бордо були для французького соціолога періодом найбільш інтенсивної і продуктивної наукової діяльності. У 1893 році він захищає докторську дисертацію на тему "Про розподіл суспільної праці" разом з дисертацією латиною "Вклад Монтеск'є в становлення суспільної науки". Через два роки виходять його "Правила соціологічного методу" (1895). Ще через два він публікує свою третю велику роботу "Самогубство" (1897). У 1896 році Дюркгейм стає професором соціальних наук і протягом шести років займає цю посаду. В 1898 році він заснував і почав видавати журнал "Соціологічний щорічник", котрий об'єднав групу молодих талановитих учених - учнів та послідовників. Завоювавши свого часу широке визнання серед європейської громадськості, журнал великою мірою сприяв тому, щоб найрізноманітніші соціогуманітарні науки -- від історії та економіки до лінгвістики -- стали вивчати багато проблем у дусі концепції соціологізму (соціологічного реалізму).

У 1902 році Дюркгейм був запрошений позаштатним співпрацівником до Сорбонни, на кафедру педагогіки. У 1906 році він уже стає професором і керівником цієї кафедри. Викладацьку діяльність Дюркгейм поєднує з науковим опрацюванням соціологічних проблем моралі, виховання та освіти. За життя вченого вийшла друком праця "Елементарні форми релігійного життя" (1912) -- обширна робота, над якою вчений працював протягом багатьох років і яка була присвячена осмисленню релігії як соціального феномена. Перша світова війна завдала Емілю Дюркгейму жорстокого удару. Наприкінці 1915 році Дюркгейм отримує звістку про смерть свого єдиного сина Андре, який помер від ран у військовому шпиталі на Салонікському фронті. Смерть сина тяжко вразила вченого, його працездатність різко падає, він захворює. У листопаді 1917 році французький соціолог, так і не одужавши від жорстокого життєвого потрясіння, помер у віці 59 років.

2. Концепція соціологізму

В історії соціологічної думки Е.Дюркгейм відомий як видатний представник так званого соціологізму - специфічної соціологічної концепції. Відмітною особливістю даної концепції є її орієнтація на визнання соціальної реальності як дійсності особливого роду ( sui generis) та відкиданні психологічного редукціонізму, тобто пояснення соціальних явищ на засадах психологізму.

Зародки соціологізму можна простежити вже у працях О. Конта, Г. Спенсера, Л.Гумпловича та інших мислителів. Проте тільки у Дюркгейма вона стає чітко вираженою. В цілому вона була продуктом поширеного наприкінці ХІХ ст.. прагнення до позичення своєрідності предмету соціології та звільнення її як науки від крайнощів позитивістського натуралізму. Останній намагався пояснити соціальні явища винятково на основі законів, відкритих природничими науками. На противагу цьому серед суспільствознавців того часу стала визрівати інша точка зору. Вона полягала в тому,що соціологія як самостійна наука не повинна шукати пояснення соціальним явищам поза власним предметом, їхні причини мають відшукуватися у самій соціальній реальності, серед інших соціальних явищ, а тому дана наука може обходитися без підтримки інших дисциплін і навіть у певних випадках (філософія,психологія) сама сприяти їхньому розвиткові.

Соціологізм Дюркгейма є комплексом досить строгих положень. Одне з них стосується прагнення чітко розмежовувати явища індивідуального і колективного життя. При цьому припускається, що із знання про індивідуальне життя не можна вивести жодного достовірного знання про колективне життя. Останнє репрезентує дійсність sui generis і як таке становить власний предмет соціології. Саме це робить соціологію самостійною наукою.

Водночас соціологія претендує на роль основної соціальної науки. Принаймні у межах соціологізму проглядає тенденція, відповідно до якої усі інші наукові дисципліни, які займаються тими чи іншими аспектами соціальної дійсності, підлеглі соціології. Це обґрунтовується тим, що соціальні явища міцно пов'язані між собою, їх не можна зрозуміти ізольовано одне від одного, це є лише різні виявлення однієї й тієї самої дійсності - соціальної,що хоча й вивчається всілякими науками, однак як ціле складає предмет тільки соціології. Тим самим соціологія проголошувалася наукою, що має ключ до усіх соціальних явищ.

Серед інших рис соціологізму треба вказати на його антиеволюціоністську спрямованість. Соціологізм концентрує увагу на сталих і повторюваних зв'язках поміж соціальними явищами,досліджує різноманітні соціальні типи, послуговуючись головним чином порівнювальним методом.

3. У пошуках соціальної солідарності

Дюркгейм був одним із перших соціологів, які стали менше розумувати щодо суспільства взагалі, а більше приділяти уваги аналізові конкретних суспільних форм, структур і механізмів. Особливе значення він приділяв з'ясуванню природи зв'язків солідарності між людьми, що об'єднуються у певний "соціальний вид". Солідарність, за Дюркгеймом, - вищий моральний принцип, універсальна цінність, що визначається всіма членами суспільства. Книга "Про поділ суспільної праці" являє собою публікацію успішно захищеної докторської дисертації автора.

Зміст її набагато ширше заголовка і, власне кажучи, складає загальну теорію соціальних систем і їхнього розвитку. Основна мета роботи довести, що, усупереч деяким теоріям, поділ суспільної праці забезпечує соціальну солідарність, чи, іншими словами, виконує моральну функцію. Але за цим формулюванням ховається інша мета, більш значима для автора: довести, що поділ праці - це той фактор, що створює єдність суспільств, у яких традиційні вірування втратили колишню силу і привабливість.

Для обґрунтування цього положення Дюркгейм розвиває теорію, що зводиться до наступного. Якщо в архаїчних ("сегментарних") суспільствах соціальна солідарність заснована на повному розчиненні індивідуальних усвідомлень у "колективній свідомості" ("механічна солідарність"), то в розвинутих ("організованих")) соціальних системах вона заснована на автономії індивідів, поділі функцій, функціональній взаємозалежності і взаємообміні ("органічна солідарність"), причому "колективна свідомість" тут не зникає, але стає більш загальною, невизначеною, і діє в більш обмеженій сфері. Автор прагне будувати свою теорію на визначеній емпіричній основі., в якості якої виступають деякі древні і сучасні морально-правові системи.

Загальна схема дюркгеймівського опису механічної й органічної солідарності відповідно до визначених типів суспільств

Механічна солідарність

1) Морфологічна (структурна) основа

- Заснована на подібностях (переважає в менш розвинутих суспільствах);

- Сегментарний тип (спочатку на клановій, потім на територіальній основі);

- Слабка взаємозалежність(відносно слабкі соціальні зв'язки);

- Відносно малий обсяг населення;

- Відносно низька матеріальна і моральна щільність.

2) Типи норм (втілені в праві)

- Правила з репресивними санкціями;

- Перевага карного права.

З а) Формальні ознаки колективної свідомості

- Великий обсяг;

- Висока інтенсивність;

- Висока визначеність;

- Влада групи абсолютна.

3 б) Зміст колективної свідомості

- Високий ступінь релігійності;

- Трансцендентність (панування над інтересами людини і беззаперечність);

- Приписування вищої цінності суспільству й інтересам суспільства як цілого;

- Конкретність і детальний характер.

Органічна солідарність

1) Морфологічна (структурна) основа

- Заснована на поділі праці (переважає в більш розвинутих суспільствах);

- Організований тип (злиття ринків і ріст міст);

- Більша взаємозалежність (відносно сильні соціальні зв'язки);

- Вiдносно великий обсяг населення;

- Відносно висока матеріальна і моральна щільність.

2) Типи норм (втілені в праві)

- Правила з реститутивними санкціями;

- Перевага кооперативного права (цивільного, комерційного, процесуального, адміністративного і конституційного).

З а) Формальні ознаки колективної свідомості

- Малий обсяг;

- Низька інтенсивність;

- Низька визначеність;

- Більший простір для індивідуальної ініціативи і рефлексії.

3 б) Зміст колективної свідомості

- Зростання світського початку

- Орієнтованість на людину (зв'язок з інтересами людини і відкритість для обговорення);

- Приписування вищої цінності достоїнству індивіда, рівності можливостей, трудовій етиці і соціальній справедливості;

- Абстрактність і загальний характер.

Підсумки і висновки

Дюркгейм - один із загальновизнаних творців соціології як науки, як професії і предмета викладання. Вплив його ідей присутній у всіляких галузях соціологічного знання: від загальної соціологічної теорії до суто емпіричних і прикладних досліджень. Усі більш-менш значні соціологічні теорії XX в. так чи інакше співвідносилися з теорією засновника Французької соціологічної школи. У самих різних країнах світу формування соціології відбувалося під впливом дюркгеймівських ідей.

Дюркгейм дав одне з найбільш розгорнутих і переконливих онтологических обґрунтувань необхідності і можливості соціології як науки.

Дюркгейм розглядав суспільство головним чином як сферу солідарності, згуртованості, згоди. Не випадкове вивчення згоди в соціології вважається дюркгеймівською традицією.

Доводячи "нормальний" характер солідарності в суспільстві і "анормальний" характер її відсутності, Дюркгейм значною мірою видавав бажане за дійсне. За це він піддавався цілком обґрунтованій критиці. Він надмірно оптимістично оцінив реальність і перспективи "органічної" солідарності і недооцінив імовірність виникнення нових форм (чи відродження) "механічної" солідарності в тоталітарних суспільствах.

Відомо, що поділ праці не тільки породжує соціальну солідарність; воно веде до формування специфічних соціальних груп зі своїми особливими, нерідко конфліктуючими інтересами, Проте, акцент Дюркгейма на солідарності і згоді мав під собою у всякому разі не менше підстави, ніж акцент на ролі боротьби і конфлікту в суспільстві, властивий теоріям Маркса і соціальних дарвіністів. Очевидно, що соціальна солідарність - не менш, а, імовірніше всього, більш "нормальне" і універсальне явище, чим соціальний конфлікт.

Важливе значення в соціології Дюркгейма мало трактування суспільства як переважно моральної реальності. Мораль Дюркгейм розумів як практичну, діючу, реальну силу; усе, що не має серйозної моральної підстави, з його погляду, носить неміцний і тимчасовий характер. Тому він вважав, що політичні революції - це криваві театральні дійства, що мало що змінюють у соціальних системах. Для того щоб політичні перетворення дійсно викликали соціальні зміни, вони повинні виразити і торкнутися глибинні моральні цінності й устремління суспільства.

Поряд зі школою Дюркгейма у французькій соціології кінця ХІХ-початку ХХ ст. існували й інші, конкуруючі напрямки. Але саме дюркгеймовская школа займала ключові позиції у французькій академічній системі аж до початку другої світової війни.

В останні десятиліття спадщина Дюркгейма і його школи в різних країнах активно досліджується, інтерпретується і переосмислюється. Наукове співтовариство продовжує вважати, що ця спадщина є актуальною і плідною для розвитку соціологічного знання.

Список використаної літератури

1. Ручка А.О., Танчер В.В. Курс історії теоретичної соціології. - К.:1995. - 223с.

2. Дюркгейм Э. Социология. Ее предмет, метод, предназначение. - М.:1995. - 352 с.

3. Арон Р. Этапы развития социологической мысли. - М.: 1992. - 608с.

4. Захарченко М.В., Погорілий О.І. Історія соціології (від античності до початку ХХст.). - К.: 1993. - 336с.

5. Інтернет - ресурс uk.wikipedia.org