Соціологічні дослідження соціальних переміщень та способу життя у великому місті

Міністерство Освіти і Науки України

Київський національний університет технологій та дизайну

Кафедра політології та соціології

Контрольна робота

з соціології

Соціологічні дослідження соціальних переміщень та способу життя у великому місті

Виконав: студент групи ЗЕ-02-04

Злобіна В.М.

Перевірив:

Суший О.В.

Київ 2007

Зміст

Вступ

1. Особливості соціальних спільнот

2. Соціальні зв'язки

3. Соціальні відносини, соціальна структура і соціальні системи

4. Психологія сучасної людини

5. Населення як фактор економічного і соціального розвитку країни

6. Ринок праці. Проблеми ринку праці в Україні

Глосарій

Список використаної літератури

Вступ

У вивченні соціальних явищ і процесів соціологія ґрунтується на принципах історизму. Це означає, що, по-перше, усі соціальні явища і процеси розглядаються як системи, що володіють визначеною внутрішньою структурою; по-друге, вивчається процес їхнього функціонування і розвитку; по-третє, виявляються специфічні зміни і закономірності переходу їх з одного якісного стану в інше. Найбільш загальною і складною соціальною системою є суспільство, а її елементами - люди, соціальна діяльність яких обумовлюється визначеним соціальним статусом, що вони займають, соціальними функціями (ролями), що вони виконують, соціальними нормами і цінностями, прийнятими в даній системі, а також індивідуальними якостями (соціальні якості особистості, мотиви, ціннісні орієнтації, інтереси і т.д.).

Соціальна система може бути представлена в трьох аспектах. Перший аспект - як безліч індивідів, в основі взаємодії яких лежать ті чи інші загальні обставини ( місто, село, трудовий колектив і т.д. ); другий - як ієрархія соціальних позицій ( статусів ), що займають особистості, включені в діяльність даної системи, і соціальних функцій (ролей), що вони виконують на основі даних соціальних позицій; третій - як сукупність норм і цінностей, що визначають характер і зміст поводження елементів даної системи. Перший аспект зв'язаний з поняттям соціальної спільності, другий - з поняттям соціальної організації і третій - з поняттям культури. Соціальна система, таким чином, виступає як органічна єдність трьох сторін - соціальної спільності, соціальної організації і культури.

1. Особливості соціальних спільнот

Характерною рисою соціальної спільності ( місто, село, трудовий колектив, родина і т.д. ) є те, що соціальні системи складаються саме на її базі. Соціальна спільність являє собою сукупність людей, що характеризують умови їхньої життєдіяльності ( економічний, соціально-статусне, рівень професійної підготовки й утворення, інтереси і потреби і т.д. ), загальні для даної групи взаємодіючих індивідів ( нації класи, соціально-професійні групи, трудові колективи і т.п. ); приналежність до історично сформованих територіальних утворень ( місто, село, регіон), приналежність досліджуваної групи взаємодіючих індивідів до тих чи інших соціальних інститутів( родина, утворення, наука, політика, релігія, і т.д. ).

2. Соціальні зв'язки

Функціонування і розвиток соціальної спільності відбуваються на основі соціальних зв'язків і взаємодії її елементів-індивідів.

У самому загальному виді зв'язок являє собою вираження сумісності чи функціонування розвитку двох чи більш елементів чи об'єкта двох (декількох) об'єктів. Зв'язок є найбільш глибоким проявом такої сумісності. У соціальних дослідженнях виділяються різні типи зв'язків: зв'язку функціонування, розвитку, чи генетичні, причинні зв'язки, структурні зв'язки і т.д. У гносеологічному плані важливим є розходження зв'язків об'єкта і формальних зв'язків, тобто зв'язків, установлюваних тільки в площині знання і не мають безпосереднього аналога в сфері самого об'єкта, змішання цих зв'язків неминуче веде до помилок як у методології, так і в результатах дослідження.

Під « соціальною » зв'язком звичайно розуміють набір факторів, що обумовлюють спільну діяльність людей у конкретних общинах, у визначений час, для досягнення тих чи інших цілей. Соціальні зв'язки встановлюються на тривалий період часу незалежно від персональних якостей окремих особистостей. Це зв'язку індивідів один з одним, а також їхнього зв'язку з явищами і процесами навколишнього світу, що складаються в ході їхньої практичної діяльності. Сутність соціальних зв'язків виявляється в змісті і характері дій людей, що складають дану соціальну спільність. Можна виділити зв'язку взаємодії, контролю, відносин, а також інституціональні зв'язку.

3. Соціальні відносини, соціальна структура і соціальні системи.

Взаємодія звичайна приводить до становлення нових соціальних відносин. Останні можна представити як відносно стійкі і самостійні зв'язки між індивідами і соціальними групами.

У соціології поняття «соціальна структура» і «соціальна система» тісно зв'язані між собою. Соціальна система - це сукупність соціальних явищ і процесів, що знаходяться у відносинах і зв'язках між собою й утворюючих деякий цілісний соціальний об'єкт. Окремі явища і процеси виступають як елементи системи. Поняття «соціальна структура» є частину поняття соціальної системи і поєднує два компоненти - соціальний склад і соціальні зв'язки. Соціальний склад - це набір елементів, що складають дану структуру. Другим компонентом виступає набір зв'язків цих елементів. Таким чином, поняття соціальної структури містить у собі, з одного боку, соціальний склад, чи сукупність різних типів соціальних общин як системоутворюючих соціальних елементів суспільства, з іншого боку - соціальні зв'язки складових елементів, що розрізняються по широті поширення їхньої дії, по їхньому значенню в характеристиці соціальної структури суспільства на визначеній ступені розвитку.

Соціальна структура означає об'єктивний розподіл суспільства на окремі шари, групи, різні по їхньому соціальному стані, по їхньому відношенню до способу виробництва. Це стійкий зв'язок елементів у соціальній системі. Основними елементами соціальної структури є такі соціальні спільності, як класи і классоподібні групи, етнічні, професійні, соціально-демографічні групи, соціально-територіальні спільності ( місто, село, регіон). Кожний з цих елементів у свою чергу є складною соціальною системою зі своїми підсистемами і зв'язками. Соціальна структура відбиває особливості соціальних відносин класів, професійних, культурних, національно-етнічних і демографічних груп, що визначаються місцем і роллю кожної з них у системі економічних відносин. Соціальний аспект будь-якої спільності концентрується в її зв'язках і опосередкуваннях з виробничими і класовими відносинами в суспільстві.

4. Психологія сучасної людини

Тисячоліттями пристосування людини до реальності відбувалося природно і все в його житті було відносно зрозумілим. Високого положення закономірно досягав сильніший, а слабший не претендував на таке положення. Людина знала своє місце серед людей і в житті і не прагнула того, що вважала в житті неможливим. Це вносило стабільність в її життя. Землероб працював на землі, воїн був воїном, вождь - вождем. Ще в середні віки той, хто народився у сім'ї ремісника, знав, що буде спочатку підмайстер'ям, а згодом майстром-ремісником, але ніколи - князем.

Людина жила у взаєморозумінні зі своєю натурою, і, наприклад, індивід флегматичного темпераменту неспішно, але добротно робив свою справу. Людині загрожували стихія, голод, холод, пазурі тварин і ворог, але протягом тисячоліть були відпрацьовані механізми захисту від цих напастей. І людина відповідно, у згоді зі своєю натурою, долала труднощі і відбивала загрози.

З кінця ХІХ століття життя людини принципово змінилось. Темп життя став замежевим. Зникали загрози, до яких людини призвичаювалась тисячоліттями; виникли загрози, по відношенню до яких він не мав генетичної програми захисту. Науково-технічна революція в короткі строки різко змінила спосіб життя, її умови. Відповідно драматично змінилась і адаптація (пристосування) до реального життя. Адаптація перестала залежати від зросту, фізичної сили і міцності кісток. Все більше слабшали родові зв'язки, зникали класові переваги. Пристосування людини до дійсності в наш час в більшій мірі залежать від психологічних можливостей.

Об'єм інформації, яка надходить, величезна. Інформація накриває сучасну людину з головою і вона просто не в змозі переробити її, що несе їй загрозу. Окрім цього людина оточена світом машин і механізації опинилась відірваною від природи, хоча людина є частиною природи. Виникла штучна інфраструктура життя: штучне освітлення, парове опалення, синтетичний одяг, десяті поверхи, ліфти, метрополітени і рафінована їжа. Людина працює, коли у відповідності з сонячним і місячним ритмом варто відпочивати або спати. Людина мало рухається, хоча природою запрограмована на добування хліба в поті свого чола. У той же час психічні перевантаження перетворилися в щоденну реальність і стрес накладається на стрес, не даючи часу на відновлення. Число проблем і конфліктів з самим собою, з іншими, з щоденною реальністю зростає, вирішення їх все більше ускладнюється, оскільки є складним життя і складні переживання людини, яка розгублена.

Демократизація сучасного суспільства, конституційні декларації відкривають перед людиною необмежені можливості, збільшуючи тим самим число бажань і прагнень, і “ремісник” прагне стати “князем”. Одна в реальності люди відрізняються психологічними можливостями і “ремісників” багато, а “князь” - один. Зростає конкуренція, а з нею число тих, хто програли, що зазнали крах, незадоволених. Сучасна людина прагне встигнути не відстати, досягнути, добитися, перевершити саму себе, але нерідко всі зусилля виявляються безплідними. Слабкий прагне обігнати сильнішого, але багато не встигають, відстають, не наздоганяють, не досягають, програють, а отже дезадаптуються.

Ніколи так ще проявлявся диктат свідомості над емоційним і тілесним. Якщо колись переважали м'язи над мозком, то сьогодні нівелюється людина, мозок сучасника постійно збуджений, виникає так звана “психоемоційна епілепсія”. Нівелюється натура, і людина живе всупереч своїй неповторній і унікальній індивідуальності. Нівелюється навіть статева приналежність, і жінки сприйняли чоловічий спосіб життя, чоловічі цінності і бажання.

Людство увійшло у еру загального незадоволення. Сучасні темпи життя не дають людини як слід психологічно призвичаїтися до того нового, що береться оточувати її: нові тенденції, нові об'єми інформації, нові суспільні віяння. Сучасна людина несеться потоком урбанізації, який стає все більше неконтрольованим. Досягнення прогресу так чи інакше призводять до кардинальних зрушень у психіці сучасної людини.

Починаючи з ХІХ століття у психології людини почали все більше проявлятися такі негативні відчуття, як відчуття самотності, відчуття загального незадоволення своїм життям, втрата сенсу життя, втрата рівноваги, яка колись була більше присутня людині.

При цьому слід зазначити, що велика частина ціннісних орієнтирів не змінилась у людини. Сюди можна віднести як людські вади так і позитивні риси: це прагнення уваги до себе, визнання своєї значущості, страх перед смертю, переживання любові, співчуття тим, хто потрапив у біду. Ще Платон (427-327 рр. до н.е.) головним злом сучасного йому суспільства вбачав у людському егоїзмі, що витікає з комерціалізації людських відносин. Сьогодні ця риса суспільства набула особливих контрастних форм. Однак при цьому сучасній людині стали більш характерні і нові психологічні риси, які розвинулися у зв'язку з новими темпами життя і новими можливостями сучасної людини.

Загальна відчуженість людей - це яскрава риса великих міст. Обмежене коло спілкування, замкнутість на своїх проблемах, відсторонення від життя інших - це плоди урбанізації, яка поширилася по цілому світу. Сучасна людини більше живе своїм внутрішнім світом, менше - світами інших людей. Через це за останні десятиліття зросло число самогубств. Людина, яка не відчуває сторонньої уваги, підтримки, втративши опору у самого себе легко піддається відчаю і не зазнавши розради накладає на себе руки. Сучасна людина - це скоріше холодний логік, ніж емоційна натура. Саме спілкування людей стало досить поверхневим, формальним. Проведені спостереження показали, що у сучасних сім'ях спілкування між дітьми і батьками відбувається виключно по побутовим потребам, менше - по внутрішнім, духовним. Тому навіть рідні люди у нашому суспільстві відчуваються покинутими, обмеженими увагою, друзями.

Оточена інформаційним різноманіттям людина нерідко губиться, відчуває абсурдність оточуючого світу. Втрата сенсу життя, ідейного змісту людського буття - явище сучасного суспільства. З кожним роком ці тенденції набувають все більшого поширення. Їх прояви можна спостерігати в мистецтві, в інших суспільних проявах. Людина перенаситившись подіями, ідеями, перетягуванням ідеологічних канатів нерідко просто віддається байдужості до всього, що оточує її.

Нав'язування масової культури призводить до збідніння людських емоцій. Сучасна людина береться шукати більш глибоких відчуттів у неприродних речах - штучних подразниках (алкоголь, наркотики, різні форми збочень, злочини). Але це ще швидше призводить до повного збайдужіння, чи розчарування світом.

Втрата сімейний ідеалів, призвела до того, що на сьогоднішній день сім'я - це вже не те місце, де можна отримати підтримку, пораду. Частіше - це джерело нових емоційних негараздів, які тільки підштовхують людину до відчуття психологічної самотності.

Переживання психологічних стресів - це особлива риса сучасного людства. Знявши зі своїх пліч фізичні навантаження, полегшивши своє матеріальне існування, людина загнала себе на дорогу духовних і психологічних поневірянь. Однак людська психіка виявилася ще не достатньо адаптованою до таких психологічних навантажень.

Проте, частина людей, опинившись в лещатах емоційного тиску, піддаються бажанню гуртуватися, шукають ідеали у високому, божественному, беруться вірити у релігійні ідеї.

На думку деяких науковців головною причиною психологічних негараздів сучасної людини є те, що людина у більшості випадків прагне того, що їй не під силу. Через невірну оцінку реальних речей цього світу, через оманливі цінності, які вибирає людина, в невірному способі життя ховаються проблеми сучасної людини.

Маніпулятивні підходи у відношенні до оточуючих - ще одна риса сучасної людини. Людина ХХ - ХХІ століття - це нерідко відмінний маніпулятор, який намагається психологічно підкорити собі подібного і отримати від нього потрібне. Психологічна гра стала новою зброєю людини, замінивши їй довбню, сильні м'язи та фізичну витривалість. Світ став нагадувати гру в маріонетки. Від політиків до пересічних керівників методи маніпуляції популярні як ніколи. Як, на жаль, маніпуляції - це переважно нечиста гра, несправжні почуття, що аж ніяк не сприяють гуртуванню людей, відкриття і об'єднання внутрішніх світів людини.

Сучасній людині не вистачає часу правильно розібратися у тому, що відбувається з нею, з її близькими. Людина відвикла уповільнювати час і віддаватися прекрасному, чистому, світлому. Так, за останні десятиліття людина стала значно освіченішою, але при цьому вона стала менш мудрою. Відірвана від природи, від родинних зв'язків, вона віддалася обставинам, які їй диктує прогрес, запущений її ж руками.

Людина ХХІ століття повинна навчитися слухати собі подібних, повинна погодитись з тим, що її погляд на речі є неєдиним і не завжди вірним. Сучасник повинен навчитися зупиняти лет своїх повсякденних справ і більше приділяти уваги оточуючим, природному довкіллю. Варто насолоджуватися мілкими дрібницями життя і не гасати за величними образами свого уявного майбутнього.

Тільки такі підходи можуть повернути сучасній людині психологічне і фізичне здоров'я, можуть повернути внутрішню гармонію і гармонію з оточуючим світом.

Повернення обличчям до таких простих істин як добро, милосердя, єдність - запорука здорових думок і дій. Відкидання зайвої матеріальної захланності, відкриття свого внутрішнього світу іншим - ось крок до здорового світосприйняття.

З давніх-давен були знайдені мудрецями постулати гармонійного життя, серед них такі як:

- любити один одного;

- бути поміркованим у своїх бажаннях;

- прагнути добра в першу чергу для інших, а тільки потім для себе;

- бути самим собою і не забувати про духовне.

Гадаємо, що і сьогодні ці думки мають використовуватись сучасниками, для того, щоб краще розуміти своє призначення на цій землі.

5. Населення як фактор економічного і соціального розвитку країни

Народонаселення - це сукупність індивідів, які відповідно до біосоціальної сутності людини здійснюють власну життєдіяльність у рамках певного ладу, вступають між собою у суспільні відносини (економічні, політичні, правові, сімейні, національні, культурні тощо). Залежно від вікової структури населення люди виступають у ролі споживачів, виробників матеріальних і духовних благ, а також виконують функцію відтворення людського роду. Найбільше значення для соціально-економічного прогресу суспільства має населення у працездатному віці. Цей вік встановлюється державою, а на його визначення впливають національні, культурні, історичні тенденції тощо.

Соціально-економічний прогрес країни залежить не лише від виконання активним трудовим населенням функції виробника та споживача матеріальних та духовних благ. Значною мірою такий прогрес залежить від реалізації кожною людиною всіх своїх сутнісних сил, тобто від виконання ними функцій власника, підприємця, від активної ролі у соціальному, політичному, духовному житті нації тощо.

Характерною рисою світових демографічних процесів в останні століття є те, що між зростанням виробництва, поліпшенням життєвого рівня і зростанням населення існує тісний взаємозв'язок. Так, протягом останніх 300 років відбувалось одночасне зростання виробництва на душу населення і приріст останнього.

Надзвичайно низькими темпами здійснювався приріст населення в Україні. Так, за 1940-1989 рр. кількість жителів нашої держави збільшилась лише на 25%, а загальний приріст населення у колишньому СРСР за ці роки становив 47,7%.

Для світового в останні три століття характерною особливістю є процес інтенсивного посилення міграційних процесів, швидка урбанізація. Згідно з прогнозами, у 2025 р. частка міського населення в світі становитиме 60%. В Україні за 1940-1992 рр. частка міських жителів зросла майже в 3 рази і становила близько 70%.

Зростання населення перебуває у взаємодії з іншими показниками людської цивілізації, зокрема із станом навколишнього середовища, обсягом природних ресурсів, кількістю сільськогосподарських угідь тощо. Зокрема, швидке зростання населення планети при наявному рівні забруднення навколишнього середовища, великій густоті заселення у тій чи іншій країні та через інші фактори загрожує людській цивілізації. Усвідомлення цього змусило уряди деяких країн в останні десятиріччя проводити активну демографічну політику.

Важливу роль у формуванні демографічної ситуації відіграє статевовікова структура населення. В Україні у цій структурі переважають жінки. На початок 1991р. їх налічувалося 27,8 млн. або 54%.

Україна характеризується відносно високим середнім віком населення. Спостерігається процес неухильного старіння не тільки серед жінок, середня тривалість життя яких значно вища, а й серед чоловіків.

Негативні демографічні процеси, які відбуваються в останні роки, проявляються і в несприятливих показниках демографічного навантаження населення працездатного віку. Наприклад, на 1 січня 1991р. у розрахунку на 1000 людей працездатного віку припадало 791 чоловік непрацездатного віку (в середньому).

Важливе значення надається показникам співвідношення кількості дітей на 1000 чоловік, кількості осіб пенсійного віку на кожних 1000 працездатних тому, що кожному з них відводиться неоднакова роль у демографічних процесах, насамперед у природному відтворенні населення.

Відомо, що загальна динаміка чисельності населення формується за рахунок його природного руху, постійної міграції, а в межах окремих територій і за рахунок адміністративно-територіальних змін. Характерною особливістю природного руху населення України є різке за останні роки, до мінімуму, скорочення цього приросту. Відомо, що природний приріст населення формує кількість народжених і кількість померлих. В цілому по Україні цей показник вже понад 10 років оцінюється величиною із знаком "-" (у сільській місцевості).

Важливим чинником регіонального розвитку та просторової спеціалізації економіки, розселення є міграції, їх масштаби і районні особливості. Виключно важливою є роль постійних міграцій у розселенні населення, розвитку тих регіонів, які мали, чи мають для цього найбільш сприятливі умови.

Емігранти з України брали і беруть участь в освоєнні східних і північних районів колишнього СРСР. У свою чергу, значна кількість емігрантів переїжджає в республіку на постійне проживання з інших країн. Територіальний обмін населенням - закономірний процес, який сприяє раціональному використанню трудових ресурсів, об'єднанню людей за національною, релігійною і родинною ознаками. Це виключно важливо тепер, коли на історичну батьківщину повертається багато українців, особливо із східної діаспори.

У цивілізованих країнах міграційні припливи населення завжди регламентуються і регулюються на державному рівні. Але територіальні переміщення населення, особливо з політичних мотивів в колишньому СРСР, в тому числі в Україні, один з головних чинників репресій за політичні переконання.

З точки зору статистики, міграційні процеси не завжди раціональні для нашої країни: освітній рівень тих, хто прибуває в Україну, значно нижчий від освітнього рівня тих, хто вибуває з неї. За всіма показниками погіршується якісний склад населення України.

Зросла в Україні і так звана маятникова міграція населення (проїзд на роботу, навчання). З одного боку, їх можна розглядати як дійовий фактор економії матеріальних, трудових і фінансових ресурсів на розвиток соціальної сфери. Одночасно трудові маятникові міграції поряд з позитивними мають у наших умовах певні негативні риси.

Таким чином, населення виступає важливим фактором в економічному і соціальному розвитку країни. Прискорення демократизації суспільства, більш активне та послідовне формування ринкової економіки створять стратегічну перспективу виходу з демографічної кризи у відносно близькій історичній перспективі.

6. Ринок праці. Проблеми ринку праці в Україні

Рух товарів та послуг у здоровій економіці, орієнтованій на критерії ефективності і здатній до саморегулювання, відбувається на основі ринкових відносин. У ринковій економіці товар робоча сила купується і продається на ринку праці. Ринок праці - суспільно-економічна форма руху трудових ресурсів. Як економічна категорія ринок праці представляє собою систему виробничих відносин між робітниками, підприємцями і державою, по-перше, з приводу обміну індивідуальної здібності до праці на фонд засобів, необхідних для відтворення робочої сили, та, по-друге, з приводу розміщення робітників в системі суспільного розподілу праці у відповідності до законів товарного виробництва та обороту.

Сучасні індустріальні та постіндустріальні країни спираються в основному на найману працю (наймані робітники - >90%). Таким чином, на ринку праці робітники пропонують свою робочу силу в розрахунку на оплату, формуючи пропозицію, а роботодавці пред'являють попит і платять за неї.

На практиці ринок праці сприймається як механізм виявлення і погодження попиту і пропонування на робочу силу, тобто цей ринок має спільні риси з іншими складовими загального ринку. Це попит, пропозиція, ціна. Водночас ринок праці відрізняється від інших ринків. Суть відмінності в тому, що для робітника продаж робочої сили, її ціна, служать, як правило, основним джерелом життєдіяльності. Тому продаж робочої сили не можна відкласти на тривалий час, чекаючи більш сприятливого співвідношення попит-пропозиція. Рівень заробітної плати може гарантуватися тільки державою, шляхом встановлення граничних правових норм (тарифні ставки, ставки оплати праці, тривалість робочого часу, оподаткування та ін.).

Різкі коливання на ринку праці, що виникають у результаті циклічних перерв у виробництві, відставання попиту на робочу силу від її пропонування призводять не лише до значних порушень у відтворенні робочої сили, а й до значних вибухів.

За останні роки чотири процеси докорінно змінили у розвинутих країнах стан ринку праці:

Зростання профспілок (зрівняння влади між працівником та роботодавцем)

Послаблення соціальних недоліків (закон про соціальне страхування, житлове будівництво, медицина, освіта…)

Держава взяла на себе відповідальність за рівень виробництва (зниження податків або збільшення видатків з бюджету, або і те і інше. Таким чином держава збільшує попит і нарощує виробництво)

У провідних державах зник старомодний підприємець, на зміну якому прийшов менеджер, корпоративний бюрократ.

Процес становлення ринку праці в Україні супроводжується посиленням його сегментації. В соціально-економічній структурі працездатного населення відбуваються суттєві зрушення, які трансформують практично однорідну всезагальну зайнятість дореформеного періоду в сегментований ринок праці. Кожний сегмент як зайнятого, так і не зайнятого населення відрізняється специфікою свого соціального статусу, економічною поведінкою, гарантіями зайнятості, рівнем та стабільністю доходів, конкурентоспроможністю та захищеністю ринку праці. В посиленні сегментації ринку праці на сучасному етапі беруть участь різні фактори, зокрема структурні зміни в економіці, поява альтернативних форм господарювання і власності, спад виробництва і зниження життєвих стандартів українців. Наслідком дій цих факторів стало значне розшарування населення, загострення проблеми безробіття, зубожіння певних соціальних верств.

На відміну від дуалістичної моделі західних ринків, українському ринку праці властива трисекторна модель, яка охоплює: зайнятих в офіційній економіці; зайнятих в неофіційній економіці та зайнятих одночасно в офіційній та неофіційній економіках. Особливу тривогу викликають соціально вразливі сегменти ринку праці, представлені конкурентоспроможними працівниками з нестійкою зайнятістю, спадним попитом на послуги праці, низькими та нестабільними доходами. Це великий масив приховано безробітних, яких налічується до половини зайнятого населення країни, офіційно безробітні, число яких почало інтенсивно зростати з другої половини 1996 року, контингенти незайнятого в офіційній економіці населення, доходи яких не забезпечують достатнього життєвого рівня. Сектор неформальної зайнятості являє собою вкрай неоднорідний за економічними та соціальними показниками сегмент.

В українській економіці його характеризують такі риси:

Незареєстрованість зайнятості, діяльність тальки на свій власний страх і ризик з повною відповідальністю за результати;

Суперечність з розвитком офіційної економіки, ізольованість, некоординованість цих видів діяльності;

Залежність доходів від ступеня ризику, випадкових обставин, відсутність будь-якого соціального захисту.

В основі зрушень на ринку праці України лежить декілька процесів. В Україні на рубежі 90-х років почалися процеси формування багатоукладної економіки, створення нових організаційних форм, задіяння нових механізмів управління. Трудівники одержали більше можливостей у виборі виду, сфери та форми діяльності, джерел та видів доходів. Економіка в цілому стала більш відкритою. Починається приватизація, тобто зміна форми власності. Але й донині за кількістю зайнятих домінує державний сектор. Проте саме тут відбувається найбільше скорочення зайнятих - на 6083 тис. осіб протягом 1992-1996 рр. В альтернативних секторах економіки чисельність зайнятих зростає, але не тою мірою, якою вона скорочується в державному. За цей же період чисельність зайнятих на колективних та приватних підприємствах збільшилась на 2203 тис. осіб. Єдине пояснення цьому - зростання неофіційної зайнятості.

Найбільшого поширення приватна власність набуває у сфері торгівлі, де зосереджено 54% працюючих, охоплених даною формою. Весь комплекс галузей промисловості охоплює лише 12% працюючих у приватному секторі. Основна частка працюючих в умовах приватної власності займається посередницькою діяльністю. Це справляє своєрідний вплив на ринок праці. Найбільш захищеними на ньому є особи, пов'язані з комерційною, посередницькою діяльністю, тоді як традиційні робочі місця в державній економіці стають менш привабливими.

У приватних організаціях регламентація трудових режимів доповнюється більшою самостійністю і ширшим простором виявлення ініціативи. Такі організації мають більші можливості для диференціації та підвищення заробітної плати. Однак процес української приватизації веде й до негативних наслідків. Насамперед - це поширення нелегальної діяльності. Тіньовий сектор в Україні становить до 50% ВВП. Поряд із збагаченням одних прошарків населення, інші ще більше відлучаються від матеріальних цінностей. З приватизацією пов'язано і збільшення безробіття. Пожвавлення приватизаційного процесу в 1996 році супроводжувалося значним зростанням безробіття: з 0,4% за станом на 1 грудня 1995 до 1,3% на 1 січня 1997 року.

Інший важливий фактор - це спад виробництва та гальмування структурної перебудови економіки. Проявом його є:

Високі темпи спаду виробництва і продуктивності праці. За 1990-1995 рр. Продуктивність праці скоротилася на 40%. Це призвело до збіднення товарних ринків, вимивання товарів за доступними цінами, зниження рівня споживання та соціального статусу населення;

Темпи спаду виробництва десятикратно перевищують темпи скорочення зайнятих. Збереження зайнятості за таких умов свідчить про її непродуктивний характер, втрату працівниками своїх знань, кваліфікації, досвіду.

Гальмування структурної перебудови економіки стримує появу на ринку праці конкурентоспроможних груп працівників. Воно консервує неефективні виробництва, більшість з яких знаходиться на грані банкрутства, дає можливість утримувати на підприємствах величезний масив прихованого безробіття. Охоплюючи майже третину зайнятих, приховане безробіття стало стійкою тенденцією, а його представники - особливим сегментом на ринку праці, для якого заробітна плата перетворилася на допомогу по безробіттю.

Важливим є також загострення суперечностей між ціноутворенням на товарних ринках та ринках праці, між товарним та грошовим потоками кругообігу. На товарних ринках ціноутворення підлягало лібералізації, а на ринку праці заробітна плата регулювалась адміністративними важелями. Жахливими стали затримки у виплаті заробітної плати, пов'язані, між іншим, з прорахунками грошової та інвестиційної політики. Ціни на ТТП за темпами зростання набагато перевищували темпи зростання заробітної плати. У 1996 році понад 32 млн. осіб, або 63% всього населення, мали середньодушовий дохід, нижчий за межу малозабезпеченості. Зворотною реакцією з боку населення став пошук форм пристосування до нових умов. Це розширення пропозиції своєї робочої сили за рахунок вторинної зайнятості, участі в неформальній економіці, сільськогосподарській праці на земельних ділянках тощо.

Завданням сучасного етапу в сфері регулювання зайнятості є перехід до активної політики на ринку праці, яка, на жаль, не здійснюється зараз. В основу має бути покладена модель управління, центральними елементами якої є основні регулятори ринкової організації праці: заробітна плата як ціна послуг праці, конкуренція на ринку праці, трудова мобільність, рівень безробіття. Саме за цими параметрами здійснюється, з одного боку, саморегулювання на ринку праці, а з іншого - відбувається втручання держави, яка реалізує координуючу, стимулюючу чи обмежуючу роль, у процес управління.

Пріоритетними напрямками реформування українського ринку праці є вдосконалення системи оплати праці, розширення можливостей отримання населенням офіційних основних і додаткових доходів, соціальна підтримка окремих груп; підвищення якості та конкурентоспроможності робочої сили; сприяння ефективним і доцільним переміщенням працездатного населення; запобігання зростанню безробіття через створення робочих місць за рахунок різних джерел фінансування, впровадження механізмів звільнення і перерозподілу зайнятих, реструктуризації економіки і піднесення вітчизняного виробництва.

Глосарій

Соціальна спільність - сукупність людей, що характеризують умови їхньої життєдіяльності, загальні для даної групи взаємодіючих індивідів; приналежність до історично сформованих територіальних утворень, приналежність досліджуваної групи взаємодіючих індивідів до тих чи інших соціальних інститутів.

Соціальний зв'язок - набір факторів, що обумовлюють спільну діяльність людей у конкретних общинах, у визначений час для досягнення тих чи інших цілей.

Соціальна взаємодія - взаємний вплив різних сфер, явищ і процесів громадського життя, що здійснюється за допомогою соціальної діяльності.

Соціальні відносини - відносно стійкі і самостійні зв'язки між індивідами і соціальними групами.

Соціальна система - це сукупність соціальних явищ і процесів, що знаходяться у відносинах і зв'язках між собою й утворюючих деякий цілісний соціальний об'єкт.

Соціальний склад - це набір елементів, що складають дану структуру.

Список використаної літератури

"Сегментація ринку праці: теорія і практика регулювання", Петрова І.Л., К., Таксон, 1997.

Конституція України. Прийнята на 5 сесії Верховної Ради України 28 червня 1996р.-К.:Право, 1996.-55 с.

Міграція населення у 1991-1995 роках // Українське слово.-1995.-№11.-с.4

Мочерний С.В. Народонаселення і суспільний розвиток // Основи економічної теорії / за ред. С.В. Мочерного.- Тернопіль.-1993.-с.488-493.

Социология: наука об обществе: учебное пособие. - Харьков, 1997.