Порівняльний аналіз міграційних та демографічних процесів у Ворошиловградській і Сталінській областях

Микола Алфьоров

Порівняльний аналіз міграційних та демографічних процесів у Ворошиловградській і Сталінській областях (1943 - 1951 роках)

У статті проводиться порівняльний аналіз міграційно-демографічних процесів у Ворошиловградській і Сталінській областях у 1943-1951 рр., співвідношення прибуття і вибуття населення, природного і механічного приростів.

Тема повоєнної відбудови Донбасу стала хрестоматійною у радянській історіографії, якій присвячено велику кількість загальних праць і тематичних монографій. У першу чергу досліджувалися роль партійних, комсомольських та профспілкових організацій, соціалістичне змагання, відбудова та розвиток окремих галузей господарства, окремих підприємств. Окрема увага приділялася вугільній та металургійній галузі. В деяких працях ішлося й про формування робітничих кадрів. Але демографічні та міграційні процеси не розглядалися. В узагальнюючих працях ці процеси зведено, як правило, до загального положення, що Донбас відбудовувала вся країна, що не дає уявлення про їх протікання [1].

З числа монографій слід відзначити численні праці відомого дослідника відбудови Донбасу М.Ф. Хорошайлова, у яких розглянуто діяльність партійних і частково комсомольських, профспілкових організацій, відбудову окремих галузей господарства, у першу чергу вугільної [2]. За тим же принципом побудовано й праці інших дослідників цього періоду історії Донбасу, які уточнюють окремі деталі відбудови виробництва. Але вони теж не розглядають демографічні та міграційні процеси в регіоні [3].

Великий масив краєзнавчої літератури як загального характеру, так і з історії окремих міст, районів і навіть підприємств цих даних не містить. Чи не єдиним винятком є компілятивна праця П.Лавріва [4], де наведено дані переписів населення 1939 та 1959 рр. і є згадка про депортацію населення на території Донецької області у 1951 р.

Сучасна українська історіографія також не досліджує цього питання. Практично всі дослідники оперують лише даними офіційних переписів 1939 та 1959 років, тому демографічні, міграційні процеси випадають з поля зору, що обумовлює необхідність їх вивчення.

Мета цього дослідження - на основі комплексного аналізу літератури і джерел порівняти міграційні та демографічні процеси у Ворошиловградській та Сталінській областях у 1943-1951 рр., розглянути окремі аспекти державної міграційної та демографічної політики, співвідношення та роль таких чинників, як прибуття і вибуття, природного і механічного приросту, їх вплив на зміну чисельності населення області і формування її трудових ресурсів.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють 1943-1951 рр., тобто період воєнної та повоєнної відбудови, оскільки цей період порівняно з 1952-1959 рр. має свою специфіку, зумовлену її особливостями. З його завершенням у цілому завершується формування структури населення регіону, відбувається еволюція державної міграційної та демографічної політики. Хоча в історіографії прийнято за кінцеву дату повоєнної відбудови 1950 р., але вона досить дискусійна з огляду на те, що за її основу прийнято закінчення відбудови важкої промисловості, не беручи до уваги інші галузі господарства, на що вказували деякі науковці ще наприкінці 50-х - початку 60-х років.

Розглядаючи міграційні та демографічні процеси слід виходити з того, що вони відбувалися у цей час військово-адміністративними методами (мобілізація населення та молоді, оргнабори, депортації та ін.). 1951 р. обрано кінцевою датою тому, що саме в цей час відбувається остання депортація населення з Західної України, а також приймається постанова Ради Міністрів СРСР, яка змінила умови оргнаборів і стала фактичною відмовою від вирішення демографічних та міграційних питань військово-адміністративними методами.

Виходячи з рівня розробленості питання, джерельною базою дослідження можуть бути тільки документи того часу, але їх вивчення стикається з певними труднощами: станом документів воєнних років, відсутністю статистичних даних за окремі роки, зміною форм звітності, окремими розбіжностями між даними звітів облстатуправлінь, які зберігаються у відповідних обласних архівах, та даними документів, що зберігаються у фондах Центрального державного архіву вищих органів влади і управління. Проте дані документів тодішніх органів влади і управління УРСР дозволяють уточнити окремі статистичні дані.

У багатьох працях за точку відліку довоєнної та повоєнної чисельності населення Ворошиловградської та Сталінської областей беруться дані відповідно на 1939 р. та січень 1945 р. для Ворошиловградської і на січень 1944 р. для Сталінської областей, які не тільки не відбивають дійсної картини людських втрат регіону, але й не дають уявлення про чисельність населення регіону на початок воєнних дій. Отже, вважаємо за доцільне користуватися даними на 1941 р. та осінь 1943 р. На 1939 р. на території Ворошиловградської області мешкало 1,8 млн. осіб, Сталінської - 3,1 млн. осіб [5]. А на 1.07.1941 р. на території Ворошиловградської області нараховувалося 2041300 осіб, Сталінської - 3388500 осіб [6]. На 1 вересня 1943 р. у Ворошиловградській області нараховувалося 718341 особа, або 39,9% від рівня 1939 р. і 34,9% від рівня 1941 р. З них: міського населення - 264748, сільського - 453593 [7]. Таке співвідношення міського та сільського населення відбиває той стан, що склався під час війни. Однак з просуванням лінії фронту на захід і початком відбудови народного господарства чисельність населення починає збільшуватися, і вже на 1 жовтня 1943 р. населення області зросло на 256065 особи, склавши 974406 осіб, з яких міське населення становило 444023 осіб, сільське - 530383 осіб [8]. Вже згодом темпи зростання чисельності населення різко зменшуються, досягнувши через місяць 22998 осіб, в внаслідок чого на 1 листопада 1943 р. населення області досягло 997404 осіб, з яких 478170 мешкали у містах, а 519244 - у селах. Таке падіння темпів зростання населення (з 256 тис. осіб до 22,9 тис. осіб) за один місяць обумовлено поверненням у перші місяці після остаточного визволення області евакуйованих та біженців, які перебували під час окупації на території сусідніх областей Росії та України, колишніх партизанів разом з прибуттям відбудовчих загонів та робітничих батальйонів.

Одночасно відбувалися й внутрішньо обласні міграції населення, викликані у першу чергу мобілізаціями на відбудовчі роботи та призовами молоді до ФЗН та ремісничих училищ, про що свідчать і зміни сільського населення у цей час. Так, з 1 листопада 1943 р. до 1 листопада 1944 р. сільське населення зменшилося з 519244 осіб до 505534 осіб, тобто майже на 14 тис. осіб, а вже через місяць воно складало 529 894 особи, тобто зросло на 34884 особи [8]. Це свідчить про повернення мобілізованого раніш населення до місць постійного мешкання, а різниця - природним приростом, прибуттям спеціалістів, демобілізованих та депортованих із західноукраїнських земель, які відійшли до Польщі, оргнаборами.

На 1 грудня 1943 р. в Сталінській області мешкало 1577603 особи, з них: міського населення - 721310, сільського - 856293. За грудень 1943 р. населення області збільшилося на 123303 особи, склавши 1701306 осіб. Міське населення склало 1144587 осіб, сільське населення - 556799 осіб [9]. Шляхом нескладних розрахунків можна виявити, що сільське населення зменшилося на 299494 особи, а міське зросло на 423277 осіб. Якщо скласти вибуле із сіл населення та прибуле до області, то його чисельність перевищить реальний приріст міського населення на 480 осіб. Саме стільки, мабуть, вибуло за межі області.

У наступні роки населення Донбасу поступово зростало, склавши у Ворошиловградській області на 1 січня 1944 р. - 1042887 осіб, на 1 листопада 1945 р. - 1244091 і тільки на 1 грудня 1945 р. - 1388971 особу, тобто 77,3 % довоєнної чисельності населення [10]. У Сталінській області на січень 1944 р. - 1,7 млн. осіб, або 54,8% від довоєнної чисельності.

Зрозуміло, що таке зростання чисельності населення не могло пояснюватися тільки природним приростом, який складав у 1943-1951 рр. у Ворошиловградській області від 16 тис. до 32 тис. осіб щорічно [11], а в Сталінській - від 20 до 60 тис. осіб [12], тим більше що цей приріст міг стати трудовим ресурсом не раніше ніж через 15-16 років, тобто наприкінці 50-х років. Тому на перший план під час відбудови висувається механічний приріст населення.

Розуміння цього чинника знайшло відображення у постановах уряду, наказах та розпорядженнях міністерств про мобілізацію населення, оргнабори, мобілізацію молоді до шкіл ФЗН та ремісничих училищ, молодіжні і комсомольські призови та ін., тобто керовані міграції, головним чином зовнішні. За основу подальших розрахунків береться саме механічний приріст, бо показник чисельності прибулих з інших областей не може бути вичерпним, оскільки разом з міграцією у межах області йшов і зворотній процес - вибуття за її межі.

Оскільки підсумкові дані досить часто відсутні, а графи "зовнішні міграції" у статистичних документах не існувало, то для встановлення їх чисельності слід користуватися у відповідних випадках виключно підрахунками даних помісячних звітів.

Сума помісячних даних за 1945 р. дає по Ворошиловградській області 76297 [13], по Сталінській - 194562 особи [14]. При цьому найбільший показник прибуття до Ворошиловградської області припадає на липень-листопад, коли він складав у середньому 8654 особи на місяць, а по Сталінській - на останні чотири місяці року при середньомісячному показнику у 24500 осіб. Це пояснюється у першу чергу прибуттям демобілізованих і репатрійованих, а також призовами до ФЗН та оргнаборами. Так, на 1.01.1945 р. до м. Красний Луч Ворошиловградської області прибуло: 882 - демобілізованих, 727 - репатрійованих, 175 - інвалідів, 140 - евакуйованих, 1568 - інші (ФЗН, оргнабори, інтерновані та ін.), до Кадіївського району: 2865 демобілізованих, 1500 репатрійованих, 1847 інвалідів, 3850 евакуйованих, 3589 - інші [15]. Переважну більшість прибулих склали прибулі з інших областей України і Російської Федерації. З них: 37,4% - прибули з міст, 23,7% - з сіл, 38,9% - з невідомої місцевості. Подібна картина склалася і в містах та районах Сталінської області. Про склад прибулих найліпше свідчать доповідні записки підприємств. Так, до тресту "Сталінвугілля" у 1945 р. прибуло: за угодами - 782, розконвойованих - 227, ФЗН - 262, вільнонайманих -8429, інтернованих - 3327, репатрійованих - 2010 осіб. До тресту "Зуївантрацит": військовополонених - 1095, інтернованих - 1540, оточенців - 596, репатрійованих - 1755 осіб [16].

Потреби відбудови народного господарства і голодомор 1946-47 рр. призвели до стрімкого зростання зовнішніх керованих міграцій, у першу чергу за оргнаборами та молодіжними призовами. У 1946 р. до Ворошиловградської області прибуло 223097 [17], а до Сталінської - 387521 особи [18]. Якщо по Ворошиловградській області у перші та останні місяці року фіксується найнижчий показник прибуття, то по Сталінській він лишається постійно високим, з незначними коливаннями. Прибували головним чином з інших областей України і РФ. При цьому 33% прибули з міст, 42,5% - з сіл, 24,5 - з невідомої місцевості. Поквартальна динаміка прибуття з інших областей до Ворошиловградської області виглядає таким чином: у І кварталі прибуло 15,7%, у ІІ - 29,2%, у ІІІ - 28,4%, у ІV - 24,9% [19].

У розпал голодомору в 1947 р. чисельність прибулих дещо зменшується, але і при цьому досягає по Ворошиловградській області 151330 [20], а по Сталінській - 258271 особи [21]. Це в першу чергу особи мобілізовані до шкіл ФЗН і ремісничих училищ та за оргнаборами. Останні прибували на відбудову шахт, металургійних та коксохімічних заводів. Найнижчий показник прибуття по обох областях припадає на липень-серпень.

У 1948 р. до Ворошиловградської області прибуло 191526 [22], а до Сталінської - 354064 особи [23]. При цьому фіксується постійно високий показник щомісячного прибуття. Найбільший відсоток прибулих давали області України. Так, 72% усіх прибулих до Ворошиловградської області склали мешканці України, 17,6% - РФ, 2,3% - Молдавії, 2,5% - БРСР.

У наступні роки йде поступове зменшення чисельності прибулих. У 1949 р. до Ворошиловградської області прибуло вже 181067, а до Сталінської - 306701 особи [24]. При цьому 58,3% прибули до Ворошиловградської області з УРСР, 32% - з РФ, 2,9% - з Молдавії, 2,6% - з БРСР, а до Сталінської - 65,7% з УРСР, 33,2% - з РФ, 1,1% - з БРСР. Переважну більшість прибулих склали мобілізовані до ФЗН та ремісничих училищ і за оргнаборами.

Ця ж тенденція простежується і у наступні роки, хоча коливання чисельності прибулих помітні ще на початку 1950-х рр. У 1950 р. до Ворошиловградської області прибуло 146307, а до Сталінської - 290507 осіб [25]. У 1951 р. до Ворошиловградської області прибуло 160285, а до Сталінської - 326112 осіб [26]. Як і в попередні роки, прибували головним чином з сіл України і Росії.

Так, до Сталінської області з областей України прибуло 221115 осіб, або 67,9% від загальної чисельності прибулих. З областей Російської Федерації - 89633 особи, або 27,5%, а з 14 інших республік СРСР - 14723 особи, або 4,6%. З 221115 осіб, що прибули з України, у межах області перемістилося 94738 осіб, або 42,8%, з них - 74119 у містах області і 18612 із сіл до міст області. Динаміку прибуття у 1945-51 рр. наведено на графіку (рис. 1).

Таким чином, у регіон тільки у 1945-51 рр. прибуло близько 2,8 млн осіб. Пік прибуття припав на 1946 р., коли у регіон прибуло близько 610 тисяч осіб. При цьому чисельність прибулих у Сталінську область постійно перевищує чисельність прибулих до Ворошиловградської у 1,5-1,7 раза.

Одночасно йшов і зворотній процес - вибуття населення з регіону, незважаючи на адміністративно-командні методи проведення міграцій. У 1945 р. з Ворошиловградської області вибуло 36715 [27], а зі Сталінської - 46043 особи [28]. Вибували у цей час: 58,1% - у міста, 28,9% - у села, 13% - у невідомому напрямку, самочинно полишаючи робочі місця. Більш докладно склад вибуваючих подають звіти підприємств. Зокрема з тресту "Сталінвугілля" вибуло 4022 особи, з них - 257 мобілізованих, 259 - ФЗН, 579 - самочинно і т.д. [29]. З тресту "Зуївантрацит" вибуло 2831 особа, з них - 1514 самочинно, в основному мобілізовані із районів України [30].

У 1946 р., у самий пік прибуття, процес вибуття посилюється, досягнувши у Ворошиловградській області 68129 [31], а у Сталінській - 107620 осіб [32]. Підприємства знов фіксують велику плинність робочої сили. Так, з тресту "Сталінвугілля" 1465 осіб вибуло самочинно, з них - 235 ФЗН, 576 - репатрійованих і розконвойованих, інші - за оргнаборами, з металургійного заводу "Азовсталь" вибуло 1862 особи, головним чином мобілізовані за оргнаборами, призовами до ФЗН і т.д. [33]. У 1947 р. при деякому зменшенні чисельності прибулих стрімко зростає чисельність вибулих. З Ворошиловградської області вибуло 129996, а зі Сталінської - 185877 осіб [34]. У наступні роки йде поступове зменшення чисельності вибулих. У 1948 р. з обох областей відповідно вибуло 81559 і 186646 осіб [35]. У 1949 р. з Ворошиловградської області вибуло 85363, а зі Сталінської - 169302 особи [36]. Проте наприкінці 1940-х - початку 1950-х років з Ворошиловградської області вибуло 98672, а зі Сталінської - 172945 осіб [37]. У 1951 р. з Ворошиловградської області вибули 106918, а зі Сталінської - 226301 особа [38]. Динаміку вибуття з регіону відбиває графік (рис. 2).

Рис. 1. Графік динаміки прибуття у регіон у 1945-51 рр.

Рис. 2. Графік динаміки вибуття з регіону 1945-51 рр.

Отже, тільки у 1945-51 рр. з Донбасу вибуло 1855749 осіб, з них з Ворошиловградської області - 607302, а зі Сталінської - 1248397 осіб. При цьому якщо після піку вибуття 1947 р. з Ворошиловградської області темпи вибуття зростали поступово, з незначним коливанням у наступні роки, то перший пік вибуття зі Сталінської області випав на 1948 р., а другий, більш значний, на 1951 р. Тільки у 1950-51 рр. зі Сталінської області 95,2% вибували у міста і села України та РФ, з яких 70,7% складали вибулі до інших областей УРСР.

Зрозуміло, що така велика плинність населення позначалася й на механічному прирості населення у регіоні, а відповідно й виконанні завдань відбудови промисловості. У 1945 р. механічний приріст населення склав у Ворошиловградській області 51258 [39], а у Сталінській - 130211 осіб [40]. Зменшення природного приросту у роки голоду та необхідність відбудови народного господарства призвели до стрімкого зростання зовнішніх керованих міграцій, у першу чергу за оргнаборами. Тому в 1946 р. було зафіксовано один з найвищих показників механічного приросту - 153640 осіб у Ворошиловградській області [41], з яких 30875 прибули з міст, 77900 - з сіл, а 44865 віднесено до невідомих (репатрійовані, демобілізовані з РСЧА та бійці робітничих батальйонів). При цьому більшість прибулих (51%) складали жінки. А у Сталінській - 269271 особи [42]. Проте важкі соціально-побутові умови та важкі умови праці, особливо у вугільній промисловості, призводили до великої плинності робітничих кадрів і населення. Тому у 1947 р. механічний приріст дещо зменшився і склав відповідно 52699 і 73567 осіб [43]. Його основою залишалися оргнабори та мобілізації молоді до шкіл ФЗН і ремісничих училищ. В першу чергу прибували на відбудову шахт, металургійних та коксохімічних заводів.

Такий стан керованих міграцій не міг задовольнити потреб відбудови. Тому 21 травня 1947 р. з'являється постанова Ради Міністрів СРС "Про порядок проведення організованого набору робітників", згідно з якою голови колгоспів повинні були надавати допомогу уповноваженим з оргнабору у колгоспах, не перешкоджати колгоспникам виїжджати разом з родинами. Членам родин вербованих робітників надавалися пільги. Але суттєво змінити становище постанова так і не змогла. І тільки постанова ЦК ВКП(б) "Про стан партійно-політичної роботи на вугільних шахтах Донбасу" від 28 лютого 1948 р. звернула увагу на причину великої плинності кадрів - умови праці та життя прибулих, намітивши низку відповідних заходів, внесла зміни до умов оргнаборів та мобілізацій молоді до шкіл ФЗН та ремісничих училищ. Зрозуміло, що соціально-побутові умови не могли швидко змінитися. Як результат, у 1948 р. механічний приріст дещо зменшився, досягнувши 109967 осіб у Ворошиловградській області і 167418 - у Сталінській [44]. Збільшилася кількість молоді, яка прибувала за призовами до ФЗН та ремісничих училищ.

У 1949 р. механічний приріст збільшився до 95764 особи [45]. Поступова відбудова народного господарства й укомплектування кадрами промислових підприємств, зростання чисельності населення області призвели до зменшення механічного приросту у наступні роки. У 1950 р. він склав 47635 осіб. При цьому 65,7 % прибули з областей України, 33,2% - Росії, 1,1% - Білорусі, представники інших республік давали негативний показник механічного приросту населення: Молдови - 0,3%, Казахстану - 1,6%. Найбільший приріст дали: Кам'янець-Подільська область - 5304, Житомирська - 3972, Ізмаїльська - 3118, Станіславська - 2690, Воронезька - 4600, Курська - 4023, Ростовська - 2984.

Дещо іншою була картина у Сталінській області. У 1949 році механічний приріст склав 137399 осіб [46]. У відомостях про рух населення облстатуправління пояснювалося прибуттям населення до області, у зв'язку із зростанням промисловості, внаслідок чого за рік чисельність працюючих збільшилась на 70630 осіб за рахунок оргнаборів, за мобілізаціями молоді до шкіл ФЗН та ремісничих училищ прибуло ще 36925 осіб та ін.

У складі населення області чоловіки складали 41,2%, а жінки 58,8%. Зростання населення відбувалось тільки в містах, а в сільських районах залишилося на старому рівні. Найбільше зростання населення за 1948-1949 рр. відбулося в таких містах, як Горлівка - на 29%, Макіївка - на 26,6%, Жданов - на 22,3%, Сталіно - на 21,4%. У містах та селищах міського типу за 1949-1950 рр. населення збільшилося на 289306 осіб, механічний приріст склав 268768 осіб, або 92,2%. Чоловіків у працездатному віці нараховувалося 676988 осіб, з них робітників - 594247, або 87,7%. Жінок нараховувалося 846927, з яких працювало 395180 осіб, або 46,7%. Зріс і віковий склад населення, що пояснювалося механічним приростом населення у зв'язку з відбудовою і розвитком промисловості. Механічний приріст у 1950 р. склав 117562 особи [47].

21 листопада 1951р., з офіційним закінченням четвертої п'ятирічки, було прийнято нову постанову Ради Міністрів СРСР "Про впорядкування проведення організованого набору робітників", яка остаточно закріпила принцип їх добровільності, пільги та відмову від військово-адміністративних методів керування міграціями населення. Це призвело до деякого зниження рівня міграцій, і все ж у 1951 р. механічний приріст Ворошиловградської області знов дещо зростає і складає 53367 осіб. При цьому 40,3 % прибулих складала молодь віком 16-19 років. Дещо змінився і статевий склад прибулих: якщо у 1950 р. чоловіки складали 63,7%, то у 1951 р. - 56,8%. На кінець 1951 р. чисельність населення області досягла 2041620 осіб, з них - 520835 мешкали у сільській місцевості [48].

У Сталінській області у 1951 р. механічний приріст населення міст та сіл склав 99800 осіб, або 56,7% [49]. Значна його частина - 66,8%, випала на промислові центри: м. Сталіно - 65579 осіб, або 29% до загальної кількості прибулих; м. Макіївка - 34464, або 10,6%; м. Горлівка - 27801, або 8,5%; м. Жданов - 21531, або 6,6%. Прибуття населення проходило головним чином до великих промислових підприємств, шкіл ФЗН, ремісничих училищ, в останні з яких прибуло 20944 особи, або 6,4% від загальної чисельності прибулих.

Серед прибулих з інших областей України найбільший відсоток припадає на Харківську - 15021 особа (6,8%), Ворошиловградську - 12082 (5,5%), Дніпропетровську - 11975 (5,4%), Вінницьку - 10027 (4,5%). З Російської Федерації: Курську - 18313, або 20,4% прибулих із Росії. Більшість прибулих - 88% складали працездатні особи, а 53,3% - чоловіки.

З вказаного механічного приросту населення 68,4% випало на 12 міст обласного підпорядкування. Найбільше з них: Сталіно - 22714 (22,8% від загального механічного приросту), Макіївка - 13181 (13,3%), Горлівка - 9725 (9,7%), Жданов - 7947 (8%). Зменшення механічного приросту пояснювалось поступовим укомплектуванням кадрами підприємств і збільшенням плинності кадрів державних трудових резервів. Динаміку механічного приросту показує графік (рис. 3).

Рис. 3. Графік динаміки механічного приросту населення регіону 1945-51 рр.

Таким чином, зростання чисельності населення регіону відбувалося головним чином за рахунок керованих зовнішніх міграцій та відповідно механічного приросту. Населення, що склало у цей час механічний приріст, прибувало на відбудову промислових підприємств областей, головним чином у вугільну і металургійну промисловість. При цьому постійно фіксувалася велика плинність населення як через закінчення війни і початок демобілізації, так і через важкі умови праці і відсутність умов для життя у регіоні, бажання повернутися до своїх родин.

Висновки

1. За роки війни чисельність населення регіону зменшилася більш ніж удвічі, склавши на момент визволення у Ворошиловградській області 718341 особа, або 39,9% від чисельності населення області у 1939 р. і 34,2% від рівня 1941 р., а у Сталінській - менше 1,5 млн. осіб, або 48,3% від рівня 1939 р. і 44% від рівня 1941 р. Головним чином це були жінки, діти та підлітки, люди похилого віку, а народне господарство було зруйновано. Хоча у перші місяці чисельність населення й збільшилася за рахунок прибуття евакуйованих та біженців, колишніх партизанів, відбудовчих загонів, але чисельність населення не забезпечувала потреб відбудови у робочій силі. Тому завдання відбудови народного господарства могло бути вирішеним тільки за рахунок зовнішніх міграцій населення: оргнаборів, мобілізацій молоді до шкіл ФЗН та ремісничих училищ, повернення демобілізованих та прибуття репатрійованих, мобілізацій населення, робітничих батальйонів, депортацій.

2. З 1943 р. по 1951 р. чисельність населення регіону досягла довоєнної і перевищила її за рахунок керованих міграцій з інших областей, які проводилися військово-адміністративними методами. Незважаючи на це, в регіоні спостерігалася велика плинність населення, яка була викликана важкою працею та незадовільними соціально-побутовими умовами. Але весь час механічний приріст населення, значна частина якого припадала на Сталінську область, перевищував природний, пік якого припав на 1946 р., а найнижчий показник випав на 1945 р. Переважну більшість механічного приросту дали області України.

3. Хоча з кінця 40-х років іде поступове зменшення зовнішніх міграцій, але механічний приріст населення має велике значення у збільшенні чисельності населення, особливо трудових ресурсів ще на початку 50-х років.

Щодо подальших перспектив дослідження доцільне більш поглиблене вивчення статевовікової структури населення, внутрішньообласних міграцій, співвідношення між внутрішніми та зовнішніми міграціями населення, їх ролі у формуванні повоєнної демографічної карти регіону.

ЛІТЕРАТУРА

1. Двойнишников М.А., Широков В.Г. Восстановление и развитие народного хозяйства СССР - великий подвиг партии и народа (1946-1955). -М.: Наука, 1967; История рабочих Донбасса. Т. 2. - К.: Наукова думка, 1981; Советский тыл в Великой Отечественной войне. Кн. 2. -М.: Мысль, 1974. та ін.

2. Хорошайлов Н.Ф. Возрожденный Донбасс. -Д.: Донбасс, 1968; Хорошайлов Н.Ф. Возрождение Всесоюзной кочегарки. -Д.: Донбасс, 1974; Хорошайлов Н.Ф. Деятельность Коммунистической партии по возрождению Донбасса. - К.: Вища школа, 1973; Хорошайлов М.Ф. КП України - організатор відбудови і розвитку промисловості Донбасу. - Харьків: ХДУ, 1969; Хорошайлов М.Ф. На відбудові. - Д.: Донбас, 1966; Хорошайлов Н.Ф. Суровые годы войны. -К.: Политиздат Украины, 1977 та ін.

3. Денисенко П.І. Комуністична партія України - організатор відбудови народного господарства республіки (1943-1945). - К.: Політвидав України, 1968; Мавродин В.И. Коммунисты Донбасса в борьбе за восстановление тяжёлой промышленности в годы Великой Отечественной войны. - М.: Политиздат, 1962 та ін.

4. Лаврів П.І. Історія Південно-Східної України. - К.: УВС, 1996.

5. История рабочих Донбасса. Т. 2. - К.: Наукова думка, 1981, с. 86.

6. Центральний державний архів вищих органів влади і управління України (ЦДАВО України), ф. Р-582, оп. 11., спр. 1, арк. 40.

7. Державний архів Луганської області (ДАЛО), ф. Р-2519, оп. 10, спр. 7, арк. 164.

8. Там само, спр. 11, арк. 11.

9. Державний архів Донецької області (ДАДО) ф.326, оп. 2, спр. 61а, арк. 38.

10. ДАЛО, ф. Р-2519, оп. 10, спр. 7, арк. 12, 17.

11. Там само, спр. 169, арк. 16.

12. ДАДО, ф. Р-4249, оп. 1 - додат., спр. 543, арк. 2.

13. ЦДАВО України, ф. Р-582, оп. 11., спр. 42, арк. 4, 209.

14. Там само, спр. 41, арк. 21, 51, 68, 209.

15. ДАЛО, ф. Р-2519, оп. 10, спр. 28, арк. 38.

16. ДАДО, ф. Р-4249, оп. 2, спр. 63, арк. 29.

17. ЦДАВО України, ф. Р-582, оп. 11., спр. 87, арк. 36, 106, 189.

18. Там само, спр. 89, арк. 37, 94, 147, 206, 325.

19. ДАЛО, ф. Р-2519, оп. 10, спр. 50, арк. 138, 139.

20. ЦДАВО України, ф. Р-582, оп. 11., спр. 118, арк. 68, 122, 179, 232.

21. Там само, спр. 119, арк. 41, 98, 151, 204, 261, 289.

22. Там само, спр. 184, арк.60.

23. Там само, спр. 48, арк. 9, 156, 213.

24. Там само, спр. 184, арк. 60, 235.

25. Там само, спр. 236, арк. 237.

26. Там само, спр. 286, арк. 37, 326.

27. Там само, спр. 41, арк. 69, 100, 141, 227.

28. Там само, спр. 42, арк. 32, 79, 121, 192, 238.

29. ДАДО, ф. Р-4249, оп. 2, спр. 73, арк. 16.

30. Там само, спр. 63, арк. 29.

31. ЦДАВО України, ф. Р-582, оп. 11., спр. 87, арк.8, 46, 56, 106, 265.

32. Там само, спр. 89, арк. 37, 147, 206, 325.

33. ДАДО, ф. Р-4249, спр. 381, арк. 45.

34. ЦДАВО України, ф. Р-582, оп. 11., спр. 117, арк. 39, 68, 179, 232, 318.

35. Там само, спр. 184, арк. 60, 235.

36. Там само, спр. 184, арк. 235.

37. Там само, спр. 236, арк. 237.

38. Там само, спр. 286, арк. 37, 326.

39. Там само, спр. 41, арк. 69, 100, 141, 190.

40. Там само, спр. 42, арк. 32, 79, 121, 192, 238.

41. ДАЛО, ф. Р-2519, оп. 10, спр. 50, арк. 138, 139.

42. ЦДАВО України, ф. Р-582, оп. 11., спр. 89, арк. 37, 94, 147, 206.

43. Там само, спр. 117, арк. 105.

44. Там само, спр. 184, арк. 60.

45. Там само, спр. 286, арк. 37.

46. Там само, спр. 184, арк. 235.

47. Там само, спр. 236, арк. 237.

48. Там само, спр. 286, арк. 37.

49. Там само, спр. 286, арк. 326.