Соціальна політика та соціальний захист людей з обмеженими можливостями

Протягом останніх двох років кількість реабілітаційних центрів з 79 до 238 збільшилося, підпорядкованих місцевим органам праці та соціальної захисту населення.

Започатковано створення мережі міжрегіональних центрів професійної реабілітації інвалідів.

Удосконалюється діяльність Всеукраїнський центр професійної реабілітації інвалідів. У 2003 році професійну реабілітацію у ньому пройшли понад 330 інвалідів.

Розв'язане наболіле та гостре питання щодо фінансування вищезгаданих центрів. З цією метою розроблено постанова Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку використання коштів Фонду соціального захисту інвалідів на функціонування центрів реабілітації інвалідів".

Для створення умов вільного доступу маломобільних груп населення до об'єктів соціальної інфраструктури розроблена Програма забезпечення безперешкодного доступу людей з обмеженими фізичними можливостями до об'єктів житлового та громадського призначення, яка затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 1 червня 2003.

На виконання цієї Постанови розроблені та затверджені заходи щодо реалізації Програми забезпечення безперешкодного доступу людей з обмеженими фізичними можливостями до об'єктів соціальної інфраструктури.

Реабілітацію осіб з обмеженими можливостями здійснюють у кількох напрямах.

Зокрема створенням нових і збереженням існуючих робочих місць, соціально-трудовою та професійною реабілітацією. Сьогодні на підприємствах різних форм власності працює понад 270 тисяч таких людей. З бюджету надходять кошти на фінансову підтримку та переоснащення підприємств.

Другим напрямом є створення центрів соціально-трудової та професійної реабілітації інвалідів. У них налагоджують столярне, швацьке, деревообробне, поліграфічне виробництво, м'ясопереробні, коптильні, сироварні цехи, пекарні, майстерні ремонту взуття та побутової техніки. При центрах діють їдальні, оздоровчі комплекси, стоматологічні кабінети, навчальні класи (комп'ютерний і швацький), підрозділи естетичного виховання та навчання прикладної народної творчості, служби медичної та психологічної допомоги, юридична консультація.

Третім, і найменш розвиненим напрямом є соціально-психологічна реабілітація клієнтів.

З бюджету йдуть кошти на підготовку і участь спортсменів в Параолімпійських іграх.

Четвертим напрямом є зміцнення матеріальної бази та фінансування діяльності соціальної сфери.

Основним навчально-виховним центром для дітей з функціональними обмеженнями є спеціальні школи за профілем, а також допоміжні школи - для розумово відсталих дітей. Ці спеціалізовані навчальні заклади Міністерства освіти та Міністерства охорони здоров'я організують їх утримання, навчання, виховання, оздоровлення, професійно-трудову підготовку і працевлаштування.

Враховуючи різке зростання дитячої інвалідності, розроблено і прийнято Концепцію ранньої соціальної реабілітації дітей інвалідів в Україні. В основу Концепції покладено п'ятирічний досвід роботи цих центрів.

Також до реабілітаційних установ можна віднести територіальні центри та інтернати. Наприклад в територіальних центрах проводяться різні заходи для покращення соціального життя людини. В них функціонують такі відділення:

ѕ соціальної допомоги вдома;

ѕ соціально-побутової реабілітації;

ѕ медико-соціальної реабілітації громадян похилого віку, інвалідів та дітей-інвалідів з органічним ураженням центральної нервової системи;

ѕ для тимчасового проживання;

ѕ для постійного проживання;

ѕ що надають грошову та натуральну допомогу малозабезпеченим непрацездатним громадянам і т.д.

При територіальних центрах органів соціального захисту триває розбудова мережі відділень медико-соціальної реабілітації дітей з органічними порушеннями центральної нервової системи. Такі відділення денного перебування вже діють у восьми областях. Вони обслуговують близько 1500 дітей, надаючи соціальну, медичну, освітню та психологічну допомогу дітям. Сьогодні заклади такого типу можна вважати найбільш гуманістичними і відкритими. Завдяки їхній роботи 70% користувачів повертаються в дошкільні заклади загального профілю.

Надання комплексної медичної реабілітації.

Протягом останніх років у соціальному захисту інвалідів відбулася низка важливих змін. Прийнято близько 1000 нормативно-правових актів, спрямованих на покращення життєдіяльності інвалідів. Зокрема, на виконання Закону України „Про реабілітацію інвалідів в Україні”, який набрав чинності з 1 січня 2006 року, Уряд затвердив низку порядків, розробником яких було Мінпраці, зокрема, щодо забезпечення інвалідів автомобілями, технічними засобами реабілітації, надання реабілітаційних послуг. Крім того, удосконалювалася робота Фонду соціального захисту інвалідів, а також Державного центру зайнятості - з питань, що стосуються працевлаштування людей з особливими фізичними потребами.

11 травня 2007 року Уряд схвалив Державну програму розвитку в Україні системи реабілітації та трудової зайнятості осіб з обмеженими фізичними можливостями, психічними захворюваннями та розумовою відсталістю. Це стало визначною подією у сфері соціального захисту інвалідів. Програма, розрахована до 2011 року, стане змістом діяльності Міністерства та його регіональних управлінь у найближчий період.

У Мінпраці створено Централізований банк даних з проблем інвалідності. Це дозволяє забезпечувати адресність надання державної допомоги особам з обмеженими можливостями та посилити контроль за використанням бюджетних коштів. Центральний банк даних інвалідів буде розширено. До нього увійдуть відомості про надання матеріальної допомоги, забезпечення санаторно-курортним лікуванням, реабілітацію та працевлаштування інвалідів тощо. Відповідно до стратегії розвитку Інтегрованої системи, до Центрального банку даних буде підключено всі основні програми соціального захисту інвалідів.

Зростання останніми роками обсягу видатків з державного бюджету на соціальний захист інвалідів дало можливість реалізувати низку ініціатив Мінпраці у цій сфері. Зокрема, запроваджено новий вид державної соціальної допомоги інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам відповідно до Закону України „Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам”. Крім того, протягом 2005-2007 років Міністерством праці та соціальної політики спрямовувалися зусилля на підвищення якості життя сімей, які виховують дітей-інвалідів, шляхом збільшення розміру державної допомоги на утримання цих дітей. При цьому варто зазначити, що другий рік поспіль державна соціальна допомога, передбачена згаданим законом, призначається у відсотковому відношенні до прожиткового мінімуму без застосування розрахункових розмірів. Її розміри зросли за цей період на 23-38 відсотків.

Щороку в державному бюджеті України передбачаються кошти на забезпечення автомобілями людей з обмеженими фізичними можливостями. Згідно з орієнтовними розрахунками, у 2007 році відповідно до кількості інвалідів, які перебувають на обліку станом на 1 січня 2007 року, у регіони планується поставити понад 4 тисячі автомобілів. Крім того, ця категорія пільговиків забезпечується тепер машинами кращої марки, замість „Таврії”- „Славутою”.

Сьогодні повністю задовольняється потреба інвалідів у протезно-ортопедичній допомозі, забезпеченні засобами пересування (інвалідними колясками) та реабілітації. Розширено до 800 найменувань номенклатуру технічних засобів реабілітації, які виготовляються підприємствами ПО „Укрпротез”. При виготовленні своїх виробів підприємства протезно-ортопедичної галузі використовують сучасні матеріали та впроваджують нові технології. Запроваджено виробництво електроколясок та видачу їх інвалідам.

Ще один важливий аспект роботи - забезпечення безперешкодного доступу інвалідів до об'єктів житлової та соціальної інфраструктури. Щодо цього питання останніми роками прийнято низку актів, зокрема Указ Президента України від 1 червня 2005 року „Про першочергові заходи щодо створення сприятливих умов життєдіяльності осіб з обмеженими фізичними можливостями” та розпорядження Кабінету Міністрів України від 3 листопада 2005 року „Про затвердження плану додаткових заходів щодо створення сприятливих умов життєдіяльності осіб з обмеженими фізичними можливостями”.

На виконання розпорядження Кабінету Міністрів України від 13 вересня 2001 року „Про розробку та організацію серійного виробництва міських пасажирських автобусів і тролейбусів, переобладнаних або обладнаних спеціальними пристроями для перевезення інвалідів на візках”, Мінпраці виступило державним замовником розробки дослідних зразків міського пасажирського автобусу і тролейбусу, обладнаних спеціальними пристроями для перевезення інвалідів на візках. Як результат, державне підприємство „Виробниче об'єднання Південний машинобудівний завод імені О.М. Макарова” виготовило дослідні зразки міського пасажирського автобусу і тролейбусу, обладнаних спеціальними пристроями для перевезення інвалідів на візках.

Створено та забезпечено діяльність мережі реабілітаційних центрів для інвалідів і дітей-інвалідів. Її складають 292 реабілітаційні установи, до яких належать також головні реабілітаційні структури системи Мінпраці - Всеукраїнський центр професійної реабілітації інвалідів (смт. Лютіж Київської області) та Державний комплекс ранньої соціальної реабілітації дітей-інвалідів (м. Миколаїв).

Зараз існує кілька медико-реабілітаційних центрів, у яких здійснюють комплексну медичну реабілітацію дітей з порушенням опорно-рухового апарату. Тут застосовують медикаментозне лікування, медико-реабілітаційні методики із залученням медико-реабілітаційного обладнання, фізіотерапію, масаж, надають психологічну підтримку.

Досвід окремих закладів реабілітації, як, наприклад, в Одесі, Києві, доводить, що, при застосуванні відповідних методик до третини дітей, які мають ураження опорно-рухового апарату, їм може бути повернута можливість самостійно пересуватися саме завдяки медико-реабілітаційним заходам.

Комплексна система психологічної реабілітації включає індивідуальні співбесіди, сеанси психотерапії, навчальні семінари. Фізіотерапевтичний комплекс включає магнітотерапію, електролікування, лазеротерапію.

Окремим напрямом реабілітації стає забезпечення людей з обмеженнями, засобами індивідуальної корекції, а також оснащення медико-реабілітаційних центрів необхідним обладнанням. Наприклад, на київському підприємстві „Артем” розробили перший вітчизняний візок з електроприводом.

Забезпечення рівних можливостей при отриманні освіти.

Саме відсутність рівних можливостей при отриманні освіти значно звужує життєві обрії клієнтів, хоча іі й намагаються здійснювати в системі спеціалізованих шкіл та будинків-інтернатів. Ці заклади забезпечують отримання переважно неповної середньої освіти. Отримання ж повної середньої або вищої освіти є клопотом.

Поступово становище змінюється на краще і не в останню чергу завдяки співпраці державних і громадських організацій.

Здійснення професійної підготовки та працевлаштування.

З метою покращення ситуації з працевлаштуванням інвалідів визначено єдиний орган - Державний центр зайнятості. Законодавчо врегульовано питання реєстрації інвалідів у центрах зайнятості як безробітних та виплати їм матеріального забезпечення.

Налагодження співпраці з всеукраїнськими громадськими організаціями інвалідів також є важливим досягненням за останні 10 років. Зокрема, за сприяння Міністерства праці та соціальної політики регулярно відбуваються засідання Ради у справах інвалідів при Кабінеті Міністрів України за участю керівників громадських організацій інвалідів. Завдяки такій співпраці вдається на високому рівні опрацьовувати важливі для цієї категорії населення питання, такі як пільгове оподаткування підприємств та організацій громадських організацій інвалідів; внесення змін до статті 87 Бюджетного кодексу України стосовно санаторно-курортного лікування інвалідів від загального захворювання та інвалідів з дитинства; пільговий проїзд; забезпечення ліками та багато інших.

В розвинутих країнах давно розроблені і діють програми профорієнтації дітей з фізичними і сенсорними обмеженнями, які дозволяють їм зайняти гідне місце в суспільстві.

Сьогодні в Україні професійною підготовкою, фізичною та медичною реабілітацією молодих інвалідів опікуються Кам'янець Подільський планово-економічний технікум-інтернат, Харківський обліково-економічний технікум-інтернат ім. Ф. Г. Ананченка, Луганське і Самбірське ПТУ-інтернат, куди щорічно вступають на навчання 1600 інвалідів II - III груп у віці від 16 до 39 років. Тут вони знаходяться на державному утриманні; їх забезпечують чотириразовим харчуванням, гуртожитком, необхідними медикаментами та лікарською допомогою.

У Львові в одному з ПТУ почали навчати 45 дітей з ДЦП і 43 - з іншими фізичними обмеженнями за спеціальністю „обліковець бухгалтерських даних”. В Києві діють комп'ютерні курси для дітей, випускники яких вступають до вузів на технічні факультети, і т.д.

До реабілітаційної установи також відноситься Житомирське вище професійне училище-інтернат. Основним завданням навчального закладу є підготовка молоді, яка має потреби зі здоров'ям, до кваліфікованої професійної трудової діяльності, формування спроможності вистояти в умовах жорстокої ринкової конкуренції, медично-трудова, професійна, соціальна реабілітація учнів. Навчальний заклад здійснює підготовку кваліфікованих робітників для підприємств побутового обслуговування, організацій соціального захисту населення України та індивідуальної трудової діяльності.

Училище займає комплекс приміщень, що складається з навчального корпусу на 500 місць, навчально-виробничих майстерень, спортивного залу, гуртожитку та господарських будівель.

В училищі-інтернаті постійно, цілеспрямовано ведеться робота по вдосконаленню навчально-виховного процесу, покращенню побутових умов.

Угоди про навчально-методичне співробітництво укладено із Житомирськими університетами імені Івана Франка та технологічним, «Україна».

Педагогічний колектив училища постійно у творчому пошуку, беручи активну участь у розбудові професійної освіти в Україні, у підготовці висококваліфікованих спеціалістів для підприємств побутового обслуговування та сфери соціального захисту населення, забезпечення соціальної реабілітації молоді з особливими потребами.

Переважну частину професійної підготовки здійснюють спеціалізовані школи та будинки-інтернати, вона не потребує високої кваліфікації й пов'язана з роботою, яку можна робити руками: макраме, в'язання, плетіння тощо.

Працевлаштування є чи не найгострішою проблемою не тільки для клієнтів цієї категорії, але і для людей з обмеженнями в цілому.

Основним завданням центрів реабілітації є працевлаштування осіб з обмеженими можливостями неподалік від місця проживання, що одночасно розв'язує проблему пересування інвалідів.

Структурними складовими комплексної системи соціальної реабілітації осіб мають стати організації, схеми, проекти та програми, які забезпечують задоволення окремих потреб цієї групи населення.

Координацію діяльності всіх залучених до розробки та випровадження пропонованої комплексної системи підрозділів виконавчих органів місцевого самоврядування, наукових та навчальних установ, громадських організацій має здійснювати Головне управління праці та соціального захисту населення.

Недержавні організації як партнери державних структур соціальної сфери

Стандартна система введення програм на Заході приблизно така: громадська організація, яка об'єднує зацікавлених людей (фахівців, родичів клієнтів, самих клієнтів, благодійників), розробляє та проводить апробацію принципово нового проекту - нового виду послуг, нової схеми взаємодії між агенціями, нової форми співпраці державних та приватних організацій; недержавна організація дістає кошти на апробацію схеми - від спонсорів, благодійників, у вигляді приватних пожертв, зрештою, трапляється, що зацікавлені особи використовують власні кошти на такий проект. Після вивчення його ефективності, у тому числі й економічної, недержавна організація активно лобіює отримання державного фінансування на введення нової послуги як альтернативи існуючій. Саме таким чином поступово відбувається переорієнтація послуг в Україні. Зокрема, за ініціативи громадських організацій окремо Центр трудової реабілітації розумово відсталих інвалідів міста Києва з відділенням соціальної адоптації. Він підпорядкований Головному управлінню праці та соціального захисту населення Київської міської державної адміністрації. Відділення соціальної адоптації - це схема пере професійної підготовки для інвалідів, тут їх готують до самостійного трудового життя на заняттях за курсами: приготування їжі, прикладна гігієна, позитивні стереотипи поведінки тощо. Ініціатором створення такого центру стало Благодійне товариство допомоги інвалідам та особам із інтелектуальною недостатністю „Джерела”, яке у співпраці із міжнародною організацією „Женевська ініціатива у психіатрії” розробило модель працевлаштування за сприяння програми Тасі-Лієн. Благодійне товариство „Джерела” демонструє високий потенціал співпраці державних структур та громадських організацій.

За такими організаціями - майбутнє, адже саме тут вперше відбувається оцінювання потреб інваліда мультидисциплінарною командою фахівців. Хоча досі нема змоги задовольнити усі потреби, особливо базові, але тут порадять, до яких саме державних чи недержавних структур варто звернутися по допомогу. Така організація готується брати участь у конкурсах на отримання державного замовлення на надання послуг за місцем проживання. Впровадження ліцензування соціальних послуг та організацій і проведення конкурсів на право надати такі послуги у громаді - перспектива, до якої треба готуватися сьогодні.

Висновок

Під час написання дипломної роботи на тему „Соціальна політика та соціальний захист людей з обмеженими можливостями ” я ознайомилась з історичними умовами та сучасною ситуацією в галузі соціальної політики, розглянула основні поняття: соціальна політика, її об'єкти та структура, та соціальна держава, проаналізувала основні напрямки соціальної політики та соціального захисту людей з обмеженими можливостями, розглянула сучасні пріоритети соціальної політики та її значення в суспільстві, проаналізувала документальну базу, що забезпечує ефективне функціонування соціальної політики, і зробила наступні загальні висновки.

Радикальні економічні та політичні зміни в українському соціальному суспільстві призвели до глибоких кризових процесів, серед яких руйнація господарсько-економічних зв'язків, майнова диференціація, зростання соціальної напруженості.

Ці кризові явища призводять до виникнення передумов для соціальних вибухів і означають збереження соціальної несправедливості у сучасному українському суспільстві. В той час як загально визначеним критерієм цивілізованого суспільства якраз є соціальна справедливість, яка повинна виражатися в створенні рівних реальних життєвих можливостей для вияву та застосування своїх інтелектуальних творчих сил.

У рамках соціальної політики існує конкретна, практична мета - надання особливого захисту й допомоги людям з обмеженими можливостями.

Соціальна політика, метою якої є підвищення рівня соціальної безпеки й добробуту населення, соціального захисту людей з обмеженими можливостями має виходити з реального стану економіки країни, не абсолютизуючи при цьому політику збільшення доходів саму по собі. Навіть за умов значного ослаблення соціальної безпеки людей з обмеженими можливостями, погіршення добробуту, соціальної захищеності, істотного зниження рівня життя більшості, що характерна для України, соціальна допомога, підтримка з боку держави не може мати загального, тотального характеру, а повинна бути адресною, мати диференційований характер з урахуванням ступеня захищеності людини, її віку, соціального статусу, працездатності та інших чинників і стосуватися насамперед най вразливіших верств населення.

Соціальна політика та соціальний захист повинні створити стабільну, надійну соціальну базу для ринкових, соціальних перетворень, перетворення соціального чинника на важливу домінанту прискореного економічного зростання, формування умов, що гарантуватимуть соціальну безпеку та добробут населення країни, який однак має створюватись насамперед безпосередньо населенням, кожним працюючим. Самодостатність соціальної безпеки має регулюватися на основі особистої відповідальності людини - трудівника як основного її суб'єкта.

У регулюванні державою соціальних процесів завжди важливо бачити границю, що відділяє активну соціальну політику та соціальний захист, що робить наголос на заходах, котрі стимулюють продуктивну працю як основу самозахисту, від пасивної політики, суть якої полягає передусім у спиранні на державний захист, державний патерналізм. По один бік цієї межі - соціальна політика як чинник соціального прогресу, позитивної соціальної динаміки на основі саморегуляції людського потенціалу, по другий - соціальна політика як чинник соціального прогресу, негативної логіки соціодинаміки, що ослаблює стимули до праці, знижує активність, стимулює зрівнялівку, утриманство, гальмування виробництва, генерацію інфляції та соціальної нестабільності. Довгостроковою стратегією соціальної політики та соціального захисту має стати перехід від пасивних до активних способів, методів її здійснення на всіх основних напрямках.

Список використаної літератури

1. Конституція України.

2. Бобрів В.Я. Основи ринкової економіки. : Підручник. - К.: Вища школа, 2003.

3. Городяненко В.Г. Основи соціальної політики.: Навчальний посібник. - К., Видавничий центр „Академія, 1999.

4. Дворецька Г.В.Введення у соціальну роботу.: Навчальний посібник. - К.: КНЕУ, 1999.

5. Якуба Е.А. Соціологія: Навчальний посібник для студентів. - Харків: Видавництво „Константа, 1996.

6. газета Урядовий кур'єр 2009 року №13

РЕЦЕНЗІЯ КЕРІВНИКА