Зміст

• Соціологічний експеримент
• Спостереження у соціології
• Основні відмінності експерименту і спостереження
• Список літератури

Соціологічний експеримент

Експеримент -- зміна або відтворення явища з метою вивчення мого у найсприятливіших умовах.

Даний метод спирається на точний облік незалежних змінних, які впливають на залежні змінні. Характерна риса експерименту -- заплановане втручання людини у досліджуване явище, можливість його відтворення за різних умов. З допомогою експерименту отримують інформацію, недоступну для інших методів.

Науково обґрунтований експериментальний метод розвивався переважно у природничих науках. Там він отримав і класичне тлумачення своїх суттєвих ознак, методологічних засад. Такі суспільні науки, як педагогіка, соціальна психологія, соціологія, експериментальний метод дослідження, стали використовувати значно пізніше.

Експериментальні дослідження мають великі можливості щодо вироблення теорії та оновлення практики. Багато вчених позитивно ставляться до застосування експериментального методу в соціології, хоча нерідко висловлюються щодо незадовільного стану теоретичного і методологічного обґрунтування соціально-наукового експерименту.

Незважаючи на визнання високої пізнавальної ролі експерименту, він поки що недостатньо широко застосовується у соціологічних дослідженнях.

Значення експерименту у соціології

Експеримент у соціології -- це спосіб одержання інформації щодо кількісних і якісних змін показників діяльності і поведінки соціального об'єкта внаслідок впливу на нього деяких керованих і контрольованих чинників (змінних).

Соціальний експеримент виконує дві основні функції:

а) перевірка наукової гіпотези щодо причинних зв'язків між явищами;

б) досягнення певного ефекту в практично-перетворювальній діяльності.

У першому випадку дослідник створює чи відшуковує певну ситуацію, приводить у дію гіпотетичну причину і спостерігає за змінами подій, фіксує їх відповідність чи невідповідність припущенням, гіпотезам.

Специфіка експерименту в конкретному соціологічному середовищі як методу одержання соціальної інформації полягає в особливостях об'єкта дослідження, яким є люди, що можуть усвідомлювати себе, свої відносини із зовнішнім світом, пізнавати його, будувати теорії і плани. Ще однією особливістю експерименту у соціології є якісно вищий рівень причинної залежності соціальних явищ. Це виявляється в значно більшій, ніж у природно-науковому експерименті, кількості змінних, що детермінують дане соціальне явище.

Особливістю експерименту як методу одержання соціальної інформації є те, що він передбачає вироблення гіпотези щодо наявності причинно-наслідкового зв'язку між досліджуваними явищами або щодо характеру якого-небудь механізму колективної чи індивідуальної діяльності, виведеної логічним шляхом на основі теоретичних і емпіричних даних.

Методологічною основою експерименту у соціологічному дослідженні є концепція соціального детермінізму. А основна теоретична проблема експериментального методу полягає у визначенні значущих змінних, що детермінують це явище.

Змінна, спрямованість або інтенсивність дії якої соціолог визначає відповідно до заздалегідь розробленої програми, називається керованою. Ця змінна буде контрольованою, якщо її якісні чи кількісні зміни, а також напрям її впливу здійснюються у заданих соціологом межах. Керована і контрольована дослідником змінна називається незалежною. Незалежна змінна виявляється як експериментальний фактор (експериментальна змінна). Нею може бути новий для даного соціального об'єкта чинник, введений соціологом, або один з існуючих чинників об'єкта, керований і контрольований соціологом. Чинник, змінну якого визначає незалежна змінна, називається залежною змінною.

Передумовами визначення структури змінних як основи експерименту е, з одного боку, фактичні дані про досліджуване явище, його емпіричний опис, з іншого -- певний рівень теоретичного освоєння проблеми, який дає змогу висувати концепцію функціонування і розвитку об'єкта дослідження, сформулювати пояснюючі гіпотези. Тому експеримент неможливий і недоцільний на початку дослідження. Небажано, щоб він передував деяким зондуючим і аналітичним дослідженням і теоретичному описові їх результатів.

Принципи експериментального дослідження психіки

Розглянемо основні принципи дослідження:

1. Принцип репрезентативності визначає відносини об'єкта з предметом, умовами, методом і результатом. Об'єкт повинний бути обраний відповідно до задачі дослідження.

2. Принцип валідності характеризує відносини предмета з елементами системи дослідження. Предмет дослідження не повинний підмінюватися в ході досліджень.

3. 3. Принцип надійності характеризує відносини методу з іншими елементами системи і забезпечує інваріантість результату, отриманого даним методом.

4. Принцип стандартизації умов очевидний і не має потребу в особливих поясненнях.

5. Принцип інваріантості результату забезпечується застосуванням перерахованих вище принципів і припускає відтворюваність цього результату в інших дослідженнях і порівнянність з результатами, отриманими іншими дослідниками.

Структура експерименту.

Коротко охарактеризуємо основні етапи проведення експерименту.

а) Підготовка експерименту. Дослідник готує експериментальне приміщення й устаткування. Якщо це необхідно, проводиться кілька спробних досвідів для налагодження процедури експерименту.

Найважливішим моментом є розробка й уточнення інструкції. Вона повинна складатися з коротких пропозицій, кожне з який включає не більш 11 слів. В інструкції за допомогою абзаців виділяються значеннєві блоки. Її перевіряють на зрозумілість і простоту, проводячи попередній досвід на 5-10 випробуваних.

б) Інструктування і мотивування випробуваних. Інструкція повинна містити в собі мотиваційні компоненти. Випробуваний повинний знати, які можливості надає йому участь в експерименті.

Це може бути грошова оплата (характерно для американської і колишньої радянської психології), інформація про його здібності й особистісні риси, допомога в рішенні особистих проблем і т.д.

Оскільки ситуація експерименту для більшості випробуваних незвична, вони випробують тривогу, їхня увага може флуктувати.

Крім того, швидкість розуміння інструкції залежить від індивідуальних когнітивних здібностей, особливостей темпераменту, знання мови і т.д. Тому варто перевірити, чи правильно випробувані зрозуміли інструкцію, і повторити її при необхідності, уникаючи, однак, додаткових розгорнутих коментарів.

в) Експериментування. Спочатку варто переконатися в дієздатності випробуваного, у тім, що він здоровий і бажає брати участь в експерименті. Перед експериментатором повинна лежати інструкція, у якій зафіксований порядок його . дій у ході дослідження. Звичайно в експерименті бере участь і асистента. Він бере на себе допоміжні задачі. Найчастіше саме асистент веде протокол, у якому фіксуються відповіді випробуваного. Крім того, асистент веде загальне спостереження за поводженням випробуваного і його станом, а також за усіма відхиленнями від стандартної процедури експерименту. Він же стежить за роботою апаратури. Якщо експеримент проводиться з використанням комп'ютера, то увага асистента й експериментатора звільняється від ряду рутинних процедур. Експеримент у залежності від цілей дослідження може бути чи частково цілком автоматизованим. Проблемі автоматизації психологічного дослідження і застосуванню комп'ютерів присвячена безліч монографій і збірників наукових праць. Протоколювати відповіді випробуваного краще відразу за допомогою введення даних в електронну таблицю, що створюється в комп'ютері (пакет ЕХСЕL). У будь-якому випадку рекомендується реєструвати додаткові ознаки поводження випробуваного, його емоційні реакції по ходу експерименту.

Необхідним завершальним етапом є експериментальне інтерв'ю. По завершенні експерименту варто провести бесіду з випробуваним і подякувати його за участь у дослідженні.

Спостереження у соціології.

Одним із методів, яким користуються соціологи для отримання інформації, є спостереження.

Спостереження - це метод, за допомогою якого відбувається пряма реєстрація подій свідками. Знання, отримане через спостереження, має такі особливості:

* пов'язаність із дослідницькою метою та визначеними завданнями;

* передбачуваність чіткого планування;

* фіксування отриманої інформації в щоденниках або протоколах;

* необхідність контролю за обґрунтованістю та сталістю отриманих даних.

Найбільш поширеною є класифікація спостережень залежно від становища спостерігача, згідно з якою спостереження поділяють на включені та прості.

Включене спостереження передбачає входження в соціальне середовище, адаптацію до нього дослідника.

Модифікацією такого спостереження є стітулювальне спостереження. Якщо мета дослідження пізнавально-аналітична чи практична й передбачає прийняття управлінських рішень, активне втручання соціолога в події є доцільним. Створюючи нестандартні ситуації, дослідник вивчає реакцію об'єкта спостереження на свої дії, стимулює його діяльність, що дає можливість краще вивчити його стан, побачити щось неможливе у звичайній ситуації.

Перевагами такого спостереження є отримання яскравих, безпосередніх вражень, можливість краще зрозуміти вчинки людей та дії соціальних спільнот. До недоліків можна віднести те, що дослідник може втратити здатність об'єктивно оцінювати ситуацію та перейти на позиції тих, кого він вивчав.

Просте спостереження передбачає реєстрацію позицій дослідником.

Залежно від програми дослідження, його гіпотез спостереження може здійснюватися за орієнтовним планом, що надасть можливість структурувати об'єкт, виділити його елементи, ознаки, функції.

Просте спостереження використовується при дослідженні буденного життя, де об'єктами є люди, що реагують на поведінку спостерігача. Для того, щоби звести до мінімуму вплив дослідника на об'єкт, необхідно:

- досягти того, щоб люди не знали, що за ними спостерігають або забули про це;

- створити в людей хибне уявлення про мету спостереження.

Просте спостереження передбачає поступове входження в об'єкт таким чином, щоб люди звикли до спостерігача, перестали його помічати та не відчували недовіри до нього.

Яким би не було спостереження, необхідно щоденно занотовувати, систематизувати й упорядковувати (згідно з програмою дослідження) отримані дані, записувати в картки, фіксувати у протоколі та комп'ютерному файлі.

Для підвищення надійності даних спостережень необхідно виконувати деякі правила:

* детально класифікувати елементи подій;

* прагнути, щоб усі, хто здійснює спостереження, порівнювали свої враження, визначалися з оцінками й інтерпретацією подій, використовуючи однакову методику;

* спостерігати об'єкт у різних ситуаціях і з різних боків;

* не змішувати опис подій з їхньою інтерпретацією.

Спостереження особливо корисні при дослідженні системи організації, діяльності підприємств і установ, тобто порівняно автономних соціальних одиниць. У прикладних дослідженнях - це метод роботи соціолога-консультанта, що завжди комбінує спостереження, інтерв'ю та вивчення документів організації.

Метод спостереження у соціології

У широкому розумінні будь-яке наукове знання починається з безпосереднього спостереження, сприйняття реальної дійсності. Щоправда, в одному випадку люди самі здійснюють спостереження, в другому -- користуються даними спостереження інших. Термін «спостереження» має декілька значень. Зміст його полягає у безперервному зв'язку людини з навколишньою дійсністю, що дає змогу орієнтуватися у середовищі, наблизити систему своїх вчинків до умов, що змінюються. Мається на увазі безпосереднє сприйняття соціальної дійсності з метою упорядкування досвіду і перевірки гіпотези, висунутої у дослідженні.

Спостереження у соціології -- реєстрація соціальних процесів, явищ або їх окремих елементів.

Спостереження як джерело інформації має свої специфічні особливості. Спостерігати можливо тільки те, що відбувається у присутності соціолога. Це суттєво ускладнює дослідження динаміки, генези соціальних явищ і процесів. Процедура спостереження трудомістка. Дослідник у спостереженні безпосередньо контактує і взаємодіє з реальними соціальними явищами.

Переваги методу спостереження роблять його важливим джерелом інформації при аналізі соціальних процесів, явищ. Спостереження дає змогу безпосередньо стикатися з конкретними проявами важливих соціальних явищ і процесів в усій складності зв'язків і залежностей, які впливають на них. Воно допомагає конкретизувати і поглибити уявлення процесів і явищ, відтворюваних на основі інших джерел інформації.

Наприклад, аналіз документів (протоколів, журналів обліку зауважень і пропозицій тощо) є ефективним і економічним методом при вивченні зборів працівників у виробничому колективі. З його допомогою можна виявити рівень виробничої активності окремих груп робітників, зміст зауважень і пропозицій тощо. Водночас вибіркове спостереження реальної практики зборів сприяє виявленню конкретних чинників, які впливають на виробничу активність працівників: організація і процедура зборів, морально-психологічна атмосфера, поведінка керівників, профспілкових лідерів тощо. Сприйняття дослідником соціальної дійсності неодмінно потрапляє під вплив світогляду, що відображає інтереси певних соціальних груп. Тому соціолог повинен бути особливо обережним у своїх висловлюваннях, діях, щоб не спотворити хід подій, оскільки він може одержати недостовірну інформацію, а відповідно його висновки, а отже, і рекомендації, будуть недостатньо обґрунтованими або й хибними. Спостереження, як і будь-який інший метод дослідження, нічим не повинно нашкодити об'єктові дослідження. Суттєва особливість спостереження у соціології полягає в емоційності сприйняття соціологом об'єкта спостереження. Немає неупереджених дослідників, і про це теж не слід забувати, дбаючи про об'єктивність даних спостереження. Ще одна особливість -- складність, а інколи й неможливість повторного спостереження. Тому до спостереження треба ретельно готуватися. З цієї причини воно рідко може бути основним методом збору інформації. Як правило, спостереження використовують разом з іншими методами. Види спостереження можна класифікувати, спираючись на різні засади. Передусім спостереження класифікують, зважаючи на умови їх організації (польове, лабораторне), а також на місцезнаходження дослідника (включене і невключене). Польове спостереження -- спостереження, яке застосовують у реальній життєвій ситуації. Значна частина соціологічних робіт є результатом польових соціологічних досліджень, які особливо придатні у дослідженнях розвідувального та аналітичного типу або на відповідних етапах комплексного дослідження.

Лабораторне спостереження -- таке спостереження, за якого умови навколишнього середовища визначає дослідник. Його найчастіше застосовують в експериментальних дослідженнях або на етапі експериментальної перевірки гіпотез. При лабораторному спостереженні широко застосовують різноманітні допоміжні технічні засоби. Класичним прикладом лабораторного спостереження на стадії експериментальної перевірки гіпотези є Хоторнський експеримент, коли групу, за якою велось спостереження, ставили у різні умови, а в результаті спостережень робили висновки про вплив умов праці на її продуктивність.

Включене і невключене спостереження розрізняють залежно від ступеня активності спостерігача в досліджуваній ситуації.

Невключене спостереження -- спостереження, за якого дослідник перебуває поза процесом чи явищем, які вивчає, тобто є зовнішнім спостерігачем. Характерний приклад невключеного спостереження -- спостереження за масовими процесами, коли спостерігач знаходиться на достатній відстані від об'єкта спостереження, щоб зафіксувати весь перебіг процесу; а також спостереження, мета якого -- описати соціальну атмосферу, в якій відбувається подія.

За такої форми спостереження можливе спотворення типової картини процесу, явища, управлінської дії внаслідок соціально-психологічного механізму впливу дослідника на реальну поведінку його учасників. Ступінь і якісні характеристики такого впливу можуть бути різними, залежно від специфіки об'єкта дослідження. Ступінь спотворення суттєво залежить від кількісних параметрів об'єкта спостереження. Наприклад, на зборах колективу цеху, на розширеній нараді у генерального директора та інших «масових» заходах, де присутні нерідко декілька сот учасників, деформуючий вплив спостерігача буде значно меншим, ніж на зборах бригади або на оперативній нараді у начальника цеху, де присутні 10--20 чоловік.

Велику роль відіграють і змістові характеристики досліджуваного процесу. Там, де, на думку його учасників, передусім керівників, управлінські дії за своїми характеристиками наближаються до еталонних, нормативних зразків, ступінь спотворення буде мінімальним. І навпаки, там, де керівники усвідомлюють, що повсякденна практика засідань, зборів, окремих форм роботи у колективі тощо не відповідають вимогам, дуже вірогідне прагнення у присутності спостерігача поводитися за показовим, штучним сценарієм, а не так, як це буває в буденній обстановці. Уникнути подібних викривлень у процесі невключеного спостереження практично неможливо. Тому соціологові слід врахувати це при інтерпретації емпіричної інформації.

Включене спостереження -- спостереження, за якого дослідник тією чи іншою мірою безпосередньо включений у досліджуваний процес.

Термін «включене спостереження» вперше був застосований американським соціологом Е. Ліндеманом у середині 20-х років XX ст. Ступінь включеності соціолога у досліджувану ситуацію може коливатися у досить широкому діапазоні: від пасивного спостереження, яке близьке до невключеного і подібнедо спостереження «через скло», до активного спостереження, коли соціолог настільки зливається з групою дослідження, що її члени починають вважати його «своїм» і відповідно до нього ставляться. Існують різні типи включеного спостереження. Один з найпоширеніших -- коли спостерігач і його дослідницька мета невідомі тим, за ким він веде спостереження. На виробництві він може виступати в ролі практиканта чи стажера, а спостерігаючи за лекціями, зборами, дискусіями, -- в ролі їх звичайного учасника.

Найскладнішою є позиція спостерігача, коли він у ролі члена стабільного невеликого колективу. Нова особа своєю присутністю може внести в його життя певні зміни, що, безумовно, вплине і на колектив. Аби мінімізувати порушення традиційного життя колективу, спостерігачеві доцільно бути в ролі рядового члена колективу, триматися збоку і не виявляти підвищеного інтересу до того, що відбувається, більше слухати і спостерігати і ставити якомога менше запитань. Його висловлювання повинні бути нейтральними і не мати оціночного характеру.

Застосування включеного спостереження мусить бути морально обґрунтованим. Ніхто не має права спостерігати за явищами і подіями, які люди спеціально приховують від сторонніх. Дослідник може спостерігати лише-за тим, що члени колективу не приховують один від одного.

В іншому випадку дослідник не приховує своєї ролі, за згодою колективу спостерігає його життя протягом певного часу, маючи можливість спілкуватися з його членами, брати участь в обговоренні різноманітних проблем. Безперервне спостереження використовують тоді, коли постає необхідність дослідити конкретний соціальний процес від початку до його завершення.

При вивченні, наприклад, оптимальності проведення змінно-зустрічних зборів у цехах підприємств період спостереження триває ЗО хвилин. Тобто безперервне спостереження можливе, якщо саме явище безперервно відбувається у фізично доступні відрізки часу. У даному разі спостереження за іншими змінно-зустрічними зборами, які постійно повторюються через сім годин, може розглядатися як віддзеркалення вже іншого об'єкта. Безперервне спостереження неможливе, коли предметом його дослідження стає процес, межі початку і кінця якого надто віддалені між собою, а він сам переривається. Щодо мети, характеру об'єкта спостереження поділяють на дискретні, пошукові, вузькоспеціалізовані, самоспостереження.

Дискретне спостереження -- спостереження, за якого досліджуваний процес не має суспільного характеру.

Воно актуальне тоді, коли соціальний процес прихований, а спостерігачеві доступні його явища, зумовлені заздалегідь змодельованими ситуаціями. Наприклад, поведінка керівника за певних обставин. Створюючи умови або вивчаючи обставини, дослідник спостерігає «кадр» процесу.

Монографічне спостереження -- спостереження, яке охоплює велику кількість різнобічних взаємопов'язаних соціальних явищ.

Наприклад, у роботі з молодими інженерно-технічними працівниками на підприємстві соціологи, а також керівники вивчають якість вузівської підготовки, процес адаптації молодих спеціалістів у колективі. Об'єктом такого спостереження є компетентність, стиль роботи, організаторські здібності, ерудиція, самостійність у прийнятті рішень, вміння спілкуватися з підлеглими, колегами, керівниками. Пошукове спостереження-- спостереження, яке використовують з метою пошуку фактів, коригуючи тему дослідження.

Соціолог так організовує спостереження, щоб охопити широке коло учасників соціального процесу та знайти серед них тих, хто становить особливий інтерес. Даний метод застосовують, наприклад, при вивченні питання: «Чим може бути зумовлена самокритика керівника? В яких ситуаціях вона неминуче виявляється?» Використовуючи пошукове спостереження, дослідник стає свідком різних ситуацій, подій, колізій. Таке спостереження потребує багато часу і великої аналітичної роботи. Воно пов'язане з багатьма непередбаченими ситуаціями, тому його доцільно застосовувати водночас з іншими методами дослідження.

Вузькоспеціалізоване спостереження -- спостереження, яке виділяє із об'єкта дослідження соціальне явище, що є метою наукового пошуку. У соціолога постає потреба ізольовано вивчати конкретний соціальний факт, щоб розібратися у його суті, а потім перейти до дослідження його зв'язків і залежностей. Наприклад, вивчаючи проблеми адаптації молоді на підприємстві, дослідник за допомогою спостереження фіксує ситуації між випускником профтехучилища та майстром, які спричиняють відкриту чи приховану конфронтацію. Самоспостереження -- спостереження, яке дає змогу заглянути у приховану сферу досліджуваного соціального процесу.

Займатися самоспостереженням може особа, здатна до контролю за своїми психомоторними діями своєю ж свідомістю. Процес самоспостереження має вікові обмеження. Самоспостереження, наприклад у дослідженні освітньо-виховного процесу, під силу переважно старшокласникам і деякою мірою підліткам. Людина, яка займається самоспостереженням, повинна отримати вичерпні рекомендації щодо його методики і фіксації результатів. При узагальненні даних самоспостереження соціолог повинен враховувати індивідуальні та вікові особливості учасників дослідження і свої особисті судження з приводу сутності й організації самоспостереження. До документів самоспостереження відносять автобіографії, листи, щоденники, нотатки самоаналізу.

Основні відмінності експерименту і спостереження

Спостереженням називається цілеспрямоване, організоване і визначені образом фіксуюче сприйняття досліджуваного об'єкта. Результати фіксації дані спостереження називаються описом поводження об'єкта.

Спостереження може проводитися чи безпосередньо ж з використанням технічних засобів і способів реєстрації даних (фото-, аудіо- і відеоапаратура, карти спостереження й ін.). Однак за допомогою спостереження можна знайти лише явища, що зустрічаються в звичайних, «нормальних» умовах, а для пізнання істотних властивостей об'єкта необхідне створення особливих умов, відмінних від «нормальних», Крім того, спостереження не дозволяє досліднику цілеспрямовано варіювати умови спостереження відповідно до задуму.

Дослідник не може впливати на об'єкт, щоб пізнати його характеристики, сховані від безпосереднього сприйняття.

Експеримент дозволяє виявити причинні залежності і відповісти на запитання:

«Що викликало зміну в поводженні?» Спостереження застосовується тоді, коли або неможливо, або недозволено втручатися в природний плин процесу.

Головними особливостями методу спостереження є:

-- безпосередній зв'язок спостерігача й об'єкта, що спостерігається;

-- упередженість (емоційна забарвленість) спостереження;

-- складність (часом -- неможливість) повторного спостереження.

У природничих науках спостерігач, як правило, не впливає на досліджуваний процес (явище). У психології існує проблема взаємодії спостерігача і що спостерігається. Якщо випробуваний знає, що за ним спостерігають, то присутність дослідника впливає на його поводження.

Обмеженість методу спостереження викликала до життя інші, більш «зроблені» методи емпіричного дослідження: експеримент і вимір. Експеримент і вимір дозволяють об'єктивувати процес, тому що вони проводяться з використанням спеціальної апаратура і способів об'єктивної реєстрації результатів у кількісній формі.

На відміну від спостереження і виміру, експеримент дозволяє відтворювати явища реальності в спеціально створених умовах і тим самим виявляти причинно-наслідкові залежності між явищем і особливостями зовнішніх умов.

Вимір проводиться як у природних, так і в штучно створених умовах. Відмінність виміру від експерименту полягає в тому, що дослідник не прагне впливати на об'єкт, але реєструє його характеристики такими, якими вони є «об'єктивно», незалежно від дослідника і методики виміру (останнє для ряду наук нездійсненне).

Список літератури

1. Радугин А.А., Радугин К.А. Социология: курс лекций.- 3-е изд., перераб. И дополн. - М.: Центр, 2000.

2. Как провести социологическое исследование / Под ред. Горшков М.К., Шереги Ф.Э. - М., 2004.

3. Ядов В.А. Стратегия социологического исследования. Описание, разъяснение, понимание социальной реальности. - М., 1998.