Робота з дітьми з неблагополучних сімей

Робота з дітьми з неблагополучних сімей

На сучасному етапі розвитку держави особливого значення набуває проблема розвитку та зміцнення сім'ї, як основного осередку виховання підростаючого покоління, оскільки за офіційними даними в Україні розпадається кожна друга сім'я - кількість розлучень по країні в цілому сягає 60 %

Сім'я в усі часи була основою суспільства, осередком формування особистості. На тому етапі розвитку суспільства, коли ще не було шкіл, системи громадського виховання, батьки несли відповідальність за виховання дітей. І ця відповідальність була не лише перед собою, а й перед громадою, суспільством. Тому в народі найбільше цінували людей, які виховали порядних дітей. Соціальне здоров'я суспільства, держави в цілому залежало передусім від виховної діяльності сім'ї. З розвитком суспільних відносин у XX ст., коли з'явилась широка мережа дошкільних виховних закладів, загальноосвітніх шкіл, інших інституцій соціального виховання, роль сім'ї у вихованні була принижена.

Україна за розлученнями посідає третє місце у світі. У свою чергу це є причиною зниження відповідальності певної частини батьків за виховання власних дітей, ослаблення національних коренів, що живили процес виховання, необмежений вплив масової культури, яка веде певним чином до "зомбування" частини молоді. Таким чином, проблеми виховання породжувались і породжуються передусім соціальними факторами. Усе частіше можна зустріти в науковій літературі, та й не тільки, такі поняття, як "неблагополучна сім'я", "педагогічно занедбані діти", "важковиховувані діти". Що ж криється за цими поняттями?

Поняття "неблагополучна сім'я" досить широке. Зазвичай до неблагополучних відносяться сім'ї, які повністю або частково втратили свої виховні можливості через ті чи інші причини. У результаті цього в таких сім'ях об'єктивно чи суб'єктивно складаються несприятливі умови для виховання дітей. Ці сім'ї характеризуються певними негативними проявами:

· батьки зловживають спиртними напоями, наркомани, ведуть аморальний спосіб життя, вступають у конфлікт із морально-правовими нормами суспільства, тобто припускають різні види правопорушень;

· низьким морально-культурним рівнем батьків;

· неповні сім ї;

· постійними конфліктами дітей і батьків;

· зовні благополучна сім ї, які допускають серйозні помилки, прорахунки в системі родинного виховання внаслідок низької педагогічної культури та неосвіченості. Причому такі помилки та прорахунки мають не ситуативний, а стійкий характер. Це означає, що в таких сім ях постійно порушуються педагогічні вимоги.

До зовні благополучних можна віднести й сім ї, в яких:

· спілкування батьків із дітьми має формальний характер;

· відсутня єдність вимог до дитини чи вони взагалі не регламентовані;

· безконтрольність із боку батьків успішності в освітній установі та поведінки дитини взагалі або контроль має епізодичний характер;

· надмірна батьківська любов;

· надмірна суворість у вихованні, застосування фізичних покарань;

· не враховуються у процесі родинного виховання вікові й індивідуально-психологічні особливості особистості дитини.

Сімейне неблагополуччя негативно позначається на формуванні особистості дитини. Дитяче виховання в умовах негативного емоційно-психологічного сімейного мікроклімату визначається ранньою втратою потреби у спілкуванні з батьками, егоїзмом, замкненістю, конфліктністю, упертістю, неадекватною самооцінкою (заниженою чи завищеною), озлобленістю, невпевненістю у власних силах, недисциплінованістю, утечами з дому тощо. Усе це свідчить про те, що діти з неблагополучних сімей мають більше причин для поповнення рядів важковиховуваних і правопорушників.

Для важковиховуваних дітей характерні такі особливості поведінки:

· неправильно сформовані потреби - матеріальні потреби переважають над моральними; більшість матеріальних потреб мають аморальний характер - для їх задоволення використовують засоби, які не завжди відповідають нормам моралі (паління, уживання алкоголю, наркотиків, крадіжки), що призводить до деградації особистості;

· у частини цих дітей не розвинені соціально-політичні потреби;

· "важкі діти" прагнуть до спілкування з подібними до себе, перебувають поза зв'язками з постійними учнівськими колективами;

· недостатньо розвинена потреба в пізнанні навколишнього світу;

· погано вчаться, не володіють методами пізнавальної діяльності;

· перекручені естетичні потреби;

· не розвинена, засмічена вульгаризмами, жаргонною лексикою мова;

· спостерігається непослідовність, суперечливість у поглядах і переконаннях;

· украй обмежені інтелектуальні інтереси;

· перевага утилітарних інтересів над духовними позбавляє цих дітей перспективи розвитку, інтелектуального та морального вдосконалення;

· приховують свою діяльність від батьків, учителів та однокласників.

Отже, важковиховуваними називають дітей, які систематично порушують установлені норми та правила поведінки, з відразою ставляться до навчання, виявляють негативізм до соціального оточення.

Важковиховуваність - це передусім педагогічна проблема, оскільки після сім ї основним центром виховання є школа, яка через навчально-виховний процес, позакласну та позашкільну роботу, організацію роботи в мікрорайоні здійснює свій вплив на розвиток особистості дитини. Вона формує моральний ідеал, життєві потреби та плани своїх вихованців.

Велике значення для вирішення цих завдань має особистісна сутність учителя, його методика спілкування з дітьми. К. Ушинський писав: "У вихованні все повинно базуватись на особі вихователя, тому що виховна сила виливається тільки з живого джерела людської особистості. Ніякі статути і програми, ніякий штучний організм закладу, хоч би як хитро він був придуманий, не може замінити особистості в справі виховання".

В. Сухомлинський також відводив професійним вихователям провідну роль у духовному становленні юної особистості. "Вихователь, - писав педагог, - це особа, яка за дорученням народу має повсякденний доступ до найдорожчого народного багатства - душі, розуму, почуттів дітей, підлітків та юнаків. Перед ним, з одного боку, моральні цінності, створені, вистраждані протягом століть, з другого - багатство народу, його майбутнє, його надія - молоде покоління. Вихователь творить найбільше багатство суспільства - людину".

Говорячи про особистість учителя, варто зупинитись на найістотніших якостях педагога, що забезпечують ефективне моральне виховання:

· повага й довіра до дітей;

· професійна майстерність (учитель - джерело знань, інформації);

· високий моральний авторитет;

· творчий стиль діяльності;

· організаторські здібності;

· знання специфіки роботи з дітьми й урахування їх вікових особливостей;

· широкий культурний кругозір.

І, звичайно, найістотнішою характеристикою вчителя-професіонала є володіння мистецтвом контакту. Його важлива умова - чуйність і душевна відкритість, готовність зрозуміти та прийняти щось нове й незвичне, побачити іншого як себе і себе як його. Не побачивши в учневі чогось цінного та цікавого, властивого тільки йому, учитель не може його виховувати, у нього немає точки опори для простого контакту з дитиною. Учитель повинен стати другом для дитини, знати її інтереси, переживати її радощі та тривоги, забувши про те, що він учитель. І тоді дитина розкриється перед ним. Учитель повинен пройнятися симпатією до вихованця, пам'ятаючи, що перед ним не просто учень, а особистість, яка має свої, притаманні лише їй індивідуальні вікові та психологічні особливості.

Педагогічна діяльність - надзвичайно складна динамічна система, яка має свою специфічну структуру. До її складу входять численні компоненти. Н. Кузьміна у своїх дослідженнях доводить, що педагогічна діяльність складається з цілого ряду внутрішньо взаємопов'язаних компонентів: конструктивного, організаторського, комунікативного, гностичного.

Конструктивний компонент педагогічної діяльності вчителя пов'язаний з композицією, проектуванням навчально-виховного матеріалу та плануванням цього процесу, який будується у відповідності з віковими та індивідуальними особливостями учнів.

Організаторський компонент діяльності вчителя має три аспекти: організація викладання (розповідь, бесіда, лекція), своєї поведінки, діяльності дітей (колективної, групової, індивідуальної).

Комунікативний компонент означає встановлення правильних взаємостосунків учителя з учнями, батьками, колегами тощо.

Гностичний компонент означає, що для того, щоб учителю досягти успіху, необхідно вивчати психологію окремих учнів, уміти аналізувати власний досвід і досвід своїх колег, постійно займатися самовдосконаленням.

Ураховуючи основні компоненти педагогічної діяльності можна окреслити основні функції педагога-вихователя:

· забезпечувати оптимальні умови для всебічного й гармонійного розвитку вихованців;

· проводити цілеспрямовану роботу зі здійснення завдань національного виховання школярів у процесі навчально-виховної роботи у школі та за її межами;

· систематично вивчати індивідуальні анатомо-фізіологічні та соціально-психологічні особливості розвитку учнів свого класу;

· здійснювати організацію й виховання первинного учнівського колективу, усебічно вивчати динаміку його розвитку;

· проводити виховні та організаційні заходи зі створення оптимальних умов, які би сприяли зміцненню та збереженню здоров я учнів;

· здійснювати організаційно-виховну роботу з учнями, учителями та батьками учнів, спрямовану на формування у школярів старанності й дисциплінованості у процесі навчальної діяльності з урахуванням їх індивідуальних потенційних розумових можливостей;

· організовувати позакласну виховну роботу з учнями, сприяти залученню вихованців до діяльності позашкільних дитячих виховних закладів;

· проводити цілеспрямовану організаційно-педагогічну роботу з батьками, забезпечувати системність у формуванні психолого-педігогічної культури батьків;

· домагатись єдності вимог до вихованців з боку школи й сім'ї;

· вести встановлену документацію класу, подавати керівництву школи відомості про успішність, розвиток і вихованість учнів.

Працюючи з важковиховуваними дітьми, учитель дотримується важливих принципів, які випливають із соціально-психологічних особливостей цих дітей. Це такі принципи.

· Організація дитячого колективу, який здійснював би позитивний вплив на вихованця.

· Залучення дитини до цікавої продуктивної праці.

· Опора на позитивні якості й позитивний соціальний досвід важковиховуваних дітей.

· Органічне поєднання поваги до вихованця з прийнятою системою вимог.

· Єдність і систематичність педагогічних впливів на вихованців.

· Індивідуальних підхід до вихованця.

· Гуманне ставлення до дітей з неблагополучних сімей повинно базуватись на такому педагогічному постулаті: ці діти "важкі", бо їм важко подолати ті чи інші соціальні труднощі; з іншого боку, значні відхилення важковиховуваних дітей від моральних норм поведінки - своєрідне моральне захворювання, а тому й ставлення до таких дітей має бути адекватним.

· Об єктиве ставлення до важковиховуваних.

· Педагогічний вплив здійснюється в неафективному стані педагога.

· Випереджаюче виховання позитивних якостей у важковиховуваних дітей.

У системі виховання підростаючого покоління важливе місце мають посідати попереджувальні заходи, які б запобігли масовій появі важковиховуваних дітей. Варто акцентувати увагу на соціальних передумовах попередження появи "важких" дітей. Вони мають глобальний характер.

· Організація здорового суспільства в соціальному та психічному плані.

· Забезпечення достатньої психолого-педагогічної культури батьків. Закладаються ці основи ще у шкільному віці, виходячи із соціальної об'єктивності, що кожна молода людина має бути відповідальним батьком чи матір ю в першу чергу, а потім фахівцем певної галузі.

· Створення соціально-педагогічних умов для реалізації й задоволення кожною особистістю своїх інтересів і потреб.

· Подолання в суспільстві рецидивів насильства, жорстокості, обмеження розповсюдження "масової культури".

· Забезпечення високого соціального статусу вчителя в суспільстві.

У подоланні моральної хвороби важковиховуваності окремих дітей, з погляду його складності, багатоаспектності, виділяють кілька етапів.

Перший етап - діагностичний: вивчаються й аналізуються позитивні та негативні властивості виховання, умови, що сприяли появі та формуванню негативних властивостей; визначаються шляхи та засоби нейтралізації негативних проявів та актуалізація позитивних. Вихователь складає детальну характеристику педагогічно занедбаного вихованця.

Другий етап - планування та визначення напрямів роботи.

Третій етап - цілеспрямована педагогічна діяльність: реалізуються визначені плани перевиховання конкретної особистості із залученням усіх, хто може позитивно вплинути на дитину. Координує цю роботу передусім класний керівник. Здійснюється аналіз соціально-психологічних змін у поведінці вихованця, визначаються нові перспективні лінії.

О. Гуляр за методикою та під керівництвом З. Зайцевої розробила програму, яка вміщує питання для реалізації діагностичного етапу роботи з важковиховуваною дитиною. Мета програми полягає у з'ясуванні загальних тенденцій існування конкретної сім'ї, її виховних можливостей.

Програма ставить завдання отримати найповніші дані про неблагополучну сім'ю, де зростає дитина:

· загальні відомості про сім'ю та батьків учня;

· характер сімейного неблагополуччя;

· особливості сімейного мікроклімату;

· особливості індивідуального та психофізичного розвитку дитини;

· навчальна діяльність дитини в сім'ї;

· трудова діяльність дитини в сім'ї;

· особливості виховання дитини в сім'ї;

· організація вільного часу дитини в сім'ї;

· взаємостосунки сім'ї та школи;

· педагогічна культура батьків.

Для підвищення ефективності діяльності вчителя початкових класів з дітьми з неблагополучних сімей та їхніми батьками використовуються такі форми роботи:

· масові (батьківські конференції, дні відкритих дверей, сімейні вечори та сімейні естафети, педагогічні лекторії);

· індивідуально-групові (бесіди, тренінги, рольові ігри, батьківські дні у школі, організація консультацій для батьків із запрошенням соціальних педагогів, психологів, спеціалістів з питань медицини, юристів);

· індивідуальні (педагогічні консультації, обговорення педагогічних ситуацій, індивідуальні бесіди, тренінги);

· взаємодія школи із соціальними службами.

Робота з неблагополучними сім ями повинна передбачати психологічну підготовку вчителя, усвідомлення ним необхідності організації педагогічного керівництва сімейним вихованням; дійове керівництво вихованням дітей з неблагополучних сімей, створення цілеспрямованої системи роботи з неблагополучними сім'ями; спонукання вчителів до творчого пошуку, критичного аналізу роботи з неблагополучною сім'єю, вивчення кращого досвіду сімейного виховання.

Незважаючи на складність роботи з важковиховуваними дітьми, педагоги мають вірити в силу виховного впливу на особистість, намагатись будь-що допомогти дитині стати повноцінною людиною. Як зазначає М. Фіцула, школа та сім я можуть справитися з таким важким завданням за умови, що результативність процесу перевиховання залежить від вразливості, пластичності та сили біологічних задатків, від тривалості негативного досвіду особистості і її готовності до виправлення. Наслідки впливу виховного середовища залежать від уміння педагога спиратись на наявний позитивний фонд особистості, уміння залучати її до активної співпраці у своєму виправленні. Успіх виховного впливу на важковиховуваних дітей залежить від їх залучення до корисної діяльності, забезпечення високого темпу їх життя, зміст виховної роботи з важковиховуваними учнями має відповідати їх індивідуальним і віковим особливостям, мати високу емоційну насиченість.