Проблеми соціального страхування в Україні

МІНІСТЕРСТО ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩІЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

«ЗАПОРІЗЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ»

Реферат

на тему: «Проблеми соціального страхування в Україні»

Запоріжжя, 2010

ЗМІСТ

Вступ

1. З історії соціального страхування

1.1 Етапи реформи

1.2 Мета реформи соціального забезпечення

2. Система соціального страхування

3. Необхідність та зміст страхування

3.1 Поняття соціального страхування та його значення

4. Проблеми та перспективи розвитку системи соціального страхування Україні

Висновок

Література

Вступ

Ніхто, крім держави, не може законодавче захистити життя людей від можливого безробіття, фінансової скрути, зубожіння. На жаль, механізми такого захисту в Україні майже повністю відсутні. Напружена ситуація з державним бюджетом призводить до падіння загального рівня доходів і диференціації різних верств суспільства за доходами, дедалі більша частина людей потребує державної допомоги, претендує на соціальні трансферти. До урядових трансфертів традиційно відносять допомогу з безробіття, пенсії, допомоги малозабезпеченим, старим, хворим. Тому формування системи соціального страхування в Україні - одна з найактуальніших проблем і наріжний камінь політики зайнятості. Для її розв'язання необхідно вивчити досвід функціонування аналогічних систем у розвинутих країнах у поєднанні з ретроспективним дослідженням вітчизняної практики.

У країнах із розвинутою ринковою економікою досягнення високого рівня зайнятості - одна з основних цілей макроекономічної політики держави. Система заходів щодо регулювання зайнятості базується на державній концепції стимулювання економічного зростання, підвищення ефективності виробництва і продуктивності праці, що розглядаються як найважливіші умови підтримання і створення додаткової зайнятості.

Об'єкт дослідження - соціальне страхування в Україні.

Предмет дослідження - проблеми соціального страхування в Україні.

Мета дослідження полягає у дослідженні проблеми соціального страхування в Україні.

Для досягнення мети стоять наступні завдання:

Вивчити історію соціального страхування

Визначити етапи реформи соціального страхування

Проаналізувати систему соціального страхування

Визначити мету реформи соціального забезпечення

Охарактеризувати необхідність та зміст страхування

Розкрити проблеми та перспективи розвитку системи соціального страхування в Україні

1. З історії соціального страхування

Людство завжди прагнуло уникнути негараздів. Не маючи можливості запобігти їх виникненню та впливу, воно намагалося обмежити згубний вплив небажаних подій. Вважається, що первинні форми страхування виникли у далеку давнину. Зокрема, в законах вавілонського царя Хаммурапі передбачалось укладання угоди між учасниками торгового каравану про спільну відповідальність за збитки, яких зазнавав будь-хто з його членів внаслідок розбійного нападу, пограбування тощо.

На території Стародавньої Греції практикувалися угоди купців-піратів щодо розподілу доходів від торговельно-розбійницьких операцій, а також розподілу втрат внаслідок різноманітних морських небезпек.

Специфічна форма страхування існувала в Україні між чумаками. Зміст її полягав у тому, щоб спільно відшкодовувати збитки потерпілому в дорозі від падежу вола і т. ін.

Значного розвитку страхування набуло у Стародавньому Римі, передбачаючи взаємодопомогу членам римських професійних корпорацій, колегій, спілок на випадок захворювання, каліцтва, смерті (для виконання культових обрядів, встановлення пам'ятників, допомоги сім'ям, що втратили годувальника тощо). На відміну від первинних форм страхування, які не передбачали попереднього нагромадження страхового фонду, але зобов'язували відшкодувати збитки спільно у порядку їх перерозподілу між певною спільнотою, страхування у Стародавньому Римі ґрунтувалося на обов'язковості регулярних платежів, що дозволяло акумулювати грошові засоби та створювати страховий фонд до настання небажаного (страхового) випадку. Ці засоби мали суворо цільове призначення, їх не можна було використати, скажімо, на погашення боргу і т. ін. їх міг отримати тільки спадкоємець за заповітом, а не за законом, оскільки лише особа, визначена тим, хто заповідав, здатна найліпше використати грошові страхові засоби за цільовим призначенням. І хоч римське право регламентувало належність рабовласнику результатів усіх угод, укладених його рабом, господар не мав права на привласнення його (раба) страхової суми [6].

Статут колегії чи спілки регламентував випадки втрати права на отримання страхового відшкодування. Це, насамперед, самогубство та несплата на момент смерті щомісячних внесків пізніше встановленого терміну.

Середньовічне, або гільдійно-цехове страхування, спершу було досить схожим на страхування у професійних колегіях та спілках. Воно ґрунтувалось на наданні взаємодопомоги без попереднього переліку страхових подій та розмірів виплати за ними. У міру розвитку гільдійно-цехове страхування запровадило регулярні внески, встановило перелік страхових випадків, за яких передбачалося відшкодування збитків з урахуванням ступеня ризику, конкретизувалися форми та розмір страхових виплат. У цей період формується поділ страхування на майнове та особисте. Майнове страхування було покликане відшкодовувати збитки, що виникали внаслідок стихійного лиха, пограбування, а також банкрутства (розорення) члена гільдії незалежно від причини. Особисте страхування передбачало грошові виплати в разі смерті, хвороби, каліцтва тощо.

Цікавою ознакою середньовічного страхування було зобов'язання членів гільдійної або цехової каси сприяти один одному в обмеженні збитків, спричинюваних пожежами, стихійними лихами, грабунками тощо. Недбале ставлення до охорони майна позбавляло права на отримання страхового відшкодування [3].

Крім того, в межах середньовічного страхування відбулося відособлення таких страхових фондів, які обслуговували не тільки членів страхової організації, а й сторонніх осіб. Це фонд для вдів, сиріт і т. ін.

І, зрештою, так звані родові та общинні взаємодопомоги, різноманітні державні страхові заходи, що зародилися і застосовувалися в цей історичний період, можна розглядати як прообраз ринкових форм страхування.

Початок зародження страхування в Україні припадає на 90-ті роки ХІХ століття, коли в південному регіоні у 1899 році почало діяти Одеське товариство взаємного страхування фабрикантів та ремісників від нещасних випадків з їх робітниками і службовцями. У 1903 році був прийнятий закон про винагороду робітників і службовців, що потерпіли від нещасних випадків на виробництві. Цей закон започаткував підвалини страхування працівників на випадок травм і захворювань. У 1917 році, у зв'язку із зміною державного устрою та громадянською війною, цей вид страхування припинив існування і був відновлений тільки у 1921 році. З 1933 року соціальне страхування почало перетворюватись у соціальне забезпечення, що було притаманне країні з державною формою власності [2].

З набуттям незалежності в Україні розроблена і схвалена у грудні 1993 року Верховною Радою України Концепція соціального забезпечення населення України, яка врахувала перехід держави до ринкової економіки, оскільки механізми існуючої до цього часу системи соціального захисту вичерпали себе і обумовили негативні тенденції:

1) зростання заборгованості по виплатах,

2) випадки нецільового використання страхових коштів,

3) невідповідність форм управління фондами в існуючій системі формування їх коштів [1].

1.1 Етапи реформи

Основні етапи страхової реформи в Україні:

Перший етап - 1998 рік. Прийняття Закону України "Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування".

Для реалізації Концепції соціального забезпечення населення України групою спеціалістів міністерств і відомств були розроблені Основи законодавства України про соціальне страхування, які прийняті у вигляді базового рамкового закону.

Враховуючи важливість цього законодавчого акту, Президія Верховної Ради України постановою від 18 березня 1996 року прийняла рішення про проведення 8 квітня 1996 року парламентського слухання щодо даного законопроекту. Обговоривши проект закону, учасники парламентського слухання в основному схвалили його й рекомендували Верховній Раді після відповідного доопрацювання розглянути цей законопроект [4].

З урахуванням положень Конституції Основи законодавства України про соціальне страхування були доопрацьовані і подані до Верховної Ради. Парламент розглядав їх тричі у першому читанні, двічі - в другому і 14 січня 1998 року прийняв Основи. Цим самим було відкрито шлях для розробки законопроектів з усіх п'яти видів соціального страхування.

Другий етап - 1999-2000 роки. Прийняття законів згідно з Основами законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

Верховною Радою України були прийняті Закони України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" (23 вересня 1999 року № 1105-XIV), "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" (2 березня 2000 року № 1533-III), "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням" (від 18 січня 2001 року № 2240-III).

Таким чином, в Україні було створено законодавчі умови для становлення системи загальнообов'язкового державного соціального страхування, яка базується на вимогах Європейського кодексу соціального забезпечення (1964 року) та рекомендаціях Міжнародної Організації Праці № 67 (1944 рік) [2].

Третій етап - 2001 рік. Рік запровадження державного соціального страхування

Відповідно до прийнятих законів в 2001 році запроваджено три види загальнообов'язкового державного соціального страхування, а саме: · на випадок безробіття;

· у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням;

· від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності.

Четвертий етап - 2002-2004 роки. Удосконалення законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, впровадження пенсійного та медичного соціального страхування.

1.2 Мета реформи соціального забезпечення

Метою реформи соціального забезпечення населення України є: 1) Створення стійкої фінансової системи для економічного захисту людини у разі настання безробіття, тимчасової непрацездатності, вагітності та пологів, народження дитини, догляду за нею, нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, старості та інших випадках, передбачених законодавством, за рахунок страхових внесків роботодавців та застрахованих осіб. 2) Створення ефективної системи управління соціальним страхуванням за участю представників трьох сторін соціального партнерства.

3) Удосконалення системи виплат.

4) Встановлення дієвого контролю за цільовим використанням коштів цільових страхових фондів [5].

2. Система соціального страхування

Соціальне страхування має дві форми: обов'язкову та добровільну. Обов'язкове соціальне страхування - державне, відрізняється від обов'язкового особистого наступним: є тільки державним; страховики функціонують на паритетних засадах; принципами субсидування, забезпечення рівня життя, не нижче прожиткового мінімуму; характером забезпечення; сферою дії; підставами організації (соціальний ризик); засобом встановлення (імперативний) та соціально-правовою природою страхових внесків. Соціально-правова природа страхових внесків, на думку автора, проявляється в тому, що: 1) вони є одночасно гарантією соціального забезпечення конкретної особи та джерелом коштів солідарної системи; 2) імперативний порядок визначення розміру тарифу здійснюється з дотриманням принципу рівності [1].

Відповідно до законів на добровільне соціальне страхування поширюються принципи загальнообов'язкового, особи набувають статусу застрахованих, як за загальнообов'язковим, що свідчить про державність добровільного страхування. На думку автора, добровільне страхування не є державним. Воно повинно регулюватися окремими нормативно-правовими актами. Незважаючи на це, добровільне страхування є соціальним: 1) виконує функції основної та додаткової форми соціального забезпечення, 2) однорідність відносин добровільного та обов'язкового соціального страхування обумовлена соціальними ризиками (їх зміст однаковий, метод правового регулювання - різний), 3) до соціального забезпечення відносять системи, що функціонують, як результат спільних дій підприємців і працівників. Критеріями розмежування добровільного соціального страхування від обов'язкового соціального є залежність виникнення страхування від волі особи, порядок встановлення прав і обов'язків суб'єктів страхування (шляхом укладення договорів про соціальне страхування) та ролі держави в його здійсненні. Страховиками мають бути недержавні соціальні страхові фонди, діяльність яких контролюється державою. У дисертації обґрунтовано розмежування добровільного соціального страхування від добровільного особистого страхування (наводиться у висновках) [7].

На підставі цих ознак запропоновано визначення соціального страхування як провідної організаційно-правової форми соціального забезпечення, яка гарантує особам право на соціальне забезпечення і профілактику соціального (страхового ризику) за рахунок страхових коштів. Система соціального страхування - це складова частина системи соціального забезпечення, сукупності правових, економічних, організаційних заходів щодо забезпечення реалізації застрахованою особою (або членами її сім'ї) права на матеріальне забезпечення та соціальне обслуговування, на умовах та в розмірах, передбачених законом чи договором про соціальне страхування.

3. Необхідність та зміст страхування

Необхідність страхового захисту має кілька аспектів: природний, економічний, соціальний, юридичний, міжнародний.

З позицій природних інтересів суспільства та окремих його громадян, страхування виникло як засіб збереження матеріального благополуччя за настання випадкових, непередбачуваних, а також передбачуваних, але небажаних і таких, яких не можна уникнути, випадків з метою розподілу заподіяних окремим громадянам Збитків між багатьма іншими членами суспільства, щоб полегшити тягар потерпілих.

Економічна зумовленість страхового захисту пояснюється необхідністю створення такого різновиду людської діяльності, який ґрунтується на акумуляції фінансових засобів з метою відшкодування збитків, спричинених настанням шкідливих для здоров'я та (або) матеріального благополуччя подій, як фізичним, так і юридичним особам, що створює сприятливі умови для безперебійного процесу суспільного відтворення.

У соціальному плані страхування є формою (способом) участі держави, роботодавців та громадян у справі захисту особистих інтересів громадян і створення у такий спосіб умов для забезпечення соціальної та політичної стабільності в суспільстві [7].

В юридичному аспекті страхування є різновидом цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів.

Міжнародний аспект страхового захисту зводиться до усунення національних відмінностей у законодавствах різних країн і уніфікації способів захисту інтересів господарюючих суб'єктів, з одного боку, та розробки таких юридичних норм, які б забезпечили страховикам наявність достатніх фінансових гарантій, з іншого боку.

Таким чином, необхідність страхового захисту викликана прагненням обмежити як матеріальні, так і нематеріальні збитки, пов'язані з певними ризиками.

Ризики -- можлива небезпека втрат, зумовлена певними природними явищами (землетруси, паводки, засуха тощо), випадковими подіями техніко-технологічного характеру (пожежа, аварії, вибухи тощо), кримінальними явищами (крадіжки, розбійницькі напади, шахрайство тощо) та явищами суто економічного характеру, різноманітність котрих досить стрімко зростає у зв'язку із поглибленням суспільного поділу праці, розвитком кредитної системи (порушення ритмічності поставок, кризи неплатежу, інфляція тощо).

Класифікація ризиків може бути досить різноманітною залежно від критерію, покладеного в її основу. З огляду на те, чи готовий суб'єкт взяти на себе відповідальність за страхове відшкодування збитків потерпілим внаслідок настання небажаних, уразливих з погляду економічних (або інших) інтересів подій, розрізняють страхові та нестрахові ризики.

Страховий ризик -- певна подія, у разі настання якої проводиться страхування. Вона має ознаки ймовірності та випадковості. Страхується той ризик, за яким можна оцінити ймовірність страхового випадку, визначити розмір збитку й обчислити ціну страхової послуги та можливу частку страхового відшкодування [6].

Нестрахові ризики -- події, які теж супроводжуються певними втратами для потерпілого, але не підлягають страхуванню, найчастіше у зв'язку з відсутністю бажаючих взяти на себе зобов'язання щодо відшкодування збитків, спричинених цими подіями. Це, як правило, ризики, за якими неможливо оцінити ймовірність страхового випадку, визначити розмір збитків та ціну страхової послуги.

З розвитком ринкових відносин зростає ступінь ризику, отже, зростає потреба суспільства у засобах захисту та механізмах обмеження ризику. Страхування компенсує збитки (або частину їх) у грошовій формі, а не відшкодовує товарно-матеріальні цінності, і, таким чином, не може повністю усунути порушень перебігу відтворювального процесу. Але воно послаблює залежність суспільного виробництва та окремого підприємця від непередбачуваних небажаних випадків і являє собою вироблений суспільством механізм боротьби із порушенням економічної рівноваги. Та часткова або повна компенсація збитків -- не єдина функція страхування. Важливе значення мають превентивні (попереджувальні) заходи, спрямовані на запобігання страхового випадку (протипожежні заходи, запобігання дорожньо-транспортним пригодам, епідеміям тощо) та репресивні, спрямовані на усунення страхового випадку (боротьба з пожежею, паводком, епідемією і т. ін.) [4].

3.1 Поняття соціального страхування та його значення

Соціальне страхування -- гарантована державою система заходів щодо забезпечення громадян у старості, на випадок захворювання, втрати працездатності, щодо підтримки материнства та дитинства, а також з охорони здоров'я членів суспільства в умовах безплатної медицини.

Необхідність соціального страхування зумовлена такими причинами:

наявністю осіб, котрі, з огляду на певні обставини, не беруть участі в суспільно-корисній праці, отже, не можуть за рахунок заробітної плати підтримувати своє життя;

наявністю громадян, котрі є дієздатними, але не мають можливості реалізувати цю дієздатність [2].

У соціально-політичному аспекті соціальне страхування є способом реалізації конституційного права громадян на матеріальне забезпечення у старості, у разі хвороби, повної або часткової втрати працездатності або ж за браком такої від народження, при втраті годувальника, при безробітті.

Соціальне страхування покликане виконувати такі функції:

формування грошових фондів, з яких покриваються затрати, пов'язані з утриманням непрацездатних та осіб, що, з огляду на обставини, не беруть участі в трудовому процесі;

забезпечення певною мірою чисельності та структури трудових ресурсів;

скорочення розриву в рівнях матеріального забезпечення працюючих та непрацюючих громадян;

сприяння вирівнюванню життєвого рівня різних соціальних груп населення, не залучених до трудового процесу [3].

Система соціального страхування складається з двох видів:

перший пов'язаний з відновленням та збереженням працездатності працівників;

другий має гарантувати матеріальне забезпечення громадянам, котрі втратили працездатність або не мали її.

Матеріальною основою для виконання цих завдань виступають певні фонди з характерними для них напрямками використання коштів.

Розподіл страхових внесків на окремі види соціального страхування (у %%)

4. Проблеми та перспективи розвитку системи соціального страхування в Україні

Системою соціального захисту охоплено:

близько 14,5 млн. громадян похилого віку (із них 2 млн. інвалідів);

115 тис. дітей-інвалідів;

З млн. тих, що постраждали внаслідок аварії на ЧАЕС;

З млн. службовців різних категорій (значною мірою і члени їхніх сімей) поповнюють армію тих, хто користується пільгами. Це працівники правоохоронних, митних, податкових органів, санепідеміологічних служб, депутати різних рівнів, військовослужбовці тощо.

У нашій державі діють близько 200 законів та нормативних актів, що визначають пільги громадянам. Самих пільг нараховується 40 видів (безплатний проїзд у громадському транспорті, безплатне санаторне лікування, безплатні ліки, 50- і 100%-ві пільги на оплату житлово-комунальних послуг і т. ін.).

Співвідношення середнього розміру пенсії та середнього розміру заробітної плати в Україні досить низьке. Воно становить близько 35%.

Пенсії встановлюються у розмірах, значно нижчих, ніж визначений державою прожитковий мінімум [3].

Надмірно зростають витрати на утримання служб, комісій та центрів соціального обслуговування.

Отже, система соціального захисту в Україні потребує докорінної реформи.

Необхідність захисту соціально-економічних прав громадян України вимагає, щоб соціальна політика держави стала органічною складовою економічних реформ і здійснювалась з урахуванням світового досвіду. Україна ще не приєдналась до Міжнародної організації праці і, отже, не використовує конвенцію з питань соціального захисту населення, якою керуються країни ОЕСР. Організація соціального страхування в цих країнах базується на державних та недержавних програмах, що мають спільну мету -- здійснення найповнішого захисту громадян.

Оцінюючи систему соціального захисту, яка нині діє в Україні, слід зазначити, що, по-перше, запровадження додаткових спеціальних зборів до Пенсійного фонду, як-то оподаткування операцій з купівлі і продажу валюти, ювелірних виробів із золота, пла-1 тини та коштовного каміння і т. ін., несуттєво вплинуло та й не може вплинути на рівень пенсійного забезпечення [4].

37% нарахувань на фонд оплати праці -- надмірно важкий тягар для підприємств, установ та організацій. Разом з тим ці засоби не можуть вирішити проблеми соціального захисту вже непрацездатних громадян за рахунок працюючих. Непомірно велика частка тіньової економіки зводить нанівець спроби вирішити проблеми належного пенсійного забезпечення за рахунок найбільш законослухняних, але низькооплачуваних категорій громадян.

Дефіцит бюджетних коштів унеможливлює вирішення цієї проблеми найближчим часом. Назріває потреба реформування як системи соціального страхування в цілому, так і пенсійної системи зокрема.

Досвід країн, що пережили досить важкий економічний стан, аналогічний тому, в якому сьогодні опинилася Україна, свідчить про те, що суспільство може вирішити цілу низку економічних, соціальних та політичних проблем за допомогою особистого страхування [1].

Висновок

Соціальне страхування в умовах ринкової економіки - провідна організаційно-правова форма соціального забезпечення, яка гарантує особам право на соціальне забезпечення і профілактику соціального (страхового) ризику за рахунок страхових коштів.

Право на соціальне страхування - це можливість особи брати участь у системі заходів щодо забезпечення реалізації права на соціальне забезпечення й вимагати відповідних дій від страхувальника та страховика. “Відповідні дії” страхувальника та страховика включають: 1) сплату, акумулювання та цільове витрачання страхових коштів; 2) призначення та виплату страхового забезпечення відповідного розміру і в строки, передбачені законодавством або договором про соціальне страхування.

У системі соціального страхування значне місце посідають заходи щодо профілактики, оздоровлення, реабілітації та іншого попередження страхового ризику, які не є “страхуванням від страхового випадку”, тому об'єктом соціального страхування виступають інтереси, пов'язані з життям, здоров'ям, працездатністю, продуктивною зайнятістю застрахованих осіб [1].

Соціальне страхування може бути державним та недержавним (добровільним). Недержавне соціальне страхування відрізняється від добровільного особистого наступним: воно не обумовлено страховою сумою, підставою для організації виступає соціальний ризик, охоплює тільки економічно активне населення, механізмами здійснення страхування (відсутність договорів змішаного страхування, можливість переходу до іншого страхового фонду), повинно поєднувати накопичувальний і солідарний принципи та мати спільне керівництво.

Недержавні соціальні страхові фонди - це юридичні особи, що утворюються і функціонують як результат спільних дій підприємців, працівників і осіб, які самостійно забезпечують себе роботою для здійснення добровільного соціального страхування та основною метою діяльності яких, є надання або підвищення рівня соціального забезпечення.

Страховиком загальнообов'язкового державного соціального страхування є фінансово відокремлена некомерційна юридична особа, яка функціонує на паритетних засадах з метою акумулювання страхових коштів та забезпечення застрахованих осіб у разі настання страхового випадку.

Передумовою виникнення страхових правовідносин виступають соціальні (страхові) ризики - обставини, які можуть наступити незалежно від волі, свідомості людини та містять небезпеку шкідливих наслідків для “соціального” статусу особи, джерел засобів її життєдіяльності та неможливі для абсолютного усунення вірогідності їх настання.

Література:

Базилевич В. Д. Страхова справа: Навч. посібник. - К., 2000

Бойко М.Д Право соціального забезпечення України. - Київ: Атака, 2006

Гуменюк И.А. Пенсионный фонд: проблемы формирования бюджета// Актуальні проблеми держави та права. Збірник наукових праць. Вип.5. - 1998. - С.253-258.

Гуменюк И.А. Система социальной защиты граждан от безработицы в Украине// Актуальні проблеми держави та права. Збірник наукових праць. Вип.6. Ч.2 - 1999. - С.121-126.

Гуменюк І. Загальнообовязкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань. У підручнику “Трудове право України” / Під ред. Н.Б. Болотіної, Г.І. Чанишевою. - К.: “Знання”, 2000. - С. 416-420

Гуменюк І.О. Соціальне страхування в Україні: окремі теоретичні проблеми// Актуальні проблеми держави та права. Збірник наукових праць. Вип.9. - 2000. - С.180-186.