Економічна соціологія. Соціологія праці та управління

17

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ Й НАУКИ УКРАЇНИ

КИЇВСЬКИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ім. ДРАГОМАНОВА

РЕФЕРАТ

З СОЦІОЛОГІЇ

НА ТЕМУ: Економічна соціологія. Соціологія праці та управління

Виконала студентка 33 групи

Сергієнко Олена

Київ 2009

Економічна соціологія

Суть та зміст економічної соціології. Вивчаючи це питання, слід взяти до уваги, що для характеристики економічних процесів та явищ у соціології використовується ціла система понять. Найширшим із них є поняття економічної сфери. Економічна сфера -- це цілісна підсистема суспільства, відповідальна за виробництво, розподіл, обмін та споживання матеріальних благ і послуг, необхідних для життєдіяльності людей.

Економіка як соціальний інститут суспільства тісно пов'язана з його соціальною структурою. Економічні відносини визначають положення соціальних груп, закріплюють їх глибинні соціальні зв'язки, визначають характер взаємодії. У цьому розумінні економіка символізує основу суспільства, його міцність, сталість.

Економічна соціологія являє собою міждисциплінарний науковий напрям, який інтегрує соціологію та економіку, вивчає дії економічних законів, закономірності розвитку економічних і соціальних відносин, життєдіяльність людей. Виникнення економічної соціології зумовлене соціальною потребою створення спеціального знання соціальних явищ і процесів, нагромадження спеціальних наукових ідей, концепцій, фактів і факторів, а також вироблення нових методів соціологічних досліджень.

Економічна соціологія як науковий напрям зародилась у США в середині 60-х років ХХ ст. Спричинили її появу потреби в пошуку шляхів ефективного управління людським фактором в умовах науково-технічного прогресу, розширення масштабів виробництва, ускладнення економічних зв'язків і загострення соціальних суперечностей. Важливим фактором становлення економічної соціології став процес соціологізації економічної науки, який охопив мотивацію економічної поведінки, співвідношення свободи й регламентованості в економіці, відносини людини і держави, бізнес та менеджмент, соціальні інститути -- політику, власність, сім'ю та інші, а також їх роль в економічному житті. Передумовами визначення цього напряму стали дослідження М. Вебера і Т. Веблена, які розробили теорію соціальних інститутів та їх ролей у регулюванні економіки.

Особливу роль у становленні економічної соціології відіграв розвиток емпіричних соціологічних досліджень, зокрема дослідження промислової соціології, теорії соціальної стратифікації і мобільності, соціології організації тощо. На становлення економічної соціології особливий вплив мали дослідження управління людським фактором, які групувались на людських відносинах. Економічну соціологію пов'язують також зі структурно-функціональним напрямком соціології, який розробили Т. Парсонс, Н. Смелзер, К. Девіс та ін. Цей напрям охоплював такі елементи, як бізнес, ринок, адміністрація, конкуренція, інфляція тощо. Дослідження даного напряму групувалися на соціологічних методах і підходах, на соціологічному аналізі зв'язків економіки і суспільства. Водночас виникнення економічної соціології було підготовлено багатьма концепціями соціологічних теорій, зокрема теорій соціальної дії, ролей, особистостей, а також конкретними соціологічними дослідженнями.

Засновники економічної соціології визначили емпіричні об'єкти і предмети конкретних досліджень. До емпіричних об'єктів належать соціальні аспекти економічних інститутів: ринок, гроші, підприємства, власність, а також соціальні аспекти різних економічних систем, соціальних груп, політичних інститутів та ін. Предметами дослідження є міжгрупові відносини, поведінка, конфлікти в ринковій економіці, соціальні функції і процеси.

У загальному вигляді економічну соціологію спочатку визначали як науку про взаємозв'язки економічної та неекономічної сфер суспільного життя. До економічної сфери відносили виробництво, розподіл, облік, споживання, а до неекономічної -- політику, культуру, етнос і стратифікацію.

Дослідження економічної соціології спрямовувалися на поведінку споживачів товарів, соціальні ролі у дефіцитній економіці, поведінку і стимулювання діяльності господарських керівників, ставлення до економічних реформ, вплив культурних факторів на розвиток економіки, систему цінностей людей. Важливе місце займали дослідження на стику економіки й соціології, зокрема трудової мобільності -- плинності, міграції, міжгалузевих переміщень, ставлення молоді до праці й до професії, соціальних проблем міста і села, бюджету часу тощо.

Виникнення економічної соціології пов'язується зі зростанням ролі людського фактора у розвитку суспільства як колективного суб'єкта суспільного життя, що має соціальну, демографічну, економічну й політичну структуру та функції, що забезпечують розвиток суспільства.

На розвиток економічної соціології суттєво вплинув науково-технічний прогрес, який проявляється у широкому спектрі тенденцій, зокрема у зростанні технічної озброєності та спеціалізації суспільної праці, що зумовлює зміну ролі людини у системі природа -- суспільство. Підвищення технічної озброєності праці дозволило людині приводити в дію все більшу масу технічних засобів, енергетичних потужностей, сировини й матеріалів. Набуває більшого значення інтенсифікація виробництва, економне витрачання матеріальних ресурсів, удосконалення технології тощо.

Управління людським фактором також вимагає змін. Його вдосконалення пов'язане з поліпшенням контролю й особливо самоконтролю, який грунтувався на професійній совісті, трудовій та особистій гідності. Кращих успіхів досягають ті спільності, які мають розвинуте почуття власної гідності, честі й самоповаги, працівників з високими соціальними якостями. Вони змінюються під випливом різних факторів: політичних, економічних, культурних і психологічних.

Важливим фактором соціально-економічного розвитку суспільства є підвищення рівня освіти й культури. Сучасна молодь вступає у трудове життя з вищим рівнем загальної і професійної підготовки. Освічені, культурні й кваліфіковані працівники значно активніші у праці та житті. Зростання рівня культури та інформативності, розширення потреб та інтересів посилили прагнення працівників до більшої самостійності, підвищили цінність творчих елементів праці.

Економічна соціологія вивчає широке коло питань соціальної політики, яка стосується діяльності органів влади, спрямованої на регулювання стану, відносин і взаємодії основних елементів соціальної структури суспільства -- класів, націй, верств і груп. Завдання цієї політики полягає у забезпеченні узгодження інтересів індивідів і спільностей з інтересами суспільства. Конкретні цілі соціальної політики грунтуються на потребах і умовах та спрямовуються на соціальний захист людей і дотримання соціальної справедливості в усіх сферах суспільного життя.

Соціальна політика тісно пов'язана з господарським механізмом, який включає сукупність важелів, зорієнтованих на форми відносин, самостійність підприємств, приватну власність, інтерес і мотивації людей.

Традиційно більшість соціологів сповідає концепцію множинності факторів, котра доводить, що в суспільстві активно діють різні фактори: і економіка, і політика, і духовна культура... Класики соціології надавали великого значення економічним процесам. М. Вебер розглядав економічні відносини як одну з ліній, що визначають соціальну диференціацію суспільства. Е. Дюркгейм всебічно досліджував вплив розподілу праці на соціальні процеси. Однак у К. Маркса положення про роль економіки виражені яскравіше, категоричніше. Марксизм розглядає економіку як головний визначальний фактор історії. За Марксом, економічні визначають усі інші види суспільних відносин. Вони формують базис суспільства, над яким складаються залежні від нього надбудовні форми: політичні, правові, моральні та ін. К. Маркс показує цю залежність, аналізуючи зміну суспільно-економічних формацій. Зміна раніше пануючих економічних відносин, наприклад феодальних, зумовлює зміну надбудовних форм, зокрема, виникнення політичної організації капіталізму, буржуазного права тощо. З точки зору К. Маркса, ці положення підтверджує та деталізує аналіз самого капіталізму.

Марксизм, безсумнівно, визнавав зворотний вплив надбудовних форм на економіку. Ф. Енгельс у листах 90-х років минулого століття, виступаючи проти докорів в економізмі, писав, що ні він, ні К. Маркс ніколи не вважали економіку виключно визначальним фактором; що було б смішно все пояснювати лише економікою, економіка тільки в кінцевому рахунку визначає розвиток.

Та оскільки К. Маркс спеціально й детально розглядав роль саме економіки, це сприяло розповсюдженню неточних трактувань, оцінок марксизму. З марксизмом і нині продовжують полемізувати з цього питання. М. Вебер, Е. Дюркгейм, Т. Веблен саме в процесі полеміки формують положення про ролі різних факторів. Зокрема, М. Вебер говорить про роль етики, релігії в розвитку економіки. У книзі “Протестантська етика і дух капіталізму” він розкриває вплив релігійної етики, зумовлений впливом протестантизму, на становлення сучасного капіталізму. Т. Веблен говорить про роль психологічного та культурного факторів у розвитку економіки.

На прикладі сучасних економічних процесів можна бачити, як зміна економічних відносин викликає потребу у відповідних змінах політичних, правових та інших форм. Поява, наприклад, нових для нашого суспільства економічних відносин, основаних на приватній власності, потребує їх закріплення у відповідних конституційних та інших правових актах. Поширення приватновласницьких відносин веде до змін моральних оцінок нетрудових доходів, біржових спекуляцій, посередницької діяльності, життя за рахунок процентів на вкладений капітал і т.ін. Політика й право, закріплюючи нові форми господарчої діяльності, можуть сприяти їх подальшому розвитку, а можуть, навпаки, гальмувати його, вводячи, приміром, непомірні податки і т. ін.

На кожному конкретному етапі розвитку суспільства пріоритет взаємодії може належати будь-якій сфері, але в кінцевому рахунку саме утвердження нових економічних відносин визначає розвиток тієї чи іншої сфери, лице суспільства, характер надбудовних утворень. Взаємодія сфер виражається у суспільному здійсненні функцій, у взаємодії організацій та установ, нормативних систем.

Характерна особливість економічної соціології полягає в тому, що вона грунтується на взаємозв'язках і взаємодіях соціальної та економічної сфер. Економічна соціологія розглядає соціальну сферу як середовище, в якому формуються соціальні відносини між сукупностями людей та індивідами. Соціальна сфера істотно впливає на функціонування й розвиток економіки, тобто на соціально-економічні процеси. Під соціальними процесами розуміються зміни у соціальних об'єктах, які відбуваються під впливом людського фактора.

Економічна сфера являє собою цілісну підсистему суспільства, яка відповідає за виробництво, розподіл, обмін і споживання матеріальних благ та послуг, необхідних для життєдіяльності людей. Вона взаємодіє з політикою, культурою, освітою, побутовими послугами та іншими елементами системи.

Між економічною і соціальною сферами існують тісні взаємозв'язки, насамперед, економічні відносини впливають на соціальну структуру суспільства і на активність соціальних груп, а соціальні відносини впливають на соціально-економічні процеси. Особливу роль у такому взаємовпливі відіграє людський фактор, який є активною силою розвитку економіки й надання їй соціального характеру.

Взаємозв'язок економічної соціології з іншими науками та її основні функції

Економічна соціологія взаємопов'язана з багатьма науками. Особливо тісний її зв'язок з наукою управління, яка вивчає управлінські кадри, зокрема склад, мобільність, вертикальні й горизонтальні відносини, різні міжколективні взаємодії, а також форми поведінки керівників, проблеми керівництва та лідерства. У науці управління утвердилася теорія соціального управління, де об'єктами виступають соціальні системи. Дослідження організаційної структури керованих об'єктів, людського фактора та його поведінки є базою для розробки наукового положення економічної соціології. Особливого значення для економічної соціології набула наука управління виробництвом з дослідження таких проблем: оптимізація співвідношення політичного й господарського управління економікою і науково-технічним прогресом; ефективне поєднання централізованих і демократичних засад в управлінні; формування інститутів соціального контролю та участі трудівників в управлінні; вироблення кадрової політики -- принципів добору, підготовки, розстановки й виховання управлінських кадрів, а також критеріїв оцінки ефективності їх діяльності.

Водночас економічна соціологія розробляє наукові положення, які використовує наука управління, зокрема соціальні аспекти політичної влади, діяльності, поведінки, ціннісні орієнтації, соціальні норми, традиції, колективні інтереси тощо.

У теоретичних дослідженнях економічна соціологія застосовує поняття, які розроблені філософією. До них належать політична система, держава, суспільство, нація, колектив, особистість, свідомість, відносини, соціальний прогрес, соціальна сфера та ін. Досить міцні зв'язки має економічна соціологія з правовими науками, соціальною психологією та іншими суспільними науками.

Дослідження економічної соціології грунтується на інтеграції соціологічного й економічного підходів. Необхідність такої інтеграції зумовлюється тим, що економісти, вивчаючи економічну сферу, не беруть до уваги соціальних відносин, зокрема сімейних відносин і бюджету, а навколишнє середовище, галузі культури, освіти, охорони здоров'я розглядають лише з точки зору фінансування й розвитку. Соціологи досліджують суспільні відносини без глибокого проникнення в економічні процеси. Інтеграція економічного й соціального підходів забезпечує визначення соціальної спрямованості розвитку економіки. Економічний підхід означає, що цілі розвитку економіки визначаються матеріальними потребами суспільства, максимізацією суспільного продукту, національного доходу, фонду споживання тощо. Соціологи розглядають цілі розвитку економіки як похідні від цілей суспільства, а саму економіку -- як засіб, що дає можливість суспільству досягти розвинутого способу життя, соціальної справедливості та інших соціальних цілей.

Економісти ототожнюють механізм розвитку економіки з господарським механізмом, який регулює відносини економічних інститутів та організацій, але носить внутрішньоекономічний характер і не охоплює відносин економіки з іншими сферами суспільства.

Соціологи розглядають механізм розвитку економіки значно ширше, включаючи взаємодію не тільки економічних, а й соціальних інститутів та організацій. Якщо економісти вивчають в основному формалізовані відносини, що грунтуються на регламентованих законодавчих нормах, посадових статусах, то соціологи враховують як формалізовані, так і неформалізовані відносини.

В економічному підході людина розглядається як елемент трудових ресурсів, носій робочої сили, якого можна використовувати, розподіляти, формувати, і не враховується її поведінка. Людина в соціологічному підході виступає суб'єктом економічних і соціальних процесів із власними цінностями, особистими матеріальними і духовними потребами.

Формулювання економічного й соціального підходів пов'язується з розвитком відповідних відносин. Їх об'єднання визначило економічну соціологію, але в результаті інтеграції вона одержала якості, яких немає в окремих підходах. Економічна соціологія включила в арсенал дослідження факторний, системний і ситуаційний підходи. Це дозволило глибше розкрити людський, інформаційний, науковий і культурний фактори, а також фактор часу.

У сукупності спеціальних соціологічних теорій економічна соціологія посідає особливе місце як міждисциплінарна наука, яка розкриває зв'язок між соціологією та економікою, вивчає мотивацію економічної поведінки, закономірності розвитку економічної та соціальної сфер. Зв'язок економічної соціології з різними науками дає можливість розгортати конкретні соціологічні дослідження з широкого кола питань та проблем, зосереджуючи основну увагу на взаємодії соціальних спільностей і груп, які впливають на макроекономічну систему.

Економіка як соціальний інститут виконує цілий ряд функцій, спрямованих на забезпечення, функціонування та розвиток виробництва, розподіл, обмін і споживання. Беручи до уваги перш за все вплив на нові соціальні процеси, можна виділити з них як основні чотири функції.

Першою вихідною функцією є підтримка й розвиток форм суспільного розподілу праці. Це досягається за рахунок відтворення трудових ресурсів, розподілу робочих місць та перерозподілу кадрів. Реалізація цієї функції вимагає застосування гнучких механізмів розподілу й перерозподілу кадрів, забезпечення їхньої мобільності. У нинішній час відчувається дефіцит ряду професій, зокрема робітників найвищої кваліфікації. Гостро стоїть проблема становища наукових працівників.

Друга функція -- стимулююча -- забезпечує посилення стимулів до праці, економічну зацікавленість до праці. Соціологічні дослідження 80-х років довели, що у повну силу працювала лише 1/3 частина працюючих. Тут позначився негативний вплив зрівняльних тенденцій в оплаті праці, погані умови й слабка організація праці. Виявом цих процесів у кваліфікованих робітників був перехід на більш прості види праці. Лише 7--10% керівників середньої ланки припускалися думки про просування вгору, разом із тим 80% готові були перейти у робітники.

Третя функція -- інтеграційна -- виражається у забезпеченні єдності інтересів працюючих. Про значення даної функції свідчить соціальна напруга відносин. За проведеними дослідженнями, 85% керівників середньої ланки вказали на напружений, конфліктний характер взаємовідносин на промислових підприємствах.

Четверта функція -- інноваційна -- забезпечує оновлення форм та організації виробництва, систем стимулювання. Інноваційні процеси залежать від того, як ставляться суб'єкти виробництва до нового, досягнень науки, який рівень і характер їхньої активності.

Ці функції здійснюються через велику кількість соціальних механізмів -- добору та розстановки кадрів, розподільчих відносин, планування постачання, споживання і т.ін. Ефективність реалізації функцій значною мірою залежить від рівня економічної культури суспільства, кожного індивіда.

Соціологія праці та управління

Вивчення соціології праці та управління має неабияку значущість. Адже праця у соціологічному розумінні є визначальним чинником у становленні людини як особистості, основою соціальної диференціації суспільства, формування соціальних процесів та явищ, засобом створення матеріальних і моральних благ. А в розвитку сучасного суспільства, в умовах перебудови державного апарату, нових вимог до якостей і навичок державних службовців та керівників різних рангів, необхідності підготовки нових кадрів для сфери управління надзвичайно важливою стає управлінська праця.

Соціологія праці й управління є однією з найбільш важливих і перспективних галузей сучасної соціологічної думки, міжнародно визнаною самостійною науковою дисципліною з офіційним статусом.

Головна мета вивчення теми -- на основі економічного світогляду сформувати у студентів правильне розуміння соціальної сутності праці як базового виду соціальної діяльності, закономірності виникнення та розвитку явищ і процесів у сфері трудової діяльності; уміння проводити соціологічні дослідження, розробляти соціальні технології, управлінські рішення, регулювати соціальні відносини на всіх рівнях управління.

Студенти мають з'ясувати сутність об'єкта та предмету вивчення соціології праці й управління, соціальних процесів та явищ сфери трудової діяльності, механізмів взаємодії формальних і неформальних відносин на різних рівнях управління, їх єдність та співвідношення з суб'єктами управління; методи вивчення й узагальнення наукових і практичних дій суб'єктів по управлінню різними видами відносин; терміни, що відтворюють природу праці взагалі та управлінської діяльності зокрема (соціально-трудові відносини, соціально-трудові явища, соціально-трудові процеси, соціальні групи у сфері трудової діяльності, соціальне управління, інтереси, потреби, мотиви, соціальна структура, соціальна система тощо).

Студенти повинні знати історію становлення й розвитку соціологічної думки про працю, про управління, соціальні та історичні передумови формування соціології праці й управління як самостійної наукової галузі, ті функції, які вона має виконувати в суспільстві, їх трансформацію з ускладненням соціальної диференціації суспільства. Предметом їхньої уваги має стати поява в США та Європі різних соціологічних шкіл з теорії праці та соціального управління, основні етапи становлення цієї науки.

Перший, так званий класичний, етап становлення соціології праці й управління пов'язаний з іменем американського вченого Ф. Тейлора. Тейлор та його послідовники висунули два тверження, що не втратили свого значення і в наш час: 1) про необхідність поділу праці у сфері управління на загальне і функціональне управління; 2) про відокремлене планування методів праці й виробничої діяльності в самостійну функцію управління.

Соціологія праці й управління свій подальший розвиток знайшла у 14 всесвітньо відомих принципах ученого Файоля, доктрині людських стосунків Е. Мейо, наукових розробках представників американського менеджеризму, науковців вітчизняної школи організації праці та управління.

Вивчення праці як базового соціального процесу має розпочинатися з визначення соціальної сутності праці, розгляду таких категорій, як “зміст” і “характер” праці, соціальних функцій праці, їх змін у ринкових умовах.

Слід вирізняти соціальний та функціональний зміст праці. Соціальним є доцільна діяльність працівника, мотивація, ставлення до праці. Функціональний зміст праці проявляється у виконуваних працівниками ролях, функціях.

Соціологічний підхід до вивчення праці (на відміну від уже знайомого студентам економічного) означає урахування наявності нерівності -- неоднакового становища різних соціальних груп та окремих працівників, їх трудової поведінки, що зумовлена насамперед суспільним поділом праці.

Соціологи виходять із того, що праця є єдиним способом розвитку людства, а соціально-трудові відносини є базисними щодо всіх інших відносин, і оптимізація суспільних відносин (що особливо важливо для подолання протиріч перехідних етапів суспільства) можлива за умов розвитку трудових відносин відповідно до потреб суспільства.

Необхідно наголосити на соціально-економічній неоднорідності праці як основи соціальної диференціації всього суспільства; розглянути сутність трудового колективу як основного суб'єкта трудових відносин, його соціальну структуру, функції, різні стадії його соціального розвитку.

Соціологи розглядають трудовий колектив як соціальну організацію і як соціальну спільноту. Колектив як соціальна організація є різновидом суспільного інституту і йому притаманна управлінська ієрархія. Колектив як соціальна спільнота є елементом соціальної структури суспільства і йому притаманний поділ на соціальні групи.

Соціологія вивчає типи, структуру, функції, стадії розвитку, згуртованість трудового колективу. Згуртованість є однією з основних соціологічних характеристик трудового колективу. Вирізняють такі функції трудового колективу: виробничо-економічну, соціальну й духовно-інтегративну.

Серед основних проблем оптимізації соціального середовища в трудовому колективі слід виділити ті, що пов'язані з соціально-професійною спрямованістю особистості в трудовій організації. Студенти мають з'ясувати роль соціальних установок у формуванні професійної спрямованості, сутність професійного самовизначення й соціалізації особистості у виробничому колективі сприймати як результат професійної орієнтації, що представлена такими її складовими: профінформацією, профпропагандою, профадаптацією і профконсультацією.

Адаптація особистості в трудовій організації розглядається як різновид соціальної адаптації. Для більш глибокого її розуміння вивчаються структура і чинники адаптації, критерії її успішності, вибір професії як передумови професійної адаптації, трудова мобільність, безробіття.

Важливим завданням соціології праці й управління є формування відповідного ставлення до праці. Студенти мають вирізняти такі типи ставлення до праці: супернормативне -- виключно сумлінне; нормативне, яке відповідає діючим нормам; ненормативне -- несумлінне.

Структурними елементами ставлення до праці є мотивація, трудова поведінка й оцінка праці. Трудова поведінка людини визначається взаємодією ряду суб'єктивних і об'єктивних чинників. Суб'єктивні чинники -- це потреби, інтереси, прагнення, цінності, ідеали, орієнтації. Вони є складовими соціального процесу -- мотивації. Мотивація як внутрішня збуджувальна сила зумовлена необхідністю задоволення певних потреб. Отже, первинним елементом мотивації є потреби.

Студентам необхідно знати, що трудова діяльність людини грунтується одночасно на декількох мотивах, що складають мотиваційне ядро. Воно має певну ієрархічну структуру, яка залежить від конкретної трудової ситуації. У ринкових умовах особливої ваги набуває вивчення таких трудових ситуацій, як вибір та зміна фаху або місця роботи. У зв'язку з цим стають актуальними проблеми опосередкованого стимулювання, тобто створення умов для таких трудових ситуацій, що спонукають особистість діяти певним, заздалегідь передбаченим чином.

Стимулювання праці може носити економічний, соціальний соціально-психологічний і моральний характер. Стимули бувають матеріальними, нематеріальними, соціальними, творчими, моральними, соціально-психологічними.

При вивченні питань ставлення до праці слід звернути увагу студентів на наявність такого явища, як відчуження праці. Воно було описане Марксом і аналізувалося лише стосовно капіталізму. Стосовно ж соціалізму про нього стало можливим згадувати лише з початком горбачовської “перебудови”. Натомість Н. Смелзер вказує, що відчуження -- феномен усезагальний. З'явившись на перших етапах розвитку індустріального суспільства, у постіндустріальному суспільстві воно не лише не зникає, а посилюється і набуває різних форм.

Відчуження праці передається

почуттям безпорадності, бо робітники не мають можливості придбати необхідні ресурси, їм не належать засоби виробництва, вони не розпоряджаються результатами своєї праці;

втратою відчуття сенсу своєї праці, бо у виготовленні кінцевого продукту робітник виконує лише одну якусь операцію і часто-густо не має контакту з виконавцями інших операцій;

появою відстороненості, бо робітник не відчуває гордості за колективні здобутки, задоволення від процесу творення.

В. Блаунер унаслідок наукових досліджень доходить висновку, що причина відчуження -- не самі умови праці, а, перш за все, соціальні структури, які формуються у різноманітних трудових обставинах.

У структурі соціального управління соціально-трудовими процесами і відносинами слід вирізняти такі складові:

вироблення, прийняття і реалізація управлінських рішень;

використання різноманітної інформації у процесі управління;

цілеспрямоване використання певних методів і формування відповідних стилей керівництва;

розвиток самоврядування й виробничої демократії;

планування соціального розвитку об'єктів управління.

Студенти мають відрізняти поняття “управління”, яке є більш загальним, від поняття “керівництво”, яке стосується людського чинника; поняття “управління” -- від поняття “менеджмент”. Як вважають українські вчені А. Хоронжий і Ю. Пачковський, менеджмент поєднує в собі різні підходи керування виробництвом. Існує така думка, що вживання терміну “менеджмент” пов'язане насамперед з ефективним управлінням. Як стверджує відома українська соціолог Н. Черниш, менеджмент виробляє і застосовує на практиці найефективніші моделі, технології, засоби, методи управління виробництвом.

Слід зазначити, що соціологія праці й управління нині успішно розвивається в Україні. Ведуться різноманітні соціологічні дослідження. Найактуальнішою проблематикою пошуків вітчизняних соціологів є виявлення ставлення респондентів до ринку праці, розвитку підприємництва, процесів приватизації, шляхів виходу з економічної кризи, методів подолання споживацьких настроїв, відчуженості, форм соціального захисту найбільш вразливих верств населення.

Використана література

1. Соціологія: Навч.-метод. посібник для самост. вивч. дисц. / А. Ю. Брегеда, А. П. Бовтрук, Г. В. Дворецька та ін. -- К.: КНЕУ, 1999. -- 124 с.