Глобальні проблеми сучасності

17

Реферат на тему:

Глобальні проблеми сучасності

Уже на початку XX століття людство зіткнулося з проблемами, що набувають величезного значення для долі людської цивілізації в цілому і називаються глобальними. До глобальних проблем належать такі, які зачіпають життєво важливі інтереси всіх народів та країн світу і які породжені загальними законами існування та розвитку людства. Йдеться передусім про питання війни і миру, економічну відсталість багатьох країн світу, катастрофічне забруднення навколишнього середовища, повітряного басейну та океанів, вичерпання природних ресурсів, енергетичну, сировинну, продовольчу й демографічну проблеми, поширення цілого ряду нових захворювань (зокрема найнебезпечнішого з них -- СНІДу) тощо.

Глобальні проблеми мають спільну об'єднуючу основу і загальнолюдський характер. Вони, як ми бачимо, пов'язані з різними сторонами життєдіяльності людської цивілізації -- світовою політикою й економікою, міждержавними і міжнаціональними відносинами, екологічними та демографічними умовами існування людей.

На початку третього тисячоліття людство просто зобов'язане розв'язати ці животрепетні проблеми, бо вони створюють небезпеку самому життю людей. Розвиток науки і техніки, створення ядерної зброї призвели до того, що нині людина стала спроможна покласти край власному існуванню. Глобальні проблеми -- це заряд страхітливої сили в умовах сучасної епохи, і їх усунення та розв'язання -- завдання першочергового значення.

Проблема збереження миру

Найважливішою глобальною проблемою сучасності є відвернення війни (насамперед ракетно-ядерної), припинення гонки озброєнь і роззброєння. Війна є альтернативою самого людського буття. Прогресивні мислителі завжди засуджували війну як нелюдське починання, що несе з собою лише спустошення і руйнування, мріяли про вічний мир. «Мир,-- писав великий гуманіст Сервантес,-- це найвище благо, якого люди бажають у цьому житті».

На жаль, історія розвитку суспільства склалася інакше. За підрахунками істориків упродовж останніх 6 тис.

років мирними, тобто без воєн, були лише 292 роки. У нашому столітті людство пережило дві страшні світові війни, але навіть після закінчення останньої з них у збройних конфліктах у світі загинуло понад 20 млн. людей.

Які ж основні причини воєн? Передусім вони коріняться в антагонізмі класів і держав, рас і націй, релігійних конфесій. Конфронтація двох різних суспільних систем: соціалістичної і капіталістичної постійно тримала людство на грані війни і знищення. Різко посилилося протистояння двох світових систем після другої світової війни у зв'язку з появою ракетно-ядерної зброї. В 1949 році США та їхні союзники створили воєнно-політичний блок НАТО, а європейські країни соціалістичного вибору сформували у 1955 році Організацію Варшавського Договору, яка проіснувала до 1990 року.

Ряд учених-суспільствознавців пояснюють причини воєн уродженою властивістю людини до насильства, інстинктом руйнування, агресивністю щодо подібних собі. Але хіба люди споконвіку не прагнули до добра, злагоди, солідарності? Конкретні прояви тих чи інших психологічних рис людей у кінцевому підсумку обумовлені реально існуючими економічними та соціально-політичними відносинами.

Світогляд війни і насилля тримається на поділі світу й людей на «наших» і «чужих», на «добрих» і «злих». Ці примітивні підходи, особливо коли вони «майстерно» поширюються засобами масової інформації, формують у суспільній свідомості «образ ворога», від якого до ескалації ворожості і війни -- лише один крок. Процес «пошуку ворога» в тоталітарній державі як способу її існування майстерно показав Дж. Оруелл у відомому романі «1984».

Люди світу прагнуть до миру. Будь-яка війна веде до загибелі людей, втрати найціннішого, що є в суспільстві,-- людського життя. Всі ми сьогодні бачимо, до яких страхітливих наслідків і трагедій призводять війни -- на Близькому Сході, в Афганістані, Нагірному Карабаху, Югославії, Чечні... Збереження миру є пріоритетним завданням усіх людей на планеті.

Не будьмо ідеалістами: сучасний світ і досі залишається вибухонебезпечним. Він несе в собі постійні суперечності й антагонізми, які призводять і до збройних конфліктів та воєн. Боротьба за мир у цих умовах означає не відмову від реалізації прав людини, інтересів країн, прав націй, етнічних і релігійних груп. Головне -- це баланс прав і інтересів, чітке визначення їх змісту і меж. Не захистивши основних прав і свобод усіх людей та народів, важко розраховувати на стабільність і безпеку, відвернення воєн і конфліктів.

Антивоєнні тенденції в суспільній думці проявились у пацифістському русі (пацифізм -- від латинського расіііоиз -- миротворний). Перші пацифістські організації виникли у Великобританії і СІЛА ще на початку XX століття. Саме пацифісти вперше висунули вимогу загального роззброєння і розв'язання спірних питань між країнами шляхом переговорів.

Сучасна науково-технічна революція призвела до якісних змін у засобах ведення війни: у 50-ті роки з'явилися ракетно-ядерна зброя, міжконтинентальні балістичні ракети, які здатні досягати будь-якої точки земної кулі. У цих умовах війна з матеріально-технічної точки зору стала безглуздою: її початок означав би знищення всього людства в цілому.

Хоч як це парадоксально, але до думки, що людство може вижити в умовах атомного протистояння, лише позбувшись війни як засобу вирішення міждержавних конфліктів, першими прийшли ті вчені, які своїм розумом і руками створили саму атомну зброю -- А. Ейнштейн, Б. Рассел, Ф. Жоліо-Кюрі, А. Сахаров. У другій половині XX століття величезних масштабів набула гонка озброєнь. Гігантський маховик з випуску зброї працював набагато ефективніше, ніж усі інші галузі суспільного виробництва.

Гонка озброєнь -- це неминучі величезні витрати інтелектуальних і фізичних сил людства, матеріальних і фінансових ресурсів, вона перешкоджає позитивному вирішенню найважливіших проблем людей, підвищенню рівня їх життя. Лише п'ятої частини загальносвітових воєнних витрат було б досить, аби до кінця століття повністю розв'язати проблему голоду на Землі.

У виграші від продовження гонки озброєнь залишається лише військово-промисловий комплекс (виробники зброї, генералітет, державна бюрократія, мілітаризована наука).

Людству стає все більш зрозумілим, що не в нарощуванні військового потенціалу слід шукати шляхи до міцного миру та загальної безпеки. Вихід--у політиці розумної військової достатності, довіри між країнами і народами, здорового глузду в міжнародних відносинах. Ось чому таке важливе значення має проведення конверсії суспільного виробництва, перехід від мілітаризації економіки до економіки роззброєння, переключення військового виробництва на випуск мирної продукції.

Шляхи зміцнення міжнародної стабільності. Наприкінці XX ст. людство досягло такого рівня розвитку, коли стабільність і безпека можуть бути тільки рівними і лише для всіх. Усі народи світу нині повинні мати право на мирне життя, вільне від страху.

У центрі міжнародної політики постають проблеми досягнення балансу інтересів при визнанні права кожного народу і країни на свободу вибору, на пошук власного місця і власного шляху розвитку у світовій спільноті. В міжнародних справах не можна не зважати на різноманітність інтересів, неможливо забезпечити національні інтереси за рахунок і на шкоду інтересам інших. Жодна держава не повинна керуватися лише своїми інтересами, ігноруючи при цьому інтереси інших держав. У міжнародній практиці має забезпечуватися справедливе політичне врегулювання міжнародних криз та регіональних конфліктів, зміцнення довіри між народами. Міжнародна безпека має бути всеосяжною, тобто включати всі народи і країни світу, охоплювати всі сфери життя людей -- військову, політичну, економічну, гуманітарну.

Міжнародна безпека і стабільність неможливі без упровадження в міждержавні відносини загальнолюдських законів моралі та справедливості. Соціально-політичний розвиток людства все більше визначають процеси гуманізації міжнародних відносин. Відносини між державами мають визначатися розумом, знаннями, моральними нормами, а не егоїстичними національними прагненнями чи ідеологічними забобонами. Моральність політики -- це показник її людського змісту.

Самі ці принципи забезпечуватимуть утвердження всеосяжної системи міжнародної безпеки. Для того щоб вижити і успішно розвиватися, людство нарешті мусить позбутися таких страхіть, як війни, геноцид, расизм, дискримінація людей тощо.

Україна - молода держава, але вона вже здобула міжнародний авторитет: про це свідчать успіхи в політиці. Україна стала членом Ради Європи, тобто повноправним членом європейської сім'ї, що відкриває широкі можливості для нашої країни. Український народ, розбудовуючи власну незалежну державу, здатний зробити суттєвий внесок у зміцнення міжнародної стабільності та створення нової системи безпеки.

Миролюбна українська держава бере активну участь у творенні політики миру і співробітництва. Україна не має територіальних претензій до жодної країни світу; водночас вона проголошує свої кордони і свою територіальну цілісність непорушними. Україна прагне посісти почесне місце в міжнародній спільноті, щиро хоче зберегти і зміцнити мир, заснований на справедливості.

Екологічна проблема й можливі шляхи її вирішення

Наприкінці XX століття людство опинилося перед реальною загрозою екологічної катастрофи. Внаслідок стихійної, неконтрольованої діяльності людей природні багатства планети -- вода, повітря, земля -- втрачають свою життєдайну силу. Значно посилився негативний вплив людини на атмосферу, гідросферу, рослинний та тваринний світ, на біосферу в цілому.

Наша планета вже не витримує екологічних потрясінь: Чорнобиль, засухи в Африці, виснаження озонового прошарку атмосфери через масове поширення аерозолів, трагедії Аральського і Чорного морів, скорочення розмаїття фауни і флори, кислотні дощі над Європою, «парниковий ефект», проблема промислових відходів... І перелік цей можна продовжити.

Біосфера (тобто земна сфера, в якій зосереджена вся жива речовина, живі організми) вже не витримує надмірного навантаження внаслідок зростання масштабів господарської діяльності людства. За останні 500 років на планеті знищено дві третини лісів, площа пустель зросла на 15 відсотків; міліють річки й озера, що веде до необоротних змін у кліматі. Внаслідок виробничої діяльності людини в атмосферу Землі щороку потрапляє до 10 млрд. тонн вуглекислого газу, сотні тисяч тонн отруйних речовин. Велику тривогу викликає знищення тропічних лісів, які є «легенями» нашої планети. Хижацьке ставлення людей до природи виявляється в надмірному використанні в сільському господарстві хімічних добрив. Отруєння продуктів харчування хімікатами спричиняє швидке зростання онкологічних захворювань.

Загрозлива екологічна ситуація склалася в Україні. Внаслідок непродуманої меліорації уже зіпсовано 60 відсотків наших чорноземів. Імперська політика колишнього Радянського Союзу призвела до надмірної концентрації атомних електростанцій на території України. Наша країна розглядалася центром як своєрідна енергетична колонія, адже більша частина енергії з Південноукраїнської, Хмельницької та Рівненської АЕС експортувалася за кордон, а всі доходи від цього надходили в союзний бюджет. Займаючи 3 відсотки території колишнього СРСР, Україна приймала на себе 25--30 відсотків усіх його забруднень.

Карта України рясно позначена зонами екологічного лиха. Природоохоронними органами України у 1990 році було визначено найбільш забруднені, неблагополучні в екологічному плані міста, серед яких Горлівка, Дніпропетровськ, Донецьк, Запоріжжя, Кривий Ріг, Луганськ, Макіївка, Маріуполь, Одеса, Рубіжне, Слов'янськ та ін. Викиди шкідливих речовин в атмосферне повітря становили в 1990 році в Кривому Розі 1041,7 тис. тонн (1438 кг на одного жителя), в Маріуполі--597,6 тис. тонн (1144 кг на одного жителя), в Запоріжжі -- 587,5 тис. тонн (654 кг на одного жителя), в Макіївці -- 305,2 тис. тонн (719 кг на одного жителя).

Забруднення атмосферного повітря шкідливими речовинами менше, як правило, в невеликих містах, де мало екологічно небезпечних промислових об'єктів. Наприклад, в Ялті викиди шкідливих речовин у 1990 році становили 1,5 тис. тонн (17 кг на одного жителя), в Ужгороді -- 2,2 тис. тонн (18 кг на одного жителя), в Івано-Франківську -- 5,6 тис. тонн (25 кг на одного жителя), в Луцьку -- 6,2 тис. тонн (30 кг на одного жителя).

Страшною раною, невтихаючим болем України стала аварія на Чорнобильській АЕС у 1986 році. Чорнобиль -- це не просто екологічне лихо, цю біду нашого народу можна порівняти лише з найруйнівнішими війнами. Внаслідок Чорнобильської трагедії нависла загроза над генетичним фондом народу України. Чорнобильська катастрофа з усією силою поставила питання про докорінну зміну ставлення людства до гуманістичної та екологічної спрямованості економічного й соціально-політичного розвитку. Вона стала свідченням повного краху тоталітарної системи та адміністративно-командних принципів управління суспільством.

Катастрофа в Чорнобилі призвела до безпрецедентного радіаційного забруднення території України. Радіонуклідами забруднено 32 адміністративні райони Київської, Чернігівської, Житомирської, Рівненської, Волинської областей. Навіть за офіційними даними понад 4 млн. чоловік зазнали внаслідок катастрофи радіоактивного опромінення. Лише прямі втрати від ліквідації наслідків аварії в 1986--1991 рр. становили 7,2 млрд. крб.; 22 млрд. крб. оцінюються непрямі збитки за ці роки. Але ніякими грішми не виміряти страшні наслідки цієї катастрофи для здоров'я людей. Так, дитяча смертність в Україні (кількість померлих дітей віком до одного року на тисячу народжених) нині вдвічі вища, ніж у розвинутих країнах світу (в 1989 році -- в Україні -- 12,8, у Японії -- 5, Швеції -- 6, Фінляндії -- 6, Швейцарії -- 7).

Людство завдало великої шкоди природі. Треба нарешті зупинитися. Саме сучасне покоління людей має взяти на себе відповідальність за все живе на планеті. Слід якомога швидше відкинути примітивне, навіть злочинне ставлення до природи; організувати комплексну цілеспрямовану діяльність суспільства щодо створення матеріально-технічних, економічних та соціально-політичних умов для вирішення екологічних проблем.

Основну роль у розв'язанні екологічних проблем відіграє науково-технічна революція. Відмова від досягнень науки і техніки, висунення гасла «нульового» економічного зростання, «замороження» існуючого рівня виробництва є утопією. Саме прогрес науки і техніки, який неможливо зупинити, породжуючи екологічну проблему, одночасно виступає й основним засобом її розв'язання.

Вирішального значення набувають екологічна переорієнтація економіки, здійснення екологічної революції в технологічному базисі виробництва, створення екологічно чистих технічних систем. Ефективною сьогодні може вважатися лише та техніка і технологія, яка сприяє гармонізації економіки та природи, заощадженню та збільшенню природних багатств.

Більш вагому роль має відігравати державна екологічна політика. Треба забезпечити широке впровадження і дотримання екологічних стандартів (нормативи?) чистоти повітряного і водного басейнів, раціонального споживання енергії тощо. Екологічні нормативи повинні бути одними з головних в оцінюванні доцільності будь-якого господарського заходу.

Важливе значення у демократичному суспільстві має повне інформування людей про екологічний стан території!, на яких вони проживають.

Нагальна потреба в переорієнтації свідомості і практичних дій суспільства у ставленні до природи -- необхідна умова часу. Сьогодні першочергового значення набуває вироблення сучасної екологічної свідомості людини.

Світова громадськість відповідає на неспроможність політики розв'язати екологічні проблеми розгортанням масових рухів, створенням організацій і навіть партій («зелені» у Німеччині, «зелений світ» в Україні).

Екологія набуває в кінці XX століття статусу світогляду сучасного людства. Екологічна свідомість має виконувати роль регулятора у відносинах між суспільством, людиною і природою. Невід'ємна риса такої свідомості -- шанування природи. Розумне ставлення людини до природи нині є такою само важливою складовою її культури, як і розумне ставлення людини до людини.

Екологічна свідомість включає в себе питання збереження природних ресурсів, забезпечення здорового навколишнього середовища, націлює на це практику господарювання. Вона є закономірним продуктом постіндустріального суспільства, яке відкидає стиль мислення періоду індустріалізації, для якого характерним є споживацьке ставлення до природи, її вузьке розуміння лише як знаряддя досягнення економічних цілей. В основі сучасного екологічного мислення лежить, таким чином, раціональне використання, збереження та відновлення природних ресурсів, бережливе ставлення до навколишнього середовища.

Взаємозв'язок глобальних проблем

Глобальні проблеми сучасної людської цивілізації становлять єдину взаємозв'язану систему. Так, екологічні катастрофи згубно впливають на демографічні процеси, здоров'я та генофонд нації. На перспективах вирішення всіх глобальних проблем людства дуже позначається «демографічний вибух», тобто швидке зростання кількості населення на планеті. Аби прогодувати, одягнути, забезпечити житлом населення, кількість якого постійно зростає, необхідно піднести темпи економічного розвитку. Чи вистачить продовольства, сировини, палива, енергії при сьогоднішніх темпах зростання населення Землі? Це досить гостре питання, в якому у комплексі проявляються всі глобальні проблеми сучасності.

«Демографічний вибух» (щохвилини населення Землі збільшується на 150 чоловік) -- це феномен другої половини XX століття. Нині найвищі темпи зростання населення в Африці (3 відсотки за рік) і Латинській Америці (2,2 відсотка). Африка сьогодні -- регіон найвищої народжуваності у світі, але водночас і найвищої смертності. Наприкінці 80-х років понад 65 відсотків світового населення проживало в Азії, 12 відсотків -- в Африці, 8 відсотків -- у Латинській Америці. А ось у деяких країнах Західної Європи на той час відбувався процес депопуляції, тобто зменшення населення (в Австрії, Данії, Швеції та ін.). Як бачимо, демографічна проблема має регіональний характер: різні країни стикаються з різними демографічними проблемами.

Гострою соціально-демографічною проблемою стала урбанізація -- процес розширення міст і міських поселень. Якщо у 1800 році в містах проживало 2,4 відсотка населення, то в 2000 році в них мешкатиме половина населення планети. Нині на 0,3 відсотка території земної кулі, яку займають міста, сконцентровано 40 відсотків населення. У сучасних умовах саме великі міста стали зонами найбільшого забруднення, в них гостро проявилися всі соціально-економічні проблеми, включаючи відірваність од природи.

Одним із центральних завдань розвитку людського суспільства наприкінці XX століття стало усунення загрози голоду. Парадоксально, але в наш цивілізований час на Землі більше голодуючих, ніж будь-коли раніше в історії людства. За даними ООН нині в світі понад 1 млрд. людей не забезпечено продовольством. Голод став страшним лихом для величезного регіону світу -- країн, що розвиваються. За даними міжнародної організації з питань продовольства (ФАО) щорічно від недоїдання в Африці потерпають 30 відсотків населення. Якщо ця несприятлива тенденція не зміниться, то за прогнозами експертів на Землі в 2000 році голодуватимуть близько 1,5 млрд. чоловік.

Як правило, корінні причини продовольчої проблеми пов'язані з історичним минулим, умовами соціально-економічного та політичного розвитку країни. Страшною трагедією народу України став голод 1933 року -- прямий наслідок сталінської політики колективізації сільського господарства. Кількість жертв цього лиха в Україні за різними даними становить від 3 до 7 млн. чоловік.

Гостра нестача фінансових коштів, переважання примітивної сільськогосподарської техніки і технології, відсталі економічні відносини, архаїчні форми виробництва заважають здійсненню радикальних зрушень у продовольчому забезпеченні населення слаборозвинутих країн. Тому на перших етапах аграрних реформ потрібна зовнішня продовольча допомога з боку розвинутих країн світу. Цю допомогу треба розглядати як короткотерміновий захід на час радикальних перетворень в аграрному секторі та становлення власного ефективного національного сільськогосподарського виробництва. Світовий досвід свідчить, що в багатьох випадках зовнішня продовольча допомога (наприклад, в Африці близько 40 відсотків продовольства, що споживається, ввозиться з-за кордону) часто-густо стає лише додатковим стимулом соціального утриманства і навіть гальмує розвиток місцевого сільського господарства.

Для розв'язання продовольчої проблеми необхідні підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва, впровадження передової агротехніки, високоврожайних культур, розвиток високопродуктивного тваринництва. Проблему продовольства кожна країна вирішує власними силами на основі вивільнення творчих сил народу, забезпечення права кожного хлібороба на власну землю, повної свободи селян у виборі форм господарювання, ефективної державної підтримки села.

Не менш важливе значення для сучасного людства має також розв'язання енергетичної та ресурсної проблем.

Історичний розвиток людства, сільського господарства й особливо промисловості характеризується постійним збільшенням енергоспоживання. Але особливо стрімко воно обличчя голоду видно там де голодуючих дітей -- за деякими даними, за останні 50 років сотні тисяч людство використало 2/3 всього палива, добутого за час свого існування. Це призвело до швидкого використання найбільш доступних родовищ паливних ресурсів. Подальший розвиток енергетики на основі викопного палива -- вугілля, нафти й газу, не кажучи про його шкідливість для природи та здоров'я людей через шкідливі викиди, призводитиме до значного подорожчання електроенергії. Тому перед людством постало завдання: використовувати екологічно чистіші й дешевші альтернативні види енергії -- атомну, сонячну, морів і океанів та ін. Однак це теж дуже складна проблема, оскільки її розв'язання вимагає забезпечення надійної безпеки й величезних витрат. Як додаткові заходи пропонуються також більш ефективне й раціональне використання енергії, зменшення шкідливих викидів у атмосферу, створення єдиної міжнародної системи енергопостачання тощо.

Ресурсна проблема пов'язана з недостатньою забезпеченістю сировинними ресурсами процесу виробництва й життєдіяльності людей. Зараз у різних країнах світу гостро відчувається нестача як відновних (води, повітря, рослинного покриву і тваринного світу), так і невідновних (корисних копалин, мінеральної сировини) природних ресурсів. Під загрозою зникнення перебувають 10 % рослин і 30 % всіх тварин планети. Споживання й забруднення води постійно збільшується в міру зростання господарської діяльності. Так, якщо біологічні потреби людини й тварини становлять 10 т води на 1 т живої тканини за рік, то для виробництва тільки 1 т паперу потрібно 1000 т води. В атмосфері загрозливо зростає частка вуглекислого газу й зменшується частка кисню. Подвоєння світового добування корисних копалин після 1950 р. відбувається в середньому за 15 років. Якби всі країни, що розвиваються, використовували мінеральні ресурси на рівні СІЛА (в розрахунку на душу населення), то відомі тепер запаси природного газу вичерпалися б через 5 років, нафти -- через 4 роки, міді -- через 9 років і т. д.

Якими ж можуть бути шляхи розв'язання ресурсної проблеми? На думку вчених, це, окрім здійснення природоохоронних і природовідтворювальних заходів, створення безвідходного виробництва і зниження матеріаломісткості продукції. Ще більш перспективним вважається освоєння ресурсів світового океану и космічного простору. Ця проблема теж має глобальне значення через надзвичайну важливість для всього людства і через потребу об'єднання зусиль різних країн для її розв'язання.

Однією з актуальних глобальних проблем сучасності є й проблема ліквідації небезпечних хвороб. Незважаючи на досягнення й успіхи медицини, становище зі здоров'ям людей на планеті лишається вкрай напруженим. За даними Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ), кожний п'ятий житель Землі зараз хворий, має погане здоров'я або страждає від недоїдання. Внаслідок негативних змін у навколишньому середовищі значно збільшилися онкологічні, психічні, серцево-судинні, шкіряні, шлункові та інші захворювання. На початку 80-х років на кожних 100 немовлят 11 мали різні вроджені дефекти. Проте сама по собі медицина безсила ефективно боротися з цими захворюваннями. її зусилля можуть стати успішними лише за умови покращення загального природного фону життєдіяльності людей, зміни способу їхнього життя, утвердження справжніх моральних цінностей.

З початку 80-х років потрапила до розряду найсерйозніших глобальних проблем цивілізації найстрашніша хвороба людства СНІД, яку образно називають «чумою XX століття». Для цієї страшної інфекції не існує ні кордонів, ні надійних засобів захисту та лікування. Хворий на СНЩ приречений на неминучу смерть. За оцінками ВООЗ у світі в 2000 році буде 12--18 млн. людей -- носіїв вірусу СНІДу і близько 5--6 млн. хворих. Ефективна боротьба зі СНІДом можлива тільки на основі об'єднання міжнародних зусиль.

Одна з найважливіших проблем сьогодення -- збереження і розвиток людської культури. Уніфікація культури, формування аморфної «масової культури» загрожує людству втратою багатьох його культурних надбань. Знищення людської культури -- крок до бездуховності, аморальності, зла і насильства.

Проблема збереження людської культури -- це, насамперед, проблема збереження і відродження національних культур. Десятиліття панування тоталітарної системи майже зруйнували українську національну культуру, мовнокультурний фонд нашого народу.

Певна річ, розвиток національних культур неможливий поза їх взаємним збагаченням. Відособленість веде національну культуру до провінційності. Важливо, щоб засвоєння культурних цінностей інших народів зміцнювало самобутність і цілісність кожної національної культури.

Серйозною проблемою сучасного людства є й проблема глобальної злочинності. Це насамперед індивідуальний, груповий та міжнародний тероризм (тільки з 1970 р. по 1989 р. було здійснено 36 тисяч терористичних актів), наркобізнес (щорічні доходи від якого оцінюються в. 500 млрд. доларів), електронні злочини (втрати від яких лише в США сягають від 5 до 10 млрд. доларів на рік) та ін. Як відзначалося в матеріалах ООН, без ефективної програми протидії злочинність, що стає дедалі більше міжнародною і організованою, може стати серйозною загрозою для соціального та економічного розвитку, зруйнувати демократичні засади державності. Ось чому, такою актуальною є потреба в згуртуванні країн світової співдружності для боротьби проти організованої злочинності, яка стоїть на перешкоді прогресу людства.

Об'єднання зусиль світової громадськості -- необхідна умова розв'язання глобальних проблем. Імперативом сучасної епохи став той незаперечний факт, що нині людство може або спільно вижити, або -- знову ж таки спільно -- загинути. Усвідомлення спільності людської цивілізації на нашій планеті створює передумови для об'єднання зусиль, згуртування всіх народів в ім'я виживання і врятування цивілізації. Людство єдине, як єдині і його проблеми та закономірності розвитку.

Розв'язати глобальні проблеми силами однієї держави чи групи держав -- неможливо. Тут потрібні співробітництво в загальносвітовому масштабі й тісна конструктивна взаємодія всіх країн. Спільність глобальних проблем для всього людства зумовлює й спільність в їх розв'язанні.

Глобальні питання вимагають глобальних відповідей: вони вирішуються усім світом на основі інтернаціоналізації дій. Центральна роль тут, безперечно, має належати Організації Об'єднаних Націй та її інститутам. Саме ця міжнародна організація може реально об'єднати зусилля всіх країн на розв'язання всього комплексу глобальних проблем сучасності.

Що стосується України, то тут розв'язання глобальних проблем неможливе без розбудови незалежної держави, її тісного співробітництва з іншими державами світу.

У сучасному світі швидко зростає залежність окремих країн і регіонів від цілого, від людства, світової спільноти. Народи дедалі глибше усвідомлюють цілісність світу, посилюється почуття невіддільності від нього. Як зазначає відомий учений-соціолог Б.Г. Гаврилишин, «ми не можемо покинути нашу планету. Ми не бажаємо її руйнації. Жодна частина людства не в змозі її привласнити. Нам слід пристосуватися до правил співжиття, якими будемо керуватися в умовах майбутнього єдиного світового ладу, нашої спільної долі».

Спільність інтересів та дій усіх народів і країн у розв'язанні глобальних проблем є для людства життєвою необхідністю, єдиною можливою умовою прогресу.