Суспільна думка

16

Зміст

Вступ

1. Суспільна думка -- специфічний вияв масової свідомості

2. Суб'єкти та об'єкти суспільної думки

3. Функції та канали висловлювання суспільної думки

4. Теоретичні та практичні аспекти суспільної думки як соціального інституту

Висновки

Література

Вступ

Суспільна думка є одним з найдавніших феноменів суспільного життя. За словами іспанського філософа X. Ортеги-і-Гасета (1883--1955), «закон суспільної думки -- це закон всесвітнього тяжіння у царині політичної історії». Зростання її впливу на соціальні відносини пов'язане з демократизацією життя, підвищенням культурного та освітнього рівня населення, процесами глобалізації тощо. Аналізом проблем функціонування суспільної думки займається спеціальна соціологічна теорія -- соціологія суспільної думки. Соціологія суспільної думки -- спеціальна соціологічна теорія, яка вивчає сутність суспільної думки, її структуру, функції, канали висловлювання, закономірності її функціонування в різноманітних сферах суспільного життя, політичній, економічній діяльності, соціальному управлінні.

Предмет соціології суспільної думки -- закономірності, чинники, механізми формування, розвитку, функціонування та обліку оцінного ставлення великих соціальних груп, верств, класів, народу загалом до актуальних проблем дійсності, які викликають суспільний інтерес, її об'єкт -- суспільна думка як стан масової свідомості і як соціальна інституція.

Як спеціальна теорія, соціологія суспільної думки виконує функції, пов'язані з дослідженням соціальної реальності, завдяки яким наука поповнюється знаннями про суспільні процеси, явища, формулюючи на їх основі рекомендації щодо вирішення соціальних проблем суспільства загалом, окремих соціальних спільнот. Відповідно сукупність її функцій класифікують на пізнавальну, практичну, інформаційну, світоглядну, прогностичну, управлінську.

Термін «суспільна думка» вперше застосував у другій половині XII ст. англійський державний діяч лорд Д. Солсбері на означення моральної підтримки населенням країни дій парламенту. Поступово цей термін став загальноприйнятим.

1. Суспільна думка -- специфічний вияв масової свідомості

Суспільна думка -- специфічний вияв масової свідомості, що виражається в оцінках (вербальних і невербальних) і характеризує ставлення людей до суспільне значущих подій і фактів, актуальних проблем суспільного життя.

Як соціальний інститут, суспільна думка має такі сутнісні характеристики:

-- вона є не арифметичною сумою думок окремих індивідів щодо певного питання, а інтегративним утворенням, яке має історичні, часові, територіальні особливості, складну структуру і виконує певні функції;

-- формується внаслідок висловлювання групи людей, яка є не механічним утворенням, а характеризується певною спільністю інтересів, цілісністю;

-- постає лише щодо актуальних для соціальної спільноти чи суспільства проблем, ситуацій;

-- її характеризують інтенсивність поширення, стабільність, вагомість, компетентність, соціальна спрямованість;

-- може виражатися як у вербальних судженнях, так і в реальній поведінці;

-- часто є конфліктною.

Постає суспільна думка у двох вимірах:

-- як оцінне судження -- йдеться про те, що суспільна думка завжди містить оцінку громадськістю конкретних проблем, явищ, процесів суспільного життя, ставлення до конкретних об'єктів дійсності. Тому вона є сукупним оцінним судженням певної групи людей щодо подій, явищ соціальної дійсності;

-- як важлива соціальна інституція суспільства -- у демократичному суспільстві вона є одним з елементів прийняття рішень на всіх рівнях управління (державному, регіональному, муніципальному тощо). Як і всі соціальні інституції, суспільна думка перетворює не-впорядковані, випадкові, стихійні соціальні взаємодії між населенням та політичними, управлінськими структурами на впорядковані, тривалі, контрольовані, тобто окультурює цю взаємодію, оснащує її механізмами та усталеними правилами.

На думку сучасного українського соціолога В. Осовського, зміст суспільної думки як соціальної інституції постає як сукупне ставлення, виражене у формі оцінного судження між суб'єктами суспільної думки (громадськістю) та суб'єктами влади з приводу оцінки, змісту, способу розв'язання певної політичної, економічної, екологічної, соціальної проблем,

На різних етапах розвитку суспільства, у різних типах суспільств за різних політичних режимів (тоталітарних, ліберальних, демократичних) вияв суспільної думки як соціальної інституції має свої особливості. Так, за тоталітарних режимів вона є безсилою, за ліберальних -- береться до уваги за можливістю і тільки за демократичного правління стає дійовою силою, впливаючи на всі процеси суспільного життя.

Суспільна думка може бути використана у регулюванні багатьох сфер життєдіяльності суспільства, найважливіші серед яких.

Соціальні процеси, відносини. До них належать організація соціального управління (вироблення, прийняття та реалізація управлінських рішень); реалізація принципів соціальної політики та соціальної справедливості; вирішення екологічних проблем, організація еколого-соціального моніторингу; організація процесів функціонування трудових колективів та самоврядування у них; здійснення соціального контролю тощо.

Економічні процеси, відносини, їх структурними елементами є регулювання ставлення населення до економічних процесів, з'ясування ставлення населення до економічних реформ; вивчення ринку; маркетинг; дослідження ефективності реклами тощо.

Політичні процеси, відносини, їх утворюють політична діяльність загалом; проблеми реалізації демократичних принципів; організація виборів та референдумів; визначення рейтингу політичних діячів, політичне рекламування тощо.

Духовні, ідеологічні процеси, відносини. Цю сферу охоплюють організація ідеологічної діяльності, пропаганди, функціонування засобів масової інформації; соціалізація; виховання особистості.

2. Суб'єкти та об'єкти суспільної думки

Суспільна думка є складним, чітко структурованим феноменом, її суб'єктом (носієм) є певні групи населення. Проблема встановлення суб'єкта суспільної думки досить складна. Так, для полстерів ( особи, які регулярно проводять опитування суспільної думки) суб'єктами суспільної думки є респонденти, які становлять більшість у межах вибірки або певної соціальної категорії громадян, які потрапили до неї. Таке суто арифметичне визначення суб'єктів суспільної думки було гостро розкритиковане соціологами, які вважають, що цю проблему слід вирішувати, послуговуючись передусім якісними критеріями.

При з'ясуванні суб'єкта суспільної думки необхідно розрізняти поняття «суб'єкт» і «виразник» суспільної думки. Виразниками суспільної думки можуть бути як окремі індивіди (політичні діячі, журналісти, письменники), так і групи людей. Носієм, суб'єктом суспільної думки може бути органічно цілісна група людей, що дає змогу розглядати досліджуване як цілісне, відносно самостійне утворення.

Тобто, ідентифікуючи суб'єкти суспільної думки, необхідно насамперед звертати увагу на особливості зв'язку між індивідами. Він може бути стабільним, невипадковим, створюючи на основі спільних, глибоко усвідомлених інтересів, цінностей, соціального статусу, об'єктивних умов життя, спільної праці певну органічну цілісність (великі соціальні спільноти, класи, суспільство, міжнародна громадськість тощо), або спонтанним, випадковим, плинним і створювати механічну цілісність (черга, натовп, публіка, соціальні кола, аудиторія засобів масової комунікації). Якщо у першому випадку йдеться про громадськість, а висловлена нею думка є громадською, то у другому -- про арифметичну суму висловлювань певних прошарків населення, яка не є громадською думкою.

Встановлення суб'єктів суспільної думки має чіткий історичний контекст, що пов'язано з різними етапами розвитку суспільства. Так, у доіндустріальних суспільствах суб'єктом суспільної думки була публіка, громада, суспільство. Нині, встановлюючи суб'єкти суспільної думки, слід брати до уваги інтегруючу роль засобів масової комунікації, які транслюють певні цінності, взірці соціальної поведінки, формують і встановлюють нові зв'язки між людьми. На цих засадах консолідуються суспільні утворення -- суб'єкти суспільної думки, їх основою можуть стати: етнічні уклади і соціальні маргінали; добровільні об'єднання, у діяльності яких особливу роль відіграють спеціалізовані канали комунікації; світи спільних інтересів, уподобань і життєвих стилів, котрі користуються засобами масової комунікації.

Органічність, цілісність, стабільність цих нових суб'єктів суспільної думки відрізняють їх від традиційних, але найголовнішим критерієм їх ідентифікації є спільність інтересу у вирішенні певної проблеми. Іншими словами, суб'єктами суспільної думки можуть бути як соціальні утворення, що постали на ґрунті специфічних об'єктивних умов життя, розподілу праці, так і спільноти, утворені масовою комунікацією, ідеологічними чинниками тощо.

Об'єктом суспільної думки є конкретні явища, проблеми, теми, щодо яких може бути висловлена думка громадськості. Різноманітність явищ, фактів, ситуацій, процесів соціального життя породжує різноманітність людських суджень. Процес матеріального виробництва, духовне життя суспільства теж можуть бути об'єктом суспільної думки. У простір її інтересів потрапляють як явища, що відбуваються у соціально-економічній, політичній сферах, так і проблеми освіти, виховання, охорони здоров'я тощо. Проблема об'єкта суспільної думки найчастіше постає у прикладних дослідженнях, коли виявляють «ножиці» між питаннями, які цікавлять населення, та питаннями, які висвітлює преса, вирішують органи управління. Подібні «ножиці» виникають між громадською думкою, яка засвідчує розуміння населенням певних актуальних проблем суспільства, і думкою експертів щодо них.

При встановленні об'єктів суспільної думки беруть до уваги:

-- загальну здатність суджень суспільної думки віддзеркалювати соціальну реальність, відображати події цієї реальності;

-- формальні критерії, за якими певне явище, подія, проблема стають об'єктом суспільної думки: суспільний інтерес, доцільність, дискусійність, компетентність.

3. Функції та канали висловлювання суспільної думки

Засоби, форми впливу суспільної думки на суспільне життя різноманітні (від вербального схвалення чи несхвалення фактів, подій, процесів, що відбуваються у суспільстві, до прямого наказу щодо них) і реалізуються в її функціях, які виявляються у двох тісно пов'язаних між собою вимірах -- горизонтальному та вертикальному.

Горизонтальний вимір суспільної думки. Виявляється в урегулюванні різноманітних стосунків між індивідами в соціальних спільнотах. Його функції, які історично передували в розвитку суспільної думки, забезпечили еволюцію людської цивілізації. До них належать: оціночна, критична, діагностична, нормативна, виховна функції.

Оціночна функція. Пов'язана з' оцінним навантаженням суджень про суспільні явища, події, процеси. Важливість її полягає в тому, що діяльність людини у будь-якій сфері супроводжується певними оцінками суспільних проблем, свого місця в суспільстві, які відповідно впливають на її мотивацію та поведінку.

Критична функція. Полягає у відображенні громадською думкою найактуальніших проблем суспільства, ставлення до них різних верств населення.

Діагностична функція. Виявляється у розпізнаванні громадською думкою суспільних подій, явищ, процесів, ефективності роботи соціальних інституцій і владних структур.

Нормативна функція. Полягає у здатності суспільної думки разом з іншими соціальними інституціями брати участь у нормотворчих процесах: виробляти, обновлювати, змінювати, концентрувати в собі соціальні, політичні, культурні, поведінкові норми, демонструючи їх кожному новому поколінню.

Виховна функція. Сутність її виявляється у виховному впливі на людину, в актуалізації процесу соціалізації особистості, важливим компонентом якого вона є в інтеграції в соціальне життя, формуванні особисті-сних якостей індивідів.

Вертикальний вимір суспільної думки. Передбачає розгляд функцій суспільної думки як соціальної інституції, найпомітнішими серед яких є: експресивна, консультативна, функція тиску на владу, директивна.

Експресивна функція. Полягає в тому, що суспільна думка завжди виражає певну позицію щодо суспільних подій, явищ, процесів, дій владних структур, оцінює і контролює дії влади в усіх сферах суспільно-політичного буття.

Консультативна функція. Реалізує себе у рекомендаціях органам влади щодо вирішення різноманітних суспільних проблем. При цьому передбачається, що влада справді потребує таких порад, зацікавлена в їх аналізі та реалізації.

Функція тиску на владу. Посідає проміжне місце між директивною і консультативною функціями. Суть її в тому, що громадськість засобами мітингів, демонстрацій, страйків чинить тиск на органи управління і спонукає їх до прийняття певних рішень.

Директивна функція. Виявляє себе у виробленні громадськістю рішення щодо конкретних проблем суспільства, які мають імперативний, обов'язковий характер. Прикладом реалізації директивної функції є референдуми, вибори органів влади тощо.

Реалізуються вертикальні функції явно і латентно (приховано), стосуючись загалом залучення громадськості до взаємодії з владними структурами та її участі у виробленні, прийнятті, виконанні управлінських рішень щодо соціальних проблем суспільства. Ефективність цих функцій, максимальне використання їх потенціалу залежать від демократичності суспільства, механізмів взаємодії суб'єктів влади і суб'єктів суспільної думки, особливостей електоральної поведінки, авторитету суспільної думки тощо.

Особливості механізмів взаємодії суспільної думки з органами влади, соціальними інституціями, політичними структурами тощо залежать від каналів її висловлювання, які поділяють на опосередковані, прямі та спеціалізовані.

Опосередковані канали висловлювання суспільної думки. Специфіка їх полягає в тому, що суспільна думка висловлюється не прямо, а після певної «обробки» з використанням проміжної фігури (ретранслятора), якою найчастіше є засоби масової комунікації (преса, радіо, телебачення, Інтернет), а також сфера освіти тощо, їм властиве навмисне чи ненавмисне втручання у зміст суспільної думки, певне коригування її. Ненавмисне коригування відбувається внаслідок впливу на оприлюднення суспільної думки, специфіки функціонування певних засобів масової комунікації, фігури ретранслятора. А оприлюднена суспільна думка може бути як об'єктивною, так і необ'єктивною, як репрезентативною, так і нерепрезентативною.

Прямі канали висловлювання суспільної думки. Забезпечують можливість висловлювання суспільної думки прямо, безпосередньо, без проміжних ланок. Йдеться про висловлювання її за допомогою прямих контактів населення з управлінськими структурами (листи, звернення до соціальних інститутів, органів влади, різноманітні збори, мітинги, демонстрації, страйки тощо).

Суспільна думка, реалізована за допомогою цих каналів, є об'єктивнішою, але недостатньо репрезентативною. Як засвідчують дослідження, найактивніше йдуть на контакт з працівниками органів управління, звертаються у різноманітні соціальні інституції, пишуть листи до владних структур особи середнього і похилого віку, а оприлюднені на мітингах, зборах думки далеко не завжди поділяє все населення. Та оскільки ця суспільна думка не деформована, не зазнала стороннього впливу, її успішно можна використовувати в діагностичних і прогностичних цілях щодо суспільних подій, тенденцій розвитку певних політичних та соціально-економічних процесів.

Спеціалізовані канали висловлювання суспільної думки. Це дослідження суспільної думки із застосуванням соціологічних методів. За правильного методичного та організаційного їх забезпечення вони є надійними джерелами суспільної думки, оскільки забезпечують об'єктивність, репрезентативність отриманої інформації. Застосування їх дає змогу дослідити громадську думку в динаміці завдяки повторним опитуванням населення з тих самих проблем; зробити порівняльний аналіз суспільної думки різних прошарків населення (за статевими, віковими, регіональними ознаками тощо); виявити певні тенденції її функціонування з певних проблем. Тому опитування суспільної думки широко використовують у політичній сфері, соціальному управлінні, екологічних, маркетингових дослідженнях тощо. Найціннішими є відомості щодо суспільної думки, здобуті за допомогою моніторинго-вих досліджень.

4. Теоретичні та практичні аспекти суспільної думки як соціального інституту

Вивчення суспільної думки було започатковано у США в XIX ст. Воно було зумовлене попитом на інформацію, пов'язану з конкуренцією партій, прогнозуванням перемоги на виборах певного кандидата тощо. Ініціатива у проведенні таких опитувань належала власникам журналів і газет, які завдяки цьому розширювали коло своїх читачів, збільшували тиражі видань. Вони увійшли в історію під назвою «солом'яні опитування», оскільки ще не були науковими, не мали чіткої методики, вибірки, а тому нерідко видавали неточні прогнози. А невдача часопису «Літерарі дайджест», який, опитавши по телефону 2 млн. американців, неточно передбачив результати президентських виборів, покінчила із «солом'яними опитуваннями» і започаткувала науковий підхід до вивчення суспільної думки.

На початку XX ст. інтерес до неї значно зріс, започаткувавши новий етап у практиці її дослідження, розвиток якого відбувався двома напрямами. Передусім він стосувався вироблення теоретичних засад формування, функціонування та вивчення суспільної думки. У різних країнах світу стали з'являтися наукові спроби з'ясувати цей феномен, виокремити його суб'єкт та об'єкт, дослідити механізми та чинники його формування тощо. Найпомітнішими серед них були праці Г. Тарда «Суспільна думка і натовп» (Франція), А.-Л. Лоуелла «Суспільна думка і народний уряд» (США), В. Хвостова «Суспільна думка і політичні партії» (Росія), Фр. Гольцендорфа «Роль суспільної думки в державному житті» (Німеччина), Ф. Тьонніса «Критика суспільної думки» (Німеччина). Тоді почалося масове вивчення суспільної думки у СІЛА та інших країнах, яке характеризували такі особливості:

-- вироблення та опрацювання інструментарію, який, з одного боку, вимірював саме громадську думку, а з іншого -- мінімально впливав на відповіді респондентів;

-- вироблення та використання науково обґрунтованого вибіркового методу, внаслідок чого значно скорочено кількість респондентів, терміни опитувань, затрати на їх проведення;

-- використання методів математичної статистики, теорії ймовірності, що значно підвищило надійність і точність опитувань суспільної думки;

-- створення спеціалізованих інститутів вивчення суспільної думки, центрів акумулювання інформації з проблем ринку, реклами, споживання товарів, послуг тощо.

Нині найсоліднішу репутацію в міжнародних професійних колах має Американський інститут суспільної думки, заснований у 1935 році Дж. Геллапом, який здійснює опитування щодо політичних, економічних, соціальних проблем, міжнародних, екологічних та расових питань, здійснює маркетингові дослідження та дослідження комунікативної поведінки населення країни. Результати їх оприлюднюють щонеділі більше 100 американських видань, провідні телекомпанії СІЛА. Філіали інституту діють у багатьох країнах світу.

Авторитетними центрами є «Бен Геффін і компанія», «Льюс Харріс і компанія», Інформаційне агенство США, Роуперівський центр вивчення суспільної думки, Центр вивчення суспільної думки Даніела Янкеловіча (США), Центр вивчення суспільної думки при Чиказькому університеті (США), Дослідницький центр при Мічиганському університеті (США), Інститут суспільної думки Великобританії, Служба вивчення суспільної думки БІ-БІ-СІ (Великобританія), Інститут Демоскопії в Алленсбаху (Німеччина),

Дентр вивчення суспільної думки у Білефельді (Німеччина), Інститут прикладних соціальних досліджень у Бад-Годесбергу (Німеччина), Французький інститут суспільної думки та ін.

На вітчизняних теренах дослідження суспільної думки були започатковані у другій половині XIX ст. за ініціативою місцевих органів врядування та губернських газет. Стосувалися вони читацьких уподобань. На початку XX ст. за допомогою опитувань населення були здійснені спроби досліджень умов праці, життя, побуту робітників, селян, службовців. У цей час окреслилися різноманітні методи одержання соціологічної інформації, статистичні прийоми її обробки та аналізу, теорія вибіркового методу тощо.

Наприкінці 50-х років заявила про себе соціологія суспільної думки. У 1958 р. у колишньому СРСР була створена Радянська соціологічна асоціація, після чого почали формуватися різноманітні дослідницькі структури. Органи політичного і соціального управління стали виявляти інтерес до інформації, здобутої внаслідок опитувань населення. З 1960 р. при газеті «Комсомольська правда» було засновано Інститут суспільної думки, який за два перші роки свого існування провів 8 загальносоюзних опитувань, використовуючи при цьому різноманітні моделі вибірок і методи збирання інформації. Через чотири роки при колишньому ЦК ВЛКСМ було створено групу соціологічних досліджень, після чого аналогічні групи з'явилися більш як у 40 областях.

У цей період у великих містах, навчальних закладах, на підприємствах були відкриті центри вивчення суспільної думки. Окремі з них проводили щорічно 10--12 масових опитувань. Ці дослідження відбувалися під пильним партійним контролем, дані опитувань публікувалися рідко. Тільки наприкінці 80-х років було створено Всесоюзний центр дослідження суспільної думки під керівництвом Т. Заславської, який у багатьох містах мав регіональні відділення (в Україні -- у Києві, Дніпропетровську, Львові).

За останнє десятиліття інтерес до суспільної думки в Україні помітно пожвавішав, що зумовлено демократизацією політичного, соціально-економічного, духовного життя. Сформувалося кілька напрямів її дослідження. Один із них пов'язаний зі спробами українських вчених переосмислити сутність суспільної думки, інтерпретувати її з позицій сучасного соціологічного знання, показати її значення як соціальної інституції, визначити механізми її формування та функціонування (праці В. Осовського, І. Попової, О. Якуби, В. Матусевича, В. Полторака, Ю. Сурміна). Інший напрям націлений на дослідження суспільної думки у різних сферах людської життєдіяльності -- політиці, економіці, освіті, соціальному управлінні, вивченні електоральної, споживчої поведінки людей тощо (праці В. Бебіка, Є. Головахи, М. Міщенка, Н. Паніної, М. Чурилова).

В останні роки почали діяти опитувальні центри на базі Інституту соціології НАН України, Національного університету «Києво-Могилянська академія». Неабиякий авторитет мають дослідження вітчизняних реалій, здійснені Центром «Соціальний моніторинг», Українським інститутом соціальних досліджень, «СОЦІС -- Геллап» (Соціологічна служба в Україні «Геллап -- Міжнародний»), Фонду «Демократичні ініціативи», соціологічних лабораторій Київського, Дніпропетровського, Харківського, Одеського, Львівського національних університетів. Дослідженням проблем ринку та маркетинговими дослідженнями займаються USМ (Українські опитування та дослідження ринку), УМГ (Українська маркетингова група), приватні опитувальні центри.

Висновки

Отже, зміст суспільної думки як соціальної інституції постає як сукупне ставлення, виражене у формі оцінного судження між суб'єктами суспільної думки (громадськістю) та суб'єктами влади з приводу оцінки, змісту, способу розв'язання певної політичної, економічної, екологічної, соціальної проблем,

На різних етапах розвитку суспільства, у різних типах суспільств за різних політичних режимів, ліберальних, демократичних) вияв суспільної думки як соціальної інституції має свої особливості.

Наприкінці XX -- на початку XXI ст. в Україні відбувається інституціалізація суспільної думки (становлення її як соціальної інституції). Це -- складний, тривалий процес, оскільки безпосередньо пов'язаний з демократичними, політичними, соціально-економічними перетвореннями, нормалізацією соціоструктурних та соціокультурних процесів у суспільстві.

На цьому тлі виокремилося кілька проблем, пов'язаних з особливостями функціонування суспільної думки, вирішення яких є необхідним для її успішної інституціалізації в українському суспільстві. Одна з них пов'язана з необхідністю поліпшення характеристик громадськості -- освітнього рівня, компетентності, вміння аналізувати події тощо. Водночас назріла необхідність у розширенні кола дослідження проблем, які виражає суспільна думка.

Не менш важливою є зміна ставлення управлінських структур до суспільної думки, зосередженість на вивчення і врахування її у своїй діяльності. Усе це зумовлює необхідність розробки і впровадження механізмів, які б створювали умови для творчої, продуктивної взаємодії суспільної думки з владними управлінськими структурами та іншими соціальними інституціями.

Література

1. Ноэль-Нойман Э. Общественное мнение. Открытие спирали молчания. - М.: Прогресс-Академия, 1996. - 351 с.

2. Хабермас Ю. Вовлечение другого. Очерки политической теории. - СПб.: Наука, 2001. - 417 с.

3. См.: Гавра Д.П. Общественное мнение и власть: режимы и механизмы взаимодействия // Журнал социологии и социальной антропологии. - 1998. - Т.1. №4.

4. Гавра Д.П. Общественное мнение как социологическая категория и социальный институт. - СПб.: ИСЭП РАН, 1995.

5. Гавра Д.П., Соколов Н.В. Исследование политических ориентаций // Социс. - 1999. №1.

6. См.:Горшков М.К. Общественное мнение. - М.: Политиздат, 1988.

7. Грушин Б.А. Массовое сознание. - М.: Политиздат, 1987.

8. Кара-Мурза С.Г. Манипуляция общественным сознанием. - М.: Алгоритм, 2000.

9. Ручка А.О., Танчер В.В. Курс історії теоретичної соціології: Навчальний посібник - К.: Наукова думка, 1995 р.