Сутність соціального управління
Поняття соціального управління, його сутність і зміст. Особливості і значення встановлення міри взаємодії соціального управління та особистісного самоврядування, посилення властивого йому діалогічного характеру. Сучасний підхід до методів управління.
| Рубрика | Социология и обществознание |
| Вид | курсовая работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 11.06.2010 |
| Размер файла | 30,0 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
14
Зміст
- Вступ
- 1. Поняття соціального управління то його сутність
- 2.Зміст соціального управління
- 3.Особливості і значення соціального управління
- 4. Сучасна конфігурація соціального управління
- Висновки
- Література
- Вступ
- Зростання складності і динамічності функціонування та розвитку суспільства і особистості, конкретно-історична своєрідність, що стосується вирішення споконвічного завдання встановлення їх гармонійної взаємодії, висувають на перший план вимогу підвищення ефективності управління як основного, ще недостатньо використаного, потужного потенціалу поліпшення суспільного та особистісного життя.
- З набуттям нашою країною незалежності особливої ваги набуває розробка проблем теорії та практики соціального управління. І це цілком закономірно. Адже за будь-яких умов без розв'язання означених проблем неможливо свідомо обирати і застосовувати інструменти соціального проектування і прийняття значущих рішень в соціальній сфері й інноваційній діяльності, уникати непродуктивних витрат часу, матеріальних та духовних ресурсів для оптимізації базових соціальних механізмів.
- Актуальність дослідження проблеми соціального управління обумовлюється, насамперед, глобальними процесами, які виникають в сучасному світі, технологізацією усіх аспектів не тільки життя суспільства, але й особистості, широтою та розмахом людської діяльності, труднощами, що виникають при цьому, вирішення яких потребує нових підходів до управління і самоврядування. До того ж глобальні проблеми в житті сучасного соціуму доповнюються регіональними проблемами життя тих суспільств, які знаходяться у ситуації трансформаційних перетворень. Осмислення взаємозв'язку соціального управління та особистісного самоврядування актуалізується новими масштабами людської діяльності, які не були відомі попереднім історичним епохам.
- З'явились принципово інші засоби управління суспільством і особистістю, що пов'язані в умовах інформаційного суспільства з комп'ютерами та Інтернетом. Все це потребує розширення дослідницького поля соціальної філософії в напрямку розробки філософсько-методологічних основ управління.
- Такі дослідження стосовно сутності та змісту соціального управління є предметом розгляду у цій роботі.
1. Поняття соціального управління то його сутність
У філософській літературі досить міцно затвердилася точка зору, що управління - це функція організованих систем різної природи, яка забезпечує збереження їх певної структури, підтримання режиму діяльності, реалізації програми, мети діяльності. Однак функціональний підхід не виявляє повною мірою багатство зазначеного феномену. Виникає необхідність розгляду управління у єдності з активністю та діяльністю, що розкриває їх взаємозумовленість та перспективи збагачення. Так, активність є міра діяльності, а діяльність - результат активності, але управління також діяльність і може мати активний і пасивний характер. Однак воно поряд з цим вносить зміст і значення в ці істотні виміри суспільного і людського буття, бо найбільш пов'язане з інтенціональністю як змістоутворючою спрямованістю свідомості на предмет, без чого не може бути ні справжньої активності, ні справжньої діяльності.
Управління є складною розгалуженою системою, яка включає багато взаємодіючих видів управління. Виникає необхідність створення внутрішньої, власної системи управління по гармонізації і гуманізації усіх видів управління, особливо соціального управління та особистісного самоврядування, що є актуальним і перспективним напрямком удосконалення всієї системи управління.
У зв'язку з цим набуває актуальності з'ясування способів або типів мислення, тому що воно об'єктивує себе в управлінні, а управління моделює себе в мисленні. Заслуговує на увагу розгляд таких способів мислення, як інструментально-прагматичне і іманентно-телеономне. Так перше орієнтує управління на використання об'єкта управління винятково у своїх цілях, тоді як друге враховує, що об'єкт повинний розглядатися не тільки як засіб, а як і мета. Оскільки другий спосіб мислення містить у собі більший потенціал гуманізму, за ним майбутнє.
Має значення також те мислення, за словами М. Гайдеггера, якому украй важливо прорідити і просвітлити ті простори, у межах яких буття знову могло б прийняти людину - у відношенні його сутності - у якусь передвічну сполученість з ним, що націлює мислити прямо посередині наук, тобто проходити повз них без презирства до них і розуміти, що наукова побудова не має змісту без людської присутності.
Кінець XX і початок ХХI століття також відзначені визнанням цінності нелінійного мислення, обумовленого неминучістю наявності в бутті суспільства і людини імовірностей, стихійних, випадкових факторів, усвідомленням необхідності підвищеної уваги до станів нестійкості систем, у які потрапляє як людина, так і суспільство, наслідки яких важко передбачити, але до яких треба бути готовими подібно до того, як людство розробило заходи безпеки стосовно природних катаклізмів. Зростає також імовірність сплеску ірраціональності у період соціальної напруженості. У цих умовах з метою блокування негативних явищ, зм'якшення соціальних деформацій, використання соціальних компенсаторів не можна не враховувати можливостей інтуїтивного мислення, яке найбільш представлене в мистецтві управління.
Набуває необхідності поєднання механізмів цілеспрямованого і стихійного управління, чи хоча б визнання важливості останнього. У соціальній філософії і філософській антропології це представлено вивченням взаємодії державного управління і ринку, розуму й інтуїції.
Актуальним напрямком удосконалювання управління, що випливає з вищезазначеної особливості, є посилення властивого йому діалогічного характеру, у якому існує взаємна зацікавленість суб'єкта та об'єкта управління: прагнення сказати і бути почутим, зрозуміти і бути зрозумілим, що є основою його гуманізації. При цьому діалог можна представити як взаємодію прямого і зворотного зв'язків, якому іманентно притаманна відповідальність, оскільки діалог припускає, що насущні питання отримають щирі відповіді, тим самим дозволяючи віднести управління до найбільш відповідального виду діяльності, яке дозволяє суспільству уникати зайвих помилок.
Особливу актуальність має встановлення міри взаємодії соціального управління та особистісного самоврядування як умови стабільного розвитку суспільства та особистості, тому що крайні їхні прояви ведуть у першому варіанті до домінування тотальності, у другому - до домінування індивідуальності. Як у першому, так і другому випадку суспільство та особистість мають неповноцінний характер.
Виникли нові парадигми у системі філософського знання, у філософському аналізі суспільства та особистості, які висвітлюють, що дослідження окремо соціального управління і особистісного самоврядування не є достатньо перспективними. Для розуміння соціальної реальності вихідним є положення про те, що особистісне самоврядування і соціальне управління складають діалектичну єдність, яке базується на положенні посткласичної науки про життя, в якому людина є суттєвим компонентом предмета науки і наукової картини світу, а для нашої ситуації також центром трансформаційних процесів в Україні.
Таким чином, пошук шляхів гармонічної взаємодії соціального управління та особистісного самоврядування становить актуальну задачу.
2.Зміст соціального управління
Управління у філософії є одвічно старою і одвічно новою проблемою. І хоч засновники філософії не надали управлінню статусу окремої суттєвої категорії, проте, його не обходить увагою філософія, як і свого часу міфологія та релігія. Проблема управління не є новою в соціальній філософії. Різні її аспекти були поставлені і досліджені не тільки філософами, але й економістами, юристами, психологами, культурологами та ін. Не заперечуючи значущості зробленої роботи, в той же час доводиться констатувати факт, що поза полем філософського аналізу опинилася проблема взаємодії соціального управління та особистісного самоврядування, її філософсько-методологічний аспект.
Незважаючи на те, що проблеми управління червоною ниткою пройшли через всю історію філософської думки, вони залишилися у достатній мірі нерозкритими.
На початковому етапі становлення філософії проблеми управління розглядалися в рамках космогонії і космології стосовно всього універсуму. Надалі в зв'язку з диференціацією філософії привернули увагу та одержали переважне висвітлення різні види соціального управління: політика, мораль, релігія, наука, мистецтво, право та ін., хоча вони не можуть розглядатися тільки в даній якості, а серед видів особистісного самоврядування - проблеми самопізнання.
Під впливом інтеграційних процесів у науці в XIX і XX століттях у західній соціальній філософії стали приділяти більше уваги проблемам управління суспільством у цілому, що одержало висвітлення в працях Р. Арона, М. Вебера, Р. Дарендорфа, Е. Дюркгейма, Г. Зіммеля, Л. Козера, О. Конта, Т. Парсонса, Б. Рассела, П. Сорокіна, Г. Спенсера, І. Фіхте, К. Ясперса та ін., хоча сам термін "соціальне управління" ще не одержав широкого розповсюдження.
Специфіка соціального управління полягає саме у тому, що його об'єктами виступають не лише певні соціальні, державні чи комерційні структури, а й методи, механізми і форми дистанційного впливу на них для поліпшення їхньої суспільно корисної діяльності, оптимізації виробничих процесів, підвищення ефективності праці, справедливого розподілу благ. Воно передбачає встановлення певного порядку, відповідно до вимог якого мають взаємодіяти суб'єкти господарської діяльності. Форма, як порядок, що запроваджується в інтересах управління діями і поведінкою суб'єктів господарювання, є об'єктом державного управління та соціального регулювання виробничих, культурних і політичних процесів. Суб'єкти управління, тобто держава і суспільство, розробляють для об'єктів управління відповідні „правила гри" - систему дозволів і заборон, які регламентують поведінку останніх.
Cаме управління можна розглядати як механізм впливу на суб'єктивних носіїв об'єктивних властивостей, здатних ініціювати соціальну активність, видозмінювати перспективу, засади і принципи управлінських відносин.
Під впливом науково-технічної революції і бурхливого розвитку промислового виробництва центром притягання управлінської проблематики стало виробниче управління або менеджмент, що одержав первісний розвиток за кордоном.
Завдяки зусиллям вчених одержали філософське обґрунтування основні аспекти теорії: принципи, функції, методи соціального управління, способи вироблення управлінських рішень, перспективи суспільного самоврядування, взаємодії галузевого і регіонального видів управління, знайшли змістовну розробку такі проблеми, як сполучення господарських, соціально-політичних, соціально-психологічних, організаційних і інформаційних аспектів управління, можливості моделювання та експериментування в соціальному управлінні та ін.
Багато в чому завдяки їм широке висвітлення одержали проблеми формування всебічно розвиненої особистості, шляхи самовдосконалення людини, гармонічного поєднання різних аспектів його становлення, суспільних і особистих інтересів, росту освітнього рівня, поліпшення професійних умінь і навичок, розвитку соціальної активності особистості.
3.Особливості і значення соціального управління
Управління завдяки його універсальності можна розглядати як категорію філософії і тим самим варто розширити її можливості в осмисленні соціальної дійсності та у поєднанні з категоріями "активність" і "діяльність", більш адекватно представити все її різноманіття. Крім того, завдяки своєї сенсоутворюючій сутності, категорія управління може відігравати провідну роль у категоріальному апараті соціальної філософії. Тому цілком правомірно, і це розкрито в дисертації, що категорія управління має онтологічне, гносеологічне, аксіологічне і методологічне значення.
Поряд з цим категорія управління - багатозначне поняття, яке репрезентує функцію, процес, вид діяльності, відносин. Значення категорії управління також полягає в тому, що вона поєднує навколо себе цілий ряд споріднених понять: керівництво, правління, регулювання, організація, інформація і контроль.
Особливо важливим є розгляд співвідношення понять "управління" і "організація", що взаємно включають один одного і, проте, відрізняються одне від одного. Ця відмінність дозволяє розглядати управління як у широкому, так і вузькому розумінні. Так, управління, що засноване на сигнально-інформацїйному впливі, можна вважати управлінням у вузькому розумінні, а управління, що включає додатково енергетичні впливи, які характерні для організації, управлінням у широкому розумінні. Такий підхід розкриває дуже важливу особливість управління, його здатність за допомогою малих сигналів викликати великі наслідки.
Тому розгляд управління у вузькому розумінні як інформаційного процесу виглядає більш адекватним у порівнянні з іншими точками зору. Крім того інформації притаманні унікальні властивості такі, як невичерпність, самозростання і можливість багаторазового тиражування, що підвищує значення також управління.
Достатньо невикористаною особливістю управління є його пізнавальні можливості, що пов'язані зі зворотним зв'язком, який дає постійну можливість одержувати нову інформацію, нові знання про вплив суб'єкта на об'єкт управління і завдяки цьому вивчати природу самого об'єкта. Певною мірою управління виконує роль експерименту, способу виявлення того, як себе буде вести об'єкт управління в нових умовах.
Диференційоване вивчення соціального управління з використанням системного підходу та попередній аналіз і огляд різних моделей суспільства (теорії "постіндустріального суспільства" (Д. Белл), "технотронної ери" (З. Бжезинський), "стадій економічного росту", "демократичного елітизму" (У. Ростоу і Д. Шумпетер), "колективної демократії" (Ч. Бірр), постреволюційоного суспільства (Й. Галтуні), трансформаційного суспільства (Д. Дейтор), кібернетичного суспільства (Д. Платт), суспільства світового села (М. Маклюен), суспільства рівноваги (Л. Мемфорд), постцивілізаціоного суспільства (К. Болдуін), суспільства деліберативної демократії (Ю. Габермас), суспільства як універсальної соціальної системи (Н. Луман) та ін.) дозволив сформулювати, що соціальне управління - це заснований на принципі зворотного зв'язку комплекс систематичних, цілеспрямованих і стихійних сигнально-інформаційних, суспільно-значимих впливів одних елементів суспільства на інші, у тому числі і на все суспільство для його оптимально організованого функціонування і розвитку як системи. При цьому була виявлена амбівалентність соціального управління, яка полягає у тому, що воно носить подвійний характер щодо основних цілей управління, механізмів управління і приналежності до науки і мистецтва.
Вивчення соціального управління як системи представлено в двох напрямках: "вертикальному" і "горизонтальному". Що стосується "вертикального" напрямку, то тут були виділені наступні компоненти: суб'єкт управління (окрема людина, групи людей, інститути та ін.); об'єкт управління (суспільство, спільноти, організації, групи людей, особистість та ін.); засоби управління (апарат управління, менеджери, норми, правила, закони, накази, розпорядження, технічні засоби та ін.); мета управління (підтримка стабільності об'єкта управління і його розвиток); система дій (пояснення, повідомлення, переконання, навіювання, координація, пошук, обробка і вилучення інформації та ін.); результат управління (стабільність, нова якість). Усі ці компоненти зв'язані з джерелом свого існування, яким у даному випадку є суб'єкт управління. А специфіка їх поєднання визначила "горизонтальний" напрямок, куди ввійшли політика, економіка, право, мораль, релігія, мистецтво, наука, філософія, виховання, освіта, інформування, пропаганда, агітація. Особлива увага була приділена культурі як синтетичному, об'єднуючому усі компоненти, виду соціального управління.
Подальший аналіз зазначених видів соціального управління показав, що усі вони мають свою специфіку, свою підсилювальну здатність і керуючий параметр. Разом з тим усі вони тісно переплетені і взаємозалежні так, що недоліки в одному виді управління породжують недоліки в інших, а поліпшення одних ініціює поліпшення інших. Усе це дозволяє зробити висновок, що соціальне управління являє собою складне поліморфне утворення і до нього можуть бути застосовані закони поліфонії, гармонії.
З метою пошуку шляхів вдосконалення соціального управління акцентується нагальна потреба змінити позицію дослідника і подивитися на нього з боку нових уявлень про наукову картину світу, особливо в зв'язку з переходом, що намітився, від наукової картини світу до нового образу світу, характерними рисами якого є загострення глобальних проблем людства, невизначеність, що досить переконливо була показана синергетикою як новим міждисциплінарним напрямком наукових досліджень, використання нелінійного мислення; надання більшої уваги цикловим процесам у порівнянні з розвитком, перехід до усвідомлення рівноправного існування різних точок зору на світ, визнання не одиничності, а множинності істин; перегляд поняття свободи від підкорення природи до утвердження партнерських відносин між людиною і природою, поступове установлення ненасильницької комунікації.
Зростає значення таких характеристик суспільства, як цілісність і гнучкість, а також необхідність поліпшення самого соціального управління. Облік цих і інших обставин, а також огляд існуючих концепцій вирішення глобальних проблем сучасності таких, як синергетична, "нового гуманізму" А. Печчеі, антропологічної революції католицького теолога І. Меца, особистого самообмеження і суспільної солідарності, коеволюції природи і людини, еколого-гуманістичної диктатури, холотехнодемократії М. Бунге, "альтернативної цивілізації", конструктивної регуляції природи, дозволило акцентувати та актуалізувати наступні принципи соціального управління: відповідальності людини перед світом, свободи не як незалежності від природи, а як встановлення партнерських стосунків з нею; визнання цінності різноманіття, толерантності, ненасильства, особистого самообмеження і суспільної солідарності, важливості поодиноких та випадкових факторів.
4. Сучасна конфігурація соціального управління
У сучасній теорії і на практиці, на жаль, домінує розгляд і використання соціального управління як лінійного і силового управління, що базується на принципі: чим більше зусилля, тим продуктивніший результат. Потенційні можливості для усунення цієї однобічності, зміни конфігурації соціального управління, має філософія ненасильства. Управління і ненасильство багато в чому подібні, це виявляється в тім, що тут і там не потрібні значні величини сили. Управління - насамперед слабкий в енергетичному відношенні інформаційний вплив. Ненасильство - теж слабкий вплив, у якому широко представлений елемент демонстрації.
Певне значення при цьому для даного випадку має уточнення поняття "сила". Звернення до етимологічного аналізу цього слова свідчить, що це певний потенційний стан, здатний втілитися в дію, якийсь стиснутий, згорнутий рух, згусток енергії, що за певних умов може привести до змін будь-якого середовища. Тому саме по собі поняття сили в аксіологічному аспекті нейтрально. Насамперед, значення має той факт, куди спрямована сила. Якщо сила переслідує негативні цілі, завдає шкоди людині, то це насильство, а якщо вона спрямована на добро, то це ненасильство.
У цьому зв'язку має значення з'ясування, що поєднує управління і ненасильство. Це, насамперед, змістовна наповненість. Для того, щоб бути ефективними в надрах одного та другого повинні застосовуватись найбільш насичені, гуманні і привабливі змісти, які здатні сколихнути великі маси людей, підняти їх емоційно та інтелектуально, звільнити енергію, сковану недосконалістю людських відносин, зайвими заборонами, обмеженнями та утисками.
Найважливішою, найціннішою якістю людського життя, що має особливе відношення до зазначеної проблеми, є любов. Щира любов, як відомо, наповнена почуттям самовіддачі і самопожертви і тому не припускає насильство. Філософія ненасильства, її принципи, серед яких любов до людини, відмовлення від монополії на істину, критичне ставлення до своєї позиції, погляд на ситуацію очима партнера, опонента, боротьба не один з одним, а один за одного, повна відкритість і відповідальність за свої дії, істотно збагачують теорію і практику соціального управління. Отже, нова конфігурація соціального управління пов'язана з приданням йому ненасильницького характеру.
Філософсько-управлінський аспект взаємодії особистості і суспільства досліджується багатьма вченими в різних аспектах Як свідчить історія філософії, спостерігаються коливання у теоріях або убік особистісного самоврядування, втечі особистості від світу в глиб себе, або убік соціального управління, повного підпорядкування особистості суспільству і відповідно додання пріоритетності або особистісному самоврядуванню, або соціальному управлінню. У первісних суспільствах, як відзначають багато дослідників, існував збіг, ототожнення соціуму та особистості. З появою індивідуальної самосвідомості, перетворенням індивіда в особистість поступово виникає позитивне ціннісне ставлення до особистісного самоврядування. З виникненням світових релігій процес взаємодії цих двох видів управління набув ще більш складного характеру. З одного боку, одержало подальший розвиток самоврядування особистості у формі самоочищення від гріхів, самопідпорядкування Богу, самопридушення тілесних бажань та ін., а з іншого боку, поява клерикальних держав значно обмежила можливості цього розвитку.
Особливо ускладнив цю взаємодію такий могутній посередник, як капітал, який, з одного боку, надав окремим особистостям великі можливості для самовдосконалення і саморуйнування, а з іншого боку, зробив неоднозначний вплив і на соціальне управління, породив політичний плюралізм і збільшив владу грошей.
У сучасних умовах загострення глобальних проблем людства, які обумовили взаємозалежність усіх від усіх, зростання стихійних непередбачених сил, особливо зросла роль окремо узятої особистості, здатної порушити тендітну рівновагу або зберегти її. Знову став нагальним принцип особистості, відповідно до якого вона ніколи не повинна використовуватися тільки в якості засобу, що принижує її при рішенні суспільних задач, а виступати як джерело і мета розквіту суспільства.
У наш час на території колишнього СРСР набуло випереджаючого розвитку особистісне самоврядування як реакція на роки засилля тоталітаризму. Ця тенденція деякими ученими вважається умовою майбутніх позитивних соціальних змін, які приведуть суспільство до нового якісного стану.
Взаємодія особистісного самоврядування і соціального управління має складний культуротворчий характер. Якщо порівнювати східно-азіатську і західноєвропейську культури, то можна знайти деяку специфіку. Так, незважаючи на те, що в першій культурі високо розвинуте особистісне самоврядування, історія цього регіону характерна наявністю в соціальному управлінні деспотичних режимів. У той же час у західноєвропейській культурі більш розвинуте соціальне управління насамперед за рахунок парламентаризму, хоча і підняло значення прав людини, але не послабило зайвого впливу прагматизму на особистісне самоврядування.
За винятком екстремальних випадків, ніякі зовнішні обставини не детермінують людську діяльність в однозначно жорсткий спосіб. Діалектика суспільного прогресу така, що чим вищий рівень розвитку продуктивних сил, тим ширші можливості для вільного вибору і самоутвердження нових поколінь. Справді вільний вибір узгоджується з обставинами, реально враховує закладені в об'єктивних умовах можливості і спирається на знання причинно-наслідкових зв'язків. Специфіка управлінського рішення полягає у тому, що воно втілює у собі єдність пізнавальної і регулятивної форм діяльності. Будучи орієнтованим на зміну чого-небудь у теперішньому, воно водночас відображає і бажане майбутнє.
Соціальна інформація становить найбільш складний вид інформації і є найвищою формою упорядкованого відображення дійсності, яке властиве лиш людині як суспільній істоті, наділеній свідомістю і мовою. Вона завжди наповнена конкретним змістом, має певну спрямованість і цінність. В інформаційному суспільстві уречевлений результат людської праці стає більш інформаційно ємним. Дієвість соціальної інформації в управлінні залежить від селективного добору нормативно-правових умов, які визначають діапазон та параметри керованої поведінки об'єкта і суб'єкта. Соціальна інформація є відображенням природної і соціальної реальності, причин і наслідків, комунікативних зв'язків. Специфіка управління нею базується на механізмах соціальної пам'яті, суспільній здатності людини засвоювати, накопичувати, трансформувати й використовувати дедалі значніші обсяги соціальної інформації.
Соціальний експеримент розглядається як постійне й специфічним чином цілеспрямоване творення і відтворення різноманітних соціальних практик. Він обумовлений типом суспільного устрою, особливостями соціальних об'єктів, методологією і методикою їхнього вивчення і перетворення. У сучасному світі з огляду на постіндустріальні тенденції соціальне експериментування постає як важливий засіб переходу до багатоукладності економіки, багатопартійності, ідеологічного плюралізму, розподілу влад. Основним завданням, засобом і наслідком здійснення соціального експерименту є прийняття і реалізація управлінських рішень. Іншими словами, соціальне управління здійснює, зокрема завдяки використанню соціального експерименту, зворотний зв'язок між „тілом" соціуму та чинниками соціального експериментального середовища.
Висновки
З того, що прерогативу суб'єкта соціального управління становить вироблення, прийняття рішень, забезпечення умов, засобів, пошук шляхів і організація їх здійснення, тоді як особливості функції об'єкта такого управління зумовлюються передусім виконавським характером їх діяльності, випливає висновок про функціональну різновекторність суб'єкта і об'єкта управлінської діяльності, зумовлюючу їхню типологічну своєрідність. А отже, і про їхню рівноцінність, рівновелику суспільну запитаність і значущість. Очевидно, є неприпустимим досить поширений висновок про нерівноцінність вищезгаданих функцій, - як творчої, ініціативної (у суб'єкта соціального управління) та пасивної й нетворчої (у об'єкта управління). Адже успішне виконання управлінських рішень вимагає зусиль, принаймні не менш значних, творчих та ініціативних, ніж при виробленні та прийнятті означених рішень.
Ефективність соціального управління забезпечується, зокрема, дотриманням вимог основних принципів діалектики. Так, принцип конкретного підходу уможливлює врахування специфіки умов управлінської діяльності; принцип діалектичного заперечення дає можливість з'ясувати спрямованість і характер розвитку об'єктів соціального управління, визначити взаємозв'язок між попередніми і наступними стадіями їхнього розвитку, орієнтуючи на урахування гнучкості і рухливості суспільних явищ та їхніх відображень у поняттях.
Характеризуючись сукупністю певних якостей різної природи, об'єкт і суб'єкт соціального управління мають водночас кількісний вимір. Осягнути своєрідність взаємозумовленості якісних і кількісних параметрів означених об'єкта і суб'єкта можливо за допомогою закону взаємопереходу кількісних і якісних змін. Стосовно соціального управління зміст можна розглядати як сукупність якостей керованого об'єкта, а форму - як структуру методів і регламентів управління. У соціальному управлінні одиничним виступають конкретні управлінські процедури, методи і прийоми, а загальним - соціальні принципи, ідеали і державні програми.
Теоретичні моделі, створені у системі сучасного соціально-гуманітарного пізнання, доповнюючи одна одну, становлять у своїй сукупності суперечливий і різноманітний (стохастичний) контекст окремих погрупувань соціального знання і водночас віддзеркалюють ступінь усвідомленості суспільством (суб'єктами управління) інваріантних характеристик і перспектив зміни власного буття, внаслідок чого теоретичне моделювання постає усвідомленням назрілих соціальних проблем, формою передбачення можливих варіацій, їх розгортання за допомогою, у принципі, адекватних категоріально-понятійних і операціональних пізнавальних засобів.
Функцію відображення соціальної реальності в конкретних символах, схемах виконує проект, який є праобразом того, що неодмінно матиме місце, якщо для цього будуть створені належні умови. Матеріалізованим проектом є модель. Проектування орієнтується на науково-теоретичний прогноз феноменів природного та соціального походження, враховує відношення і зв'язки, які вже об'єктивно існують між явищами суспільного життя. Воно вважається оптимальним, якщо враховує паростки інноваційних відносин, які пробивають собі дорогу у суспільному бутті і вимагають змін або доповнень до наявних сталостей. Це особливо важливо при випробуванні проектів, які розробляються з метою удосконалення управлінських відносин і прогнозування соціальних подій.
Література
1. Волков Ю.Г., Добреньков В.И., Нечепуренко В.Н., Попов А.В. Социология: Учебник / Под ред. проф. Ю.Г. Волкова. - Изд. 2-е, испр. и доп. - М.: Гардарики, 2000. -512 с.
2. Щедрова Г.П. Взаємодія сучасних інститутів громадянського суспільства та політичної системи в Україні. - В кн.: Політична система сучасної України: становлення, тенденції розвитку / Рекол.: Ф.М. Рудич (голова) та ін. - К.: Парламентське вид-во, 1998. -352 с.
3. Завєтний С.О. Соціальне управління і особистісне самоврядування: проблеми взаємодії (філософсько-методологічний аналіз) -- Х:., 2005. -- 31 с.
4. Сорокин П. Человек, цивилизация, общество.-- М.:, 1992.
5. Погорілий О.І. Соціологічна думка XX століття. -- К.: Либідь, 1996.
6. Ручка А.О., Танчер В.В. Курс історії теоретичної соціології. -- К.: Наукова думка, 1995.
7. Косолапов В. В. Методология социального прогнозирования. -- М.: Высш. шк., 1990.
8. Крымский С. В., Пилипенко В. Е., Салюк Ю. В. Верификация социальных прогнозов: Методол. аспект. -- К.: Наук, думка, 1999.
Подобные документы
Визначення терміну "соціальне управління", його характеристика, принципи, види, функції. Особливості управлінської діяльності. Сутність, функції, рівні, методи та стадії соціального управління у Збройних Силах. Напрями соціології управління в XX ст.
реферат [26,0 K], добавлен 03.02.2009Історія розвитку управління праці та соціального забезпечення Богородчанської районної державної адміністрації, його організаційна структура. Характеристика діяльності даної установи. Участь студента–практиканта у практичній діяльності установи.
отчет по практике [38,4 K], добавлен 19.03.2011Успіх впровадження соціального проектування як сучасного інструменту в систему державного управління. Питання моніторингу та оцінювання в процесі соціального проектування. Контроль реалізації державної стратегії, програми, проекту та реформ суспільства.
статья [20,8 K], добавлен 06.09.2017Формування системи соціального захисту в Україні. Нормативно-правові акти, що регулюють відносини в сфері соціального захисту населення, пенсійне забезпечення як його форма. Діяльність Управління праці і соціального захисту Деражнянської міської ради.
дипломная работа [4,9 M], добавлен 11.03.2011Історія бюрократії як соціального інституту, її функції і завдання. Переваги бюрократичних методів управління. Оцінка бюрократії М. Вебером як вершини управлінської раціональності. Соціологічне трактування її форм – апаратної, професійної та адхократії.
реферат [24,0 K], добавлен 28.11.2013Структура та сутність конфлікту як соціально–психологічного явища. Профілактика та управління конфліктами в соціальних організаціях Специфіка соціального обслуговування людей похилого віку. Методика К. Томаса "Як ти дієш в конфліктній ситуації".
магистерская работа [164,7 K], добавлен 29.07.2012Організаційна культура як важливий напрямок розвитку сучасної системи соціального управління. Огляд поняття, сутності, елементів та основних ознак організаційної культури. Дослідження етапів процесу впровадження ефективно діючої організаційної культури.
контрольная работа [35,0 K], добавлен 23.07.2014Генеза соціальної роботи в Україні. Сучасна соціальна концепція України. Сутність професії соціального працівника. Посадові обов’язки та функції соціального працівника. Етичні вимоги до професійної діяльності соціального робітника.
курсовая работа [34,9 K], добавлен 09.05.2007Основні складові соціальної роботи. Сутність соціальної роботи. Поняття соціального працівника. Професійні якості, права та обов’язки соціального працівника. Обов’язки соціального працівника. Повноваження та якості соціального працівника.
курсовая работа [35,2 K], добавлен 18.03.2007Соціальний контроль: його сутність і функції та види у сфері праці. Типи та механізми соціального контролю. Функції соціального контролю в сфері праці. Спостереження за поведінкою, її оцінка з погляду соціальних норм. Реакція на поведінку у формі санкцій.
контрольная работа [29,8 K], добавлен 08.11.2010
