Правові і моральні норми

Міністерство освіти і науки України

Львівський національний університет ім. І.Я. Франка

кафедра соціології

Реферат

на тему: «Правові і моральні норми»

Виконала:

студентка групи Екс-51с

Черепко Катерина

Львів 2000

Правила, що регулюють стосунки між людьми, мають назву суспільних або соціальних норм. До складу цих правил входять мораль, право, норми громадських організацій (корпоративні норми), норми релігії.

Мораль - одна із форм суспільної свідомості людей, що відбиває їх сіспільне буття на кожному етапі розвитку людства. Мораль вистепає критерієм оцінки вчинків людей для визначення їх такими, що відповідають поняттям добра чи зла.

Соціальне нормування як метод полягає у наявності таких соціальних норм, які встановлюють порядок поведінки окремих осіб і їхніх груп у колективі. Під нормою звичайно розуміють певний, визнаний обов'язковим, порядок, правило. Відповідно до цього соціальні норми регулюють різні сторони господарського і соціального життя колективу і підпорядковують їх єдиним цілям та завданням, які визначені характером відносин та призначенням системи.

Соціальні норми відображають певного роду інтереси -- суспільні, класові, колективні та групові. Головне і безпосереднє завдання цих норм -- погодити всі види інтересів. Оскільки інтереси визначають спрямованість поведінки окремих людей і їхніх груп, то взаємне узгодження суспільних та особистих інтересів має вирішальне значення для функціонування механізму регулювання відносин. Вирішити це завдання досить складно, оскільки зв'язки між інтересами різних рівнів і різних видів далеко не однозначні і, як правило, являють собою складну комбінацію і нерідко можуть виявитися взаємно суперечливими.

В соціальних відносинах використовується велика різноманітність соціальних норм, оскільки різноманітні регульовані ними відносини людей і соціальних систем. Проте вони можуть бути згруповані за ознакою формування та реалізації їх. Розрізняють норми права, норми моралі і авторитет громадської думки. Інакше кажучи, відносини регулюються трьома видами соціальних норм:

юридичними (правовими) нормами, які встановлюються або санкціонуються державою;

суспільними (неюридичними) нормами, які встановлюються громадськими організаціями і товариствами;

нормами моралі, які формуються в свідомості людей у процесі виховання і життєдіяльності їх.

Класифікація соціальних норм може бути здійснена і за іншими ознаками: залежно від типу і виду взаємовідносин, що регулюються, ступеня обов'язковості норм, способу їх утворення і механізму дії, ступеня формалізації, характеру виникнення (спонтанно чи свідомими діями), охоплюваної ними сфери цінностей (політичні, релігійні, правові, культурні, моральні, етичні, організаційні та ін.).

Таким чином, людські відносини регулюються сукупністю соціальних норм і процедур їх реалізації, що забезпечують нормальне функціонування і розвиток систем відповідно до мінливих умов існування їх.

Усі норми мають ту саму кінцеву мету, але їхній зміст, порядок встановлення і впливу на процеси людської діяльності, сфера дії і механізм поширення в системі різні.

Правові норми встановлюються державою і їх додержання забезпечується як переконанням, так і в разі потреби і засобами примусу. Порівняно з іншими видами соціальних норм правові норми відрізняються більшим ступенем розробленості і формалізації та регулюють найбільш суттєві відносини.

Як правило, дія правових норм поширюється на державні, а здебільшого і на громадські системи.

Норми, які приймаються громадськими організаціями, діють у межах відповідних організацій. Однак можливі і винятки з цих правил, коли нормативні акти готуються і видаються спільно державними і громадськими органами і набувають одночасно і правового, і громадського характеру. Такими є, наприклад, норми права, що регулюють оплату і охорону праці, пенсійне забезпечення та ін. Діяльність громадських організацій регулюється нормативними актами різного походження. Йдеться насамперед про акти, які визначають статус тих чи інших громадських організацій.

Однак більшість актів, що регулюють відносини в громадських організаціях, розробляється ними самими. Такі акти об'єднуються у три групи: статути громадських організацій; положення про окремі громадські організації; постанови з окремих питань діяльності громадських організацій; інструкції громадських організацій.

Виконання норм, розроблених громадськими організаціями, гарантується авторитетом цих організацій, а також деякими формами примусу, передбаченими нормативними документами, що визначають статус цих організацій.

Постійно зростаючого значення у регулюванні відносин набувають норми моралі. Під мораллю, як відомо, розуміють правила (принципи) поведінки людей, які стосуються сфери взаємовідносин між ними, а також взаємовідносин їх з суспільством.

Моральна норма - це одна з найбільш простих форм моральної вимоги. Вона проявляється в двох видах:

- як елемент моральних відносин;

- як форма моральної свідомості.

З одного боку, це норма поведінки, звичай, який постійно виробляється в однотипних вчинках багатьох людей як моральний закон, обов'язковий для кожної людини зокрема.

У будь-якому суспільстві існує об'єктивна необхідність в тому, щоби в певних ситуаціях, що часто повторюються, люди би поступали однаково. Ця потреба реалізується практично завдяки нормам моралі. Її впливова сила для кожної окремої людини базується на впливі масового прикладу, громадської думки, впливу колективної звички та на інших формах практично втіленої волі суспільства (дисципліна), що проявляється в звичаях, складених в даному суспільстві.

Моральна вимога, виражена у вигляді норм, отримує відтворення і в моральній свідомості у вигляді відповідних правил, заповідей. Це вже інша, суб'єктивна сторона норм моралі.

Моральною свідомістю норми моралі формулюються у вигляді наказу, однаково зверненого до всіх людей, який вони повинні виконувати безумовно в найрізноманітніших випадках.

Норми моралі, на відміну від норм права, підтримуються авторитетом громадської думки і, як правило, їх додержання грунтується на власних переконаннях. Чим більшого визнання набувають ці норми, тим досконаліше відносини у колективі. У цьому зв'язку досить послатися на такий соціальний феномен, як громадська думка, яка значною мірою грунтується на нормах моралі. Громадська думка виявляється у специфічній формі колективного судження суспільства, класу чи соціальної групи, виражаючи їх ставлення до певних явищ і фактів соціальних систем, а також вчинків окремих людей.

Як інструмент регулювання відносин громадська думка цінна тим, що вона завжди звернена до особистості як члена суспільства і вимагає від неї відповідальності перед суспільством і соціальною системою, в якій вона працює. Тим самим здійснюється вплив на психічний стан людини, її емоції і волю, сприяючи виробленню у неї бажаних ціннісних орієнтацій.

На нинішньому етапі розвитку соціальних систем у нас і за рубежем помітна тенденція до зростання значення норм моралі, а також норм, розроблюваних громадськими організаціями в умовах поступового скорочення сфери застосування правових норм. У зв'язку з цим виникає проблема доцільного вибору соціальних норм у кожному конкретному випадку з врахуванням ситуації і особистих якостей виконавця, характеру його інтересів та сфери діяльності.

Мораль - це певні правила соціальної поведінки людини. Тому коли мова йде про мораль, здебільшого мають на увазі моральні норми як складові частини соціальних норм.

У моралі виражена суспільна необхідність потреб, інтересів особи та суспільних угрупувань у вигляді сформованих і загальновизнаних приписів і оцінок, підкріплених силою масового прикладу, звички, звичаю, традицій та суспільної думки.

Вимоги моралі однаково звернені до всіх. Вони не виходять ні від кого особисто, ні від групи людей чи держави, ні від суспільних угрупувань та організацій. Ніхто не заклав їх початку, окрім суспільства.

Система моральних норм є системою моральних імперативів - беззаперечних велінь, настійної вимоги до людини, що живе в певному суспільстві. Основою моралі є закріплені в її нормах незмінні загальнолюдські цінності. Універсальними цінностями моралі, що пронизують собою всесвітню історію всіх народів і всі типи культур, є поняття добра і зла та пов'язані з ними поняття смислу життя людини, її щастя, справедливості та совісті. Усі людські цінності, що становлять стрижень моралі, походять із самої природи людського суспільства.

Моральними правилами керуються люди за велінням власної совісті, розумінням свого морального обов'язку і поваги до інших людей, до держави, свого народу. На право, мораль та інші види соціальних норм людським суспільством покладено завдання регулювати суспільні відносини.

Регулятивна функція є головною функцією моралі. Мораль регулює поведінку людей у всіх без винятку галузях суспільного життя. Від інших форм регулятивної масової діяльності, наприклад від права, мораль відрізняється способом обгрунтування та здійснення своїх вимог.

Мораль регулює взаємини людей у суспільстві у тісній взаємодії з іншими соціальними нормами, особливо з праувом - важливим знаряддям держави по регулюванню поведінки людей. Ця взаємодія проявляється передусім в тому, що моральні вимоги передбачають як знання права, так і чітке виконання його приписів (норм). Означена вимога є одним із провідних принципів моралі щодо права.

Регулятивна сила норми моралі, як і будь-якої соціальної норми, полягає в тому, що в основі її вимог лежить обов'язок, що покладається на людину за певних обставин. За виконанням людиною обов'язків пильно слідкує суспільство, даючи свою моральну оцінку кожній дії, обставинам тощо.

Моральні правила поведінки людина виконує через свою переконаність в їх необхідності, доцільності та справедливості як для неї особисто, так і для суспільства загалом, а не задля конкретної вигоди.

Право і мораль єдині за споєю природою, походженням, призначенням, але не тотожні між собою. Вони відрізняються способом регулювання суспільних відносин та обсягом регулятивної діяльності. Право регулює не всі суспільні відносини. Мораль охоплює всі.

Норми права регулюють відносини, що складаються в сфері власності, праці, державного устрою та управління, захисту прав і свобод людини та інші відносини, суттєві для громадян і всього суспільства. Норми моралі стосуються теж досить важливих сторін життя людини в суспільстві. Але між мораллю і правом існує відмінність як в сфері, що регулюється, так і в засобах регулювання.

Суспільні відносини, які регулюються правом, мають не лише загальногромадське, а й загальнодержавне значення. Правове регулювання завжди має державне забарвлення, в ньому зацікавлена держава. Це засіб викоання державою своїх функцій, завдань та обов'язків перед своїм народом та громадськістю світу. Право - інструмент влади, владно-управлінської діяльності держави. Правове регулювання потрібно там, де необхідне чітке визначення прав та обов'язків, дердавний захист прав і свобод людини та застосування державного примусу проти правопорушників.

Правове регулювання не завжди можливе. Не у всякий час і не за всіх обставин держава може використовувати право як засіб регулювання суспільних відносин людей. Наприклад, там, де вона не може перевірити, виконується право чи ні (через особливості деяких суспільних відносин людей), не може вжити заходів примусу до виконання права, там застосування правового регулювання неможливе.

Отже, правове регулювання поширюється не на всі суспільні відносини, в одних випадках тому, що право не здатне підкорити свої м вимогам окремі види соціальних відносин людей, в інших - тому, що право ставиться байдуже жо деяких суспільних відносин і не включає їх до своїх нормативних вимог. Що ж стосується моралі, то її нормативна особливість полягає в тому, що вона охоплює своїми нормативними вимогами всю сферу суспільних відносин людей незалежно від того, регулюються вони іншими соціальними нормами, в тому числі і правом, чи ні.

Особливістю регулятивної функції моралі, на відміну від регулятивної діяльності права, є те, що мораль для виконання свого регулятивного призначення подіялє усі навколишні соціальні явища, дії та поступки людей на «добро» і «зло», даючи можливість людини орієнтуватися в своїх вчинках на «добро». Відхилення від вимог доброї поведінки є антиморальною дією, криє в собі зло для людей, для всього суспільноного середовища.

Отже, мораль, повеліваючи - оцінює; оцінюючи - велить. Регулятивна функція моралі проявляється завдяки відповідній роботі психічного механізму, присутнього в людській свідомості, насамперед, моральній.

На засвоєння та виконання людиною правил моралі впливає рівень її освіти. Знання звичаїв, традицій, мови, культури народу.

Розглядаючи право і мораль як самостійні явища реегулювання суспільної поведінки, зазначимо, що багато дечого у них є соціально спільного, існує певна єдність права і моралі.

Єдність права і моралі визначається іїх нерозривним генетичним зв`язком (у сфері походження) та взаємодією в процесі функціонування, а також в загальному позитивному впливі на поведінку людей, функціонування держави і недержавних суспільних об`єднань.

Національне право все більше наплвнюється сучасним моральним змістом, що включає в себе нові, а також віддроджені, як це маємо зараз в Україні, моральні норми свого народу та цивілізованого людства. Від цього залежить моральна характеристика права, створення його власної міцної моральної основи. Сьогодні, в умовах морального оновлення України постає необхідність зміцнення моральних основ українського національного права, судівництва, всієї правозахисної роботи.

Моральні норми, моральні принципи вимагають від людей добровільного виконання правових норм, вони націлюють членів суспільства на повагу до мети, поставленої іншими людьми, на недоторканість їх прав і свобод, їх власності, ставлення до цих надбань як до свого власного здобутку, сприяння досягненню членами суспільства поставлених ними цілей. Мораль орієнтує людство на закони чистої розумності. Відомий один із основних принципів цивілізованої моралі: “Чини так, як би ти хотів, щоби відносно тебе чинили інші”. Людство завжди стежить за тим, щоби приписи права не суперечили розумній людській волі і в цьому плані створення правового порядку в державі характеризується як важливий моральний обов'язок права.

Мораль впливає на все суспільство, на всіх людей. Саме право перебуває під значним впливом моралі. Право не може розвиватися поза моральними категоріями гуманізму й соціальної справедливості, честі, добра, людської гіідності, злагоди й миру, свободи і відповідальності. Органічне включення всіх моральних ідеалів і принципів до права означає підвищення морвльної цінності самого права, його регулятивної якості.

Право має власну незалежну моральну силу. Вона коріниться в його моральній основі, що відображжає нарівні з народними звичаями, традицією та культурою народу також і ййого сучасні потреби та інтереси.

Власне моральна сила права не може бути створена державою, вона формується у суспільстві на підставі знань і досвіду пооколінь, вона стоїть вище будь - якої супільної сили, вище сил держави.

Право не може бути залежним від жодних політичних сил чи ідеологій. В правовій державй воно є пануюючою силою над всіма, в тому числі і над державою. Але від моралі право незалежним бути не може. Мораль виступає джерелом змісту нормативних вимог права.В закріпленні правом моральних вимог, у прямій залежності права від моралі - регулятивна сила права. Тому важливою умовою правової держави є не лише панування права, а й його залежність від моралі народу, регулятивна єдність з її вимогами. Найважливіший прояв моральності права полягає в моральних способах вирішення правом людської долі, в турботі про людину. Ось чому моральні норми і принципи моральної поведінки повинні служити моральним критерієм права.

Право водночас є важливою умовою розвитку і функціонування моралі, воно сприяє зміцненню її регулятивної функції, є необхідною умовою морального життя особи. Право завжди взаємодіє з мораллю при регулюванні суспільних відносин. І це цілком зрозуміло, адже історично право формується з моральності суспільства, народу, поглинаючи в себе вироблені віками людським розумом правила суспільної поведунки. Мораль стала внутрішнім атрибутом права, його основою.

Але, взаємодіючи, право і мораль не втратили своїх особливостей, самостійності та форм виразу.

Правові норми установлює або санкціонує держава, як правило, її законодавча влада - парламент, що надає право офіційного загальнообов'язкового характеру. Норми моралі поступово формуються в суспільстві, складаючись, як правила поведінки.

Право (правові норми) приймаються згідно з прийнятою процедурою у відповідній формі - закону, декрету тощо.

Мораль не підлягяє в процесі її формування жодним процедурним правилам, вона не має установленої форми виразу, здебільшого міститься в свідомості людей. Винятками є норми релігійної моралі, певні канони Біблії, інших форм Святого письма, а також норми статутів деяких громадських організацій та моральні норми, закріплені законодавцями як правові.

Правові норми офіційно вводяться в дію, вони починають функціонування в певний строк, діють на певній території та стосовно певного кола осіб. Дія правових норм припиняється також офіційно уповноваженим державним органом.

Норми моралі такого офіційного підходу не вимагають. Вони вступають в дію в міру їх засвоєння та в зв'язку з відповідними суспільними умовами і припиняють свою дію тоді, коли суспівльство вважає їх зайвими, недосконалими або застарілими.

Правові норми в державі завжди об'єднанї в одну систему правових норм. Одним із видів систематизіції правових норм є, наприклад, галузеві кодекси правва.

Відповідної систематизації норм моралі немає і ніколи не було, виконати це практично неможливо.

Правові норми забезпечуються силою державного примусу.

Норми моралі державного примусу не знають. Вони виконують особою за велінням її совісті, суспільного прикладу поведінки. Однак громадське реагування на поведінку людини можливе, що теж виступає певною формою громадського примусу.

Правові норми відрізняються від моральних детальною регламентацією поведінки особи.

Норми моралі такої деталізації в регламентації поведінки не знають. Здебільшого деталізує моральну норму той, хто її виконує.

Незважаючи на те, що норми права носять, як правило, писаний характер, тобто офіційно проголошуються державою, а норми моралі в основному живуть в суспільеій свідомості, і мораль, і право представляють розгорнуті системи правил поведінки, що охоплюють практично всю сукупність громадських відносин.

Правові норми поділяються на галузі кримінального права, цивільного, трудового, шлюбно-сімейного, державного, міжнародного права; норми кожної з цих галузей прийнято зводити в кодекси.

Мораль, в свою чергу, вміщує розділи, які регулюють ту чи іншу сферу суспільних відносин: професійна етика, моральність праці, моральність побуту, шлюбно-сімейна мораль. Хоч тут розмежування не так чітко виражене.

Більша частина суспільних відносин регулюєтбься одночасно як нормами права, так і нормами моралі. Невідповідності, які іноді виникають між вимогами закону і моралі, в більшості пов'язані не з відмінностями моралі і права як таких, а з протиріччами в самих цих формах суспільного контролю (між законодавством і його практичним втіленням, між нормами загальнолюдськими і класовою мораллю, між вимогами суспільства і особистої совісті).

У правил поведінки (норм права) втілена соціальна справедливість. Справедливість вимагає від людини, насамперед, знання права і виконання його приписів.

В цілому справедливість як складне морально-правове явище, висупає критерієм оцінки дій людини. Ще римські юристи вважали, що справедливість є постійна і безперервна воля закону віддати кожному своє. Кожний отримує те, що заробив власною працею, своїми діями залежно від їх соціально-політичної ваги, яка визначається відповідними нормами права та моралі.

Самі по собі норми моралі не можуть бути вичерпним керівництвом в моральній діяльності. Питання про застосусвання тих чи інших моральних норм слід вирішувати конкретно, з врахуванням певних умов і обставин. При цьому потрібно також виходити із більш узагальнених моральних уявлень - принципів, ідеалів, понять справедливості, добра, зла та інше.

Норми моралі повинні бути внутрішньою потребою людини, мати форму схильностей, звичок людини і виконутись без зовнішнього і внутрішнього примусу.

Право - це справедливий порядок в суспільстві.

Справедливий закон, спрямований на досягнення загального блага, надає усім громадянам держави однакові загальні права і покладає на них рівні обов'язки. Справедливість права полягає в забезпеченні рівності всіх перед законом, в його демократичності, народності, в закріпленні національних традицій, звичаїв, основ звичаєвого права народу в відображенні історичної боротьби народу за незалежну суверенну державу.

Право і мораль - це важливі надбання культури людства, зокрема культури політичної, культури правової. Культура виникає і розвивається як наслідок практичної діяльності людей. Разом з нею формуються правові і моральні норми.

Отже, як моральні, так і правові норми не можуть існувати самі по собі. Правовий кодекс завжди співіснує з кодексом моральним і разом вони здатні найбільш ефективно виконувати свої функції і задовільняти потреби людей в цівілізованому спілкуванні і відносинах. Вимоги моральних і правових норм торкаються основних проблем відносин людини до суспільства, людини до людини і основ взаємовідносин між націями та народами. Правові норми сформульовані не на всі часи та епохи. Вони змінюються разом з розвитком моралі суспільства.

Список літератури

1. Майерс Д. Социальная психология. С.-Петербург: Питер, 1998, 684с.

2. Правознавство / За ред. М.Настюка. Львів: Світ, 1995, 272с.

3. Социология: наука об обществе / Под.общ.ред.В.П. Андрущенко, Н.И. Горлача. - Харьков: Институт востоковедения и международных отношений, 1996, 688с.

4. Словарь по етике / Под ред. И.С. Кона. М.: Политиздат, 1993, 446с.

5. Хміль Ф.І. Менеджмент. К.: Вища школа, 1995, 352с.