Соціальний контроль, використання методів експертних оцінок

ЗМІСТ:

ВСТУП

1. Соціальний контроль

2. Використання методу експертних оцінок в соціології

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

ВСТУП

Сучасна соціологія -- це одне із найважливіших досягнень людства, теоретичне осмислення суспільного буття, без чого стає неможливим поступальний розвиток соціуму. Особливого значення соціологія набуває в умовах демократизації суспільства. Саме в такій ситуації соціологічні знання дають можливість визначати можливості конструктивних сил, зосередити всю увагу на вирішенні найголовніших завдань суспільного розвитку. Ось чому в кінці 80-х, на початку 90-х років XX століття стався прорив в громадській думці України на користь соціології. Сьогодні вона -- самостійна галузь знань у вищій школі і академічній науці. Розвивається мережа наукових та науково-дослідних установ, засновано спеціалізовані часописи, побачили світ багато наукових, навчальних, популярних видань. Зріс попит на соціологічні послуги з боку суб'єктів політичної, соціально-економічної, духовної практики. У Вузах України йде процес становлення соціології як навчальної дисципліни, адже соціологічна освіченість, уміння мислити соціально, адекватно сприймати, осмислювати й тлумачити соціальні процеси та явища, врахувати у своєму бутті розмаїття соціальних чинників потрібні кожній людині.

Історія світової соціології загалом, як й історія соціологічної думки в Україні, свідчить, що для її природного, гармонійного розвитку необхідні певні внутрішні та зовнішні умови. Бездержавність української нації, тривале перебування українських земель у складі різних імперій, а в XX ст. -- у складі колишнього СРСР не могли не позначитися на становищі вітчизняної соціології.

Соціологія як самостійна наука з'явилась майже 200 років тому. Вона привернула увагу багатьох прогресивних мислителів того часу - філософів, психологів, істориків, економістів, етнографів, демографів та представників інших наук, які в той чи інший спосіб долучились до її становлення.

Висловлюючись загально, соціологія - це вивчення соціального життя, груп людей та суспільства. Соціологія (від лат. societas - суспільство плюс логос - слово вчення) вивчає суспільство в цілому, соціальне (суспільне) життя людей, їх спілкування, взаємодію

Як наука про соціальні спільноти, соціологія досліджує масові соціальні процеси і поведінку, стани і форми соціальної взаємодії та соціальних взаємозв'язків людей, що утворюють соціальні спільноти. Вона вивчає як індивідуально-неповторні особистості, так і соціальні типи.

Предмет соціології - загальні і специфічні закони та закономірності розвитку і функціонування історично визначених соціальних систем, механізм дії та форми цих законів і закономірностей у діяльності особистостей, соціальних груп, класів, народів.

1. Соціальний контроль

Зростання конфліктності у суспільстві є природним наслідком загострення боротьби за панування тих чи інших цінностей, претензій на певний статус, владу, інші засоби висхідних соціальних і політичних угруповань. Від того, наскільки вдається збалансувати конфліктну ситуацію, досягти консенсусу, залежить роль соціального конфлікту в соціальному розвитку, який або стає джерелом прискореного розвитку суспільства, або породжує соціальний хаос. За сучасних умов важливими є пошуки компромісів у міждержавних, регіональних, міжнаціональних і міжрегіональних конфліктах. Найжорстокіша форма їх вирішення -- збройне насильство, що часто призводить до тупикової ситуації. Певні особливості мають соціальні конфлікти на етапі модернізації суспільства. Це пов'язано з дією двох груп чинників. Першу становлять інтереси основних соціальних груп й особливості політичної культури, що виражається у кризі політичної культури (криза ідентичності й легітимності). Друга обумовлюється рівнем інституціалізації політичних відносин та якостями політичних керівників, що відображається в кризі державного управління (криза розподілу, проникнення у владні структури тощо). Проміжне становище між ними посідає криза політичної участі, що виникає як наслідок нерозвинутої культури та ігнорування вимог рівності у процесі прийняття державних рішень. І хоча соціальний конфлікт є одним з рушіїв соціального прогресу, нерідко під час його вирішення вдаються до консенсусу (згоди, одностайності співучасті).

Система соціального контролю

Соціальні відносини між індивідами і суспільством формуються в умовах соціального контролю.Соціальний контроль -- засіб саморегуляції соціальної системи, що забезпечує упорядковану взаємодію її елементів шляхом нормативного (у тому числі й правового) регулювання. Соціальний контроль охоплює контрольовану діяльність індивідів і контролюючу діяльність соціальних інститутів. Взаємодія індивіда і суспільства виявляє внутрішню суперечність соціального контролю, оскільки людина не може набути своєї індивідуальності, соціальних якостей поза суспільством. Водночас особистість не зможе набути, розвинути свою індивідуальність, сліпо, автоматично пристосовуючись до зразків культури.Динамічна модель соціального контролю включає такі основні елементи: індивід, соціальна спільнота (група, клас, соціальна організація, суспільство), індивідуальна дія, соціальна (групова) дія. Відомо, що індивідуальна і соціальна дії співвідносяться як контрольоване і контролююче. Йдеться саме про взаємодію, а не про односпрямований контроль. Акт соціальної (групової) дії, виступаючи в системі соціального контролю у формі реакції на індивідуальну поведінку, виконує функцію соціального стимулу (позитивного або негативного), який визначає особливості подальших індивідуальних актів. Індивід (індивідуальна дія) і соціальна група (соціальна дія) є вхідними елементами системи соціального контролю. До неї також належать соціально-психологічні чинники, які, перебуваючи у структурі суб'єктів дії (індивіда і соціальної групи), безпосередньо впливають на характер і спрямування відповідно індивідуальної і соціальної дій. Це самооцінка суб'єкта (індивіда, соціальної групи); сприймання і оцінка суб'єктом соціальної ситуації (соціальна концепція), у межах якої діють відповідно як індивід, так і соціальна група. Важливими атрибутами та елементами соціального контролю є цінності, норми, звички, звичаї, санкції, які виникають та існують внаслідок дії соціальних інститутів. Культура кожного суспільства та спільноти має свої цінності. Поряд з ними існують загальнолюдські, котрі забезпечують цілісність соціальних систем, здатність їх до виживання у перехідні періоди. Соціальна норма -- загальновизнане правило, зразок поведінки, дій індивідів, соціальних груп. Загалом соціальні цінності й норми є інструментами соціального регулювання в суспільстві, проміжною ланкою, що пов'язує поведінку індивіда і найважливіші соціальні інститути. Тому соціальна норма визначає межу допустимої поведінки індивіда, соціальної групи або організації, що історично склалася у конкретному суспільстві. Як немає суспільства без вільної та доцільної поведінки людини, так немає і суспільства без загальних правил, які забезпечують координацію цих вільних дій. Найважливішою характеристикою будь-якої норми є її корисність, обов'язковість і фактична реалізація в поведінці людей. Соціальні норми класифікують за різними критеріями:-- за походженням -- аутогенні й гетерогенні, спонтанні та декретивні;-- за характером зміни структури -- інтенсивні та екстенсивні, прогресивні та регресивні; -- залежно від періоду існування -- ті, що народжуються, розвиваються, сформувалися;-- за схильністю -- елементарні й складні, динамічні й статичні;-- за функціональною та інформаційною природою;-- за механізмом детермінації -- збуджуючі, стимулюючі, захоплюючі тощо;-- з точки зору організації та управління системни ми процесами -- інституційні й неінституційні;-- за умовами функціонування -- норми інтеграції та дезінтеграції;-- за масовістю -- масові, групові, індивідуальні. Соціальні норми також класифікують за кореспондентом -- державні, адміністративні тощо; ступенем спільності на соціологічному рівні за часовою координатою -- загальноісторичні, формаційні, міжформа-ційні, перехідні та ін.; за просторовою координатою -- регіональні, глобальні тощо. Найчастіше соціальні норми поділяють на соціальні приписи і технічні правила (регулюють взаємодію людини і природи). Соціальні приписи -- норми, що визначають соціальне становище індивіда. Вони служать реалізації загальної мети, яка відповідає інтересам широкої спільноти, навіть усупереч інтересам окремих її членів. Поважне ставлення до них у суспільстві забезпечують різні чинники -- від виховання до санкцій. Соціальний припис має дві частини: диспозицію і санкцію. Важливим є й опосередкований вплив санкції на поведінку людей. Адже, знаючи про певні санкції, люди, як правило, утримуються від порушення приписів. Серед соціальних приписів фігурують: право, звичай, правила пристойності, мода, мораль. Для правових норм характерні: текстуальне закріплення, офіційне опублікування або відміна органом держави, чіткий і однозначний опис варіанту поведінки або її меж, наявність чітко сформульованої санкції, забезпечення їх дотримання силою держави. Норми моралі діють передусім через внутрішні психологічні механізми. їх характеризують: відсутність текстуального закріплення; вагоме значення при оцінюванні вчинку внутрішніх мотивів, забезпечення їх дотримання авторитетом громадськості; санкція за порушення у формі громадського осуду. Норми моралі формуються з розвитком суспільства, висувають до особистості вищі вимоги, ніж правові. Сфера моралі ширша, ніж сфера права, а тривалість моральних санкцій довша, ніж правових. Мораль відіграє визначну роль у забезпеченні соціальної солідарності. Іншим великим класом соціальних норм є технічні правила. Технічні правила -- норми, що регулюють відношення людини і природи. До них належать технічні інструкції, правила безпеки життєдіяльності тощо. Важливу роль у механізмі соціального контролю виконують звички. Звичка -- встановлений спосіб поведінки у певних ситуаціях, який не викликає негативної реакції соціальної групи. Вони виникають на основі навичок, закріплюються традиціями, в одних випадках визнаються як терпимі, в інших -- як шановані.У кожної людини є свої визначені звички, позитивні з них приймаються, схвалюються всією соціальною групою. На основі звичок формуються певні звичаї. Звичай -- встановлений спосіб поведінки, з яким пов'язані певні моральні цінності, порушення яких викликає негативні санкції групи чи суспільства. Термін "звичай" пов'язаний з поняттями "традиція" та "обряд" ("ритуал"). Однак традиція -- це ширше поняття, ніж "звичай", охоплює різноманітні об'єкти соціальної спадщини (матеріальні й моральні цінності). Обряд є різновидом звичаю, символом певних соціальних відносин, а звичай може бути і засобом практичного перетворення. Одним з важливих елементів соціальних норм є санкція, за допомогою якої забезпечується реалізація правил поведінки. Санкція (лат. sanctio -- непорушна постанова) -- стимулювання бажаної поведінки і припинення небажаної для забезпечення внутрішньої згуртованості й безперервності суспільного життя. Хоча зазвичай санкція сприймається негативно, існують негативні і позитивні санкції. Відповідно до норм, покладених в основу санкцій, та соціальних інститутів, що їх виробляють, санкції можуть бути неформальними, що реалізуються безпосередньо соціальною групою через певні форми її поведінки, і формальними (юридичними, політичними, економічними та ін.), що реалізуються через діяльність соціальних інститутів. За змістом тиску санкції поділяються на правові (покарання та заохочення за певні дії, передбачені законом); етичні (покарання та заохочення згідно з моральними принципами), сатиричні (насмішки, глузування, презирство), релігійні (анафема). Якщо санкції взаємодоповнюють одна одну, їх дія ефективніша, ніж коли між ними виникають суперечності. Соціальні санкції встановлюються і застосовуються суспільством або окремою соціальною групою як засіб захисту соціальної організації, забезпечення дотримання норм поведінки. Система санкцій, відображаючи розвиток соціальної реальності, не є законсервованою схемою жорстко фіксованих заходів і засобів соціальної регуляції. Навпаки, санкції забезпечують конкретизацію поведінки на певному етапі історичного розвитку суспільства. Від них залежить соціальний порядок. Якщо за порушення соціальних норм санкції не застосовуються, виникають правовий нігілізм, різноманітні види девіантної поведінки. Девіація як соціальне явище буває різноманітною, присутня в суспільстві будь-якого типу і притаманна кожній соціальній спільноті. Особливо вона виявляється на етапі трансформації соціальної системи, під час зміни ціннісних орієнтацій. Оскільки функціонування кожної соціальної системи пов'язане з людською життєдіяльністю, соціальні девіації реалізуються через девіантну поведінку. Девіантна (лат. deviatio -- ухилення) поведінка -- вчинок, дія людини, групи людей, які не відповідають офіційно встановленим уданому суспільстві нормам (стандартам, шаблонам). Соціальні відхилення мають для суспільства різне значення. Позитивні є засобом прогресивного розвитку системи, підвищення рівня її організованості, подолання застарілих, консервативних, реакційних стандартів поведінки. Це соціальна творчість -- наукова, технічна, художня, суспільно-політична. Негативні відхилення дезорганізують систему, підриваючи іноді її основи. До них належать соціальна патологія -- злочинність, наркоманія, проституція, алкоголізм. Межі між позитивною і негативною девіантною поведінкою рухомі в часі й просторі. Водночас співіснують різноманітні "нормативні субкультури". Девіантну поведінку вдало класифікував, на думку соціологів, Р. Мертон, який виділив кілька типів пристосування до аномії (патологічного стану суспільства):-- конформізм -- пасивне прийняття стандартів поведінки, безумовне визнання існуючих порядків, норм, правил, схиляння перед авторитетами. Чим стабільніше суспільство, тим поширеніша аномія;-- інновація -- допускає згоду з певною культурною метою, але заперечує засоби її досягнення, які схвалюються соціально;-- ритуалізм -- заперечує мету певної культури, але згодна використати засоби, що схвалюються соціально;-- ретретизм (втеча від дійсності) -- спостерігається, коли людина одночасно заперечує цілі й соціально схвалені засоби їх досягнення. Особи, які вдаються до цього засобу, перебувають у суспільстві, але не належать йому;-- заколот -- виявляється у неприйнятті актів громадської непокори. Деформація соціальних норм є основним чинником формування різноманітних форм девіантної поведінки і відповідних їм поведінкових настанов. Ця деформація може виявлятися у:-- відриві соціальної норми від конкретних умов життєдіяльності;-- застарілості або незбігу їх з реаліями суспільного життя;-- викривленому або неповному відображенні у свідомості людей об'єктивних закономірностей функціонування суспільства;-- нестабільності, нестійкості й невизначеності норми, яка внаслідок цього не може виконувати функцію соціального регулятора;-- руйнуванні взаємозв'язку її структурних компонентів;-- послабленні або незастосуванні санкцій, функціональній неефективності соціальних норм. Соціальні норми деформуються під тиском трансформаційних процесів у суспільстві, у зв'язку з викривленням ціннісних орієнтацій у різноманітних верств населення.

2. Використання метода експертних оцінок в соціології

Одну з груп методів прогнозування складають методи експертних оцінок. Роль цих методів особливо зростає тепер, в період нестабільного розвитку соціальних, політичних, економічних та інших процесів, що прямо чи опосередковано впливають на криміногенну ситуацію в країні. Для таких періодів розвитку суспільства характерний, вкрай високий ступінь невизначеності впливу факторів зовнішнього середовища на стан та динаміку злочинності. Це саме той період, котрий у філософії відомий як етап переходу кількості в якість, тобто такий, де існуючі в суспільстві суперечності викликають зміни самої соціально-економічної системи. Закони ж, що визначають розвиток суспільства, діють у рамках тієї чи іншої формації, тобто доти, доки притаманні їй суперечності приводять лише до накопичення кількісних змін.

Ця обставина є особливо важливою, оскільки, як уже йшлося вище, статистичні методи прогнозування можуть бути застосовані лише в тих випадках, коли зберігаються закони, що лежать в основі розвитку відповідних процесів. У противному разі прийнятна точність прогнозів не може бути забезпечена ніякими статистичними методами, якими б досконалими вони не були.

Таким чином, застосування експертних методів прогнозування найбільш ефективне:

при відсутності представницьких і достовірних статистичних даних про об'єкт прогнозування;

в умовах великої невизначеності середовища функціонування об єкта, впливу на його розвиток факторів зовнішнього середовища;

в умовах дефіциту часу, що потрібний для розробки прогнозу, чи в інших екстремальних ситуаціях.

У цьому зв'язку варто зазначити, що сфера застосування методів експертної оцінки не обмежується прогнозуванням. Вони досить поширені при виробленні будь-яких складних рішень в умовах браку інформації або часу, відсутності чітких, формалізованих критеріїв їх оптимальності, невизначеності наслідків рішень, що приймаються. На рішення саме такого роду найчастіше доводиться натрапляти в органах внутрішніх справ.

Згідно з вищенаведеною класифікацією всі експертні методи підрозділяються на дві великі групи: індивідуальні та колективні експертні оцінки. Із методів індивідуальних експертних оцінок в прогнозуванні найбільш часто застосовуються такі їх різновиди, як інтерв'ю та аналітичні експертні оцінки.

Метод інтерв'ю передбачає бесіду організатора прогнозування з експертом за заздалегідь підготовленою програмою. Експерту ставляться запитання відносно перспектив розвитку об'єкта прогнозу. Успіх такої оцінки вирішальною мірою залежить від здатності експерта давати кваліфіковані відповіді на досить складні, такі, що потребують глибокого осмислення, запитання в умовах обмеженого часу. В цьому полягає один із серйозних недоліків методу, оскільки далеко не кожний експерт здатний виконувати плідну роботу в таких умовах. Але, там, де не потрібна висока точність прогнозу, а результати необхідно одержати в найкоротші строки, цей метод може виявитися незамінним.

На відміну від методу інтерв'ю аналітичні експертні оцінки передбачають тривалу та ретельну попередню роботу експерта над аналізом тенденцій, оцінкою стану та шляхів розвитку об єкта прогнозу. Цей метод дає експерту можливість в повному обсязі використовувати всю необхідну інформацію про цей об'єкт, що, безсумнівно, підвищує точність і обгрунтованість прогнозу.

Наступна група інтуїтивних методів прогнозування - методи колективних експертних оцінок,' котрі передбачають сумісну працю групи експертів для отримання максимально об'єктивної оцінки перспектив розвитку об'єкта прогнозу. Серед цих методів частіш за все застосовують метод експертних комісій, метод "мозкового" штурму, метод суду та дельфійський метод, котрі розрізняються між собою способом організації колективної праці експертів. Коротко нагадаємо суть цих методів, які широко застосовують в соціології, а також у самих різних галузях людської діяльності.

Метод "мозкового" штурму грунтується на всілякому стимулюванні творчої активності експертів. Це досягається шляхом дотримання певних правил, які регламентують процедуру спільного обговорення експертами різних варіантів прогнозу: допускається висунення будь-яких ідей в рамках обговорюваного питання; забороняється їх оцінка з боку решти експертів; обмежується час одного виступу, однак допускаються багатократні виступи одного учасника; пріоритет має експерт, який розвиває попередню ідею; обов'язково фіксуються всі висловлені думки, їхня оцінка здійснюється на наступних етапах.

Інший поширений метод колективної експертної оцінки - метод експертних комісій, коли організація роботи експертів будується за принципом круглого столу. Під час спільної роботи експерти пропонують свої варіанти прогнозу, разом обґрунтовуючи і обговорюючи їх. По можливості, вони намагаються виробити єдину точку зору відносно прогнозу. Проте дошкульним місцем цього методу є те, що в основі вироблення єдиної думки лежить логіка компромісу, котра може привести до надмірного впливу окремих експертів (через їхній авторитет) на міркування решти членів експертної групи.

Експертна процедура за методом суду відбувається за аналогією з судовим процесом. Частина експертів оголошується прибічниками розглядуваної альтернативи (в нашому випадку - варіанта прогнозу), котрі, виступаючи захисниками, наводять доводи на користь цієї альтернативи. Інша частина експертів оголошується її супротивниками, котрі намагаються виявити в ній недостатньо аргументовані або непереконливі місця. І нарешті, третя група експертів регулює перебіг експертизи та підбиває остаточний підсумок. У процесі "суду" функції експертів можуть змінюватися.

Достоїнство перерахованих експертних методів полягає в тому, що - колективна, спільна праця експертів в принципі є фактором, який підвищує об'єктивність експертних оцінок. Це пов'язано з тим, що під час такої праці експерти, вислуховуючи думки своїх колег, їх аргументацію на користь запропонованого варіанта прогнозу, одержують нову для себе інформацію, підвищуючи тим самим рівень своєї компетенції.

Однак назване достоїнство за певних умов може виявитися серйозною перешкодою для здобування об'єктивної експертної інформації. Річ у тому, що сукупна робота справляє значний психологічний вплив на експертів, змушує деяких експертів відмовитись від своєї позиції (навіть, якщо вона й правильна) на користь думки більш авторитетних членів експертної комісії (з точки зору їх відомості, посадового становища і т. ін.).

Дельфійський метод (або метод Дельфи) позбавлений останнього недоліку і одночасно володіє достоїнствами перерахованих вище методів колективної експертної оцінки. Він дістав свою назву від давньогрецького міста Дельфи, в котрому в стародавні часи періодично збиралися жерці для пророкування різних явищ природи і пов'язаних з ними соціально-політичних катаклізмів. У наш час цим методом, як правило, користуються для з'ясування відносної важливості і строків завершення гіпотетичних подій (наприклад, наукових відкриттів). Завдяки принципам, покладеним в основу організації роботи експертної групи, вдалося різко підвищити об'єктивність експертних оцінок. Кожен член експертної групи працює незалежно від решти, їх опитування (у формі анкетування) проводиться в індивідуальному порядку. Потім виконується статистична обробка індивідуальних експертних оцінок з метою виявлення узагальненої думки групи. Крім того, тут же визначаються протилежні оцінки (тобто варіанти прогнозів, що мають максимальне та мінімальне значення в порівнянні з рештою). Експертам, які висловили такі протилежні погляди, пропонують у письмовій формі проаргументувати свою позицію. На наступному етапі до експертів доводиться узагальнена інформація про думку всієї групи відносно майбутнього розвитку кримінальних процесів: усереднена оцінка всієї групи, максимальна і мінімальна оцінки, а також аргументація експертів, які дали ці оцінки (без указання їх авторів). Експертам роблять пропозицію уважно вивчити цю інформацію та переглянути свої власні оцінки (варіанти прогнозів), якщо вони вважають аргументи своїх колег переконливими. Вказана процедура повторюється декілька разів і завершується при стабілізації експертних оцінок, тобто коли експерти більше не вносять корективів у свої прогнози. Як правило, в результаті такої багатоетапної процедури розбіжності в індивідуальних оцінках окремих експертів зменшуються.

Більш докладно методика кримінологічного прогнозування, в тому числі з використанням методів експертних оцінок, розглядатиметься в наступному підрозділі. А ми зупинимося на найбільш важливих питаннях організації експертного прогнозування, а саме:формування представницької експертної групи, підготовка та проведення експертизи, статистична обробка експертних оцінок.

Один з найвідповідальніших етапів - формування експертної групи. Від її чисельності та професійного складу надзвичайно залежить точність та обгрунтованість експертного прогнозу. Насамперед треба вирішити, фахівці якого профілю повинні і можуть бути експертами. Звичайно, в першу чергу це повинні бути найбільш кваліфіковані й досвідчені співробітники органів внутрішніх справ, а також працівники прокуратури, юстиції, адвокатури. Оскільки кримінологічне прогнозування сьогодні неможливе без аналізу зовнішнього середовища, до складу експертної групи доцільно включити фахівців інших профілів. Так, неоціненну допомогу можуть подати досвідчені практики і вчені, які працюють у сфері економіки, юриспруденції (правознавці, кримінологи), соціології, психології. До роботи експертами залучаються професорсько-викладацький склад вищих навчальних закладів, співробітники науково-дослідних інститутів.

Щодо кількісного складу експертної групи, то при розв'язанні цього питання в принципі можна скористатися рекомендаціями спеціальної літератури4. Проте в даній ситуації вирішальне значення, на наш погляд, має не кількісний, а якісний склад групи. Головне - добитися, щоб в нечисельній групі (5-10 експертів) були представлені найбільш кваліфіковані та досвідчені фахівці у відповідній галузі знання, які б мали здібності до аналітичної роботи, володіли високим рівнем загальної ерудиції та могли працювати експертами. Разом з тим важливо, щоб у разі, коли експертна група формується виключно із співробітників органів внутрішніх справ, для усунення однобічної деформації експертних оцінок, до її складу обов'язково потрібно включати представників різних служб.

Як правило, опитування експертів проводиться за допомогою спеціально розроблених для цього анкет, що мають декілька розділів. У допоміжних розділах викладаються цілі та завдання прогнозування, обґрунтовується важливість даного прогнозу для вдосконалення роботи органів внутрішніх справ; тут же передбачені запитання щодо особи самого експерта (вік, освіта, місце і стаж роботи і т. ін.), відповіді на них надалі можуть бути використані безпосередньо для оцінки його компетентності.

Основний розділ анкети містить конкретні питання щодо суті проблеми. Так, якщо мова йде про кількісний прогноз, експерту пропонують оцінити, яка, на його думку, найвірогідніша кількість злочинів (всього, по окремих фупах або видах) буде вчинена (або зареєстрована) в тому чи іншому році (місяці) прогнозного періоду. У разі якісного прогнозу експерт повинен оцінити найбільш вірогідну тенденцію відповідних показників злочинності (стабілізуватиметься на досягнутому рівні, буде продовжуватися зростання або відбудеться зниження, якими темпами і т. ін.).

Крім питань, що прямо стосуються кримінологічного прогнозу, експерту необхідно дати можливість обгрунтувати його виходячи із власного розуміння розвитку суспільних процесів, що відбуваються в конкретному регіоні та впливають на стан та динаміку правопорушень.

Звичайно, безпосередній розробці прогнозу має передувати дуже серйозна аналітична робота експерта по вивченню цієї інформації, котра може йому знадобитися для підготовки власного варіанта прогнозу. Сюди відносяться статистичні та інші дані про структуру і динаміку злочинності, соціально-економічний розвиток регіону, його демографічні характеристики і т. ін. Дуже важливо ознайомити експертів з програмами соціально-економічного розвитку регіону, а також, якщо такі є, з проектами рішень, що готує місцева адміністрація і які стосуються різних аспектів правоохоронної діяльності, переходу до ринкової економіки і т. ін. Обробка експертних оцінок (варіантів прогнозу, запропонованих кожним експертом), а також подальша організація експертної процедури відбувається відповідно до описаного вище методу Дельфи.

Отже,з усього вищезазначеного ми можемо зробити висновки ,що соціологія - це наука про суспільство як єдину цілісну систему,а також наука про становлення, розвиток і функціонування суспільства, його елементів, соціальних відносин і соціальних процесів, про механізми і принципи їх взаємодії.

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

1. Бешелев С.Д., Гурвич Ф.Г. Математико-статистические методьі зкспертньїх оценок. - М., 1982

2. СпільникС.І. Соціальний контроль як соціальний інститут // Гуманітарний вісник Запорізької державної інженерної академії. - Випуск 16. - Запоріжжя, 2004. - С. 178-183.

3. Орлов А.І. Допустимі середні у деяких завданнях експертні оцінки і агрегирования показників якості. - У рб. " Багатомірний статистичний аналіз в соціально-економічних дослідженнях " , М.: Наука, 1974, с.388-393.

4. СпільникС.І. Соціальний контроль і його забезпечення в Україні //Нова парадигма: Альманах наукових праць. - Випуск 28. - Запоріжжя: Видавництво ЗДУ, 2003. - С. 207-211.

5. Білоус В.С. Соціология у визначеннях,поясненнях,схемах,таблицях:Навч посібник.-К:КНЕУ,2002.-140с.

6. Соціологічна думка України. Навч. пос. / М.В. Захарченко, В.Ф. Бурлачук, М.О. Молчанов та ін. - К, Заповіт, 1996