Демографічні передумови розміщення продуктивних сил

Вступ

Населення, його соціальне самопочуття та розвиток є визначальною ознакою суспільства, основою могутності держави. Тому демографічна сфера завжди є об'єктом пильної уваги політиків та громадськості. В Україні сучасна демографічна ситуація викликає занепокоєння. Скорочення чисельності населення, зниження тривалості життя і народжуваності, від'ємне сальдо міграції стали характерними ознаками демографічної ситуації дев'яностих років.

Статистика розміщення продуктивних сил

У комплексі передумов розміщення продуктивних сил демографічні є найважливішою складовою частиною, бо трудові ресурси - головна продуктивна сила. Аналізуючи вплив демографічних передумов на розміщення продуктивних сил, треба враховувати, що населення - не лише виробник матеріальних благ і послуг, але і їхній споживач. Тому враховувати слід і осіб у працездатному віці, і дітей, і осіб похилого віку. Населення у своїй сукупності формує і споживчий ринок, і ринок праці.

Демографічні передумови можна поділити на такі основні структурні блоки:

- чисельність населення країни (регіону), його динаміка, характер відтворення;

- розміщення населення на території, щільність населення, форми розселення, міграції;

- статевовікова структура населення, чисельність і динаміка трудових ресурсів, рівень їхньої кваліфікації;

- структура зайнятості населення;

- національний склад населення;

- демографічна політика держави.

У взаємодії з іншими передумовами й факторами розміщення продуктивних сил той чи інший структурний блок стає провідним, визначальним.

Чисельність населення найбільше впливає на формування контингенту трудових ресурсів і потенціалу внутрішнього ринку країни або реґіону. Певною мірою вона визначає й розмір валового внутрішнього продукту країни, хоча ця залежність не пряма: вирішальний вплив на цю величину справляють інші фактори (наприклад, продуктивність праці).

Аналізуючи демографічні передумови розміщення продуктивних сил, треба враховувати чисельність населення регіону на даний момент і його динаміку в часі. Це необхідно для визначення цілої низки економічних показників: забезпеченості трудовими ресурсами на розрахунковий період, обсягу виробництва товарів народного споживання, обсягу коштів на соціальне забезпечення, розмірів будівництва житла, шкіл, лікарень тощо. Навіть власник невеличкого підприємства побутового обслуговування повинен бодай у загальних рисах знати динаміку чисельності населення мікрорайону, щоб планувати свою діяльність. А керівник великих економічних структур повинен мати інформацію про населення не лише свого регіону й країни, але й інших країн і, навіть, усього світу.

На початок 2001 року населення світу перевищило 6,2 млрд. чол. У десятьох найбільших країнах зосереджувалось більше половини всього світового населення. Населення України становило 49,3 млн. чол.

Динаміка природного приросту населення регіону залежить від рівнів народжуваності й смертності; приріст населення - це різниця між кількістю народжених і померлих за певний період (звичайно - за рік). Щоб дані про народжуваність, смертність і природний приріст були співставні за різними реґіонами, їх розраховують на 1000 душ населення, одержуючи відповідні коефіцієнти: коефіцієнт народжуваності , коефіцієнт смертності, коефіцієнт природного приросту.

Коефіцієнти природного руху обчислюються у проміле (‰). Народжуваність - найдинамічніший складник, бо саме вона впливає на зміну природного приросту населення. Загальні коефіцієнти народжуваності прості для обчислення, проте вони не зовсім точно характеризують демографічний процес, бо не враховують вікову структуру населення. Точніші сумарні коефіцієнти, які показують кількість дітей, пересічно народжених однією жінкою протягом життя (умовно - від 15 до 50 років; методика розрахунку цього та інших спеціальних показників відтворення населення розглядається у курсі демографічної статистики). Щоб забезпечити хоча б просте відтворення населення (цебто нульовий приріст), треба, аби сумарний коефіцієнт становив 2,6. У країнах з високою смертністю він повинен бути вищий, у країнах з низькою смертністю (і, відповідно, з більшою тривалістю життя) він понижується. В Україні він дорівнює 2,12; саме стільки дітей має (у середньому) народити жінка протягом життя, щоб у країні забезпечувалося просте відтворення.

Найвищі показники народжуваності - у країнах, що розвиваються, особливо в Африці. Рекорд належить Кенії, де сумарний коефіцієнт народжуваності становить 8,00. В Йорданії він дорівнює 7,4, у Сенегалі - 7,2, у Мексиці - 6,2. Найнижчі коефіцієнти притаманні Європі: Угорщина - 1,8, Австрія - 1,4, ФРН - 1,3. У Японії цей коефіцієнт становить 1,7, у США - 1,8. Тобто, у розвинутих країнах світу склалась дуже напружена демографічна ситуація.

Другою складовою частиною динаміки природного приросту є смертність. У сторіччі, що минає, показник смертності у цілому в усьому світі знижується, особливо це помітно у випадку країн, що розвиваються. Однак, протягом останніх десятиріч у високорозвинутих країнах світу він почав поволі зростати. У цих країнах загальний коефіцієнт смертності нерідко вищий, ніж у тих, що розвиваються.

Одним з показників, що найбільш точно відбивають демографічну ситуацію в країні, є коефіцієнт смертності немовлят, цебто кількість дітей, які померли у віці до одного року в перерахунку на 1000 чол. І тут виявляється, що він найнижчий в економічно розвиненіших країнах.

Показники народжуваності й смертності, як вже йшлося, визначають динаміку природного приросту населення. Коефіцієнт природного приросту в світі досяг максимуму (20,6‰) у другій половині шістдесятих років. Потім він почав знижуватись і наприкінці вісімдесятих років становив 16,1‰.

Найнижчі показники природного приросту властиві європейським країнам. У деяких країнах (як-от Латвія, Болгарія, Німеччина, Росія) показник від'ємний. В 2001 р. коефіцієнт приросту для України становив -7,5‰.

Найвищі коефіцієнти природного приросту спостерігаються у країнах Африки й Близького Сходу, перевищуючи де-не-де 35-40‰.

Характер відтворення населення безпосередньо впливає на його статевовікову структуру. Особливе значення має контингент осіб працездатного віку.

Частка осіб працездатного віку в економічно розвинутих країнах вища, ніж у тих, що розвиваються. Щодо економіки - це позитивний факт. Демографічне навантаження на працездатне населення тут менше, бо менша частка непрацездатних поколінь, які потребують соціальної підтримки. Висловлюючись мовою статистики: якщо в Україні на одного працюючого припадає 0,6 утриманців, то у Кенії - 1,2.

В Україні визначено вік початку трудової діяльності - 16 років, а виходу на пенсію - 56 років для жінок і 61 років для чоловіків. Практично у трудовій діяльності бере участь трохи інший контингент, бо продовжує працювати частина осіб пенсійного віку, але деякі категорії (наприклад, військовослужбовці) до трудових ресурсів не зараховуються.

Територіально розміщення населення тісно пов'язане з економічними й природними передумовами розміщення виробництва. Кращі ґрунтово-кліматичні умови сприяють більшій продуктивності сільського господарства, тому на одиниці території може прохарчуватись більше населення.

До самого початку XX ст. сільське господарство було провідною галуззю в більшості країн світу, і тому населення концентрувалось у регіонах з високою природною продуктивністю землі: східні райони Китаю, Індія, Південно-Східна Азія, Західна Європа, лісостепова зона Східної Європи, Центральна Америка, долина річки Ніл, плато Східної та Південної Африки тощо. І нині щільність населення там достатньо висока.

З розвитком промислового виробництва, особливо обробної промисловості, залежність розселення від природних умов почала слабшати. Лише добувна промисловість концентрує населення у місцях видобутку корисних копалин: Донбас і Криворізький басейн, Урал, Рурський басейн тощо. У другій половині XX ст. населення економічно розвинутих країн має тенденцію концентруватись у регіонах з м'яким кліматом, проте це вже пов'язано не з рільництвом, а з тяжінням до комфорту. Слідом за населенням пересувається й виробництво. Зокрема, цей фактор впливає певною мірою на прискорений розвиток штату Каліфорнія в США.

Залежно від структури економіки у деяких країнах щільність населення визначається передусім сільським населенням, в інших - міським. Найчастіше на ґрунті чималих ресурсів згодом розвивається обробна промисловість, і щільність населення стає наслідком дії обох факторів.

За впливом факторів розселення наша країна ділиться на три регіони, які майже збігаються з економічними районами. У Донецько-Придніпровському районі розселення зумовлено передусім промисловим розвитком. Особливо щодо цього виділяються Донбас, Криворіжжя, Середнє Придніпров'я, Харківська область. Західноукраїнський район більшою мірою зазнав впливу фактору сільського розселення, бо промислове виробництво запанувало тут порівняно пізно. У південному районі вплив обох факторів приблизно урівноважений.

Розселення тісно пов'язане з міграціями. Основні види міграцій - зовнішні й внутрішні. Останні, у свою чергу, поділяються на міжрайонні міграції та міграції між містом і селом. Зовнішньою називається міграція населення між країнами. Люди, які виїздять з країни, називаються емігрантами, а які приїздять - іммігрантами. Найбільш інтенсивні потоки міграції спостерігаються сьогодні з країн Північної Африки, Південно-Східної та Південно-Західної Азії - до країн Західної Європи, з країн Латинської Америки та Південно-Східної Азії - до США, з України, Білорусі, Росії - до США, ФРН та Ізраїлю. З внутрішньої міграції найбільшу цікавість становить переселення з села до міста. В зовнішніх міграціях Україна в другій половині 90-х років мала від'ємне сальдо.

Поняття урбанізації тісно пов'язане з системами розселення населення - територіально цілісними і функціонально взаємопов'язаними сукупностями поселень. Два основних типи поселень - міські й сільські мають істотні відмінності щодо функціональної структури й людності, причому функціональна характеристика є вирішальною при визначенні типу поселення. Виникнення й розвиток систем розселення - це наслідок територіального розподілу праці. Кожне поселення в системі виконує свої соціально-економічні функції.

За ступенем розвитку й територіальним охопленням системи розселення поділяються на локальні й регіональні. Локальні системи охоплюють відносно невелику територію (в Україні - звичайно область або навіть її частину). Критерієм межування такої системи є показник транспортної доступності, який визначає відстань (у годинах) від центру системи до її крайнього поселення; для регулярних поїздок населення в один кінець ця відстань не повинна перевищувати 1,5 години. Локальні системи дають змогу активного спілкування людей, сприяють найбільш інтенсивним економічним зв'язкам між об'єктами системи. Центром локальної системи є найбільше багатофункціональне місто. Навколо нього групуються міста нижчих рангів; так утворюється міська агломерація. Сільські поселення, що входять в систему, також ранжуються за величиною і функціональним призначенням (центри адміністративних районів, сільськогосподарські центри, селища при фермах тощо).

Регіональні системи розміщуються на досить великих територіях; в Україні вони включають поселення декількох областей. Часто базою для формування регіональних систем розселення виступають ТВК (як, наприклад, для Донецької регіональної системи, що охоплює Донбас). Найбільше місто регіону, найскладніше в функціональному відношенні, набуває значення регіонального центру. Іноді регіональна система може мати декілька центрів, якщо вони приблизно рівнозначні.

Найбільшою формою розселення є мегаполіс, що виникає у разі зрощування декількох агломерацій. Мегаполіси можуть простягатись на сотні кілометрів; проте вони не являють цілковиту міську забудову території, її «галявини» можуть бути зайняті селами, рекреаційними об'єктами тощо. Найбільші мегаполіси світу: «Босваш» - між американськими містами Бостоном і Вашингтоном; «Чипітс» - між Чикаго й Піттсбургом; «Сансан» - між Сан-Франциско й Сан-Дієго; Тихоокеанське узбережжя між Токіо й Осакою; район нижньої течії р. Рейн (Нідерланди-Німеччина).

Розселення й виробництво мають прямий та зворотний зв'язок. Довгий час домінуючим фактором було виробництво, яке зумовлювало певну систему розселення. І сьогодні сільське господарство й гірнича промисловість, наприклад, локалізують поселення. Але під впливом НТП великі міста «притягують» виробництво до себе. Зосередженість в містах науково-дослідних закладів, вузів, великого контингенту висококваліфікованих фахівців сприяє розміщенню в них наукоємних виробництв, формуванню потужних інформаційних центрів.

Подальший розвиток систем розселення веде до їх трансформації. Друга половина XX ст. відзначається зменшенням населення багатьох великих міст (Нью-Йорк, Лондон); водночас швидко зростає їх приміське оточення: міста-супутники, які перетворюються чи на «міста-спальні», чи на промислові додатки великих міст. Місто-центр «розвантажується» від надмірної кількості виробничих об'єктів і населення. Проте посилюються його зв'язки із іншими поселеннями агломерації. Такий процес має назву субурбанізації. Таким чином, урбанізація переходить на вищий щабель.

Національний склад населення не відіграє вирішальної ролі в економіці, хоча деякі національні аспекти треба враховувати у певних економічних ситуаціях. До них відносяться: ступінь етнічної однорідності у країні, національні традиції у трудовій діяльності, рівень національної культури, спосіб життя, темперамент тощо.

Залежно від демографічної ситуації у країні здійснюється певна демографічна політика - комплекс соціально-економічних заходів, за допомогою яких уряд скеровує ці процеси у потрібному напрямку. Цілі демографічної політики можуть бути діаметрально протилежні.

В усіх країнах Європи, Північної Америки, у Японії та деяких інших проводиться політика, скерована на збільшення природного приросту населення. Для цього є два шляхи: заохочення народжуваності через надання різних пільг родинам, які мають дітей, і зниження смертності за рахунок покращення соціального забезпечення та медичного обслуговування. Як правило, в економічно розвинутих країнах застосовують обидва методи підвищення природного приросту. Але треба відзначити, що одноразові вкладення у пільги на підвищення народжуваності дадуть ефект не раніше, ніж через 15-20 років, а тому демографічна політика має бути довготерміновою.

У більшості країн, що розвиваються, а також у Китаї, демографічна політика скерована на зниження природного приросту населення. Тут пільги надаються сім'ям, які свідомо обмежують кількість дітей. Крім того, ведеться пропаганда малої сім'ї у засобах масової інформації та іншими шляхами. Демографічна політика в Україні скерована на підвищення природного приросту населення за рахунок народжуваності. Для цього матерям, які народжують дитину, надаються допомоги, додаткова відпустка тощо.

У комплексі передумов розміщення продуктивних сил демографічні є найважливішою складовою частиною, бо трудові ресурси -- головна продуктивна сила. Аналізуючи вплив демографічних передумов на розміщення продуктивних сил, треба брати до уваги, що населення -- не лише виробник матеріальних благ і послуг, але і їхній споживач. Тому враховувати слід і осіб у працездатному віці, і дітей, і осіб похилого віку. Населення у своїй сукупності формує і споживчий ринок, і ринок праці.

Список використаних джерел

1. Гладкий Ю.Н., Чистобаев А.И. Регионоведение. - М.: Гардарика , 2000.

2. Голиков А.П. Вступ до економічної та соціальної географії. - К.: Либідь,1997.

3. Заблоцький Б.Ф. Розміщення продуктивних сил України: Національна макроекономіка: Посібник. - К.: Академвидав, 2002.

4. Ковалевський В. В.Розміщення продуктивних сил: Підручник/ За ред. Ковалевського В. В., Михайлика О. Л., Семенова В. Ф. - 3-те вид., випр. і доп. - К.: Знання, 2001. - 353 с.

5. Качан Є.П. Розміщення продуктивних сил України. - К.: Вища ш., 1997.

6. Маршалова А.С., Новоселов А.С. Основы теории регионального воспроизводства: Курс лекций. - М.: Экономика,1998.

7. Розміщення продуктивних сил: Навч. посібник / За ред. В. В. Ко-валевського та О. Л. Михайлюк. -- К.: Либідь, 1996. -- С. 19 -- 32.

8. Розмішення продуктивних сил України: Навч.-метод.посібник для сам ост. Вивч.дисц. / С.І. Дорогунцов, Ю.І. Пітюренко, Я.Б. Олійник та ін. - К.: КНЕУ, 2000. -364 с.

9. Розміщення продуктивних сил України: Підручник / За ред.. Є.П. - К.: Вища шк.., 1998 -375 с.

10. Розміщення продуктивних сил України: Підручник / В.В. Ковалевський, О.Л. Михайлик, та ін. / За ред.. В.В. Ковалевського, О.Л. Михайлик, В.Ф. Семенова. -К.: Товариство «Знання», КОО, 1988. 546 с.

11. Сумна статистика Київ: Видавництво Київська правда, лютий 2006.

12. Стеченко Д. М. Управління регіональним розвитком. Київ:Вища школа, 2000

13. Статистичний щорічник України за 2004 рік // За редакцією О. Г. Осауленка - К.: Консультант., 2005.

14. Стенченко Д.М. Розміщення продуктивних сил і регіоналістика: Навч.посіб. - 2-ге вид., випр. І доп. - К.: Вікар, 2002.-374 с.