Дослідження спільнот як складових соціальної системи

Зміст

Вступ

1. Особливості соціальних cпільнот

1.1 Соціальні зв'язки

1.2 Соціальна взаємодія

1.3 Соціальні відносини, соціальна структура і соціальні системи

2. Основні види соціальних спільнот

2.1 Соціальні інститути

2.2 Соціально - етнічні утворення

3. Умови розвитку людських спільнот

3.1 Причини дезорганізації соціальних спільнот

3.2 Зовнішня політика сучасної України. Україна у світовій спільноті

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

У вивченні соціальних явищ і процесів соціологія ґрунтується на принципах історизму. Це означає, що, по-перше, усі соціальні явища і процеси розглядаються як системи, що володіють визначеною внутрішньою структурою; по-друге, вивчається процес їхнього функціонування і розвитку; по-третє, виявляються специфічні зміни і закономірності переходу їх з одного якісного стану в інше.

Найбільш загальною і складною соціальною системою є суспільство, а її елементами - люди, соціальна діяльність яких обумовлюється визначеним соціальним статусом, що вони займають, соціальними функціями (ролями), що вони виконують, соціальними нормами і цінностями, прийнятими в даній системі, а також індивідуальними якостями (соціальні якості особистості, мотиви, ціннісні орієнтації, інтереси і т.д.).

Соціальна система може бути представлена в трьох аспектах.

Перший аспект - як безліч індивідів, в основі взаємодії яких лежать ті чи інші загальні обставини (місто, село, трудовий колектив і т.д.); другий - як ієрархія соціальних позицій (статусів), що займають особистості, включені в діяльність даної системи , і соціальних функцій (ролей) , що вони виконують на основі даних соціальних позицій ; третій - як сукупність норм і цінностей, що визначають характер і зміст поводження елементів даної системи.

Перший аспект зв'язаний з поняттям соціальної спільності, другий - з поняттям соціальної організації і третій - з поняттям культури. Соціальна система, таким чином, виступає як органічна єдність трьох сторін - соціальної спільності, соціальної організації і культури.

У колишньому СРСР соціальну структуру суспільства до 60-х років практично не вивчали. Це було спричинено офіційною доктриною, згідно з якою соціальну структуру радянського суспільства становили два класи (робітники та колгоспне селянство) й одна верства (прошарок) - інтелігенція.

Взаємовідносини між ними через відсутність антагоністичних суперечностей, вважалося, були безконфліктними. Але ж ця концепція абсолютно не відображала реального стану суспільства,оскільки:

а) різко звужувала критерії диференціації людей щодо їх належності до різних груп;

б) не давала уявлення про соціальну структуру як вертикаль;

в) містила перекручене уявлення про критерії соціальної мобільності;

г) відображала утопічне уявлення про гармонійні, побудовані на єдності інтересів, міжгрупові стосунки.

В останні роки уявлення про соціальну структуру докорінно змінилися.

По-перше, підтвердилася абсолютна непридатність ідеологізовавоі й міфологізованої моделі «2+1» (два класи й прошарок), яка заперечувала соціальні ієрархії, відчуження, антагонізми, проповідувала концепцію прогресуючої соціальної однорідності.

По-друге, виявились серйозні суперечності між основними елементами соціальної структури - класами, етнонаціональними групами.

У зв"язку з цим перед вітчизняною соціологією постала необхідність радикального перегляду й оновлення концепції соціальної структури суспільства.

Основна мета даної курсової роботи полягає у дослідженні спільнот як складових соціальної системи.

Поставлена мета обумовила необхідність вирішення ряду взаємопов'язаних завдань:

- розглянути суспільство і соціальні спільноти як сферу та систему життєдіяльності людини;

- дослідити поняття та види соціальних спільнот;

- проаналізувати глобальні наслідки дезорганізації спільнот;

- привести концепції подальшого розвитку і змін людства.

Предметом курсової роботи є проблеми функціонування соціальних спільнот.

В якості об'єкта курсової роботи виступають спільноти що забезпечують функціонуваня кожної людини окремо і людства вцілому.

Курсова робота складається із трьох розділів, в яких послідовно аналізується поставлена проблема.

1. Особливості соціальних спільнот

Соціологія по-різному тлумачить поняття “суспільство”. Е. Дюркгейм розглядав суспільство як надіндивідуальну духовну реальність, яка основана на колективних уявленнях. За М. Вебером, суспільство -- це взаємодія людей, яка є продуктом соціальних, тобто орієнтованих на інших людей, дій. Американський соціолог Т. Парсонс визначав суспільство як систему відносин між людьми, основою якої є норми й цінності. З точки зору К. Маркса, суспільство -- це сукупність, що історично розвивається, відносин між людьми, які складаються в процесі їх спільної діяльності.

Суспільство складається з множини індивідів, їхніх соціальних зв'язків, взаємодії і стосунків. Та чи можна розглядати суспільство як просту суму цих елементів? Прихильники системного підходу до аналізу суспільства відповідають, що ні. З їхньої точки зору суспільство -- це не сумативна, а цілісна система. Головною вимогою збереження суспільної цілісності є згода більшості суспільства з прийнятою в ньому системі цінностей.

Суспільство як цілісна соціокультурна система складається з великої кількості підсистем з різними системостворюючими інтегральними якостями. Одним із найважливіших типів соціальних систем є соціальні єдності.

Характерною рисою соціальної спільності (місто, село, трудовий колектив, родина і т.д.) є те, що соціальні системи складаються саме на її базі. Соціальна спільність являє собою сукупність людей, що характеризують умови їхньої життєдіяльності (економічний, соціально-статусне, рівень професійної підготовки й утворення, інтереси і потреби і т.д.), загальні для даної групи взаємодіючих індивідів (нації класи, соціально-професійні групи, трудові колективи і т.п.); приналежність до історично сформованих територіальних утворень (місто, село, регіон), приналежність досліджуваної групи взаємодіючих індивідів до тих чи інших соціальних інститутів (родина, утворення, наука, політика, релігія, і т.д.).

Соціальні спільноти - це об'єднання людей, що виникають і формуються на основі:

- культурно-історичної самобутності (народи, нації);

- родинних зв'язків і схожості стадій життя (сімейні, статево-вікові тощо).

Соціальні спільноти також розрізняються за професійно-кваліфікаційними та територіально-регіональними ознаками.

Історичними детермінантами формування соціальних спільнот були:

- умови соціальної реальності, що зумовили об'єднання людей;

- загальні інтереси значної частини індивідів;

- розвиток державності та форми організації людей у різноманітних соціальних інститутах;

- спільна територія, що зумовлює міжособистісні (прямі й опосередковані) контакти.

Соціальні спільноти як ціле характеризуються такими показниками:

- умови життєдіяльності, опосередковані політичними, економічними та соціальними особливостями;

- спільні інтереси індивідів, які взаємодіють між собою;

- ставлення до конкретних соціальних інститутів і цінностей;

- соціально-професійні характеристики індивідів, об'єднаних у спільноту;

- належність до територіальних утворень.

Одні спільноти складаються об'єктивно, незалежно від волі та бажання людей (класи, верстви, нації), інші ж створюються свідомо й цілеспрямовано (політичні організації, громадські організації, партії та ін.).

1.1 Соціальні зв'язки

Функціонування і розвиток соціальної спільності відбуваються на основі соціальних зв'язків і взаємодії її елементів - індивідів.

У самому загальному виді зв'язок являє собою вираження сумісності чи функціонування розвитку двох чи більш елементів чи об'єкта двох (декількох) об'єктів.

Зв'язок є найбільш глибоким проявом такої сумісності.

У соціальних дослідженнях виділяються різні типи зв'язків: зв'язку функціонування, розвитку, чи генетичні, причинні зв'язки, структурні зв'язки і т.д.

У гносеологічному плані важливим є розходження зв'язків об'єкта і формальних зв'язків, тобто зв'язків, установлюваних тільки в площині знання і не мають безпосереднього аналога в сфері самого об'єкта, змішання цих зв'язків неминуче веде до помилок як у методології, так і в результатах дослідження.

Під «соціальною» зв'язком звичайно розуміють набір факторів, що обумовлюють спільну діяльність людей у конкретних общностях, у визначений час, для досягнення тих чи інших цілей.

Соціальні зв'язки встановлюються на тривалий період часу незалежно від персональних якостей окремих особистостей.

Це зв'язку індивідів один з одним, а також їхнього зв'язку з явищами і процесами навколишнього світу, що складаються в ході їхньої практичної діяльності.

Сутність соціальних зв'язків виявляється в змісті і характері дій людей, що складають дану соціальну спільність.

Можна виділити зв'язку взаємодії, контролю, відносин, а також інституціональні зв'язку.

Передумовою структурованості суспільства є природа, котра поділила людей за віком, статтю, расою.

Окрім того, у процесі життєдіяльності люди залучаються до спілкування, створюють розгалужену систему взаємодій.

Ця сукупність зв'язків і утворює соціальну структуру.

Соціальна структура - це сукупність взаємопов'язаних упорядкованих соціальних спільнот, груп, а також відносин між ними.

1.2 Соціальна взаємодія

Вихідним моментом для формування соціального зв'язку може бути взаємодія чи індивідів груп, що утворять соціальну спільність для задоволення тих чи інших потреб.

Взаємодія трактується як будь-яке поводження чи індивіда групи, що має значення для інших індивідів і груп соціальної чи спільності суспільства в цілому.

Причому взаємодія виражає характер і зміст відносин між людьми і соціальними групами, що, будучи постійними носіями якісно різних видів діяльності, розрізняються по соціальних позиціях (статусам) і ролям.

Соціальна взаємодія являє собою взаємний вплив різних сфер, явищ і процесів громадського життя, що здійснюється за допомогою соціальної діяльності. Воно має місце як між відособленими об'єктами (зовнішня взаємодія), так і усередині окремого об'єкта, між його елементами (внутрішня взаємодія).

Соціальна взаємодія має об'єктивну і суб'єктивну сторони. Об'єктивною стороною взаємодії виступають зв'язку, незалежні від окремих людей, але що опосередковують і контролюють зміст і характер їхньої взаємодії.

Під суб'єктивною стороною розуміється свідоме відношення індивідів друг до друга, засноване на взаємних чеканнях відповідного поводження.

Це, як правило, міжособистісні (чи соціально-психологічні) відносини, що складаються в конкретних соціальних общностях у визначений момент часу.

Механізм соціальної взаємодії включає індивідів, що роблять ті чи інші дії; зміни в соціальній чи спільності суспільстві в цілому, викликуваними цими діями; вплив цих змін на інших індивідів, що складають соціальну спільність, і, нарешті, зворотну реакцію індивідів.

1.3 Соціальні відносини, соціальна структура і соціальні системи

Між окремими компонентами соціально структурованого суспільства існують необхідні взаємозв'язки, тобто соціальні відносини.

Соціальні відносини органічно пов'язують соціальні спільноти в соціальну структуру як її механізм, а соціальна структура є формою, що організовує їх у певну цілісність.

Соціальні відносини інтегрують соціальні спільноти в цілісну соціальну систему, котра самоорганізується та має складний ієрархічний характер.

Процеси диференціації, що відбуваються в суспільстві, є результатом розподілу економічної, політичної та культурної структур, розподілу і спеціалізації праці, ставлення до власності тощо.

Кожну соціальну спільноту характеризують такі соціально-психологічні показники:

- рівень згуртованості соціальної спільноти;

- характер взаємодії між індивідами.

Взаємодія звичайна приводить до становлення нових соціальних відносин. Останні можна представити як відносно стійкі і самостійні зв'язки між індивідами і соціальними групами.

У соціології поняття «соціальна структура» і «соціальна система» тісно зв'язані між собою. Соціальна система - це сукупність соціальних явищ і процесів, що знаходяться у відносинах і зв'язках між собою й утворюючих деякий цілісний соціальний об'єкт. Окремі явища і процеси виступають як елементи системи. Поняття «соціальна структура» є частину поняття соціальної системи і поєднує два компоненти - соціальний склад і соціальні зв'язки. Соціальний склад - це набір елементів, що складають дану структуру. Другим компонентом виступає набір зв'язків цих елементів. Таким чином, поняття соціальної структури містить у собі, з одного боку, соціальний склад, чи сукупність різних типів соціальних общностей як системообразующих соціальних елементів суспільства, з іншогобоку - соціальні зв'язки складових елементів, що розрізняються по широті поширення їхньої дії, по їхньому значенню в характеристиці соціальної структури суспільства на визначеній ступіні розвитку.

Соціальна структура означає об'єктивний розподіл суспільства на окремі шари, групи, різні по їхньому соціальному стані, по їхньому відношенню до способу виробництва. Це стійкий зв'язок елементів у соціальній системі. Основними елементами соціальної структури є такі соціальні спільності, як класи і классоподобные групи, етнічні, професійні, соціально - демографічні групи, соціально - територіальні спільності (місто, село , регіон). Кожний з цих елементів у свою чергу є складною соціальною системою зі своїми підсистемами і зв'язками. Соціальна структура відбиває особливості соціальних відносин класів, професійних, культурних, національно-етнічних і демографічних груп, що визначаються місцем і роллю кожної з них у системі економічних відносин. Соціальний аспект будь-якої спільності концентрується в її зв'язках і опосередкуваннях з виробничими і класовими відносинами в суспільстві.

Основні різновиди соціальної структури:

- соціально-класова структура - сукупність суспільних класів, їхні зв'язки та відносини (класи, соціальні верстви, соціальні групи);

- соціально-професійна структура (виробничі й інші колективи та організації);

- соціально-територіальна структура (міське та сільське населення, поселенські спільноти тощо);

- соціально-демографічна структура (сім'я, вікові та статеві спільноти);

- соціально-етнічна структура (етноси, нації, етнічні групи).

2. Основні види соціальних спільнот

Функціонування соціальних відносин, інститутів контролю й організацій породжує складну систему соціальних зв'язків, що керує потребами, інтересами і цілями людей. Ця система споює індивідів і їхні групи в єдине ціле - соціальну спільність і через неї - у соціальну систему. Характер соціальних зв'язків визначає як зовнішню структуру соціальних общностей, так і її функції.

Зовнішня структура спільності може бути визначена, наприклад, її об'єктивними даними: зведеннями про демографічну структуру спільності, професійній структурі, про освітню характеристику її членів і т.п.

Функціонально соціальні спільності направляють дії своїх членів на досягнення групових цілей. Соціальна спільність забезпечує координацію цих дій, що веде до підвищення її внутрішньої згуртованості.

Остання можлива завдяки зразкам поводження, нормам, що визначають відносини усередині цієї спільності, а також соціально-психологічним механізмам, що направляють поводження її членів.

Серед багатьох видів соціальних спільнот особливе значення з погляду впливу на поводження мають такі, як родина, трудовий колектив, групи спільного проведення дозвілля, а також різні соціально-територіальні спільності (селище, невеликий місто, великі міста, регіон і т.д.).

Скажемо, родина здійснює соціалізацію молоді в ході освоєння нею нормативів громадського життя, формує в неї почуття безпеки, задовольняє емоційну потребу в спільних переживаннях, запобігає психологічній неврівноваженості, допомагає перебороти стан ізольованості і т.д.

Територіальна спільність, її стан також впливають на характер поводження її членів, особливо в сфері неформальних контактів.

Професійні групи крім можливості рішення чисто професійних питань формують у членів почуття трудової солідарності, забезпечують професійний престиж і авторитет, контролюють поводження людей з позицій професійної моралі.

Але спільнота - це широке поняття. Спільноту якого саме типу ви хочете створити? Бен Макконнелл (Ben McConnell) у блозі Church of the Customer пропонує різні точки зору на це питання.

- Кліка. Ваша спільнота може бути маленькою, на зразок кліки. Ії цінність у тім, що члени кліки знають один одного, схожі один на одного, одягаються однаково (для декого у цьому й може полягати весь жах). Але кліка може бути законодавцем мод й утерти ніс умовностям, як і мода.

Втішатися можна від величезної диференціації в океані дружніх відносин. Цінність кліки залежить від її ексклюзивності, але відданість у її рядах може стати мінливою, як у середній школі.

- Мережа. Ваша спільнота може бути більшою і походити на систему дистрибуції, на зразок мережі. Ії члени передають один одному дані або зв'язки зі швидкістю пожежної команди.

Ваша мета - піймати попутний вітер мережевого ефекту, завдяки якому цінність спільноти прямо пропорційна зростаючої кількості її членів. Мережа може бути великою, але емоційний тягар при розриві зв'язків дуже невеликим або зовсім відсутнім.

- Культ. Ваша спільнота може бути середніх розмірів і походити на культ. Його цінність - сильна система переконань, які не можуть бути реалізовані за допомогою основних каналів.

Харизматичний лідер кодифікував систему переконань за допомогою ритуалів, які люди люблять й у які вірять. Вона може не бути великою, але лічильник відданості в ній зашкалює. Приклад: Maker's Mark Ambassadors.

- Нація. Ваша спільнота може походити на націю. Спільнота сама розпоряджається своєю долею. Їхня доля - у ваших руках.

Рушійна сила - егалітаризм; усі знаходяться у рівному становищі, а кілька представників стежать за напрямком розвитку.

Відчуваються почуття гордості й навіть верховної влади, а також відданості, яку багато хто розглядають як міфологічну боротьбу життя й смерті. Приклад: Netroots Nation.

2.1 Соціальні інститути

Інший тип соціальних систем складається на основі спільнот, соціальні зв'язки яких обумовлені об'єднаннями організацій. Такі соціальні зв'язки називаються інституціональними, а соціальні системи - соціальними інститутами. Останні діють від імені суспільства як цілого. Інституціональні зв'язки можна називати ще і нормативними, тому що їхній характер і зміст установлюються суспільством з метою задоволення потреб його членів у тих чи інших сферах громадського життя.

Отже, соціальні інститути виконують у суспільстві функції соціального керування і соціального контролю як одного з елементів керування. Соціальний контроль дає можливість суспільству і його системам забезпечити дотримання нормативних умов, порушення яких завдає шкоди соціальній системі. Основними об'єктами такого контролю є правові і моральні норми, звичаї, адміністративні рішення і т.п. Дія соціального контролю зводиться, з одного боку, до застосування санкцій у відношенні поводження, що порушує соціальні обмеження, з іншого боку - до схвалення бажаного поводження. Поводження індивідів обумовлене їхніми потребами. Ці потреби можуть бути задоволені різними способами, і вибір засобів для їхнього задоволення залежить від системи цінностей, прийнятою даною соціальною чи спільністю суспільством у цілому. Прийняття визначеної системи цінностей сприяє ідентичності поводження членів спільності. Виховання і соціалізація спрямовані на те, щоб передати індивідам встановлені в даній спільності зразки поводження і способи діяльності.

Соціальні інститути керують поводженням членів спільності через систему санкцій і нагород. У соціальному керуванні і контролі інститути грають дуже важливу роль. Їхня задача зводиться не тільки до примуса. У кожнім суспільстві існують інститути, що здійснюють гарантії волі у визначених видах діяльності - волю творчості і нововведень, волю слова, права на одержання визначеної форми і величини доходу, на житло і безкоштовне медичне обслуговування і т.д. Наприклад, літератори й артисти мають гарантовану волю творчості, пошуку нових художніх форм; вчені і фахівці зобов'язуються досліджувати нові проблеми і здійснювати пошук нових технічних рішень і т.д. Соціальні інститути можуть бути охарактеризовані з погляду як їх зовнішньої, формальної («матеріальної») структури, так і внутрішньої, змістовної.

Зовні соціальний інститут виглядає як сукупність облич, установ, постачених визначеними матеріальними засобами і здійснюючих конкретну соціальну функцію. Зі змістовної сторони - це визначена система доцільно орієнтованих стандартів поводження визначених облич у конкретних ситуаціях. Так, якщо є юстиція як соціальний інститут зовні може бути охарактеризована як сукупність облич, установ і матеріальних засобів здійснюючих правосуддя, то зі змістовної точки зору - це сукупність стандартизованих зразків поводження правомочних облич, що забезпечують дану соціальну функцію. Зазначені стандарти поводження втілюються у визначених ролях, характерних для системи юстиції (роль судді, прокурора, адвоката, слідчого і т.д.).

Соціальний інститут, таким чином, визначає орієнтацію соціальної діяльності і соціальних відносин за допомогою взаємопогоджуваної системи доцільно орієнтованих стандартів поводження. Їхнє виникнення й угруповання в систему залежать від змісту розв'язуваних соціальним інститутом задач. Кожен такий інститут характеризується наявністю мети діяльності, конкретними функціями, що забезпечують її досягнення, набором соціальних позицій і ролей, а також системою санкцій, що забезпечують заохочення бажаного і придушення поводження, що відхиляється.

Найважливішими соціальними інститутами є політичні. З їхньою допомогою встановлюється і підтримується політична влада. Економічні інститути забезпечують процес виробництва і розподілу благ і послуг. Родина також один з важливих соціальних інститутів. Її діяльність (відносини між родителями, родителями і дітьми, методи виховання і т.д.) визначається системою правових і інших соціальних норм. Поряд з цими інститутами істотне значення мають і такі соціально-культурні інститути, як система утворення, охорона здоров'я, соціальне забезпечення, культурно-виховні установи і т.д. Усе ще помітну роль у суспільстві продовжує грати інститут релігії.

Інституціональні зв'язки, як і інші форми соціального зв'язку, на основі яких складаються соціальні спільності, являють собою упорядковану систему, визначену соціальну організацію. Це система прийнятих видів діяльності соціальних общностей, норм і цінностей, що гарантують подібне поводження їхніх членів, погоджують і направляють у визначене русло прагнення людей, установлюють способи задоволення їхніх потреб, дозволяють конфлікти, що виникають у процесі повсякденного життя, забезпечують стан рівноваги між прагненнями різних індивідів і груп даної соціальної спільності і суспільства в цілому. У випадку коли ця рівновага починає коливатися, говорять про соціальну дезорганізацію, про інтенсивний прояв небажаних явищ (наприклад, таких, як злочини, алкоголізм, агресивні дії і т.п.).

2.2 Соціально - етнічні утворення

Виконання певних соціальних ролей і передбачає належність індивідів до тих чи інших соціальних груп чи спільнот. Найважливішими соціальними спільнотами вважають соціально-етнічні утворення, які виникають на ґрунті історико-географічного походження, культури, і демографічне пов'язані з соціально-біологічною природою людини. З часом з'являються спільноти, пов'язані з розподілом трудової діяльності, зі специфікою соціально-економічного стану, розвитком поселенських утворень. Тому на суспільній арені з'являються такі соціальні зрізи, або соціальні підструктури суспільства: національно-етнічна, соціально-демографічна соціально-професійна, соціально-класова, населенська та інші. Становлення соціальної групи - це тривалий і складний процес, пов'язаний із усвідомленням свого стану, спільності інтересів, цінностей, формуванням групової свідомості і норм поведінки. Такі соціальні групи, як соціально-класові спільноти (класи, верстви, соціальні прошарки): соціально-демографічні спільноти (чоловіки, жінки, діти, батьки і т.д.); етносоціальні спільноти (нації, народності, племена, національності і етнографічні групи): соціально-територіальні спільноти (місто, село, регіон): соціально-професійні; спільноти (інженери, вчителі, металурги) та інші і формують соціальну структуру суспільства. За твердженням українських вчених (В. Андрушенко, М. Михальченко), на сьогодні із близько 1000 різноманітних етносоціальних груп (націй, народностей, етнічних спільнот) лише 170-175 народів піднялися у своєму розвитку до рівня нації. З 160 існуючих нині держав понад 9/10 є багатонаціональними. Нації властиві такі ознаки, як: територіально-економічна цілісність; соціально-етнічна спільність; соціокультурна цілісність; спільність історичної долі, політичної впади і т.д. Високий потенціал нації визначається завдяки рівню національної свідомості та самосвідомості. Національна самосвідомість - це усвідомлення нацією і окремою людиною своєї приналежності до певного етносу, національного характеру, психології культурі ментальності.

3. Умови розвитку людських спільнот

Різні темпи соціально-економічного розвитку держав, які мають схожі природні умови і аналогічну історію (наприклад колишніх радянських республік і країн Заходу) -- одна з активно обговорюваних проблем. Які ж причини цієї різниці? З'ясувати їх допомагає дослідження механізмів самоорганізації людських спільнот як різновиду відкритих систем.

Розвиток далеких від термодинамічної рівноваги відкритих систем, згідно з принципом спрямованої еволюції Л. Онзагера, завжди відбувається у напрямі зниження марного розсіювання енергії, тобто підвищення ефективності її перетворення. Кожна зміна стаціонарних станів системи, що розвивається, -- самовільний акт, який може статися, тільки тоді, коли для цього склалися певні умови. Встановлення нового, ефективнішого стану супроводжується самоорганізацією системи -- упорядкуванням зв'язків її елементів між собою і з навколишнім середовищем. Зміни, що виникають при цьому, стають основою, на якій зароджуються умови для наступної зміни станів. Завдяки необоротності процесів, що відбуваються у системі, всі стани, через які вона пройшла, залишають відбиток на її розвитку, формуючи її історію. Ті структурні особливості, які сприятливо вплинули на розвиток, закріплюються і регулярно відтворюються надалі, створюючи ефект гістерезису -- різної реакції системи на зовнішні впливи залежно від того, чи зазнавала вона їх раніше.

У гетеротрофні організми (до яких належать тварини і люди) та їхні спільноти надходить енергія з навколишнього середовища разом з низькоентропійними продуктами харчування. Повертається вона в середовище у вигляді високоентропійного тепла дисипації біохімічних процесів. Тварина (і людина як істота біологічна) прагне використовувати енергію максимально ефективно -- розв'язувати свої проблеми з мінімальними зусиллями, тобто з мінімальним утворенням надлишкової ентропії. Мабуть, це є однією з основ мотивації поведінки -- як індивідуальної, так і групової. Люди у своїй масі не схильні до систематичного прояву надлишкової активності, якщо існуючий спосіб життя не загрожує їхньому виживанню. І навпаки, коли постає питання про виживання людської популяції, відповідні механізми розвитку мобілізують активність її членів, примушуючи змінювати наявний стан.

Підвищення ефективності перетворення енергії у соціальних системах досягається також завдяки розподілу функцій між їхніми членами -- формуванню соціальних структур. Соціальні спільноти мають основні ознаки відкритих систем і підпорядковуються закономірностям самоорганізації. Вони змінюють свої стани тільки в тому випадку, якщо їх до цього змушують зовнішні або внутрішні обставини і якщо для цього є можливості.

Для розвитку соціальних систем необхідні певні умови. Продуктивність біомаси в середовищі проживання має бути досить високою, щоб існував певний надлишок ресурсів, який можна було б не витрачати на задоволення повсякденних потреб, а використовувати для інноваційної діяльності. Ця умова робить розвиток можливим. Необхідним він стає тоді, коли продуктивність біомаси все ж не настільки велика, щоб стійке існування спільноти було можливим без додаткових зусиль, необхідних для активного впливу на середовище проживання, тобто коли існує певний дефіцит ресурсів.

Такий вузький діапазон умов характерний для Північної півкулі (між лініями тропіка і полярного кола), особливо для зон помірного клімату, де і сформувалася сучасна цивілізація. У зонах суворого клімату -- арктичних тундрах або спекотних пустелях -- для розвитку немає можливості. І, навпаки, в екваторіальній і субекваторіальних зонах -- за надлишку природних ресурсів і відсутності конкуруючого виду в такому розвитку немає потреби. Тому і там, де надто суворі умови, і в регіонах з винятково щедрою природою до втручання європейців розвиток людських спільнот був повільним.

Отже, необхідною умовою, що спонукає біологічну, в тому числі і соціальну, систему змінити свій стан, є дефіцит ресурсів середовища проживання, спричинений також її власною діяльністю. Він змушує її перейти у новий стійкий стан, більш адаптований до умов, що склалися. Система підвищує свою впорядкованість, щоб активізувати використання ресурсів середовища. Згодом це знову призводить до вичерпання ресурсів, що дає поштовх для нової зміни станів, і так далі. Позитивний зворотний зв'язок між розвитком системи і прогресуючим збіднінням середовища проживання зумовлює самоприскорювальний характер еволюції людських спільнот.

З огляду на це можна припустити, що за наявності умов, які роблять розвиток можливим, бідніші на ресурси спільноти мають розвиватися інтенсивніше. Порівняння України з деякими розвиненими країнами начебто підтверджує це. Так, у нас на душу населення припадає: землі під врожаєм -- 0,66 га (1994 р.), а частини ВВП, створеної сільським господарством, -- 278,64 дол.; у Бельгії, відповідно, -- 0,08 і 531,8; у Німеччині -- 0,15 і 296,07; в Японії -- 0,04 і 816,92. З другого боку, існують країни, багатші за Україну на ресурси, проте розвинені краще від неї (США -- 0,71 і 520,52; Канада -- 1,56 і 580,5; Австралія -- 2,67 і 585,66) [1]. Чи не означає це, що в деяких випадках розвиток суспільства не підпорядковується закономірностям самоорганізації відкритих систем?

Ні, не означає. Насправді у людських спільнотах відпрацьовані особливі механізми самоорганізації, що забезпечують їхній розвиток поза прямою залежністю від умов середовища проживання. Дія цих механізмів загалом зводиться до встановлення таких відносин між людьми, за яких доступність природних ресурсів для частини населення певним чином обмежується і тим самим створюється штучний дефіцит середовища. Саме він і стимулює розвиток.

Отже, характерною рисою людських спільнот є притаманні тільки їм внутрішні механізми, які забезпечують розвиток поза прямою залежністю від зовнішніх умов. Дія деяких з них полягає у створенні штучного дефіциту ресурсів середовища проживання, що і стимулює прогрес. Серед інструментів, з допомогою яких активізуються ці механізми, -- приватна власність на засоби виробництва, у тому числі на землю.

3.1 Причини дезорганізації соціальних спільнот

Соціальні процеси (демографічної, міграційний, урбанізації, індустріалізації) як небажаний результат можуть зробити деструктивне, дезорганизационное вплив на соціальні спільності. Явища дезорганізації відбиваються як на зовнішній (формальної) структурі общностей, так і на внутрішній, функціональній їхній характеристиці. Так, якщо з зовнішньої сторони процеси типу міграції, розвитку міст, промисловості і т.д. Ведуть до розпаду великих родин, що складалися раніше з двох чи трьох поколінь, у виробничих групах - до плинності кадрів і т.д., у територіальних спільнотах - до росту числа мігрантів у складі корінного населення, до порушення природної статевікової структури, то дезорганізація функцій таких спільнот виражається в розхитуванні цінностей, наростання суперечливості стандартів і зразків поводження, ослабленні нормативної структури спільності, що у свою чергу веде до росту відхилень у поводженні її членів.

До числа соціальних причин, що дезорганізують особистість, можна віднести її участь або в декількох соціальних спільнотах, що нав'язують їй суперечні соціальні цінності і зразки поводження, або в таких, для яких характерна невизначеність соціальних ролей, тобто вимог, пропонованих до індивіда, відсутність соціального контролю, неясність критеріїв оцінок поводження. Як правило, такого роду явища зв'язані з ослабленням соціально-психологічного ефекту спільності, що служить засобом внутрігрупової згуртованості і взаєморозуміння.

У цих умовах так називані нормальні соціальні спільності не у всіх випадках виявляються в стані забезпечити виконання ряду їхніх істотних функцій, тобто постачити індивіда послідовної, внутрішньо не суперечливою системою нормативів поводження, стимулювати почуття солідарності і приналежності до неї, надати упорядковану систему ступіней соціального престижу і визнання і т.д.

3.2 Зовнішня політика сучасної України. Україна у світовій спільноті

Україна займає певне місце у системі сучасних міжнародних відносин . Основні цілі, геополітичні акценти, пріоритети та напрямки зовнішньої політики сучасної України сформульовані у Акті незалежності України, у Декларації про державний суверенітет, виступах Президента та інших документах.

Головною метою зовнішньої політики України є забезпечення її національних інтересів, захист прав та інтересів її громадян за кордоном, створення благоприємних умов для соціально-економічного розвитку нашої держави.

Україна проводить відкриту, чесну та принципову зовнішню політику, засновану на принципах та нормах міжнародного права.

У декларації про державний суверенітет України записано, що:

- Україна як суб'єкт міжнародного права здійснює безпосередні відносини з іншими державами, укладає з ними договори, приймає участь у діяльності міжнародних організацій у обсязі, який є необхідним для ефективного забезпечення національних інтересів Республіки у політичній, економічній, інформаційній та інших сферах;

- Україна виступає рівноправним учасником міжнародного спілкування, активно сприяє укріпленню загального миру та міжнародної безпеки, безпосередньо приймає участь у загальноєвропейському процесі та європейських структурах;

- Україна визнає перевагу загальнолюдських цінностей над класовими, приоритет загальновизнаних норм міжнародного права перед нормами державного права;

- Україна урочисто проголошує про свій намір стати у майбутньому постійно нейтральною державою, яка не приймає участі у військових блоках та дотримується трьох без'ядерних принципів: не використовувати, не виробляти та не купувати ядерної зброї. (Див. Декларация о государственном суверенитете Украины // Правда Украины.- 1990 - 17 июля).

Основні напрямки зовнішньої політики України були доповнені у Зверненні Верховної Ради України "До парламентів та народів світу". У ньому говориться: "Україна будує демократичну правову державу, першочерговою метою якої є забезпечення прав та свобод людини. З цією метою Україна буде неуклінно дотримуватись норм міжнародного права, керуючись Загальною Декларацією прав людини, Міжнародними пактами про права людини, які Україна ратифікувала, та іншими міжнародними документами" (Правда Украины.- 1991.- 7 дек.).

Геополітичні акценти зовнішньої політики України:

- Україна - європейська держава, тому вона повинна зміцнювати, розширювати всебічні зв'язки, відносини із державами Європи.

- Україна - колишня республіка колишнього СРСР, була тісно пов'язана з усіма його колишніми республіками, що потребує збереження та подальшого розвитку взаємовигідніх відносин з ними.

- Україна - морська держава, що зумовлює необхідність розвитку взаємовигідніх відносин із країнами Чорноморського та Середземноморського басейнів.

- Україна не може забезпечити себе власними сировинними ресурсами (нафта, вугілля, золото, діаманти та ін.). Це примушує закуповувати їх за кордоном - у Росії, Туркменії, Ірані та ін.

Розглянемо основні пріоритети та напрямки зовнішньої політики української держави.

1. Центральним напрямком зовнішньополітичної діяльності України є плідна робота в Організації Об'єднаних Націй, в її спеціалізованих органах, установах, структурах, та міжнародних організаціях. Україна приймає участь у роботі практично всіх органів та установ ООН. Наприклад, Україна є членом Дитячого Фонду ООН (ЮНІСЕФ) та вносить свій вклад у вирішення проблем розвитку дітей у сучасному світі.

Україна входить в Економічну та Соціальну Раду ООН (ЕКОСОС), що створена у 1946 році та здійснює міжнародні економічні та соціальні відносини.

Україна приймає активну участь у роботі Міжнародного агенства з атомної енергії (МАГАТЕ), що засноване у 1957 році, з проблем використання атомної енергії у мирних цілях та підвищення надійності та безпеки атомних електростанцій.

2. Наступний напрямок зовнішньої політики України - це зовнішньополітична дипломатична діяльність.

Дипломатичні відносини Україна встановлює на засадах рівноправності, суверенної рівності, невтручання у внутрішні справи одне одного, визнання територіальної цілісності та нерухомості існуючих кордонів.

Дипломатичні відносини з Україною встановили 100 країн з 226. Одразу після проголошення незалежності Україна означила 23 держави, будівництво відносин з якими стало приоритетним. Серед них країни-сусіди (Росія, Бєларусь, Угорщина, Польща, Болгарія, Туреччина), держави, де проживають українці (у США - більше 2 млн. чол., Канаді - близько 1 млн. чол., Бразилії - 150 тис. чол., Чехії та Словенії - 110 тис. чол., Аргентині - 150 тис. чол., Франції - 80 тис. чол., Австралії - 40 тис. чол. та ін.) а також країни, на котрих "зав'язані" економічні інтереси республіки (Іран, Кувейт, Ватикан та Ізраїль).

3. Важливим напрямком зовнішньої політики сучасної України є встановлення, підтримка та всілякій розвиток економічних, культурних, науково-технічних відносин з усіма країнами світової спільноти, за виключенням країн, котрим за рішенням Ради Безпеки ООН об'явлена економічна блокада.

Міжнародні економічні відносини із закордоном налагоджуються Міністерством економічних зв'язків України. А Міністерство іноземних справ працює над створенням сприятливої політико-дипломатичної атмосфери для економічних, культурних та інших відносин.

4. Четвертий напрямок зовнішньої політики України - це участь у вирішенні глобальних проблем сучасного світу. Глобальні проблеми сучасності - це сукупність найгостріших світових проблем, вирішення яких потребує об'єднання зусиль всіх народів та держав. Головна їх особливість полягає в тому, що кожна з них має загальний характер, що зумовлено цілісністю сучасного світу.

Основними глобальними проблемами світової спільноти є:

- Знаходження шляхів сталого економічного розвитку у зв'язку з тим, що сучасні технологічні структури досягли своєї межі. Ця проблема є особливо важливою, бо від її вирішення залежить вирішення усіх інших проблем. Сучасна модель виробництва та споживання це виробництво капіталу, який на має внутрішньої міри і прагне нескінченного зростання. Суспільне багатство ототожнюється із великим збиранням товарів ,а суспільний прогрес із безмежним збільшенням їх кількості та різноманітності. Розвинуті держави споживають у 20 разів більше ресурсів планети ніж держави, що розвиваються. Це дозволило економістам та соціологам говорити про вступ розвинутої частини капіталістичного світу у стадію суспільства споживання. Зараз уже зрозуміло, що розвиток суспільства споживання та його розповсюдження на всі країни планети може призвести до такого тиску на природне середовище, який викличе планетарну катастрофу.

- Проблеми війни та миру, забезпечення міжнародної безпеки, роззброєння та конверсії, зміцнення довіри до співробітництва між народами. Роззброєння це гостра необхідність, але це не одномоментний акт, а важкий та довгий процес. Вирішенню цієї проблеми повинні присвячуватись зусилля всіх держав та народів.

- Екологічні проблеми, що можуть бути порівняні з наслідками ядерної катастрофи. Екологічна проблема у її сучасному вигляді виникла у 60-х роках 20-го сторіччя ,коли почали посилюватись симптоми екологічної кризи. Екологічна криза це різке погіршення стану істотного середовища існування людини в результаті зростаючого отруєння та забруднення землі, води та атмосфери.

- Складовими компонентами екологічної кризи є : порушення істотного балансу газового складу атмосфери ; руйнування озонового шару атмосфери ; стан живої та неживої природи.

Продовольча проблема - дефіцит продовольства, у багатьох країнах люди голодують та помирають від відсутності харчування.

- Демографічна проблема - висока народжуваність, швидкий зріст наслення у ряді регіонів (Африка, Азія, Океанія). Скорочення народжуваності, звеличення смертності у розвинутих країнах, в тому числі в Україні.

- Подолання економічної та культурної відсталості, жебрацтва в странах, що розвиваються в Азії, Африці, Латинській Америці.

- Проблема дотримання соціальних, економічних та індивідуальних прав та свобод особистості, боротьби з міжнародною злочинністю та тероризмом, наркоманією, гуманізації міжнародних відносин.

Усі ці проблеми гостро проявляються в Україні та потребують активних, безвідкладних заходів по їх вирішенню.

5. Одним з найважливіших напрямків зовнішньої політики України є збереження та подальше зміцнення добросусідських стосунків з колишніми республіками СРСР. Україна дуже зацікавлена у добрих стосунках з усіма країнами колишнього СРСР та особливо з Росією.

Підприємства України мали постійні господарчі зв'язки із 33 тисячами підприємств інших республік. Сьогодні для забезпечення діяльності усіх підприємств та організацій України необхідно ввезти майже 25 млн. тон вугілля (17,8% від потреби), 52 млн. тон нафти та газового конденсату (85,5%), 9,5 млн. т. ділової деревини (46,8%), 100 млрд. м3 природного газу (80%), 205 тис. т. хлопку-волокна (100%) та ін.

Механізм здійснення міжнародних відносин в рамках СНД та координація їх зовнішньополітичної діяльності здійснюється Україною на засадах Узгодження про створення СНД та інших його документів.

Треба зазначити, що відносини між об'єднаними в Союз незалежними державами складаються не просто. Потрібен час, терпіння та бажання і праця, щоб молоді незалежні держави змогли налагодити на рівноправних засадах відносини одне з одним. Незалежна Україна не посягає на інтереси інших держав, але ніколи нікому не дозволить диктувати собі будь-які умови.

Особливе значення для України мають відносини з Росією. Нас зв'язують загальні економічні, політичні, військово-стратегічні інтереси, історична доля та культурні традиції.

6. Шостим напрямком зовнішньої політики України є участь у вирішенні складних та невідкладних військово-політичних проблем.

У зв'язку з розпадом СРСР гостро стали питання про майбутнє ядерного потенціалу СРСР, про розподіл зовнішньоекономічних боргів та спадкоємство підписаних СРСР договорів по ядерним та звичайним озброєнням.

По усім цим питанням Україна зайняла чітку та ясну позицію. Вона підтвердила свої міжнародні обов'язки та заявила про своє правоприємництво по усіх договорах та узгодженнях колишнього СРСР, які відповідають загальнолюдським нормам та не протирічать корінним інтересам українського народу.

26 лютого 1992 р. перший Президент України Л. Кравчук у Хельсінкі поставив свій підпис під Заключним Актом Наради по безпеці та співробітництву у Європі (СБСЄ), який був підписаний у 1975 році 33 главами держав та урядів європейських країн, а також США і Канади.

Заключний Акт - це хартія взаємодій та взаємовідносин держав, націлена на мирний розвиток європейського континенту та усієї планети, співробітництво народів, поважання прав людини.

Україна заявила, що буде дотримуватись Договору 1991 проміж США та СРСР про обмеження та скорочення стратегічної наступальної зброї. Вона звільняється від ракет з ядерними боєголовками та інших видів ядерної зброї. У подальшому Україна буде без'ядерною та нейтральною державою.

Україна виконує Договір про звичайні збройні сили, які підпадають під дію цього договору. Вони створюються виключно для захисту незалежності, суверенітету, територіальної цілісності на недоторканості кордонів України у мінімальних, необхідних лише для оборони цілях. Припускається, що вони будуть мати численність 250 - 400 тис. чол. та будуть складатися з трьох видів - сухопутних військ, військово-повітряних та військово-морських сил.

Висновок

Людина живе, розвивається і діє в групі. В колективі і під його впливом відбувається становлення особистості - складається її спрямованість, формуються суспільна активність, воля, створюються умови для саморегуляції та розвитку здібностей.

Високий ступінь єдності людей у соціальних спільнотах , їхня згуртованість (колективність), схожість їхніх позицій об'єктивно сприяє зниженню числа правопорушень. Коли ступінь єдності (інтегрованність) соціальної спільності (класу, суспільства) досить висока, то падає кількість відхилень у поводженні членів цієї спільності. Навпаки, ріст числа відхилень у поводженні - показник розпаду її інтегрованості. У деяких випадках неефективність впливу, наприклад, на підлітка з боку найближчої соціальної спільності (родини), недостатність його соціалізації можуть привести до посилення впливу на нього стихійно складаються угруповань, де існують протиправні погляди і представлення і діють антисоціальні норми поводження. Ще один момент , на який варто звернути увагу, також зв'язаний з ослабленням соціальних зв'язків між людьми, - це негативні наслідки науково-технічної революції: урбанізація, виникнення великих міст і т.д. Хоча вона історично прогресивна, але може викликати і деякий ріст аморальних явищ, зв'язаних з переміщенням людей, міграцією населення.

Подібне дослідження мало б дозволити на ґрунті узагальнення та доповнення існуючих поглядів розробити концепцію соціально-психологічного знання про міжособистісні відносини у групах, визначити значущість і самостійність як об'єкта дослідження спільнот, які утворюються в умовах широкого соціуму, теоретично усвідомити специфічну феноменологію ієрархізації учасників взаємодії, у створенні на ґрунті нового підходу комплексної теоретичної соціально-психологічної моделі суб'єктивної значущості соціальної поведінки.

Список використаної літератури

1. «Соціологія» Москва видавництво «Думка» 1990.

2. Маркс, Энгельс, Соч. Том 1 і Том 23.

3. Бен Макконнелл (Ben McConnell) блог Church of the Customer.

4. Глобалізація. Регіоналізація. Регіональна політика: Хрестоматія з сучасної зарубіжної соціології регіонів / Луганський держ. педагогічний ун-т ім. Т. Шевченка; Міжнародний фонд "Відродження". Мегапроект "Вища освіта: лідерство для прогресу" / І.Ф. Кононов (наук.ред.), - Луганськ: Альма Матер; Знання, 2002.

5. Гончарова С.Ю., Отенко І.П. Соціальна політика: Навч. посібник / Харківський держ. економічний ун-т. -- Х.: ХДЕУ, 2003. -- 198с.

6. Павленко Ю.І. Трансформація суспільства і проблеми соціальної політики / Рада національної безпеки і оборони України; Національний ін-т стратегічних досліджень. -- К., 1997. -- 57с.

7. Семигіна Т.В. Порівняльна соціальна політика: Навч. посібник / Міжрегіональна академія управління персоналом. -- К. : МАУП, 2005.

8. Семигіна Т.В. Соціальна політика у глобальному вимірі / Національний ун-т "Києво - Могилянська академія"; Школа соціальної роботи ім. В.І. Полтавця. -- К.: Універсітетське видавництво "Пульсари", 2003. -- 252с.

9. Андрушенко В.П., Михальченко М.І. Сучасна соціальна філософія. Курс лекцій - К.: Генеза, 1993.

10. Радугін А.А., Радугин К.А. Социология. Курс лекций. - М.1995.

11. Основи соціології: матеріали до лекційного курсу // За ред. Климанської Л.Ф. Савки В.Е. - Львів 1997.

12. Спелзер Н. Соціологія. - М.:1994.

13. Сорокін П. Человек, цивилизация, общество. -- М.: Изд. полит. лит-реч, 1992.

14. Якуба О.О. Соціологія. Навчальний посібник для студентів. Харків. Константа. 1996.