19

Світовий досвід організації державної підтримки безробітних

Зміст

Вступ

1. Історичний розвиток та еволюція державної підтримки безробітних

2. Основні методи та заходи регулювання зайнятості, їх характеристика та особливості застосування в різних економічних системах

3. Зарубіжні моделі державної підтримки безробітних

4. Аналіз зарубіжного досвіду регулювання зайнятості

5. Вітчизняний досвід як невід'ємна складова світового досвіду державної підтримки безробітних

Висновок

Список використаних джерел та літератури

Вступ

Ринок праці як важлива багатопланова сфера економічного і соціально-політичного життя суспільства потребує кваліфікованого регулювання з метою підвищення ефективності його функціонування. Саме створення дієвої системи регулювання сфери зайнятості є одним з основних серіальних заходів розвитку суспільства. Державна політика зайнятості населення залежить від темпу і характеру ринкових перетворень.

Державне регулювання зайнятості населення за кордоном насамперед ґрунтується на:

· забезпеченні соціального партнерства суб'єктів ринку праці, тобто створенні рівних можливостей усім громадянам незалежно від їхнього походження, соціального і майнового стану, расової і національної належності, статі, віку, політичних переконань, ставлення до релігії, реалізації права на вільний вибір виду діяльності відповідно до своїх здібностей та професійної підготовки з урахуванням особистих інтересів та суспільних потреб;

· сприянні забезпеченню ефективної зайнятості, запобіганні безробіттю, створенні нових робочих місць та умов для розвитку підприємництва;

· добровільності й відсутності примушування громадян щодо вибору сфери діяльності й робочого місця;

· гласності на основі всебічного інформування населення про наявність вакантних робочих місць;

· дотриманні комплексності заходів щодо регулювання зайнятості вселення;

· підтримці працездатних громадян у працездатному віці, які потребують соціального захисту;

· забезпеченні заходів запобіжного характеру щодо регулювання зайнятості населення та відтворення робочих місць;

· певної гарантії зайнятості, тобто гарантії збереження робочих Місць і професії, гарантії одержання доходів.

Залежно від стану економіки та ринку праці передбачається здійснення активних та пасивних заходів регулювання зайнятості. Перспективним напрямом є організація малих підприємств шляхом залучення на них випускників профтехучилищ, технікумів з подальшим переведенням цих підприємств на оренду, викуп. Незважаючи на відносно меншу вартість робочих місць у соціально-побутовій сфері, доцільно створювати нові підприємства у виробничій сфері, зокрема у виробництві будівельних матеріалів, для перероблення м'яса, овочів, фруктів, заготівлі продукції, а також у виробничій інфраструктурі.

Про ефективність створення малих підприємств свідчить і зарубіжний досвід. Із загальної кількості нових робочих місць у промисловості розвинених країн від 60 до 80% припадає на малий бізнес. У Німеччині, наприклад, до 70% безробітних одержують роботу саме на малих підприємствах. Прогресивним напрямом регулювання зайнятості слід вважати пільгову кредитну і податкову політику щодо підприємств, які збільшують кількість робочих місць і надають їх соціальне незахищеним групам незайнятого населення.

Важливим напрямом активної політики зайнятості є професійна підготовка, перепідготовка і підвищення кваліфікації працівників з метою створення сприятливих умов для широкомасштабного розгортання процесів структурної та технологічної перебудови економіки, запобігання змушеному хронічному безробіттю, розв'язання кадрових завдань, пов'язаних із раціоналізацією зайнятості.

1. Історичний розвиток та еволюція державної підтримки безробітних

Безробіття - це важкий іспит не тільки для людини, що залишилася без роботи, а й для членів її сім'ї. Безробітні втрачають почуття власної гідності, почуваються винними перед своїми близькими, впадають у стан дезадаптації, що призводить до психічних розладів, самогубств, інших видів девіантної поведінки. Всі ці чинники підштовхують безробітних до політичної активності: участі у демонстраціях і мітингах, інших акціях протесту. На початку XX ст. в європейських країнах почали створюватися спеціальні фонди допомоги безробітним. У 1905-1908 рр. у Франції, Данії і Бельгії програми з надання допомоги безробітним стали розроблятися на державному рівні. А у Великій Британії У. Черчілль, на той час міністр торгівлі, з метою підвищення ефективності допомоги безробітним домігся від законодавчих органів права для Міністерства торгівлі відкрити біржу праці. Створена на той момент британська система страхування запропонувала такі методи допомоги безробітним, котрі й понині застосовуються у структурах страхування від безробіття.

У Німеччині система обов'язкового страхування від безробіття була запроваджена у період найбільш високого безробіття у 1927 р., у Швеції - у 1932 р. у період правління соціал-демократів.

Після інфляційної кризи 1973 р. безробіття стало типовим явищем для всіх промислово розвинених країн. Якщо наприкінці 1960-х років у Великій Британії дестабілізуючим фактором, що призвів до зміни політичного курсу й відставки Кабінету Міністрів, був рівень безробіття, який дорівнював 2,5% працюючого населення (0,5 млн. безробітних), то на початку 70-х років мова йшла вже про один мільйон, а наприкінці 1970-х років - 1,5 млн. На початку 1990 р. кількість безробітних коливалася на рівні 10% (близько 3 млн. осіб). І така ситуація стала характерною для всіх промислово розвинених країн. З 1978 по 1998 рр. кількість безробітних у країнах, що належать до Організації економічного співробітництва і розвитку, збільшилася з 10 млн. до майже 35 млн. осіб. Подібні обставини сприяли тому, що європейські країни нагромадили досвід у боротьбі з безробіттям і пом'якшенням його наслідків.

Наприклад, у сучасній Швеції держава проводить активну політику в сфері зайнятості, спрямовану на зниження безробіття. Характерною рисою цієї політики є попередження безробіття, а не боротьба з його наслідками. Уряд Швеції у соціальній політиці особливу увагу приділяє розробці заходів, спрямованих на забезпечення професійної підготовки й перенавчання осіб, що стали безробітними, і створення нових робочих місць, в основному в державному секторі економіки; координує міграцію населення і робочої сили шляхом надання субсидій і кредитів на переїзд сімей із районів з надлишком робочої сили до районів, де є вакантні місця; забезпечує доступ населення до інформації про наявні вакантні місця тощо. Як свідчить практика, у 1998 р. майже всі нові робочі місця у країнах ОЕСР були створені у приватному секторі. Водночас державний сектор продовжує забезпечувати робочі місця для значної частини населення промислово розвинених країн. У середині 90-х років збільшення зайнятості відбувалося за рахунок створення нових робочих місць з неповним робочим днем, а в деяких країнах - за рахунок скорочення тих, хто працював повний робочий тиждень. Так, наприклад, відповідно до програми, розробленої в Данії, робітники мають право на одержання повністю або частково оплачуваної відпустки терміном до одного року для здобуття додаткової освіти, по догляду за дитиною, через особисті обставини. Вивільнені таким чином робочі місця тимчасово надаються безробітним.

Важливу роль у захисті безробітних відіграє ефективна система допомоги по безробіттю. Відповідно до законодавства Іспанії безробітний у перші 180 днів одержує допомогу, що дорівнює 80-100% мінімальної міжгалузевої заробітної плати, у подальшому протягом 181-360 днів розмір допомоги скорочується до 70% і після 360 днів - до 60%. Новий Основний закон про зайнятість від 1994 р. передбачає також виплату 75% міжгалузевої заробітної плати сімейним робітникам, зареєстрованим на біржі праці. Допомога по безробіттю фінансується за рахунок надходження до системи соціального страхування внесків від підприємців і трудящих (відповідно 60 і 40%).

Якщо порівнювати власне скандинавську і європейську моделі політики зайнятості, то можна зробити висновок, що перша спрямована на забезпечення працею всіх трудящих, для чого створюються робочі місця в державному секторі з середньою оплатою праці; друга орієнтована на скорочення кількості зайнятих при підвищенні продуктивності праці й зростанні доходів працюючих. Така політика передбачає дорогу систему допомоги для більшої кількості безробітних.

2. Основні методи та заходи регулювання зайнятості, їх характеристика та особливості застосування в різних економічних системах

Проблема регулювання ринку праці тісно пов'язана з визначенням доцільності і можливості державного впливу на економіку взагалі. Згідно з основними положеннями класичної економічної теорії ринковій економіці завдяки властивим їй внутрішнім силам притаманна повна зайнятість, яка досягається "автоматично". Тому державне втручання в її функціонування недоцільне. Але велика економічна депресія кінця 20-х - початку 30-х років ХХ століття показала, що можлива ситуація, коли безробіття досягає величезних масштабів і триває досить довго. Саме в цих умовах виникла кейнсіанська економічна теорія, яка на відміну від класичної теорії, визнає необхідним здійснення державної стабілізаційної політики.

Центральною проблемою аналізу Дж. Кейнс зробив саме зайнятість і як кінцеве завдання - з'ясування "чим визначається справжня зайнятість наявних ресурсів". Він доводить, що головною причиною падіння рівня зайнятості є зниження сукупного попиту, для збільшення якого і потрібне державне втручання в економіку. Правоту кейнсіанської точки зору продемонстрував не тільки досвід виходу США з економічної депресії, а й подальша економічна практика багатьох країн з ринковою економікою.

Розглянемо на чому ґрунтується механізм економічного регулювання зайнятості в економічних системах. Відповідно до основних положень сучасних економічних теорій обсяг зайнятості формується під впливом взаємодії сукупного попиту і сукупної пропозиції. У разі їх взаємодії настає ситуація, за якої вони зрівнюються тобто настає рівновага (досягаються рівноважні ціна і обсяг зайнятості). Але, як вважають сучасні прихильники кейнсіанської економічної теорії, сукупному попиту притаманна властивість до зміни під впливом нецінових факторів. До таких нецінових факторів, що можуть вплинути на зміну сукупного попиту, належать зміни у споживчих витратах населення, інвестиційних витратах фірм, державних витратах на закупівлю суспільних благ та витратах на чистий експорт. У графічному вигляді відбудеться зсув кривої сукупного попиту. Коли вона посунеться праворуч при тому самому рівні цін, то це ілюструватиме збільшення сукупного попиту, що супроводжується збільшенням реального обсягу національного виробництва, який готові купити всі споживачі, а отже підвищенням рівня зайнятості. І навпаки: її зсув ліворуч за інших рівних умов свідчитиме про зменшення сукупного попиту, а отже, про зниження рівня зайнятості.

В цьому контексті однією з найгостріших проблем у нашій країні є надзвичайно низький рівень заробітної плати, який певною мірою пояснюється позицією ряду вчених і урядовців. Виходячи з постулатів монетаристської макроекономічної теорії, вони вважають, що підвищення заробітної плати викличе розкручування спіралі "ціни - заробітна плата" і посилення інфляції. Але, як справедливо вважають представники інших наукових шкіл і течій, в умовах значного недовикористання виробничих потужностей та робочої сили підвищення зарплати зазвичай не супроводжується зростанням темпів інфляції. До того ж, треба мати на увазі, що рівень зарплати має певний "запас міцності" - фактично під час проведення економічних реформ темпи зростання зарплати не перевищували темпи росту ВВП. Тому потрібна кардинальна зміна державної політики щодо регулювання оплати праці (перш за все через механізм підвищення мінімальної зарплати і оплати праці в бюджетній сфері).

Важливим засобом регулювання ринку праці є інвестиції, які мають два рівня впливу на забезпечення зайнятості населення. На першому рівні інвестиції розглядаються як частка (причому найдинамічніша і найвагоміша) загальних витрат, яка впливає на формування сукупного попиту і визначає передумови формування кількісного та якісного складу робочих місць на підприємствах і в галузях, що створюють засоби виробництва. Тобто інвестиційні витрати безпосередньо й відразу впливають на обсяг зайнятості населення. Другий рівень їх впливу на зайнятість полягає у створенні нових та модернізації діючих робочих місць за допомогою обладнання, інших засобів виробництва, що створюються внаслідок першого рівня впливу. Тобто сьогоднішні інвестиції формують кількісні і якісні характеристики (капіталоозброєність, продуктивність тощо) завтрашніх робочих місць і визначатимуть попит на робочу силу в перспективі.

Важливим фактором інвестиційної активності є ставки відсотку за позичками, які в нашій країні залишаються надмірно високими, що передусім зумовлене недостатністю грошових ресурсів і великими ризиками при кредитуванні. Для збільшення пропозиції грошей слід активніше використовувати кошти (заощадження) населення, які з року в рік зростають, недержавні пенсійні та пайові фонди, які залучатимуть кошти населення. З огляду на це потрібні підвищення надійності вкладів населення в комерційних банках і розвиток системи їх страхування.

Невід'ємною складовою системи регулювання ринку праці має стати спрямованість зовнішньоекономічної політики не просто на підтримку вітчизняного виробника (стимулювання експорту товарів і послуг), а насамперед продукції кінцевого споживання, високотехнологічних товарів. Протекціоністські заходи мають застосовуватися перш за все щодо імпорту тих товарів, які за якістю і кількістю можуть конкурувати на зовнішньому ринку і на які відсутня монополія на внутрішньому ринку України.

Аналіз показує, що макроекономічне регулювання ринку праці часто не досягає мети, зокрема тому, що ринок праці перебуває під впливом великої кількості факторів соціального, соціально-культурного і соціально-психологічного характеру. Через те суб'єкти ринку, передусім наймані працівники й підприємці, часто поводяться непередбачувано, або, з точки зору класичної економічної теорії, нераціонально щодо забезпечення своїх інтересів. Тому останнім часом у західних країнах ці перешкоди долаються значною мірою завдяки створенню нових й вдосконаленню існуючих інститутів ринку праці. Взагалі їхня роль полягає, по-перше, у забезпеченні необхідної спрямованості і належних пропорцій використання економічних методів, наданні справді активного характеру політиці зайнятості, по-друге, у використанні спеціальних засобів сприяння підбору громадянами підходящої роботи на існуючі робочі місця, підвищення їх конкурентоспроможності, по-третє, в об'єднанні всіх компонентів регулювання в струнку систему.

3. Моделі державної підтримки безробітних

Чималий інтерес для нас становить японська модель політики зайнятості. Згідно з цією моделлю кожна людина може знайти для себе роботу, навіть якщо вона не дуже цікава й корисна. У цьому полягає причина низького безробіття в Японії й економії коштів на соціальні витрати. Природно, така політика не могла б сприяти підвищенню ефективності економіки, якби не такі відомі експортні галузі Японії, як автомобілебудування, сталеливарна промисловість, виробництво автомобільних запчастин і машинобудування. Д. Дж. Розенберг зазначає: "У цьому специфічному співвідношенні відбивається сутність успішної економічної стратегії Японії останніх 30 років і головний спосіб широкого розподілу добробуту і доходів".

Американська політика зайнятості також спрямована на залучення до процесу виробництва якомога ширших верств активного населення. Її результатом є збільшення кількості людей з низьким рівнем доходу, який проте перевищує допомогу по безробіттю.

Заслуговує на увагу ідея щодо введення громадських робіт для тих, хто одержує допомогу. Це повинна бути добре продумана, законодавчо підкріплена система. Зокрема, рівень допомоги по безробіттю повинен стимулювати безробітних до реєстрації на біржах праці й участі у громадських роботах, інакше є ризик повернути цій системі її первісний вигляд, тобто такий, який вона мала в Англії у 1834 р., коли був прийнятий черговий Закон про бідних. Відповідно до цього Закону бідняки, які зверталися по допомогу, направлялися у робітні будинки, де панував жорсткий напівтюремний режим. Умовою перебування нужденних у цих будинках була їхня обов'язкова робота на користь добродійних товариств, парафій, у віданні яких знаходилися ці будинки.

У 30-ті роки XX ст. програми громадських робіт з'явилися у США в умовах зростання безробіття й дістали поширення у багатьох країнах. Це дало можливість на короткий час вирішити деякі економічні й соціальні проблеми безробіття, а також питання, пов'язані з розвитком інфраструктури регіонів, охороною довкілля тощо.

4. Аналіз зарубіжного досвіду регулювання зайнятості