Соціальна стратифікація сучасного українського суспільства

Міністерство освіти і науки України

Харківський соціально-економічній институт

Курсова робота

з дисципліни «Соціологія»

за темою: «Соціальна стратифікація сучасного українського суспільства»

Виконав: студент 2-го курсу

Дорошенко О.І

Харків 2009

Зміст

Вступ

1. Специфіка соціологічного вивчення соціальної стратифікації

1.1 Поняття та моделі стратифікації

1.2 Класичні теорії стратифікації

1.3 Соціальна мобільність як механізм переходу з однієї страти в іншу

2. Аналіз соціальної стратифікації українського суспільства

2.1 Загальні тенденції розвитку та трансформації соціальної структури українського суспільства

2.2 Характеристика основних соціальних прошарків українського населення

Висновки

Вступ

Для людського суспільства на всіх етапах його розвитку була характерна нерівність. Люди відрізняються один від одного кольором шкіри, професією, віком, місцем проживання, мовою, якою розмовляють та цінностями, якими керуються при виборі життєвого шляху.

Таким чином, будь-яке суспільство є внутрішньо неоднорідним, бо складається з частин - спільнот, що їх творять люди, відмінні одні від одних за ознаками, які мають природний характер, чи виникають в результаті їх суспільного співжиття.

Структуровані нерівності між різними групами людей соціологи називають стратифікацією. Для більш точного визначення цього поняття можна привести слова Питирима Сорокіна: “Соціальна стратифікація - це диференціація деякої даної сукупності людей (населення) на класи в ієрархічному ранзі. Вона знаходить вираження в існуванні вищих і нижчих шарів. Її основа і сутність - у нерівномірному розподілі прав і привілеїв, відповідальності й обов'язку, наявності і відсутності соціальних цінностей, влади і впливи серед членів того чи іншого співтовариства. Конкретні форми соціальної стратифікації різноманітні і численні.”

Порушена тема є достатньо масшабною і не менш актуальною в усі часи існування людського суспільства.

В цій роботі ми розглянемо теорію соціальної стратифікації заголом, її моделі, соціальну мобільність як головний механізм зміни положення у тому чи іншому суспільстві, всласне соціальної страти. А також проведемо аналіз соціальної структури та процесів в сучасному українському соціумі.

Значення цієї роботи зумовлюється тим, що соціальна структура надзвичайно важливий соціальний регулятор еволюції суспільства. Вона визначає шляхи розвитку й ефективність економіки, оскільки різні соціальні групи посідають у ній цілком визначене становище й прагнуть до реалізації своїх інтересів.

Соціальна структура має вирішальний вплив і на політичні відносини в суспільстві, які є відносинами між різними групами щодо використання (утримання, захоплення) державної влади. Нарешті, саме специфіка соціальної структури суспільства визначає суть і основні напрями соціальної політики в ньому.

1. Специфіка соціологічного вивчення соціальної стратифікації

1.1 Поняття та моделі стратифікації

Розглядаючи соціальну структуру як сукупність соціальних груп, що різняться своїм становищем у суспільстві, соціологія має відповісти на питання: як відрізняти ці групи одну від одної?

Інструментом у досягненні цього є теорія соціальної стратифікації, її було створено на початку 40-х років XX ст. американськими соціологами Т. Парсонсом, Р. Мертоном, К.Девісом, У. Муром та іншими, які вважали, що соціальну стратифікацію спричинив розподіл функцій у суспільстві.

На їх думку» соціальна стратифікація забезпечує виокремлення впорядкованої сукупності соціальних верств, що відрізняються одна від одної певними важливими для даного суспільства ознаками (критеріями): характером власності, розміром прибутку, обсягом влади, престижем, національними чи іншими рисами.

При цьому соціально стратифікаційний підхід є одночасно методологією і теорією розгляду соціальної структури суспільства. Цей підхід сповідує такі основні принципи:

а) обов'язковість вивчення всіх без винятку соціальних верств суспільства;

б) необхідність застосування при порівнянні їх одних і тих самих критеріїв;

в) достатність критеріїв для повного і глибокого аналізу кожної з досліджуваних соціальних верств.

Соціальна стратифікація означає процес, який безперервно триває у суспільстві і результат цього процесу. Вона є не лише методом виявлення верств даного суспільства, але й «портретом» цього суспільства. Простратифікувавши все населення країни за тими чи іншими критеріями, можна виділити страти (верстви), з яких це населення складається.

Тому стратифікація -- риса будь-якого суспільства: рабовласницького, феодального, капіталістичного, соціалістичного. Вона наявна в усіх державах, тому що ті чи інші верстви наявні в будь-якому суспільстві, у будь-якій країні. Вони були в минулому, є нині, залишаться в майбутньому.

Соціальна стратифікація -- процес соціального відтворення, внаслідок якого верстви (страти), групи, класи виявляються нерівними між собою і групуються в ієрархічно розміщені страти з різним престижем, власністю та владою. Соціальна стратифікація означає не просто різне становище у суспільстві окремих індивідів, родин чи цілих країн, а саме нерівне їх становище. Виділяють два основні шляхи здобуття ними певного рангу: аскрипція і досягнення.

Аскрипція -- просування соціальними «сходинками» завдяки зовнішнім, незалежним від індивіда, групи, властивостям (соціальному становищу, фізичним даним та ін.).

Досягнення -- здобуття індивідом, групою певного статусу завдяки безпосередньо власним успіхам.

Класова й стратифікаційна моделі соціальної структури не заперечують одна одну, а навпаки -- на основі вичленування у науковому аналізі реально існуючих класів, верств, інших соціальних груп може бути збудована «об'ємна», а не однолінійна модель соціальної структури, що має міцну емпіричну соціологічну базу. В останні роки у світовій соціологічній літературі поняття «класи» посідає таке ж визначене місце, як і поняття «страти», й обидва вони використовуються як у національних, так і в міжнародних порівняльних дослідженнях.

У деяких трактуваннях соціальної стратифікації наявні й егалітаристські (зрівняльні) тенденції. Вони особливо помітні у концепціях «середнього» чи «нового середнього класу», який трактується як більшість населення, що має власність і достатні можливості для заможного життя; він працьовитий, наполегливий у досягненні мети, вміє розпорядитися доступними благами й цінує надані суспільством можливості для соціальної мобільності. Зростання чисельності «середнього класу» фактично означає ліквідацію протистояння багатства й бідності. Ідея «середнього класу» є альтернативою попередньому поділу, відображає зрівняльні тенденції у соціологічних поглядах. За деякими даними, у нашому суспільстві наприкінці XX ст. «середній клас» становив лише 15%, а в США -- приблизно 80%. Зростання його ролі у співвідношенні соціальних і політичних сил визначає стабільність соціальної системи, забезпечує її динамізм. Дезінформація, викривлення реальної структури суспільства -- це шлях не до його зміцнення, а, навпаки, до розмежування інтересів, до соціальної дезінтеграції. Замовчування реальної картини соціальної стратифікації суспільства відповідає інтересам лише того, хто концентрує у своїх руках політичну й економічну владу.

Згідно Энтони Гидденсу, «помітні чотири основні системи стратифікації: рабство, касти, стани і класи.

Рабство - це найбільш виражена форма нерівності, при якій частина індивідів буквально належить іншим як їхня власність. Правові умови рабства значно варіюються в різних суспільствах. Системи рабської праці розвалилися почасти через боротьбу проти них, почасти тому, що економічні чи інші стимули спонукували людей працювати більш ефективно, чим прямий примус. Відтоді, як більш століття назад воля було гарантовано рабам Північної і Південної Америки, рабство як формальний інститут поступово знищилося і сьогодні майже цілком зникло у світі.

Касту зв'язують найчастіше з культурою Індійського субконтиненту. Термін «каста» португальського походження, означає «рід» і «чистий рід». У самих індійців немає терміна для опису класової системи в цілому, різні слова розкривають її різні аспекти. Серед них - два головних - варна і джати. Варни включає чотири категорії, ранжируються по соціальному престижу. Джати визначають групи, усередині яких кастові ранги мають організований характер. Вища варна, брахмани, представляють найбільш високий рівень чистоти, недоторкані - найбільш низький. Брахмани повинні уникати визначених типів контактів з недоторканих, і тільки недоторканим дозволяються фізичні контакти з тваринами чи із субстанцією, обумовленої як нечиста. Кастова система споконвічно жорстко зв'язана з індуською релігією. Індивіди переконані, що якщо хтось не залишиться вірним ритуалам і обов'язкам своєї касти, то його чекає найнижче положення в наступному втіленні.

Концепція каст іноді застосовувалася поза індійським контекстом, коли дві чи більш етнічні групи піддавалися сегрегації, і домінувало поняття расової чистоти (південна частина США, Південна Африка).

Родовід був частиною європейського феодалізму, але існував також у багатьох інших традиційних суспільствах. Феодальні стани включають страти з різними обов'язками і правами; деякі з цих розходжень установлюються законом. У Європі до цього стану включали аристократію і дворянство. Духівництво складало інший стан, маючи більш низький статус, але володіючи різними привілеями. До так називаного «третьому родоводу» відносилися слуги, вільні селяни, торговці і художники. На противагу кастам, міжстанові шлюби й індивідуальна мобільність сприймалися толерантно.

Родоводи мали тенденцію розвиватися, коли існувала традиційна аристократія, що базувалася на знатності походження. У феодальних системах, подібних, що існували в середньовічній Європі, Родоводи були замкнуті на маєтки і локалізовані, утворити скоріше локальну, чим національну систему стратифікації. У більш централізованих і традиційних імперіях, таких як Китай чи Японія, вони були організовані на більш вираженій національній основі.

Класові системи відрізняються в багатьох відносинах від рабства, каст і станів. Особливо потрібно було б відзначити чотири моменти:

- класи не створюються на основі правових і релігійних норм; членство в них не ґрунтується на спадкоємному положенні і звичаях. Класові системи більш рухливі, ніж інші системи стратифікації, і границі між класами ніколи не бувають ясно обкресленими;

- приналежність індивіда до класу повинна бути «досягнута» їм самим, а не просто бути «такою» від народження, як в інших типах систем стратифікації;

- соціальна мобільність - рух нагору і вниз у класовій структурі - значно простіше, ніж в інших типах (у кастовій системі індивідуальна мобільність, перехід з однієї касти в іншу неможливий);

- класи залежать від економічних розходжень між групами людей, зв'язаних з нерівністю у володінні і контролі над матеріальними ресурсами.

В інших типах стратифікаційних систем нерівність виражена раніше на рівні міжособистих відношень, що стосуються обов'язків між слугою і паном, рабом і хазяїном, представниками вищої і нижчої каст. Класові системи, навпаки, здійснюють в основному зв'язки неособистого характеру.

1.2 Класичні теорії стратифікації

Розглянемо тепер головні особливості тих суспільств, у яких живе людина нового часу і які у своєму розвитку спрямовані в майбутнє. Суспільства цього типу називають або індустріальними, або масовими.

«Надзвичайно швидкий ріст міських соціумів привів майже повсюдно до захоплення ними фактично всіх ключових позицій усередині суспільства. Ставши його економічною опорою, міста перетворилися одночасно й у центри політичного життя, осередком влади правителів і законодавців. За словами французького соціолога Э. Дюркгейма, саме тут «...виробляються ідеї, моди, удачі, нові потреби, що потім поширюється на іншу частину країни» . Разом з тим у містах швидше руйнуються колишні стійкі традиції, поступаючись місцем непостійній масовій культурі, що перебуває в безупинному бурхливому коловороті. Настільки могутній і незаперечний вплив міст-мегаполісів на всі сторони життя сучасного суспільства дозволяє позначити останні як урбанізовані суспільства.

Колосальна чисельність людських мас, узятих у життя сучасних політичних організмів -- це перше, що упадає в око при їхньому зіставленні з архаїчними соціумами стратифікаційного типу. Чисельність населення більшості країн Європи, приміром, коливається в межах від 4 млн. до 50 млн. чоловік. В умовах загального виборчого права кожен повнолітній індивід так чи інакше впливає (чи може впливати в принципі) на політичне життя і на подальшу долю країни, а отже -- і кожного з її жителів». Зрозуміло, індустріальне масове суспільство зберігає в собі багато рис архаїчних стратифікаційних суспільств. Індустріальне суспільство стратифіковане ще в більшому ступені, чим кастове. «Конкретні форми соціальної стратифікації різноманітні і численні. Якщо економічний статус членів деякого суспільства неоднаковий, якщо серед них маються як імущі, так і незаможні, то таке суспільство характеризується наявністю економічного розшарування незалежно від того, чи організоване воно на комуністичних чи капіталістичних принципах, чи визначене воно конституційно як “суспільство рівних” чи немає. Ніякі етикетки, вивіски, усні висловлення не в змозі змінити чи затушувати реальність факту економічної нерівності, що виражається в розходженні доходів, рівня життя, в існуванні багатих і бідних шарів населення. Якщо в межах якоїсь групи існують ієрархічно різні ранги в змісті авторитетів і престижу, звань і почестей, якщо існують керуючі і керовані, тоді незалежно від термінів (монархи, бюрократи, хазяїни, начальники) це означає, що така група політично диференційована, що б вона не проголошувала у своїй конституції чи декларації. Якщо члени якогось суспільства розділені на групи по роду їх діяльності, заняттям, а деякі професії при цьому вважаються більш престижними в порівнянні з другими і якщо члени тієї чи іншої професійної групи поділяються на керівників різного рангу і на підлеглих, то така група професійно диференційована незалежно від того, обираються чи призначаються начальники, чи дістаються їм керівні посади в спадщину чи завдяки їх особистим якостям».

Вебер доводив, що існують інші виміри суспільства, що є незалежними від классового або економічного аспекту. Вебер запропонував тривимірну концепцію стратифікації:

1) на класи (за економічним критерієм);

2) на статуси (за престижем);

3) на партії (за владою).

Кожен з цих трьох вимірів встановлювався як особливий аспект соціального ранжування. Деякі статуси, такі як статус лікаря, вважав Вебер, мають високий ранг і за багатством, і за престижем, і за владою. З іншого боку, проститутки та професійні злодії мають високий рівень матеріальної забезпеченості, але мають низький престиж та мало влади. Викладачі університетів та духівництво мають досить високий престиж, але найчастіше - порівняно невисокий економічний статус і низький рівень влади. З іншого боку, деякі службовці можуть мати значну владу, але отримувати порівняно невеликі доходи і мати низький престиж. Але найчастіше ці три виміри стратифікації живлять та підтримують один одного, а тому й поєднуються. Розглянемо кожен з цих вимірів. Економічний вимір стратифікації, за Вебером, складається з багатства та прибутку. Багатство - це те, що люди мають у власності, чим вони володіють. Прибуток - це кількість грошей, яку люди отримують за певний час. Наприклад, особа може мати досить велике багатство, але отримувати малий прибуток, як колекціонер, що збирає рідкісні монети або вироби мистецтва. Інша людина може отримувати високу платню, але витрачати її, щоб жити на широку ногу і мати невелике багатство. Вимір за престижем . Престижем соціологи називають соціальну повагу, пошану та визнання, що пов'язані із соціальним статусом. Престиж включає почуття, які відчувають люди стосовно певного статусу, та їх оцінні судження стосовно цього. Престиж це дещо мов би невідчутне, дещо що існує лише у головах людей. Але у повсякденному житті люди намагаються надати престижу відчутного існування через титули, різні ритуали, почесні звання, емблеми, а також через демонстративні вияви дозвілля та споживання. Ці предмети та вчинки слугують символами престижу, у суспільстві де люди надають їм соціального значення. Вимір за владою. Влада - з точки зору соціологів - стосується здатності одних індивідів та груп реалізувати свою волю у людських справах навіть проти волі інших людей та груп. Саме влада визначає чиї інтереси обслуговутимуться та чиї цінності пануватимуть. Соціологи виділяють три категорії підвалин влади.

Крім політичної, економічної і професійній у сучасному суспільстві має місце статева стратифікація. «Стать сам по собі є одним з найбільш глибоких прикладів стратифікації. Немає таких суспільств, у яких у ряді аспектів соціального життя чоловіка не мали б більше багатства, статусу і впливу, чим жінки.

Нерівність статей має більш глибокі історичні корені, чим класові системи; чоловіки стояли вище жінок навіть у суспільствах мисливців і збирачів плодів, де не було класів. Матеріальне становище більшості жінок має тенденцію відбивати матеріальне становище їх батьків і чоловіків, отже, цим можна пояснити нерівність статей у термінах класів. Недавні дослідження показали, що економічне становище жінки не може бути просто пояснено положенням чоловіка», тому що в сучасному суспільстві соціальна активність жінок зросла настільки, що в деяких випадках саме вона впливає на соціальний статус родини в цілому.

«Інші характеристики -- раса, релігія, утворення, багатство, мова, етикет -- також можуть стати базисом для соціальних класів. Багато хто з цих характеристик взаємозалежні. В основі диференціації можуть лежати і розходження, що залежать від генетичних факторів і не піддані соціальній зміні -- колір шкіри, фізичні якості чи риси обличчя. Вони стають підставою для стратифікації, якщо визнаються соціально значимими. Утіленням такого роду соціально закріпленої диференціації є поділ суспільства на основі расових ознак».

Соціальна стратифікація, згідно з П. Сорокіним, -- це диференціація населення на класи й прошарки в ієрархічному порядку. Її основа й суть -- у нерівномірному розподілі прав і привілеїв, відповідальності й обов'язків, певних цінностей, влади і впливу серед членів суспільства. Конкретні форми соціальної стратифікації різноманітні й численні, однак всі вони можуть бути зведені до трьох основних форм: політичної, економічної й професійної, які, як правило, тісно переплетені. Соціальна стратифікація є сталою характеристикою будь-якої соціально організованої спільності, розрізняючись якісно й кількісно. Кількісний аспект соціальної стратифікації виражає висоту й профіль «соціальної будови» (відстань від її основи до вершини, крутизна і похилість схилів соціальної піраміди), а предметом якісного аналізу є внутрішня струк-тура соціального конусу, його цілісність і внутрішня організація. Будь-яке суспільство, переходячи від первісного до більш розвиненого стану, виявляє посилення нерівності, що виражається у змінах висоти й профілю соціальної піраміди. При цьому в нормальних соціальних умовах конус розвиненого суспільства коливається в певних межах і його форма відносно постійна. У надзвичайних обставинах (наприклад, соціальна революція) ці межі можуть бути порушені, і профіль стратифікації може стати або дуже плоским або дуже опуклим. Якщо «плоске» суспільство не гине, то «площина» швидко витісняється посиленням «опуклості». Якщо ж нерівність стає занадто сильною і досягає точки перенапруги, то верхівці суспільства судилося бути зруйнованою або скинутою. Звідси закон: у будь-якому суспільстві й у будь-які часи відбувається боротьба між силами стратифікації й силами вирівнювання, перші з яких працюють постійно й неухильно, а останні -- стихійно й імпульсивно, використовуючи насильницькі методи. Іншими словами, існують цикли, у яких посилення нерівності змінюється його послабленням.

У цілому П. Сорокін виявив такі закономірності стратифікації.

1. У спільних рівних умовах, коли збільшуються розміри спільноти або організації, стратифікація також посилюється, і навпаки.

2. Коли збільшується різнорідність членів соціуму, стратифікація також посилюється, і навпаки, оскільки збільшення неоднорідності населення призводить до посилення нерівності.

3. Коли обидва наведені фактори працюють в одному напрямку, стратифікація змінюється ще сильніше (наприклад, у випадку військового завоювання або об'єднання раніше незалежних держав), і навпаки. При підвищенні ролі одного фактора й зменшенні ролі іншого, стримується їх взаємний вплив на зміни стратифікації.

4. Сили вирівнювання («демократизації») і сили стратифікації («аристократизації») діють одночасно й циклічно. При цьому будь-яке посилення вирівнюючи факторів спричиняє посилення протидії стратифікуючи сил. Вказаними способами соціальний організм повертається до стану рівноваги тоді, коли форма соціального конусу або дуже плоска, або дуже висока.

1.3 Соціальна мобільність як механізм переходу з однієї страти в іншу

Однак страти в сучасному суспільстві, на відміну від архаїчних, не відділені одна від одної непроникними перегородками. Навпроти, у житті сучасного суспільства, іменованому іноді «суспільством рівних можливостей», величезну роль грає явище соціальної мобільності: процвітаючий індивід здатний швидко піднятися по поверхах соціальної ієрархії, а невдасі грозить падіння з високої статусної позиції на саме дно. Сорокін писав у “Соціальній мобільності”, що “канали вертикальної циркуляції існують у будь-якім стратифікованому суспільстві і також необхідні, як кровоносні судини для циркуляції крові в тілі”. Слід зазначити також наявність горизонтальної мобільності, як переміщення в рамках певної соціальної страти або соціального институту.

От що пише про соціальну мобільність Гідденс: «Існують два шляхи вивчення соціальної мобільності. Перший полягає в тому, що ми можемо спостерігати кар'єру людей: як далеко вони просунулися чи опустилися на соціальній шкалі протягом виробничого життя. Цей шлях звичайно називають “мобільністю”. Альтернативний йому шлях, коли можна аналізувати вибір дітьми професій батьків і дідусів з бабусями. Мобільність, що виявляється через покоління, називається між поколінною. Значимість вертикальної мобільності в суспільстві - головний індекс ступеня його «відкритості», що показує, як талановиті люди, породжені в нижчих шарах, можуть просунутися по соціально-економічним сходам. Хоча мобільність униз менш поширена, чим мобільність нагору, це все ще що широко зустрічається феномен. Вона частіше зв'язана з психологічними проблемами і тривогами, коли люди не стані підтримувати життєвий стиль, до якого звикли. Рівні мобільності мало порівнянні з ідеалами рівності можливостей. Соціально-економічний порядок верхівки суспільства подібний піраміді, де влада, чи статус багатство займають відносні позиції. Ті, хто утримує владу і багатство у своїх руках, мають багато можливостей збільшити свою перевагу і передати потім накопичене нащадкам. У Британії як і раніше самий надійний шлях стати багатим - народитися багатим».

“Необхідність постійно змінювати свою соціальну роль і контактувати з величезною кількістю соціально анонімних партнерів створює обстановку непередбачуваності для індивіда. А коли незабаром кожний у більшому чи меншому ступені залежить від кожного, непередбачуваність стає тлом життя цілих корпоративних груп суспільства як такого. Усе це змушує визнати, що суспільний порядок, що представляється нам споконвічно даним і більш ніж природним -- річ надзвичайно тендітна. І якщо глянути глибше, то здається гармонія суспільства -- це власне кажучи іграшка в руках сліпих стихійних сил, народжуваних зіткненням безлічі різнонаправлених особистих і групових інтересів.”

2. Аналіз соціальної стратифікації українського суспільства

2.1 Загальні тенденції розвитку та трансформації соціальної структури українського суспільства

Трансформація соціальної структури передбачає зміну, перетворення її істотних ознак. Для з'ясування особливостей трансформаційних процесів у сучасному українському суспільстві необхідно зіставити їх з попереднім станом суспільства. Без цього неможливо використовувати основні тенденції розвитку й елементи соціальної структури, що відіграють у ньому провідну роль.

Відомо, що в колишньому Радянському Союзі існувала структура тоталітарного суспільства, яка не допускала інших форм власності, крім державної чи одержавленої, іншої ідеології, крім комуністичної. Усе це разом з іншими чинниками ешелонувало вертикаль ієрархічних відносин, за яких володіння владою передбачало право розпоряджатися власністю і брати участь у її розподілі. У такому суспільстві не існують соціальні класи через відсутність економічних основ їх існування.

Соціальна структура тоталітарного суспільства жорстко детермінована: жодні впливи не можуть зруйнувати головної соціальної межі - між правлячою елітою (вищих верств господарської, партійної, державної номенклатури) та рештою суспільства. З роками в радянському суспільстві склався механізм самовідтворення еліти (номенклатури), сформувалися внутрішні горизонтальні та вертикальні зв'язки: неписані правила апаратної гри зумовлювали визначений тип поведінки; належність до владної еліти відкривала доступ до привілеїв. Кастовість і корпоративізм робили еліту замкненою стратою, ротація кадрів здійснювалася за суворо визначеними правилами, унеможливлюючи появу в її рядах «випадкових» осіб. Решта суспільства, що не належала до еліти, була соціально слабодиференційованою. Через відчуження від власності та влади вона не могла ефективно впливати на суспільні процеси. Соціальні переміщення в ній могли бути тільки горизонтальними, стосуючись професії, а не зміни соціальної позиції в суспільній ієрархії, позаяк реально соціальні позиції робітника, селянина, інтелігента відрізнялися мало. Слабка вертикальна мобільність не сприяла стимулюванню до соціальної і трудової активності, консервувала низькі життєві стандарти переважної більшості суспільства.

Повне відчуження від власності нівелювало принципову різницю між двома декларованими класами: робітниками і колгоспниками та соціальною верствою - інтелігенцією. Попри деякі розбіжності в характері та змісті праці, освіті й психології, ці соціальні групи були масою найманих працівників, слабоструктурованою за доходами, доступом до прийняття рішень, ціннісно-ідеологічними настановами.

Соціальна структура сучасного українського суспільства залежить від спрямування сутності соціальних трансформацій, суть яких полягає у зміні функціональних зв'язків у суспільстві, її основу становлять:

1. Зміна суспільної форми всіх основних соціальних інститутів: економічних, політичних (передусім інститутів власності), культурних, освітніх; глибокий суспільний переворот і реформування тих соціальних засад і регуляторів, що формують соціальну структуру (вона стала менш жорсткою, рухливішою).

2. Трансформація соціальної природи основних компонентів соціальної структури: класів, груп і спільнот; відновлення їх як суб'єктів власності й влади; поява економічних класів, верств і страт з відповідною системою соціальних конфліктів і суперечностей.

3. Ослаблення існуючих у суспільстві стратифікаційних обмежень. Поява нових каналів підвищення статусів, посилення горизонтальної та вертикальної мобільності українців.

4. Активізація процесів маргіналізації - втрати особистістю належності до певної соціальної групи, норм і цінностей відповідної субкультури без входження до іншої. Маргіналізація є процесом зміни суб'єктом одного соціально-економічного статусу на інший. В українському суспільстві на рубежі XX- XXІ ст. вона характеризується переходом переважно в нижчі верстви населення (феномен «нових бідних», со-ціальні групи військовослужбовців, інтелігенції).

5. Зміна порівняльної ролі компонентів соціального статусу. Якщо в стратифікації радянського суспільства домінував адміністративно-посадовий критерій, пов'язаний з місцем у системі влади та управління, то в сучасному вирішальним є критерій власності й доходів. Раніше політичний статус визначав матеріальне становище, тепер величина капіталу визначає політичну вагу.

6. Підвищення соціального престижу освіти і кваліфікації, посилення ролі культурного фактора у формуванні високостатусних груп. Зумовлено це становленням ринку праці. Однак стосується воно спеціальностей, які користуються попитом на ринку, насамперед економічної, юридичної та управлінської.

7. Зміна якісних і кількісних параметрів соціальної структури. Відомо, що чим прогресивніша статево-вікова структура, тим більшими можливостями розвитку вона наділена, тим стійкіший соціальний (трудовий, інлелектуальний, культурний) потенціал населення. Внаслідок негативних демографічних тенденцій населення України щорічно зменшується в середньому на 400 тис. осіб, на тлі загальної депопуляції населення (кожна п'ята українська родина не має дітей) знижується рівень народжуваності, скорочується середня тривалість життя (якщо на початку 90-х років XX ст. за показниками здоров'я Україна посідала сорокове місце у світі, то через десять років вона перемістилася у другу сотню).

8. Поглиблення соціальної поляризації суспільства. Майновий чинник є стрижнем трансформацій. Економічний статус і спосіб життя еліт, вищої верстви різко зросли, а у більшості населення - різко знизилися. Розширилися межі зубожіння і бідності, виокремилося соціальне «дно»: жебраки, безпритульні, декласовані елементи.

Структура сучасного українського суспільства, зазнавши помітних змін порівняно з радянським періодом його існування, дотепер зберігає багато його ознак. Для її істотної трансформації необхідне системне перетворення інститутів власності й влади, що триватиме багато років. Стратифікація суспільства буде й надалі втрачати стабільність і однозначність. Межі між групами і верствами стануть прозорішими, виникне безліч маргінальних груп з невизначеним чи суперечливим статусом. На перший погляд, ця тенденція нагадує розмивання соціально-класової структури в сучасних західних суспільствах, але, на думку дослідників, така подібність формальна. Позаяк поява відносно однорідних «суспільств середнього класу» характерна для постіндустріалізму, а пострадянські країни не тільки не переросли індустріальної стадії, а й переживають найважчу соціальну кризу, яка відкинула їх економіку далеко назад. За цих умов соціально-класові відмінності стають особливо відчутними.

2.2 Характеристика основних соціальних прошарків українського населення

Розглядаючи соціально-класову модель українського суспільства на перший план виходить процес загальної поляризації соціуму, тобто постійне збільшення прірви між невеликою заможньою, єлітарною частиною населення і основною масою громадян, матеріальний рівень забезпеченності якого, а також ступінь владних повноважень і володіння владою в країні, просто неможливо порівняти із попереднім соціальним прошарком. Винакли нові класові утворення (підприємці, комерсанти, фермери, тощо). Змінився стутус і раніше існуючих груп. Особливо різко погіршився стан працівників висококваліфікованої розумової і фізичної праці, середні верстви внаслідок зубожіння перемістилися у нижчий клас.

Слід зазаначити, що процес трансформації соціальної структури українського суспільства триває й сьогодні, тому загальна характеристика стану основних прошарків українського населення не є фіксованою, оскільки знаходиться в динаміці. Для вище зазначеного процесу характерна криза самоідентифікації громадян, яким після різкої зміни соціально-єкономічних умов і втрати колишніх (радянських) оріентирів визначення свого соціального статусу, достатньо складно визначити своє положення в суспільстві. Також сучасне українське суспільство характеризується маргіналізацією практично всіх соціальних груп, що виражається в нечіткості, розпливчастості меж соціальних груп, у відсутньості внутрішньої єдності, в кримінальному характері деяких процесів класо-утворення. Зростання численних неосновних, маргінальних груп населення ніби примножує соціальну структуру.

Соціальна структура сучасноо українського суспільства характеризується крайньою соціальною невріноваженістю як на рівні процесів, що відбуваються всередині соціальних груп і між ними, так і на рівні самосвідомості особистості, усвідомлення нею свого місця в системі соціальної ієрархії. Процес “розмивання” традиційних груп населення призводить до становлення нових видів міжгрупової інтеграції за формами властності, доходами, включеності у владні структури, соціальною ідентифікацією тощо.

У суспільстві перехідного типу весь простір соціальної стратифікації візначається практично одним показником, а саме матеріальним (капітал, доходи, властність) при різкому зменшенні ролі інших ( не менш важливих ) критеріїв соціальної диференціації. Ось чому стратифікаційні процеси, що відбуваються сьогодні, сприяють не інтеграції суспільства, посиленню солідарності, а збільшенню поляризації і соціальної нерівності, аномії.

Процес формування нової соціальної структури, її складу йде трьома шляхами, в основі яких лежать базові зміни форм властності:

- виникнення нових соціальних спільнот на основі плюралізації форм властності ( наймані робітники в державному і приватному секторі);

- широкомасштабний процес приватизації державного майна, виникнення на цій основі маргінальних прошарків;

- поява прошарків-страт на основі взаємодії різних форм властності (менеджери - новій управлінський прошарок, єліта, поява категорії безробітних).

Спробуємо дати характеристику умовним прошаркам українського суспільства. Розпочнемо с верхівки.

Правлячою політичною й економічною силою в нашій країні є олігархія. Класичне визначення цього соціального феномена було дане ще в Давній Греції Платоном і Арістотелем, які визначили її як деформацію державної влади; як невелику групу багатих людей, яка у своїй діяльності керується суто корисливими мотивами. У сучасному розумінні під «олігархією» розуміють зрощення приватного капіталу з державою і насамперед з управлінською бюрократією, в суто корисливих цілях.

За сучасних умов олігархія в Україні набуває інституційного статусу, економічною основою панування котрої є: процес тіньової приватизації; банківсько-кредитна діяльність; тіньова економіка; політична влада як головний економічний ресурс, що дає можливість витягувати надлишковий прибуток.

Генетичною основою нашої олігархії стала, в основному, колишня партійно-радянська номенклатура, яка змогла на початку процесу трансформації утримати доступ до фінансових ресурсів і здійснювати контроль за ключовими сферами економічної діяльності. Морально-психологічна основа олігархії -- це, по-перше: зарозуміле ставлення до громадян, уседозволеність і нехтування законами; по-друге, прагнення збагачення як головний сенс життя. Тож, олігархія виступає як найконсервативніша частка суспільства, що «приватизувала» не тільки економіку й політику, а й зазіхає на нашу свідомість -- через монополізацію засобів інформації і маніпулювання суспільною свідомістю, адже формою суспільної свідомості бюрократії є демагогія (абсурду).

В рамках дослідження соціальної структури суспільства заслуговую на серйозну увагу проблема формування “середнього” класу. Адже існування потужного “середнього” класу є гарантією політичної стабільності, дає змогу вібирати й проводити помірковіний курс в економіці, соціальній та політичній сфері суспільства. Можно стверджувати, що до початку загальної трасформації соціальної структури в нашій країні існувала широка база середнього класу. Її складали різноманітні группи масової гуманітарної інтелегенції, інженерно-технічних робітників, висококваліфікоівні прошарки робітничого класу, військові, частина еліти, торгово-сервісні працівники. Але в результаті зміни соціально-економічної системи більша частина цих людей опинилася у стані нищого класу. Проте зараз спостерігається утворення різноманітних маргінальних соціальних груп ( офісні працівники, менеджери середньго и нищого рівня, малі підприємці та інші ) матеріальний рівень яких є достатньо прийнятним і їх в принципі важко віднести до нижчогу класу.

Кажучи про середній клас, треба розуміти, що у західному розумінні цього соціально прошарку, як потужної основі суспільства, в Україні говорити не можна. Оскільки чисельне відношення еліти, нищих верств населення і самого середного класу не відповідає необхідним пропорціям. У США середній клас становіть більшу частину населення, в той час як в нашій країні цей реальний показник не перевищує 15%.

Нищі щаблі, на жаль, становлять основу українського суспільства. Зараз цю мастабну прошарку частіше називають робітничим класом. По своїй сути вона дуже різноманітна, до неї можуть входити представники інтелегенції, тобто люди з достатньо вісоким рівнем освіти, не кваліфіковані робітники фізичної праці, безробітні, шороке коло громадян “соціального дна” ті інші. Слід враховувати високий рівень низьхідної мобільності сучасного суспільства ( не тільки українського), що дозволяє постійно попонювати цей прошарок.

Взагалі такий умовний розподіл є суб'єктивним, оскільки розглядає структуру суспільства з точки зору лише єкономічного критерія. Варто врахувати самооцінку соціального і матеріального стану, соціальне самопочуття індивидів, їх фактичне суб'єктивне сприйняття свого положення в суспільстві. Проте суспільтство, що перебуває у снані структурних перетворень, важко розглядати з об'єктивних позицій багатофакторності.

Висновки

Отже, в цій роботі ми розглянули теоретичні основи соціальної стратифікації, її специфіку, структуру, погляди відомих соціологів щодо цього процесу, механізми взаємодії і закономірності соціальної структури, а також спробували проаналізувати соціальну структуру українського суспільства, шляхом виявлення основних тенденцій триваючих трансформаційних процесів і виведення загальної характеристики умовних прошарків соціуму.

Можна виділити декілька положень стосовно результатів проведеної роботи:

1. Суспільство відрізняється складною структурою і багатогранними стосунками відношеннями. Соціальна структура - це внутрішня будова суспільства, сукупність його елементів і взаємозв'язків між ними.

2. Найважливішими елементами соціальної структури суспільства є соціальні статуси, ролі, індивіди, соціальні групи та спільноти, соціальні організації та інститути об'єднанні стійкими зв'язками, відносинами і взаємодіями.

3. Статуси пов'язані між собою соціальними функціями, які проявляються через соціальні відносини. Якщо статуси дають нам статичну, то ролі - динамічну картину суспільства, індивіди, займаючи той чи інший статус, виконують між собою соціальну взаємодію. Сукупність статусів і ролей складає фундамент соціальної структури суспільства. їх кількість, порядок, їх розташування, характер, залежності один від одного визначають зміст конкретної структури конкретного суспільства.

4. Вивчення соціальної структури суспільства, тенденцій її змін має велике прикладне значення для державних органів, які здійснюють управління макросоціальними процесами, так і для окремого індивіда, котрий планує свою життєву кар'єру і прагне обрати оптимальні варіанти поведінки в соціальному просторі.

5. Спільноти і групи формуються в суспільстві внаслідок процесів соціальної диференціації та стратифікації. Ці процеси описують за допомогою номінальних та рангових параметрів соціальної структури суспільства.

6. Поняття соціальної стратифікації відображає наявність у певному суспільстві численних соціальних утворень, представники яких різняться між: собою нерівним обсягом влади та матеріального багатства, прав і обов'язків, привілеїв і престижу. В такому ієрархічно вибудованому розподілі соціокультурних благ знаходить свій вираз сутність соціального розшарування, з допомогою якого суспільство отримує можливість стимулювати одні види діяльності та взаємодії, толерантно ставитися до інших та боротися з небажаними.

7. Знаючи, з яких соціальних спільнот і груп складається суспільство, яке місце на ієрархічній драбині вони займають, якими є їхні потреби та інтереси, якими цінностями вони керуються і які моделі поведінки властиві для їх членів, ми можемо оцінити соціальний потенціал суспільства в цілому та окремих соціальних груп, правильно спланувати політичні та маркетингові кампанії, прогнозувати перебіг великих макросоціальних процесів та поведінку окремих індивідів.

8. Українське суспільство знаходиться у стані перетворень та загальної кризи. Спостерігається різка поляризованість основних прошарків населення, причому більша частина громадян знаходиться у тяжкому матеріальному положенні. Негативні економічні процеси лише загострюють цей стан речей. Людина, що має вищу освіту не має гарантій на забезпечення відповідною роботою і доходом, спостерігається криза самоідентифікації українців щодо їхнього положення у суспільстві. Основу нашого соціуму становить робітничий або нижчий клас. На покращення ситуації потрібна чітка соціальна політика влади та часовий простір.