Соціальне прогнозування в управлінні

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ЦЕНТР ДИСТАНЦІЙНОГО НАВЧАННЯ

Кафедра філософії та політології

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

З предмету:

Соціологія

Виконав студент

Захаров Д.А.

Групи УПЕПз-4 Запоріжжя-2

Перевірив

Кучерук О.О

Запоріжжя 2009

План

1 Теорія управління, структура, функції

2 Управлінський цикл. Управлінські рішення

3 Соціальне прогнозування в управлінні

4 Список використаної літератур

1 Теорія управління, структура, функції

Будь-яка гуманітарна наука виконує специфічні й універсальні функції, які можна об'єднати у дві групи -- пізнавальну (гносеологічну) та соціальну. Завдяки реалізації пізнавальних функцій стають доступнішими відомості про певні сторони життя соціальних об'єктів, їх властивості, відносини, а соціальна функція дає змогу оптимізувати процеси, відносини, зв'язки.

Зв'язок соціології з життям суспільства реалізується через її основні й допоміжні функції. У соціологічній літературі по-різному підходять до їх тлумачення та визначення кількості. Одні вчені головними функціями соціології вважають пізнавальну, практичну та ідеологічну, інші -- пізнавальну, прогностичну, соціального проектування і конструювання, організаційно-технологічну, управлінську та інструментальну. Відсутність єдиного погляду на класифікацію функцій соціологічного знання пов'язана насамперед зі складною структурою та значною кількістю завдань, які со ціологія має вирішувати, а також з різноманітністю соціальної дійсності, яку вона вивчає.

Синтезувавши різні підходи, доцільно вести мову про такі найважливіші функції соціології: теоретико-пізнавальну, практико перетворювальну, світоглядно-ідеологічну, а також специфічні функції -- гуманістичну, культурну, описову, інформаційну, прогностичну, критичну, соціального контролю, соціального управління .

Теоретико-пізнавальна функція. Спрямована на вироблення нового соціологічного знання і реалізується у таких аспектах:

1. Соціологія нагромаджує знання, систематизує їх, складає висновки про закономірності еволюції суспільства, розкриває джерела і механізми функціонування та розвитку соціальних процесів і явищ.

2. Соціологічні теорії наводять науково обґрунтовані висновки щодо розуміння перспектив розвитку суспільства в цілому і його окремих сфер, визначають реальні шляхи та методи наукової перебудови світу.

3. Соціологія здійснює теоретичний аналіз пізнавальної діяльності суспільства, виявляє нові закономірності й тенденції, виробляє теорію і методологію соціологічного пізнання дійсності.

4. Соціологічні дослідження виконують інформаційні завдання, що дає змогу одержати первинні дані про індивідів та спільноти, їх потреби, інтереси, цін-ності, орієнтації, мотиви, факти реальної поведінки, громадську думку тощо, тобто створюють інформаційну базу для пізнання соціальної дійсності .

Практико-перетворювальна функція. Тісно пов'язана з теоретико пізнавальною, позаяк єдність теорії та практики -- характерна риса соціології. Сутність її виявляється насамперед у виробленні науково обґрунгованих прогнозів щодо еволюції суспільства, які є ос-новою перспективних планів соціального розвитку, скажімо, держави, регіону, підприємства тощо. Особ-ливості соціологічного прогнозування полягають у тому, що воно має цілісний характер і дає змогу визначити тенденції розвитку суспільства в сукупності всіх структурних елементів.

Об'єктивні соціальні чинники -- умови людської життєдіяльності: соціальна структура суспільства, політичний лад, конкретні умови праці, побуту тощо і реальна поведінка суб'єкта в цих умовах. Вивчаючи вплив цих чинників на систему соціальних відносин, соціолог спирається на конкретну інформацію, здобуту за допомогою соціологічного дослідження. Суб'єктивні соціальні чинники -- мотиви, прагнення, інтереси, ціннісні орієнтації, різноманітні уявлення, громадська думка тощо.

Вивчення цих феноменів дає важливу інформацію про світ окремої людини, конкретної спільноти (трудового колективу, професійної групи, класу тощо) .

Світоглядно-ідеологічна функція. Спрямована на забезпечення наукової дискусії між концепціями, поширення наукової ідеології, формування соціологічного стилю мислення, підготовку компетентних спеціалістів, глибоке та всебічне засвоєння ними наукової ідеології.

Важливу роль у реалізації даної функції мають соціологічні дослідження. Наукове знання, здобуте за їх допомогою, сприяє політологічній та соціологічній освіті населення, допомагає людям виконувати свої трудові та громадські функції. Винятково важливу роль відіграють при цьому соціологічні дослідження громадської думки, ефективності функціонування засобів масової інформації, політичних і правових інститутів суспільства тощо.

Гуманістична та культурна функції. Пов'язані з роллю соціології в культурному житті суспільства та гуманізації суспільних відносин. Соціологія є чинником, що сприяє гуманізації суспільства. Гуманістична установка, центром якої є людина, супроводжує реалізацію всіх інших функцій соціології. Попри те, що со-ціологія має справу з великими масами людей та оперує статистичною інформацією, дедалі актуальнішим стає положення, що соціолог повинен мати «гуманістичний нерв», тобто ставитися до людських проблем, драм, трагедій, які він вивчає, не як пасивний спостерігач, а зі щирим співчуттям і увагою. Ніколи загальне не повинно затінювати особисте й індивідуальне. Тому сучасного соціолога характеризують загострене почуття соціальної дійсності, відповідальність, альтруїзм, використання своїх знань на благо людства.

Описова функція. Зумовлена необхідністю систематизації, опису та нагромадження одержаного дослідного матеріалу у вигляді аналітичних нотаток, різноманітних звукових звітів, статей, книг, комп'ютерних матеріалів тощо. Вивчення їх дає змогу відтворити картину життєдіяльності тих соціальних об'єктів, що вивчаються. На основі цих досліджень складаються висновки та приймаються відповідні рішення щодо управління різними галузями суспільства. Ці матеріали є також джерелом виміру, відліку та порівняння, основою для прогнозування розвитку соціальних явищ і процесів, дають змогу простежити динаміку їх функціонування .

Інформаційна функція. Стосується використання соціологічної інформації, одержаної під час соціоло-гічних досліджень. Соціологічна інформація -- один з найоперативніших видів соціальної інформації. Вона засновується: соціологами -- для з'ясування динаміки, тенденцій розвитку соціальних процесів; замовниками дослідження -- для прийняття науково обґрунтованих управлінських рішень, встановлення зворотного зв'яз-ку з колективом (якщо замовником є керівництво підприємства), населенням конкретного регіону (якщо замовником є місцева влада). У зв'язку з ускладненням соціального життя значення соціологічної інформації в управлінні суспільством зростатиме. її використання повинно стати невід'ємним елементом державної політики .

Прогностична функція. Реалізується через соціальні прогнози. За сучасних умов соціологічне дослідження завершується не просто рекомендаціями щодо управління процесами, а виробленням та обґрунтуван-ням прогнозу (короткострокового або довгострокового) щодо досліджуваного об'єкта. Короткостроковий прогноз спирається на встановлені тенденції розвитку соціального явища, довгостроковий -- на ті самі тенденції плюс зафіксовані закономірності й відкриті чинники, які вирішальним чином впливають на прог-нозований об'єкт. Виявлення таких чинників і наступне моделювання досліджуваного процесу -- один з найскладніших видів наукової праці .

Критична функція. На Заході давно існує своєрідний напрям -- соціальна критика. Соціологія, даючи об'єктивне знання, покликана попереджувати соціальну політику про відхилення від соціального ідеалу, сигналізувати про можливі негативні соціальні явища і наслідки .

Функція соціального контролю. Полягає у вироб-ленні і науковому обґрунтуванні ефективних рекомендацій, спрямованих на боротьбу з девіантною поведінкою, вдосконалення моральних відносин, підвищення рівня політичної культури і правової свідомості. Реалізується через участь соціології в системі «зворотного зв'язку», забезпечення достовірної інформації про соціальні явища і процеси, аналіз дії механізмів соціального контролю, санкцій, соціальних норм тощо .

Функція соціального управління. Виявляється у свідомій, цілеспрямованій дії щодо соціальних систем, інститутів, процесів з метою оптимізації напряму, темпів їх розвитку і функціонування. Соціальне управління тим ефективніше, чим більше воно спирається на знання законів розвитку суспільства та об'єкта управління.

Пізнавальні завдання соціології перебувають у тісному зв'язку з практичними. Проте цей зв'язок має складний характер. Високий рівень абстрагування, складність структури соціологічного знання, необхідність доведення його до можливості практичного використання потребують особливої дослідницької діяльності у розрізі трансформації теоретичних знань у практичні рекомендації, що є змістом соціально-технологічної функції соціології.

Перелічені функції соціології не вичерпують усіх можливостей їх класифікації. Можна, наприклад, виокремити ще функції окремих галузей, фундаментальних і прикладних розділів тощо.

Структуру теоретичної соціології формуєть такі компоненти:

- система загальних і специфічних законів, що виявляють і закріплюють типові, відносно сталі зв'язки в суспільстві, його соціальних інститутах і системах;

- система постулатів, аксіом та інших тверджень про соціальне життя суспільства;

- логіка висновків і доведень, використовуваних для обґрунтування соціальних висновків, прогнозів, тенденцій і закономірностей у соціальному житті суспільства;

- загальний і спеціальний соціологічний категоріальний апарат;

- обґрунтування різних підходів до аналізу об'єкта і суб'єкта досліджень;

- система пізнавальних методів і процедур, яка забезпечує повноту опису, пояснення і передбачення соціальний явищ і процесів на певному рівні соціальної організації суспільства;

- емпірична база, що потребує теоретичної інтерпретації.

Західні вчені поділяють соціологічну науку на мікро і мікросоціологію. Макросоціологія вивчає будову суспільства, взаємозалежність і взаємодію його структурних утворень. Мікросоціологія зорієнтована на вивчення механізмів взаємодії людей на особистому рівні, який вважається базовим і вирішальним у формуванні складніших форм соціальної поведінки.

Ці рівні взаємопов'язані, оскільки безпосередня повсякденна поведінка людей відбувається в межах конкретних соціальниї систем, структур та інститутів .

2 Управлінський цикл. Управлінські рішення

Термін “управлінський цикл” згадувався дещо раніше. Тепер настала черга детально розібратись з ним, оскільки його важливість для управління важко переоцінити. Для з'ясування змісту управлінського циклу дуже важливим є поняття “рішення”, з якого необхідно і розпочати.

Це багатозначне поняття. Під рішенням розуміють знаходження певного варіанта дій і сам процес діяльності та її кінцевий результат.

Аналогічно може розглядатись і категорія “управлінське рішення”. Іноді управлінське рішення обмежують лише вибором можливого варіанта дій, що збіднює зміст даної категорії і не визначає його сутності: можна вибрати кращий варіант дій, але він залишиться лише наміром, якщо не здійснити організаційно-практичну діяльність щодо його виконання, не виявити наполегливості для його реалізації. Не може вважатись повноцінним рішення, яке не виконане з певних причин та не спонукало до практичної реалізації волі керівника.

Отже, управлінське рішення - це свідомий акт організуючої діяльності суб'єкта управління, пов'язаний з вибором мети дії, а також шляхів, способів та засобів її досягнення.

Управлінське рішення як специфічний вид діяльності людини можна уявити у вигляді послідовності певних етапів, про які вже згадувалось раніше: етапу підготовки, прийняття рішення та етапу реалізації його рішення.

Управлінське рішення має такі властивості.

1. Управлінське рішення передбачає наявність можливих варіантів дій і вибору одного з них згідно з об'єктивно існуючою обстановкою, інтересами та потребами.

2. Вибір та прийняття варіанта дій є результатом свідомої розумово психологічної діяльності.

3. Необхідність та основний зміст управлінського рішення визначається метою і орієнтується на її досягнення.

4. Управлінське рішення володіє активізуючою та організуючою силою.

5. В основі управлінського рішення лежить організована свідома діяльність людей.

У зв'язку зі складністю категорії “управлінське рішення” важливого значення набуває класифікація їх за певними критеріями.

За функціональним змістом рішення поділяють на:

- планові;

- оперативні;

- організаційні;

- стимулюючі;

- контролюючі.

Звичайно, у чистому вигляді рішення існують не завжди. Можливі рішення, які стосуються декількох функцій управління. Проте у кожному рішенні виділяють домінуючу функцію управління.

За сферою дії управлінські рішення поділяють на економічні, організаційні, соціальні, технічні, технологічні тощо.

За ієрархічністю рівнів управління - рішення 1-го, 2-го, 3-го і т. д. рівня (рішення 1-го рівня - найвищого органу управління, рішення підлеглого органу - 2-го, ще нижчого - 3-го).

За організацією розробки - одноособові, колективні, колегіальні управлінські рішення.

Одноособові управлінські рішення готуються та приймаються керівником без обговорення та погодження з іншими працівниками або колективом. Найчастіше це оперативні рішення та ті, що не стосуються принципових проблем розвитку системи. Проте інколи це можуть бути дуже важливі рішення.

Колективні рішення розробляються та приймаються загальними зборами колективу, незалежно від службового становища, рангу та характеру діяльності працівників.

Колегіальні рішення розробляються та приймаються спільно з групою фахівців або відповідних керівників. Колегіальні рішення вимагають серйозної підготовки, мають багатоаспектний зміст і не вступають у протиріччя із системою особистої відповідальності.

За діапазоном проблематики виділяють загальні та часткові управлінські рішення.

Загальні рішення спрямовані на вирішення комплексу проблем для даної галузі, сфери діяльності або певної проблеми; часткові - на часткове вирішення проблеми.

За тривалістю здійснення бувають прогнозні, планові, оперативні (поточні) рішення. Тут важливого значення набуває визначення часових меж дії, що особливо важливо для прийняття планових рішень, які передбачають конкретні терміни виконання.

За причинами виникнення виділяють програмні рішення, за розпорядженням або приписом (як управляючих органів більш високого рівня або контролюючих інстанцій), ініціативні, статутні.

За методом розробки - графічні, математичні, статистичні, евристичні.

Для того, щоб управлінське рішення було ефективним, воно повинно відповідати ряду вимог і бути:

- науково обґрунтованим, тобто відповідати об'єктивним закономірностям, які діють у системі управління, застосовуватись на базі аналізу достовірної та повної інформації, що дає підстави для кваліфікованого визначення цілей, завдань, засобів їх вирішення, а також максимально враховувати всі аспекти питань, які розглядаються;

- законним - усі управлінські рішення, незалежно від їх рівня, часу прийняття тощо, приймаються при суворому дотриманні вимог законодавства. Особливої актуальності ця вимога набуває для ДПС України;

- актуальним - управлінське рішення повинно розв'язувати найбільш важливі, істотні для системи проблеми й питання, розв'язання яких створить умови для найбільш ефективного функціонування системи у цілому та окремих її елементів;

- реальним - управлінське рішення повинне бути здійсненим. Прийняття нереальних рішень викликає лише досаду виконавців, небажання їх виконувати. Як правило, такі рішення не досягають мети і не виконуються у такому вигляді, як планувалось;

- компетентним - управлінське рішення повинно відповідати найбільш вигідним, доцільним, оптимальним засобам, прийомам його реалізації;

- конкретним - управлінські рішення повинні мати ясно й чітко сформульовані цілі, завдання, шляхи та засоби їх досягнення, що виключало б можливість їх двозначного тлумачення, з чітким визначенням організатора виконання, термінів, виконавців, а також деяких інших особливостей;

- несуперечливим - управлінські рішення забезпечують єдність поставлених у рішенні цілей, завдань, методів та засобів їх реалізації, а також не суперечать іншим власним рішенням та виданим органом управління вищого рівня;

- своєчасним - управлінські рішення повинні прийматись з урахуванням стану й розвитку як суб'єкта, так і об'єкта управління та конкретних умов. Іншими словами, рішення залежить від уміння керівника правильно орієнтуватись у ситуації, аналізувати події і приймати рішення тільки тоді, коли воно визріло. Оптимальним (для прийняття за своєчасністю) є те рішення, що прийняте на початку виникнення проблеми;

- інформативним - управлінське рішення не може обмежуватись загальним, описовим матеріалом, викладенням відомої зведеної, статистичної інформації, що знижує його інформаційну цінність та призводить до розмитості і нечіткості.

Звичайно, наведений перелік неповний, його можна розширити іншими характеристиками (ефективність, економність, обґрунтованість, варіативність), які, проте, можуть поліпшити його несуттєво.

Розглядаючи поняття “управління”, ми зазначали, що це діяльність особливого роду. Кожен вид діяльності має свою технологію, тобто певну послідовність операцій, що виконуються.

Таку ж технологію має і управлінська діяльність, яка відома у науці під назвою управлінський цикл.

Управлінський цикл - повторювана сукупність послідовно здійснюваних операцій, що складають технологію процесу управління.

Щодо складу управлінського циклу, то у спеціальній літературі наводиться багато думок.

На думку болгарського вченого М. Маркова, управлінський цикл складається з наступних етапів:

- мети;

- проблемної ситуації;

- управлінського рішення;

- вишукуваного стану.

На думку Я. Зеленевського (Польща), управлінський (за автором - організаційний) цикл складається з визначення мети, планування процесу діяльності, вишукування ресурсів і створення необхідної організаційно технічної бази, реалізації, контролю.

З погляду сучасної науки управління, структура управлінського циклу має наступний вигляд.

1. Формування мети.

2. Підготовка і прийняття рішення.

3. Організація виконання рішень (організація соціальної дії).

4. Аналіз результатів.

1. Формування мети. Дана процедура є початковою стадією управлінського циклу і охоплює кілька операцій - діагноз стану системи та керованого об'єкта; виявлення, усвідомлення та формування проблеми, постановку мети.

Діагноз стану системи управління дає змогу її керівникам та співробітникам виявити проблеми і формувати цілі діяльності з тим, щоб система мала функціонувати максимально ефективно. (Стосовно органів ДПС України це проявляється у постійному справлянні на середовище функціонування управлінських впливів, спрямованих на попередження і виявлення порушень податкового законодавства, що не можливо без діагностики об'єкта, уточнення цілей тощо.)

Проблема - це стан, що відображає відмінності між бажаним та дійсним станом системи, передбачуваними та реальними результатами її функціонування.

Проблемні ситуації виникають постійно внаслідок дії об'єктивних і суб'єктивних факторів. Наприклад, проблему у діяльності органів ДПС України можуть створювати суперечності або “білі плями” у податковому законодавстві, недостатня укомплектованість кадрами або неналежна їх кваліфікація тощо.

Науково обґрунтований аналіз достатнього обсягу вихідної інформації є базою для формування проблеми або проблем. Цей же аналіз дає можливість із загального обсягу вирішити головну проблему та сформувати пріоритетну мету діяльності органів ДПС України. Звичайно, одночасно аналізуються і враховуються всі реальні можливості її досягнення, насамперед наявні ресурси та внутрішні резерви системи. Мета повинна чітко відповідати вимогам законодавства та вимогам вищих органів управління.

2. Підготовка й прийняття управлінського рішення передбачає:

- висунення управлінських гіпотез;

- оперування інформацією;

- збирання, обробку, аналіз, оцінку управлінських гіпотез;

- підготовку (розробка) варіантів рішення;

- оцінку варіантів рішень, вибір оптимального варіанта;

- оформлення вибраного варіанта у вигляді проекту рішення;

- обговорення проекту рішення;

- погодження проекту рішення із зацікавленими особами;

- прийняття рішення (надання йому юридичної сили);

- доведення рішення до організаторів виконання та виконавців.

Управлінська гіпотеза - один із варіантів мети припустимої безпосередньої діяльності щодо розв'язання проблеми.

Суб'єкт управління може висунути безліч обґрунтованих гіпотез, з яких, як правило, прагнуть вибрати оптимальну.

Не можна визнати правильним зосередження уваги лише на одній гіпотезі, оскільки це призводить до висунення суб'єктивної, нереальної, недостатньо обґрунтованої мети управління.

Оперування інформацією - надзвичайно відповідальна стадія управлінського циклу. По суті, це інформаційно-аналітична робота. Тут та чи інша гіпотеза остаточно переводиться в ранг мети предметної управлінської діяльності.

Після обробки зібраної інформації, її аналізу, формування висновків та завдань, перевірки висунутих управлінських гіпотез переходять до розробки варіантів рішень, оцінки кожного з них і вибору оптимального. Складність завдання полягає у тому, що необхідно врахувати багато різноманітних факторів: економічних, політичних, психологічних, правових та інших. Як правило, увага активізується на найбільш істотному з них.

Зупиняючи свій вибір на певному варіанті рішення, суб'єкт управління не може бути впевнений, що його реалізація не зустрінеться з перешкодами та непереборними складнощами, передбачити які було неможливо. Одним із виходів може бути експериментальна перевірка.

Наступні стадії не передбачають великих особливостей і проявляються більш-менш виразно, залежно від характеру, складності, масштабності рішення, що приймається.

Стадія прийняття рішення у більшості випадків означає підписання або затвердження його керівником (суб'єктом управління), тобто йому надається юридична сила. Тому від суб'єкта управління, який має право прийняти таке рішення, незважаючи на узгодження інших зацікавлених суб'єктів, вимагається самостійного ретельного вивчення та аналізу проблеми.

Доведення до виконавців управлінського рішення - відповідальна стадія процесу управління, від якої залежить отримання виконавцем рішення у такому вигляді, у якому воно було прийняте суб'єктом управління. Суб'єкт управління вживає заходів для своєчасного, повного доведення свого рішення до виконавців, що створює передумови для ефективного його виконання.

3. Організація виконання (реалізація) управлінського рішення

За комплексом підготовки та прийняття управлінського рішення йде організація його виконання. Це основний робочий етап процесу управління. Він, як правило, один із найбільш працеємних. Саме на даному етапі здійснюються управлінські операції, що повинні завершитись досягненням поставлених цілей.

Організація виконання управлінського рішення включає наступні стадії.

1. З'ясування управлінського рішення (організатором його виконання). Це дуже важлива стадія, оскільки навіть цілком обґрунтоване і реалістичне рішення не може бути реалізоване або виконане повністю внаслідок того, що не було правильно зрозуміле виконавцем.

Вивчення рішення починається, як правило, із з'ясування основної ідеї, яку бажає довести до виконавців суб'єкт управління (керівник). Для того, щоб з'ясувати зміст рішення, простого ознайомлення недостатньо, потрібне його організаційне, кваліфіковане вивчення.

Як правило, у ході з'ясування виникають питання, на які повинен дати відповіді лише керівник. Інколи виникає потреба у виконавців додатково отримувати відповідну літературу, використати допомогу компетентних осіб (експертів, науковців тощо).

2. Розв'язання питання про наявність або створення необхідних організаційних передумов. Це може включати цілий ряд організаційних заходів, що забезпечували б виконання рішення. Однією з таких передумов може бути створення робочої групи, визначення відповідального за виконанням тощо.

3. Деталізація управлінського рішення Під час виконання управлінського рішення, особливо складного, часто виникає потреба у деталізації, яка полягає у розділенні завдання на кілька складових частин та встановлення зв'язків між ними. Практично це полягає у тому, що кожний структурний підрозділ отримує певну частину завдання, доводить його до конкретного виконавця із зазначенням строків виконання. Складність деталізації, окрім іншого, полягає і у тому, щоб уникнути дублювання та виявити питання, що не знайшли свого чіткого відображення у загальному рішенні.

4. Добір і розстановка виконавців на основі їх посадової обізнаності та компетентності. Розв'язуючи дане завдання, керівник розглядає і враховує комплекс організаційних, кадрових, педагогічних та психологічних факторів. Тут проявляється вміння керівника працювати з підлеглими.

5. Доведення рішення до безпосередніх виконавців, їх інструктаж та навчання. Дане завдання за певних умов може частково здійснюватись і на першій стадії. Інструктаж проводиться у певний, чітко визначений керівником час, щоб не змішувати поточні справи, здійснюється безпосереднім керівником, який володіє специфікою виконання службових завдань та індивідуальними особливостями підлеглих. Інструктаж доцільно доповнити навчанням виконавців, особливо у частині знань нормативних матеріалів, з метою отримання додаткових умінь та навичок. Залежно від ситуації, після інструктажу підводяться підсумки того, наскільки виконавці оволоділи особливостями завдання та з'ясували суть управлінського рішення.

6. Забезпечення діяльності виконавців (правове, організаційне, кадрове, психологічне, матеріальне, технічне, фінансове). На цій стадії створюються умови для ефективної діяльності виконавців.

Правове забезпечення полягає у наданні виконавцям необхідних прав (виданням розпоряджень, наказів тощо), які б надали можливість виконати завдання.

Організаційне забезпечення охоплює планування виконання рішення, визначення проміжних етапів його реалізації, а також форми й обсяги поточного контролю. Вирішуються питання, пов'язані з режимом роботи, розподілам часу та зусиль виконавців. Разом з тим, їх ініціатива не повинна бути скутою і заорганізованою. Тут рекомендується застосовувати два методи: “ведення” або “стеження”, що залежать від рівня самостійності та компетентності виконавців.

Кадрове забезпечення. Кожен орган ДПС України має певний кадровий склад, обмежений штатним розписом. Це обмежує можливість вибору спеціалістів, необхідних для виконання рішень. Керівник вищого рівня може надати кадрову допомогу щодо маневру чи посилення робочої групи фахівцями, які є в його розпорядженні.

Психологічне забезпечення - це прямий обов'язок керівників усіх рівнів, задіяних на виконанні рішення. Виконавцям роз'яснюється політичний і соціальний зміст управлінського рішення, проводиться робота з формування дисциплінованості та відповідальності за доручену справу.

Для прищеплювання навичок дій у незвичних умовах, стресових та екстремальних ситуаціях здійснюються цілеспрямовані заходи з психологічної підготовки працівників тощо.

Матеріальне, технічне, фінансове забезпечення є об'єктивною передумовою виконання органами внутрішніх справ своїх завдань і кожного управлінського розпорядження. Питання розв'язуються кожним керівником щодо підлеглих, безпосередньо йому підпорядкованих і в межах компетенції та ресурсних можливостей. Це вимагає від керівника знання матеріальних, технічних і фінансових засобів очолюваної ним управлінської структури.

7. Організація взаємодії між виконавцями та координація їх зусиль. Набedає важливого значення, коли у виконанні рішення беруть участь декілька підрозділів або виконавців. Окремі частини завдання можуть виконуватись паралельно або послідовно, можливе часткове використання результатів на певних етапах, досягнутих іншими підрозділами. Взаємодія, насамперед, досягається чітким визначенням прав і обов'язків діючих сторін, розмежовуванням відповідальності, термінів та форм виконання завдань. Важливе значення мають особисті контакти між керівниками взаємодіючих сторін.

Взаємодія може набувати наступних форм:

- взаємний обмін інформацією;

- спільне проведення нарад, інструктажів, занять;

- підготовка та видання спільних рішень;

- практична діяльність з подання взаємодопомоги;

- спільне здійснення контролю та загальне підведення підсумків роботи.

8. Контроль за діяльністю виконавців та облік результатів роботи. На цій стадії отримується оперативна інформація про режим функціонування систем управління, про ефективність зусиль, що дозволяє намітити заходи для коригування ходу виконання завдань.

9. Коригування управлінського рішення та регулювання системи управління. Це стадія внесення уточнень та змін в управлінські рішення, що були прийняті раніше. Потреба у цьому може бути обумовлена різними факторами: суб'єкти соціального управління не завжди мають повну інформацію про всі фактори, які впливають на функціонування певної системи. Тому управлінське рішення може мати припущення або твердження, що не підтверджуються практикою. Практика свідчить, що навіть цілком обґрунтоване в момент прийняття рішення з плином часу вимагає уточнень, доповнень тощо (зміна обстановки, законодавства, політичної, економічної ситуації).

Регулювання системи управління полягає у так званому поточному розпорядництві, під час якого суб'єкт управління оперативно втручається у діяльність підлеглих йому систем та окремих виконавців з метою зміни потоків управлінської інформації. Відмінність терміну регулювання та коригування доволі умовна.

10. Підведення підсумків виконання рішення діагноз нового стану системи та керованого об'єкта). Організаційна робота завершується після виконання завдання. Ефективність діяльності виконавців визначається шляхом оцінки:

- суб'єктом управління вищого рівня - ступеня досягнення цілей загального управлінського рішення;

- керівником органу-виконавця - якості й термінів здійснення розпоряджень, виданих ним у плані конкретизації загального рішення;

- особою, що керувала безпосередніми виконавцями, - оперативності та професійної майстерності виконання завдань конкретними працівниками;

Якщо внаслідок цього встановлено, що мета досягнута, завдання виконане та система перейшла у новий стан, суб'єкт управління повинен знову здійснити оцінку її можливостей, виявити та сформувати проблеми, які необхідно розв'язати. Тобто один управлінський цикл завершується і без паузи переходить в інший. Даний процес відбувається безперервно. Слід мати на увазі, що в системі ДПА України одночасно здійснюється безліч управлінських циклів. Вони, як правило, різноспрямовані, проте деякі з них можуть мати спільні елементи.

Усі стадії управління як процесу звичайно розмежовуються умовно з навчальною метою, і кількість їх за потребою або бажанням можна збільшувати або зменшувати за рахунок розподілу стадії на більш дрібні або об'єднання у більш великі.

Теорія управління вважає управлінську роботу центральною ланкою у практичній діяльності. Яким би чудовим не було управлінське рішення, воно неминуче залишиться лише в намірах, якщо не доповнювати його цілеспрямованою діяльністю, спрямованою на досягнення мети.

Соціальне прогнозування в управлінні

Управління соціальним розвитком організації має ґрунтуватися на соціальному проектуванні, нормуванні, соціальному прогнозуванні, моделюванні, програмуванні. Отже, основним документом має бути не план, а програма соціального розвитку -- докладний виклад основних

завдань і цілей діяльності організації, окремих її структур і членів. Розробка такої програми розпочинається з аналізу вихідної ситуації.

Наступним етапом є визначення перспективи. Цей процес ґрунтується на порівнянні нормативної та прогнозної моделей явища, яке вивчається. Спочатку визначають можливі варіанти розвитку досліджуваної соціальної системи, а також соціальні наслідки практичних управлінських заходів.

Наприклад, у результаті вивчення даних соціального паспорта підприємства виявилася тенденція плинності деяких категорій висококваліфікованих працівників. Слід чітко з'ясувати, як може змінитися ця тенденція в майбутньому із соціальною переорієн-тацією виробництва, появою комерційних структур, ринку робо-чої сили, що може зробити саме підприємство.

Для того щоб правильно вибрати напрям соціального розвитку організації (подолання соціальної апатії працівників, поліпшення виконання службових обов'язків, посилення соціального контролю, оздоровлення соціально-психологічного клімату, згуртування колективу, удосконалення стилю керівництва, підвищення змістовності праці, оптимізація соціальної структури, забезпечення трудової мотивації робітників тощо), потрібно побудувати нормативну модель. Можна при цьому орієнтуватися на інші споріднені організації, тобто на усереднені стандарти (розмір заробітної плати, забезпечення комунальними послугами, різними соціальними благами тощо) або на максимально чи мінімально можливі залежно від наявних коштів.

Кожний із цих варіантів є певною перспективою соціального розвитку організації і може сприйматися як нормативна модель. Порівняння того, що хочеться мати через певний час, з реальним розвитком соціальних процесів у майбутньому сприятиме правильному вибору рішення.

Для складання системи практичних заходів і контролю за їх реалізацією, що є наступним етапом розробки програми соціального розвитку, слід розробити «дерево управлінських рішень». Для цього визначають якомога повніший перелік заходів, нововведень, аналізують їхній взаємозв'язок і вплив (позитивний, негативний) на ситуацію, яка досліджується.

Науково обґрунтованим способом запровадження практичних заходів є соціальне проектування.

Далі йдуть стадії перевірки й оцінки роботи. Одним із засобів перевірки нововведень, що пропонуються, є експеримент, який можна трактувати в цьому разі як практичне використання новацій в обмеженому масштабі з метою виявлення можливості широкого запровадження таких.

Призначення експерименту полягає в отриманні такої інформації про якості запропонованої новації, котру неможливо отримати попереднім прогнозуванням.

У соціологічному вивченні системи управління особливе місце посідає соціальне прогнозування як конкретне уявлення, передбачення судження про подію, стан соціального об'єкта в майбутньому. Його не слід плутати із соціальним плануванням. Назвемо такі особливості соціального прогнозування:

· формулювання мети соціального прогнозування порівняно з плануванням має загальніший і абстрактніший характер. Мета соціального прогнозування -- на основі аналізу стану і поведінки соціальної системи в минулому, а також вивчення тенденції зміни чинників, що впливають на неї, визначити кількісні та якісні параметри її розвитку в перспективі, розкрити зміст ситуації, в яку потрапить система;

· соціальне прогнозування на відміну від планування забезпечує лише інформацію для обґрунтування рішень і вибору методів планування, указує на можливі шляхи розвитку в майбутньому, а соціальне планування визначає, який із цих шляхів вибирає суспільство.

· план містить уже готові рішення і є директивним документом, що визначає їхній зміст, період проведення, відповідальних осіб, потрібні для цього кошти тощо. Прогноз як наукове знання про майбутній стан соціальних процесів і явищ має ймовірнісний характер, план -- однозначна варіантна модель.

Розрізняють різні види соціального прогнозування.

За проблемно-цільовим критерієм соціальне прогнозування поділяється на пошукове й нормативне. Пошукове соціальне про-гнозування полягає у визначенні ймовірнісного стану об'єкта управління в майбутньому на основі аналізу особливостей його розвитку в минулому. Нормативне прогнозування це визначення засобів для досягнення бажаного стану об'єкта чи заданої мети.

За критерієм часу соціальне прогнозування поділяється на оперативне, короткотермінове і довготермінове.

Соціальне прогнозування використовує такий специфічний метод, як експертне опитування -- соціальна експертиза. Експертне опитування належить до якісних методів соціального прогнозування. Воно ґрунтується на логічному аналізі, проводиться за загальними принципами, має на меті виявлення довготермінових проблем і визначення способів їх розв'язання.

Для характеристики об'єкта управління соціальна експертиза здійснюється відповідно до досвіду експерта, знань про особливості функціонування і розвитку досліджуваного об'єкта. Інформація при цьому збирається проведенням безпосередніх з допо-могою преси чи поштового зв'язку спеціалізованих експертних опитувань населення.

Процес соціальної експертизи включає такі процедури:

ь підбір експертів та оцінка їх компетентності;

ь розробка анкет для опитування експертів;

ь отримання інформації від експертів (експертний висновок);

ь оцінка узгодженості думок експертів;

ь оцінка вірогідності результатів;

складання програми для опрацювання експертних висновків. Для прогнозування соціального прогресу на десятки років наперед ученими використовуються досконаліші науково-організаційні методи отримання експертних оцінок. Серед них, зокрема, дуже популярний метод Дельфі. Він передбачає складну процедуру отримання й математичного опрацювання відповідей. Прогнозування цим методом ґрунтується на дослідженні об'єкта й об'єктивних знаннях про нього з урахуванням суб'єктивних поглядів та думок експертів. За допомогою Дельфі-методу виявляється, яке судження опитуваних з того чи того питання переважає. При цьому велику роль відіграють інтуїція та досвід експертів, а тому цей метод не завжди є без помилковим. З огляду на це Дельфі-метод доцільніше використовувати в простих випадках -- складання короткотермінових прогнозів, передбачення локальних подій тощо. Проте його використання (на додаток до інших методів) для довготермінового, комплексного, глобального передбачення підвищує надійність прогнозів.

Щоправда, метод експертного опитування досить складний. Він потребує великих витрат часу на кожному з етапів його організації, високої кваліфікації експертів, базується на інтуїції і суб'єктивних судженнях опитуваних, а отже, не забезпечує належної точності. Тому в соціальному прогнозуванні часто користуються кількісними методами моделювання. Залежно від математичної техніки, що на ній вони ґрунтуються, ці методи по-діляються на:

· екстраполяційні (трендові). Екстраполяція -- один з найважливіших методів сучасного прогнозування, що полягає в перенесенні висновків, одержаних у результаті вивчення однієї частини явищ та процесів, на іншу однорідну сукупність, на інший час. Це багатомірний метод математичної статистики, що застосовується зазвичай для виміру взаємозалежностей між ознаками соціальних об'єктів і класифікації ознак з урахуванням цих залеж-ностей;

· факторні (аналітичні). Фактор -- рушійна сила, причина будь-якого процесу, явища; суттєва обставина в будь-якому про-цесі, явищі;

· евристичні -- сукупність логічних прийомів і способів розумового мислення, у тім числі імітаційні та ігрові моделі. Ці методи є предметом вивчення інших наукових дисциплін.

Отже, соціальне прогнозування ґрунтується на опануванні об'єктивних закономірностей науково-технічного і соціального прогресу та моделюванні варіантів майбутнього розвитку з метою формування, мотивування й оптимізації перспективних рішень.

Вітчизняний досвід соціального прогнозування свідчить, що спрогнозувати розвиток соціальних процесів на 5--10 і більше років наперед дуже важко, ,3а радянських часів було велике бажання визначити майбутні горизонти розвитку окремих соціальних процесів, а також суспільства в цілому.

Для цього використовувались усі можливі методи -- від гарячкових пошуків відповідей у теорії марксизму-ленінізму до маніпуляцій статистичними даними. Саме тоді народився афоризм: «Є брехня, є велика брехня і є статистика». Але прогнози, що ґрунтуються на брехні, нічим іншим, крім брехні, бути не можуть. Саме через це керівництво КПРС так і не помітило початку розвитку в суспільстві багатьох негативних соціальних процесів, а в кінцевому підсумку втратило владу.

Недостатня ефективність радянського соціального прогнозування полягала не тільки в тім, що воно базувалося в основному на умоглядних постулатах, на самому лише бажанні досягти чогось ліпшого. Найстрашнішим недоліком був брак комплексності в прогнозуванні соціальних змін. Багато соціальних прогнозів робилося ізольовано від процесів, що відбувалися в політиці, економіці, духовному світі людини; офіційна статистика охоплювала лише певні історичні проміжки часу, що не давало змоги застосовувати складні методи екстраполяції, спотворювало реальність.

4 Список використаної літератури

1.Волков Ю.Г., Социология: Учебн. Для вузов / Под ред. Добренькова В.И. - М.: Гардарики, 1998. - С.45-47.

2. Городяненко В.Г., Соціологія:Посібник для студентів вищих навчальних закладів.-К.: „ Академія”, 1999.- 378 с.

3.Лукашевич Н.П. Туленков Н.В. Введение в социологию: Учебн.-метод. Пособие. - К.: МАУП, 1996. - С.25-26.

4.Лукашевич Н.П., Туленков Н.В. Социология: Учебн. пособие. - К.:МАУП, 2002. - С.67-69.

5.Образование: идеалы и ценности (историко- теоретический аспект) Под ред. З.И.Равкина.- М.:ИТПиО РАО, 1995.- С.361.

6.Попова І.М. Соціологія. Пропедевтичний курс: Підручник для студентів вищих навчальнтх закладів.- 2- ге вид.- К.: Тандем, 1998.- 272с.

7.Принципы организации социальных систем:теория и практика.-К.,1988. С.45.

8.Социология: наука об обществе: Учебн. Пособие / Под общ. ред. В.П.Андрющенко, Н.И.Горлача. - Харьков: Рубиков, 1996.- С. 34-38.

9.Соціологія: Посібник для студентів вищих навчальних закладів/За редакцією доктора історичних наук, професора Городяненкка В.Г.- 1999.- 384с.

10.Социология / Под ред. Г.В. Осипова. - М.: Мысль, 1990.- С.98-102.

11.Социология: Учебник / Отв. ред. П.Д.Павленок. - М.: Книготорговый центр „ Маркетинг”, 2002.- С. 46-49.

12.Ядов В.А. Размышления о предмете социологии. Социс, 1990, №2.-С.23.