Статистика руху населення та демографічна ситуація в Україні

План

Вступ

1. Статистика руху населення

1.1 Шлюби та розлучення

1.2 Народжуваність, смертність та природний приріст населення

1.3 Основні напрямки міграції населення

2. Сучасна демографічна ситуація в Україні

2.1 Міське населення його динаміка та особливості формування

2.2 Сільське населення його динаміка та особливості формування

3. Методи сучасної статистики

3.1 Демографічні моделі

3.2 Методи прогнозування чисельності населення

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Предметом статистики населення чи демографічної статистики є саме населення, вся сукупність людей, що населяє земну кулю, або будь-яку країну, чи її частину.

Матеріали статистики населення важливі для характеристики соціального ладу країни, її економічного і культурного рівня.

Використовуючи такі джерела даних про населення, як перепис населення, а також матеріали поточної реєстрації статистика розробляє такі питання:

- чисельність населення та його розміщення на території країни;

- склад населення;

- рух населення.

Вирішення основних соціальних, економічних і культурних проблем суспільства здійснюється для населення, яке є визначальним елементом продуктивних сил. Тому потрібно знати чисельність населення країни, його склад, територіальний розподіл, темпи та інтенсивність демографічних процесів.

У завдання статистики населення входить вивчення і характеристика:

- чисельності населення і його розміщення по території та місцю проживання;

- природного та механічного руху населення (народжуваності, смертності, природного та механічного приросту населення, міграції населення, реєстрація шлюбів та розлучень);

- складу населення за соціальним станом, галузями економіки, заняттями і професією, національністю, віком і статтю, освітою тощо.

1. Статистика руху населення

Населення зазнає змін у часі завдяки його відтворенню та міграції.

Відтворення населення - це безперервне його оновлення за рахунок появи одних життів і зникнення інших. Ця заміна поколінь людей лежить в основі природного руху населення. Загальний абсолютний приріст (скорочення) чисельності населення розкладається на природний приріст (?е) та механічний приріст (?М).

Природний рух - процес, що змінює чисельність та склад населення шляхом його оновлення, а механічний рух за рахунок його територіального переміщення.

Статистика вивчає природний рух населення з метою визначення його абсолютних розмірів, оцінки рівнів та ступенів поширення серед окремих контингентів населення, тенденцій зміни природного руху та складових, а також порівняння інтенсивності цих процесів у регіональному аспекті. Для цього використовується система статистичних методів: екстенсивного та інтенсивного аналізу, а також моделювання.

1.1 Шлюби та розлучення

Екстенсивний аналіз передбачає визначення абсолютних розмірів природного приросту та його складових, а саме: чисельності померлих, народжених за період (як правило, за один рік); чисельності зареєстрованих шлюбів та розлучень.

Таблиця 1 - Шлюби та розлучення

	1985	1990	1995	1996	1997	1998	1999	2000
Кількість зареєстрованих шлюбів, тис.	489,9	482,8	431,7	307,5	345,0	310,5	344,9	274,5
На 1000 населення	9,6	9,3	8,4	6,0	6,8	6,2	6,9	5,5
Кількість зареєстрованих розлучень, тис.	183,4	192,8	198,3	193,0	188,2	179,7	175,8	197,3
На 1000 населення	3,6	3,7	3,8	3,8	3,7	3,6	3,5	4,0

Зазначені абсолютні показники подаються як у цілому по країні, так і за окремими регіонами (областями, демографічними зонами) і видами поселення (міське, сільське). Вони наводяться також окремо за кожною статтю та віковою групою.

1.2 Народжуваність, смертність та природний приріст населення

Абсолютний розмір природного приросту визначається за формулою

?e = N - M (1)

де ?e - природний приріст чисельності населення за період (рік);

N - чисельність народжених за період (рік);

M - чисельність померлих за той самий період.

?e може набувати як додатних, так і від'ємних значень. Тривале зберігання від'ємного приросту призводить до депопуляції населення країни або її окремого регіону. Депопуляція - це процес систематичного скорочення чисельності населення з одночасним погіршенням його якісних характеристик. Саме такий процес відбувається зараз в Україні.

На підставі абсолютної чисельності померлих, народжених, а також одружених і розлучених, поданих у розрізі статі, віку, за видами поселень та регіонами, розраховують відносні показники природного руху (коефіцієнти інтенсивності та порівняння протилежних явищ). До групи останніх належать коефіцієнт життєвості (Покровського):

(2)

Він показує, яке число народжених припадає на 100 випадків смертей. Також обчислюється коефіцієнт несталості шлюбів:

(3)

де D - число одружених;

С - число розлучених пар за рік.

Своєрідним індикатором соціально-демографічного стану країни є так званий індекс людського розвитку. Це узагальнююча характеристика, що обчислюється як середня арифметична проста з трьох нормованих середніх: середньої очікуваної тривалості життя при народженні середнього освітнього рівня та середнього рівня доходів. У свою чергу, середній освітній рівень визначається як середня арифметична зважена з середнього процента грамотності дорослого населення та сукупної частки тих, хто навчається в початкових, середніх та вищих навчальних закладах серед осіб молодших 24 років. При цьому ваги розподіляються в пропорції 2:1 на користь процента грамотності дорослих. Кожна нормована середня розраховується за формулою:

(4)

де - середнє фактичне значення показника;

xmin, xmax - відповідно мінімальна та максимальна межа нормування показника.

Використовують такі межі нормування показників: середньої очікуваної тривалості життя (25 та 85 років), процента грамотності дорослого населення та сукупної частки тих, хто навчається в навчальних закладах (0 та 100%), середнього розміру реального ВВП на душу населення з поправкою на паритет купівельної спроможності (100 та 5448 $ США).

Інтенсивний аналіз ґрунтується на коефіцієнтах інтенсивності, які обчислюються в розрахунку на 1000 населення (%): смертності , народжуваності , шлюбності , розлучувань , природного приросту

Таблиця 2 - Народжуваність, смертність та природний приріст населення

	1985	1990	1995	1996	1998	1999	2000
Кількість народжених всього	762,8	657,2	492,9	467,2	419,2	389,2	385,1
у тому числі у сільській місцевості	246,5	214,3	184,5	176,1	160,5	149,8	147,1
Кількість померлих всього	617,6	629,6	792,6	776,7	719,9	739,2	758,1
у тому числі у сільській місцевості	284,2	272,5	316,2	315,9	294,4	299,2	301,0
Природний приріст населення всього	145,2	27,6	-299,7	-309,5	-300,7	-350,0	-373,0
у тому числі у сільській місцевості	-37,7	-58,2	-131,7	-139,8	-133,9	-149,4	-153,9

Чисельність народжених групується за віком матері з п'ятирічним інтервалом (від 15 до 49 років), а також за місяцями народження. Окремо групуються мертвонароджені за регіонами та видами поселень. Будується ряд розподілу народжених для контингенту матерів молодших 20 років (до 16 років і далі з однорічним інтервалом).

Новонароджені також поділяються за порядком їх народження (виокремлюють вісім черговостей). Вирізняють також сукупність народжених поза шлюбом за окремими регіонами.

Чисельність одружених поділяється окремо для кожної статі за віком. При цьому враховується шлюбоздатне населення (жінки віком від 17 років та чоловіки віком від 18 років) і виділяються такі вікові групи:

- 18 - 19 років;

- 20 - 24 роки;

- далі з п'ятирічним інтервалом до останньої групи 60 років і більше.

Цікавим є комбінаційний розподіл подружніх пар за віком нареченої та нареченого. Він дозволяє дослідити зв'язок між віком наречених, а також визначити лаг віку одружених - середній інтервал між віком наречених ф:

ф = ух - хґі (5)

де хґі - середина і-вікового інтервалу наречених жінок;

ух - середній вік чоловіків, одружених з жінками і-вікової групи. Лаг, розрахований за окремими віковими групами, дозволяє виявити традиції шлюбності. Так, для України характерною є невелика різниця у віці подружніх пар (2,6 роки за даними 1998 року).

Чисельність розлучених розподіляється в цілому за окремими регіонами, а для кожної статі за віком розлучених з таким самим інтервалом, як і для одружених.

Система показників природного руху відбиває процес відтворення населення. Відтворення всього населення характеризують абсолютні та відносні показники природного приросту ?e та ke:

ke = n - m (6)

де n - коефіцієнт народжуваності,

m - коефіцієнт смертності.

Рівень коефіцієнта природного приросту ke визначає напрям відтворення населення:

- відтворення розширене, якщо ke>0,

- відтворення просте, якщо ke=0,

- відтворення звужене, якщо ke<0.

1.3 Основні напрямки міграції населення

Механічний рух - переміщення людей через кордони регіону, яке пов'язане із зміною їх місця проживання. У результаті переміщення змінюється чисельність населення на території прибуття або вибуття мігрантів та його структура.

Розрізняють кілька видів міграції залежно від перетину міграційними потоками адміністративно-територіальних кордонів. Внутрішня міграція - міграційні потоки не перетинають кордонів держави, а лише здійснюються в її окремих регіонах або між ними. Ця міграція поділяється на внутрішньо регіональну (у межах області, Автономної Республіки Крим) ті міжрегіональну (переміщення з області в область). Зовнішня міграція (міждержавна) - міграційні потоки перетинають державні кордони.

Таблиця 3 - Основні напрямки міграції населення за 2000 р.

	Осіб	На 1000 населення
	число прибулих	число вибулих	сальдо міграції	число прибулих	число вибулих	сальдо міграції
Всі напрямки міграції	790453	837066	-46613	16,0	16,9	-0,9
з них у межах України	736741	736741	х	14,9	14,9	х
у тому числі внутрішньо регіональна міграція	461880	461880	х	9,3	9,3	х
міжрегіональна міграція	274861	274861	х	5,6	5,6	х
міждержавна міграція	53712	100325	-46613	1,1	2,0	-0,9
у тому числі країни СНД	49302	55193	-5891	1,0	1,1	-0,1
країни Балтії	445	221	224	0,0	0,0	0,0
країни зарубіжжя	3965	44911	-40946	0,1	0,9	-0,8

Дані державної статистики дозволяють дослідити, з одного боку, міграційні процеси, а з іншого - сукупності мігрантів. Міграційні процеси кількісно характеризуються обсягом міграції, її інтенсивністю, розміром та напрямом міграційних потоків. До загальних абсолютних показників обсягу міграції належать:

- валова міграція (ВМ), що є сумою чисельності прибулих (П) та вибулих (В) і характеризує обсяг міграційних потоків за рік:

ВМ = П + В (7)

а також сальдо міграції - характеризує зміну чисельності населення країни за рахунок механічного руху:

?М = П - В (8)

Загальні коефіцієнти міграції (прибуття, і вибуття; рухомості та механічного приросту) обчислюють до загальної чисельності населення.

Прибуття:

(9)

Вибуття:

(10)

Рухомості (валової міграції:

(11)

Механічного приросту, промільні пункти

(12)

Спеціальні коефіцієнти міграції визначаються для окремих контингентів або груп населення, наприклад, окремо для чоловіків та жінок; для працездатного населення, а також для тих, чий вік перевищує встановлену межу працездатності або ще не досяг її, для сільського та міського населення.

Часткові коефіцієнти міграції розраховуються окремо для кожної вікової групи мігрантів.

Завданням статистики населення є не лише аналіз існуючого демографічного стану чи процесу, а й моделювання таких станів і процесів. Моделюванням визначаються прогнозні значення чисельності та складу населення (перспективні розрахунки), а також реставруються страчені дані далекого чи близького минулого (ретроспективні розрахунки).

Перспективні розрахунки - це обчислення очікуваної чисельності та статевовікової структури населення певного регіону.

Розрізняють короткострокові (на міжпереписний період і стосуються чисельності й статевовікового складу населення країни та її регіонів), середньострокові (на перспективу в 20-30 років і стосуються загальної чисельності населення країни) та довгострокові (перспектива 50-100 років і стосується лише загальної чисельності населення) розрахунки населення.

Короткострокові перспективні розрахунки загальної чисельності населення: S1 = S0 + ?e + ?M.

2. Сучасна демографічна ситуація в Україні

Україна знаходиться на такому етапі демографічного розвитку, коли народжуваність зменшується, а смертність зростає. Це призводить до зменшення загальної чисельності населення і відсутності навіть простого заміщення одних поколінь людей новими. Таким чином, відтворення населення України є звуженим.

Тенденції руху населення характеризуються такими показниками: 1985 р. народилося 762,8 тис. дітей, а померло 617,6 тис. чоловік, і таким чином, природний приріст становив 145,2 тис. чол., то у 1998 р. народилося вже 419,2 тис. дітей, а померло 720,0 тис. чол. Внаслідок цього природний приріст був від'ємним і досяг 300,8 тис. чоловік. За показниками природного приросту Україна наближається до Угорщини, Болгарії та Німеччини.

2.1 Міське населення його динаміка та особливості формування

В цілому демографічна ситуація в Україні характеризується великою різноманітністю регіональних особливостей. Причому у різні історичні періоди вона мала свою специфіку. Так, якщо в 1959 р. найбільший природний приріст населення був у Донецькій області (73,0 тис. чол.), Дніпропетровській (36,6 тис. чол.), Луганській (44,7 тис. чол.) та Харківській (26,4 тис. чол.) областях, а найменший -- у Кіровоградській (11,1 тис. чол.). Херсонській (11,6 тис. чол.) та Чернівецькій (11,6 тис. чол.) областях, то у 1997р. природний приріст населення був характерний лише для Закарпатської та Рівненської областей.

Масштаби депопуляції (переважання померлих над народженими) протягом останніх років найбільшими були у Донецькій, Дніпропетровській, Запорізькій та Луганській областях, де раніше мав місце найвищий природний приріст населення. Низькі коефіцієнти природного приросту характерні не лише для областей Донбасу і Придніпров'я, але і для Вінницької, Київської, Кіровоградської, Полтавської, Сумської, Харківської, Черкаської та Чернігівської областей.

Другим регіоном за величиною відносних показників природного приросту населення є південні території України -- Автономна Республіка Крим, Миколаївська, Одеська та Херсонська області.

До третього ареалу за близькими за значеннями показниками природного приросту населення входять Хмельницька, Тернопільська та Житомирська області. В цих областях від'ємні значення показників природного приросту є значними.

Єдиний ареал на Україні, в якому відносні показники природного руху населення мали додатне значення і протягом значного історичного періоду зберігався природний приріст населення, формується такими областями, як Закарпатська, Івано-Франківська, Рівненська, Львівська, Волинська та Чернівецька області. У 1998 р. цей приріст був лише у Закарпатській і Рівненській областях.

Одним з основних факторів стабільного природного приросту населення цього регіону є сприятлива вікова структура населення. Тут найбільш молоде населення в Україні і природно -- найвищий потенціал демографічного відтворення.

Важливими факторами, що впливають на відтворення населення, є соціальні та природні умови його життєдіяльності. Особливо гостро їх дія проявилася в областях Донбасу та Придніпров'я, де сформувалися значні гіперурбанізовані території з високим рівнем забруднення атмосферного повітря, води, ґрунтів та продуктів харчування. Усе це знижує показники здоров'я населення, зокрема дітей. Такий же негативний вплив несприятливих природних умов проявляється і в інших високо урбанізованих регіонах України.

Негативний вплив на відтворення населення України ще довго матиме і значне радіоактивне забруднення її території. Нині понад 3 млн. чоловік.

Багато людей проживає на території з різним ступенем радіоактивного забруднення. Вплив різних факторів, пов'язаних з цим явищем, погіршує стан демовідтворення. Це стосується насамперед таких областей України, як Київська, Житомирська, Волинська, Рівненська та Чернігівська.

Важливою особливістю сучасної демографічної ситуації в Україні є досить високий рівень смертності населення. У 1989 р. вищий, ніж в Україні загальний коефіцієнт смертності був лише у 8 країнах світу. Якщо у 1989 р. він становив 11,6%о, то у 1990 р. -- 12,1, а у 1995 р. -- 15,5%о. Дещо знизився цей показник у 1996-- 1998 рр. і склав у 1998 р. 14,4%.

2.2 Сільське населення його динаміка та особливості формування

Розміщення міського і сільського населення має істотний вплив на раціональне розміщення та оптимальний розвиток продуктивних сил. Якщо на початку століття в Україні переважало сільське населення -- близько 82% всього населення, то нині майже 68% її населення мешкає в міській місцевості. Аналіз статистичних даних свідчить, що міське населення протягом значного історичного періоду мало стійку тенденцію до зростання. Лише за період 1979-1998 рр. його приріст складав 3,5 млн. чол., або 11,4%. За цей період зросла і питома вага міського населення -- з 60,8% в 1979 р. до 67,8% -- в 1998 р.

Показник питомої ваги міських жителів має суттєві територіальні відмінності -- від 38,5% в Закарпатській області до 90,1% в Донецькій. Аналіз даних показує, що лише в 6 областях країни переважає сільське населення, а в решті регіональних одиниць частка міського населення становить понад половину населення. Такі особливості територіальної концентрації населення та наявні відмінності соціально-економічного, екологічного та політичного розвитку обумовили і своєрідність зрушень в загальній чисельності населення України та її регіонів. Так, протягом останніх десятиліть динаміка чисельності міського населення змінювалася: якщо в міжпереписний період 1979 -- 1989 рр. зростання міського населення було більш інтенсивним, то надалі воно поступово скорочувалося. З 1994 року приріст міського населення України змінився на його скорочення. За 1994 -- 1998 рр. міське населення країни скоротилося на 1,4 млн. чоловік.

На 1 січня 1999р. в Україні нараховувалося 448 міст, в т. ч. 169 обласного підпорядкування, 897 селищ міського типу та понад 28775 сіл. У міських поселеннях, які становлять менш ніж 5% всіх населених пунктів України, зосереджено більш як 2/3 населення країни. В цілому міста становлять лише третину міських поселень України, але в них проживає близько 90% всього міського населення. При цьому основна його частина припадає на крупні і найкрупніші міста.

В селищах міського типу з людністю понад 20 тис. чол. проживає лише 2% населення, а решта населення проживає у поселеннях до 20 тис. чоловік.

Сільське населення України становило на початок 1999р. 16124,0 тис. чоловік. Така його чисельність та динаміка -- це результат неоднозначних за характером процесів розселення людей протягом значного історичного періоду.

Як чисельність сільського населення, так і кількість сільських населених пунктів не є постійною величиною. Аналіз статистичних даних за значний період часу дав змогу встановити довгострокову і стабільну тенденцію -- постійне зменшення загальної чисельності сільського населення України. Так, лише за 1979-- 1985 рр. чисельність сільських жителів в країні зменшилась на 2,6млн. чоловік, або на 13,5%, а за 1986--1998рр. -- ще на 1,2 млн. чоловік.

Зазначена динаміка чисельності сільського населення має значні територіальні відмінності. Так, якщо за 1979 -- 1998рр. чисельність сільських жителів Автономної Республіки Крим, Закарпатської і Херсонської областей зросла, то в решті областей країни відбулося скорочення чисельності сільського населення. При цьому найбільший приріст сільського населення був характерним для Автономної Республіки Крим. Найбільше скорочення сільського населення (майже на третину) відбулося у Вінницькій, Чернігівській, Хмельницькій, Житомирській та Сумській областях. Таким чином, розміщення населення по території та особливості його зосередження в різних типах поселень обумовлені специфікою соціально-економічного розвитку країни, конкретними зрушеннями в економічній і соціальній сферах, а також у територіальній структурі і організації народного господарства, особливо галузей матеріального виробництва.

3. Методи сучасної статистики

В сучасній статистиці використовуються різні методи, які мають різну точність та беруть за основу різні моделі. Деякі з них дають характеристику зміни населення в цілому -- це моделі, які засновані на використанні в прогнозуванні математичних функцій (лінійна, експотенційна, логістична). Зміни чисельності населення найчастіше не мають різких ривків та нагадують деякі математичні криві, тому виникає питання про згладжування фактичній динаміці населення за їх допомогою.

Метою дослідження є розкриття основ використання математичного моделювання при прогнозуванні чисельності населення.

3.1 Демографічні моделі

Демографічні моделі призначені для характеристики стану населення, окремих елементів відтворення населення чи процесу відтворення в цілому. Термін «демографічні моделі» почав широко використовуватися в науковій літературі з початку 40-х років ХХ сторіччя.

Більшість демографічних моделей не можуть розкрити явище, що моделюється, з урахуванням багатьох чинників та складових. Використання демографічних моделей потребує абстрагування ряду характерних ознак, властивостей об'єкта моделювання, які чи є несуттєвими, чи вважаються несуттєвими, с точки зору задач, які вирішує моделювання. «Ще на початку 1990-х років, коли демографічні моделі демонстрували неістотні відхилення від фактичних даних, в демографічній літературі вказувалося на можливе настання непередбачуваних, кардинальних зрушень у відтворенні населення України внаслідок бурхливих соціальних, політичних, економічних та екологічних змін. Причиною цього є недетерміністичність соціальних і, зокрема, демографічних процесів. З одного боку, їх не можна виразити у вигляді певного закону, функції певного виду. Застосування кореляційно-регресійних моделей не гарантує, що встановлені статистичні закономірності будуть постійними чи змінюватимуться в майбутньому певним чином. З іншого боку, демографічний розвиток, як розвиток будь-якої системи, не є хаотичним, у ньому достатньо послідовності та порядку».

В сучасній статистиці демографічні моделі використовуються:

1) для отримання кількісних характеристик демографічних процесів та явищ. Особливе значення ці моделі мають значення при визначенні узагальнюючих характеристик інтенсивності демографічних процесів (середня тривалість житті, нетто-коефіцієнт відтворення населення та ін.), які є ендогенними змінними відповідних демографічних моделей, що є основою демографічних таблиць;

2) для вивчення закономірностей та чинників демографічних процесів при виявленні зв'язку між складовими моделей, як засіб кількісної оцінки виявлених зв'язків та залежностей, як засіб перевірки гіпотез. В демографічній статистиці метод моделювання -- один з головних методів виявлення та аналізу причинно-наслідкових зв'язків та інших залежностей;

3) для демографічного прогнозу, де використовуються при визначенні майбутніх тенденцій окремих демографічних процесів та їх кількісних характеристик на перспективу, також при перспективних розрахунків чисельності та складу конкретного населення;

4) для поточних та ретроспективних демографічних розрахунків, коли відсутні показники статистики населення або вони не малодостовірні;

5) для визначення характеру збору та обробки інформації про населення.

3.2 Методи прогнозування чисельності населення

При сучасному моделюванні характерним є каузальний підхід до моделювання, тобто підхід, при якому на перший план виходить не зовнішня схожість, а вивчення внутрішньої сутності об'єкту моделювання. У той же час широко розповсюджені спроби розкрити закономірності демографічних процесів тільки кількісно у тих випадках, коли аналіз їх змісту проводити не можливо при сучасному рівні демографічної науки.

Демографічна модель виникає як абстрактна математична модель, що може бути віднесена до кожного з населення, відповідно до визначених обмежень. Методи,що використовуються дозволяють відрізняти прогнозування населення:

1) за типом математичних функцій, що використовуються;

2) за демографічними моделями відтворення населення;

3) за статистичними характеристиками динаміки;

4) за переходом віку.

Можливо сумісне використання різних методів та прийомів прогнозування з метою перевірки правильності їх вибору та проведення нових прогнозних зіставлень, що базуються на різних моделях.

Американський астроном Г. Притчетті в 1892 р. з метою прогнозу чисельності населення США використав параболу третього порядку. Дані, які були вирівняні за цією кривою за 1790 - 1880 рр., майже за кожний рік співпадали з фактичними. Показники прогнозу за параболою третього порядку на 1880 р. мали невелике (55 тис.) неспівпадіння з фактичними. Вважаючи, що зростання населення США буде йти тим же чином, вчений розрахував чисельність на 1000 років вперед. Однак, в подальшому різниця між розрахунковою та фактичною численністю збільшувалася. З'ясувалось, що параболу, за якою можливо описати зростання населення в минулому, не можливо використати для прогнозу. В основу математичної моделі вікового складу населення може бути покладено марківський процес із дискретним або безперервним часом і кінцевою кількістю станів процесу.

Розповсюдження для характеристики минулого та майбутнього розвитку населення має показова або експотенційна крива, яка бере до уваги не тільки час прогнозного періоду, але й основний показник розвитку населення - коефіцієнт його природного приросту.

Якщо коефіцієнт природного приросту прийняти, як незмінний за деякий період часу, то виходячи з експонтенційного закону росту населення, є можливість визначити його зміну.

Початківцем прогнозування чисельності населення за логістичною кривою став бельгійський вчений ХІХ ст. Р.Ф. Ферхюст. Подальший розвиток цей метод получив в працях американських вчених початку ХХ ст. Р. Пірля та Л. Ріда. У відповідності до теорії Пірля - Ріда в логістичній кривій є взаємозв'язок між темпами росту населення та його абсолютною чисельністю. Оскільки територія держави постійна, ця залежність переходить в залежність між темпами росту населення та його щільністю. Спочатку вона швидко зростає, потім, зустрівши подальший опір середи, зменшується, доходячи до нуля. Коли біолог Р. Пірль та математик Л. Рід придали логістичній кривій біологічне обґрунтування, вони використовували її за для вирівнювання емпірічних даних про чисельність населення. Для населення США та Швеції вирівнювання показало порівняно невеликі розходження між емпірічними та вирівняними даними, що дозволило проводити прогнозування за логістичною кривою.

Поєднання таблиць смертності та таблиць народжуваності дозволяє створити дискретну модель відтворення населення. Його система співвідношень між змінними показниками співпадає з розрахунками, які використовуються при розрахунках майбутньої чисельності населення за методом пересування за віком. З метою проведення аналізу більш частіше користуються математичною моделлю, що є аналогом цієї моделі, під назвою «інтегральне рівняння відтворення населення». Ці моделі застосовуються при дослідженні впливу народжуваності та смертності на структуру населення та їх умисного впливу на темпи росту населення. Важливим елементом цього аналізу є модель сталого населення.

В останні роки зростає увага до використання методів і практичного використання імовірнісного прогнозування. Імовірнісний підхід при обчисленні перспективної чисельності населення за статево - віковими групами, як і більшість детерміністичних методів демографічного прогнозування, використовує когорто-компонентний метод та пересування вікових груп. Показники по окремих компонентах природного та механічного руху на перспективу отримуються за допомогою залучення різних методів: експертної думки, аргументованого підходу, методу динамічних рядів, аналізу похибок історичних прогнозів, умовного імовірнісного прогнозування.

Висновок

В статистиці під рухом населення розуміють зміну його чисельності. При цьому розрізняють два види руху населення: природній і механічний.

Природній рух населення - це зміна одного покоління іншим в результаті народження і смертності. Сюди відносяться шлюби і розлучення.

Механічний рух населення (міграція населення) - це рух населення: приїзди, виїзди.

Статистика визначає абсолютні показники руху населення: кількість народжених, померлих в даному році. Природній приріст населення, дорівнює кількості народжених мінус кількості померлих; кількості тих, що приїхали і тих, що виїхали.

Механічний приріст населення дорівнює кількості, що приїхала мінус кількість, що виїхала. Цей показник може бути і додатній і від'ємний, або дорівнювати 0.

Коефіцієнти руху населення визначаються по відношенню до середньорічної чисельності населення і визначаються на 1000 чоловік населення, тобто в проміле (‰).

Для характеристики життєвого рівня населення і його росту велике значення має показник середньої тривалості майбутнього життя. Середня тривалість майбутнього життя - це кількість років, які в середньому має прожити покоління, що народилося в даному році при тому, що смертність буде на тому рівні, що і в році народження цього покоління.

Важливим джерелом статистичних даних про населення є переписи населення , які дають найбільш повні і точні дані про чисельність в складі населення на певну дату (критичний легмент).

Проведення перепису населення велика і відповідальна робота. Підготовка до цієї роботи проводиться за кілька років. Сюди відноситься підготовка переписного листа , складання плану , програми , встановлення дати проведення , контрольний обхід населення, підготовка працівників перепису, що включає в проведення інструктажу, курсів, проводиться роз'яснювальна робота по радіо , телебаченню і т. д.

Переписи населення проводяться приблизно через 10р. Але для характеристики населення в міжпереписні періоди необхідне інше джерело-поточна статистика населення, що дає характеристику і природнього і механічного руху населення.

Природній рух (народження, смертність, шлюб, розлучення) обліковується ЗАГС (в записах актів громадського стану), чи в сільських, місцевих радах. Другі екземпляри цих актів передаються в органи ЦСУ.

Механічний рух населення обліковується при прописуванні, або виписуванні на спеціальних адресних листках, відривні талони яких передаються в органи статистики для подальшої статистичної обробки.

Матеріали поточної статистики поряд із даними попереднього перепису дають можливість визначити фактичну чисельність.

Список використаної літератури

1. “Статистичний щорічник України за 2000 рік”.

2. Статистика: Підручник / С.С.Герасименко, А.В.Головач, А.М.Єріна та ін. - К.: КНЕУ, 2000.

3. Економічна статистика: Практикум / А.М.Єріна, О.К.Мазуренко, .О.Кальян - К.: “Екс об”, 2002.

4. Про державну статистику: Закон України // Голос України. - 21 10 1992.

5. Про заходи щодо розвитку державної статистики: Указ o Президента України від 22 листопада 1997р. № 1299/97 // Статистика України. - 1998.

6. Програма реформування державної статистики на період до 2002 року: Постанова Кабінету Міністрів України № 971 від 27.06.1998 р.

7. Статистика : Підруч. / С.С. Герасименко, А.В. Головач та ін. - К.:КНЕУ.

8. Ковтонюк М. О. Територіальні відмінності природного руху і густоти насе-лення Ровенської області // Економічна географія. - Вип. 2.- К.: Вид. Київ. ун-ту.- 1967.

9. Коваленко Г. М. Про демографічну ситуацію на Київщині // Географія в школі.- Вип. 15.- К.: Радянська школа. - 1970 р.

10. Будрій О. С. Особливості відтворення населення в умовах міграції трудових ресурсів // Економічна географія. - Вип. 10.- К.: Вид. Київ. 1971.

11. Птуха М. В. Таблиці смертності для України 1896-1897 рр. // Видатні вчені Української РСР: М. В. Птуха. Вибрані праці. - К.: Наукова думка. - 1971.

12. Матеріали щодо природного руху населення України 1867-1914рр. // Праці Демогр. ін-ту АН УССР.- Т. 1 (під ред. М.В. Птухи.) - Київ - Харків.

13. Птуха М.В. Смертність в Росії і на Україні. - К.: Вид. УСУ УРСР.

14. Баб'як П., Габлинський М., Музичишин Т. Приріст населення у Східних Карпатах і Прикарпаттю в рр. 1880-1910 // Наук. зб. геогр. секції при укр. студ. громаді у Кракові (За ред. В. Кубійовича.- Краків).